Вегетативне розмноження рослин

Вегетативне розмноження — це розмноження частинами організму рослини, або зачатками дочірних особин (бруньками), здатними розвиватися у самостійну рослину. Цей спосіб є біологічним явищем, пристосуванням, властивим самим рослинам. Вегетатизне розмноження здійснюється завдяки здатності рослин до регенерації, тобто властивості відновлювати з частини тіла цілий організм, подібний до материнського. Кожна відокремлена частина, як правило, утворює нові органи (на пагоні — корені, на корені — пагони). Часто у майбутньої самостійної рослини ще до відокремлення від материнської утворюються всі необхідні органи, наприклад нові розеткові пагони з додатковими коренями на кінцях вусів суниці.

Потомство, яке утворюється внаслідок вегетативного розмноження з однієї материнської особини, називають клоном.

Потенційні можливості вищих рослин до регенерації невичерпні. Нові рослини можна одержати з квітконіжки, тичинки і навіть з однієї клітини. Розрізняють природне і штучне вегетативне розмноження.

Природне вегетативне розмноження рослин — це розмноження у природі, без втручання людини. Серед насінних рослин тільки одно- і дворічні не розмножуються у природних умовах вегетативно. Серед багаторічних майже всі трав’яні й багато деревних рослин здатні до вегетативного розмноження. Наприклад, у ряски це відбувається відокремленням від материнської рослини пагона, який розвивається в нову рослину.

Найбільш розповсюджене у насінних рослин вегетативне розмноження кореневищами, надземними повзучими пагонами, цибулинами, коренями, на яких утворюються додаткові бруньки. Надземні повзучі пагони у вузлах утворюють додаткові корені, а в пазухах листків — бруньки, які дають вертикальні пагони, вкриті листками. Міжвузля повзучих пагонів відмирають, і нові рослини втрачають зв’язок з материнською (суниця, перстач, костяниця).

Кореневищами розмножується більшість багаторічних трав. На кореневищах утворюються бруньки, з яких розвиваються надземні пагони, що перетворюються в самостійні рослини. Так розмножуються хвощ, пирій, деревій, яглиця, півники, конвалія.

Цибулинами розмножується багато трав’яних (головним чином однодольних) рослин з родини Лілійних і Амарилісових (цибуля, тюльпан, лілія та ін.).

Бульбами розмножуються картопля, жоржини, цикламен. Вони бувають стеблового і кореневого походження, а також підземними і надземними.

Кореневими паростками розмножуються осот, шипшина, бузок. При цьому пагони розвиваються з додаткових бруньок, які утворюються на коренях. Після відмирання коренів, що сполучали дочірні рослини з материнськими, нові рослини стають самостійними.

Природне вегетативне розмноження за участі листків у бріофілюма

Виводкові бруньки — це маленькі зачаткові пагони, що утворюються в пазухах листків або в суцвіттях. Опадаючи з материнських рослин, вони вкорінюються (росичка, бріофілум). Іноді виводкові бруньки можуть видозмінюватись у цибулинки (зубниця, лілія, тонконіг бульбистий) або бульбочки (гірчак живородний).

Частинами стебел (стебловими живцями) розмножуються кактус, елодея, верба.

Штучне розмноження — це вегетативне розмноження рослин людиною, пов’язане з хірургічним відокремленням від рослини її частин. Його найчастіше використовують у випадках, якщо рослина за даних умов не утворює насіння, або насіння не зберігає властивостей сорту, а також для прискореного розмноження рослини або сорту. Є багато способів штучного вегетативного розмноження.

Розмноження паростками. Так розмножують малину, вишню, сливу, ожину, черемху, обліпиху.

Поділ куща застосовується при розмноженні деяких кущових (смородина), декоративних трав’яних багаторічників (примула, стокротки, дельфініум, флокси) та овочевих рослин (щавель, ревінь).

Штучне вегетативне розмноження відгілками

Розмноження відгілками (відводками) здійснюють методом присипання землею пригнутих бічних пагонів маточної рослини. Після вкорінення їх відокремлюють від материнської рослини й пересаджують на нове місце. Так розмножують аґрус, фікус, гвоздику, троянду, олеандр, азалію, виноград та ін.

Живцювання. Живець — частина вегетативного органа, яку використовують для розмноження. Він може бути стебловим, кореневим і листковим.

