15 незвичайних фактів про Австралію

Мабуть, кожен з нас чув про лісові пожежі в Австралії, які не вдається загасити з жовтня 2019 року і внаслідок яких на материку вигоріло понад 10 мільйонів гектарів ділянок землі та, за свідченнями екологів, загинула величезна кількість тварин.

Але чи чули ви, що лісові пожежі в літній сезон є звичним явищем для цієї країни і навіть допомагають розмножуватися деяких видам австралійських рослин? Звучить дивно, але саме так ці дерева пристосувалися в процесі еволюції до умов свого середовища проживання. І це ще далеко не все, чим може здивувати Австралія.

Тож до Дня Австралії, який святкують щорічно 26 січня, ми вирішили дізнатися про цю країну південної півкулі детальніше і зібрати для вас унікальні факти про неї.

• Чому Австралію називають материком «Навпаки», як лікують людей у віддалених частинах країни, чому австралійці користуються пластиковими банкнотами замість паперових та як рослини виживають в умовах вогню — про ці та інші цікаві факти розповідаємо в сьогоднішній статті.

Трішки загальної інформації про країну:

• Офіційна назва — Австралія (Australia)
• Cтолиця — Канберра
• Площа — 7,6 млн кв. км
• Населення — 25,25 млн осіб
• Офіційна мова — англійська
• Форма правління — конституційна монархія, яку очолює британський монарх (Єлизавета II)
• Грошова одиниця — австралійський долар

А тепер перейдемо до цікавинок.

1. Австралія — єдина у світі країна-материк

Австралія — шоста у світі країна за розміром території, і це єдина держава, що займає цілий континент і навіть більше: Австралійський союз включає в себе Австралійський материк і кілька островів, найбільший з яких — Тасманія.

Значну частину країни займають пустелі і напівпустельні території. Разом з цим в Австралії є різноманітні ландшафти — від альпійських лук до тропічних джунглів.

• До слова, через свій розмір і суворий пустельний клімат, який панує на більшій частині континенту, Австралія займає 9-е місце в списку найбільш малонаселених країн у світі. Щільність населення країни — 3,07 чол. на 1 кв. км.

2. Як столицею країни стала Канберра?

Більше, ніж 100 років тому, в 1908 році, територію сучасної Канберри було обрано для будівництва столиці Австралії. Це рішення стало компромісним через високий рівень конкуренції між двома найбільшими містами країни — Сіднеєм і Мельбурном — за право називатися столицею.

Після довгих суперечок було вирішено: столиця має бути побудована в штаті Новий Південний Уельс за умови, що вона буде розташована не ближче 160 км від Сіднея, а Мельбурн на час будівництва міста стане тимчасовою столицею.

На будівництво міста знадобилося 5 років — і в 1913 році на карті Австралії з’явилася Канберра.

• До слова, назва міста походить від слова «kanbarra», що на діалекті місцевого племені нгабрі означає «місце для зборів».

3. Чому Австралію називають материком «Навпаки»?

Країна знаходиться в південній півкулі і літо тут триває з грудня по лютий, а зима — з червня по серпень.

Зоряне небо австралійці бачать зовсім не таким, як жителі північної півкулі. Тут не видно Великої Ведмедиці (Великого Воза) з Полярною зорею, тож орієнтуватися потрібно на південний географічний полюс.

• Правильний напрям до нього вказує сузір’я Південний Хрест.

Крім того, всі зірки тут рухаються справа наліво. У зворотному напрямку — проти годинникової стрілки — в Австралії також рухається сонце небосхилом.

• Туристи відзначають: «Справді, разюче бачити Сонце на півночі і спостерігати, як воно йде по небу від правої руки до лівої, абсолютно протилежно тому, що ми бачимо в нас. Для незвичної людини враження протиприродне: здається, ніби Сонце сходить на заході, а заходить на сході».

А ще мешканці Австралії, як і інших країн у Південній півкулі, бачать Місяць «перевернутим», тобто росте він зліва, а спадає праворуч, абсолютно протилежно до того, що ми звикли спостерігати в Україні.

• А внаслідок впливу Великої Британії в Австралії введено лівосторонній рух. Відповідно, машини тут праворульні,

4. Як Австралія стала домом для 155 тисяч ув’язнених?

Європейці відкрили Австралію в XVII столітті, а в 1788 році Англія оголосила її своєю колонією.

• Саме 26 січня 1788 року капітан Артур Філіп висадився в бухті Сіднея, підняв британський прапор і заснував першу колонію — Новий Південний Уельс.

