История Зеленограда: от города-спутника к округу будущего
Зеленоград – место особое. Основанный как спутник столицы, за 60 с небольшим лет он превратился в один из центров электронной промышленности, гордость Москвы и всей страны. Рассказываем, чем жил и чем сегодня живет Зеленоград.
Город-спутник
История Зеленограда началась 3 марта 1958 года – в тот день вышло постановление Совмина СССР «О строительстве нового города в пригородной зоне Москвы, в районе станции Крюково Октябрьской железной дороги».
Создание нового города-спутника, объявленное позже Всесоюзной ударной комсомольской стройкой, началось летом 1961 года. Возводить его с нуля прибыли молодые строители – демобилизованные солдаты, выпускники профильных училищ из Москвы, Одинцова, Сетуни, Перова поля. Первыми в Зеленограде появились жилые пятиэтажки первого микрорайона, вдоль них построили и центральную дорогу.
Именно тогда председатель Госкомитета по электронной технике Александр Шокин искал место для того, чтобы сосредоточить там все предприятия, так или иначе связанные с развитием интегральных схем. Замысел был грандиозным – создать подобие американской Кремниевой долины. Предполагалось, что здесь займутся сквозным циклом разработки изделий микроэлектроники, начиная с теории физико-химических процессов и заканчивая выпуском интегральных схем и микроприборов.
Через несколько лет отечественная электронная промышленность практически догнала своих главных конкурентов, город на долгие годы стал одним из центров советской электронной промышленности, а микроэлектроника – градообразующей отраслью Зеленограда.
В 1965 году Зеленоград стал 21 по счету районом Москвы. К 1986 году в районе проживало уже более 150 тысяч человек. При этом Зеленоград сохраняет позиции инновационного и технологического центра страны.
Будущее зеленоградской Кремниевой долины
Драйвер роста зеленоградской экономики и округа в целом – особая экономическая зона (ОЭЗ) «Технополис “Москва”». В Зеленограде расположились четыре из пяти его площадок: «Ангстрем», «Микрон», «МИЭТ» («Московский институт электронной техники») и гринфилд-площадка «Алабушево». По сути, технополис «Москва», как говорили раньше, – градообразующее предприятие: на его промышленных площадках созданы высокотехнологичные производства и свыше пяти тысяч рабочих мест, обеспечена достойная оплата труда.
После того как в 2016 году управление ОЭЗ передали Правительству Москвы, к работе привлекли 15 новых компаний. Сегодня в Зеленограде работают 43 резидента, а общий объем инвестиций в производство составляет более 22,6 миллиарда рублей.
Для компаний созданы особые условия: ставка налога на прибыль до 2028 года установлена на уровне двух процентов, действуют нулевые ставки по налогам на имущество, землю и транспорт на десять лет. Импортируемые на территорию технополиса товары и оборудование освобождены от уплаты таможенных пошлин, налогов и сборов. Сэкономленные деньги компании вкладывают в передовые разработки и создают перспективные продукты, которые будут востребованы в России и за рубежом.
Один из резидентов – ПАО «Микрон» – крупнейший российский производитель RFID-продукции, чья фабрика входит в пятерку ведущих микроэлектронных фабрик Европы. «Микрон» выпускает свыше 700 типономиналов продукции, включая интегральные схемы для защищенных носителей данных идентификационных, платежных и транспортных документов, схемы управления питанием и RFID-маркировки. Среди последних разработок «Микрона» – умный шкаф для ответственного хранения с использованием специальных меток и система защиты музейных экспонатов, радиосигналы которой помогают автоматически распознавать местоположение предметов искусства и вести их учет.
На площадке «Алабушево» будет реализован первый в российской практике офсетный контракт: инвестор создаст новое производство под гарантии сбыта продукции по госзаказу. Компания «Биокад» запустит инновационное фармацевтическое производство. Сейчас она строит на территории ОЭЗ фармацевтический комплекс, где будут выпускать современные лекарства, в том числе для лечения онкологии. Другой инвестор планирует создать завод по изготовлению лекарств для лечения заболеваний пищеварительного тракта и нарушения обмена веществ, сердечно-сосудистой, костно-мышечной и нервной систем.