Стебловими живцями розмножують виноград, троянду, смородину, вербу, тополю, кімнатну герань тощо. Стеблові живці поділяють на зимові (безлисті) й літні (зелені, з листками). Зимовими живцями розмножують смородину, виноград, вербу, тополю, а літніми — троянду, тую, огірки, дині, томати, баклажани, перець, картоплю.

Кореневими живцями розмножують хрін, шипшину, троянду, сливу, вишню, малину, яблуню, кок-сагиз, цикорій, ліщину, брусницю та ін.

Листковими живцями розмножують бегонію, глоксинію, портулак, колеус, гіацинт, томати.

Висаджений у ґрунт живець вкорінюється і дає пагін. На стеблових живцях пагін формується з пазушних бруньок, на листкових і кореневих живцях — з додаткових бруньок. Додаткові корені утворюються ендогенно з кал юсу.

Живцювання широко використовують для одержання методом культури тканин і органів безвірусних сортів картоплі, томатів та ін. Для цього на штучному живильному середовищі з конуса наростання бруньки вирощують пагони. їх, у свою чергу, розмножують живцюванням, одержуючи певну кількість безвірусних рослин. Із цих рослин вирощують насіннєвий матеріал, який вже можна висівати й за умов виробництва.

Розмноження щепленням

Щеплення (трансплантація) — зрощування зрізаних живців або бруньок розмножуваної рослини (прищепи) з іншою, укоріненою, (підщепою).

Відомо близько 100 різноманітних способів щеплення, однак їх можна звести до трьох принципово різних: зближення, або аблактування, копулювання, або щеплення живцем, і окулірування, або щеплення вічком.

Особливо видатних успіхів у щепленні досяг І. В. Мічурін. На основі взаємовпливу компонентів щеплення він розробив метод ментора (вихователя), завдяки якому йому вдалося одержати нові сорти рослин і поліпшити властивості гібридів та існуючих сортів. Плодові рослини, головним чином, розмножують щепленням.

Особливості вегетативного розмноження:

• у потомстві досить повно й точно відтворюються властивості й ознаки материнської рослини, тому воно є найпристосованішим до певних умов існування;
• потомство формується за рахунок материнської рослини і тому більш життєздатне;
• потомство, відокремлюючись від материнської рослини, здатне більш ефективно вести конкурентну боротьбу;
• потомство раніше вступає в пору плодоношення;
• вегетативне розмноження може здійснюватись за умов менш сприятливих, ніж розмноження насінням;
• вегетативне розмноження дозволяє окремим особинам швидше займати панівне положення у фітоценозі, наприклад задерніння лук.

Епіфілум: вирощування вдома, види і сорти

Автор і редактор: Олена Н. https://floristics.info/ua/index.php?option=com_contact&view=contact&id=21 Правки: 02 серпня 2023 Опубліковано: 07 лютого 2019 Перша редакція: 07 серпня 2016 🕒 12 хвилин 👀 33960 разів 💬 3 коментарі

• Прослухати статтю
• Посадка й догляд за епіфілумом
• Кактус епіфілум – опис
• Догляд за епіфілумом у домашніх умовах
  • Як доглядати за епіфілумом
  • Цвітіння епіфілума
  • Обрізування епіфілума
  • Чому епіфілум не цвіте
  • Як змусити цвісти епіфілум
  • Пересадка епіфілума
  • Шкідники і хвороби епіфілума
  • Розмноження епіфілума насінням
  • Розмноження епіфілума поділом куща
  • Розмноження епіфілума живцями
  • Епіфілум оксіпеталум (Epiphyllum oxypetalum)
  • Епіфілум ангулігер (Epiphyllum anguliger)
  • Епіфілум Хукера (Epiphyllum hookeri)
  • Епіфілум зазубрений (Epiphyllum crenatum)
  • Епіфілум філантус (Epiphyllum phyllanthus)
  • Епіфілум гватемальський (Epiphyllum guatemalense)
  • Епіфілум Томаса (Epiphyllum thomasianum)
  • Епіфілум Аккермана (Epiphyllum ackermanii)
  • Епіфілум Лау (Epiphyllum laui)
  • Коментарі

  Епіфілум (лат. Epiphyllum) належить до роду епіфітних рослин родини Кактусові, яка налічує близько 20 видів. Назва рослини вказує на наявність у неї листя: επι грецькою означає «на», «згори», а φυλλον – «листок». Іноді епіфілум називають філокактусом або філоцереусом. Батьківщиною квітки вважають Мексику, а також тропіки та субтропіки Америки. Уперше рослину епіфілум описав у 1812 році Едріен Хеворт.

