Київ і Єрусалим. Що їх об’єднує та коли патріарх Феофіл визнає ПЦУ?

Ієрархи Православної церкви України (ПЦУ) під час відзначення другої річниці Об’єднавчого собору українських церков біля Софійського собору, храму часів України-Русі (1011 рік). Київ, 15 грудня 2020 року

Київ і Єрусалим. Що їх об’єднує та коли патріарх Феофіл визнає ПЦУ?

Православна церква України нещодавно отримала визнання з боку ще однієї помісної православної церкви – Кіпрської архиєпископії. Раніше ПЦУ визнали Константинопольський та Олександрійський патріархати і Елладська православна церква. Хто може бути наступним? В якій столиці лунатиме ім’я «Епіфанія Київського» під час Божественної літургії?

Глава ПЦУ митрополит Київський і всієї України Епіфаній під час відзначення другої річниці Об’єднавчого собору українських церков біля Софійського собору, храму часів України-Русі (1011 рік). Київ, 15 грудня 2020 року

Черга Єрусалима

Наразі представники церкви, експерти, релігієзнавці та аналітики говорять про різні церкви: Румунську, Болгарську та Грузинську. Проте з фокусу уваги випадає Єрусалимський патріархат – давня церковна кафедра, що була заснована ще апостолами, отримала статус митрополії на І Вселенському соборі і за 126 років – вже на ІV Вселенському соборі була піднесена до патріаршої гідності.

Чому я фокусуюсь саме на Єрусалимському патріархаті? Річ у тім, що у системі православних церков є негласне розуміння, що спочатку визнання відбувається давніми грецькими церквами, а вже потім слов’янськими.

Якщо рухатися Диптихом, то після Константинопольського патріархату маємо визнання Олександрійської церкви. Далі йде Антіохійська, але там складна політична ситуація у Сирії і керівництво цієї церкви фактично є заручниками війни та Росії, як активного гравця у цьому регіоні.

Президент Росії Володимир Путін (посередині), президент Сирії Башар Асад (ліворуч) і патріарх Антіохійський Іоанн X. Сирія, Дамаск, 7 січня 2020 року

Більше того, нещодавно опальний єпископ Флавіан (Митрофанов), якого в РПЦ усунули від служіння, в інтерв’ю Радіо Свобода заявив, що особисто возив гроші Антіохійському патріарху Іоанну Х, щоби той зайняв проросійську позицію стосовно ПЦУ. Тому у найближчій перспективі визнання від цієї церкви годі чекати, хоча реальні настрої там, поза контекстом війни, геть не проросійські.

Є серйозні підстави вважати, що після визнання ПЦУ Єрусалимом настане черга румун

А от після Антіохії йде Єрусалим. Тому є підстави вважати, що наступною ПЦУ визнає саме Єрусалимський патріархат. Далі у Диптиху РПЦ, яка і так не визнає ПЦУ, а от після Москви, на шостому місці – Румунський патріархат. Є серйозні підстави вважати, що після визнання Єрусалимом настане черга румун. Тобто наразі маємо наступну послідовність – Єрусалим, Румунія.

Київ – другий Єрусалим

І хоча формально Київська митрополія ніколи не входила до складу Єрусалимського патріархату, два церковних центри пов’язують історичні події та філософські концепції.

За часів давньої України-Русі Київ розглядався як другий Єрусалим, як новий центр світового християнства

Річ у тім, що за часів давньої України-Русі Київ розглядався як другий Єрусалим, як новий центр світового християнства. Це була нова «Земля Обітована», Дніпро – новий Йордан, князь Володимир – Давид, а Ярослав Мудрий – цар Соломон. Собор Святої Софії – Єрусалимський храм. Це був не тільки і не стільки пошук спільних символів, скільки чітко сформована історіософська концепція (детальніше про це йдеться у статті митрополита Олександра Драбинка та Сергія Шумила). Головним же сутнісним наповненням було уявлення про Київ та Україну-Русь, як Богом дане царство, Святу Землю.

