Загибель Титаніка. Які небезпеки ховає океан довкола затонулого судна

Восени 1911 року величезна брила відкололася від льодовика на південному заході крижаного масиву Гренландії. Протягом наступних місяців вона повільно дрейфувала на південь й поступово танула під впливом течій і вітру.

Тоді, холодної безмісячної ночі 14 квітня 1912 року, айсберг завдовжки 125 метрів – усе, що залишилося від приблизно 500-метрової брили льоду, що почала свій шлях у Гренландії минулого року – зіткнувся з пасажирським RMS Titanic під час його першого рейсу з Саутгемптона у Британії до Нью-Йорка у США.

Менш ніж за три години судно затонуло, забравши життя понад 1500 пасажирів і членів екіпажу. Зараз судно лежить приблизно на глибині 3,8 км на відстані майже 640 км на південний схід від узбережжя Ньюфаундленду.

Айсберги досі становлять небезпеку для судноплавства – у 2019 році 1515 айсбергів додрейфували досить далеко на південь і вийшли на трансатлантичні шляхи.

Однак місце останнього спочинку “Титаніка” таїть у собі й інші небезпеки, тому відвідини найвідомішої у світі аварії несуть великі ризики.

Після зникнення підводного апарату з туристами під час подорожі до затонулого судна, BBC розповідає детальніше про цей регіон океанського дна.

Навігація на глибині

На глибині панує темрява. Вода швидко поглинає сонячне світло, тому воно не може проникати на понад 1000 м. Тому “Титанік” лежить у регіоні, відомому як “опівнічна зона”.

Учасники попередніх експедицій до місця аварії описували спуск протягом понад двох годин у повній темряві, аж поки дно не з’явиться під вогнями підводного апарату.

Оскільки видимість там обмежена кількома метрами, освітленими бортовими вогнями підводного апарату розміром з вантажівку, навігація біля дна є непростим завданням, тому там легко дезорієнтуватися.

Проте навігацію полегшують карти місця загибелі “Титаніка”, складені протягом десятиліть сканування. Виявляти особливості рельєфу та об’єкти за межами невеликої плями світла, яке дає підводний апарат, екіпажу також допомагає гідролокатор.

Капітани апаратів також покладаються на техніку, відому як інерціальна навігація – використання системи акселерометрів і гіроскопів для відстеження положення та орієнтації відносно відомої початкової точки та швидкості.

Підводний апарат “Титан” компанії OceanGate оснащений сучасною автономною інерціальною навігаційною системою у поєднанні з акустичним датчиком під назвою Doppler Velocity Log – для оцінки глибини та швидкості транспортного засобу відносно дна.

Але навіть попри це, пасажири попередніх експедицій до “Титаніка” з OceanGate розповідали, як важко знайти дорогу, досягнувши дна. Майк Райс, сценарист телевізійних комедій, який працював над “Сімпсонами” та брав участь у подорожі до “Титаніка” минулого року, сказав BBC: “Коли ти торкаєшся дна, ти насправді не знаєш, де ти. Нам довелося наосліп рухатися дном океану, знаючи, що “Титанік” десь там, але там така непроглядна темрява, що хоча найбільший підводний об’єкт був всього за 500 ярдів від нас, ми витратили 90 хвилин на його пошуки”.

Величезна глибина

Чим більша глибина, на якій рухається об’єкт в океані, тим більший тиск на нього чинить товща води. На морському дні на глибині 3800 метрів “Титанік” витримує тиск близько 40 МПа, що в 390 разів перевищує тиск на поверхні.

“Це приблизно в 200 разів перевищує тиск у автомобільній шині, – зазначив Роберт Блазіак, дослідник океану в Стокгольмському університеті, у програмі Today на BBC Radio 4. – Ось чому потрібен підводний апарат із дійсно товстими стінками”.

Стінки апарату “Титан” з вуглецевого волокна та титану розроблені для максимальної робочої глибини 4000 м.