  Нині кактус епіфілум – популярна кімнатна рослина.

  Прослухати статтю

  Посадка й догляд за епіфілумом

  • Цвітіння: зазвичай із квітня по червень, іноді цвіте двічі на рік.
  • Освітлення: яскраве розсіяне світло (західне або східне підвіконня).
  • Температура: у період активного росту – 20-25 ˚C, із листопада по лютий – 10-15 ˚C.
  • Полив: у сезон вегетації – регулярний, щойно висохне верхній шар субстрату. Узимку можна не поливати.
  • Вологість повітря: не має великого значення, але в сильну спеку рекомендується обприскувати рослину вечорами теплою водою.
  • Підживлення: в сезон вегетації – 2 рази на місяць добривами для кактусів, на стадії формування бутонів – розчином коров’яку (1 частина добрива на 4 частини води). У період спокою підживлення не потрібні.
  • Період спокою: з кінця жовтня до березня.
  • Пересадка: молоді рослини пересаджують щорічно, навесні, на початку активного росту. Зрілі – після цвітіння, у разі крайньої потреби.
  • Розмноження: насінням і живцями.
  • Обрізування: навесні, перед початком вегетації, 1 раз на 2-3 роки видаляють тонкі, гранені та круглі в перерізі пагони, а також ті, що відцвіли 2-3 роки тому.
  • Шкідники: попелиця, щитівки, павутинні кліщі, борошнисті червці.
  • Хвороби: чорна гниль, фузаріоз, іржа або антракноз.

  Кактус епіфілум – опис

  Епіфілум, або філокактус, або лісовий кактус, або квітучий кактус, є сукулентною рослиною з довгими гіллястими стеблами, що спадають або стеляться, іноді з хвилястими краями. Стебла можуть бути плоскими або тригранними, коріння – повітряне. Саме ці стебла помилково називають листям епіфілума. Великі білі квіти філокактусів лійкоподібної форми можуть досягати в довжину 40 см і відкриватися як удень, так і вночі. Вони настільки прекрасні, що рослину називають орхідейним епіфілумом. Плоди епіфілума великі, часто колючі, червонуватого кольору, їстівні, з бананово-ананасно-суничним смаком. Найчастіше епіфілум вирощують як ампельні рослини.

  Догляд за епіфілумом у домашніх умовах

  Як доглядати за епіфілумом

  Догляд за філокактусом у домашніх умовах не передбачає ніяких складнощів. Якщо ви хочете побачити його чудове цвітіння, тримайте квітку епіфілум на підвіконні вікна, що виходить на захід або схід: освітлення має бути яскравим, але розсіяним. Улітку епіфілум прекрасно почувається на свіжому повітрі, проте потрапляння на рослину прямих сонячних променів у полуденний час небажане.

  У теплу пору року найкомфортніша температура для філокактуса 20-25 ºC, а з листопада по лютий, коли рослина відпочиває, температура має бути не вище 10-15 ºC. До вологості повітря епіфілум досить байдужий, але в саму спеку йому піде на користь щоденне обприскування відстояною водою кімнатної температури.

  Догляд за філокактусом передбачає регулярний полив, який також здійснюють відстояною водою кімнатної температури, як тільки просохне верхній шар ґрунту в горщику. Улітку поливати доведеться частіше, взимку рідше. Якщо епіфілум зимує в прохолодному приміщенні, полив можна взагалі припинити. З початком весни зволоження ґрунту в горщику з епіфілумом відновлюють і поливають дедалі частіше.

  Епіфілум у домашніх умовах потребує підживлення: у весняно-літній період двічі на місяць у ґрунт вносять розчин добрива для кактусів, приготований відповідно до інструкції. У фазу формування в епіфілума бутонів проводять підживлення рослини коров’яком – 1 частину добрива розводять у 4 частинах води. Після цвітіння філокактус підживлюють кожні два тижні, чергуючи органічні підживлення з унесенням мінеральних азотних добрив для кімнатних рослин. Під час періоду спокою філокактус підживлень не потребує.

  Цвітіння епіфілума

  Щойно на епіфілумі почнуть формуватися бутони, в жодному разі не переставляйте й навіть не повертайте горщик із рослиною, тому що вона може скинути і бутони, і квітки. Квітки філокактуса розпускаються по черзі, і кожна з них цвіте близько тижня. Деякі види та сорти рослини цвітуть двічі на рік – навесні та восени. Слідкуйте за тим, щоб рослині під час цвітіння вистачало вологи та живлення. Поставте її на піддон, щоб зайва вода витікала з горщика без перешкод, а не застоювалася в корінні рослини.

