Хто здав Південь? ВВС з’ясувала деталі найрезонанснішого розслідування війни з Росією

Рано-вранці 24 лютого 2022 року російські війська швидко перебралися через перешийок з Кримом на материкову частину України. До опівдня вони проїхали вглиб понад 200 кілометрів і вже були біля Антонівського мосту на підході до Херсона. А за кілька днів захопили територію, більшу за Швейцарію.

Відтоді українське суспільство безперервно ставить питання, чому так сталося. Чому не підірвали мости на перешийку, чому належно не підготували оборону та чому не відправили на той напрямок підсилення?

А правоохоронці проводять розслідування. Ми спробували з’ясувати подробиці цієї справи, яку у вузьких політичних колах називають “справою Залужного”.

Як окупували Південь

Чонгарську протоку і вузький перешийок, що з’єднує Кримський півострів з материковою частиною, вважали практично непереборною перешкодою за умови належної організації оборони. Але склалося все по-іншому.

Мости на Чонгарі не підірвали, а через величезну кількість російських військ і техніки, які швидко просувалися вглиб Херсонської області, українським військовим довелося відступати.

За кілька днів росіяни на Півдні захопили територію, більшу за Швейцарію

Минуло півтора року, Україна повернула Херсон, а в суспільстві досі точаться дискусії, хто “здав Південь”. Хтось припускає, що мости на перешийку з Кримом не були підірвані, бо їх розмінували напередодні зрадники. Інші стверджують про діяльність диверсійної групи росіян, яка перерізала дроти, аби унеможливити підрив. Є також припущення про службову недбалість – ніхто ні до чого не готувався і нічого не заміновував.

Дедалі частіше коментують це питання і представники влади. Але тут відбулася поляризація. Представники Міноборони та Генштабу стверджують, що все замінували, але українським військовим протистояли більші у десятки разів сили росіян. Та й підрив мостів суттєво не змінив би ситуацію, стверджують деякі представники військового командування.

“Всі, хто кричить “все пропало, міст не підірвали”, послухайте насамперед військових. І вони вам скажуть, що там ще 10 проходів є з Криму суходолом, а не мостами. І тому підрив мосту не вплинув би на можливість росіян просунутися на цьому напрямку. Це відповідально сказав один із військових генералів, який зараз перебуває в політичній опозиції, я від нього це вперше почув”, – заявляв колишній міністр оборони Олексій Резніков.

А генерал-майор Андрій Соколов, який під час повномасштабного вторгнення командував управлінням військ “Південь” і відповідав за оборону тієї ділянки, в нещодавньому інтерв’ю “Українській правді” стверджує, що росіяни змогли швидко просунутись, бо їхні сили переважали українські в 20-25 разів.

Російська артилерія била по мінних полях, вони гасили радіозв’язок, а механізовані колони йшли через межу з Криму блискавично швидко. За словами Соколова, тих сил і засобів, які були на Півдні під час вторгнення росіян з Криму, просто не вистачило для того, щоб зупинити наступ і не дати окупувати материкову територію.

“Проти нас діяв 22-й армійський корпус у повному складі, не менше дивізії 58-ї армії північно-кавказької, найбільш підготовленої, і десь до половини 7-ї десантно-штурмової дивізії. Це дуже багато. Це і артилерія, і всі ці засоби, які є в їхньому складі. Плюс повітряний компонент десь до 140 літаків, 60 вертольотів і корабельний склад їхнього Чорноморського флоту”, – розповів генерал.

Також Соколов звернув увагу, що мости, які можна було підірвати, розташовані на Чонгарі. Але на іншому напрямку через Армянськ і Перекопськ на Чаплинку чи Каланчак мостів не було і там був прохід для російської армії через суходіл у напрямку Херсона і Нової Каховки.

“Крим же тому і півострів, що має сухопутне з’єднання з материковою частиною без мостів”, – сказав генерал.

