Чагарник падуб – посадка, догляд, види й сорти з фото

Надзвичайно декоративні падуби виглядають настільки привабливо, що багато хто ставить собі питання про вирощування цієї рослини у власному саду.

Ці чагарники мають унікальні риси та легко пристосовуються до різних умов, тому не зважаючи на чутливість до морозів, у догляді падуб невибагливий, стійкий до шкідників й хвороб.

Падуб (Ilex) є єдиним збереженим родом рослин родини Падубових, який налічує близько 400 видів невисоких дерев та чагарників, що ростуть в основному в тропічних або субтропічних регіонах.

У міфології листя падуба символізує любов та надію. Протягом століть вважалося, що рослині притаманні магічні здібності та вона приносить удачу. Кельти й германці поклонялися дереву й висаджували його, щоб відлякувати відьом та злі сили.

Опис падуба

У сприятливих кліматичних умовах дерева можуть досягати декількох метрів у висоту, але в наших садах – це розлогі чагарники або невеликі деревця, що досягають максимум 2-2,5 м.

Залежно від виду, рослини можуть бути листяні або вічнозелені. Листя шкірясте, часто колюче, блискуче, темно-зелене або строкате у варієгатних сортів.

Ароматне цвітіння припадає на травень-червень та на відміну від плодів квіти не несуть декоративної цінності, але після їх відцвітання зав’язуються численні ягоди-кістянки червоного, жовтого, кармінного або помаранчевого кольору, що залишаються на пагонах до весни.

Ранньою весною, взимку та восени, коли більшість насаджень в’яне, падуб стає головним яскравим акцентом саду, особливо ефектно контрастуючи на тлі снігу.

Слід враховувати, що падуб – це дводомна рослина та для отримання плодів у жіночих екземплярів необхідно посадити один чоловічий саджанець.

Ягоди падуба взимку

Увага! Плоди рослини токсичні при ковтанні. Чутливість до токсину залежить від віку, ваги, фізичного стану та індивідуальної сприйнятливості людини.

Види та сорти падуба з фото

Падуб гостролистий або європейський (Ilex aquifolium) з Центральної Європи є найпопулярнішим в садовій культурі видом. Це вічнозелений кущ або невелике дерево з конічною кроною. Річний приріст становить близько 20 см у висоту.

Листя темно-зелене, блискуче з характерними колючими зубцями, восени дозрівають коралово-червоні плоди. В Європі гілочки падуба гостролистого використовуються для виготовлення святкових вінків, букетів та інших різдвяних прикрас.

До найкрасивіших сортів цього виду відносяться:

• ряболистий сорт «Silver Queen» – навесні на молодих, пурпурних пагонах розпускаються рожеві листочки, які до літа набувають темно-зелене забарвлення з широкою кремовою окантовкою;
• «Madame Briot» – дуже декоративний культивар з яскраво-жовтими краями та плямами на темно-зеленому тлі листя, ягоди помаранчево-червоні;

• «Argenteomarginata» – гордість цього сорту не тільки темно-червоні плоди, але також темно-зелене листя з білими або сріблястими краями;
• «Aureomarginata» – листя з дуже гострими зубцями, забарвлення зелене з золотисто-жовтою облямівкою;

• «Amber» відрізняється абрикосовим кольором численних плодів;
• сортова серія «Golden Van Tol» та «Silver Van Tol» – невеликі кущики з листям, що прикрашене жовтою та сріблястою окантовкою.

Даним культиварам для зав’язування плодів не потрібні чоловічі екземпляри.

Падуб альтаклеренсіс (Ilex altaclerensis) є гібридом, який був виведений в Англії в замку Хайклер (Хемпшир) у 1835 році в результаті схрещування I. aquifolium та теплолюбного виду I. perado.

Наступні сорти отримали сертифікат RHS (Royal Horticultural Society) Королівського садівничого товариства – одного з провідних садівничих організацій у світі:

«Golden King» – пурпурні стебла з листям, край якого прикрашений широкою яскраво-жовтою окантовкою. Темно-червоні ягоди.

«Lawsonian» – листя майже без колючок з яскраво-жовтими та блідо-зеленими плямами. Темно-червоні ягоди.

Також ефектно виглядають культивари: «Belgica Aurea», «Золотий король», «Camelliifolia».

Падуб Мезерва (Ilex x meservae) – ще один високодекоративний гібрид, який створила домогосподарка Кетлін К.Меѕерв з Сент-Джеймса, схрестивши гостролистий та японський види.

