Чому суть монополії

Визнавши провал “воєнного комунізму”, В. Ленін переконав делегатів X з’їзду РКП(б), який відбувся в березні 1921 p., ухвалити рішення про заміну продрозкладки натуральним податком, про перехід до нової економічної політики. Це була політика компромісу, вимушеного відступу від негайного будівництва комунізму. По суті, неп означав перехід від адміністративно-командного до госпрозрахункового соціалізму. Замість реквізиції зерна шляхом розкладки селянство обкладалося помірним продподатком. Сплативши його, селянин міг вільно продавати надлишки зерна за ринковими цінами. Бідні селяни взагалі звільнялися від податку. А це сприяло підвищенню матеріальної зацікавленості селян у виробництві сільськогосподарської продукції. Було легалізовано приватну торгівлю, припинено заснування нових колгоспів та радгоспів. Неп допускав передачу дрібних підприємств в оренду, приватну власність, іноземні концесії, що сприяло розвитку приватної ініціативи й економічного життя загалом. Появилися так звана нова буржуазія — орендатори, торгівці-оптовики, біржові маклери, комісіонери, промисловці-фабриканти тощо. їх називали людьми непу — непманами.

Діяльність непманів швидко виводила країну з економічного хаосу і розрухи. У 1923 р. вдалося покінчити з голодом 1921—1923 pp., з повстанським рухом. У середині 20-х років відійшла в минуле господарська розруха. Було досягнуто довоєнного рівня сільського господарства, виробництва предметів споживання. Відставала лише важка промисловість, яка перебувала під контролем уряду.

Та не слід ідеалізувати неп і перебільшувати його значення. Він не означав повного повернення до ринкової економіки. Неп вводився, як заявляв неодноразово Ленін, “всерйоз і надовго, але звичайно. не назавжди”.

Неп був для нього справою тактики, заспокоєнням селянських мас, а стратегічна мета залишалася незмінною — побудова комуністичної економіки без приватних власників, то-варно-грошових відносин і ринку. Тому вже в 1922 р. Ленін заявив, що відступ закінчено. Але, як зазначав він, “неп не означає відмову від терору, до терору ми ще повернемось”. Серед негативних наслідків непу слід назвати ножиці цін, карткову систему, безробіття, загострення соціальних суперечностей тощо. Тому велика частина населення виявляла невдоволення непом. Саме на них спирався Сталін, який у 1929 p., відкинувши неп, повернувся до “воєнно-комуністичних методів” будівництва соціалізму.

Конкуренція і монополія. Суть монополізму. Типи монополізму

Конкурентний ринок означає такий його стан, коли жодна фірма не може впливати на ринкову ціну товару чи послуги. Такий варіант конкуренції є ідеальним і характеризується як досконала конкуренція. Пропозиція товарів на такий ринок виготовляється великою кількістю підприємств. Відповідно до цього, з іншого боку виступає необмежена кількість покупців, тобто тут мають місце конкурентна пропозиція і конкурентний попит.

У реальному господарському житті досконала конкуренція може існувати лише як епізод, окремий момент, тому що розвиток конкурентних відносин об’єктивно веде до появи монополій. Чому? По-перше, тому, що конкуренція виходить із прагнення одержати максимальний прибуток, а це може бути досягнуто лише створенням переваг для себе проти інших. Не треба забувати, що конкуренція — це “жорстока війна проти всіх”. У цій “війні” використовуються такі методи боротьби як підкуп, шантаж, шпигунство, різні заходи, що прискорюють банкрутство конкурентів. По-друге, конкуренція за своєю природою передбачає монополію, тому що вона споконвічно спирається на приватну власність, а власність — це монополія володіння, користування, розпоряджання певними благами. Монополія означає виключне право на щось — виробництво, торгівлю — яке належить одній фізичній чи юридичній особі.

Утворення монополій призводить до порушення механізму ринкового ціноутворення і деформованого розподілу ресурсів. Конкуренція, в якій беруть участь монополії, є недосконалою. У реальному житті монополія досягається різними методами і виступає в різних типах (рис. 3.9). Виділяють такі типи монополізму:

1. Економічний монополізм. Він виростає з конкуренції. Суть його в утворенні великих підприємств, об’єднань, які концентрують у своїх руках виробництво і збут основної частини продукції однієї або кількох галузей. Це дає їм можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі високих прибутків. Такий тип монополізму є найбільшою загрозою ринковій економіці і тому повинен постійно контролюватися державою.

Рис. 3.9. Основні види монополізму

• 2. Технологічний монополізм. Проявляється в тому, що окремі фірми захоплюють і монополізують певні технології. Це має місце в першу чергу в таких галузях, як металургійна, електротехнічна, хімічна промисловість, транспорт. У таких галузях сама технологія робить ефективним лише велике виробництво.
• 3. Рекламний монополізм. Полягає в заманюванні покупців різними видами реклами: торговою маркою, незвичним упакуванням, зниженням цін для постійних клієнтів, використанням популярних каналів телебачення тощо.
• 4. Інноваційний монополізм. Характеризується тим, що окремі фірми, використовуючи передові технології, нові форми організації праці та виробництва, виявляються в кращих умовах, бо виробляють нову продукцію, яка має кращі якості і користується широким попитом. Особливістю цього типу монополізму є те, що він має тимчасовий характер. Він зникає в міру розповсюдження і впровадження в практику нових наукових досліджень.
• 5. Природний монополізм. До цього монополізму відносяться природні державні монополії, зокрема, монополія на організацію і регулювання грошового обігу, на добування стратегічної сировини і виробництво стратегічних товарів, на виробництво окремих товарів, на надання водо -, газо -, тепло – та енергопослуг.

Природна монополія виникає й існує тоді, коли одна фірма може постачати продукцію для всього ринку і має нижчі витрати виробництва на одиницю продукції, ніж мали б конкурентні фірми. Існування її з точки зору суспільства є доцільним, бо усунення її і створення декількох підприємств може привести до збільшення витрат на надання послуг і зростання цін.

6. Державний адміністративний монополізм. Був характерний для командно-адміністративної системи. Суть його в тому, що держава монополізує всі сфери життєдіяльності суспільства, максимально обмежуючи конкуренцію. Монополізм цього типу є найбільш негативним і не повинен допускатися.

Розрізняють два види ринкових монополій: монополію продавця і монополію-покупця. Монополія-продавець — це фірма, яка є єдиним виробником товару, що надходить на ринок. Ціна на такий товар установлюється фірмою і не залежить від кон’юнктури ринку. В ролі монополії-покупця може виступати держава, великі фірми, державні організації. Наприклад, організації для закупівлі сільськогосподарської продукції, газу, нафти та іншої продукції добувної промисловості.

Основними організаційними формами монополій є картелі, синдикати, трести, концерни та інші об’єднання.