Зміст:
Торасемід-Тева (Torasemide-Teva) Лікарські препарати
фармакодинаміка . Торасемід є петльовим діуретиком, який гальмує зворотну ренальну реабсорбцію іонів натрію та хлору у висхідній частині петлі Генле. Однак у низьких дозах фармакодинамічний профіль торасеміду за ступенем і тривалістю діурезу наближає його до класу тіазидів. У високих дозах торасемід забезпечує діурез із залежною від дози інтенсивністю та високою межею ефекту. Максимальна сечогінна активність торасеміду досягається через 2–3 год після перорального застосування. У здорових добровольців дози від 5 до 100 мг спричиняли логарифмічне зростання діуретичної активності. Антигіпертензивна дія торасеміду пов’язана зі зменшенням периферичного опору судин за рахунок зниження у хворих на АГ підвищеної активності вільного Са 2+ у клітинах м’язового шару артерій. Внаслідок цього, напевно, знижується контрактильність і реакція судин на власні пресорні речовини організму, наприклад катехоламіни.
Фармакокінетика . Після застосування внутрішньо торасемід швидко та практично повністю всмоктується зі ШКТ. Пікові рівні в сироватці крові досягаються впродовж 1–2 год. Системна біодоступність після перорального застосування становить 80–90%. Понад 99% торасеміду зв’язується з білками плазми крові, а зв’язування з білками метаболітів М1, М3 і М5 становить відповідно 86, 95 і 97%. Vd становить 16 л. При метаболізмі торасеміду за рахунок східчастого окиснювання, гідроксилювання або кільцевого гідроксилювання утворюються три метаболіти — М1, М3 і М5. Гідроксильні метаболіти мають сечогінну активність. На рахунок діючих метаболітів М1 і М3 припадає приблизно 10% фармакодинамічної дії, а метаболіт М5 є неактивним.
У здорових добровольців кінцевий Т½ торасеміду та його метаболітів становить від 3 до 4 год. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв, а нирковий — близько 10 мл/хв. Приблизно 80% застосованої дози виводиться нирковими канальцями у формі торасеміду та його метаболітів: торасемід — 24%, М1 — 12%, М3 — 3%, М5 — 41%. При порушенні функцій нирок Т½ торасеміду не змінюється, але Т½ метаболітів М3 і М5 збільшується. Гемодіаліз і гемофільтрація не забезпечують помітного видалення торасеміду та його метаболітів. Якщо у пацієнтів із порушенням функцій нирок спостерігається підвищення концентрації торасеміду в плазмі крові, то це, швидше за все, відбувається внаслідок ослаблення печінкового метаболізму. У пацієнтів із серцевою недостатністю або порушенням функції печінки Т½ торасеміду та метаболіту М5 дещо збільшується, але накопичення є малоймовірним.
Показання Торасемід-Тева
есенціальна гіпертензія.
Набряки та/або випоти, спричинені застійною серцевою недостатністю.
Застосування Торасемід-Тева
есенціальна гіпертензія: рекомендована доза торасеміду становить 2,5 мг (½ таблетки Торасемід-Тева 5 мг) 1 раз на добу. В разі необхідності дозу можна підвищити до 5 мг/добу. Застосування доз понад 5 мг/добу не спричиняє додаткового зниження АТ. Максимальний гіпотензивний ефект досягається приблизно через 12 тиж безперервного лікування.
Набряки: звичайна рекомендована доза — 5 мг 1 раз на добу. Як правило, це підтримувальна доза. В разі необхідності дозу можна поступово підвищити до 20 мг 1 раз на добу.
Пацієнти літнього віку . Застосовують з обережністю, оскільки немає достатньої інформації щодо необхідності корекції дози у пацієнтів літнього віку.
Пацієнти з порушенням функцій печінки та нирок . Інформація про коригування дози у пацієнтів із порушенням функцій печінки та нирок обмежена. У хворих із порушенням функцій печінки слід застосовувати з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрації торасеміду в плазмі крові.