Софійський собор у Києві – пам’ятка української архітектури і монументального живопису, споруда часів України-Русі (1011 рік). Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Ансамбль Софійського монастиря занесено до спадщини ЮНЕСКО

Парі «Єрусалим-Київ» типологічно протистоїть пара «Константинополь-Москва». Якщо перше це духовний центр і сакральне місце, то друге – це втілення політичного, імперського та завойовницького. І Московське царство, і Візантія були імперіями. Їхній архетип – експансія, розширення, відповідно і церковні кафедри цих держав розвивалися у логіці лідерства і керування. Саме тому найдавніша християнська кафедра – Єрусалим у Диптиху позаду Константинополя, хоча саме з Єрусалима християнство прийшло до древнього містечка Візантій, що згодом дало назву могутній імперії. Подібна історія і на східнослов’янських теренах – православна віра прийшла до Москви з Києва, але церковна самостійність і визнання трапилися пізніше.

Саме Єрусалиму Київ завдячує «новим хрещенням» – відродженням православної єрархії у XVII столітті

Навіть історія занепаду обох міст схожа – зруйнування Єрусалима та татарська навала на Київ. Більше того, саме Єрусалиму Київ завдячує «новим хрещенням» – відродженням православної єрархії у XVII столітті. Після Берестейської унії, коли майже увесь єпископат тодішньої Київської митрополії реорганізувався на Унійну церкву і не залишилось православних єпископів, саме Єрусалимський патріарх Феофан ІІІ у 1620 році висвятив на єпископів Йова Борецького, Ісаю Копистенського, Мелетія Смотрицького та інших. Це фактично стало другим диханням для православної частини Київської митрополії.

Що заважає визнанню?

Канонічна територія сучасного Єрусалимського патріархату – це держава Ізраїль, Палестинська національна автономія, королівство Йорданія та Синайський півострів. Ще тривають суперечки з Антіохійським патріархатом за Аравійський півострів, а саме за парафії у Катарі. Проте ключова проблема все ж таки у Палестині.

Річ у тім, що ще з ХІХ століття Російська православна церква (РПЦ) почала активно реалізовувати політику церковної присутності на Святій Землі. Було сформовано «Російську духовну місію» та Імператорське православне палестинське товариство (ІППТ). На чолі останньої стоїть колишній директор ФСБ Сергій Степашин.

Зліва направо: митрополит РПЦ Волоколамський Іларіон, патріарх Московський і всієї Русі Кирило і президент Російського книжкового союзу, колишній директор ФСБ Росії Сергій Степашин Москва, 6 грудня 2018 року

Росія через ІППТ володіє численними земельними ділянками та нерухомістю у місцях, де розташовані відомі християнські реліквії. До прикладу Мамврійський Дуб, біля якого, за переданням, сидів Авраам, коли йому явився Бог, розташований на території монастиря РПЦ. Або відома брама «Ігольне вушко» через яке легше «верблюдові пройти, аніж заможному потрапити у Царство Небесне» (Євангеліє від Матвія 19: 24) – розташована біля так званих Судних воріт та входить до комплексу Олександрівського подвір’я, яке Володимир Путін виторгував на користь ІППТ в обмін на помилування ізраїльтянки Наами Іссасхар.

Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і Московський патріарх Кирило у державній резиденції біля Москви

Росіяни володіють нерухомістю, вони організували потужні паломницькі потоки і обернули це на бізнес. Саме вони розкрутили тему з благодатним вогнем, який тепер став потужним символом, на його сходження приїздять чимало туристів з усього світу. У разі визнання ПЦУ, Єрусалимський патріарх Феофіл ІІІ ризикує отримати суттєві фінансові проблеми із згортанням паломницьких потоків.

