Настоящий Моби Дик: нападают ли киты на людей?

Несомненно, киты имеют развитый ум, но способны ли они на целенаправленную месть?

Месть кита или случайная трагедия? В минувшее воскресенье канал BBC One показал новую драматическую трактовку истории, которая вдохновила Германа Мелвилла на его классический роман. Но возможно ли, чтобы киты целенаправленно нападали на людей?

Кашалоты (разновидность китов, описанная в “Моби Дике” – Ред.) – довольно спокойные млекопитающие; современности известно очень мало случаев, позволяющих думать иначе. Они питаются в основном кальмарами и редко нападают, разве что примут других млекопитающих за тюленей или другую добычу.

В книге 1839 года о происхождении и жизни кашалотов, Томас Билл, хирург, работавший на китобойном судне, писал, что это “очень пугливые и ласковые животные, которые бегут от чего-то необычного на вид”.

Но доктор Ричард Беван, зоолог и лектор из Университета Ньюкасла, предполагает, что кашалот, на которого нападали, может это запомнить:

“Безусловно, отдельный кит будет помнить, как его били гарпуном, и может повести агрессивно, если увидит угрозу”.

“С другой стороны, китобойное судно – это очень большая угроза, даже для взрослого кашалота, на мой взгляд, более вероятно, что он отступит”, – добавляет ученый.

Впрочем, в литературе XIX века господствует другое мнение и неоднократно рассказывается об умышленных атаках кашалотов на корабли. Что спровоцировало эти нападения – угроза, голод или даже месть, как в романе Мелвилла?

Грегори Пек в роли Агава (второй справа на переднем плане) в экранизации “Моби Дика” в 1956 году

В 1820 году гигантский кашалот, 26 метров длиной (средняя длина кашалотов – 15 метров) совершил нападение на китобойное судно “Эссекс”, в результате чего оно затонуло. Команда осталась в открытом море в трех шлюпках (обычно их также использовали при ловле китов), за тысячи миль от земли.

Одни в Тихом океане, моряки должны были выбрать курс: или следовать к ближайшим островам (тысяча миль на запад при сопутствующем ветре), или решиться на эпическое путешествие почти в три тысячи миль к побережью Южной Америки.

Боясь людоедов, они выбрали Южную Америку, но так туда и не попали.

Из 21 члена экипажа “Эссекса”, только восемь были спасены. Проведя в море более 80 суток, они рассказали невероятную историю голода, жажды и непостижимого, смертельного отчаяния.

Это злосчастное путешествие описали два члена команды. Рассказ первого помощника капитана Оуэна Чейза был опубликован вскоре после его возвращения домой и обрел популярность. Второй рассказ был написан юнгой Томасом Никерсоном через 50 лет после трагедии и не обнародован. Каким-то чудом этот рассказ нашли на чердаке дома в 1960 году, через 80 лет после смерти Никерсона.

В рассказах есть различия, но они беспрекословно сходятся в одном: истории потопления их корабля, который раньше называли “счастливым”. Его разбил огромный кит.

Услышав эту историю, Герман Мелвилл встретился с капитаном “Эссекса” и загорелся желанием об этом написать: так появился его классический роман “Моби Дик”.

Кит Моби Дик получил свое имя в честь настоящего кита – Моха Дика, которого впервые увидели у острова Моха, вблизи чилийского побережья, в XIX веке. Моряки часто давали прозвища китам, среди которых самые распространенные были Том и Дик.

Моха Дик был альбиносом; исследователь Джеремия Рейнольдз описывал его как “старого самца колоссального размера и силы. белого, как шерсть”. Согласно легенде, он убил 30 человек и был покрыт шрамами от предыдущих попыток поймать его с помощью гарпуна; наконец, в 1838 году его убили.

Кашалоты (в древности их называли Левиафан) действительно достигают невероятных размеров. У них самые крупные из всех китов зубы, а живут они иногда более 60 лет. Они могут погружаться глубже, чем все другие морские млекопитающие (до 3 км), чтобы поймать свои любимые глубоководные лакомства – кальмаров.

