Як вибрати опонентів на захист дисертації?

Обов’язковий етап захисту дисертації – опонування. Це публічно організовані дебати у вигляді обґрунтованих заперечень. Традиційно використовуються для виявлення спірних моментів у дослідженні та з’ясування недостатньо освітлених питань. Опоненти та наукові збори в опонувальних організаціях дозволяють автору здобути більше досвіду виступів за своєю темою, а також відшліфувати навички обговорення дисертації.

Опонент з дисертації – особа, що офіційно призначається. Це кандидат чи доктор наук – спеціалісти у відповідній галузі. Призначається два опоненти, один з яких або обидва мають бути докторами наук.

До завдань опонентів входить детальне опрацювання тексту та матеріалів дисертації, з метою виявлення невідповідностей вимогам, неузгодженостей у структурі чи змісті. Відгук може бути виключно позитивним, також як і у негативному обов’язкова вказівка позитивних сторін роботи.

Вимоги до кваліфікаційних характеристик та досвіду опонентів:

• Один з них має право бути членом цієї ради із захисту або бути співробітником організації, в якій створена рада.
• Не очолюють вузи, не працюють у відділах, лабораторіях та на кафедрах, де працює здобувач.
• Не входять до експертних рад та атестаційних колегій.
• Не заперечують проти своєї участі в опонуванні.
• Мають великий досвід в аналізованій науковій галузі, що підтверджується публікаціями та власними розробками.
• Здатні критично та об’єктивно оцінити дисертацію, визначити її місце серед аналогічних робіт.
• Мають неупереджене ставлення до дисертанта та проводять всебічний аналіз його внеску до дослідження.

При всій різноманітності заборон на призначення, опонентами можуть стати вчені, які не працюють в одній організації та не мають конфліктів інтересів із претендентом. Не є науковими керівниками, консультантами, співавторами його робіт та не брали участі у дослідженні. У вчених, що активно опонують, також встановлено обмеження: не більше п’яти дисертацій на опонування протягом року.

Так коло опонентів, що призначаються, поступово звужується, проте виконати всі вимоги ВАК можливо. Призначений опонент повинен висловити свою письмову згоду та подати заяву із зазначенням:

• наукового ступеня, звання;
• спеціальності, де професійно представлений опонент;
• місця роботи, посади;
• списку публікацій відповідно до профілю спеціальності, що розглядається, не менше трьох.

Формально до обов’язків опонента входить розгляд дисертації, надання письмового відгуку до ради з захисту, у термін не менше ніж за 10 днів до її дати, особиста присутність та участь у засіданні ради.

У процесі підготовки до захисту перед дисертантом постає питання запрошення опонента та оплати його роботи. Адже це колосальна праця – вивчити дослідження та дати оцінку. Згідно з нормативними вимогами, всі витрати, пов’язані з роботою опонентів, бере на себе раду із захисту. Але насправді переважно витратами доводиться займатися претенденту.

Авторитет та зв’язки наукового керівника з дисертації грають на руку аспірантові. Научрук може зняти багато проблем, оскільки сам нерідко виступає у ролі дружнього чи нейтрального опонента у своїх колег. При цьому «зворотне» опонування розглядається як послуга у відповідь.

Думки ради та наукового керівника можуть не співпадати, і кандидатурою на опонування виявиться небажана чи малознайома постать. Розташувати вченого до своєї роботи і себе, як автора, – завдання непросте. Як показує практика, навіть якщо опонента призначено «ззовні», рекомендується ввічливо «запросити» його на цю роль. Для цього обов’язковою є особиста зустріч для знайомства, передачі екземпляра дисертації, автореферату та обговорення деталей.

Якщо у Вас з тих чи інших причин виникли певні складнощі з пошуком опонента, наша платформа залюбки допоможе Вам підібрати кандидатуру опонента на захист дисертації. Наша наукова спілка включає біля 100 вчених зі ступенями кандидатів і докторів наук різних спеціальностей.