В результаті була отримана серія культиварів, більшість з яких відома під назвою «Блакитний падуб» (Blue Hollies), наприклад: «Blue Girl», «Blue Boy», «Blue Princess».

Створені також такі цікаві сорти, як «Castle Gold» з золотисто-салатовим листям або «Little Rascal» – компактний та повільно зростаючий сорт з блискучим листям з пилчастими краями, темно-зелений колір яких в холод частково забарвлюється в мідно-червоні відтінки.

Падуб городчатий або крената (Ilex crenata) також відомий як падуб дрібнолистяний. Являє собою вічнозелений чагарник, який взимку може підмерзати, тому його слід берегти від заморозків й сильного зимового вітру.

Характерною рисою виду є дрібне листя, що чимось нагадує самшит. Ця рослина віддає перевагу родючим, кислим ґрунтам та не переносить заболочених земель.

Сорти

Падуб «Голден джем» (Golden Gem) – невелика та компактна вічнозелена рослина з яскравим золотисто-жовтим листям. Найкраще її вирощувати на сонячному місці, на вологому, але добре дренованому ґрунті. Витримує морози до -15 °C.

Падуб крената «Глорі джем» (Glory Gem) – компактний, морозостійкий кущ напівкруглої форми, що досягає 80-150 см у висоту.

Обидва сорти ідеально підходять для формування невисоких живоплотів та топіарій.

Падуб мутовчатий (Ilex verticillata). Густий, листопадний чагарник висотою 2 м з яскраво-зеленим листям овальної або списоподібної форми та зубчастими, але не колючими краями. Непомітні зеленувато-білі квітки, що розпускаються навесні на жіночих рослинах, змінюються гронами яскраво-червоних ягід у вересні.

Падуб японський (Ilex pedunculosa) – невелике деревце компактної форми, що виростає приблизно до 2 м у висоту. Відрізняється дуже високою морозостійкістю.

Цікаво! Одна з найбільш дивовижних колекцій сортів падуба у світі знаходиться у Франції. П’єр Періс, власник землі в Мен-сюр-Луар перетворив свою ділянку в національний сад для цієї рослини. Колекція П’єра Паріса налічує понад 400 різних сортів.

Посадка падуба

Ці чагарники добре ростуть як в тіні, так і на сонці, але ряболисті сорти найкраще демонструють свій яскравий окрас в сонячних місцях. Рослини віддають перевагу родючим, добре дренованим ґрунтам з нейтральним або слабокислим pH (pH 5,5-6,5).

Через чутливість до сильних морозів у багатьох сортів, висаджувати падуб рекомендується в теплих та захищених від морозного вітру місцях, наприклад, під прикриттям стін, огорож або високих дерев.

У контейнерах саджанці можна висаджувати протягом усього сезону, але для посадки кущів з відкритою кореневою системою найкраще підходить весна. Яма для саджанця повинна бути у 2 рази більше кореневої системи.

Якщо ґрунт в саду бідний на поживні речовини, то рекомендується перед посадкою землю з ями змішати з компостом або невеликою частиною перепрілого гною.

Коріння поміщають в лунку та регулюють глибину посадки так, щоб коренева шийка саджанця перебувала трохи вище рівня землі. Посадкову яму заповнюють землею, утрамбовують та добре поливають. Рекомендується замульчувати ґрунт в прикореневій зоні шаром компосту або тріски висотою 5-7 см.

Догляд за падубом

Після посадки та вкорінення падуби не вимагають особливого догляду та уваги. У перші 2 роки саджанці потребують тільки регулярного поливу, а дорослі екземпляри зрошують тільки під час посушливих періодів, також у відсутності опадів проводять рясний полив в кінці осені.

У спеку бажано забезпечити цим рослинам підвищену вологість повітря, розбризкуючи воду на крону. Щоб знизити випаровування вологи, землю навколо насаджень щороку навесні мульчують тріскою або компостом, який також служить живильним підживленням рослинам.

Обрізування

Чагарники дуже добре переносять формувальне обрізування, тому їх часто використовують для створення фігур-топіарій або стрижених живоплотів.

Формувальну стрижку у вічнозелених видів краще проводити не навесні, а на початку літа, щоб молоді гілочки не постраждали від заморозків. Будьте готові до того, що ягід на кущах буде менше, оскільки з різкою видаляється велика частина літніх квітів.