Но больше всего удивляет тот факт, что у них самый большой мозг на земле, коорый в определенных аспектах сложнее, чем у людей. В коре их мозга гораздо больше извилин, чем у людей; также они – социальные существа, формирующие прочные отношения, остаются в стабильных социальных группах и имеют постоянных спутников в течение жизни.

История неудачного плавания “Эссекса” рассказывается в фильме “Кит” на канале BBC One

Доктор Линде Вейлгарт, научный сотрудник факультета биологии Университета Далгаузи (Канада), утверждает: “Чтобы помнить свои сложные социальные взаимоотношения (семью, дальних родственников, других членов сообщества), китам нужна хорошая память”.

Таким образом, нападение этого кита на “Эссекс” вполне могло быть вызвано воспоминанием о прошлых драматических событиях, которые травмировали животное.

“Если коротко, я верю, что кашалот способен на достаточный уровень агрессии, чтобы напасть на корабль, особенно если это мать, чьи дети под угрозой”, – говорит доктор Вейлгарт.

“Известно, что китоловы часто бросали гарпун сначала в китенят, но не убивали их, чтобы привлечь родственников, которые спешили на помощь малышам. Тогда они убивали взрослых”, – рассказывает она о китоловной практике, которую считает “особо жестокой”.

Впрочем, доктор Беван считает, что “хотя киты действительно имеют большой мозг, это больше связано с их способностями к обработке звуков, чем с интеллектом в привычном нам понимании”.

Испытывают ли они какие-то эмоции, например, жажду мести, неизвестно. Возможно, кит просто изменил свое направление под водой в последнюю минуту и непреднамеренно врезался в корабль.

Доктор Пер Берггрен, преподаватель океанологии в Университете Ньюкасла и специалист по морским млекопитающим, думает, что это ближе к истине:

“Думаю, вероятно, что корабль случайно столкнулся с китом и образовалась довольно большая пробоина, от которой корабль затонул”.

И в случае с “Эссексом” удивляет именно то, что кит вернулся, чтобы нанести второй удар.

Первый помощник Чейз вспоминал: “Я развернулся и увидел его. он плыл прямо на нас с удвоенной скоростью и десятикратной яростью. Он всем своим видом показывал, что жаждет мести”.

В 2010 году Тиликум, самец косатки, содержащейся в неволе, был причастен к смерти дрессировщика

“Брызги разлетались во все стороны от того, как он безумно бил хвостом. Голова торчала из воды примерно наполовину, и так он приплыл к нам и снова ударил корабль. Тот внезапно и резко остановился, словно врезался в скалу, и несколько минут дрожал, как осенний листок”.

Последние исследования показывают, что киты осознают себя, имеют чувства и гораздо умнее, чем мы думали раньше. Они чувствуют боль и страдания – а значит, могут иметь и определенные когнитивные способности; сейчас также считается, что они способны испытывать любовь.

Хищников, которые нападали на кашалотов, очень мало; это косатки и изредка – акулы, однако с начала XVIII века самым большим и самым жестоким хищником по отношению к кашалотам был гомо сапиенс.

В XIX веке китобойный промысел приносил очень высокие прибыли, поскольку китовый жир использовался в масляных лампах и при изготовлении свечей и мыла. В середине XIX века на промысле в море находились более 900 китобойных судов, следовавших в основном из американских портов и находившихся в путешествии в среднем 3-4 года.

В середине XIX века поголовье китов стало быстро уменьшаться. Но с изобретением керосина в 1859 году в Пенсильвании китобойный промысел пошел на спад и к началу Первой мировой войны почти полностью исчез.

Сейчас охота на китов запрещена в большинстве стран мира (хотя до сих пор практикуется некоторыми странами, такими как Норвегия и Япония), а беспокойства относительно содержания китов в неволе периодически провоцируют новости.

Документальный фильм “Черная рыба” о косатке, содержащейся в неволе в парке SeaWorld (г. Орландо), привлек внимание к этому парку и проблемы в целом. Согласно фильму, жизнь в неволе может вызвать у китов психотическое поведение.