Спосіб прийому . Застосовують внутрішньо. Таблетки Торасемід-Тева слід застосовувати вранці, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини. Біодоступність препарату Торасемід -Тева не залежить від прийому їжі. Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання.
Протипоказання
підвищена чутливість до торасеміду, сульфонілсечовини або до будь-якого компонента препарату.
Порушення функції нирок, яка супроводжується анурією, порушенням сечовипускання.
Розлади сечовипускання (наприклад доброякісна гіперплазія передміхурової залози). Печінкова кома та прекома.
Артеріальна гіпотензія.
Аритмія (наприклад синоатріальна блокада, AV-блокада ІІ–ІІІ ступеня).
Гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіповолемія.
Побічна дія
з боку метаболізму : порушення водного та електролітного балансу (особливо при помітному обмеженні солі в раціоні), гіпокаліємія (особливо в разі недостатнього вмісту калію в харчовому раціоні, а також при блюванні, проносі, частому застосуванні проносних засобів і при порушенні функцій печінки); підвищення рівня сечової кислоти, глюкози та ліпідів у сироватці крові; загострення метаболічного алкалозу, гіперурикемія, гіповолемія, гіпонатріємія.
При досить сильному діурезі, особливо на початковому етапі лікування та у пацієнтів літнього віку, можуть виникати симптоми й ознаки зниження електролітів і їх обсягу, наприклад головний біль, запаморочення, артеріальна гіпотензія, слабкість, сонливість, сплутаність свідомості, втрата апетиту та судоми. Необхідна корекція дози.
З боку серцево-судинної системи : тромбоемболічні ускладнення, кардіальна та церебральна ішемія, що можуть призвести, зокрема, до серцевої аритмії, стенокардії, гострого інфаркту міокарда або синкопе, екстрасистолія, прискорене серцебиття, тахікардія.
З боку ШКТ : врата апетиту, біль у шлунку, нудота, блювання, пронос, запор, панкреатит, метеоризм.
З боку нирок і сечовивідних шляхів : затримка сечі у пацієнтів з обструкцією сечовивідних шляхів, невідкладні позиви до сечовипускання, підвищення рівня креатиніну та сечовини в сироватці крові.
З боку гепатобіліарної системи : зростання певних печінкових ферментів, наприклад, гамаглутамілтранспептидази.
З боку системи крові та лімфатичної системи : зменшення кількості еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів.
З боку шкіри та підшкірних тканин : алергічні реакції, включаючи висипання, свербіж, фоточутливість, тяжкі шкірні реакції.
З боку нервової системи : головний біль, запаморочення, підвищена втомлюваність, слабкість, парестезії кінцівок, сонливість, підвищена активність, нервозність.
З боку респіраторної системи : носові кровотечі.
Інші : астенія, сухість у роті, спрага, розлади зору, шум у вухах, глухота.
Особливості застосування
лікування препаратом Торасемід-Тева слід розпочинати після корекції гіпокаліємії, гіпонатріємії та гіповолемії.
Порушення функцій нирок та печінки . Поки що зібрано обмежений обсяг інформації про корекцію дози для пацієнтів із порушенням функцій нирок та печінки. Слід з обережністю проводити лікування пацієнтів із порушенням функцій печінки, оскільки можливим є підвищення концентрації препарату в плазмі крові. Торасемід слід з особливою обережністю застосовувати у пацієнтів із захворюваннями печінки, що супроводжуються цирозом печінки та асцитом, оскільки раптові зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до печінкової коми. Терапію із застосуванням торасеміду (як і інших сечогінних засобів) пацієнтам цієї групи необхідно проводити в умовах стаціонару. Для попереджання гіпокаліємії та метаболічного алкалозу лікарський засіб слід призначати з препаратами — антагоністами альдостерону або калійзберігаючими препаратами.