Екіпажі захищені від тиску глибин океану

Донні течії

Нам більше знайомі сильні поверхневі течії, які можуть збивати з курсу човни та плавців – але у глибинах океану також є підводні течії. Хоча зазвичай вони не такі сильні, вони все ж зумовлюють рух великої кількості води. На них можуть впливати вітри на поверхні, глибокі водні припливи або різниця щільності води, спричинена температурою та солоністю. Потужні течії також можуть спричинити так звані бентосні шторми.

Інформація про підводні течії навколо “Титаніка”, який розпався на дві великі частини під час затоплення, надходить із досліджень, які вивчають закономірності на дні та рух головоногих молюсків навколо уламків.

Відомо, що частина уламків лежить поблизу ділянки дна, на яку впливає потік холодної води, відомий як Західна прикордонна підводна течія. Ця донна течія створює мігруючі дюни, брижі та стрічкоподібні візерунки в осадових відкладеннях і мулі на океанському дні, завдяки чому вчені змогли зрозуміти її силу. Більшість утворень, які вони спостерігали, пов’язані з відносно слабкими та помірними течіями.

Брижі піску вздовж східного краю ділянки, на якій лежать дрібніші уламки, вказують на те, що донна течія йде зі сходу на захід, у той час як біля основних великих частин затонулого судна течії рухаються з північного заходу на південний захід – можливо, вони змінюють свій напрямок саме через великі уламки на дні.

На південь від носової частини течії виглядають особливо мінливими, коливаючись від північного сходу до північного заходу та південного заходу.

Багато експертів очікують, що рух цих течій зрештою поховає уламки в осадах.

Герхард Зайфферт, морський археолог, який нещодавно очолював експедицію для сканування уламків “Титаніка” у високій роздільній здатності, сказав ВВС, що він не вірить, що течії в цьому районі були достатньо сильними, щоб становити загрозу для підводного апарату – за умови, що він був справний.

“Мені невідомо, щоб течії становили загрозу для будь-якого глибоководного апарату, що нормально функціонує, на місці загибелі “Титаніка”, – каже він. – Течії під час нашого проєкту з картографування – це був виклик для точності картографування, але не ризик для безпеки”.

Самі уламки

Після понад 100 років на дні “Титанік” поступово розкладається. Початковий удар від зіткнення двох основних частин судна з дном викривив і спотворив частини уламків. Згодом мікроби, що живляться залізом, почали прискорювати псування. Фактично, за підрахунками вчених, більш висока активність бактерій на кормовій частині – головним чином через більший рівень пошкоджень, яких вона зазнала – спричиняє його руйнування на 40 років швидше, ніж носової частини.

“Затонуле судно постійно руйнується, головним чином через корозію, – каже Зайфферт. – Кожного року потроху. Але якщо дотримуватися безпечної відстані – без прямого контакту, без проникнення через отвори – не варто очікувати шкоди”.

Потоки осаду

Хоча це вкрай малоймовірно, відомо, що раптові потоки осаду вздовж дна в минулому пошкоджували і навіть переміщувати створені людьми об’єкти.

Деякі з таких випадків, як-от пошкодження трансатлантичних кабелів біля узбережжя Ньюфаундленду в 1929 році, були викликані землетрусами. Водночас наразі немає жодних ознак того, що подібна подія може бути пов’язана зі зникненням підводного човна “Титан”.

Протягом багатьох років дослідники виявили ознаки того, що морське дно навколо уламків “Титаніка” у далекому минулому зазнало підводних зсувів. Величезні об’єми осаду каскадом стікали вниз континентальним схилом із Ньюфаундленду й створювали так званий “коридор нестабільності”.

