Характеристика головних персонажів новели “Valse melancolique”

Новелу “Valse melancolique” цього року вперше включили до програми ЗНО з української мови та літератури. Оскільки вона стала обов’язковою для вивчення, рекомендуємо детально її проаналізувати. У цьому вам допоможе ЦЕЙ наш матеріал. з’ясувати її

Ми проаналізували особливості головних персонажів новели. То чому Ольга Кобилянська зобразила трьох жінок саме такими?

Персонажі

Новела має значною мірою автобіографічний характер. Кобилянська порівнювала своє життя із життям однієї з героїнь твору ─ Софії Дорошенко.

• Софія ─ творчо обдарована особистість, лірична й емоційна. Такі деталі, як подерті рукавички або затикання найменших щілин у вікні розкривають у ній нервову, вразливу, чутливу до світу, замкнену особистість. Мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження у житті (через нещасливе кохання).
• Марта ─ втілення любові. Стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ», «вчилася музики, язиків і різних робіт ручних». Готувалася стати вчителькою. За словами Ганни ─ вроджена жінка і матір.
• Ганна ─ емоційна, нестримна, вибухова, непостійна. Однак натуру мала чисту, без фальшу. Її гарячковість швидко змінювалась добротою та чуйністю. Вона талановита і живе своїм ремеслом. В особистому житті не терпить приписів, їй байдуже, що скаже світ про її особисте життя. Мрія-розвиватися.

Музика є центральним образом «Valse melancolique», з неї починається твір:

«Не можу слухати меланхолійної музики. А вже найменше такої, що приваблює душу ясними, до танцю визиваючими граціозними звуками, а відтак, зрікаючись їх незамітно, ллється лиш одною широкою струєю смутку!».

Музика пронизує весь твір, нею він закінчується:

«Не можу позбутися до сьогоднішньої днини думки, що музика позбавила її життя… Одною-одніською, тоненькою струною вбила її. ».

Музика, крім того, що структурує новелу, виступає своєрідним символом, збагачує художні образи додатковими асоціативними значеннями, посилюючи динамізм сюжету та вплив на читача, розкриває внутрішній світ персонажів. Вона є втіленням мрії про високий і недосяжний світ, виступає захистом від усіх життєвих негараздів, тому героїні й шукають у ній порятунку від драматизму життя. Музика також виражає сильну, горду й водночас ніжну та вразливу вдачу героїнь, тонко відтворює їхні настрої та душевні стани.

Марта — головна героїня, оповідачка, крізь призму сприйняття якої письменниця зображує події. Вона суттєво відрізняється від своїх подруг традиційними поглядами на життя. Авторка не пояснює обставин, за яких формувався її характер, зазначає лише, що вона приятелює з Ганнусею з юних літ.

За її терпіння, доброту й прагнення служити ближнім подруга порівнює її з біблійною героїнею Адою і каже, що вона має «божеське серце, що наказує ближнього любити більше, як себе самого». Софія порівнює її з тим типом «тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі». Та й сама вона про себе зауважує: «…в мені стільки тепла, що можу ним і інших зогріти». Можливо, тому її власне «Я» в цьому жіночому тріо завжди на останньому місці.

Дівчина стримує імпульсивний характер Ганнусі, уміє уважно вислухати й підтримати Софію, здатна оцінити таланти подруг. Вона не гребує взяти на себе турботи про побут і готова давати уроки іноземних мов, коли господар квартири підвищив платню за оренду. І хоч Ганнуся закидала подрузі її «міщанський розум», критикувала за вузькі домашньо-практичні погляди й старосвітські прояви жіночності, але саме ці якості допомагали Марті не раз виручати подругу з неприємних житейських ситуацій. Така безкорислива любов до ближнього «без намислу і без претензій до подяки» робила її щасливою.

Марта не поривається до чогось особливого, її життєві прагнення прості й звичайні. Високо цінуючи мистецтво і його вплив на людину, вищим мірилом щастя вона все ж таки вважає любов. Дівчина мріє про дружну родину, хоче мати хорошого чоловіка. Її кохання до молодого професора, з яким вона відвідує гурток англійської мови, щире й безкорисливе. Водночас вона не обмежується лише клопотами про щодень.

Марта готується скласти іспити, щоб стати вчителькою, вивчає іноземні мови, навчається музики й «прерізних робіт», які в житті можуть їй знадобитися. Вона так само тонко відчуває красу, як і її приятельки, хоч і не хизується цим. З цього приводу вона зауважує: «Найменша краса вражає мою душу, і я піддаюся їй без опори». Такі якості допомагають їй досягнути бажаного щастя, яке втілюється для неї в улюбленій праці та дружній родині.

«Дразлива і химерна» художниця Ганнуся походила «з доброї родини», тому була «претензіональна і розпещена». Портрет героїні розкриває її артистичну натуру:

«Ясна, майже попеляста блондинка, з правильними рисами і дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно…».

