§ 33. Види інфляції. Хто і чому програє та виграє від інфляції. Антиінфляційні заходи уряду

За формою прояву розрізняють відкриту та придушену інфляцію. Відкрита інфляція — це інфляція, яка характерна для країн із ринковою економікою, де їй ніхто й ніщо не забороняє проявлятися у своїй природній формі — зростанні цін. Придушена інфляція — інфляція, яка характерна для країн з адміністративно-командною економікою, де вона проявляється в товарному дефіциті.

За темпами зростання цін інфляцію поділяють на помірну, галопуючу та гіперінфляцію.

Помірна інфляція виникає тоді, коли ціни на товари та послуги зростають до 10 % за рік. Ціни зростають повільними темпами, але швидше, ніж заробітна плата. Це не має негативних наслідків і не є відчутним для економічних суб’єктів. люди охоче заощаджують гроші, оскільки їхня вартість мало знецінюється. Зростання цін має передбачуваний характер.

Галопуюча інфляція — інфляція, за якої темпи зростання цін становлять до 200 % за рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує грошей у вигляді готівки та використовує для угод більш стійку валюту. інфляція виходить із-під контролю держави.

Гіперінфляція — інфляція, за якої темпи зростання цін перевищують 200 % за рік. Гроші втрачають здатність виконувати свої функції. Відбувається натуралізація господарських зв’язків, посилюється бартерний обмін, порушуються фінансові та кредитні механізми, руйнується банківська система.

Україна пережила період гіперінфляції в 1993 р., коли ціни на товари та послуги зростали більш ніж у 102 рази.

Залежно від очікуваності розрізняють передбачувану (очікувану) та непередбачувану інфляцію. Передбачувану інфляцію очікують і її можна врахувати заздалегідь. Очікуваний рівень інфляції закладається в розрахунки державного бюджету на кожний наступний фінансовий рік. Вона не впливає на загальний обсяг виробництва або перерозподіл доходів. Непередбачувана інфляція є наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції, інфляційних явищах у країнах, які постачають основні виробничі ресурси. Непередбачувана інфляція впливає на загальний обсяг виробництва й перерозподіляє багатство між різними групами людей. Від непередбачуваної інфляції найбільше втрачають люди, які отримують фіксовані номінальні доходи.

Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту, інфляцію витрат та інфляцію грошей.

Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни зростають, щоб урівноважити попит і пропозицію. Отже, суть інфляції попиту полягає в тому, «що надто багато грошей полює на надто малу кількість товарів».

Інфляцію, що виникає внаслідок зростання витрат у періоди високого рівня безробіття й неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції. До неї призводить підвищення номінальної заробітної плати (плати за трудові ресурси) та підвищення цін на сировину й енергоносії. Усе це сприяє зменшенню сукупної пропозиції та зростанню цін.

Класичним прикладом інфляції витрат є спіраль «зарплати—ціни». Якщо в економіці відбувається загальне підвищення цін, то це неминуче призводить до падіння реальних доходів населення. Для збереження їх рівня необхідно збільшувати зарплату, що спричинитьзростання виробничих витрат. Унаслідок цього підвищується собівартість продукції, що, у свою чергу, призводить до зростання цін на товари та послуги. Чергове подорожчання потребує чергового збільшення зарплати, і процес починається спочатку.

Наведений приклад інфляційної спіралі «зарплата—ціни» свідчить про взаємозв’язок чинників інфляції попиту й витрат. Якщо зростає номінальна заробітна плата, то, з одного боку, це викликає зростання сукупного попиту, оскільки зростають споживчі видатки, а з іншого — зменшується сукупна пропозиція, оскільки зростає ціна одного з виробничих ресурсів.

Мал. 1. Інфляція попиту (а) та інфляція пропозиції (б)

Графічно інфляцію попиту та інфляцію пропозиції зображено на мал. 1.

Різкі зміни сукупного попиту і пропозиції — шоки — призводять до відхилення обсягів випуску та зайнятості від потенційного рівня.

Причини шоків сукупного попиту пов’язані зі зміною двох компонентів — збільшенням або скороченням грошової маси (пропозиції грошей) та збільшенням або скороченням елементів сукупних витрат (споживчих, інвестиційних, державних або зовнішнього сектору).