Патріарх Святого Граду Єрусалима і всієї Палестини, Сирії, Аравії, всього Зайордання Феофіл ІІІ під час виступу з нагоди світського Нового року. Єрусалим, 27 грудня 2018 року

Також подейкують, що головний спонсор УПЦ (МП) Вадим Новинський, який нещодавно отримав дияконський сан у Московському патріархаті, зробив щедру пожертву в розмірі 5 мільйонів доларів США на реставрацію Кувуклії Храму Гробу Господнього в Єрусалимі. Одразу декілька моїх джерел у церковних колах підтвердили це. Я схильний вірити цій інформації, проте не можу надати читачам офіційних підтверджень. Якщо ж це дійсно так, тоді стає зрозумілим, чому патріарх Феофіл не поспішає з визнанням ПЦУ.

Амманський посередник

На початку цього року патріарх Феофіл ІІІ організував у столиці Йорданського королівства Аммані нараду предстоятелів православних церков аби знайти шляхи вирішення кризи у світовому православ’ї. Ця спроба примирення зазнала краху – з 15 предстоятелів автокефальних церков приїхали лише 4. І після цього посередницька активність патріарха Феофіла фактично зійшла нанівець. Нагадаю, що Єрусалимський патріарх перейняв естафету церковної миротворчості від Кіпрського архиєпископа. Той у свою чергу після низки візитів, комунікації та спілкування з різними сторонами конфлікту, розчарувався у цій справі і згодом визнав ПЦУ.

Отже, є всі підстави сподіватися, що незабаром 142-й очільник Церкви Єрусалима згадає у Диптиху 123-го митрополита Київського.

Глава ПЦУ, митрополит Київський і всієї України Епіфаній під час освячення та відкриття оновленої «Стіни пам’яті загиблих захисників України» у війні з Росією, розташованої на мурах Михайлівського Золотоверхого монастиря. Київ, 20 серпня 2020 року

Дмитро Горєвой – релігієзнавець

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Що треба знати патріарху Кірілу та тим, хто за нього молиться. 10 фактів з історії Києво-Печерської лаври

Московський патріарх Кіріл, який благословляв війська РФ на війну проти України, нещодавно звернувся до низки міжнародних організацій з «глибоким занепокоєнням через «утиски» ченців УПЦ МП у Києво-Печерській лаврі». Своє занепокоєння Кіріл традиційно обґрунтовував аргументами на тему «общерусской» історії Печерського монастиря.

У зв’язку з цим є сенс нагадати дещицю фактів з історії тисячолітньої обителі, бо і Москва і московити до неї причетні. Але зовсім не з того боку і не у той спосіб про який повідомляє міжнародним організаціям московський патріарх.

1. Час заснування

Печерський монастир постав в середині ХІ століття в Русі – найбільшій державі європейського середньовіччя. Цю державу створив український етнос – такий науковий висновок обґрунтував академік Михайло Грушевський. «Общерусской» історії не може бути, як немає «общерусской» народності. Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської».

2. Перші російські «паломники» у Лаврі

Нинішні росіяни (до 18 століття – москалі), почали формуватися як народність, у 12 столітті і називалися тоді суздальцями (тобто жителі Суздальського князівства, найвіддаленішої околиці Русі). Їхнім ватажком був Андрій Боголюбський, якого російський історик Василь Ключевський і називає «першим великоросом, що вступив на історичну арену».

Так от, цей Боголюбський 1169 року відправив до Києва ціле військо суздальських «паломників». Які спершу убивали і мародерили у столиці, а далі теж саме виробляли у Печерському монастирі. Тоді їхній «паломницький» тур припав на перший тиждень Великого посту – час особливого стримання для християн від усього злого. Показово, що 2022 року також у час Великого посту їхні нащадки теж саме виробляли в Бучі, Ірпені та Бородянці. Можна порівняти зі свідченням, яке залишив літописець. «Грабували вони два дні весь город: Поділ. і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю, і не було помилування нікому: церкви горіли, християн убивали. і взяли майна багато, з церков позабирали ікони, книги, ризи, дзвони… і всі святині забрали і монастир Печерський підпалили».