Як зазначила Марта, «…вона гарна — вона є сама краса, і шкода би втискати ту артистичну закроєну душу в формат пересічних жіночих душ». Ганнуся має витончений, вишуканий внутрішній світ і не сприймає буденне й приземлене, яке, на її думку, руйнує красу. Своє художнє обдарування вона розцінювала, як дар Божий, який здатний змінити світ.

Своїй подрузі вона казала, що якби всі розвивали в собі мистецькі обдарування, то «не було б стільки погані й лиха на світі». За артистичний талант професори називали її «найкращою улюбленицею долі». Вона з цим погоджувалася, бо відчувала в собі потужні сили, які дадуть їй змогу піднестися над буденністю.

Відірватися «від ґрунту старих фрагментів», тобто відмовитися від патріархальної поведінки й поглядів, вона вимагала й від Марти. І не стільки для користі подруги, скільки для власного натхнення, щоб «я від часу до часу черпала з тебе якусь скріпляючу силу… щось новітнє!». Будучи високої думки про себе, вона дещо з погордою ставиться до Марти за приземленість її життєвих цілей, хоч і любить подругу. Малярка постійно говорить, що Марта не здатна зрозуміти її чуттєву душу:

«Ти сього не розумієш. Я — артистка і живу відповідно до артистичних законів, а ті вимагають трохи більше, як закони такої тісно-програмової людини, як ти! ».

Ганнуся за поглядами належала до феміністок, які почали з’являтися в західноукраїнському суспільстві. Своє ставлення до чоловіків і ролі сім’ї для жінки вона висловлює так:

«Не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні».

Чи не через такі переконання вона відкидає можливість істинного кохання між чоловіком і жінкою? Вона не переймається тим, що позбавила свого сина щастя спілкуватися з батьком і вважає, що тільки їй належить право виховувати дитину й визначати її долю.

В образі Софії О. Кобилянська малює поетичний образ молодої піаністки, для якої мистецтво є способом самовираження й захистом у важких життєвих ситуаціях. Її дитинство минуло в заможній родині банківського працівника. Розорення сім’ї, смерть батька, нерозділене кохання суттєво вплинули на характер дівчини — нервовий і водночас стриманий. Вона була незвична в усьому. Уже при першій зустрічі Марту вразила її зовнішність:

«темне, лагідно лискуче густе волосся, уложене обережно в грубий вузол, і два рази оксамиткою обвиту голову… Профіль був у неї справді чисто класичний. Чоло й ніс творили одну м’яку лінію… Спадисті її рамена надавали їй ціху якоїсь панськості, певності…».

Таким само довершеним Марта сприймала і внутрішній світ дівчини: її « душа немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика».

Мистецтво стає засобом саморозкриття, способом відновлення душевних сил героїні, яка зазнала тяжких випробувань у житті. Вихована в заможній родині, після банкрутства й смерті батька вона змушена заробляти уроками. Але найбільше героїню надломило нещасливе кохання. Її любов була небуденна:

«Таку широку любов, що мала мене вповні розвинути, ні, розцвісти мала мене, віддала я йому [коханому. — Авт.]. Не від сьогодні до завтра, лиш назавсігди… Мав стати сонцем для мене, щоб я розвинулася в його світлі й теплі вповні».

Для Софії кохання — не лише приязнь і теплі почуття до чоловіка. Вона відчувала, що тільки так можна здобути цілісність буття, розвинути всі свої здібності. Але любов дівчини була « заширокою» для нього, щоб він міг зрозуміти й відповісти взаємністю, тож чоловік попросту, як каже Софія, втік. Чи не є власними роздумами О. Кобилянської міркування героїні про особисті пережиті почуття? Скажімо, у монолозі: «Єрід любові жінок, … на якій мужчина ніколи не розуміється. Вона для нього заширока, щоби зрозумівся на ній…».

Related Posts:

Українська література

Біографія Тетяни Дороніної

Тетяна Василівна Дороніна (1933) – народна артистка СРСР, актриса театру та кіно, керівник МХАТ ім. Горького.

Народилася Тетяна у Ленінграді 12 вересня 1933 року. Після початку війни переїхала разом із сім’єю до міста Данила, Ярославська область. Саме там пройшло дитинство у біографії Тетяни Дороніної. Тут же Тетяна пішла вчитися до школи. Потім сім’я повернулася до Ленінграда, де дівчинка продовжила навчання. Ще у школі вона захопилася театром. Так хотіла грати на сцені, що у восьмому класі потай від рідних поїхала складати іспити до московської школи-студії МХАТ. Дивно, але вже тоді вона пройшла конкурс, але не була ухвалена через юний вік.