  Обрізування епіфілума

  Вирощування філокактуса передбачає його періодичне обрізування в міру відростання стебел. Як обрізати епіфілум? І наскільки часто потрібно це робити? Обрізування епіфілума полягає у видаленні гранованих або круглих у перерізі стебел, які ніколи не дають квітів, і в укорочуванні плоских стебел. Виконуючи обрізування плоских стебел, пам’ятайте, що квітки рослини формуються на стеблах, які виросли за минулий рік, тому доросліші стебла, які вже цвіли, знову квіток не утворюють, але обрізати їх можна буде тільки через 2-3 роки, оскільки вони необхідні для забезпечення життєдіяльності рослини. Стебла, на яких з’являються коркові утворення, обрізають обов’язково.

  Вирізують у епіфілума викривлені або зростаючі усередину куща стебла, а також відцвілі бутони. Зрізи стебел обробляють товченим вугіллям.

  Чому епіфілум не цвіте

  Бувають випадки, що, незважаючи на ваші очікування, філокактус у належний час не зацвітає. Чому не цвіте епіфілум? Які можуть бути причини цього? Недостатнє освітлення, занадто рясний полив у зимовий час, коли епіфілум відпочиває в прохолодному приміщенні, зимівля в теплих умовах і надлишок азоту в ґрунті.

  Як змусити цвісти епіфілум

  Цвітіння епіфілума відбувається за умов, коли рослина перебуває в комфортних для неї умовах. Якщо ваш філокактус відмовляється цвісти, значить, ви в чомусь порушили правила догляду за рослиною. Перевірте, чи достатньо їй світла, вологи і живлення. Припиніть на певний час внесення добрив, що містять азот. Дайте їй можливість відпочити з листопада по лютий у прохолодному приміщенні при температурі щонайвище 12 ºC – і, найпевніше, в наступному сезоні рослина зацвіте.

  Пересадка епіфілума

  Молоді епіфілуми, які ростуть швидко, пересаджують щорічно навесні, але намагайтеся не використовувати для пересадки занадто великий горщик. Пересадка епіфілума зрілого віку здійснюється після цвітіння і тільки в разі потреби, коли зі зливного отвору покажеться коріння філокактуса. Епіфілуму потрібен не високий, а широкий горщик із кераміки або пластика, на дно якого слід обов’язково укласти шар керамзиту, ламаного пінопласту або гальки для дренажу. Ґрунт для рослини можна придбати в крамниці або приготувати самостійно: змішати по чотири частини дернової і листової землі, додавши до них по одній частині деревного вугілля, волокнистого торфу й ріні. Не включайте до складу субстрату інгредієнти, що містять вапно: оптимальний водневий показник субстрату для епіфілуму – pH 5-6.

  Шкідники і хвороби епіфілума

  Зі шкідників епіфілум вражають попелиця, щитівки, павутинний кліщ, борошнисті червці.

  Борошнисті червці, або волохаті воші – сисні комахи, що харчуються соком рослини і залишають на ній восковий ватоподібний наліт. У результаті їхньої появи епіфілум починає сильно відставати в розвитку. Але найгірше, що червці є переносниками невиліковних вірусних захворювань. Щоб позбутися від шкідників, протріть м’якою щіткою або ватним тампоном, просякнутим спиртом або мильним розчином, наземні частини рослини, видаляючи червців і змиваючи сліди їхньої життєдіяльності, а в разі сильного ураження проведіть потрійну обробку рослини Актарою, Конфідором, Моспіланом або Фітовермом із семиденним інтервалом між сеансами.

  Попелиця – теж сисна комаха, яка з’являється, здавалось би, нізвідки і не тільки харчується клітинним соком епіфілума, від чого рослина припиняє ріст, розвиток і починає занепадати, а ще переносить віруси. Проти попелиць ефективні препарати Антитлін і Біотлін.

  Павутинні кліщі вражають рослину в умовах хронічного браку вологи. Вони так само, як червці і тля, висмоктують з епіфілума соки, порушуючи нормальний хід його розвитку. У боротьбі з кліщами застосовують інсектоакарициди – Актара, Актеллік та препарати подібної дії.

  Щитівки це дрібні жучки з твердою спинкою. Ці шкідники теж позбавляють філокактус соків і сил. Видаляють щитівок механічно, після чого проводять обробку рослини системним інсектицидом. За потреби обробку повторюють через два тижні.