Військові, з якими ми поспілкувались, стверджують, що силами і засобами, які тоді були, стримати російський наступ на Півдні не було шансів.

“Готуватися треба було до війни, збільшувати кількість бригад, створювати завчасно і тренувати ТРО, розвивати ВПК, озброювати армію”, – каже в розмові з ВВС представник Генштабу.

Українські військові кажуть, що російські сили та засоби, які заходили з Криму, переважали в десятки разів

Водночас Володимир Зеленський і представники його команди налаштовані більш критично і наполягають на необхідності провести розслідування та встановити винних.

“Ми ж з вами розуміємо, якщо з якогось містечка або міста хтось іде, то ідуть всі. Хтось, хто залишився, – він в полоні або загинув. А ті, хто вийшов, – треба дивитись, хто вийшов і які накази хто отримував. Вони зрадники, або були накази?”, – так цю ситуацію прокоментував журналістам президент у січні цього року. Тому, додав він, є кримінальна справа, яка і встановить винних.

Секретар РНБО Олексій Данілов заявляв, що остаточної відповіді на запитання, чому росіянам вдалося швидко просунутися з Криму до Херсонської області, поки що немає – вся надія на слідство. А керівник ГУР Кирило Буданов впевнений, що війна розвивалася б зовсім по-іншому, якби українські війська підірвали перехід на Чонгарі: “Якщо були б підірвані переходи і трохи інакше розвивалися перші години, то російська армія не змогла б з такою швидкістю рухатися. Це аксіома”.

Депутати Ради навіть викликали на профільний комітет з цього питання головнокомандувача Валерія Залужного. Учасники цієї зустрічі переповідають, що генерал закликав направити всі зусилля на війну та наближення перемоги, оскільки в історії з окупацією Півдня “правда буде у кожного своя”.

Але в парламенті кажуть, що це розслідування вже сьогодні важливе. “Хтось має за це відповісти. Ми ж розуміємо, що не просто так настільки швидко було захоплено Південь. Значить, там були чиїсь недопрацювання. Є конкретні люди, які на тому напрямку відповідали за оборону”, – каже в розмові з ВВС Роман Костенко, секретар комітету з питань нацбезпеки та оборони. Він і сам брав безпосередню участь в обороні Миколаєва і прилеглих населених пунктів під час російського вторгнення.

Костенко переконаний, що саме у військових треба спитати, які були команди, чи була в них інформація про вторгнення, які ставилися завдання і чи ці завдання були виконані.

“Є багато питань, які слідство має з’ясувати”, – каже нардеп.

Початок розслідування

Справу про неналежну оборону Херсонської області, що призвело до її швидкої окупації, ДБР відкрило вже на другому місяці війни – 11 квітня 2022 року. З того часу про її розслідування відомо дуже мало.

У березні 2023 року ДБР у відповідь на запит ВВС Україна відповіло, що справу розслідують за частиною 1-ї статті 111 та частиною 3-ї статті 425 Кримінального кодексу – державна зрада та недбале ставлення до військової служби.

Мова йде про неналежну організацію мінування мостів і дамб для подальшого підриву, щоб стримати наступ Росії вглиб материкової України.

“Це у свою чергу призвело до тяжких наслідків, пов’язаних із тимчасовою окупацією територій Херсонської та Запорізької областей, загибеллю українських захисників і мирних мешканців, знищенням ворогом інфраструктури цих регіонів”, – пояснює ВВС джерело у слідстві.

Спочатку у публічному просторі “здачу Півдня” пов’язували зі зрадниками у спецслужбі – з колишнім начальником ГУ СБУ в Криму Олегом Кулінічем (нібито саме він передав росіянам всі дані про дислокацію військ та інфраструктуру місцевості), а також з ексочільником управління СБУ в Херсонській області Сергієм Криворучком.

Олега Кулініча затримали в Києві у липні 2022 року. Слідчі заявили, що встановили факти його співпраці з представниками російських спецслужб.

