Кто придумал ноты и почему они так называются?

Даже без музыкального образования почти каждый человек знает названия нот в музыке. С детства знакомые названия кажутся привычными и не вызывают лишних вопросов. На музыкальных распевках в школе или в музыкальном учреждении названия нот не вызывают сомнений.

Но все ли так просто? Изменились ли названия нот с их первого упоминания? И кто придумал эти «имена»?

Что такое нота?

Изучая партитуры произведений, не каждый музыкант или обыватель задастся вопросом, кто придумал ноты и их названия. С древних времен люди пытались передать определенные тембры звучания: голосом, стуком и так далее.

Музыка издревле считалась высочайшей формой искусства. Платон, известный философ, считал, что именно музыка дарит человеческой душе крылья, наделяет мышление воображением и воспитывает в людях лучшие качества.

Уже в древние времена люди тесно связали свои жизни с музыкой: женщины, поглощенные ежедневными обязанностями, тихонько напевали простые мелодии. Спокойные и переливчатые мотивы помогали быстрее уснуть детям.

Многим известно, что любая мелодия состоит из нот. Но что такое нота? В переводе с латинского nota обозначает метку или знак. В музыке ноты используются для графического изображения звуков определенной тональности. Благодаря дополнительным символам, таким как диез и бемоль, любому звуку придается дополнительная характеристика: высота, длительность и звучание.

Немецкая нотация

Привычные русскоговорящим названия нот от До до Си, звучат несколько иначе на других языках. В одной из самых распространенный буквенных нотаций им были присвоены другие «имена»: C, D, E, F, G, A и Н. Это система родом из Германии, и в ней нота Си обозначается как Н.

В данной системе нотного обозначения более высокое звучание – диез – обозначается окончанием -is. К примеру, До диез – cis и так далее. Единственное исключение – нота Си. Для обозначения ее более высокого звучания используют символ b. Более низкое звучание – окончание -is. Исключения для нот нет. Бекар – строчная буква-обозначение ноты.

Английская нотация

Немецкая буквенная нотация распространена почти во всех странах Европы. Исключения – государства, где государственный язык английский. Там ноты также обозначают буквами латинского алфавита, но от A до G. При том что букве А соответствует нота Ля. Дополнительные символы: бекар – идентичная буква, диез – sharp, бемоль – flat.

Расположение нот на нотном стане

При изучении инструментальных партитур можно заметить, что все ноты выглядят одинаково – черный или белый овал, расположенный на или между линиями. Различается лишь их положение и форма верхней части. И до того, как узнать, кто придумал ноты, необходимо понять, как их различать.

Прежде всего стоит отметить, что все ноты расположены на нотном стане: пяти линейках. Счет идет снизу вверх. Ноты записываются слева направо. Каждая линия соответствует определенной ноте. Если для записи высокого или низкого звука не хватает линий, то линейки могут быть дорисованы вручную.

Форма и цвет нот передают ее длительность. К примеру, незаштрихованный овал без дополнительных линий – это целая нота, длящаяся четыре полных счета. Если к незаштрихованному овалу добавить палочку – штиль – получится половинная нота, равная двум счетам. Закрашенный овал со штилем – четвертная нота. Закрашенная со штилем и флажком – восьмая нота и так далее.

Но прежде чем записывать ноты на нотном стане, проставляется ключ скрипичный или басовый. Они определяют общую тональность произведения.

Первое появление нот

Прежде чем пытаться понять, как объяснить детям, кто придумал ноты, необходимо узнать, когда они впервые появились. В привычной форме от До до Си они были записаны только в Средние века, в одиннадцатом веке. Но это не означает, что до этого периода не было музыки.

До появления привычной формы записи нот звуки разных тональностей обозначались буквами алфавита: греческого или латинского. Но эта форма записи была неудобной. Пропеть все буквы было трудно, а записать многоголосую партитуру для хора почти невозможно.

Вскоре в церковных хорах начали использовать другую форму записи: крючки и завитушки, или невмы. Так, с их помощью передавалась общая структура песнопения: подъем вверх или более низкое звучание. Но такой формой записи нельзя было передать точные переливы мелодии. А запомнить каждый псалом у хористов не было возможности.

Возникновение линейной нотации

Невмы не могли точно отобразить характеристику песнопений, тогда начались поиски нового способа передачи высоты и долготы нот. Для начала к невмам стали добавлять буквы, которые обозначали тональность. Но из-за них партитура становилась слишком громоздкой, и порой разобрать в ней что-то было довольно проблематично.

Революцию в нотации совершил итальянец Гвидо из Арецио. Он заменил громоздкие буквы и завитушки на линии, которые впоследствии приобрели вид современного нотного стана. Но поначалу было всего две линии, затем их число возросло до четырех. Затем Гвидо научил хористов нотной грамоте: невмы записывались на линиях или между ними. Таким образом, во время служб каждый знал, в каком диапазоне необходимо исполнять то или иное песнопение.

Со временем неудобные невмы были заменены на квадратные аналоги, и лишь спустя много лет они превратились в овалы разной формы.