Причинами шоків сукупної пропозиції виступають чинники, що змінюють виробничі витрати фірм. У короткостроковому періоді шоки викликають переважно цінові чинники, такі як зміна цін на сировину й матеріали; зростання номінальної заробітної плати під тиском працівників; скорочення або збільшення ставок за кредитами, що видаються на розвиток бізнесу. У довгостроковому періоді шоки пов’язані з упровадженням нових технологій, що підвищують продуктивність праці; зі стихійними лихами, війнами, природними катастрофами, що руйнують виробничі ресурси економіки; із діяльністю держави, спрямованої на охорону навколишнього середовища, запровадження екологічних норм; із поліпшенням або погіршенням інвестиційного клімату в країні.

Згідно з кількісною теорією грошей, їх вартість та рівень цін на товари та послуги визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обігу, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Тобто інфляція грошей — це невідповідність кількості грошей (її перевищення) в обігу з обсягом ВВП, який забезпечує їх цінність.

Наслідки інфляції є різноманітними та суперечливими. Помірна (до 5 %) і передбачувана інфляція позитивно впливають на економіку. Стимулювання сукупних витрат призводить до зростання доходів виробників готової продукції, розширення виробництва та зростання зайнятості населення, що в результаті сприяє економічному зростанню. Непередбачувана ж інфляція спотворює економічні процеси та викликає перерозподіл національного доходу й багатства між різними групами суспільства, економічними та соціальними інститутами.

Знецінюються грошові заощадження населення, банківські вклади, облігації, страховки, готівкові гроші. Кошти спрямовуються переважно на поточне споживання. Це так звана втеча від «гарячих» грошей. Реальні доходи населення падають. Поглиблюються майнова нерівність та поляризація суспільства на бідних і багатих. Починається криза кредитної системи. Кредит стає досить дорогим і малодоступним. інвестиції набувають короткострокового характеру. Отримати довгострокові кредити стає неможливим. Це означає відсутність капіталовкладень. Крім того, відбувається знецінення амортизаційного фонду, що ускладнює процес відтворення. Виробники дезорієнтовані невпинним зростанням цін. Ніхто не бажає відкривати нове виробництво. Відбувається перетікання капіталу з виробничої сфери в торговельну та посередницькі операції, де швидший обіг капіталу та більший прибуток, а також легше ухилятися від оподаткування. У результаті зростання цін знижується конкурентоспроможність національних товарів, унаслідок чого зростає імпорт і зменшується експорт, банкрутують національні виробники. Загострюється соціальна напруженість. Виникає економічний, соціальний і політичний хаос.

Отже, загалом наслідки інфляції мають негативний характер. Вони позначаються на різних сторонах суспільного життя. Високі темпи інфляції обмежують зростання споживання та скорочують заощадження, призводять до згортання інвестиційних процесів і відпливу капіталів за кордон. Зростає дефіцит платіжного балансу. Порушуються звичні пропорції, посилюється дезорганізація економіки, руйнується суспільне багатство, падають стимули до праці. інвестиції перерозподіляються з довгострокових об’єктів на короткострокові, набувають спекулятивної спрямованості.

Одним із неминучих наслідків інфляції є перерозподіл доходів. Виграють ті, хто бере грошові позички під невеликий відсоток і повертає їх знеціненими в результаті інфляції грошима. Вигоду отримують учасники спекулятивних операцій, покупці фізичного капіталу, ресурсів за низькими цінами. Ускладнюється управління економікою. інфляція гальмує вирішення завдань, спрямованих на стабілізацію. Досить руйнівними є наслідки інфляції у сфері зовнішньоекономічних відносин, підривається довіра до органів влади й управління.

Із метою стримування інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику. Антиінфляційна політика — це сукупність інструментів державного регулювання, спрямованих на зниження рівня інфляції в країні.

У міжнародній практиці застосовуються два класичні напрямки антиінфляційної політики: дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів (регулювання витрат).