Санітарне обрізування кущів

В цілому, вічнозелені падуби мають красиву природну форму тому їх можна тільки періодично трохи проріджувати, що призводить до поліпшення росту пагонів, відкриває доступ до гарної циркуляції повітря й сонця, що знижує ризик розвитку грибкових захворювань.

Сорти з компактною округлою кроною проріджують тільки протягом перших кількох років зростання.

Листопадні падуби слід проріджувати щороку ранньою весною, щоб поліпшити форму та стимулювати нове зростання. Старі, товсті стебла обрізають до землі, але ніколи не видаляють більше однієї третини куща.

Зрізають також всі сухі, слабкі або дуже тонкі гілочки, а також ті, що виходять занадто далеко за межі основної частини крони. Гілки, які показують ознаки хвороби, слід обрізати до здорової деревини, щоб запобігти поширенню або повторенню будь-якого захворювання.

Падуб в композиції з гейхерою

Хоча таке обрізування може здатися радикальним, проте це найкращий спосіб зберегти здоров’я та красиву природну форму листяних падубів.

Зимівля

Вічнозелені сорти погано переносять температуру нижче – 15-20 °C та можуть підмерзати безсніжною холодною зимою. У регіонах з суворими зимами вони вимагають захисту.

Найкраще для цієї мети використовувати білий агротекстиль або гілки хвойних дерев. Вони вкриють рослину від холоду й посушливого вітру.

Варто також замульчувати ґрунт навколо падуба торфом або високим шаром подрібненої кори, що вбереже коріння від промерзання. Навесні підмерзлі кущі досить добре відновлюються.

Застосування в дизайні саду

Високі кущі добре виглядають як солітер, а низькорослі в груповій композиції, особливо в кампанії з іншими декоративними деревами та чагарниками: барбарисом, бересклетом, рододендроном, бузиною, японським кленом або представниками хвойних порід.

Кущі з темно-зеленим, блискучим листям – відмінний фон для цвітіння цибулинних навесні, а також для яскравих літників й багаторічників. Ефектно виглядають вічнозелені сорти у вигляді деревця на штамбі. Їх часто використовують в озелененні саду або терас.

Листопадні сорти з їх яскравими ягодами на оголених пагонах прекрасно доповнюють пейзажні зимові композиції з дереном, вереском та декоративними злаками.

• Тіньовитривалі
• Садові декоративно-листяні
• Невибагливі садові
• Рослини для японського саду
• Живопліт
• Вічнозелені рослини
• Рослини на літеру П

Елодея

Представників роду Елодея (Elodea) найчастіше називають «водяною чумою», і повністю справедливо. Ці багаторічні водні рослини відносяться до сімейства водокрасових. Їх характерною особливістю є невибагливість та інтенсивний ріст. При потраплянні в сприятливі умови елодея розростається настільки стрімко, що може витіснити місцеву водну флору. Відомі випадки, коли густі зарості елодеї заважали судноплавству.

Густі зарості елодеї в природному середовищі існування

Елодеї мають дуже довгі та гнучкі стебла, довжина деяких рослин в природі може досягати 2-3 м. Також рослина здатна утворювати масу бічних пагонів. Корені елодеї розвинені слабко, вони білі і тонкі. Такими коренями вона здатна фіксувати положення в грунті, що, абсолютно, не заважає їй рости і розвиватися, навіть просто плаваючи в товщі води. На бурих пагонах є мутовки з 2-3 напівпрозорих листочків зеленого кольору. Довжина листочків становить близько 1 см, ширина – 5 мм. Край у листа загострений, на бічних поверхнях є зубчики.

Історія

Історичною батьківщиною елодеї є повільно проточні та стоячі водойми Північної і Південної Америки. Будучи випадково завезеною на Європейський континент, елодея стала інвазивним видом. Завдяки своїй невибагливості, ця рослина здатна вижити практично в будь-якій водоймі світу.

У 1882 році елодея потрапляє на територію колишньої Російської імперії. Вона була використана для прикраси Ботанічного саду в Санкт-Петербурзі. Невеликі відростки, що потрапили в найближчу річку, зовсім скоро перетворилися в зелені, плаваючі острівці. Не минуло й кількох років, як елодея заполонила водойми прилеглих територій. У наш час її можна зустріти у багатьох водоймах України.

Вирощування і розведення

З вирощуванням елодеї в акваріумі не виникне ніяких труднощів навіть у новачків.