За короткий час українці поквиталися із суздальськими чужинцями, розгромивши ущент їхнє 50-тисячне військо.

3. Навала Орди на замовлення Москви

1482 року Києву і Печерському монастирю надзвичайно сильні руйнування завдала орда кримського хана Манглі-Гірея. Вони пограбували і спалили Успенський собор, келії і дзвіницю. Такі «благодіяння» у святині ординці робили на замовлення московського князя: «Манглі-Гірей, заохочений дарунками та надокучаннями московського князя Івана, аби йшов на Поділля та Київ, вчинив похід на Київщину, здобув Київ, спалив київський замок, понищив київську околицю і з тріумфом послав Іванові золоту чашу і діскос з святої Софії київської» (академік Михайло Грушевський).

4. Іван Мазепа. Ось хто розбудовував Лавру

Найбільшим благодійником та жертводавцем в історії Києво-Печерської лаври був гетьман Іван Мазепа (який досі перебуває під анафемою Московської церкви). Мільйон золотих Мазепа виділив на спорудження кам’яного муру навколо монастиря, завдяки якому обитель стала неприступною фортецею. Разом з муром постали шість веж-церков на кутах і брамах оборонної стіни. Докладно про пожертви Мазепи Лаврі свідчать цифри зі звіту Бендерської комісії: «На позолочення бані Печерського монастиря – 20 500 золотих, мур довкола монастиря – мільйон, великий дзвін і дзвіниця Печерського монастиря – 73 000 золотих, великий срібний свічник, золота чаша, і така ж оправа Євангелії…» За прикладом гетьмана чинили і полковники з його адміністрації, коштом котрих збудовано церкви в Нижній Лаврі.

Гетьман Іван Мазепа – найбільший благодійник в історії Києво-Печерської лаври

«Не було й не буде подібного до нього», – писав лаврський монах, сучасник Мазепи. І як у воду дивився, бо нинішні ченці, які величають себе будівничими обителі, започаткували незнані до цього інновації у розбудові тисячолітнього монастиря – «комерційні центр, меблевий цех, точки з продажу алкоголю, масажні салони…»

5. Хто підпалив Лавру і навіщо

У ніч із 21 на 22 квітня 1718 року у Києво-Печерській лаврі сталася масштабна пожежа. Разом з численними будівлями згоріли величезний архів і бібліотека, де зберігалися книжки й рукописи ще княжих часів.

Пожежу замовив московський цар Петро I. «За свідченням очевидців, які зберігалися у відомого києвознавця, протоієрея Петра Лебединцева, Лавру підпалили посланці з Москви, які були одягнені як ченці. Згоріли величезний архів і бібліотека, загинули грамоти і пожалування… князів, феодалів і гетьманів» (доктор історичних наук Ігор Гирич).

Причину замовлення пожежі пояснюють її наслідки: «Вогонь знищив письмову пам’ять про незалежне українське політичне і духовне життя Лаври» (історик Ігор Гирич).

Втрачені у вогні документи свідчили, що Печерський монастир і Київська митрополія від початку і впродовж багатьох століть були незалежні від Московського патріархату. Одне зі свідчень цьому лишилось у записах арабського мандрівника Павла Алеппського. Він побував у Печерському монастирі 1654 року. І зауважив, що духовно Україна «підпорядкована Константинопольському патріарху. У архімандрита Печерського ми бачили древні грамоти попередніх патріархів константинопольських, майже за 500 років. Їхній зміст полягає у тому, що монастир незалежний».

Спалити Лавру наказав московський цар Петро I, аби знищити історію святині

Історик Ігор Гирич пояснює: «Київські митрополити були цілком незалежними, рівними з московськими патріархами. Вони обиралися на соборі у Києві і затверджувалися у Константинополі. Титулувалися київські митрополити «митрополитами Всієї Русі».