Закінчивши школу, знову твердо вирішила йти вчитися до театрального. А щоб не помилитися, склала іспити відразу до всіх навчальних закладів: студію МХАТ, Щепкінське та Щукінське училища, ГІТІС. І пройшла одразу скрізь! Але як і раніше, обрала студію МХАТ. З того часу в біографії Дороніна почалося навчання на курсі Павла Массальського – одного з найсильніших педагогів. Першу роль у кіно Тетяна зіграла у 1955 році (Зоя у фільмі «Перший ешелон», разом із О.Єфремовим, О.Кожевніковим).
Того ж таки 1955 року Тетяна вперше вийшла заміж – за актора Олега Басилашвілі. Після закінчення навчання Дороніна вирушила за чоловіком до Сталінграда, де вони грали в драматичному театрі. Але перспективи були не райдужні, тому пара повернулася до Ленінграда. Там стали працювати у Ленкомі, а невдовзі – у Великому драматичному театрі. Запросили туди Тетяну, а вона зуміла вмовити режисера взяти й чоловіка. Дивовижно зігравши у виставі «Варвари», Дороніна стала дуже популярною актрисою, коханою у глядача.
Проживши 8 років із чоловіком, Тетяна запропонувала Басилашвілі розлучитися. Другим чоловіком (цивільним) у біографії Дороніної став критик Анатолій Юфіт. Він був професором, завідувачем кафедри у театральному інституті Ленінграда. З ним Тетяна прожила три роки.
Будучи вже відомою актрисою театру, Дороніна знову почала зніматися в кіно. Вона чудово зіграла безліч ролей. Наприклад, у фільмах: «Старша сестра», «Три тополі на Плющівці».
Завдяки повній самовіддачі та невичерпному таланту в біографії Дороніної вже тоді двічі було отримано звання найкращої актриси.
У 1966 році доля пов’язала любов’ю Тетяну та Едварда Радзінського. Разом із Дороніною він того ж року переїхав до Москви. Там акторка почала грати на сцені Московського Художнього театру. Потім на пробах до фільму «Ще раз про кохання», де Дороніна грала головну роль, вона познайомилася зі своїм четвертим чоловіком – Борисом Хімічовим.
1977 року в біографії Тетяни Дороніної знову відбулися зміни. Вона залишила МХАТ, почала грати в театрі імені Маяковського. Там в одній із постановок акторка знову зустрілася із Борисом Хімічовим. Через кілька років сімейного життя Дороніна після чергової спільної вистави повідомила Хімічову, що виходить заміж. Новим чоловіком зірки став Роберт Тохненко. У відносинах із п’ятим чоловіком, як і раніше, домінувала Тетяна.
У 1983 році Дороніна повернулася до МХАТу. Після конфліктної ситуації 1987 року Дороніна досі працює керівником МХАТу ім. Горького. Окрім художнього керівництва займається режисурою, а також продовжує грати.

Біографія Тетяни Дороніної роки життя – 12 вересня 1933 – … гг.

Біографія Ірини Алферової

Ірина Іванівна Алферова (1951) – актриса, заслужена та народна артистка Росії. Народилася 13 березня 1951 .

Біографія Дарії Балабанової

Біографія Кіану Рівза

Біографія Катерини Стриженової

Катерина Володимирівна Стриженова (1968) – телеведуча, актриса театру, кіно. Народилася 20 березня 1968, при народженні .

Біографія Сари Джессікі Паркер

Біографія Скарлетт Йоханссон

Скарлетт Йоханссон (1984) – американська актриса. Найбільш відома за ролями у фільмах “Труднощі перекладу”, “Щоденники .

Могилевська зізналась, хто був її найсерйознішим чоловіком

Українська артистка Наталія Могилевська вперше розповіла, який чоловік їй подобався найбільше. Вона зустріла його, коли була дуже юна.

Співачка розповіла про своє дитинство в інтерв’ю Дмитру Гордону.

Могилевська зізналась, який чоловік був найкращим у її житті

Наталія Могилевська прогулялась разом з Гордоном рідними місцями. Вони разом побачили школу та перший будинок співачки. Для зірки це була дуже чутлива прогулянка. Вона з усмішкою поділилась найприємнішими спогадами про дитинство.

Співачка показала, де був її дитячий садочок. Він геть недалеко від її рідного будинку на Березняках, тому вона часто голосно гукала маму, щоб та почула її з балкону, коли хотіла солоденького.

Саме у садочку співачка і зустріла “свого єдиного”.

“Найсерйознішим чоловіком в моєму житті був Міша. Він напісяв мені на сандаліки і ми чекали дитину”, — зі сміхом згадала зірка.

Наталія Могилевська в дитинстві з мамою і батьком. Фото: instagram.com/nataliya_mogilevskaya

Також Могилевська пригадала, що в 11 років була дуже популярна серед хлопців. Частенко вела себе досить зухвало — взимку знімала шапку, кидала у сніг і казала, що той, хто перший вхопить шапку, отримає від неї поцілунок.

Раніше Могилевська розповіла, чому не виїхала за кордон під час війни.

Нагадаємо, що співачка презентувала нову пісню напередодні Різдва.