Оптимальна температура для росту більшості видів – 17-24°С. Занадто низька температура води уповільнює ріст елодеї. Такі параметри, як жорсткість і кислотність, практично не відіграють ролі при догляді за елодеєю. Головне, щоб не спостерігалося різких перепадів, в результаті яких елодея може скинути листя.

Найважливішим фактором для вирощування елодеї є рівень освітлення. Воно повинно бути досить яскравим і однаковим у всіх куточках акваріума. При нестачі світла листя у елодеї починає гнити і опадати.

В акваріумі з елодеєю потрібна достатня фільтрація, так як дрібне листя рослини затримує частинки муті, тому без фільтра сама рослина дуже швидко стає непривабливою.

При наявності достатньої кількості органіки в акваріумі елодея може обходитися без додаткового підживлення.

Розмножується елодея вегетативно – живцюванням стебла. Бажано, щоб живець був розміром не менше 20 см. Будучи посадженою в грунт, елодея випускає тонкі, білі корінці, які фіксують її положення. При сприятливих умовах є можливість спостерігати цвітіння елодеї. Варто відзначити, що елодея – рослина дводомна, тобто чоловічі та жіночі квітки розташовуються на різних рослинах. Але на Європейському континенті поширилися тільки жіночі особини, тому запилення і утворення насіння не відбувається.

Можна вирощувати в декоративних ставках. Поширившись по всьому дну, рослини утворять прекрасні смарагдові зарості.

Види елодеї

Елодея густолиста, або Елодея зубчаста (Elodea densa)

Природним ареалом даного виду елодеї є водойми Аргентини, Бразилії, Парагваю і Уругваю.

Стебло нагадує шнурок, на якому є велике (до 5 см) листя. Забарвлення листя змінюється від блідо-зеленого до яскраво-зеленого кольору. Форма і колір рослини безпосередньо залежать від умов утримання. Коренева система розвинена погано. Максимальний розмір в акваріумі 60-70 см. У хороших умовах може спостерігатися цвітіння. Квітки у елодеї густолисті великі, білі, трипелюсткові. Ріст рослини спостерігається протягом всього року.

Цвітіння Елодеї густолистої

Утримувати елодею найкраще в холодноводному акваріумі, бажано, щоб температура не піднімалася вище 20°С. Підходить як м’яка, так і жорстка вода. Оптимальна кислотність: 6,5-7,5. Добре реагує на подачу СО2.

Освітлення в акваріумі має бути яскравим та інтенсивним.

Елодея канадська (Elodea canadensis)

Довгостеблова, багаторічна рослина. Розмір окремих особин елодеї канадської може досягати 2 м в довжину. Рослина може бути як плаваючою, так і закріплюватися в грунті за допомогою довгих ризоїдів. Коренева система відсутня.

На тонких і ламких стеблах розташовуються дрібне яскраво-зелене, напівпрозоре листя. Воно зібрані в мутовки по три листка в кожній.

Елодея канадська – невибагливий вид. Надає перевагу холодній воді, тому для утримання в тропічному акваріумі не підходить. Пристосовується до життя у воді з будь якою жорсткістю і кислотністю. Але при різкій пересадці з м’якої води в ємність з жорсткою водою рослина може загинути.

Для елодеї канадської оптимальним є яскраве освітлення.

Розмноження вегетативне, відбувається живцюванням стебла. Обрізку краще здійснювати поза акваріумом, оскільки сік з рослини може бути отруйний для мальків і уповільнювати зростання деяких інших рослин.

Використання елодеї

У промисловості елодею часто використовують як корм худобі та як зелене добриво. Також вона є хорошим модельним об’єктом для дослідів зі спостереження за рухом цитоплазми в рослинних клітинах.

Рух цитоплазми в клітинах листка елодеї

У акваріумний культурі елодею використовують, насамперед, при першому запуску. Закинута в акваріум, елодея дуже швидко йде в ріст. Вона активно споживає азотисті сполуки, прискорюючи тим самим становлення біологічного балансу в акваріумі та інтенсивно поглинає поживні елементи, що знижує ймовірність розвитку водоростей. Швидко зростаюча зелена маса виділяє велику кількість кисню. Також елодея служить природним фільтром, частинки бруду легко осідають на густому листі рослин. Не варто забувати і про бактерицидні речовини, що виділяються елодеєю у воду.

Також часто використовується як самостійну рослину в оформленні заднього плану акваріума. Найголовніше, не забувати вчасно підстригати відростаючі пагони. Елодея прекрасно підходить для акваріумів з живородними рибками, її густе листя стане відмінним притулком для мальків.