Йому оголосили підозру у створенні злочинної організації, державній зраді, дезертирстві (з Херсонщини до Києва на початку вторгнення), незаконному поводженні зі зброєю, а також передачі Росії відомостей, що становлять державну таємницю. Після затримання експосадовця СБУ одразу арештували та відправили до СІЗО. 17 жовтня почнеться суд в його справі.

Олег Кулініч вже понад рік перебуває в СІЗО. 17 жовтня суд розпочне розгляд його справи по суті

Сергія Криворучка позбавили генеральського звання у 2022 році, а от кримінальних проваджень щодо нього, за даними ЗМІ, досі немає.

Імена колишніх підлеглих Івана Баканова з’явилися в контексті “здачі Півдня” та розмінуванням мостів на Херсонщині не просто так – про це говорили у своїх коментарях представники влади. Стверджував про цей зв’язок і голова СБУ Василь Малюк.

В інтерв’ю “1+1” в грудні 2022 року він розповідав, що якось Кулініч проводив на Півдні антитерористичні навчання, не погодивши це з керівництвом антитерористичного центру. І натякав, що ці навчання могли бути пов’язані з підготовкою Росії до вторгнення.

Але ми провели розслідування, в рамках якого з’ясували, що Олег Кулініч не фігурує у справі про окупацію Півдня, як і інші працівники СБУ. Виявилося, що по цій справі проходять виключно військові ЗСУ.

Хто фігурує у провадженні

За даними ВВС, підозри у цій справі ще нікому не оголосили, але цілком імовірно, що це може відбутися вже найближчим часом. Справа розслідується вже півтора року, по ній досі допитують свідків. І зовсім не простих.

З надійних джерел нам стало відомо, що слідчі вже допитали цілий список генералів та представників військового командування. Серед них – командувач сил оборони Сергій Наєв, колишні командувачі угрупування військ “Південь”, зокрема генерали Андрій Ковальчук та Андрій Соколов, а також командири інших військових формувань, що входять до складу цього угруповання.

Автор фото, Facebook Наєва

За даними ВВС, Наєва у цій справі вже допитали. До Залужного теж приходили слідчі, але допиту ще не було.

Свідчення також дав генерал, ексначальник Генштабу Віктор Муженко. Він зранку 24 лютого 2022 року приєднався до вищого військового командування та допомагав ухвалювати рішення у штабі.

“20 лютого цього року (2023) я був на допиті. До того в допитах була пауза тривалістю в рік… Мене дуже здивувало, що я одним з перших зі Збройних Сил був викликаний. Одне з питань до мене було, чи існували певні плани й чому так трапилося. Плани існували. А що трапилося, треба розібратися”, – так генерал прокоментував цю ситуацію в інтерв’ю “Фактам” у березні цього року.

За нашими даними, також допитали ще одного колишнього начальника Генштабу, генерала Руслана Хомчака. Дали свідчення і колишні керівники Херсонщини, в тому числі ексголова Херсонської обласної військової адміністрації Геннадій Лагута, якого 16 вересня знайшли мертвим у Києві.

Також кілька наших джерел стверджують, що в рамках розслідування цієї справи слідчі приходили на бесіду до Валерія Залужного. За даними ВВС, процесуального статусу у цій справі в головнокомандувача ще немає, так само як не було і офіційного виклику на допит. Але не виключено, що такий статус з’явиться згодом. З огляду на такий можливий розвиток подій, у вузьких політичних колах справу про окупацію Півдня вже називають “справою Залужного”.

Ми написали запит в ДБР, аби з’ясувати, чи фігурує Залужний в цьому розслідуванні, але там відмовились надати цю інформацію. Так само відмовились і в СБУ, представники якої беруть участь у спільній слідчій групі в цьому провадженні. У спецслужбі вказали, що основним слідчим органом у цій справі є ДБР, тож всі питання – до бюро.

Також, за нашими даними, слідчі допитали екскомандира 59-ї окремої мотопіхотної бригади, яка обороняла Південь, полковника Олександра Виноградова. Всього у справі свідчення дали понад пів сотні людей.