Некоторые исполнители, такие как Вилли Нельсон и группа Barenaked Ladies, отменили свои выступления в парке в связи с выходом этого фильма. Впрочем, SeaWorld опубликовал детальное опровержение обвинений в адрес фильма.

Когда первый помощник Старбак кричит капитану Агаве: “Моби Дик не гонится за тобой, это ты, ты безумно за ним гонишься!” – похоже, что он говорит ужасную и неотвратимую правду.

Умышленно ли действовал кашалот, нападая на китобойное судно “Эссекс” в ночь на 20 ноября 1820 года, мы уже никогда не узнаем. Но слухи о его мести захватывающие и бессмертные.

Чому матері китів-убивць йдуть на “довічну жертву” заради синів

Виховання сина значно знижує шанси самиці на розмноження у майбутньому.

Енергія, необхідна для вирощування синів, ймовірно, підриває їхнє здоров’я й робить менш придатними до розмноження та виховання інших дитинчат.

“Матері жертвують своєю їжею і своєю енергією”, – каже професор Даррен Крофт з Ексетерського університету у Південно-Західній Англії.

Косатки тісно пов’язані зі своїми сім’ями протягом усього життя. Але якщо молоді самиці стають самостійними у дорослому житті, то самці залежать від своїх матерів і навіть вимагають частку їжі, яку ті добувають.

Професор Крофт назвав це “новим розумінням складного соціального та сімейного життя цих дивовижних тварин”.

Дослідження, що тривало десятиліття, опубліковане в журналі Current Biology. Воно є частиною місії з вивчення косаток.

Ці тварини ведуть груповий спосіб життя. Й утворюють сім’ю, що складається з 3-4 поколінь й налічує від 5 до 15 особин.

Автор фото, Center for Whale Research

З 1976 року CWR веде перепис популяції південних резидентних косаток. Це дозволило біологам дослідити кілька поколінь, а також виявити найважливіші аспекти соціальної поведінки та сімейних зв’язків, які безпосередньо впливають на виживання цих тварин.

Науковці вивчили життя 40 самиць косаток у період з 1982 по 2021 рік і виявили, що за наявності сина ймовірність того, що мати народить ще одне дитинча, зменшується вдвічі.

“Наші попередні дослідження показали, що сини мають більше шансів на виживання, якщо їхня мати поруч”, – каже Майкл Вайс з Ексетерського університету та Центру вивчення китів.

“Ми хотіли з’ясувати, чи не доводиться за цю допомогу платити надто високу ціну, і відповідь виявилась такою. Щоб зберегти життя своїм синам, матері платять можливістю розмножуватись”.

Родини китів-убивць

Досліджувати цю популяцію косаток, що під загрозою зникнення, розпочав Кен Балкомб. Його первісна мета була вивчити загрози їхньому виживанню.

Автор фото, Cener for Whale Research

Біологи працювали разом з Центром досліджень китів, щоб з’ясувати, наприклад, важливу роль бабусь косаток, а також чому самиці цього виду припиняють розмножуватись.

Багаторічні дослідження виявили, що матері й сини мешкають разом аж до зрілого віку самця.

“Вони навіть годують своїх синів спійманим лососем, – пояснив професор Крофт, – тоді як дорослі самиці полюють самостійно”.

На думку дослідників, це може бути своєрідним еволюційним “хеджуванням ставок”, яке зумовлене тим, що найбільші й найстарші самці дають численне потомство.

“Якщо мати може зробить свого сина найбільшим самцем у популяції, то саме він стане батьком [більшої частини наступного покоління]”, – пояснює професор Крофт.

Може видатись парадоксальним, що такі сильні, розумні тварини залишаються залежними від своїх матерів протягом усього життя, але, схоже, самцям просто не потрібно ставати самостійними, оскільки їхні матері залишаються поруч із ними.

“Якби моя мати готувала мені вечерю щовечора, можливо, я просто не навчився б куховарити”, – пожартував про це професор Крофт.

“Але, побічно, здається, це все-таки в інтересах матері”, – додає він.

