Про те, що коїться у дитбудинках, розповідає документальний фільм Леоніда Канфера «А що таке любов?»

«Інтернати для дітей – це місця насилля, злочинів і розкрадання державних грошей у величезних масштабах», – стверджує один із авторів фільму «А що таке любов?»​, режисер-документаліст Леонід Канфер. На його думку, пострадянські суспільства, і українське зокрема, миряться із існуванням цього жахливого явища, бо є «суспільствами тотальної нелюбові». Прем’єра фільму – 1 червня у Міжнародний день захисту дітей на ютуб-каналі KANFER. Телеканали, за словами авторів, відмовилися показати стрічку в ефірі. Що ж такого у цьому фільмі?

• У фільмі іде мова про кілька дитячих будинків, чиї вихованці постраждали від насилля;
• зйомки розпочалися у жовтні 2017 року і проходили у Івано-Франківській, Херсонській, Волинській і Київських областях;
• знімала у дитячих будинках Юлія Козиряцька;
• одна із історій стосується випадку спалення вихованця інтернату, убивства;
• є історія про сексуальне насилля над дітьми, автори фільму змінили ім’я і голос жертви, не показують її обличчя і отримали письмовий дозвіл на зйомку та оприлюднення від старшої сестри постраждалої дитини;
• щодо злочинів, викритих під час зйомок, самим документалістам довелося писати заяви в поліцію;
• основну роботу над фільмом завершили у листопаді 2019 році, але правки вносили до останнього часу;
• був один допрем’єрний показ фільму;

• телеканали відмовилися показати фільм «А що таке любов?» в своїх ефірах, за словами Леоніда Канфера, пояснили відмову тим, що це «не формат»;
• фільм знімався при підтримці омбудсмена із захисту прав дітей Миколи Кулеби;

• для порівняння є приклад Ізраїлю;
• завершується фільм історіями про те, що сталося із головними героями фільму від часу зйомок;
• афішою фільму є малюнок «ОТ СОНИ»;
• прем’єра фільму сьогодні – у міжнародний День захисту прав дітей – на ютуб-каналі KANFER.

Які проблеми побачили автори?

• Повна закритість;
• відсутність контролю і за використанням коштів, і за дотриманням прав дітей;
• повна безкарність за будь-які зловживання і злочини персоналу і керівництва дитбудинків;

• повна беззахисність дітей;
• дитбудинки фактично є закладами тюремного типу;
• це кланова система із розподілу державних коштів у розмірі 12 мільярдів гривень на рік;
• окрім цього, зазвичай директори таких закладів переводять на себе соціальні виплати вихованцям і отримують щомісяця великі суми, які витрачають на власний розсуд;
• зламати систему дуже важко, бо діє кругова порука;
• така кількість грошей дає можливість «купити усю вертикаль влади» і уникати покарання за зловживання;
• немає політичної волі керівництва держави зруйнувати цю систему;
• суспільство не готове до зміни цієї системи, бо є «суспільствами тотальної нелюбові»;

• українці не можуть чи не хочуть із матеріальних та інших причин брати на себе відповідальність за знедолених дітей;
• 95% дітей із інтернатів немає можливості всиновити, бо у них живі батьки, які не позбавлені батьківських прав;
• «постачальниками»​ дітей до дитбудинків є маргінальні сім’ї, де зловживають алкоголем, наркотиками, живуть за межею бідності;
• як правило, батьки, які віддають своїх дітей до інтернатів, самі були вихованцями дитячих будинків.

Як це можна змінити такий стан речей?

– Знаєте, я впевнений, що зараз повністю відмовитись від інтернатів неможливо, але є можливості, щоб інтернатів ставало менше.

Я порахував – якщо 12 мільярдів розділити на сто шість тисяч дітей, то на кожну дитину припаде приблизно десять тисяч гривень на місяць.

Таку суму дуже невелика кількість родин в Україні може собі дозволити витратити на одну дитину.

Якби ці гроші йшли не в інтернатну систему, а людям, які готові опікуватися цими дітьми у своїх родинах, то я думаю, що це почало б істотно міняти систему.

Якби держава замість того, щоб утримувати інтернати, максимально б допомагала родинам, які готові виховувати дітей, сприяла будівництву будинків чи купівлі квартир, надавала б дешеві кредити, то ситуація б покращилася. Але, звісно, що прийомні сім’ї треба жорстко контролювати, постійно відстежувати ситуацію, точно знати, як там живеться дітям.