Австралійський континент було вирішено використовувати для того, щоб тримати тут тисячі ув’язнених. Тож на східній частині материка, де пізніше було засновано місто Сідней, почали створювати військово-каторжні поселення.

Всього в Австралію до остаточного припинення заслання в 1868 році було зіслано близько 155 тисяч чоловік, серед яких було багато політичних злочинців — ірландських повстанців, чартистів та інших.

• Для довідки: чартисти — учасники масового руху робочих у Великій Британії за економічні та політичні права в 30-40-х pp. XIX ст.

Багато хто з них не пережив довгі переїзди в корабельних трюмах, які тривали протягом восьми місяців. А ті ув’язнені, що вижили, стали першими жителями цієї країни.

• Відзначимо, що наразі, згідно з статистичними даними, населення Австралії є одним із найбільш законослухняних у світі.

5. В Австралії знаходиться найбільший риф на Землі

В цій країні можна побачити один з найбільш протяжних коралових рифів у світі — Великий Бар’єрний Риф. Його довжина складає більше 2 тисяч кілометрів, які простягаються на 900 островів і близько 3000 окремих коралових рифів.

• Знаходиться він біля берегів Квінсленда, в Кораловому морі і є одним з найпопулярніших місць для відвідування туристів. А ще він має власну поштову скриньку!

Крім того, Великий Бар’єрний Риф є найбільшим органічним утворенням на Землі.

6. Австралійці зобов’язані ходити на вибори

Всі повнолітні громадяни Австралії не тільки мають право, а й зобов’язані голосувати на виборах. Неявка на виборчу дільницю без поважних причин карається грошовим штрафом.

• До слова, Австралія стала другою в світі країною, де жінки отримали право голосу на виборах. Це сталося в 1902 році. А першою була Нова Зеландія: там жінки голосували з 1893 року.

7. Чому в Австралії так багато унікальних рослин і тварин?

Більше 80% місцевих рослин і тварин є ендеміками і зустрічаються виключно в межах Австралії та на прилеглих островах.

• Для довідки: ендемік (від грец. «місцевий») — термін, яким у біології та біогеографії позначають таксон, представники якого мають порівняно обмежений ареал.

Найвідомішими і найбільш поширеними ендеміками материка вважаються: серед представників флори — багато видів евкаліптів та акацій, а серед представників фауни — кенгуру, коали та вомбати. До того ж, лише тут збереглися найдавніші ссавці — качкодзьоб та єхидна.

Унікальність фауни і флори Австралії пояснюється не лише віддаленістю цього материка від інших континентів, а й тим, що Австралія відокремилась від давнього материка Гондвани раніше від інших південних материків. Тому еволюція тут пішла іншим шляхом.

• Свого часу Джеральд Даррелл назвав Австралію «горищем світу», тому що там зберігся ботанічний та зоологічний «мотлох», який на всіх інших материках не встояв під натиском еволюційних процесів.

8. В Австралії існує служба, що має назву «Літаючий лікар»

Королівська служба «Літаючий лікар» — це перша і найбільша в світі авіамедична організація. Вона призначена для того, щоб надавати невідкладну допомогу жителям, які проживають у віддалених регіонах.

• Служба була створена в 1928 році преподобним Джоном Флінном в якості експерименту і називалася «Авіаційна Медична Служба».

Сьогодні у служби є бази в Аделаїді, Порт-Огесті і медичному центрі Айерс-рок в курортному містечку Юлара — всього більше 2,3 мільйонів кв. км території Австралії охоплені медичною мережею.

Зазначимо, що без цієї унікальної служби більша частина віддалених куточків країни була б непридатною для проживання.

9. Як рослини виживають під час пожежі?

Ліси Австралії на 80% складаються з евкаліптів, яких нараховують тут близько 3000 видів. Австралійський евкаліпт відмінно пристосований до життя в спекотних і сухих місцях.

• Його листочки завжди повернені ребром до сонця, щоб зменшити перегрів і випаровування вологи з поверхні листа. Тому, яким би великим та розлогим не було дерево евкаліпта, воно практично не дає тіні, сховатися під ним у спеку не вийде.

Як дерево оживає після пожежі? Кора евкаліптових дерев дуже товста і має спеціальну волокнисту структуру. Це дозволяє захистити внутрішню частину стовбура від повної загибелі. Незважаючи на те, що стовбур евкаліпта сильно страждає від вогню, обвуглюється і набуває неживого чорного кольору, всередині він залишається живим. Це схоже на диво, але через два тижні після страшної пожежі крізь обвуглені стовбури вже починає пробиватися свіжа зелень молодих листочків.

