Мистецтво далекосхідного культурного регіону Конспект уроку 10 клас

Сьогодні ми починаємо нову тему, яку будемо розглядати протягом декількох уроків, – “Мистецтво далекосхідного культурного регіону”. На першому уроці з цієї теми ти познайомишся з особливостями розвитку мистецтв у регіоні, з підвалинами (основами), на яких вони розвивалися.

Але спочатку потрібно зрозуміти, які країни входять до складу далекосхідного регіону і яке їхнє положення на карті світу.

Далекий Схід — це – термін, яким позначають обширний регіон Північно-Східної , Східної та Південно-Східної Азії .

До складу далекосхідного регіону входять такі країни: Китай, Японія, Північна та Південна Корея, В`єтнам, Монголія, Філіппіни, Камбоджа, Мьянма, Тайланд, Індонезія, Лаос, частина Росії та інші.

Розглянь мапу Азії, знайди названі країни та згадай країни Близького Сходу, знайди їх на мапі, навчися розрізняти Близький та Далекий Схід.

Чарівний світ Сходу вабить, хвилює, надихає. Він багатоликий і де в чому досі лишається недосяжним для західного розуміння. Зануримося в таємничість культури та мистецтва Китаю, Японії, Північної та Південної Кореї та інших країн Далекосхідного культурного регіону. Кожна з великих культур Далекого Сходу є унікальною і неповторною.

Найдавнішою в цьому регіоні є старокитайська культура. Внесок стародавніх китайців у світову культуру важко переоцінити. Старокитайська культура послужила основою для розквіту середньовічної культури самого Китаю, а також інших цивілізацій Далекого Сходу, для яких вона стала тим, чим була антична культура для Європи. Японці, в’єтнамці, корейці, монголи запозичили в китайців ієрогліфічну писемність, історіографію, літературу, ідеологію.

В давніх віруваннях китайців обожнювалися будь-які об`єкти природи: дерева, каміння, струмки, водоспади. Релігія вважалася мистецтвом життя, а споглядальне світосприйняття потребувало повного та смиренного злиття з природою. Мудреці сходу полюбляють повторювати, що якщо активний європеєць, захоплений ідеєю підкорення природи та демонстрації сили, побачить гору, то для нього найбільшим задоволенням буде – забратися на вершину цієї гори. А для китайця найбільшим щастям буде – споглядати гору біля її підніжжяя.

Предметом мистецтва Далекого Сходу став не образ людини-героя, не духовні ідеали (як у Європі), а життя природи. Тому центральне місце у далекосхідному мистецтві займає пейзаж.

Отже, головна особливість розвитку мистецтва – це ставлення до природи як до божества , прагнення досягти гармонії з нею, природа – “міра всіх речей”, вона безкінечна, тому непізнавана. Ця особливість дуже яскраво проявляється у живописі.

Далекосхідна архітектура зливається з природою. Через велику кількість дощів на Далекому Сході з давніх давен використовується висока покрівля з крутими схилами. Вона імітує віти хвойних дерев, які, за віруваннями, оберігали від злих духів.

Далекосхідний архітектор одночасно є і поетом, і мислителем, він має гостре чуття природи і не порушує гармонії своїми творіннями. Китайські пАгоди (вид культової архітектури) виростають так само природньо як дерева, а силуети храмів схожі на форми гір.

Наступна особливість розвитку далекосхідного мистецтва пов`язана з впливом релігійно-філософських традицій .

Основні релігійно-філослофські вчення стародавнього Китаю – це

даосизм, конфуціанство та буддизим.

Назва даосизм пішла від поняття дао – це позначення істини, найглибшої правди та праведного шляху життя. Засновником даосизму вважається китайський філософ Лао Цзи.