Мені здається, що основна функція держави (наприклад, як у Ізраїлі) – це дуже пильний нагляд за дотриманням прав дітей.

«Інтернати треба реформувати. Для них діти – це сировина» – Кулеба

У нашому фільмі є історія про педофілію, де ґвалтують дитину і ніхто на це не звертає уваги. У Ізраїлі це б дуже швидко викрилося і дитину б моментально ізолювали. А для того, щоб ізолювати цю дитину в Україні від гвалтівника, нашому кореспонденту довелося писати заяви у відділ соціальної опіки і поліцію.

Отже, я вважаю, що першим кроком держави має бути перерозподіл цих 12 мільярдів гривень від інтернатів до людей, які готові брати дітей на виховання.

Із цих 12 мільярдів 85% йде на забезпечення самої системи інтернатів, а до дитини доходить менше 1 євро на добу

Зараз із цих 12 мільярдів 85% йде на забезпечення самої системи інтернатів, на утримання інтернатів та зарплати персоналу. І ці гроші витрачаються так, що до дитини доходить менше 1 євро на добу.

Інший шлях – це подолання бідності в країні, підвищення добробуту населення, щоб з’являлося більше родин, які не будуть цілковито зайняті проблемами власного виживання, а зможуть подумати і про тих дітей, яким потрібна допомога, захист і любов.

На сьогоднішній день в Україні дуже мало людей, які готові брати дітей на усиновлення чи виховання, бо вони розуміють, що вони залишаться з цим один на один.

– Матеріальна підтримка прийомних родин надважлива, але гроші усіх проблем не вирішують. Свого часу Віктор Ющенко уперше в незалежній Україні запровадив суттєву допомогу батькам при народженні дитини. Пройшов час і соціальні працівники почали говорити про маргінальні родини, які почали народжувати дітей тільки для того, щоб отримати ці гроші. Причому вони потім часто і віддають своїх дітей в інтернати або ж їх позбавляють батьківських прав. Які причини цієї моральної деградації?

– Це стосується не тільки України. Подібне я спостерігав у багатьох країнах пострадянського простору. Загалом це трапляється у всіх країнах, питання у тому – який відсоток таких родин і які механізми використовує країна, щоб рятувати дітей із таких родин.

Але я можу сказати напевне, що у проблемі сирітства при живих батьках (лише 8% дітей є сиротами), корупції і знущання над дітьми в інтернатах відсвічує пострадянський синдром. Та система, при якій життя і гідність людини нічого не означали, при якій було фізично знищено цілий пласт культурних, освічених, хазяйновитих, порядних людей, а натомість залишилися ті, хто допомагав їх нищити, хто жив у бідності, прийшов у колгосп на чуже награбоване добро і все одно залишився бідним.

Розкуркулені: історії знищуваних родів і дивом вцілілі сімейні фото

І, в принципі, покоління регенеруються, тому стільки навколо людей, які мислять у категоріях «це не моя країна, це не моє місто, це не мій будинок, це не мій парк, це не мої діти і так далі». Безвідповідальність і небажання брати на себе відповідальність є головною рисою таких людей.

Казати, що цю моральну викривленість можна змінити тільки за рахунок підвищення матеріального рівня життя людей, безглуздо. Але економічний розвиток дасть можливість розширити пласт людей із іншою ментальністю. Держава може пришвидшити цей процес.

«Українці мають упередження щодо сиріт» – благодійниця з Канади

Гроші не все вирішують, але якщо ми подивимось на статистику, то побачимо, що із бідних сімей доводиться набагато частіше забирати дітей, аніж із родин із середнім та високим достатком.

Ми побачили ще одну закономірність. Є така статистика співвідношення сиріт: на сто тисяч населення є сім дітей, які залишилися без батьківського піклування. Так от, найбільший відсоток населення з такою статистикою – це південний схід України і північ України, а найвищий показник – на території, де зона бойових дій.

– Про етичну складову розповсюження інформації, зокрема, про сексуальне насильство. В зв’язку із подіями у Кагарлику зараз є багато крити щодо тиїх телеканалів та інтернет-ресурсів, які повідомили ім’я та прізвище жертви, виставляли фото та поширювали відео з нею. Як ви вирішували етичні питання із героями фільму?

– У фільмі, як я вже казав, є одна історія про сексуальне насильство. Ми поміняли ім’я дівчинки, ми змінили її голос, ми знімали її тільки зі спини. І у нас є дозвіл її повнолітньої сестри на поширення інформації про цю історію.