Дефляційна політика базується на методах обмеження грошового попиту через грошово-кредитний та податковий механізми шляхом зниження державних видатків, підвищення відсоткової ставки за кредит, посилення податкового тягаря, обмеження грошової маси тощо. Оскільки кількість грошей в обігу залежить від товарного забезпечення грошової маси, то одним із напрямків дефляційної політики є збільшення виробництва передусім у галузях, які випускають товари та надають послуги населенню. із цією метою вживаються заходи структурно-інвестиційної політики, які передбачають обмеження монополізму й розвиток конкуренції, залучення іноземних інвестицій, проведення політики захисту національного виробника, запобігання відпливу вітчизняних капіталів за кордон, формування ринку позичкового капіталу тощо. Названі заходи спрямовано на припинення спаду виробництва, що забезпечує приборкання одного з найважливіших чинників інфляції — зменшення товарного забезпечення грошей.

Бюджетний механізм антиінфляційної політики має на меті скорочення бюджетного дефіциту. Цього досягають за рахунок збільшення доходів та скорочення державних видатків.

Сутність політики доходів полягає в прямому обмеженні зростання цін і доходів та передусім заробітної плати. Політика доходів здійснює подвійний вплив на інфляцію. Обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати, політика доходів зменшує зростання витрат на виробництво товарів, до ціни на які входять ці величини. Це гальмує саморозвиток інфляційних процесів. Водночас стримування зростання заробітної плати викликає обмеження платоспроможного попиту, що негативно впливає на економіку. Тому політику доходів часто використовують у поєднанні із заходами дефляційної політики.

Нині перевагу віддають більш ефективним формам контролю: обмеженню рівня цін тільки в певних розмірах; укладанню угод про цінову політику із галузями, фіксації темпів зростання заробітної плати в колективних угодах; обмеженню заробітної плати за допомогою податків. Останнє передбачає запровадження диференційованих ставок податку на прибуток залежно від темпів зростання цін на вироблену продукцію та заробітної плати.

Серед заходів антиінфляційної політики помітне місце належить заходам, що спрямовані не стільки на боротьбу з інфляцією, скільки на пристосування до неї. Передусім можна назвати адаптаційну політику, яка реалізується за рахунок індексації доходів. Спричинене інфляцією підвищення цін неминуче призводить до зниження реальних доходів населення, особливо тих його верств, які не можуть захиститися від знецінення грошей. У зв’язку із цим виникає необхідність у повній або частковій індексації доходів через підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій, грошових виплат і заощаджень населення з урахуванням зростання цін.

НАВЧАЄМОСЯ РАЗОМ

1. Визначте, чи правильним є твердження: «якщо грошова маса в країні протягом року зросла на 15 %, товарів та послуг протягом року було створено на 4 % більше, швидкість обігу грошової одиниці зросла на 11%, то в країні спостерігається помірна інфляція».

Розв’язання. Довести правильність або помилковість твердження допоможуть обчислення індексу цін за формулою Фішера:

Записуємо необхідні для обчислень дані та підставляємо у формулу:

ня цін на (1,227 – 1) • 100 % = 22,7 %. А оскільки темпи зростання цін перевищують 10 %, то в країні галопуюча інфляцля,ант помірна. Отже, твердження неправильне.

2. Визначте, виграли ми чи програли, якщо протягом року не вклали у справу 20 000 грн, а ціни на товари та послуги спочатку зросли на 9 %, а потім — ще на 6 %.

Розв’язання. Виграш чи програш від ситуації можна оцінити, визначивши реальну вартість грошей наприкінці року. Використаємо для цього формулу:

Це означає, що ми втратили: 20 000 – 17 310,022 = 2689,978 грн.