Хто може бути опонентом захисту дисертації

Захисти кандидатських дисертацій вже багато років є достатньо рутиною процедурою. В Україні щогодини захищають 3–4 дисертації, і так кожного робочого дня, із року в рік. На фінальну частину відкритої експертизи дисертації – на засідання спецради залучають 15 – 25 фахівців найвищої кваліфікації. Це достатньо дороге задоволення. Чи виправдано воно для такої пересіченої події? Напевно, що у більшості випадків – ні.

Майбутні PhD-дисертації готуватимуть в аспірантурі вже не 3 роки, а 4. Відповідно, їх рівень повинен бути вищим, і тому ресурси на експертизу мають скоротитися. Нещодавно Михайло Винницький презентував проект положення про захист PhD-дисертацій. Ключова відмінність від поточної процедури – захист PhD-дисертацій в компактних разових спецрадах. Разова спецрада складатиметься із 5 осіб – місцевого гаранта PhD-програми, 2 внутрішніх та 2 зовнішніх опонентів. Захист буде успішним, коли усі 5 членів проголосують «за». Такий підхід доцільний лише за неупередженості опонентів та їх професійної незалежності. Направду ж пропонується зворотне – опонентів на власний смак обирають гарант із науковим керівником дисертації. Вони звичайно оберуть лише перевірених кадрів, які завжди схвально оцінять дисертацію. На противагу формуванню разової спецради із «приручених» опонентів, пропонується створити її із «диких» опонентів, вибір яких здійснюється автоматизовано у відповідній інформаційній системі. Нижче описуються принципи її функціонування.

Вимоги до системи призначення опонентів

Сформуємо вимоги до результату роботи системи – яким мають бути зовнішні опоненти і які ресурси потрібні системі.

1. Опоненти мають задовольняти формальним кваліфікаційним вимогам – мати відповідний науковий ступінь та свіжі публікації з тематики дисертації.

2. Опоненти мають бути поза конфліктом інтересів – не працювати в одній установі з науковим керівником, не мати спільних публікацій з дисертантом, працювати в різних установах тощо.

3. Вчений з вищим науковим авторитетом з тематики дисертації має перевагу бути обраним опонентами.

4. Для вибору опонентів система має ґрунтуватися лише на доступних інформаційних ресурсах.

5. Система має бути таргетостійкою, тобто щоб дисертацію неможливо було «заточити» під конкретних опонентів.

Етапи призначення опонентів

1. PhD-гарант завантажує в систему дисертацію та супутню інформацію для виявлення конфлікту інтересів.

2. Система, аналізуючи дисертацію, підбирає кандидатів – потенційних релевантних опонентів.

3. Якщо кандидати погоджуються опонувати роботу, оформляється разова спецрада, інакше пошук опонентів повторюється.

4. Якщо гаранта чи наукового керівника не влаштовують опоненти, дисертація передається на захист у велику (стаціонарну) спецраду.

5. Якщо не вдається підібрати опонентів після кількох спроб чи протягом відведеного часу, дисертація передається на захист у стаціонарну спецраду.

Примітка. Етап 4 необхідний для виконання норми закону про те, що здобувач може обирати спецраду для захисту. В проекті постанови вказано, що захист у чужій раді оплачує здобувач. Вважаю, що усі витрати із захисту має нести університет, в якому навчається аспірант. Захист у великій чужій спецраді значно дорожче, ніж у своїй разовій. Тому університет буде зацікавлений у захисті у разових спецрадах. Відповідно, університет буде стимулювати гаранта і наукового керівника до підготовки таких аспірантів, дисертації яких забажають підтримати «дикі» опоненти.

Інформаційна база системи

Системи функціонуватиме на основі таких первинних документів: а) список доступних опонентів та б) дисертація здобувача.

Список доступних опонентів формується на принципах добровільності, фаховості та однократного введення інформації. Науковець, який має бажання опонувати дисертації, реєструється в системі самостійно. Він обирає спеціальності, за якими він хоче бути опонентом. Можна встановлені обмеження щодо кількості обраних спеціальностей та їх відповідності науковим ступеням. Наприклад, щоб бути опонентом за спеціальністю «Право», вчений повинен мати диплом кандидата або доктора юридичних наук. Дозвіл опонувати дисертації зі спеціальності «Хімічні технології та інженерія» матимуть кандидати або доктори хімічних чи технічних наук. Інформаційна система може інтегруватися з ЄДЕБО та з іншими базами для мінімізації введення даних користувачами та підвищення їх достовірності.