Особая экономическая зона продолжает расти: в сентябре 2018 года началось строительство трех инновационных лабораторно-промышленных корпусов для новых резидентов. А для подготовки кадров и развития бизнес-активности молодежи Зеленограда на базе Национального исследовательского университета «Московский институт электронной техники» работает центр технологической поддержки образования.
Все для будущих поколений
В Зеленограде растят будущих инноваторов и ученых. Для подрастающего поколения строят современные детские сады, школы и технопарки, массово обустраивают игровые и спортивные площадки, футбольные поля, приводят в порядок парки и скверы.
С 2012 года в ЗелАО построили три школы на 850 мест и три детских сада на 700 мест. Сегодня открылось еще одно учебное заведение – первая в на территории округа совмещенная школа – детский сад.
В новом учебном корпусе школы № 2045 разместят и кабинеты для учеников пятых-шестых классов и детсадовские группы – корпус рассчитан на 550 детей (300 школьников и 250 малышей).
В детсадовском отделении есть спортивный и музыкальный залы, специальные помещения для кружков. Каждая групповая ячейка, оснащенная интерактивным оборудованием, представляет собой отдельный блок с раздевалкой, игровой комнатой, спальней, туалетом и буфетной.
В школьном отделении есть кабинеты для занятий творчеством и технологиями, лингвистическая лаборатория, спортзал, актовый зал с эстрадой, школьный информационный центр. Для группы продленного дня предусмотрены игровая комната и универсальные помещения. В школьной столовой смогут обедать 150 учеников.
В ближайшие годы в Зеленограде планируется построить еще пять объектов образования на 2100 мест: два дошкольных образовательных учреждения и три школы.
Так, в 17-м микрорайоне появится школа на 1100 мест с ИТ-полигоном и гимнастическим залом. В учебных корпусах будут оборудованы центр информации с библиотекой, медиатекой и конференц-залом, лаборантские комнаты, два спортзала, мастерские по обработке металла и древесины, два обеденных зала, медицинский блок. Рядом обустроят футбольное поле, площадку для игр с мячом, гимнастический комплекс, зону сдачи норм ГТО и беговую дорожку. А изучать биологию ученики смогут не только в теории, но и на практике: для этого при школе выделят зону для выращивания полевых и овощных культур.
В 2017 году при Московском институте электронной техники открылся детский технопарк «Смарт-парк». На занятиях школьники осваивают ключевые специализации Зеленограда: электронику и микроэлектронику, ИТ и биотехнологии. Дети познают азы дистанционного управления беспилотными летательными аппаратами и участвуют в лабораторных работах по созданию искусственного сердца. После обучения они смогут поступить в профильные вузы на льготных условиях, а некоторые из ребят – заключить отложенные трудовые договоры с ведущими компаниями.
Для активного отдыха детей и подростков в парке Победы построен молодежно-подростковый культурно-оздоровительный центр с регбийным стадионом. В разных районах Зеленограда появились скейт-парк, площадка для воркаута, поле для игры в мини-футбол (1150 квадратных метров), каток (1200 «квадратов») с универсальной площадкой для воркаута с тренажерами и роллердромом. Начиная с 2018 года, каждую зиму на площади Юности заливают каток с искусственным льдом. В будущем юным жителям будет, где устроить автогонки – продолжается реконструкция автокартодрома в Назарьеве.
Історія літаків і польотів
Орвілл і Вілбур Райт були винахідниками першого літака. 17 грудня 1903 року брати Райт започаткували еру людського польоту, коли вони успішно випробували літальний апарат, який злітав власною силою, летів природним чином на рівних швидкостях і опускався без пошкоджень.
За визначенням, літак – це просто будь-який літальний апарат із нерухомим крилом, що приводиться в рух пропелерами або реактивними двигунами, про що важливо пам’ятати, розглядаючи винахід братів Райт як батька сучасних літаків. Хоча багато людей звикли до цього виду транспорту , яким ми його бачили сьогодні, літаки приймали різні форми протягом історії.