Тим не менше, одного з основних учасників тих подій, який ніс службу на межі з Кримом 24 лютого, слідчі взагалі не чіпали аж до того часу, поки він не дав інтерв’ю про ті події “Українській правді” у липні 2023 року. Військовий Іван Сестриватовський розповів, що мав підірвати мости на Чонгарі, але це в нього чомусь не вийшло. І станом на момент спілкування морпіх стверджував, що його ніхто не допитував.

“Офіційне слідство досі на мене не виходило. Військові керівники зі мною теж ще не спілкувались про цю історію. Може, просто бо я поки був на реабілітації, проходив лікарську комісію. Все одно мені доведеться з ними спілкуватись”, – сказав Сестриватовський.

В цьому ж інтерв’ю військовий розповів, що мости були заміновані. Саме він 24 лютого намагався їх підірвати, але механізм не спрацював. Далі він намагався відійти, але не встиг і потрапив у полон до росіян. Морпіх припустив, що причиною міг бути масований обстріл росіян, який пошкодив дроти, або робота диверсантів.

В ДБР на наш запит відповіли, що зрештою Сестриватовського таки допитали. За нашими даними, це сталося практично одразу після публікації його інтерв’ю.

“Цивільні судять військових”

Ключовим питанням з боку військових, з якими ми поспілкувалися про цю справу, є те, чи здатні цивільні слідчі ДБР розслідувати такі справи. Адже часто в них немає військового досвіду, вони можуть не мати належної експертизи, особливо в питанні ведення війни та ухвалення військових рішень. До того ж, за словами військових, є сумніви в неупередженості цього розслідування, адже в публічній площині ДБР часто пов’язують з Офісом президента.

В багатьох країнах НАТО такі справи розслідують слідчі військової поліції, але в Україні за 9 років війни так і не створили подібний орган.

В Міністерстві оборони вже неодноразово говорили про те, що працюють над розробкою моделі військової юстиції, але з різних причин процес просувається дуже повільно.

Мова йде про створення на базі Військової служби правопорядку нової структури – Військової поліції. Основними її завданнями має стати якраз розслідування справ щодо військових. Законопроєкт про це вже розробили, він проходить процедуру погодження в парламенті.

В пропрезидентській фракції “Слуга народу” кажуть, що робота над системою військової юстиції активно ведеться і очікують рішень вже до кінця року. За словами заступниці голови парламентського комітету з питань нацбезпеки і оборони Мар’яни Безуглої, слідчі ДБР мають зосередитися не на військових, а на чиновниках та посадовцях. Для цього треба створити окрему військову юстицію з військовими слідчими і військовими судами.

Але є у справі про окупацію Півдня ще один момент. У військових колах побоюються, що їх хочуть просто “призначити” винними для швидкого задоволення запиту суспільства. Адже, за їхніми словами, в цьому питанні, окрім дослідження подій початку війни, не менш важливим є дослідження подій, які відбувалися до самого вторгнення. Зокрема, як в цілому країна готувалася до війни, які рішення влада ухвалювала і не ухвалювала в цьому напрямку та що робила, щоб максимально посилити армію і підготувати її до оборони.

Генерал Соколов стверджує, що замість чотирьох бригад, які за планом мали закривати кримський напрямок, в нього було лише півтори. Військ для закриття усієї країни від Білорусі до Криму катастрофічно не вистачало. Тож, як вважає генерал, до війни в країні мали оголосити мобілізацію, або в інший спосіб стрімко збільшити чисельність армії.

Джерела в Генштабі кажуть ще й про те, що це розслідування чинить певний тиск на військове командування. В Офісі президента неофіційно пояснюють, що це ніякий не тиск, просто суспільство хоче знати відповіді на питання, хто ж винен.