Відповідь також можна отримати, використавши індексний метод:

Отже, реальна купівельна спроможність 20 000 грн знизилася на (1 – 0,8655) • 100 % = 13,45 %.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

• 1. Охарактеризуйте різні види інфляції.
• 2. Яке з наведених тверджень не узгоджується з кількісною теорією грошей?
• 1) Рівень інфляції у країні залежить від кількості грошей, що перебуває в обігу.
• 2) Добуток кількості грошей у національній економіці та швидкості їх обігу дорівнює реальному ВВП.
• 3) За сталої швидкості обігу грошей їх кількість у національній економіці визначає рівень цін.
• 3. Визначте, який вид інфляції за темпами зростання цін спостерігається в країні, де номінальний ВВП за рік зріс із 5033 млрд грош. од. до 148 273 млрд грош. од., а реальний ВВП за цей період знизився на 3/4.
• 4. Охарактеризуйте наслідки інфляції для різних верств населення.
• 5. Визначте, чи правильні твердження. Обґрунтуйте свою думку.
• 1) Непередбачувана інфляція може призвести до перерозподілу доходу між кредитором і боржником на користь останнього.
• 2) Інфляція — завжди негативне явище.
• 3) Підвищення цін на 12 % означає знецінення фіксованих доходів на 12 %.
• 6. Номінальні доходи населення за три роки зросли в 1,7 разу. Визначте, як змінилися реальні доходи, якщо рівень інфляції становив відповідно 128, 122, 118 %.

§ 40. Попит на гроші і пропозиція грошової маси

Попит на гроші з боку різноманітних економічних суб’єктів формується завдяки виконанню грошима функції засобу обміну та засобу нагромадження.

Сукупний попит на гроші є загальною кількістю (запасом) грошей, якою економічні суб’єкти прагнуть володіти на певний момент часу.

Є кілька підходів, що пояснюють модель попиту на гроші. Так, за кількісною теорією грошей, попит на гроші базується на рівнянні обміну І. Фішера, згідно якого кількість грошей, необхідних для обігу, прямо пропорційна реальному обсягу виробництва (ВВП) та обернено пропорційна швидкості обігу грошей:

де: M — кількість грошей в обігу; V — швидкість обігу грошей; Р — рівень цін; Y — обсяг випуску у реальному вираженні.

Добуток Р • Υ є ціновою оцінкою випущеної продукції, що задає попит на гроші для угод. Добуток Μ • V — це кількість грошей, які мають бути сплачені при купівлі запропонованої продукції. Із рівняння обміну випливає рівняння попиту на гроші:

Дж. М. Кейнс попит на гроші розглядав як попит на одну з можливих форм багатства, залежно від мотивів: 1) трансакційного; 2) спекулятивного.

Трансакційний попит на гроші пов’язаний із необхідністю кожному суб’єкту мати кошти для оплати різних товарів, робіт, послуг і залежить від абсолютного рівня цін, рівня реального доходу, швидкості обігу грошей.

Проста функція трансакційного попиту на гроші в реальному вираженні показує, що трансакційний попит пропорційний реальному доходові, або кількості виробленої продукції:

Реальний попит на гроші позитивно пов’язаний із рівнем економічної активності. Якщо зростає реальний дохід, а отже, і обсяг запланованих та непередбачених операцій, то підвищується реальний попит на гроші, і навпаки.

Спекулятивний попит на гроші характеризує кількість грошей, яку економічні агенти прагнуть зберігати у формі заощаджень, тобто це бажана кількість фінансових активів у грошовій формі (пов’язаний із прагненням людей заробляти на заощаджених коштах). Перевагою володіння грошима є їхня ліквідність. Недоліком володіння грошима як активом є те, що вони не дають доходу у вигляді процента.

Володіючи грошима, доводиться жертвувати доходом у вигляді номінальної процентної ставки, яка являє собою альтернативні витрати або альтернативну вартість зберігання грошей. Її підвищення зменшує попит на гроші.

Функція попиту на гроші як на актив відображає обернену залежність величини попиту на реальні грошові залишки з боку активів від динаміки номінальної ставки процента:

де: L(i) — функція номінальної ставки процента.

Реальну альтернативну вартість зберігання грошей визначає реальна ставка процента (r) — номінальна процентна ставка, скоригована на рівень інфляції. Ця корекція ведеться відносно очікуваного темпу інфляції, оскільки фактичний майбутній рівень її невідомий.

З урахуванням очікуваної інфляції, функція попиту на гроші як на актив може бути записана таким чином:

де: π e — очікуваний рівень інфляції.

Якщо реальна процентна ставка падає, то попит на гроші зростає, оскільки зменшується реальна альтернативна вартість зберігання грошей. Чим вищий очікуваний темп інфляції, тим нижчим є рівень реального попиту на гроші, оскільки зменшується зумовлена інфляцією втрата купівельної спроможності грошей.