6. Хто продав Москві церковну самостійність України

Передача Москві Київської митрополії відбулася за допомогою корупційної схеми.

Історія така: Москва довго і нудно домагалася від Костантинопольської патріархії отримати духовну владу над Україною. Тривалі сумніви вселенського патріарха вирішили традиційно. Московський посол дав патріарху Діонісію хабар – «200 золотих і три сорока (120 штук – ред.) соболів». Коли Діонісій повідомив, що треба підкупити і найвищих сановників, Москва без вагань покрила усі додаткові витрати. Ось так «канонічно» українську церкву продали Росії. Невдовзі Діонісій на цьому, як-то кажуть, погорів – за хабарництво його було усунуто з патріаршої посади. Але 1686 року Москва врешті отримала згоду Константинополя і прилучила до себе Київську митрополію.

«Дуже було обурене все духовенство українське тим, що його віддано під зверхність Московського патріарха» (історик Микола Аркас).

«Ось так зломлено церковну автономію України і взято під московську церковну власть, а з нею разом тодішнє освітнє і культурне життя українське» (академік Михайло Грушевський).

7. Як Москва ламала дух і незалежність ченців

Перехід під владу Москви ліквідував головну підвалину Печерського монастиря – незалежність від світської влади.

У ХІ століття монахи на чолі з ігуменом Феодосієм організували життя своєї обителі у відповідності до суворого Студитського статуту, який визначав верховенство лише духовної влади.

Під верховенством духовної влади ченці жили у щоденній праці і численних аскетичних подвигах: «одні були на піст сильні, інші на неспання, інші на колінні поклони, одні постили щодень, другі їли хліб з водою, інші зілля варене, інші сире», – повідомляє Печерський патерик.

Саме за таких умов у печерах поставали подвижники, які творили святість і славу обителі.

«У ХІ ст. Печерський монастир став провідним інтелектуальним центром України-Русі. Своїм праведним життям і духовними подвигами печерські отці вказували народові шлях до вершин моралі, правди і віри». (доктор історії Ігор Гирич)

Верховенство духовної влади позбавляло ігуменів монастиря принизливого обов’язку догоджати світській владі. Це часто загрожувало життю. Але відповідало букві духовного закону.

І тому в 11-му столітті Феодосій жорстко викривав великого князя Святослава, котрий незаконно посів на київському престолі.

У 17-му столітті Лавра на чолі з архімандритом Захарією Копистенським перебувала у відвертій опозиції до польської держави, войовничо демонструючи свою православну непохитність.

А 1654 року, після Переяславської ради, коли Сильвестр Косів – митрополит Київський, Галицький і всієї Русі – відмовився присягати на вірність Московії (і навіть зачинив браму своєї резиденції перед Богданом Хмельницьким), позицію митрополита найбільше підтримував і захищав Йосип Тризна – архімандрит Печерського монастиря.

8. Катерина ІІ і Лавра

Віковічний уклад життя Києво-Печерського монастиря почав змінюватися після поразки Івана Мазепи. Пожежа 1718 року знищила письмову пам’ять про незалежне українське політичне і духовне життя обителі. А остаточним ударом по духовному верховенству і – відповідно – підпорядкуванням монастиря світській владі став наказ Катерини ІІ 1786 року про вилучення церковного майна і переведення всього монастирського штату на зарплату з казни.

Катерина II перевела монастирський штат на казенне утримання, зробила його ручним

Століття на зарплаті з казни призвели до відповідних наслідків. Їх чудово ілюструють два записи зі щоденників («Записные книжки 1950-1960») сталінського в’язня, єпископа Варнави (Беляєва) періоду 60-х років ХХ століття.

Перший: «Среди монахов лавры много агентов».