Деревій: вирощування в саду, властивості, види

Автор і редактор: Олена Н. https://floristics.info/ua/index.php?option=com_contact&view=contact&id=21 Правки: 15 серпня 2023 Опубліковано: 18 лютого 2019 Перша редакція: 18 серпня 2017 🕒 11 хвилин 👀 26944 рази 💬 3 коментарі

• Посадка й догляд за деревієм
• Трава деревій – опис
• Вирощування деревію декоративного
  • Посадка деревію
  • Догляд за садовим деревієм
  • Деревій благородний (Achillea nobilis)
  • Деревій великоголовий (Achillea macrocephala)
  • Деревій таволговий (Achillea filipendulina)
  • Деревій цілолистий (Achillea ptarmica)
  • Деревій повстяний (Achillea tomentosa)
  • Деревій звичайний (Achillea millefolium)
  • Корисні властивості деревію
  • Деревій – протипокази
  • Коментарі

  Деревій – великий рід родини Складноцвіті, або Айстрові, що налічує близько 150 видів. Рослина деревій звичайний (лат. Achillea millefolium), або серпоріз, кривавник, маточник тощо є типовим видом роду деревій. Назва роду походить від імені «Ахілл»: цей міфічний герой застосовував деревій для заліковування ран. Видовий епітет («mille» – тисяча, «folium» – листок) рослина отримала через численні сегменти листка. Поширена рослина в Європі й Азії, занесено її й на інші континенти. Зростає деревій у лісовій, степовій і лісостеповій зонах, у лугових степах, серед чагарників, на узліссях, у рідколіссі, уздовж доріг, на пустирях, по ярах, по берегах водойм і на околицях полів.

  У культурі деревій вирощується як декоративна, лікарська й пряна рослина.

  Посадка й догляд за деревієм

  • Цвітіння: близько півтора місяця, починаючи з липня.
  • Посадка: посів насіння на розсаду – у кінці лютого, висадка сіянців у відкритий ґрунт – у кінці квітня або на початку травня.
  • Освітлення: яскраве світло або притінок.
  • Ґрунт: будь-який.
  • Полив: у міру необхідності. У посушливу погоду – один раз на тиждень.
  • Підживлення: 1-2 рази за сезон комплексним мінеральним добривом для квітучих рослин.
  • Підв’язування: високорослі сорти мають потребу в опорі.
  • Обрізування: перед настанням заморозків стебла обрізають на висоті 10-15 см від землі.
  • Розмноження: поділом куща та насінням.
  • Шкідники: смугасті бурякові довгоносики.
  • Хвороби: не вражається.
  • Властивості: є цінною лікарською рослиною.

  Трава деревій – опис

  Трава деревій – кореневищна багаторічна рослина з добре облистяними та злегка вигнутими в нижній частині або прямостоячими стеблами заввишки від 50 до 90 см. Як виглядає деревій? Суцвіття-кошики, зібрані в густі грона або щитки діаметром до 15 см, складаються з крайових короткоязичкових квіток білого, рожевого, червоного або жовтого кольору і жовтих або білих трубчастих квіток. Цілісне або перисторозсічене листя деревію розташоване почергово. Плід деревію є довгастою або яйцеподібною сплюснутою сім’янкою.

  Вирощування деревію декоративного

  Посадка деревію

  На розсаду насіння деревію сіють у кінці лютого в дрібнозернистий субстрат, розведений наполовину річковим піском. У якості посуду під розсаду використовують неглибокий пластиковий контейнер. Насіння розкладають по поверхні вологого субстрату рядами, розташованими на відстані 3-5 см один від одного, і присипають шаром такого ж субстрату завтовшки 2 см. Потім поверхню обприскують із пульверизатора, намагаючись не вимити насіння на поверхню, накривають посіви плівкою й утримують у теплому світлому місці, провітрюючи і зволожуючи в міру необхідності.

  Перші сходи з’являються днів через 10-12, і тоді плівку з посівів знімають, розсаду відразу переміщують у найсвітліше місце, куди не потрапляють прямі промені сонця, а щойно у паростків сформується перший справжній листок, їх пікірують по торф’яних скляночках із легким поживним ґрунтом. При пересадці будьте обережні, оскільки сіянці деревію дуже тендітні. Надалі догляд за розсадою полягає в помірному поливі після висихання верхнього шару ґрунту. Зволоження здійснюють не частіше двох разів на тиждень. Коли сіянці сягнуть у висоту 10-12 см, їх після попереднього загартовування пересаджують у сад. Зазвичай це відбувається в кінці квітня або на початку травня. Найбільше квітка деревій любить добре освітлені сонцем місця, хоча прекрасно росте й у притінку. До складу ґрунту рослина невибаглива.