Крива сукупного попиту на гроші має назву кривої переваги ліквідності. Згідно з функцією сукупного попиту на гроші, збільшення/зменшення рівня доходу супроводжується зростанням/падінням попиту на гроші на величину k • ΔY, що на графіку відображено зсувом кривої попиту. При кожному заданому рівні доходу величина реального попиту на гроші буде падати, якщо ставка процента зростатиме, що на графіку відображено рухом вздовж кривої попиту (рис. 4.29). Дж. М. Кейнс акцент робив на тому, що попит на гроші стосується реальних грошових запасів, які визначаються коригуванням номінальної вартості грошей на рівень цін.

Монетаристська функція попиту на гроші (М. Фрідман) спирається на постійний дохід (середній у довгостроковому періоді) і є зростаючою величиною від реального доходу.

Рис. 4.29. Графік функції сукупного попиту на гроші

Грошова пропозиція становить сукупність грошових активів, які використовуються в національній економіці в кожний окремий період часу. В ці активи включають готівкові та безготівкові кошти, які формують грошову масу — запас грошей, який економічні суб’єкти мають у своєму розпорядженні і можуть у будь-який момент спрямувати в обіг за сприятливих умов. Отже, пропозиція грошей (M S ) містить у собі готівку поза банківською системою (С) і банківські депозити (D). тобто M S =С + D. Фактично, пропозиція грошей — це агрегат де готівкові гроші означають зобов’язання центрального банку, а депозити — зобов’язання комерційних банків.

Пропозиція грошей є функцією трьох екзогенних змінних:

де: cr — коефіцієнт депонування грошей; rr — норма фактичного резервування депозитів; В — грошова база.

Грошова база є сумою готівкових коштів і банківських резервів — частини банківських депозитів, які не використовуються для активних операцій банків (позики, інвестування).

Коефіцієнт депонування грошей характеризує структуру зберігання населенням ліквідних коштів у вигляді їх розподілу між готівковими грошима і коштами на поточних депозитах. Коефіцієнт депонування — це відношення попиту на готівку до депозитів:

Норму фактичного резервування депозитів визначають відношенням загальних резервів комерційних банків (TR) до депозитів:

При системі часткового резервування рівень фактичного резервування (rr) залежить від норми обов’язкових резервів (R) та від розміру надлишкових резервів (Е):

Пропозиція грошей насамперед є функцією від грошової бази (контролюється центральним банком), яка є мультиплікативною. Для кількісного виміру грошової маси (загальноприйнятих засобів платежу, що випущені банківською системою та обертаються в економіці) використовують показник рівня ліквідності активів.

Ліквідність — це здатність фінансового активу бути безумовним і нічим не обмеженим засобом платежу без зміни його номінальної вартості. Сутність ліквідності активів визначається трансакційними витратами, тобто тим, наскільки швидко і з якими мінімальними збитками, порівняно з величиною їхньої грошової оцінки, одні фінансові активи можна обміняти на інші. Чим більшими є трансакційні витрати обміну активу на гроші, тим нижчим буде рівень ліквідності даного активу. Відповідно до рівня їхньої ліквідності, фінансові активи групують у грошові агрегати (за принципом від абсолютно ліквідних до найменш ліквідних).

Творчі завдання.

Завдання. Номінальна процентна ставка (i) становить 12% річних, а темп інфляції (π) – 7%. Розрахуйте реальну процентну ставку (r).

Грошові агрегати — зобов’язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектора загального державного управління та інших депозитних корпорацій. Складовими грошових агрегатів є фінансові активи у формі готівкових коштів у національній валюті, переказних депозитів, інших депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям, нефінансовим корпораціям, домашнім господарствам та некомерційним організаціям, що обслуговують домашні господарства.

Згідно класифікації, яку використовують в Україні, грошові агрегати визначають таким чином:

• агрегат M₀ (С) — готівкові кошти в обігу поза банками;
• агрегат M₁ — грошовий агрегат M₀ та кошти на поточних рахунках і безстрокових депозитах;
• агрегат M₂ — грошовий агрегат M₁ і строкові депозити, кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій, кошти Держстраху та валютні заощадження;
• агрегат М₃ (грошова маса) — грошовий агрегат M₂ та кошти клієнтів за трастовими операціями банків, цінні папери.