Далі науковець завантажує перелік свої свіжих публікацій, наприклад, 12 найкращих статей за останні 12 років. Звичайно, перелік може завантажуватися автоматично через ідентифікатори науковця в наукометричних базах, ЄДЕБО тощо. Саме на основі цих публікацій і формується науковий профіль опонента. Один із найпростіших варіантів сформувати його за ключовими словами завантажених статей.

Дисертація являє собою основний первинний документ для створення наукового профілю здобувача, який, теж ототожнимо з переліком ключових слів.

Схема призначення опонентів

1. У межах спеціальності виявляємо кандидатів в опоненти без конфлікту інтересів та таких, що не встановили заборону на день та місце захисту. З них формуємо попередній список релевантних кандидатів. Якщо перетин списків ключових слів кандидата в опоненти та дисертації є не пустим, тоді кандидат є потенційно релевантним. Чим більше ключових слів зі статей опонента збігаються із ключовими словами дисертації, тим вищий рівень його релевантності. Саме за такою схемою закордоном функціонують системи автоматичного розподілу рецензентів наукових статей та конкурсних запитів. Для розрахунку рівня релевантності додатково враховується:

• вік статті – чим старіша стаття, тим менше її внесок у рівень релевантності;

• особистий внесок опонента – велика кількість співавторів статті зменшує її внесок у рівень релевантності;

• рівень видання – стаття із престижних видань підвищує рівень релевантності;

• помітність статті – висока цитованість статті у Scopus чи Web of Science Core Collection підвищує рівень релевантності. При цьому не рахується самоцитування та, можливо, цитування співавторами.

Цитованість визначається автоматично шляхом запиту до відповідної наукометричної бази.

2. Обрізаємо попередній список, залишаючи в ньому лише кандидатів з рівнем релевантності не нижче порогового. Якщо такий список виходить замалим, тоді здобувач має скорегувати дату захисту, або краще описати свою дисертацію – змінити кілька ключових слів. Система підказує дисертанту найбільш популярні ключові слова за обраною спеціальністю. Якщо після кількох ітерацій список релевантних опонентів виходить замалим – разова спецрада не формується і захист переноситься у стаціонарну спецраду.

3. З обрізаного списку за спеціальним антитаргетним алгоритмом обираємо кілька кандидатів, наприклад 5. Цим кандидатам надсилається дисертація та запрошення опонувати дисертацію. Протягом короткого терміну кандидат має дати відповідь. Якщо за перший тур не визначено 2 опонентів, тоді запрошуються інші кандидати. Під час вибору враховуються, що сумарна релевантність пари опонентів не може бути нижче деякого порога. Якщо в поточному турі отримано згоду лише від одного опонента, але з дуже високим рівнем релевантності, тоді в наступному турі можна запрошувати менш вагомих кандидатів. Якщо після кількох турів опоненти не призначені, тоді захист переноситься у стаціонарну спецраду. Список претендентів та їх відповіді є конфіденційними.

Нові завдання

Окрім головного завдання – призначення «диких» релевантних опонентів пропонована система здатна вирішувати й нові завдання, які без такої інформатизації навіть не ставилися. Прикладами таких задач є опосередковане оцінювання наукового рівня дисертації та проектного рівня гаранта PhD-підготовки. Це оцінювання здійснюється у фоновому режимі за протоколом функціонування інформаційної системи, наприклад, за кількістю ітерацій для формування списку претендентів та відмовами стати опонентом. Таке оцінювання не потребує додаткових ресурсів. Крім того, на пропозицію стати опонентом можна запропонувати не бінарні відповіді «згоден – не згоден», а категоріальні. Це дозволить безкоштовно отримати ціну додаткову інформацію від потенційних опонентів, яка стане у нагоді як для опосередкованого оцінювання дисертації та діяльності гаранта, так і для налаштування системи. Приклад варіантів відповідей на пропозицію опонувати дисертацію:

б) відмова через дату захисту;

в) відмова через конфлікт інтересів;

г) відмова через невідповідність профілю;

д) відмова через низький рівень дисертації й небажання опонента псувати собі нерви, виступаючи проти;

е) відмова через плагіат і небажання опонента псувати собі нерви, виступаючи проти.