  Посадка деревію і догляд за ним прості у виконанні та майже не забирають часу. Ямка для сіянця деревію має бути завглибшки приблизно 10 см. Торф’яний горщик із сіянців поміщають у центр ямки, а простір, що залишився, заповнюють ґрунтом. Якщо ви пікірували розсаду в загальний ящик, витягніть сіянець із нього разом із земляною грудкою, намагаючись не пошкодити його кореневу систему, опустіть у ямку і заповніть порожнини ґрунтом. Після посадки поверхню клумби ущільнюють і поливають. Зацвіте деревій із насіння до кінця серпня.

  Догляд за садовим деревієм

  Поливають садовий деревій не частіше ніж один раз на тиждень, та й то в посушливе літо. Якщо літній сезон буде нежарким, а то й дощовим, то поливати доведеться ще рідше. Підживлюють деревій 1-2 рази за сезон комплексним мінеральним добривом для квітучих рослин. Високорослі сорти іноді вимагають підв’язування. Коли настане осінь, декоративний деревій обрізають на висоті 10-15 см від землі. У теплих регіонах багаторічний деревій укриття не потребує, але в разі дуже холодної та безсніжної зими коріння рослини засипають сухим листям або вкривають ялиновим гіллям.

  Один раз на 3-4 роки кущі деревію ділять і розсаджують. Єдиним недоліком цієї рослини є те, що вона здатна дуже швидко розростатись і захоплювати території, призначені для інших цілей. Щоб цього не відбувалося, обрізайте суцвіття, тільки-но на них з’являться перші ознаки старіння, щоб рослина не розмножувалася самосівом і не втрачала своєї привабливості.

  Збір деревію

  Збір деревію здійснюють під час цвітіння: саме в цю пору рослина має найсильніші цілющі властивості, а ефірні олії скупчуються в її верхній частині в найбільшій кількості. Зрізати траву потрібно в суху сонячну погоду, коли на листках уже не буде роси. Роблять це серпом, секатором або гострим ножем, але якщо вам належить зібрати цілу плантацію, то можна скористатись і косою. Знімають тільки верхівку рослини й частину стебла завдовжки до 20 см. Грубі стебла, позбавлені листя, лікувальної цінності не становлять. Не можна рвати деревій із коренем, якщо ви хочете зібрати його і в наступному році.

  Зрізані суцвіття сушать у сухому, чистому приміщенні або на відкритому повітрі під навісом, що захищає заготовлений деревій від сонячних променів, які руйнують у сировині хлорофіл і ефірні олії. Розкладають траву тонким шаром і в процесі сушіння періодично перевертають сировину, щоб вона не зопрівала. Можна пов’язати зрізані суцвіття в пучки за стебла і повісити їх для просушування під дах. Після того, як деревій висохне, стебла потрібно видалити. Сировина готова до зберігання, коли стебла починають легко відламуватися, а квітки та листя кришаться. Готова лікарська сировина має складатися з суцвіть, листя і верхньої частини стебел завдовжки до 15 см. Товсті стебла необхідно видалити. Запах у трави деревію сильний, смак гіркуватий. Зберігають лікарську сировину в сухому, прохолодному, темному місці в скляних банках, полотняних мішечках, картонних коробках або в паперових пакетах близько двох років. Добре закоркований деревій можна зберігати і до 5 років.

  Види і сорти деревію

  Видів деревію безліч, зокрема тих, які вирощуються в культурі. Пропонуємо вам знайомство з видами та сортами цієї рослини, які найчастіше зустрічаються в садах.

  Деревій благородний (Achillea nobilis)

  виростає на вапняках, луках, кам’янистих схилах, у степах і соснових борах західного Сибіру, Передкавказзя, західної Європи і півдня європейської частини Росії. Це багаторічна рослина заввишки до 65 см із простими або розгалуженими у верхній частині сірувато-зеленими, густо облистяними і тонкобороздчастими стеблами. Прикореневі й нижні стеблові листки у цього виду черешкові, яйцеподібні або довгасто-еліптичні, двічі або тричі перисторозсічені. Квіткові кошики зібрані в щільні складні щитки. Крайові квітки білі або жовтуваті. У культурі рослина з 1561 року.