Зараз залишилося всього 73 косатки цього виду, і вчені прагнуть зрозуміти, що може допомогти у захисті цих морських ссавців.

“Ці косатки балансують на межі вимирання, – каже професор Крофт. – Тому все, що знижує їхню здатність до розмноження, викликає занепокоєння”.

Хто позбавив косаток майбутнього

Чому матері китів-убивць йдуть на “довічну жертву” заради синів

Виховання сина значно знижує шанси самиці на розмноження у майбутньому.

Енергія, необхідна для вирощування синів, ймовірно, підриває їхнє здоров’я й робить менш придатними до розмноження та виховання інших дитинчат.

“Матері жертвують своєю їжею і своєю енергією”, – каже професор Даррен Крофт з Ексетерського університету у Південно-Західній Англії.

Косатки тісно пов’язані зі своїми сім’ями протягом усього життя. Але якщо молоді самиці стають самостійними у дорослому житті, то самці залежать від своїх матерів і навіть вимагають частку їжі, яку ті добувають.

Професор Крофт назвав це “новим розумінням складного соціального та сімейного життя цих дивовижних тварин”.

Дослідження, що тривало десятиліття, опубліковане в журналі Current Biology. Воно є частиною місії з вивчення косаток.

Ці тварини ведуть груповий спосіб життя. Й утворюють сім’ю, що складається з 3-4 поколінь й налічує від 5 до 15 особин.

Автор фото, Center for Whale Research

З 1976 року CWR веде перепис популяції південних резидентних косаток. Це дозволило біологам дослідити кілька поколінь, а також виявити найважливіші аспекти соціальної поведінки та сімейних зв’язків, які безпосередньо впливають на виживання цих тварин.

Науковці вивчили життя 40 самиць косаток у період з 1982 по 2021 рік і виявили, що за наявності сина ймовірність того, що мати народить ще одне дитинча, зменшується вдвічі.

“Наші попередні дослідження показали, що сини мають більше шансів на виживання, якщо їхня мати поруч”, – каже Майкл Вайс з Ексетерського університету та Центру вивчення китів.

“Ми хотіли з’ясувати, чи не доводиться за цю допомогу платити надто високу ціну, і відповідь виявилась такою. Щоб зберегти життя своїм синам, матері платять можливістю розмножуватись”.

Родини китів-убивць

Досліджувати цю популяцію косаток, що під загрозою зникнення, розпочав Кен Балкомб. Його первісна мета була вивчити загрози їхньому виживанню.

Автор фото, Cener for Whale Research

Біологи працювали разом з Центром досліджень китів, щоб з’ясувати, наприклад, важливу роль бабусь косаток, а також чому самиці цього виду припиняють розмножуватись.

Багаторічні дослідження виявили, що матері й сини мешкають разом аж до зрілого віку самця.

“Вони навіть годують своїх синів спійманим лососем, – пояснив професор Крофт, – тоді як дорослі самиці полюють самостійно”.

На думку дослідників, це може бути своєрідним еволюційним “хеджуванням ставок”, яке зумовлене тим, що найбільші й найстарші самці дають численне потомство.

“Якщо мати може зробить свого сина найбільшим самцем у популяції, то саме він стане батьком [більшої частини наступного покоління]”, – пояснює професор Крофт.

Може видатись парадоксальним, що такі сильні, розумні тварини залишаються залежними від своїх матерів протягом усього життя, але, схоже, самцям просто не потрібно ставати самостійними, оскільки їхні матері залишаються поруч із ними.

“Якби моя мати готувала мені вечерю щовечора, можливо, я просто не навчився б куховарити”, – пожартував про це професор Крофт.

“Але, побічно, здається, це все-таки в інтересах матері”, – додає він.

Зараз залишилося всього 73 косатки цього виду, і вчені прагнуть зрозуміти, що може допомогти у захисті цих морських ссавців.

“Ці косатки балансують на межі вимирання, – каже професор Крофт. – Тому все, що знижує їхню здатність до розмноження, викликає занепокоєння”.

Хто позбавив косаток майбутнього