За оцінками вчених, остання з таких “руйнівних” подій сталася десятки тисяч років тому, внаслідок чого утворилися шари осаду товщиною до 100 м. Але такі події трапляються рідко, каже Девід Пайпер, дослідник з Геологічної служби Канади, який витратив багато років на вивчення дна навколо “Титаніка”. Він порівнює частоту таких подій з виверженням вулканів Везувій або Фудзі – приблизно раз на десятки тисяч або сотні тисяч років.

Більш поширеними є інші явища, відомі як каламутні течії – коли вода наповнюється осадами та стікає вниз континентальним схилом. Їх можуть викликати шторми.

“Інтервал повторення приблизно 500 років, – каже Пайпер. Але рельєф морського дна в цьому районі, швидше за все, спрямував би будь-які потоки осаду вниз до місця, відомого як “Долина Титаніка” – тобто він взагалі не досяг би самого затонулого судна.

І Зайфферт, і Пайпер кажуть, що малоймовірно, що зникнення апарату “Титан” могла спричинити одна з таких подій.

Водночас навколо місця аварії є й інші геологічні особливості, які також потребують дослідження. У попередній експедиції на “Титанік” з OceanGate Поль-Анрі Наржоле, колишній водолаз ВМС Франції та капітан підводного судна, відвідав таємничий відблиск, який він виявив на ехолоті в 1996 році. Виявилося, що це був скелястий риф, укритий морськими тваринами. Він сподівався також відвідати інший відблиск, який він виявив біля уламків “Титаніка”, під час останніх експедицій.

Поки пошуки зниклого апарату тривають, ми маємо дуже мало інформації про те, що могло статися з “Титаном” і його командою. Але в такому складному та негостинному середовищі ризик відвідування уламків “Титаніка” сьогодні є не меншим, ніж у 1986 році, коли перші люди вирушили на глибину і побачили судно після того, як воно затонуло.

Що відомо про загибель субмарини “Титан” в Атлантиці

Після виявлення уламків апарата для занурення, який прямував до затонулого “Титаніка”, надії на порятунок пасажирів не залишилося. Батискаф, ймовірно, вибухнув унаслідок імплозії, люди загинули миттєво.

“Титан” був створений спеціально для занурення до уламків “Титаніка”Фото: OceanGate/ZUMA Wire/IMAGO

Пошуки апарата для занурення “Титан” із п’ятьма особами на борту, який зник в Атлантичному океані 18 червня під час подорожі до затонулого лайнера “Титанік”, тривали чотири дні. Щодня вони ставали дедалі гарячковішими: вважалося, що якщо люди в субмарині й залишилися живі, запасу кисню їм має вистачити на 96 годин.

22 червня приблизно за 500 метрів від носової частини “Титаніка” було знайдено п’ять великих уламків батискафа – телеканал CNN із посиланням на службову записку рятувальників повідомив, що це були частини зовнішньої обшивки зниклого “Титану”, зокрема два шматки його корпусу.

Власник підводного човна компанія OceanGate оголосила, що всі люди, які перебували на борту підводного апарата, загинули. Смерть п’ятьох осіб підтвердила і берегова охорона США на спеціальному брифінгу. Пошук тіл триватиме ще якийсь час, хоча рятувальники відзначають вкрай несприятливі умови для цього на великій глибині.

До уламків “Титаніка” – на “Титані”

Доля океанського лайнера “Титанік” – найбільшого і найкомфортабельнішого судна свого часу, який затонув у 1912 році під час першого ж рейсу при зіткненні з айсбергом, продовжує бентежити уяву й донині. У 1985 році “Титанік” було виявлено на дні Атлантичного океану, і відтоді місце його загибелі стало не тільки об’єктом наукового вивчення, а й магнітом для любителів екстремальних пригод.

“Вирвіться з повсякденного життя і відкрийте для себе щось справді незвичайне”: під таким гаслом компанія OceanGate рекламувала туристичні експедиції до уламків океанського лайнера, який затонув на глибині 3,8 тисячі метрів у міжнародних водах неподалік Канади, за 600 кілометрів від острова Ньюфаундленд. Пілотований підводний апарат “Титан” був спеціально створений компанією для подорожей у морські глибини: в OceanGate стверджували, що “Титан” – один із п’яти підводних апаратів, які існують у світі і здатні здійснювати занурення на глибину до 4000 метрів.