  Іноді епіфілум уражають такі хвороби, як чорна гниль, фузаріоз, іржа або антракноз.

  Чорна гниль вкриває стебла рослини чорними блискучими плямами. Уражені ділянки вирізають, зрізи обробляють товченим вугіллям, а рослину – розчином Фундазолу.

  Іржа виглядає як руді плями на поверхні стебел. Провокують хворобу надмірний полив при низькій температурі повітря, сонячні опіки або потрапляння води на стебла при поливанні. При виявленні симптомів захворювання рослину слід обробити розчином препарату Топаз.

  Антракноз можна упізнати по світло-коричневих плямах на стеблах філокактуса. Уражені ділянки слід вирізати і присипати товченим вугіллям, а рослину обробити будь-яким фунгіцидом.

  Фузаріоз викликає зміну кольору стебел філокактуса з зеленого на червоний або бурий – це викликано гниттям кореневої системи рослини. Як урятувати епіфілум, якщо загнило коріння? Пересадіть рослину в новий субстрат, вирізавши згнилі корені й обробивши зрізи золою. Після пересадки перегляньте режим поливань – найімовірніше, ви допустили хронічне перезволоження кореневої системи, і це створило благодатне середовище для розвитку грибкової інфекції.

  Проблеми зі здоров’ям у філокактуса трапляються і тоді, коли порушено умови його утримання:

  • у нього може сохнути і зморщуватися листя від занадто яскравого світла і недостатнього поливу;
  • якщо переставити горщик на невідповідне місце, може припинитися зростання епіфілума, вже сформовані бутони й квітки разом опадуть, а листя змінить забарвлення;
  • від пошкодження коренів при пересадці починають сохнути й відмирати стебла рослини, а від надлишку добрив пагони розтріскуються.

  Але все-таки найгірше, коли в епіфілума гниє коріння. Трапляється не тільки від фузаріозу, а й від надлишку вологи в корінні, від поливу рослини холодною водою або від перегріву горщика з епіфілумом на сонці. Ми вже розповіли вам, як урятувати епіфілум у разі загнивання коренів: єдиний вихід – пересадка епіфілума в свіжий субстрат із попереднім видаленням хворих корінців і обробкою зрізів товченим вугіллям. Ну і, звичайно, необхідно виправити всі помилки в догляді за рослиною.

  Розмноження епіфілума

  Розмноження епіфілума насінням

  Розмножується епіфілум насінням і вегетативно – стебловими живцями та поділом куща. Насіннєве розмноження епіфілума доволі просте: насіння сіють у вологий субстрат для кактусів, поміщений у миски, накривають плівкою і тримають при температурі 20-23 ºC, щодня піднімаючи покриття на півгодини або годину для провітрювання, а коли з’являються колючі гранчасті сходи, схожі на кактуси, поліетилен прибирають зовсім. Згодом стеблинки стають плоскими, втрачають колючки і при правильному догляді на 4-5 рік життя зацвітають.

  Розмноження епіфілума поділом куща

  Великий екземпляр епіфілума можна розділити на частини під час пересадки. Роблять це після цвітіння. Вийнятий із горщика епіфілум ділять на частини, в кожній з яких мають бути молоді, здорові стебла і міцне коріння. Підгнилі або мертві корінці у відокремлених частин обрізають, зрізи обробляють товченим деревним вугіллям, після чого діленки розсаджують по окремих мисках із дренажем і субстратом для філокактусів, склад якого ми описали в розділі про пересадку епіфілума. Попервах розсаджені рослини захищають від світла і поливають потроху.

  Розмноження епіфілума живцями

  Цей спосіб розмноження філокактусів застосовують із початку квітня до кінця травня. З материнської рослини зрізують стебла завдовжки 10-13 см, роблячи на їхній нижній частині клиноподібний зріз, і на кілька днів ставлять їх у суху посудину, щоб через зрізи витік сік, після чого прикопують на глибину 1 см у субстрат, що складається з трьох частин ґрунту й однієї частини перліту, а після посадки живців поверхню субстрату присипають шаром піску завтовшки 2 см. Горщик для живцювання вибирають плоский, заввишки не більше 7 см. Живці розміщують у затінку і поливати починають тільки через дві доби після посадки.