  Деревій великоголовий (Achillea macrocephala)

  струнка рослина з білими щиткоподібними суцвіттями діаметром від 6 до 14 см. Стебла прямі, облистяні, від 35 до 60 см заввишки. Листя цілісне, двоякопильчасте, ланцетне.

  Деревій таволговий (Achillea filipendulina)

  зустрічається в природному вигляді тільки на Кавказі і в Середній Азії. Це багаторічна рослина заввишки до 120 см з ажурним перисто-роздільним сірувато-зеленим листям. Квіткові кошики діаметром до 5 мм зібрані в плоскі щитки до 13 см у діаметрі. Трубчасті серединні квітки кошиків жовті, а крайові язичкові мають золотистий відтінок. У культурі вирощуються такі сорти цього виду:

  • Коронейшн Голд – рослина заввишки до 80 см із дуже щільними щитками діаметром до 15 см;
  • Елтголд – щитки кольору старого золота, відтіненого міддю, дуже ефектно виглядають на тлі сіро-зеленого листя цієї рослини;
  • Флауерс оф Селфе – сорт із суцвіттями сірчано-жовтого кольору та сіро-зеленим листям;
  • Голд Плейт – темно-жовті щитки цієї рослини, що сягає у висоту 120 см, мають опуклу форму;
  • Паркер – теж високоросла рослина з золотисто-жовтими щитками, що сягає у висоту 120 см;
  • Муншайн – рослина заввишки від 40 до 60 см із лимонно-жовтими щитками;
  • Швелленбург – деревій заввишки від 20 до 40 см.

  Деревій цілолистий (Achillea ptarmica)

  зростає в Середній Європі та європейській частині Росії. Це багаторічна рослина з повзучим кореневищем. Кущ у рослин цього виду компактний, стебла прямі, облистяні, заввишки до 1 м. Листя дрібне, чергове, цілісне, лінійно-ланцетне, сидяче, з пильчастими краями. Перламутрово-білі кошики діаметром до 1,5 см зібрані в пухкі щитки. У культурі вид із 1542 року. У свій час деревій цілолистий був найпопулярнішим видом. У нього є кілька садових форм і сортів. Махрова форма виду представлена такими сортами:

  • Перлівниця (Перл) – рослина заввишки до 75 см із махровими білими кошиками до 2 см у діаметрі;
  • Буль де Неж – махровий сорт заввишки 45-60 см;
  • Перріз Уайт – кущ із махровими квітками, що сягає у висоту від 80 до 100 см;
  • Перль Блаупункт і Балерина – сорти з махровими квітками заввишки 50-60 см. На жаль, квітки сорту Балерина дуже швидко набувають брудно-сірого відтінку;
  • Стефані – у цього не так давно виведеного сорту квітки теж махрові, але мають бузкове забарвлення.

  Деревій повстяний (Achillea tomentosa)

  – в дикому вигляді ця рослина зустрічається в західному Сибіру і в південно-східній Європі. У культурі вид вирощується переважно в альпінаріях, оскільки утворює килимові зарості. У висоту рослина сягає лише 15 см, а в діаметрі її кущики можуть розростатися до 45 см. Опушене, перисто-розсічене, сріблясте, листя деревію повстяного щільно притискається до землі й не опадає на зиму. Кошики лимонно-жовтого кольору зібрані в щитки діаметром до 7 см. Найпопулярнішим є сорт виду Ауреа (Мейнердз Голд), що сягає у висоту 20 см і квітне яскравими жовтими суцвіттями.

  Деревій звичайний (Achillea millefolium)

  або деревій лікарський у природі росте на Кавказі, Далекому Сході, в західній Європі, східному й західному Сибіру, Україні й у європейській частині Росії. У рослин цього виду прямі стебла заввишки до 80 см і розташоване в черговому порядку двічі або тричі перисто-розсічене листя з численними ланцетоподібним сегментами. Причому нижнє листя черешкове, а верхнє сидяче. При розтиранні листя деревію звичайного виділяє своєрідний аромат. Квіткові кошики діаметром до 7 мм зібрані в щитки. Язичкові квітки рослини можуть бути білими, рожевими або пурпуровими, а трубчасті – жовті. У культурі вид із 1440 року. Його вирощують не тільки для отримання лікарської сировини: деревій звичайний часто використовують у ландшафтному дизайні. Найбільш привабливі такі сорти виду:

  • Паприка – рослина з темними вишнево-червоними крайовими квітками, що поступово вигорають на сонці;
  • Ред Велвет – сорт кольору стиглої вишні, який зберігає інтенсивність забарвлення до повного в’янення;
  • Волтер Фанч – рослина з щитками кольору лососевої ікри;
  • Грейт Експектейшн – деревій із яскраво-жовтими суцвіттями;
  • Мері Енн – сорт із щитками блідо-лимонного кольору;
  • Теракота – деревій із язичковими квітками коричнево-помаранчевого відтінку;
  • Лайлек Б’юті – рослина з суцвіттями класичного бузкового кольору;
  • Саммервайн – щитки цього сорту забарвлені в густий малиновий колір;
  • Саммер Пастелз – сорт із суцвіттями м’якого рожевого або помаранчевого кольору;
  • Епплблоссом – у цього деревію заввишки до 40 см, що швидко розростається, щитки біло-рожевого забарвлення;
  • Уайт Б’юті – рослина з білосніжними суцвіттями;
  • Серіз Квін – сорт із вишневими крайовими квітками.

  Окрім описаних видів, у культурі іноді вирощують деревії птарміколистий, атрата, агератолистий, золотистоволосий, або золотистий, зонтичний, Келлера, сербський, Ерба-Ротта, альпійський, розставлений, судетський та інші.

  Властивості деревію – шкода і користь

  Корисні властивості деревію

  Лікувальні властивості деревію багатогранні, і народна медицина використовує їх не одне століття. До складу рослини входять дубильні речовини таніди, які мають бактерицидну, протизапальну, заспокійливу та в’яжучу дію. Вони тонізують шкіру й знімають подразнення, тому корисні при вугруватій і пористій шкірі, жирній себореї обличчя, а також при пітливості та для зміцнення волосся. Вітамін K, що міститься в рослині, підвищує міцність капілярів, сприяє зупинці кровотеч і крововиливів, загоєнню виразок і ран. Велика кількість каротину, що входить до складу трави деревію, усуває ламкість нігтів і волосся, сухість, лущення та ороговіння шкіри, протидіє появі зморшок і вугрів. У деревії містяться ефірні олії, алкалоїди, фітонциди, флавоноїди, глікозиди, гіркота, вітамін C, складні ефіри, холін, оцтова, ізовалеріанова і мурашина кислоти.

  Деревій підсилює жовчовиділення, стимулює функцію печінки й апетит, покращує травлення і прискорює всмоктування речовин. Його застосовують як кровоспинний засіб при діареї, дизентерії, варикозному розширенні вен, геморої, тромбозах і будь-яких кровотечах, а як протизапальний засіб – при гастриті й ентериті. Як потогінний засіб препарати деревію застосовують при лихоманці та застуді. Деревієм лікують такі захворювання і стани, як туберкульоз легень, катар і виразка шлунку, нирковокам’яна хвороба, малярія, жіночі хвороби, енурез, недокрів’я, головний біль, гіпертонія.

  Лікувальними препаратами вважаються сік деревію, настій, відвар, мазь, олія й рідкий екстракт. Деякі з цих препаратів можна тільки придбати в аптеках, але частину можна приготувати самостійно. Відвар: одну чайну ложку подрібненої трави деревію залити повною склянкою окропу, варити при слабкому кипінні 5-10 хвилин, остудити та процідити. Приймати по півсклянки 3 рази на день при гастритах і виразці шлунку. Настоянка: 30 г сухої трави деревію помістити в посудину з темного скла, залити 100 мл медичного спирту, щільно закоркувати й настоювати в темному прохолодному місці впродовж 10 днів. Якщо замість спирту використовується горілка, то настоювати потрібно 12 днів. Для внутрішнього вживання при болях і кровотечах 30-40 крапель настоянки змішують із 50 мл води. Цим препаратом можна обробляти рани й просочувати пов’язки для компресів. Мазь: жменю свіжого листя і квіток деревію розтирають у ступці й змішують із рівною частиною населеного топленого сала. Використовують мазь при ударах.

  Деревій – протипокази

  Протипоказані препарати деревію при підвищеному згортанні крові й зумовлених цією проблемою захворюваннях. Вагітним не рекомендується вживання соку деревію. Але навіть якщо ви не вагітні й абсолютно здорові, тривале або надмірне вживання препаратів деревію може привести до отруєння, що супроводжується запамороченнями й появою шкірної висипки.