Подорож до місця загибелі “Титаніка” для комерційних пасажирів, яку організовувала компанія OceanGate, коштувала 250 тисяч доларів за одну людину. Перше занурення відбулося у 2021 році, у 2022 році після чергової подорожі компанія опублікувала кадри уламків лайнера. За цей час компанія успішно доставила до “Титаніка” майже 60 приватних клієнтів і близько 20 учених. То що ж сталося з “Титаном” 18 червня?

“Титан” розчавило товщею води

За версією рятувальників, до трагедії на батискафі могла призвести “катастрофічна імплозія”, що означає вибух, спрямований усередину. Найімовірніше, обшивка підводного човна не витримала тиску води на глибині. Під час імплозії відбувається різке руйнування об’єкта, викликане тим, що зовнішній тиск перевищує внутрішній. На великій глибині таку катастрофу може спровокувати найменший дефект у конструкції.

Уламки на дні океануФото: Arthur Loibl

Точні причини і час катастрофи має встановити слідство, проте фахівці Берегової охорони США вже зараз схиляються до думки, що катастрофа сталася ще до початку пошуків, через деякий час після занурення “Титана”. На користь цієї версії свідчить, зокрема, те, що гідроакустичні буї, які були розгорнуті в зоні пошуку батискафа, не вловили жодних аномальних шумів за весь період рятувальної операції. Водночас ВМС США за допомогою секретної акустичної системи спостереження за підводними човнами зафіксували звук, схожий на вибух міні-субмарини, незабаром після того, як було втрачено зв’язок підводного човна з кораблем Polar Prince, що керував ним.

“Аномалію, схожу з імплозією або вибухом, було виявлено в безпосередній близькості від місця, де перебував “Титан” у момент втрати зв’язку”, – повідомив The Wall Street Journal із посиланням на військове джерело. За словами співрозмовника видання, ці дані не здалися військовим “досить конкретними”, проте вони поінформували про цю “нерегулярність” берегову охорону, завдяки чому вдалося звузити зону пошуків.

Режисер “Титаніка” був переконаний в імплозії “Титана”

У тому, що підводний човен було зруйновано внаслідок імплозії, впевнений і режисер блокбастера “Титанік” Джеймс Кемерон, який з часу створення фільму 1997 року присвятив багато років вивченню затонулого лайнера і багато разів здійснював занурення до його уламків. В інтерв’ю агентству Reuters Кемерон сказав, що зрозумів, що сталося із субмариною, відразу ж після звістки про її зникнення.

Причина його впевненості полягала в тому, що з підводним човном не тільки було втрачено зв’язок – він також зник з радарів і перестав відстежуватися. “Єдине пояснення, що спало мені на думку, – це імплозія”, – сказав Кемерон. В останні дні він мав “неприродну надію”, що його побоювання помилкові, додав режисер, але “в глибині душі знав, що це не так”.

Керівництво OceanGate попереджали про проблеми з “Титаном”

Джеймс Кемерон зізнався, що одразу з побоюванням ставився до ідеї OceanGate створити корпус підводного апарата “Титан” із композитного вуглецевого волокна і титану. “Я подумав, що це жахлива ідея. Шкода, що я не висловився, але я вважав, що хтось розумніший за мене, тому що я ніколи не експериментував із цією технологією, але на перший погляд це було погано”, – сказав він.