  Види і сорти епіфілума

  Серед вирощуваних у культурі епіфілумів багато як природних видів рослини, так і гібридних. Найчастіше в культурі можна зустріти:

  Епіфілум оксіпеталум (Epiphyllum oxypetalum)

  або кислопелюстковий – велика рослина, що досягає у висоту трьох метрів, із прутоподібними, деревіючими в нижній частині, плоскими, хвилеподібними по краю стеблами завширшки до 10 см і білими квітками завдовжки до 20 і діаметром до 18 см. Гібридні форми цього виду розрізняються розмірами і забарвленням квіток;

  Епіфілум ангулігер (Epiphyllum anguliger)

  або незграбний – кущоподібна рослина, що сильно гілкується, з темно-зеленими, в нижній частині деревіючими, округлими, а іноді тригранними, а у верхній частині плоскими або трикутними стеблами завдовжки до 1 м і завширшки від 4 до 8 см. Великі, запашні яскраво-червоні квітки можуть досягати в діаметрі 8-10 см;

  Епіфілум Хукера (Epiphyllum hookeri)

  або епіфілум гостропелюстковий, у природних умовах можна зустріти на Кубі, у Венесуелі та Мексиці. Там рослини цього виду досягають величезних розмірів. Це епіфілум білий – його довгі стебла, прикрашені великими білими квітками з невиразним ароматом, під тяжкістю власної ваги вигинаються вниз дугою і звисають до землі;

  Епіфілум зазубрений (Epiphyllum crenatum)

  є напівепіфітним кактусом – кущ із блакитно-зеленими стеблами завдовжки до 70 см і завширшки до 10 см із глибокими і частими вирізами по краях і з запашними квітками діаметром до 15 см. У цього виду теж багато гібридних форм, що відрізняються одна від одної забарвленням квіток;

  Епіфілум філантус (Epiphyllum phyllanthus)

  – американський філокактус із пагонами завдовжки до 1 м, вторинні листові стебла якого досягають у довжину від 25 до 50 см, а рожеві квітки в поперечнику від 15 до18 см;

  Епіфілум гватемальський (Epiphyllum guatemalense)

  має особливу форму стебел: вони виглядають як ланцюжок з’єднаних між собою дубових листків розміром 5 см кожен. У цього виду є форма monstrosa, у рослин якої стебла міняють форму і звиваються довільно. Квітки у епіфілума гватемальського різних відтінків рожевого кольору;

  Епіфілум Томаса (Epiphyllum thomasianum)

  – у природі довжина стебел цього виду досягає 4 м, але в домашніх умовах – не більше 70 см. Квітки великі, білі, з жовтою серединою, діаметром близько 25 см;

  Епіфілум Аккермана (Epiphyllum ackermanii)

  – кущ з обвислими стеблами, що є плоскими багатозубчастими відростками на висоті від 4-7 см від основи. Це епіфілум червоний – його вогненні квітки формуються на тоненьких пагонах і виглядають дуже зворушливо;

  Епіфілум Лау (Epiphyllum laui)

  – швидко зростаючий епіфітний і літофітний філокактус, основні стебла якого мають діаметр до 2 см, а бічні – до 7 см. Пагони оснащені жовтувато-коричневими волосоподібними голками завдовжки до 4 мм. Біло-кремові квітки цього виду відкриваються вечорами і не в’януть близько 2 діб.

  Із гібридних епіфілумів найбільш популярними вважаються такі:

  • безіменний гібрид, виведений Франком Нунном. Біле забарвлення середини квітки цієї рослини поступово переходить у світло-рожевий відтінок, а краї пелюсток забарвлені в яскраво-фіолетовий колір;
  • король Мідас – гібрид із темно-зеленими стеблами завдовжки до півтора метра і з великими квітками діаметром 16,5 см жовто-помаранчевого, майже золотистого відтінку;
  • Джаст Пру – у цього гібрида квітки діаметром 12-16 см світло-рожевого відтінку в середині й темно-рожевого по краях пелюсток;
  • епіфілум Джонсона – гібрид, що зацвітає темно-червоними квітками;
  • Венді Мей – яскраво-малинові квітки цього епіфілума незвичайної форми: пелюстки, розташовані по краях, гострі і довгі, а ті, що в середині – короткі, із закругленими кінцями;
  • Дженніфер Енн – філокактус із великими квітками лимонного кольору;
  • Мартіна – гібридний сорт зі спадаючими стеблами, ніби розділеними на невеликі овальні сегменти. Квітки витягнутої форми, червоні з ясно-жовтою серединою, вирізняються різким запахом;
  • Реворд – гібрид американської селекції зі стеблами завтовшки до 5 см і завдовжки до 1 м із городчастими краями, квітки у цієї рослини яскраво-жовтого кольору з лимонним відтінком, діаметром до 17 см.