Гвидо Аретинский: человек, давший нотам имена

И все же, кто придумал ноты и их современное название? В 991 или 992 году нашей эры родился Гвидо Аретинский. Повзрослев, он стал музыкальным теоретиком, впоследствии одним из самых значимых деятелей Средневековья.

Названия нот изобретены были именно Гвидо. Итальянец позаимствовал их из древнего гимна к святому Иоанну Крестителю. Песнопение было написано на латинском языке.

Примечательно, что гимн насчитывает семь строк и каждая последующая звучит на тон выше предыдущей. Начальные слоги первых шести слогов следующие: Ut, Re, Mi, Fa, Sol и La. Хоть названия нот изобретены итальянцем Аретинским, но уже не он изменил неудобное для произношения Ut на более мелодичное и привычное слуху Do. Теорий о том, откуда происходит Do, множество. Самая популярная из них гласит, что это начальный слог от латинского слова Dominus – Господь. Но подтверждения данной информации нет.

Седьмая нота – Си – также получила свое название несколько позже. Слог сложился из первых букв слов седьмой строки: святой Иоанн – Si.

Ошибочная теория

Многие из тех, кто хочет разыскать информацию о том, кто придумал ноты, находят не совсем верные источники. В последние годы высокая активность в социальных сетях породила сотни тысяч групп, ежедневно публикующих интересные факты из истории.

Так, некоторые публикации могут ответить на вопрос о том, кто придумал названия нот. И хоть автор в таких записях не указывается, администраторы групп заявляют, что названия нот произошли от латинских слов, обозначающих Господа, материю, чудо, Солнечную систему, Солнце, Млечный путь и небеса.

Эта теория получила широкое распространение, так как подписчики верят, что случайный набор красивых слов имеет какое-то отношение к музыкальной грамоте. Однако эта информация в корне неверна: тем, кто изобрел ноты, был и остается Гвидо Аретинский.

История нот, таких простых и понятных, оказалась запутанной и включает множество изменений. Деятелям музыки прошлых лет пришлось приложить немало усилий, чтобы придать нотам нынешний привычный вид и звучание. И чтобы понять важность этого процесса, необходимо знать и то, кто дал нотам имена, и что стоит за простыми слогами.

Повна назва нот. Особливості, історія та цікаві факти

Сьогодні ми розповімо, що означають ноти, їх повні назви, а також згадаємо деякі цікаві історичні факти. З латинської мови це слово перекладається як “” мітка “” або “” знак “”. Йдеться про графічне позначення звуку в музичному творі. По суті, перед нами один з головних символів нотації в даному виді мистецтва. Повна назва музичних нот передається за допомогою особливих символів. Вони вказують на різні характеристики звуку: порядок виконання, тривалість, висоту. Але чому були прийняті саме такі символи? Далі поговоримо про все це детальніше.

Історія

Далі будуть розглянуті повні назви нот. Гвідо д ‘Ареццо є автором музичної нотації. Він створював свої праці в першій половині XI століття. Саме він почав записувати цікаві для нас символи на чотирилінійному стані. Таким чином, ми відповіли на питання, хто придумав ноти. Повні назви нот, якими ми їх знаємо сьогодні, з ‘явилися не відразу. До цього в європейській музиці застосовувалися невми. По суті, мова йде про особливі знаки. Створена Гвідо д ‘Ареццо система згодом допрацьовувалася. Зокрема, змінилися ключі і зовнішній вигляд позначень, додалася 5-та лінійка. У сучасному вигляді система, що нас цікавить, використовується з XVII ст. Близько 1700 р. Андреас Веркмейстер – німецький музикант і вчений – запропонував використовувати дванадцятитонову логарифмічно рівномірну музичну шкалу. Крім того, він виготовив фортепіано, яке було налаштоване на її основі. У той час за допомогою нот записувалися виключно висоти звуків. Ритм таким чином передати не вдавалося.

Імена

У цьому розділі буде наведено повну назву нот з перекладом. Якщо відстань між музичними одиницями кратно октаве, їх імена однакові. Сьогодні використовуються такі ряди: до, ре, мі, фа, сіль, ля, сі. Повну назву нот вкажемо далі. Ля першої октави є еталоном частоти – 440 Гц. Ставлення нот, які відстоять на октаву, дорівнює двом. Повна назва нот латиною, за однією з версій, – це рядки гімну, що виконувався у висхідній октаві: UT queant laxis, REsonare fibris, MIra gestorum, FAmuli tuorum, SOLve polluti, LAbii reatum. Дану систему ввів Гвідо д ‘Ареццо. У нього нота до називалася ут. Надалі, щоб зробити проговорювання більш зручним, придумали альтернативний варіант – на честь Джованні Доні. Крім того, додалася нота сі. Її назва є скороченням від Sancte Ioannes. Таке ім ‘я їй подарував Х. Вальрант. В Угорщині та США нота сі має ім ‘я ти. Це дозволяє не плутати її з “C” – до латинської нотації.