При тривалому лікуванні торасемідом рекомендуються регулярні перевірки балансу електролітів (зокрема у пацієнтів із супутньою терапією глікозидами наперстянки, глюкокортикоїдами, мінералокортикоїдами або проносними засобами), глюкози, сечової кислоти, креатиніну та ліпідів у крові, а також кров’яних клітин (еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів).
Рекомендується ретельний нагляд за пацієнтами зі схильністю до гіперурикемії та подагри. Потрібен контроль цукру крові при латентному або вираженому цукровому діабеті. Через відсутність достатнього досвіду клінічного застосування не рекомендується призначати торасемід при:
– патологічних змінах кислотно-лужного балансу;
– супутньому застосуванні літію, аміноглікозидів або цефалоспоринів;
– порушенні функції нирок, спричиненому нефротоксичними засобами;
– патологічних змінах крові (наприклад тромбоцитопенії або анемії у пацієнтів без порушення функції нирок).
Таблетки Торасемід-Тева містять лактозу. Препарат не слід застосовувати у пацієнтів із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Немає даних щодо впливу торасеміду на ембріон і плід. Досліди на тваринах не виявили токсичності для плода або матері після застосування високих доз. Торасемід проникає крізь фетальну мембрану та спричиняє електролітні порушення. Також існує ризик неонатальної тромбоцитопенії.
У період вагітності препарат застосовують тільки тоді, якщо очікувана користь для матері істотно переважає ризик для плода. При цьому слід застосовувати мінімально можливу дозу. Даних щодо проникнення торасеміду в грудне молоко дотепер немає. Торасемід протипоказано застосовувати в період годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами . Як і у випадку інших лікарських засобів, що впливають на АТ, пацієнтам, які застосовують торасемід, не можна керувати транспортними засобами і працювати з механізмами, що вимагають концентрації уваги, оскільки можливе виникнення запаморочення та інших супутніх симптомів. Це особливо стосується початку лікування, підвищення дози та переходу на інші препарати.
Діти . Безпека та ефективність у дітей не встановлені, тому торасемід не слід призначати цій віковій категорії пацієнтів.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами
при сумісному застосуванні із серцевими глікозидами дефіцит калію або магнію може підвищувати чутливість серцевого м’яза до цих медичних препаратів. При одночасному застосуванні торасеміду з мінерало- та глюкокортикоїдами, проносними засобами може посилюватися виведення калію.
При одночасному застосуванні торасемід посилює дію гіпотензивних засобів, зокрема інгібіторів АПФ.
Послідовна або комбінована терапія, а також початок нової супутньої терапії інгібітором АПФ може спричинити тяжку артеріальну гіпотензію. Її вираженість можна зменшити зниженням початкової дози інгібітору АПФ або ж дози/тимчасовим припиненням застосування торасеміду за 2 чи 3 дні до початку застосування інгібітору АПФ.
Торасемід може знижувати чутливість артерій до судинозвужувальних засобів, наприклад до адреналіну, норадреналіну.
Торасемід здатний послаблювати ефект протидіабетичних засобів.
Торасемід, особливо у високих дозах, може посилювати нефротоксичні та ототоксичні ефекти аміноглікозидних антибіотиків та етакринової кислоти, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю; токсичність цисплатинових препаратів і нефротоксичну дію цефалоспоринів.
Також можливе посилення дії теофіліну та м’язових релаксантів на основі кураре.
НПЗП (наприклад індометацин) можуть знижувати гіпотензивний та діуретичний ефект торасеміду, імовірно за рахунок гальмування простагландинового синтезу.
Пробенецид знижує ефективність торасеміду внаслідок пригнічення тубулярної секреції.
Можливе підвищення сироваткових концентрацій літію, а також підвищення його кардіо- і нейротоксичних ефектів.
Торасемід гальмує виведення нирками саліцилатів, що посилює ризик їхньої токсичності у пацієнтів, які застосовують високі дози саліцилатів.
При одночасному застосуванні торасеміду та холестираміну всмоктування торасеміду може знижуватися, тим самим послаблюється дія останнього.