  Вже рік вирощую епіфілум, але нещодавно рослина вперше змінила колір стеблів на червоний, тому ми пересадили її у новий субстрат, аби запобігти подальшому розвитку фузаріозу. Нажаль, це не допомогло, навіть попри вирізання гнилих коренів та обробці зрізів. Можливо є інші методи врятувати рослину від цієї хвороби?

  Якщо ваш Епіфіллум захворів фузаріозом, врятувати кущ можна. Для цього необхідно видалити всі гнилі стебла і коріння. Стебла присипати деревною золою. Сам кущ епіфіллума пересадити в інший горщик зі свіжим субстратом. Причина захворювання можливо став застій рідини після поливу. Необхідно стежити краще за частою поливу і кількістю води яку ви використовуєте.

  Як розмножити кактус: всі можливі способи покроково

  Якщо ви любите кактуси і у вас їх декілька, Напевно ви не раз задавалися питанням, як розмножити кактус. Можливо, ви навіть зробили це, не підозрюючи про це, і у вас це вийшло. Але що, якщо ми допоможемо вам дізнатися цю інформацію, щоб отримати від неї максимальну користь?

  Нижче ми даємо вам ключові відомості про те, як розмножується кактус, про те, як це робити, про те, як заглибитися в кожен із них. Действуй?

  Способи розмноження кактуса

  Перше, що потрібно знати про розмноження кактуса, це те, що це не один спосіб. Насправді їх декілька. Крім того, ви повинні мати на увазі, що у вас не завжди будуть доступні всі форми для всіх типів кактусів. Є деякі, які дозволяють використовувати лише один метод, а інші – кілька.

  • Насіння: Це найпоширеніший спосіб розмноження кактусів. Насіння можна купити в спеціалізованих магазинах, а можна зібрати зі зрілого кактуса. Щоб посіяти насіння, спочатку потрібно підготувати добре дреновану грунтову суміш і посадити насіння в неглибокий горщик. Після посадки переконайтеся, що ґрунт залишається вологим, а горщик помістіть у місце з хорошим непрямим сонячним світлом.
  • Живці: Це шматочки кактуса, які відрізають від материнської рослини і залишають сушитися на кілька днів, щоб зажити. Коли живці будуть готові, їх можна висадити в добре дреновану ґрунтову суміш і помірно поливати протягом перших кількох тижнів. Згодом живці утворять коріння та почнуть рости, поки не отримають рослину, схожу на материнську рослину, з якої вони вийшли.
  • Молодий: Присоски – це маленькі рослини, які ростуть навколо основи материнського кактуса. Щоб розмножити кактус за допомогою відростків, потрібно просто акуратно відокремити їх від материнської рослини і посадити в окремий горщик з добре дренованим грунтом. Звичайно, рекомендується, щоб, коли ви це робите, вони були достатньо зрілими для цього, оскільки іноді, якщо ви зробите це занадто рано, єдине, чого ви досягнете, це те, що вони не переживуть вас.
  • Трансплантати: Вони являють собою вдосконалену техніку розмноження кактуса, при якій береться шматочок бажаного кактуса та прикріплюється до верхівки іншого кактуса. Цей спосіб часто використовують для отримання гібридних сортів кактусів.

  Як розмножити кактус насінням

  Далі Ми збираємося трохи докладніше заглибитися в кожен із способів розмноження кактуса. І перший у нас через насіння.

  Як ми вже говорили вам раніше, насіння можна отримати з кактусів, які у вас є і які у вас зацвіли, оскільки насіння будуть там. Але якщо у вас їх немає, їх завжди можна купити в спеціалізованих магазинах.

  Тепер вам знадобиться горщик і добре дренований ґрунт для посіву насіння. Хороша суміш може включати крупнозернистий пісок, перліт і землю для кактусів у рівних частинах.. Наповніть неглибокий горщик ґрунтовою сумішшю, залишивши кілька дюймів у верхній частині, щоб можна було поливати без проливання.

  Потім посипте насіння поверхнею ґрунту, стежачи за тим, щоб не укладати їх занадто близько одне до одного. Майте на увазі, що якщо ви проростите багато, вам, можливо, доведеться пожертвувати деякими саджанцями або пересадити їх (і вони можуть не вижити такими молодими). Потім, злегка накрийте їх тонким шаром піску або землі.