“Ми знаємо, є така справа, там фігурують військові. Треба з’ясувати, чому мости не були підірвані, а росіяни змогли так швидко зайти і окупувати Херсонщину”, – пояснює нам джерело в ОП. І додає: “Є статут ЗСУ, військові мали діяти за цим статутом. Не президент має давати команду “Підривайте мости!”, військові мали це зробити, виходячи з тієї обстановки, яка була на місці. Слідство має розібратися”.

Українська армія вперше за історію незалежності стикнулася з такою масштабною агресією і цей момент варто враховувати, вважає колишній волонтер, тепер військовий ЗСУ, морський піхотинець Олександр Карпюк.

“Резервів та ресурсів не було. Ми вперше зустрілися з РЕБами, ракетами, авіацією. Співвідношення сил було 1:20. Я правильно розумію, що цивільне суспільство судить військових, які не втримались проти авіації, ракет та у 20 разів більшого супротивника?”, – ставить він риторичне запитання під час нашої розмови.

За словами Карпюка, саме розслідування – це правильна справа, яка дозволить з’ясувати, чи зробили військові всі ті дії, які вони повинні були зробити в тих умовах, і чи були в них для цього сили та засоби.

Але глобально, вважає він, на цю ситуацію треба дивитись інакше. “Тут всі винні. І ті люди, які сиділи на диванах, а потім з валізами втекли з країни і не пішли її захищати, хоча це обов’язок громадянина. Є питання до влади, яка не готувалася до повномасштабного вторгнення”.

За всіма розрахунками, в тому числі західних експертів, Україна не мала вистояти, зважаючи на всі ті сили та засоби, які використовувала Росія.

“Але ЗСУ зробили чудо”, – каже Карпюк.

І одночасно з пошуками відповіді на питання, як готувалися до оборони військові, варто ще й аналізувати, як готувалася до війни країна в цілому. Інакше картина буде неповна.

Познер у білому пальті

Мабуть, у роспропаганди геть закінчився ресурс, якщо вони послуговуються вже такими динозаврами ще совєтської “журналістики” як Володимир Познер

Молодь, звісно, мало знає, хто то такий, ну, хіба чула краєм вуха. А колись Познер (вихрещений Владімір Жеральд Дмітрій Дюбуа-Нібуайє) був стовпом комуністичного телебачення, чи не єдиним ведучим перших телемостів між СРСР та США на пару зі знаменитим Філом Донах’ю.

Поза тим, Познер був штатним працівником КГБ, як, зрештою, і його батько, біографію якого можна взяти за основу авантюрного роману, у якому ймовірний автор знайде повний арсенал пристосуванства, зрад та мімікрії, аби лише втриматися під сонцем.

З початком російської агресії в Україну Познер сидів тихо десь у Штатах і мав на те причини. Бо довоєнні його висловлювання аж ніяк не додали б “шарму” цьому на позір вишуканому інтелектуалу, “краснобаю та баламуту” (за Висоцьким)

Та біс з ним, з минулим Володимира Познера. Звідти нам важливий лише отой момент співпраці з “конторою”, який ріднить нашого “героя” з воєнним злочинцем, чинним президентом ерефії Володимиром Путіним. З початком російської агресії в Україну Познер сидів тихо десь у Штатах і мав на те причини. Бо довоєнні його висловлювання аж ніяк не додали б “шарму” цьому на позір вишуканому інтелектуалу, “краснобаю та баламуту” (за Висоцьким). “Я гадаю, що головне досягнення Путіна – це те, що він все ж зібрав Росію докупи… Нині ігнорувати Росію ніяк не можна”, – казав він за пів року до того, як “не ігнорована ніким, зібрана докупи” Московія вдерлася в Україну.

Познер знав, що каже, зазнавши ганьби у Тбілісі, де, як виявилося, ніхто не зважав на його “росіянськість”, і де громадяни закидали “зірку” тухлими яйцями. І правильно зробили, бо як інакше чинити з людиною, яка відверто підтримала путінську анексію грузинських територій.