А ще цікаво, що деяким рослинам пожежа допомагає розмножуватися. Так, за свідченням місцевого жителя, шишки банксії (ще однієї ендемічної рослини Австралії) щільно заклеєні гумоподібною смолою, яка не випускає насіння назовні. При високих температурах смола плавиться, висипаючи насіння назовні, і дає можливість дереву розмножуватися.

• Деякі дослідники відзначають, що попіл, в який потрапляє насіння, відіграє для нього роль добрива.

10. Чим полюбляють ласувати австралійці?

Національною стравою Австралії є веджімайт (vegemite) — густа паста темно-коричневого кольору на основі дріжджового екстракту. Зазвичай її намазують на хліб дуже тонким шаром.

Британська і Австралійська асоціації лікарів рекомендують веджімайт як джерело вітамінів групи В і калію. Однак різкий запах пасти та її солонуватий присмак припадуть до душі далеко не кожному.

• Серед туристів, які відвідали Австралію, та емігрантів, що поселилися тут, доволі популярним є жарт про те, що в Австралії є три отруйні речі: змії, павуки та веджімайт. А от австралійці просто обожнюють свій традиційний «паштет».

А ще в австралійських супермаркетах і ресторанах можна легко знайти м’ясо кенгуру. Тут воно вважається корисною альтернативою яловичині або баранині: вміст жиру в кенгурятині не перевищує 1–2 відсотків.

11. Сіднейська опера є одним з найбільш незвичайних театрів у світі

Сіднейський оперний театр — одна з головних туристичних визначних пам’яток не лише Сіднея, але і всієї Австралії. Будівля, в якій він знаходиться, вважається однією з найпрекрасніших споруд ХХ століття.

• Ця будівля була спроектована архітектором Йорном Утзоном, який виграв конкурс в 1957 році. Його проект був визнаний кращим з 233 варіантів, наданих журі.

Побудований у 1960-х роках театр має чудову акустику. У ньому міститься близько 1000 залів, і він здатний одночасно вмістити понад 5000 людей. А його дах важить більше 161 000 тонн!

12. Австралійські банкноти зроблені з тонкого пластику, а не з паперу

Австралія стала першою країною, де в 1988 році були надруковані банкноти з тонкого пластику. Випуск був присвячений 200 рокам заселення Австралії європейцями. В даний час всі купюри австралійського долара (5, 10, 20, 50, 100) зроблені з полімеру.

• А за 30 років експериментів Резервний банк прийшов до нового формату грошей — на полімерних банкнотах з’явилася анімація.

Які ж переваги пластикових грошей? Термін їхньої служби в кілька разів перевищує життєвий цикл паперових грошей. Адже пластик робить купюри більш зносостійкими, відштовхуючи воду і бруд, та захищає банкноти від пошкоджень.

13. В Австралії встановили найдовший паркан у світі

Цей паркан будувався протягом 5 років, з 1880 по 1885 рік, для захисту від вторгнення собак динго (австралійського підвиду вовка) в південно-східну частину континенту, де випасали чимало отар овець.

Довжина огорожі становить 5614 кілометрів, що робить її найдовшим парканом у світі.

14. Австралійських аборигенів називають найдавнішою з культур, що живуть на нашій планеті

Більшість вчених вважають, що аборигени з’явилися на території Австралії 40-60 тис років тому.

• Англійські колоністи назвали місцевих жителів «аборигенами», що дослівно означає «від початку» (від латинського «aborigene»).

Аборигени настільки свято бережуть свої традиції, що спосіб їхнього життя практично не змінився і залишився таким, як і тисячі років тому. Зокрема, на одній з територій Австралії, де проживають ці народи, в таємничому аутбеку, аборигени повністю зберегли свої давні звички та ритуали.

• Вважають, що до часу перших контактів європейців з австралійськими аборигенами ті розмовляли на 200-300 різних мовах. До теперішнього часу з них збереглося лише близько 70, причому 50 з них загрожує зникнення.

15. У Австралійських Альпах випадає більше снігу, ніж у Швейцарських.

З півночі на південь, через Квінсленд, Південний Уельс і Вікторію, на 3500 кілометрів розтягнувся великий вододільний хребет. Австралійські Альпи є його частиною. Взимку тут випадає дуже багато снігу, і його кількість перевищує навіть кількість опадів, які випадають в Швейцарських Альпах.