– Майже у всіх фільмах режисера-документаліста Леоніда Кафера є сам Леонід Канфер і історії його життя? Це ваша візитка картка як режисера?

– Розумієте, є різний підхід. Не я придумав авторське кіно, це прийом працює і в документалістиці. У мене є і такі, і такі фільми. Наприклад, у фільмі «Кровний ворог» мене майже немає.

Останні два, три фільми я справді використовую цей прийом. Звісно, це не Канфер заради Канфера.

Я маю такий життєвий досвід, що я можу собі дозволити робити авторське кіно про речі, які пережиті мною.

У фільмі «А що таке любов?» мене мало, але головне про що говорить фільм, воно все точно мною пережите – і у Беслані, і в історії із моєю хворобою, і в історії зі зрадою у моїй родині.

Звісно, що автор сам для себе вирішує на скільки він присутній у своєму фільмі. А я виходжу з простого правила – якщо це допомагає краще розкрити тему, якщо це викликає емпатію до того про що йдеться у фільмі, якщо такий авторський підхід дає мені можливість виражати мої власні думки і якщо вони цікаві комусь, то тоді – так, це має зміст..Взагалі, мені здається, що зараз такий тренд усюди – коли люди йдуть не на формат, не на програму чи фільм, а саме на авторів.

Але я абсолютно проти, щоб це існувало в журналістиці. Журналіст не має права говорити від себе.

Авторське документальне кіно – це зовсім інше.

– Тож, тоді яка ваша думка, як зробити так, щоб любові в суспільстві стало більше, а знедолених дітей менше?

– Це дуже складне питання. Ми намагаємося дати на нього відповідь у фільмі. Базова потреба людини – це безпека. Найбільшу безпеку дає людині любов. Діти відчувають себе в безпеці, коли вони відчувають, що їх люблять такими, якими вони є. Люди, яких не любили в дитинстві, ніколи не відчувають себе у безпеці і, намагаючись захиститися у доступний їм спосіб, вони генерують агресію. Вихованці інтернатів не знають любові, і тому фільм ми й назвали саме так – «А що таке любов?».

Чесно, мені важко відповісти на запитання, як зробити так, щоб любові було більше. Але коли ти зіштовхуєшся з якимось серйозним викликом у житті, наприклад, як я – із онкологією та зрадою, то ти починаєш бачити сутність речей. Робота над цим фільмом мене багато чому навчила. Я точно знаю, що моїй доньці і кожній дитині на землі треба:

Я хочу, щоб подивившись фільм «А що таке любов?», кожен захотів обняти своїх дітей, своїх рідних.

У 2008 році Леся Штогрін зняла мінідокументальний фільм про те, що відбувалося у Торезькому будинку-інтернаті для дітей із розумовими вадами. Це фактично було перше шокуюче відео з-за глухо зачинених дверей інтернатної системи.

В інтернаті була аномально висока смертність вихованців. Вони утримувалися без належного догляду. Також журналістка там помітила вихованку, яку через помилку лікарів визнали «неповносправною, розумово відсталою», дівчинка усе дитинство провела у цьому інтернаті, хоч була ментально цілком здоровою. Вона навчилася читати та писати.

«Дитячий будинок у Торезі – могильник для людей» – донецькі правозахисники

Тоді цей фільм викликав широкий розголос. До Торезького дитячого будинку приїжджали перевірки, його взяли під опіку благочинці, намагалися контролювати правозахисники, про нього писали закордонні ЗМІ. Дівчину все ж вдалося визволити із інтернату, їй повернули дієздатність, вона отримала паспорт.

Пройшло 12 років і фільм Юлії Козиряцької і Леоніда Канфера показує, що проблеми залишилися.

За цією програмою до 2026 року в Україні має не залишиться жодного інтернату. Їх замінять центри соціальної підтримки сімей та дітей і інституції сімейного типу. Уже зараз мало б бути так, що дітки до трьох років узагалі б не мали потрапляти в інтернати, а віддавалися б на усиновлення або під опіку.

Ірина Штогрін

Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа».

7 фільмів з Деніелом Редкліффом, про які ви могли не знати

Якщо ви все ще вважаєте, що Деніел Редкліфф є актором однієї ролі, то ми поспішаємо переконати вас. У хлопця, який зіграв Гаррі Поттера, у багажі є безліч різноманітних образів. У 30-й день народження актора згадуємо його незвичайні та маловідомі фільми.