Реально пропозиція грошей на грошовому ринку у короткостроковому періоді залежить від цілей монетарної політики. її поділяють на три типи: жорстку, гнучку та проміжну. Якщо метою монетарної політики є підтримка кількості грошей в обігу на незмінному рівні, то графічно крива пропозиції грошей буде представлена у вигляді вертикальної прямої (рис. 4.30).

Якщо метою монетарної політики є підтримка фіксованої ставки відсотка, то графічно крива пропозиції грошей буде представлена у вигляді горизонтальної прямої (рис. 4.31).

Рис. 4.30. Гнучка монетарна політика

Рис. 4.31. Жорстка монетарна політика

Якщо монетарна політика допускає коливання і грошової маси в обігу, і ставки відсотка, то графічно крива пропозиції грошей буде представлена у вигляді похилої прямої (рис. 4.32).

Загалом, збільшення пропозиції грошей приводить до зростання рівня інвестицій, обсягу національного виробництва, зайнятості, доходу, сукупного попиту.

Рис. 4.32. Проміжна тип монетарна політика

Творчі завдання.

Завдання. У комерційному банку розміщено депозит на суму 50 тис. у. о. Норма обов’язкового резервування становить 10%. Розрахуйте розмір надлишкових резервів та обґрунтуйте, на яку суму може збільшити грошову масу цей депозит діяльністю даного банку і банківської системи загалом.

Надлишкові резерви банку — це частина депозиту (D) із вирахуванням суми обов’язкового резервування (R). Е = (1 – 0,1) • 50 = 45 тис. у. о. Тобто, завдяки діяльності цього банку грошову масу можна збільшити на цю суму надлишкових резервів (45 тис. у. о.).

Завдяки діяльності всієї банківської системи грошова маса зросте в таку кількість разів, яку становить грошовий мультиплікатор: m = 1 : rr = 1 : 0,1 = 10. Таким чином, грошова маса, що створюється банківською системою, становитиме M S = m • E =10 • 45 = 450 тис. у. о. Тобто зростання становитиме 405 тис. у. о. (450 – 45).

Запитання для роздумів, самоперевірки та колективного обговорення.

1. Охарактеризуйте чинники зміни попиту на гроші та пропозиції грошей.

2. Які види попиту на гроші Ви знаєте?

3. Які основні грошові агрегати Вам відомі? Охарактеризуйте їх зміст.

Вправи для саморозвитку.

Завдання 1. Грошова маса країни характеризується такими показниками: готівкові гроші становлять 3,3 млрд грн, строкові депозити — 2,2 млрд грн, поточні рахунки —2,1 млрд грн, розрахункові рахунки підприємств — 1,2 млрд грн, кошти клієнтів за трастовими операціями банків — 0,9 млрд грн, кошти Держстраху — 0,75 млрд грн. Розрахуйте агрегат М2.

Завдання 2. Національний дохід країни в базовому році становив 200 млн у. о., а попит на гроші — 45 млн у. о. У прогнозований період передбачається, що національний дохід збільшиться на 6%, а швидкість обороту грошей і рівень цін не зміниться. Розрахуйте попит на гроші в прогнозований період.

Завдання 3. Загальні резерви комерційних банків становлять 2 млрд грн. Депозити цих банків становлять 8 млрд грн. Норма обов’язкових банківських резервів — 20%. Якщо національний банк зменшить норму обов’язкових банківських резервів до 18%, то на скільки може збільшитися пропозиція кредитних грошей за умови використання надлишкових резервів для видачі кредитів?

Завдання 4. Проаналізуйте ситуацію, коли співвідношення готівка-депозити дорівнює 10%, а величина депозитів складає 100 млрд грн. Визначте, чому дорівнює пропозиція грошей.

Завдання 5. У результаті впровадження державою політики «дорогих грошей» норма банківських резервів зросла з 0,2 до 0,3, а коефіцієнт розподілу доходів на готівку та депозити знизився з 0,4 до 0,3. Визначте, як зміниться грошова пропозиція, якщо грошова база не змінилася.