Позначення літерами

Повну назву нот можна передати також іншим способом. Йдеться про позначення їх літерами. Ноти позначаються латинськими літерами: C, D, E, F, G, A, H. Це так звана німецька система позначення. У ній нота сі передається буквою H. Німецька система використовується майже в кожній європейській країні, в якій англійська мова не є основною. Сі-бемоль передається згідно з цим методом буквою B. Існує також англійська система позначення. За її правилами, ноту сі передають буквою B. Ця система головним чином поширена у Великобританії і США. Також вона частково використовується в Швеції та Голландії. В англомовній літературі застосовуються правила даної системи позначення. Вона нерідко зустрічається і при позначенні гітарних акордів в російських збірках. Для додавання бемоля до ноти приписують -es до її назви. Для позначення дієз використовується -isis. З цього правила є винятки. Мнемонічний прийом, що забезпечує запам ‘ятовування нот, що знаходяться на 1 – 5 лінійках нотоносця: мі, сіль, сі, ре, фа. При цьому слід враховувати інтервал у терцію. Для зручності використовується наступна фраза, досить кумедна: “Мігрувала Сіль на Сицилію Реєструвати Прізвище”.

Спрощена система

Повну назву нот можна передати і більш простим способом. Спрощена система запису була створена для різноманітних музичних інструментів. Мова йде про табулатуру. Вона може бути клавішною і гітарною. Використання цієї техніки може освоїти будь-яка людина, яка не володіє нотною грамотою. Це робиться досить швидко.

Форма запису

Нотним станом називаються 5 лінійок, на яких і розташовуються музичні одиниці. Вважають їх знизу вгору. Ноти зліва направо записуються у формі овальних позначок у порядку звучання. Кожна музична одиниця знаходиться на певному рядку стану або між ними. Іноді застосовуються додавальні лінійки. Вони розширюють нотний стан вниз або вгору. Додаткові лінійки мають певну довжину. Рівно стільки потрібно для зображення нот, які необхідно помістити на ці рядки. Вертикальна позиція музичної одиниці залежить від її звучання з урахуванням висоти.

Елементи

Зображення ноти включає три елементи. Витягнутий у горизонтальному напрямку овал називається головкою. Вертикальна чорточка, приєднана до нього, має назву штиль. Від останнього відходять одна або кілька вигнутих ліній. Вони називаються прапорцями або хвостами. Головка буває заповненою або порожньою. Хвости і штиль у певних обставинах відсутні. Завдяки описаним ознакам визначаються відносна тривалість позначеного звуку. Розташування головки відносно лінійок визначає висоту. Взаємне розташування вказує на порядок їх виконання.

Позначення висоти

При записі ноти розміщуються особливим чином. Їх головки знаходяться на лініях або між ними. Кожній позиції відповідає певний щабель – один із семи. Вона повторюється в різних октавах. Відповідати позиціям і сходинкам можна за допомогою ключа на нотному стані. Основний ступінь позиції при цьому може бути знижена або підвищена. Для цього використовуються основні або випадкові знаки альтерації. Таким чином, висота звуку визначається на основі положення музичної одиниці на стані. При цьому враховуються ключі і знаки альтерації.

Цікаві факти

Вище ми вже розглянули, як було утворено повну назву нот, проте існує ще кілька цікавих моментів, на які варто звернути увагу при знайомстві з музичними одиницями. Кожному рядку на стані та просторі між ними присвоюється порядкове значення. При цьому послідовність нот не змінюється. Таким чином, щоб визначити положення всіх музичних одиниць на стані, достатньо дізнатися позицію однієї. При цьому інші обчислюються автоматично.

Щоб вказати, яка нота є відправною, в музиці є ключі. Йдеться про спеціальні символи. Вони записуються в лівому кінці нотоносця. Найбільш поширений скрипковий ключ. Він вказує, що на 2 рядку знизу є нота сіль, що відноситься до першої октави. Басовий ключ сходить графікою до літери “F”. Він вказує, що нота “фа” в малій октаві відповідає другому рядку зверху. Інші ключі – басопрофундовий і старофранцузький – зустрічаються рідше.

Є особливі музичні інструменти. Партії для них пишуться в ключах “до”. Існують добре відомі “чисті” ноти. Крім того, не слід забувати про їх похідних – бемоль і дієз. Для зазначення на них від ноти ліворуч пишуться особливі символи. Вони називаються знаками альтерації. Ці ж символи можуть розташовуватися на початку кожного рядка. Це означає, що всі ноти виконуються в бемольному або дієзному варіанті. Ключовими називаються знаки, які стоять на початку рядка. Елементи, що знаходяться при окремих нотах, отримали назву випадкових. Останні діють в рамках одного такту у всіх октавах. Існує ще один особливий знак альтерації. Він називається бекар. Він використовується, щоб скасувати зазначені раніше бемоль або дієз.

Колір овала нот вказує на тривалість. Крім того, для її опису використовується ряд інших елементів. Основними тривалостями є ціла, а також половина, чверть, восьма, шістнадцята і тридцять друга. Набагато рідше використовуються більш дрібні або великі частини. Тривалість цілої ноти – це відносна величина. Вона залежить від темпу твору в певний момент. Якщо поспіль розташовані кілька нот з тривалістю менше чвертей, вони зображуються під єдиним ребром – паличкою.