Грудневі хлопчики, 2007

Компанія з чотирьох хлопців, народжених у грудні, живе у притулку та мріє бути усиновленою, але з кожним роком їхні надії тануть на очах. Під час відпустки у хлопців з’являється шанс здійснити мрію та знайти батьків, але лише для одного з них. Між друзями починається конкуренція за увагу сімейної пари, яка не може мати власних дітей та готова взяти прийомну дитину. Вони перевіряють свою дружбу на міцність, конкурують один з одним і зустрічають перше кохання.

Жінка в чорному, 2012

Молодий адвокат Артур Кіппс вирушає у відрядження в глухе село, щоб зайнятися справами своєї клієнтки. Негостинні жителі натякають Артуру, що йому не раді, а над містом нависає тінь похмурої таємниці. Він би і радий виїхати звідси швидше, щоб побути зі своїм сином, але все змінює зустріч із загадковою жінкою, одягненою в чорне.

Записки юного лікаря, 2012

Якщо ви є шанувальником творчості Булгакова, цей міні-серіал — справжній must-see для вас, адже за його основу взято однойменний цикл оповідань радянського письменника. У неспокійний революційний час молодий лікар Володимир Бомгард потрапляє до маленького російського села у самій глибинці, де починає лікувати місцевих жителів. Але головному герою доводиться нелегко, адже крім того, що він бореться з невпевненістю в собі, так ще й стикається з забобонами своїх пацієнтів.

Рога, 2013

Звичайний американський хлопець прокидається вранці після похмілля та виявляє у себе на голові… справжні роги! У присутності Іга Перріша люди говорять тільки правду і цю здатність новий диявол використовує у своїх цілях, щоб знайти вбивцю своєї дівчини. Майже кожна хвилина фільму просякнута напругою і невизначеністю.

Убий своїх коханих, 2013

40-ті роки, битники та вбивство, яке зводить разом великих письменників: Аллена Гінзберга, Джека Керуака та Вільяма Берроуза. Прізвище та імена не змінені, головні герої — прототипи людей, які реально жили і займаються творчістю. Фільм “Убий своїх коханих” – дебют Джона Крокідаса у великому кіно і варто відзначити, що цілком вдалий.

Віктор Франкенштейн, 2015

Про Франкенштейна знято вже не один фільм і здивувати глядача, який багато чого побачив, досить складно. Але ця картина покаже історію трохи з іншого боку — помічника Франкенштейна, якого звати Ігор. У цьому фільмі знялися також Джеймс МакЕвой, Ендрю Скотт (так-так, той самий Моріарті), а також Марк Гейтісс, Лу Брілі та Алістер Петрі.

Людина – швейцарський ніж, 2016

Хенк виявляється один на безлюдному острові і вже готовий втратити будь-яку надію на порятунок, але раптово знаходить на березі труп на ім’я Менні, який стає його «рятівником». Разом вони вирушають у пригоду, яку поверне Хенко до дівчини його мрії. Ця роль, мабуть, найбожевільніша (у хорошому сенсі) з усіх, які колись були у Редкліффа. Безумовно, труп, який час від часу видає якісь звуки, міг зіграти будь-який інший актор, але як приємно спостерігати у цій ролі саме Деніела.

Розенкранц і Гільденстерн мертві, 2017

“Розенкранц і Гільденштерн мертві” – спільна британо-американська драма з елементами комедії. Старий шекспірівський “Гамлет” тлумачиться режисером по-новому і дуже незвично. Два другорядні персонажі знаменитої п’єси вивалюються на авансцену і намагаються зрозуміти, що ж відбувається, поки навколо розгортаються звичні події трагедії Шекспіра.

Слідами Кевіна із “Сам удома”: де знімали культову комедію Голлівуду

Знаменита комедія “Сам удома” ідеально підійде для перегляду для дорослих та малечі, інформує 24 канал. У фільмі показано, як 8-річний Кевін, який випадково залишається на свята вдома, боронить свій будинок від грабіжників. І у боротьбі зі злочинцями школяр застосовує всі підручні методи. Де ж знімали знамениту комедію – дивіться у матеріалі.

Будинок Маккалістерів

Більшість сцен дебютного “Сам удома” були відзняті у будинку Маккалістерів, який мав стати ласою здобиччю для грабіжників. Маєток – справжній і розташований у селищі Віннетка, що в штаті Іллінойс. Щоб знайти помешкання із “Сам удома”, потрібно пройти на проспект Лінкольна 671.