Зараз Познер вирішив одягнути біле пальто. Але крізь нього так і лізуть, мов шило з мішка, кагебешно-ефесбешні наративи

А зараз Познер вирішив одягнути біле пальто. Але крізь нього так і лізуть, мов шило з мішка, кагебешно-ефесбешні наративи. По-перше, “журналіст” виступав на онлайн платформі феміністсько-пацифістської (читай – лівацької) організації Code Pink, яка вважає, що український Майдан був “переворотом з метою нав’язати Україні антиросійський і проамериканський режим”. І 88-річний кагебіст цілком виправдав сподівання організаторів. Війну в Україні, за його словами, спричинили Захід і США, яких Путін “попереджав”, “а вони клацали ведмедя по носі кілька разів, сподіваючись, що він потрапить у пастку, яку називають Україною”. “Важливою причиною дій Путіна є те, що він не хоче, щоб Україна вступила до НАТО”.

Після таких “висновків” Познер знову ховається у біле пальто: “Чи згоден я з Путіним, не має значення. Важливими є факти. Але я вважаю, що м’яч на стороні США, тому що Зеленський залежить на 100% від США”.

Ба більше, відтак “журналістський гуру” нещадно розкритикував кремлівських пропагандистів. Мовляв, йому “соромно за мою професію, мені соромно за те, що роблять, за брехню, яка представляється як правда, за пропаганду у найгіршому значенні слова. Я не мушу це говорити, але скажу. Я атеїст, але якщо є пекло, то журналісти туди потраплять”.

Путін же обіцяв усім росіянам, — мабуть, і пропагандистам теж, — ядерний рай. І навряд чи Познеру з руки критикувати тих, кого він сам навчав у приватній школі журналістики, заснованій ним же і керованій його другою дружиною

Та ні, — Путін же обіцяв усім росіянам, — мабуть, і пропагандистам теж, — ядерний рай. І навряд чи Познеру з руки критикувати тих, кого він сам навчав у приватній школі журналістики, заснованій ним же і керованій його другою дружиною. Наскільки популярним був цей заклад, свідчить бодай те, що для спорудження нового корпусу познерівської школи мерія Москви вирішила знести історичну споруду.

Мотиви Познера є більш ніж прозорими. З одного боку, він розраховує, що хтось повірить у його новий імідж “дисидента” (Перший канал з початком війни в Україні закрив його програму). Розрахунок хибний, хоча б тому, що у середовищі “хароших рускіх” чудово знають кредитну історію цього “героя”. Ігор Ейдман колись написав, що “ця людина – символ інтелектуальної корупції. Познер корумпований ліберал, він все життя люто ненавидить авторитарну чекістську дуболомну владу, якій, однак, вірою та правдою служить заради грошей і привілеїв”.

Познерівська хронічна меркантильність штовхає його до публічності, до створення враження впливовості та потрібності у постпутінському світі. Антизахідна риторика Познера і його імперська “зверхність” у ставленні до України свідчать про ілюзорну надію на те, що ФСБ після бункерного діда приведе до влади їхню ж людину

От саме ця познерівська хронічна меркантильність штовхає його до публічності, до створення враження впливовості та потрібності у постпутінському світі. Антизахідна риторика Познера і його імперська “зверхність” у ставленні до України свідчать про ілюзорну надію на те, що ФСБ після бункерного діда приведе до влади їхню ж людину. Що світ заплющить очі на геноцид, коєний в Україні усіма учасниками кремлівської ОЗУ з пропагандистами включно.

Але “біле пальто”, у яке вбрався Познер, — все у плямах української крові. Її не змиє ні ліберальна риторика, ні специфічний імперський інтелектуалізм. До слова, акурат того дня, коли напівзабутий пропагандист вправлявся у своїх “ізмишлєніях”, його ж колеги (і, точно, учні) виклали у мережу відео з розстрілом українського полоненого. І передсмертне “Слава Україні!” стало попереднім вироком Росії.

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту “Еспресо.Захід”.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.