Сподіваємося, наш екскурс до одного з найбільш віддалених куточків світу відкрив для вас щось нове і ви зможете поділитися цікавинками зі своїми дітками, а, можливо, й захочете разом з ними дізнатися про цю країну ще більше.

• Адже можна переглядати фільми, дивитися пізнавальні телепрограми чи ролики на YouTube, гортати енциклопедії, подорожувати всією сім’єю, аби вивчення нового було для дитини цікавим і захоплюючим.

Гуманітарна катастрофа в Тихому океані: як Австралія перетворила Науру (і не тільки) на «острів проклятих»

Контроверсійна політика австралійського уряду щодо нелегальних іммігрантів призвела до появи низки концентраційних таборів нового покоління, найбільші з яких знаходяться на островах Тихого океану поза межами Австралії. Люди, відправлені до таких таборів, змушені виживати в непридатних умовах без будь-якої інформації про те, коли зможуть звідти вибратися. Багато з них піддаються фізичним та психологічним тортурам, нерідко трапляються вбивства та самогубства. Острови Науру та Манус називають найменш щасливими місцями на планеті, а ситуацію, що склалася там, справжньою гуманітарною катастрофою. Як Австралія перетворилася з країни «необмеженої імміграції» на провідника політики нульової толерантності, чому незалежні океанічні держави дозволяють будувати центри для утримання на своїй суверенній території та як люди виборюють право на життя і справедливість у нелюдських умовах – відповіді доступні на ADASTRA вже зараз.

Наприкінці червня на своєму акаунті у твіттері Дональд Трамп опублікував декілька постерів, випущених урядом Австралійського Союзу впродовж останніх років. На них майоріли такі гасла: «Наші кордоні закриті для нелегальної міграції» та «Незважаючи на те, хто ти чи звідки, жодним чином Австралія не стане твоєю домівкою». У цьому ж твіті 45-ий президент США із завзяттям зазначив, що в австралійського уряду можна багато чому навчитися. На жаль, лідер демократичного світу не зосередив увагу своїх підписників на тому, якими саме інструментами впроваджується в життя австралійська доктрина щодо біженців, які досягли південного континенту човнами.

У цього допису є й позитивний бік: мільйони людей дізналися про те, що криза біженців торкнулася не лише Європи. Проте, на відміну від держав-членів ЄС, Австралійський Союз відмовився приймати на своїй землі тих, хто змушений шукати притулок поза межами батьківщини, особливо, якщо ці люди прибули водним шляхом. Такі правила стосуються всіх, без виключення за критеріями статі, віку, рівня освіти та кваліфікації тощо. Представники австралійського уряду називають це «найкращою імміграційною політикою у світі», ООН та низка інших міжнародних організацій різко засуджують її, проте в українському просторі інформація щодо цієї теми майже відсутня, що ADASTRA й намагатиметься виправити.

Еволюція австралійської імміграційної політики

У 1901 році вперше скликаний парламент новоствореного Австралійського Союзу прийняв Акт про обмеження імміграції, що став відомим під назвою «Політика білої Австралії» та був, очевидно, спрямований на дискримінацію неєвропейських переселенців. Цього ж року був прийнятий Акт про робітників з островів Тихого океану, за яким їм заборонялося працевлаштування в Австралії, а тих, хто вже перебував на території держави, депортували. Дві світові війни кардинально змінили ситуацію в державі. Станом на 1943 рік, 40% австралійців підтримували «необмежену імміграцію», тому що країні катастрофічно не вистачало робочих рук. У 1945 році владою було прийняте офіційне рішення про необхідність щорічного зростання населення на 2% відсотки, із яких лише 0,5% припадало на природній приріст. Таким чином, уже в 1971 році кожен третій житель континенту був мігрантом або дитиною мігрантів. Основними представниками європейських націй, окрім традиційних британців та ірландців, стали італійці, німці, греки та поляки. «Політика білої Австралії» все ще була чинною, хоча її суворість слабшала з кожним роком.