Передозування
симптоми . У випадку передозування можливе посилення побічних реакцій (сильний діурез, що спричиняє зневоднення, гіповолемію, артеріальну гіпотензію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гемоконцентрацію, сонливість, сплутаність свідомості, серцево-судинну недостатність, втрату свідомості). Можливі шлунково-кишкові розлади.
Лікування . Специфічний антидот невідомий. Симптоми та ознаки передозування можуть спричиняти необхідність зниження дози або відміни прийому препарату Торасемід-Тева з паралельним відновленням рідинного, електролітного балансів та симптоматичним лікуванням.
Умови зберігання
при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці.
Торасемід Сандоз ® (Torasemide Sandoz ® ) Лікарські препарати
фармакодинаміка . Торасемід є петльовим діуретиком; при низьких дозах, що застосовуються для антигіпертензивного лікування, чинить слабку діуретичну та салуретичну дію. При вищих дозах торасемід спричиняє посилений діурез дозозалежним чином. Торасемід виявляє максимальну діуретичну активність через 2–3 год після застосування внутрішньо.
Фармакокінетика . Після перорального застосування торасемід швидко і майже повністю абсорбується; Cmax у сироватці крові досягається через 1–2 год після прийому. Системна біодоступність становить 80–90%. Зв’язування торасеміду з білками плазми крові становить >99%, метаболітів М1, М3 і М5 — 86; 95 і 97% відповідно. Об’єм розподілу — 16 л. Торасемід метаболізується шляхом окиснення та гідроксилювання з утворенням трьох метаболітів: М1, М3 і М5. М5 фармакологічно неактивний, а частка метаболітів М1 і М3 становить близько 10% фармакологічної дії препарату. Кінцевий T½ торасеміду і його метаболітів становить у здорових осіб 3–4 год. Загальний кліренс торасеміду — 40 мл/хв, ренальний кліренс — ≈10 мл/хв. Близько 80% дози виводиться у вигляді незміненого торасеміду (24%) та його метаболітів: М1 (12%), М3 (3%), М5 (41%). При нирковій недостатності T½ торасеміду не змінюється, а T½ метаболітів М3 і М5 подовжується. Торасемід та його метаболіти практично не виводяться шляхом гемодіалізу або гемофільтрації. У хворих із порушеною функцією печінки або серцевою недостатністю T½ торасеміду і метаболіту М5 незначно подовжуються, однак кумуляція торасеміду та його метаболітів малоймовірна.
Показання Торасемід Сандоз
таблетки по 10 мг або 20 мг — набряки, спричинені серцевою недостатністю.
Таблетки по 50 мг або 100 мг, або 200 мг — набряки, підвищений АТ при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну 200 мл за 24 год), у тому числі у хворих, які знаходяться на гемодіалізі.
Застосування Торасемід Сандоз
таблетки слід приймати вранці, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини.
Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби; у разі серцевої недостатності лікування має тривати до зникнення набряків.
АГ . Рекомендована доза для дорослих становить 2,5 мг/добу (таблетки по 5 мг мають риску і їх можна ділити на рівні дози по 2,5 мг). Якщо після двомісячної терапії торасемідом у дозі 2,5 мг/добу нормалізація АТ не досягається, дозу можна підвищити до 5 мг (1 раз на добу). Максимальний ефект зазвичай відмічають через 3 міс після початку лікування. Застосування доз вище 5 мг не призводить до посилення антигіпертензивного ефекту.
Набряки . Терапію розпочинати з дози 5 мг/добу. Зазвичай ця доза вважається підтримувальною. Якщо добова доза 5 мг є недостатньою, слід застосувати добову дозу 10 мг, яку слід призначати щоденно. Залежно від тяжкості стану хворого добова доза може бути поступово підвищена до 20 мг торасеміду (1 раз на добу).
Цироз печінки . Загальна початкова доза становить 5–10 мг 1 раз на добу при поєднаному застосуванні з препаратами-антагоністами альдостерону або сечогінними засобами, що зумовлюють затримку калію в організмі. У разі відсутності необхідної сечогінної дії дозу слід підвищити вдвічі (10–20 мг/добу) до досягнення необхідного ефекту.