У другому записі йдеться про монаха, який хизуючись новими чоботами, розповідає про життя у Печерському монастирі: «А что же, теперь каждый из нас получает по 500 рублей в месяц, обед и ужин, отопление, освещение и келью. Жить можно…»

9. Якою мовою молилися у Лаврі

Від початку створення і до 18-го століття богослужбовою мовою у Печерському монастирі була церковнослов’янська мова української редакції.

Лавра не була винятком, бо цією мовою молився величезний православний край – від Сяну до Дону – впродовж багатьох віків. І лише 300 років тому за наказом царя Петра українську редакцію богослужбової мови заборонили і замінили на московську (оце тоді «віра» стала «вєрой», «гріх» – «грєхом» «Київ» – «Кієвом», «Володимир» – «Владіміром» і так далі).

Тож відтоді і до сьогодні мови, якою молилися святі засновники монастиря Антоній і Феодосій та всі чудотворці печерські, у лаврі немає. Вона лишилася лише у назві тисячолітньої обителі – Печерський (а не пєщерскій) монастир і у старовинних богослужбових книгах (докладно про це у статті «Церковна мова України. Дослідження першоджерел»).

10. Традиції монахів, які зруйнувала Московська церква

І до питання майна, яке останнім часом активно вивозять із Лаври ченці.

Накопичення особистого майна у Печерському монастирі споконвіку вважалося великим гріхом.

Але монахи час від часу впадали у таку спокусу. І тут на сторожі стояв ігумен, який особистим прикладом і непримиренним ставленням викорінював це зло з обителі. Приміром, Феодосій систематично ходив по келіях, і, як свідчить Печерський патерик, «коли щось знаходив чи що їстівне чи одяг зверх встановленого (статутом) чи інше якесь майно, то, забравши у піч кидав, як щось бісівське і потурання гріху».

Про суворе дотримання цієї традиції свідчить історія, яка сталася шістьма століттями пізніше, при архімандриті Єлисеї Плетенецькому. – У монастирі помер старець. Прибираючи у його келії, монахи знайшли сумку срібла. Коли архімандрит з’ясував, що у передсмертній сповіді старець не зізнався про ці гроші своєму духівнику, то заборонив відспівувати небіжчика і на очах всієї братії «взявши гроші, із плачем жбурнув їх на тіло у гроб і рече: «Срібло твоє буде з тобою в погибель». (Петро Могила).

Отакі були колись основи укладу життя славного Печерського монастиря. І преподобний Феодосій заповідав їх свято берегти: «Як я влаштував монастир у службах, так і тримайте. Заповітів монастирських і уставу не міняйте» (Нестор Літописець «Повість врем’яних літ»).

І тому сьогодні ситуація у Лаврі дійсно «викликає занепокоєння».

Насправді повне нерозуміння та обурення викликає те, що Києво-Печерську лавру зі сфальшованою історією та спотвореними традиціями поставили на служіння імперії зла та її кривавому диктатору, який називає «православ’я та ядерний щит запорукою безпеки Росії».

Отже, сьогодні, у час такої страшної війни, українцям треба визволяти з лабет агресора не лише загарбані землі, але і свою тисячолітню святиню. Визволяти і повертати до заповітів Феодосія – на службу Богу та Україні.

Ірина Костенко, Ірина Халупа, для «Главкома»

• Чому росіяни ненавидять гетьмана Мазепу? Це треба знати депутатам Київради
• Як Нестор Літописець викрив брехню Путіна
• Остромирове Євангеліє – тисячолітній скарб, який вкрала Росія
• Грушевський проти Путіна. На чиєму боці Міносвіти та Мінкульт?
• На чию перемогу працюють «аргументы от истории» професора Ярослава Грицака?
• Два прохання до міністра культури, або Чим закінчився похід в Національний музей історії
• Одеські депутати обирають «русский мир», або Як цариця Катерина стала «великою»
• Театр як зброя Кремля. Чому Україна не реагує на події у «Ла Скала»?
• Тетяна Таїрова-Яковлєва: Більшість росіян впевнена, що корінням вони йдуть у Київську Русь, а це не так