Нові хвилі переселення стали логічним наслідком великих геополітичних потрясінь в Азії. Перші «boat people», біженці на човнах, прибули до Австралії в 1975 році із Південно-Східної Азії, згодом збільшився потік із країн Близького Сходу та Африки. До початку ХХІ століття океаном до материка прибули більш, ніж 25 000 осіб. Проте тоді Австралійський Союз іще мав досить гуманний підхід до шукачів притулку. За даними UNHCR, біженці були розміщені на місцевих карантинних станціях, де їм була надана медична допомога високого рівня, дозволено готувати їжу власноруч, навіть долучатися до управління станцією як спосіб психологічного відновлення після виснажливої подорожі. Такий стан речей почав змінюватися в 1992 році, коли були внесені поправки до Закону про міграцію, які передбачали обов’язкове затримання тих, хто «прибув незаконно», тобто негромадян без візи. Тодішній імміграційний міністр Геррі Хенд недвозначно зазначав: «Уряд рішуче налаштований чітко довести до відома те, що просто прибувши до країни та очікуючи дозволу приєднатися до спільноти, емігрувати в Австралію неможливо».

“If you come here by boat without a visa…”

Австралійський Союз став єдиною державою планети, що застосовує політику обов’язкового затримання та переселення шукачів притулку без візи на прибережні території. У 2001 році столітній ювілей Акту про обмеження імміграції ознаменувався прийняттям “PacificSolution” – політичної програми, що передбачала недопуск біженців на територію континенту та їхнє примусове поселення на острови, де вони утримувалися в спеціальних таборах до моменту винесення рішення про надання їм статусу біженців. Найбільша кількість осіб тоді були втікачами з Іраку та Афганістану. Після вирішення питання статусу людям із островів Науру (Республіка Науру) та Манус (Папуа – Нова Гвінея), де були відкриті так звані «регіональні центри утримання», дозволялося переселятися до Австралії або інших держав, готових їх прийняти. Така політика застосовувалася до 2008 року – вважалося, що до того моменту всі біженці вже були переселені, – згодом змінившись п’ятьма роками спокою та навіть покращенням із приходом до влади Ліберальної партії. Проте радіти прихильникам мультикультуралізму в Австралії було рано.

Так само, як і Європа, хоча й у значно меншій мірі, Австралія потерпала від напливу мігрантів після початку – або в деяких випадках поновлення – збройних конфліктів на Близькому Сході та в Африці. Це спричиняло відповідні труднощі всередині держави, тому у 2013 році новообрана коаліційна влада лібералів та націоналістів швидко згорнула будь-які реформи у сфері імміграційної політики, направлені на її пом’якшення та гуманізацію. Узявшись до роботи, новообрані австралійські посадовці чесно почали виконувати свої передвиборні обіцянки, одна з яких звучала як «зупинити човни». Операція «Суверенні кордони» під проводом австралійських збройних сил, запущена 18 серпня 2013 року, станом на червень 2018 року «розвернула» 33 човни, на борту яких перебувало 810 осіб. Окрім цього, завдяки співпраці між Австралією та сусідніми державами, було попереджено 78 контрабандних операцій (саме так там зазвичай називають процес міграції водними шляхами), тому більш ніж 2500 людей зупинили ще до їхньої посадки на борт. Проте головне сталося ще до офіційного початку операції: у серпні 2012 із Республікою Науру та Папуа – Новою Гвінеєю були підписані Меморандуми порозуміння, за якими в «центри утримання» на їхній території, закриті в 2007 році, знову починали відправляти біженців.

Австралійці диктують правила, Океанія погоджується: чому?

Коли перший європеєць у XVIII ст. доплив до острова Науру, який знаходиться на відстані близько 3000 км від австралійського материка, він був настільки зачарований природною красою тамтешніх коралових рифів, що назвав це райське місце Pleasant Island – «приємним островом». Таким воно залишалося недовго: після надактивного видобування фосфатних порід, за кількістю покладів яких ще недалеких п´ятдесят років тому Науру посідала одне з перших місць у світі, країна фактично перетворилася на осередок екологічної катастрофи. Ґрунти стали абсолютно непридатними для сільського господарства, і тепер острівний пейзаж нагадує радше місячні кратери, аніж рекламу «Баунті».

Мінеральні ресурси стали для острова золотою жилою, піднісши показники ВВП у 1960-1970 роках до захмарних висот – на друге місце у світі після Саудівської Аравії (тут згадаємо, що площа острова Науру ледве сягає 21 км2, менша лише в Монако та Ватикану). Падати ж із такої висоти було дуже боляче. Живучи на надто широку ногу, правителі Науру до смішного необдумано витратили всі заощадження держави. «Усі» тут майже не є перебільшенням, оскільки за показниками ВВП станом на 2018 рік Республіка Науру посідає передостаннє місце серед усіх світових держав. Задля власного виживання острівна нація змушена жити на дотації більш спроможних держав, найбільше допомоги отримуючи від колишньої «метрополії» – Австралії. У 1923 році Велика Британія, Нова Зеландія та Австралія отримали від Ліги Націй мандат на територію Науру, при чому адміністративне управління здійснювали саме австралійці. Оскільки незалежна з 1968-го року Республіка Науру де-факто так сильно залежить від патрона (австралійська фінансова допомога складає близько чверті ВВП країни), відмовити йому в будь-якому аспекті видається неможливим.