При ХНН доза визначається індивідуально і залежить від ступеня порушення функції нирок. Якщо дози 20 мг/добу недостатньо, її можна підвищити до 50 мг торасеміду 1 раз на добу і, в разі необхідності, поступово підвищувати до максимальної дози — 200 мг 1 раз на добу. Максимальну добову дозу 200 мг призначати тільки пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну Пацієнти з печінковою недостатністю . Лікування таких пацієнтів слід проводити з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрації торасеміду в плазмі крові.
Пацієнти літнього віку . Спеціального підбору дози не потрібно.
Протипоказання
підвищена чутливість до торасеміду, похідних сульфанілсечовини або будь-якої з допоміжних речовин. Ниркова недостатність з анурією, печінкова кома або прекома, артеріальна гіпотензія, аритмія. Гіповолемія, гіпонатріємія, гіпокаліємія. Значне порушення сечовипускання, наприклад унаслідок гіпертрофії передміхурової залози. Подагра. Одночасне застосування з аміноглікозидами або цефалоспоринами. Ниркова недостатність, спричинена нефротоксичними речовинами.
Побічна дія
побічні реакції класифіковані за частотою їх виникнення: дуже часто — від ≥1/10; часто — від ≥1/100 до З боку метаболізму: часто — посилення метаболічного алкалозу; гіпокаліємія при супутній дієті з низьким вмістом калію, при блюванні, діареї, після надмірного застосування послаблювальних засобів, а також у хворих із хронічною дисфункцією печінки. Залежно від дозування та тривалості лікування можуть розвиватися порушення водного та електролітного балансу, наприклад гіповолемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія. При значних втратах рідини та електролітів унаслідок посиленого сечовиділення можуть розвиватися артеріальна гіпотензія, головний біль, астенія, сонливість, особливо на початку лікування та у пацієнтів літнього віку.
З боку серцево–судинної системи: дуже рідко — тромбози, артеріальна гіпотензія, кардіальна та церебральна ішемія з можливим розвитком порушень серцевого ритму, стенокардії, гострого інфаркту міокарда, синкопе.
З боку нервової системи: часто — головний біль, запаморочення (особливо на початку лікування); нечасто — парестезія.
З боку травного тракту: часто — втрата апетиту, нудота, блювання, біль у шлунку, розлад шлунка та діарея, запор, метеоризм, головним чином на початку лікування; нечасто — сухість у роті; дуже рідко — панкреатит.
З боку сечовидільної системи: нечасто — у пацієнтів із розладами сечовипускання, наприклад при гіпертрофії передміхурової залози, можливі затримка сечі та надмірне розтягнення сечового міхура; позиви до сечовипускання.
З боку гепатобіліарної системи: часто — підвищення рівня деяких печінкових ферментів (γ-глутамілтранспептидази) в плазмі крові.
З боку крові і лімфатичної системи: дуже рідко — зменшення кількості тромбоцитів, еритроцитів та/або лейкоцитів.
З боку шкіри та підшкірної тканини: дуже рідко — алергічні реакції (наприклад свербіж, висип, екзантема, фоточутливість), повідомляли про тяжкі шкірні реакції (наприклад синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз).
З боку органа зору: дуже рідко — розлади зору.
З боку органа слуху: дуже рідко — шум у вухах, втрата слуху.
З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: часто — спазми м’язів (особливо на початку лікування).
Загальні розлади: часто — сплутаність свідомості, підвищена втомлюваність, загальна слабкість (особливо на початку лікування).
Лабораторні дослідження: часто — підвищення концентрації сечової кислоти, глюкози та ліпідів (ХС, ТГ) у плазмі крові; нечасто — можливе підвищення рівня креатиніну та сечовини у сироватці крові.