До того, як брати Райт здійснили свій перший політ у 1903 році, інші винахідники робили численні спроби зробити, як птахи, і літати. Серед цих попередніх зусиль були такі пристрої, як повітряні змії, повітряні кулі, дирижаблі, планери та інші типи літальних апаратів. Хоча певний прогрес був досягнутий, все змінилося, коли брати Райт вирішили зайнятися проблемою пілотованих польотів.
Ранні випробування та безпілотні польоти
У 1899 році, після того як Уілбур Райт написав листа з проханням до Смітсонівського інституту надати інформацію про експерименти з польотом, він разом зі своїм братом Орвіллом Райтом сконструював свій перший літак. Це був невеликий планер-біплан, на якому літали як повітряний змій, щоб перевірити їхнє рішення для керування кораблем за допомогою викривлення крил — методу злегка вигину кінців крил для контролю обертання та балансу літака.
Брати Райт витрачали багато часу на спостереження за птахами в польоті. Вони помітили, що птахи злітають назустріч вітру, а повітря, що тече по вигнутій поверхні їхніх крил, створює підйомну силу. Птахи змінюють форму крил, щоб повертатися і маневрувати. Вони вважали, що можуть використовувати цю техніку, щоб отримати контроль над креном, деформуючи або змінюючи форму частини крила.
Протягом наступних трьох років Вілбур і його брат Орвілл розробили серію планерів, якими можна було керувати як безпілотними (як повітряними зміями), так і пілотованими. Вони читали про роботи Кейлі та Ленглі та про польоти на дельтаплані Отто Лілієнталя. Вони листувалися з Октавом Шанутом щодо деяких своїх ідей. Вони визнали, що контроль над літаючим літаком буде найважливішою і найважчою для вирішення проблемою.
Після успішного випробування планера Райти побудували та випробували повнорозмірний планер. Вони вибрали Кітті Хоук, штат Північна Кароліна, як місце для тестування через його вітер, пісок, горбисту місцевість і віддалене розташування. У 1900 році брати Райт успішно випробували свій новий 50-фунтовий планер-біплан із 17-футовим розмахом крил і механізмом викривлення крил у Кітті Хоук як у безпілотних, так і в пілотованих польотах.
Продовження випробувань на пілотованих польотах
По суті, це був перший пілотований планер. Базуючись на результатах, брати Райт планували удосконалити елементи керування та шасі та побудувати більший планер.
У 1901 році в Кілл-Девіл-Хіллз, штат Північна Кароліна, брати Райт здійснили політ на найбільшому планері, який коли-небудь літав. Він мав розмах крил 22 фути, вагу майже 100 фунтів і полози для посадки. Однак виникло багато проблем. Крила не мали достатньої підйомної сили, передній руль висоти не міг ефективно контролювати тангаж, а механізм деформації крила іноді змушував літак виходити з-під контролю.
На своє розчарування, брати Райт передбачили, що людина, ймовірно, не літатиме за їх життя. І все ж, незважаючи на проблеми, пов’язані з їхніми останніми спробами польоту, брати Райт переглянули результати своїх тестів і дійшли висновку, що використані ними розрахунки не були надійними. Потім вони планували сконструювати новий планер із розмахом крил 32 фути та хвостовим оперенням для його стабілізації.
Перший пілотований політ
У 1902 році брати Райт здійснили численні тестові планери, використовуючи свій новий планер. Їхні дослідження показали, що рухомий хвіст допоможе збалансувати корабель, тому вони під’єднали рухомий хвіст до дротів, що викривляють крила, щоб координувати повороти — завдяки успішним ковзанням, щоб перевірити свої випробування в аеродинамічній трубі, винахідники планували побудувати літальний апарат із двигуном.
Після кількох місяців вивчення принципів роботи гвинтів брати Райт розробили двигун і новий літальний апарат, достатньо міцний, щоб витримувати вагу та вібрації двигуна. Літак важив 700 фунтів і став відомим як Flyer.
Потім брати Райт побудували рухливу гусеницю, щоб допомогти запустити Flyer, надавши йому достатньо швидкості, щоб злетіти та залишитися на воді. Після двох спроб керувати цією машиною, одна з яких призвела до незначної аварії, Орвіл Райт взяв Флаєр у 12-секундний тривалий політ 17 грудня 1903 року — перший в історії успішний політ із двигуном і пілотом.