Грошовий обіг і його закони

Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві. Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів. Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об’єктивно зумовлена грошова маса. Він з’ясовує внутрішні зв’язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою:

де КГ – кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ – сума цін товарів, реалізованих протягом року; К – сума цін товарів, проданих у кредит; П – платежі за кредити минулого року; ВП – платежі, які взаємно погашаються; О – швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.

В умовах заміни золотомонетного обігу паперовими грошима діяв закон їхнього обігу. Сутність закону обігу паперових грошей полягає в тому, що випуск їх повинен дорівнювати тій кількості замінених ними золотих грошей, яка необхідна для забезпечення нормального товарного обігу. Переповнення каналів обігу паперовими грошима неминуче призводить до їх знецінення.

Більшість сучасних західних економістів для визначення кількості грошей, необхідної для обігу, базуються на неокласичній теорії збалансованості грошової і товарної мас, запропонованої американським економістом І. Фішером:

де М – маса грошей в обігу; V – середня швидкість обігу грошей; Р – середній рівень цін на товари та послуги; (( – кількість товарів та послуг, представлених на ринку.

З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:

Однак у сучасних умовах потреба в грошах не обмежується лише товарними угодами. Вона доповнюється попитом на гроші, зумовленим заощадженнями готівкових грошей населенням, придбанням комерційних та

державних цінних паперів тощо. Якщо позначити цей попит на гроші показником Ь(г), то формула кількості грошей набуде такого вигляду:

Різноманітність грошових засобів, які функціонують у сучасній економіці, потребує виміру грошової маси.

Грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.

Структура грошової маси: готівкові гроші: розмінні монети, банкноти, казначейські білети; безготівкові гроші: чекові внески, депозитні сертифікати, державні цінні папери тощо.

Оскільки грошова маса неоднорідна за своєю структурою, то для її характеристики застосовуються різні підходи і показники. Насамперед грошову масу можна поділити на дві частини – активні гроші, які постійно використовуються в готівковому й безготівковому обігу, і пасивні гроші (або “квазігроші”), які потенційно можуть бути використані як гроші за певних умов.

Залежно від рівня ліквідності грошові засоби ранжуються і зводяться у грошові агрегати Мо, М1, М2, М3, L.

В “Економіко” К. Макконнелла і С. Брю грошові засоби зводяться у три грошові агрегати: гроші агрегату М1 містять готівку + чекові вклади; гроші агрегату М2 = М1 + безчекові ощадні рахунки + дрібні (що не перевищують 100 тис. дол.) строкові вклади; гроші агрегату М3 = М2 = = (100 тис. дол. і більше) строкові вклади.

У нашій вітчизняній науці визначається, крім цього: грошовий агрегат М0 – готівка: монети і банкноти, що перебувають в обігу; М1 = = М0 + поточні рахунки та інші безстрокові депозити (внески) у банках; L = М3 + облігації, скарбничі векселі та інші аналогічні кредитні інструменти.

Структура грошової маси відображає структуру і рівень розвитку економіки країни. У розвинутих країнах на готівку припадає лише 5-10 % грошової маси, а в Україні поза банками обертається близько 50 % готівки.

У кожній країні існує своя методика створення грошових агрегатів. Так, у Франції розраховують і використовують 2 агрегати, в Німеччині і Швейцарії – 3, СІЛА – 4, Англії – 5, Україні – 4 (М0, М1, М2, М3,).

Високоліквідні фінансові активи – безчекові ощадні рахунки, строкові вклади і короткострокові державні цінні папери, які не функціонують як засіб обігу, але можуть легко без фінансового ризику переводитися в готівку або чекові рахунки, – відзначаються в “Економіко” як майже гроші. Отже, загальний обсяг грошової маси містить у собі всі грошові запаси країни, що знаходяться в обігу на момент певного відрізка часу (кінець місяця, року) і в різноманітних грошових формах. Чим менша частка грошей, що безпосередньо знаходиться у сфері готівкового обігу, тим досконалішою вважається грошова система країни.