Особливості застосування
перед початком застосування препарату необхідно усунути існуючу гіпокаліємію, гіпонатріємію або гіповолемію та відкоригувати порушення сечовиділення.
При довготривалому лікуванні торасемідом рекомендується регулярно контролювати електролітний баланс, особливо рівень калію в плазмі крові (особливо у пацієнтів, які одночасно застосовують глікозиди наперстянки, ГКС, мінералокортикостероїди або проносні засоби), глюкози, сечової кислоти, креатиніну та ліпідів у крові.
Особливого нагляду потребують пацієнти з тенденцією до розвитку гіперурикемії та подагри.
Пацієнтам з явним або латентним цукровим діабетом необхідно контролювати метаболізм вуглеводів.
Через відсутність достатнього досвіду клінічного застосування не рекомендується призначати торасемід при патологічних змінах кислотно-лужної рівноваги; при патологічних змінах картини крові, наприклад, тромбоцитопенія або анемія у хворих без ниркової недостатності; одночасно з літієм, аміноглікозидами, цефалоспоринами; при порушенні функції нирок, спричиненому нефротоксичними речовинами; дітям; пацієнтам літнього віку (рекомендації щодо дозування відсутні).
Торасемід слід з особливою обережністю застосовувати пацієнтам із захворюваннями печінки, що супроводжуються цирозом печінки та асцитом, оскільки раптові зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до печінкової коми. Терапію із застосуванням торасеміду (як і інших сечогінних засобів) пацієнтам цієї групи необхідно проводити в умовах стаціонару. Для попередження гіпокаліємії та метаболічного ацидозу препарат слід призначати з препаратами — антагоністами альдостерону або препаратами, що зумовлюють затримку калію в організмі.
Після прийому торасеміду відмічали явища ототоксичності (шум у вухах та втрата слуху), які мали зворотний характер, але прямого зв’язку із застосуванням препарату не встановлено.
При призначенні сечогінних засобів необхідно ретельно контролювати клінічні симптоми порушення електролітного балансу, гіповолемії, екстраренальної азотемії та інших порушень, що можуть виявлятися у вигляді сухості у роті, спраги, слабкості, в’ялості, сонливості, збудження, м’язового болю або судом, міастенії, гіпотензії, олігурії, тахікардії, нудоти, блювання. Надмірний діурез може стати причиною зневоднення організму, призвести до зниження ОЦК, тромбоутворення та емболії кровоносних судин, особливо у пацієнтів літнього віку. Слід звертати увагу на ознаки гемоконцентрації і втрати електролітів на початку лікування та у пацієнтів літнього віку.
Пацієнтам з порушеннями водно-електролітного балансу необхідно припинити застосування препарату та після усунення небажаних ефектів відновити терапію, починаючи з більш низьких доз.
При призначенні препарату необхідно проводити регулярний лабораторний контроль показників вмісту калію та інших електролітів у сироватці крові. Слід також регулярно контролювати клітини крові (кількість еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів).
Інформація щодо дозування препарату пацієнтам із нирковою або печінковою недостатністю обмежена. Пацієнтам із печінковою недостатністю препарат слід призначати з обережністю, оскільки можливе підвищення плазмової концентрації торасеміду.
При лікуванні торасемідом можливі позитивні результати при проведенні допінг-тестів.
Таблетки по 10 мг або 20 мг містять лактозу. Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей препарат. Пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози препарат не призначати.
Таблетки по 50 мг або 100 мг, або 200 мг містять олію рицинову гідрогенізовану, яка може спричинити розлад шлунка та діарею.
Застосування у період вагітності або годування груддю
Вагітність . Достовірні дані стосовно впливу торасеміду на ембріон та плід у людини відсутні. Наявна інформація щодо репродуктивної токсичності торасеміду. Торасемід проникає через плацентарний бар’єр. У зв’язку з вищенаведеним торасемід можна застосовувати у період вагітності лише за життєвими показаннями та в мінімально можливій ефективній дозі.