Винахідник і засновник компанії OceanGate Стоктон Раш міг неадекватно оцінювати ступінь безпеки “Титану”Фото: R4924_italyphotopress/IMAGO

Режисер звинуватив керівництво OceanGate у тому, що воно ігнорувало побоювання деяких експертів про недостатню надійність “Титана”. Багато людей, які беруть участь у глибоководних експедиціях, були “дуже стурбовані цим підводним човном”, сказав Кемерон в інтерв’ю американській телекомпанії ABC. Компанія навіть отримала письмове попередження про те, що конструкція підводного апарату занадто “експериментальна для перевезення пасажирів і потребує сертифікації”.

Про можливі проблеми на екстремальній глибині під час експлуатації “Титану” попереджав ще 2018 року колишній директор із морських операцій в OceanGate Девід Локрідж. У зв’язку з цим він наполягав на необхідності додаткових випробувань субмарини, наголошуючи на її “потенційній небезпеці для пасажирів”. Однак це призвело лише до того, що керівництво компанії звільнило Локріджа.

Нові жертви “Титаніка”

Пасажири “Титана”, найімовірніше, загинули миттєво. Такого висновку експерти дійшли, враховуючи ймовірну причину катастрофи. Тиск на підводний апарат на глибині настільки великий, що вибух відбувається за частки мілісекунди, цитує CNN пояснення колишньої офіцерки ВМС США і професорки Міжнародного університету Флориди Ейлін Марті. Швидкість імплозії, за її словами, становить 2,4 тис. км на годину – за такий короткий час людський мозок не встигає усвідомити, що сталося. “Повний колапс стався б ще до того, як люди всередині змогли б зрозуміти, що існує якась проблема”, – вважає Марті.

Пакистанський мільярдер Шахзада Давуд та його 19-річний син СулеманФото: Dawood Hercules Corporation/AFP

Пасажирами останнього рейсу “Титана” були троє людей: британський бізнесмен і засновник компанії Action Group Хеміш Хардінг, бізнесмен із Пакистану Шахзада Давуд і його 19-річний син Сулеман. На борту підводного човна перебували також два члени екіпажу: французький дослідник Поль-Анрі Наржоле і засновник компанії OceanGate Стоктон Раш.

58-річний Хеміш Гардінг – мільярдер, глава компанії Action Aviation, що займається продажем приватних літаків. Гардінг кілька разів відвідував Південний полюс, спускався на дно Маріїнської западини, у зв’язку з чим його двічі занесли до Книги рекордів Гіннеса: за найдовше перебування на глибині 11 тисяч метрів (4 години 14 хвилин) і подолання найбільшої відстані на цій глибині (4,6 кілометрів). Втретє до Книги рекордів Гіннеса він потрапив після навколосвітнього польоту через Північний і Південний полюси за 46 годин 40 хвилин. Бізнесмен також був пасажиром космічного корабля New Shepard у межах суборбітальної місії Blue Origin у червні 2022 року.

48-річний Шахзада Давуд, який перебував на борту “Титана” разом із сином, – член однієї з найбагатших сімей Пакистану. Довгі роки він жив у Великій Британії і був відомим там інвестором і філантропом. За словами старшої сестри Давуда, він з дитинства захоплювався історією “Титаніка”. Сулеман, на відміну від батька, з побоюванням ставився до занурення на “Титані”, проте наважився взяти участь у мандрівці, що повинна була відбутися в День батька.

77-річний французький дослідник і акванавт Поль-Анрі Наржоле багато років займався вивченням “Титаніка” і здійснив 35 занурень до затонулого лайнера. Колишній морський офіцер, командир групи водолазів-розвідників, ветеран ВМС Франції з 22-річним досвідом. Під час експедицій до “Титаніка” він підняв на поверхню понад п’ять тисяч предметів з корабля, за що отримав назвисько “Містер Титанік”.

61-річний Стоктон Раш – засновник і виконавчий директор компанії OceanGate. У день катастрофи саме він керував підводним човном. Його дружина Венді – прапраправнучка подружньої пари, яка загинула на “Титаніку” у 1912 році.

Що написав пасажир “Титаніка” за день до катастрофи? (20.10.2017)

To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video