Подібне васальне становище стало передумовою перетворення острова на базу для нового Ґуантанамо – на цей раз австралійського, загубленого в безмежних просторах Тихого океану. Ситуація із Папуа – Новою Гвінеєю подібна на ту, що склалася із Науру. Держава здобула незалежність від Австралії в 1975 році, проте залишилася в складі Співдружності націй. Опитування австралійців у 2015 році показало, що 77% вважають, що «Австралія має моральні зобов’язання допомагати Папуа – Новій Гвінеї». Ці зобов’язання виливаються переважно у фінансову допомогу: країна є найбільшим реціпієнтом фінансової допомоги від Австралійського Союзу. Після підписання у 2012 році угоди щодо відкриття табору на острові Манус, Папуа – Нова Гвінея отримала за це винагороду розміром $310 млн. Як ми можемо бачити, політика неоколоніалізму досі домінує у двосторонніх відносинах зазначених держав Австралазії.

Життя, смерть та протест у таборах

Дискусії щодо правильності або хибності австралійського імміграційного протекціонізму можуть тривати довго, проте їх не може не існувати, коли йдеться про злочини проти людяності. Саме так міжнародні правозахисні організації характеризували ті дії, яким піддаються біженці в центрах для утримування на території Республіки Науру та Папуа – Нової Гвінеї. Amnesty International у 2013 році зазначала, що така політика Австралії «ламає людей». Незалежна міжнародна медична гуманітарна організація «Лікарі без кордонів» наводила таку статистику: у період із листопада 2017 до жовтня 2018 із 208 утриманих у таборі на острові Науру 63 людини намагались вчинити самогубство, 12 людям поставили діагноз «синдром відчуження» (особа повністю дистанціюється від реальності, перестав ходити та розмовляти, не відкривають очей тощо), 129 особам – діагноз «депресія». Експерти кажуть, що біженці, переселені Австралією, більш травмовані, ніж в інших таборах у світі та навіть ніж ті, хто знаходиться безпосередньо в зоні воєнних дій.

Ситуація на Науру та Манусі настільки жахлива, що спроби суїциду вчиняють навіть діти, а загалом після 2014 року в таборах померли 12 осіб. Під час протестів у «центрі» на території Папуа – Нової Гвінеї в лютому 2014 року унаслідок насилля робітників був убитий 23-річний іранець Реза Бераті. Від ненаданої вчасно медичної допомоги після зараження внаслідок порізу ноги в 2016 році помер іще один іранський біженець Хамід Кехазаї. Доведені до крайнього відчаю сомалійка Ходан Ясін та іранець Омід Масумалі здійснили самопідпал. Неодноразово в таборах відбувалися протести через погані умови утримання, відсутність доступу до ліків, розлучення родин, а головне – через неможливість встановити дату закінчення заслання біженців на острови.

Більш, ніж 4000 осіб були вислані на Науру та Манус після 2012 року. У 2016 році колишній президент США Барак Обама погодився прийняти на територію держави 1250 біженців із островів в обмін на прийняття Австралією біженців із Центральної Америки. Після того, як Дональд Трамп замінив його на посаді очільника держави, він різко прокритикував цей крок американської влади. Формально обидва «центри утримання» були закриті (у ПНГ – у 2017 році, у РН – у 2019 році), проте повідомляється, що сотні людей усе ще залишаються в таборах. Станом на 26 березня 2019 року, 359 осіб перебували на острові Науру і 547 – на острові Манус.

Криза біженців охопила всю планету. Кількість біженців у світі перевищує загальну кількість населення Австралії. Зважаючи на величезні розміри держави, Австралійський Союз міг би прийняти набагато більшу кількість шукачів притулку на своїй території. Закриття таборів для утримання нелегальних іммігрантів останніми роками дає надію на зміну політики держави на краще. Проте питання, чи понесе Австралія справедливе покарання за злочинні дії, вчинені проти тисяч невинних людей, за їхні зламані долі та втрачені життя, залишається відкритим.

Авторка – Майя Скрипник, Аналітичний центр ADASTRA