Діуретики непридатні для стандартної схеми лікування АГ або набряків у вагітних, оскільки вони здатні знижувати перфузію плацентарного бар’єру і спричиняти токсичний вплив на внутрішньоутробний розвиток плода. Якщо торасемід застосовувати для лікування вагітних із серцевою або нирковою недостатністю, то необхідно проводити ретельний моніторинг електролітів та гематокриту, а також розвитку плода.
Період годування груддю . На даний час не встановлено, чи проникає торасемід у грудне молоко тварин або людини. Не можна виключити ризик застосування препарату у новонароджених/грудних дітей. Тому застосування торасеміду у період годування груддю протипоказано. Якщо необхідно застосовувати торасемід у цей період, то годування груддю слід припинити.
Фертильність . Дослідження впливу торасеміду на фертильність у людей не проводили.
Діти . Препарат не застосовувати у дітей у зв’язку з відсутністю даних.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами . До з’ясування індивідуальної реакції на торасемід під час лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами і заняттях іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами
при одночасному застосуванні торасеміду із серцевими глікозидами може підвищуватися чутливість серцевого м’яза до цих лікарських засобів унаслідок дефіциту калію або магнію. При одночасному застосуванні з мінерало- та глюкокортикоїдами, проносними засобами підвищується ризик виникнення дефіциту калію.
Торасемід посилює дію інших лікарських антигіпертензивних засобів, зокрема інгібіторів АПФ. Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може призвести до тяжкої артеріальної гіпотензії. Цьому можна запобігти, якщо знизити початкову дозу інгібітора АПФ або торасеміду за 2–3 дні до початку застосування інгібіторів АПФ.
Торасемід може послаблювати судинозвужувальний ефект епінефрину та норепінефрину.
Торасемід послаблює дію протидіабетичних засобів.
Торасемід, особливо у високих дозах, може потенціювати нефротоксичні та ототоксичні ефекти аміноглікозидних антибіотиків (наприклад канаміцину, гентаміцину, тобраміцину), токсичні ефекти препаратів платини та нефротоксичні ефекти цефалоспоринів.
Торасемід підсилює дію теофіліну та курареподібних міорелаксантів.
Пробенецид та НПЗП (наприклад індометацин, похідні пропіонової кислоти) зменшують вираженість діуретичної та гіпотензивної дії торасеміду.
При одночасному застосуванні торасеміду та препаратів літію може підвищуватися концентрація літію в крові і посилюватися кардіо- та нейротоксичність останнього.
При терапії саліцилатами у високих дозах торасемід може посилювати їх токсичну дію на ЦНС.
При одночасному застосуванні із колестираміном всмоктування торасеміду може знижуватися, в результаті чого — послаблюватися його дія.
Передозування
симптоми . Типова симптоматика невідома. У разі передозування може спостерігатися форсований діурез із ризиком надмірної втрати рідини та електролітів. Можливі сонливість, сплутаність свідомості, артеріальна гіпотензія, серцево-судинна недостатність та порушення з боку травного тракту.
Лікування . Специфічний антидот відсутній. Залежно від симптомів передозування рекомендується зниження дози або відміна препарату. Здійснюються заходи щодо відновлення водно-електролітного балансу. Торасемід не виводиться з крові за допомогою гемодіалізу. Лікування у разі гіповолемії: заміщення об’єму рідини. Лікування у разі гіпокаліємії: призначення препаратів калію. Лікування серцево-судинної недостатності: положення сидячи хворого та, при необхідності, призначення симптоматичної терапії.
Анафілактичний шок (негайні заходи) . При першій появі шкірних реакцій (таких як, наприклад, кропив’янка або почервоніння шкіри), збудженого стану хворого, головного болю, підвищеного потовиділення, нудоти, ціанозу провести катетеризацію вени; хворому надати горизонтальне положення, забезпечити вільне надходження повітря, призначити кисень. При необхідності застосувати введення епінефрину, р-нів, що заміщують об’єм рідини, глюкокортикоїдних гормонів.
Умови зберігання
при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.