У рамках систематичної практики братів Райт фотографувати кожен прототип і випробувати різні літальні машини, вони переконали обслуговуючого з сусідньої рятувальної станції сфотографувати Орвілла Райта в повному польоті. Здійснивши два більш тривалі польоти того дня, Орвілл і Вілбур Райт надіслали телеграму своєму батькові, доручивши йому повідомити пресу про те, що пілотований політ відбувся. Це стало народженням першого справжнього літака.
Перші збройні польоти: ще один винахід Райта
Уряд США купив свій перший літак, біплан братів Райт, 30 липня 1909 року. Літак був проданий за 25 000 доларів США плюс бонус у 5 000 доларів США за те, що він перевищував 40 миль на годину.
У 1912 році літак, сконструйований братами Райт, був озброєний кулеметом і здійснив політ в аеропорту Коледж-Парку, штат Меріленд, як перший збройний політ у світі. Аеропорт існує з 1909 року, коли брати Райт привезли туди свій куплений урядом літак, щоб навчити літати офіцерів.
18 липня 1914 року була створена авіаційна секція Корпусу зв’язку (частина армії), і її льотний підрозділ містив літаки, виготовлені братами Райт, а також деякі, виготовлені їхнім головним конкурентом, Гленном Кертіссом.
Того ж року суд США ухвалив рішення на користь братів Райт у патентному позові проти Гленна Кертісса. Питання стосувалося бокового керування літаками, на які Райти стверджували, що вони мають патенти. Незважаючи на те, що винахід Кертіса, елерони (французьке «маленьке крило»), сильно відрізнявся від механізму викривлення крил Райтів, Суд постановив, що використання бічних елементів управління іншими особами було «несанкціонованим» патентним законом.
Удосконалення літака після братів Райт
У 1911 році Vin Fiz Райтів був першим літаком, який перетнув Сполучені Штати. Політ тривав 84 дні, зупинявся 70 разів. Він так багато разів здійснив аварійну посадку, що на момент прибуття в Каліфорнію в літаку все ще було мало вихідних будівельних матеріалів. Vin Fiz був названий на честь виноградної соди, виготовленої Armor Packing Company.
Після братів Райт винахідники продовжували вдосконалювати літаки. Це призвело до винаходу реактивних літаків, які використовуються як військовими, так і комерційними авіакомпаніями. Реактивний літак – це літак, що приводиться в рух реактивними двигунами . Реактивні літаки літають набагато швидше, ніж гвинтові літаки, і на великих висотах, деякі досягають 10 000–15 000 метрів (приблизно 33 000–49 000 футів). Двом інженерам, Френку Уіттлу з Великобританії та Гансу фон Охайну з Німеччини, приписують розробку реактивного двигуна наприкінці 1930-х років.
Відтоді деякі фірми розробили електричні літальні апарати, які працюють на електричних двигунах, а не на двигунах внутрішнього згоряння. Електрика надходить з альтернативних джерел палива, таких як паливні елементи, сонячні батареї, ультраконденсатори, джерела енергії та батареї. Поки ця технологія знаходиться в зародковому стані, деякі серійні моделі вже є на ринку.
Ще один напрямок досліджень — ракетні літаки. Ці літаки використовують двигуни, які працюють на ракетному паливі для руху, що дозволяє їм літати на вищих швидкостях і досягати більшого прискорення. Наприклад, ранній ракетний літак під назвою Me 163 Komet був розгорнутий німцями під час Другої світової війни. Ракетоплан Bell X-1 був першим літаком, який подолав звуковий бар’єр у 1947 році.
Наразі північноамериканський X-15 утримує світовий рекорд із найвищої швидкості, коли-небудь зафіксованої пілотованим літальним апаратом. Більш авантюрні фірми також почали експериментувати з ракетними двигунами, такими як SpaceShipOne, розроблений американським аерокосмічним інженером Бертом Рутаном, і SpaceShipTwo компанії Virgin Galactic.