  Обережно полийте насіння. Найкраще розбризкувати воду, так як земля не буде рухатися, а залишиться вологою. Це саме те, що ви хочете мати в ґрунті, щоб вони почали проростати.

  Нарешті, помістіть горщик у місце з хорошим непрямим сонячним світлом і постійною температурою. Більшість насіння кактусів найкраще проростає при температурі від 20 до 30 градусів Цельсія.

  Через кілька тижнів або місяців, залежно від виду кактуса, почнуть з’являтися сходи. Коли вони стануть достатньо великими, ви можете пересадити їх в окремі горщики з тією ж ґрунтовою сумішшю та доглядати за ними, як за будь-якими іншими молодими кактусами.

  Звичайно, кактуси, як правило, ростуть повільно, а це означає, що отримати їх з насіння досить повільно. Вам доведеться озброїтися терпінням, щоб побачити результати. Але це також правда, що ці зразки дуже люблять той факт, що ви бачили, як вони ростуть, оскільки вони були не більш ніж насінням.

  Як розмножити кактус живцями

  Розмноження кактуса живцями – ефективний спосіб створити нову рослину з однієї ділянки іншої. Але для цього вам потрібно виконати ряд кроків, які допоможуть вам досягти успіху. Це:

  • Виберіть здорову частину кактуса для зрізання. Найбільш зрілі та стійкі секції, як правило, є найкращими варіантами. Звичайно, переконайтеся, що на ньому є принаймні пара вузлів, які є круглими горбиками, які вказують, де будуть рости коріння.
  • Для нарізання використовуйте гострий стерилізований ніж. Зріз повинен бути чистим і прямим, без потертих або рваних частин. Залиште зріз на кілька днів на відкритому повітрі, щоб на поверхні утворився твердий сухий шар. Так ви вбережете його від загнивання або не просування.
  • В кінці кінців вам залишиться лише посадити його і дочекатися, поки він покаже ознаки зростання. Спочатку обрізання буде обмежуватися утворенням коренів, і лише коли воно добре закріпиться, ви побачите «рух» у тілі кактуса.

  Розмноження потомством

  У разі бажання розмножити кактус пагонами, перше, що потрібно, щоб ваш кактус їх сформував. Це природна процедура, і тільки якщо ви забезпечите належний догляд, ви досягнете цього.

  Коли ви побачите маленькі рослини, що ростуть біля основи кактуса, у вас вже є дитинчата. Ми рекомендуємо дати їм рости, доки вони не досягнуть відповідного розміру, відокремити їх ножем і посадити в горщик із добре дренованим ґрунтом (крупний пісок, перліт і кактусова земля).

  Якщо все піде добре, через кілька тижнів або місяців на дитинчаті почнуть рости нові листочки та коріння. І у вас буде така рослина, звідки ви її взяли.

  Щеплення кактусів: спосіб розмноження кактусів

  Розмноження кактуса живцюванням — це передовий метод, який може бути дещо складнішим, ніж інші способи розмноження, але може бути дуже ефективним. Не рекомендується для новачків або новачків. Ані тим, хто має середні знання, тому що це система, якщо її не робити добре, вона не матиме успіху.

  Незважаючи на це, якщо ви хочете спробувати наступні кроки:

  • Виберіть кактус іншого типу, ніж той, який ви хочете прищепити. Це називається «візерунок» або «підщепа» і буде основою вашої щепленої рослини.
  • Тепер вам потрібно буде вибрати частину рослини, яку ви хочете прищепити. Цей розділ називається «сорт» або «щеплення». Якщо можливо, постарайтеся зробити їх обидва однакового (або схожого) діаметра.
  • Гострим ножем потрібно розрізати обидва кактуси, а потім приєднати щеплення до ділянки візерунка. Використовуйте рослинну стрічку, щоб зафіксувати їх, щоб вони не рухалися.
  • Після цього залиште рослину в теплому сухому місці на кілька тижнів, поки щеплення і підщепа не зрощаться. У цей час рослина повинна знаходитися в місці, де на нього не потрапляють прямі сонячні промені, і поливати його не варто. Через кілька тижнів зніміть стрічку та переконайтеся, що трансплантат і візерунок правильно зрослися. Якщо все пройшло добре, щеплена рослина піде в ріст і ви можете пересадити його в більший горщик з правильною грунтовою сумішшю для кактусів.

  Ви наважилися зараз розмножити кактус?

  Повний шлях до статті: Садівництво на » Сукуленти » Cactus » Як розмножити кактус: всі можливі способи покроково

  Будьте першим, щоб коментувати