Конфуціанство — це релігія оптимістичного гуманізму, яка справила значний вплив на життя, соціальний устрій та політичну філософію Китаю. Основу цій релігії поклала людина, відома як Конфуцій, який народився за 500 років до Христа. Конфуціанство здебільшого стосується моральної поведінки та етичного життя і часто класифікується як етична система, а не релігія. Конфуцій навчав, що людина здатна зробити все необхідне для покращення власного життя та суспільства, спираючись на свою внутрішню силу.

Філософ пропонує виховувати народ, формувати у нього доброчинних якостей. Для Конфуція бути доброчинним означає: любити не скільки себе, скільки інших; за добро відплачувати добром; заради чужих інтересів жертвувати своїми; бути слухняним, покірливим, шанобливим до старших, особливо тих, хто стоїть на вищих щаблях у соціальній ієрархії. Етична спрямованість вчення Конфуція вплинула на розвиток літератури, музики, образотворчого та театрального мистецтв. За Конфуцієм суспільство розвивається не само по собі, не стихійно, а за «законом неба» як верховного божества. Держава, її правитель, його влада – божественного походження. Така «воля неба». Небо – то верховне божество для багатьох народів Далекого сходу. Імператор – то син неба, а вся країна – Піднебесна.

Храм Неба – унікальна пам`ятка столиці Китаю Пекіна. Це храмово-монастирський комплекс загальною площею 267 га. Будівництво почалося ще у 1420 році. Вважається, що в цьому місці людині можна поговорити з небесами.

Буддизм дав поштовх для розвитку архітектури та скульптури.

1. Опрацювати статтю підручника на с.44-47, роздивитися фотографії.

2. В зошиті дати відповіді на питання:

– Які країни входять до складу Далекосхідного регіону?

– Які тобі відомі особливості розвитку мистецтва на Далекому Сході?

– Які ти знаєш релігійно-філософські вчення Китаю?

– Які японські мистецтва пов`язані з обожнюванням природи? Знайди в інтернеті фотографії цих мистецтв та надішли мені.

Фото зошита пришли на viber 0954256135 або у класрум.

Конспект уроку мистецтва для 10 класу з теми “Далекосхідний культурний регіон. Природа – міра всіх речей. Вплив конфуціанства, даосизму, буддизму на мистецтво регіону. Архітектура

Тема: Далекосхідний культурний регіон. Природа – міра всіх речей. Вплив конфуціанства, даосизму, буддизму на мистецтво регіону. Архітектура країн Далекого Сходу: Велика китайська стіна, Храм Неба у Пекині

Мета:1) формувати знання про філософські учення та архітектуру Далекого Сходу (Китаю, Японії); відстежити ознаки китайської архітектури;

2) розвивати вміння аналізувати твори світового мистецтва, визначати вплив релігії на культуру, характеризувати окремі архітектурні зразки;

3)виховувати зацікавленість, ціннісне ставлення до культурних надбань інших країн світу

Тема: Далекосхідний культурний регіон. Природа – міра всіх речей. Вплив конфуціанства, даосизму, буддизму на мистецтво регіону. Архітектура країн Далекого Сходу: Велика китайська стіна, Храм Неба у Пекині

Мета: 1) формувати знання про філософські учення та архітектуру Далекого Сходу (Китаю, Японії); відстежити ознаки китайської архітектури;

2) розвивати вміння аналізувати твори світового мистецтва, визначати вплив релігії на культуру, характеризувати окремі архітектурні зразки;

3)виховувати зацікавленість, ціннісне ставлення до культурних надбань інших країн світу

Тип уроку : введення в тему

Обладнання: комп’ютер та мультимедійна презентація

Методи: пояснювально-ілюстративний, евристичний, художня драматургія

Густий туман не приховує пахощів квітів.

Чаньской вислі в

1.Організаційний етап

Кожна з великих культур Д алекого Сходу є унікальною і неповторною. Зокрема, естетичними та художніми підвалинами китайського мистецтва, що має тисячолітню історію, є філософські традиції буддизму, конфуціанства тà д аосизму . На культуру Японії вплинула китайська цивілізація. Японці ввібрали й переосмислили відповідно до своїх потреб традиції релігій (буддизму, конфуціанства та давньої японської релігії – син то їзму ) і витворили свою неповторну культуру. Буддизм потрапив до Китаю й Японії з Індії й завоював головне місце з релігій.