“Сам удома”: будинок Маккалістерів / Фото Realtors

Цікаво, що будинок насправді є житловим, а власники особняка здали його в оренду для зйомок фільму. Після виходу “Сам удома” на екрани вартість нерухомості зросла у кілька разів, адже кожен хотів би там оселитись. Та і туристи не оминають цієї локації в Іллінойсі, залюбки відвідуючи маєток, крамниці і церкву, де знімали культову комедію.

А от будиночок на дереві спорудили спеціально для зйомок. Тому одразу після завершення роботи над “Сам удома”, його розібрали.

“Сам удома”: будиночок на дереві / Фото Pinterest

Аеропорт

Далеко вирішили не мандрувати, знімаючи кадри в аеропорту Парижа та американських міст. За сюжетом, мама Кевіна – Кейт Маккалістер – вирушає найближчим рейсом з Франції до США, щоб возз’єднатись з дитиною на Різдво. Прямого маршруту до Чикаго вона не знаходить, тому багато часу проводить в аеропортах. Всі кадри відзняли в Іллінойсі у місцевому залі очікування рейсів та на летовищі.

Фільм “Сам удома”: локації зйомок / Фото ScreenRant

Нью-Йорк

Вже на зйомки 2 частини фільму “Сам удома” виділили значно більший бюджет. Відтак глядачі змогли побачити неперевершені локації Нью-Йорка, які згодом показали і тревел-блогери.

Аеропорт Ла Ґвардія

Пригоди Кевіна починаються з аеропорту, коли хлопчик усвідомлює, що знов загубився. Перед ним відкривається дивовижний вид на Нью-Йорк, тому головний герой “Сам удома” без вагань вирішує залишитись у місті.

Аеропорт Нью-Йорка у фільмі “Сам удома 2” / Фото The Sun

Міст Квінсборо

Кевін стрімко застрибує до таксі та проїжджає міст Квінсборо, який славиться своєю красою.

“Сам удома 2” / Фото The Sun

Всесвітній торговий центр

Є у комедії “Сам удома” і знаменитий Всесвітній торговий центр. Туди Кевін піднімається, щоб побачити дивовижну панораму міста. Після терористичної атаки 11 вересня 2001 року Всесвітній торговий центр закрили для туристів, а на місці трагедії облаштували меморіал.

“Сам удома 2”: дивіться фрагмент фільму

Карнегі-хол

Знімали фільм і в знаменитому Карнегі-хол. Саме туди Кевін вирушає з новою подругою, яка не рідко сидить на даху, слухаючи звуки класичної музики.

“Сам удома 2”: локації зйомок у Нью-Йорку / Фото ScreenRant

Radio City

Сфотографувався Кевін Маккалістер і на фоні Radio City Music Hall. Згодом блогери зіставили кадр з фільму із реальною будівлею, що тільки викликало захват у фанатів “Сам удома”.

Кевін із “Сам удома 2” / Фото Twitter

Готель “Плаза”

Чималу частину комедії “Сам удома 2” відзняли у готелі “Плаза”. Розкішний вестибюль закладу вразив не тільки глядачів, але й головного героя. Здавалось, що навіть перебувати біля столу реєстрації – це вже ознака фінансової солідності. Тому й не дивно, що, за сюжетом, Кевін Маккалістер випадково зустрічається з Дональдом Трампом.

Цікаво, що цей фрагмент не був несподіваним для авторів проєкту. Насправді Дональд Трамп, який володів готелем, виставив таку умову зйомок. Тому його камео таки увійшло до фінальної версії комедії.

Готель “Плаза” у фільмі “Сам удома 2” / Фото Twitter

Центральний парк

Помандрував головний герой і доріжками знаменитого Центрального парку, який зачарував зимовими пейзажами.

Де знімали “Сам удома” / Фото ScreenRant

Рокфеллерський центр

А от особливу місію у комедії відіграв Рокфеллерський парк. Саме біля головної ялинки Нью-Йорка відбулось зворушливе возз’єднання Кевіна з його мамою, яка годинами бігала містом у пошуках дитини. Тому різдвяні вогники та ангели, якими прикрашена алея, створили особливу магію в цей момент.

Кевін біля головної ялинки у “Сам удома 2” / Фото Twitter

“Сам удома 2”: дивіться зворушливий фрагмент фільму