Наявність відповіді (д) від авторитетного науковця або від кількох науковців із середнім рівнем релевантності автоматично переводить дисертацію у клас проблемних, які мають великі шанси потрапити на додаткову експертизу. Шанси на додаткову експертизу у такої дисертації значно підвищуються у випадку не одностайного голосування стаціонарної спецради. Відповіді (е) мають бути розгорнутими з вказівками джерел плагіату. У цьому випадку дисертація потрапляє на додаткову експертизу, на якій також аналізується як відреагувала на плагіат стаціонарна спецрада.

Дискусійні дрібнички

1. Перелік ключових слів надається англійською мовою як більш зручною для лінгвістичного аналізу. Крім того, у зазначених вище наукометричних базах ключові слова статей наведено англійською.

2. Опоненти заохочуються до уточнення ключових слів у колективних статтях. Наприклад, стаття за 2 співавторів має 6 ключових слів. Тоді, кожне ключове слово для визначення рівня релевантності рахується з понижуючим коефіцієнтом 1/2. Науковець може виокремити свій особистий внесок у статтю, виділивши до 4 із 6 ключових слів. За таких дій стаття вважається за одноосібну, тобто враховується без понижуючого коефіцієнта.

3. Рівень релевантності науковця зважується штрафними та преміальними коефіцієнтами. Преміальний коефіцієнт враховує корисну для системи діяльність науковця, наприклад, швидкі відповіді на пропозиції опонування, згода опонувати за великого рівня релевантності, підготовка відгуків на дисертації без офіційного опонування, виявлення плагіату, вилучення із профілю зайвих ключових слів тощо. Штрафний коефіцієнт враховує некорисну для системи діяльність науковця, наприклад, масове ігнорування запрошень, хибне звинувачення у плагіаті, штучне таргетування під конкретну дисертацію, неявку на захист тощо. Щорічно преміальні та штрафні «старіють» – множаться, наприклад, на 0.9 та 0.7, відповідно. Тобто, система швидше забуває погану діяльність, ніж хорошу. Щорічно лідери за преміальними коефіцієнтами додатково отримують відзнаки від МОН України.

4. Система стимулює появу нових горизонтальних зв’язків між науковцями шляхом диверсифікації опонентів. Небажаним є повторне запрошення того ж самого опонента до спецраді одного гаранта чи до розгляду дисертацій одного керівника протягом деякого періоду, наприклад, 1 року. Відповідно можна ввести локальний штрафний коефіцієнт для відповідних пар «опонент – гарант» та «опонент – науковий керівник».

5. Щорічні коефіцієнти старіння публікацій опонента можуть бути встановлені для кожної галузі знань окремо у відповідності до середньої тривалості напівжиття статей. Наприклад, у клінічній медицині статті старіють значно скоріше, ніж у географії чи в математиці.

6. За запропонованою схемою в стаціонарні спецради направляються дисертації, для яких не вдалося створити разову спецраду. Основні причини такого направлення – відмови релевантних опонентів або погана подача роботи через невірно обрані ключові слова. Ці причини обумовлені зазвичай низькою якістю – дисертації чи діяльності наукового керівника або гаранта. Відповідно, у членів стаціонарної спецради апріорі формується негативне ставлення до таких дисертацій. Тому пропонується на захист у стаціонарні ради відправляти невеликий відсоток і хороших робіт. Таке розбавлення поганих дисертацій хорошими нейтралізує упередження ставлення стаціонарної спецради до таких направлень, а також додатково дозволить перевірити професіоналізм спецради. У випадку присудження наукового ступеня авторам таких тестових дисертацій виплачується винагорода зі спеціального фонду НАЗЯВО. Також із цього фонду компенсуються витрати університету за захист в стаціонарній спецраді.