2.Мотиваційний етап. Як вплинули філософські вчення на розвиток мистецтва в країнах Далекого Сходу? Що було мірою всіх речей в культурі Китаю? Які архітектурні форми з’явилися вперше в китайському мистецтві? Які є відомі пам’ятки культури в даному регіоні?

3. Засвоєння нових знань

Засновником даосизму традиційно вважається Лао-цзи, що жив за переказами на рубежі VI – V ст. до н.е. і перед тим як піти назавжди з Китаю на Захід, залишив у начальника прикордонної застави Інь Сі виклад свого навчання під назвою «Дао-де цзін».

У «Дао-де цзин» мова йде про єдиний першооснову всього сущого – єдиної субстанції і водночас світової закономірності – Дао. Це поняття дало назву даосизму (дао цзяо). Саме слово «дао» зовсім не є винятковим надбанням даосизму. Воно належить усій китайській думці, і кожен філософ стародавнього Китаю бачив у ньому позначення істини або, точніше, найглибшої правди та праведного шляху життя . Всі китайські мудреці – прихильники Дао. Мудрість прихильника Дао – це не знання і не мистецтво , а якесь уміння – абсолютно невміле – «не затемнювати суєтним и справами великий спокій буття». Даоські мудреці нічого не доводять і не проповідують. Вони навіть не вчать якомусь певному способу життя. Їх мета – дати правильну життєву орієнтацію, вказати шлях до осереддя життєвого досвіду – вічно відсутньому і всюди сущому.

«Вся пітьма речей – немов розкинуться мережу, і ніде не знайти початку» (Лао-Цзи) . Даоськими алхіміками був накопичений цінний емпіричний матеріал в області хімії та медицини. У процесі пошуку еліксиру безсмертя проводилися незліченні досліди, які привели до ряду побічних відкриттів (наприклад, був відкритий порох у XI-XII ст.). Астрологією займалися ще стародавні конфуціанці. На відміну від конфуціанців, пильно стежили за світилами і що використали їх переміщення і небесні феномени в політичній боротьбі, даоси бачили в астрології можливості для ворожінь і пророкувань. Добре знаючи небосхил, розташування зірок і планет, даоси склали чимало астрологічних карт, атласів і календарів.

О друження в Китаї завжди починалася з обміну гороскопами, точніше, з присилання гороскопу нареченої в будинок нареченого.

Конфуціа́нство — китайська етично – філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства , засновником якої був китайський філософ Кунфу-цзи, відомий на Заході як Конфуцій , який жив у 551—479 роках до н. е.

Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність , почуття обов’язку , повага до старших , любов до людей , скромність , справедливість , стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім’ї та в державі , Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов’язків між членами суспільства . Конфуц і анство вважало основою соц і ального уст р ою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління — інтереси народу . Вчення Конфуція опиралося на традиційну китайську культуру і на патріархальну релігію китайців.

Система конфуціанських норм окреслюється комплексом термінів що відомі як “три заснови та п’ять чеснот” zh: 三綱五常 :

• відношення між монархом та підданими; між батьком та сином; між чоловіком та дружиною.
• “гуманність” жень 仁 [rén], “ритуал” лі 禮 \ 礼 [lǐ], “мудрість” чжи 智 [zhì], “справедливість” ї 義 \ 义 [yì], “вірність” сінь 信 [xìn]. [1]

З II ст. до н. е. і до XX ст. конфуціанство було офіційною державною ідеологією Китаю . Нині позиції конфуціанства дещо ослабли під тиском європейських філософських ідей. У різний час конфуціанство поширювалося в Японії , В’єтнамі , Кореї.

Буддизм проник у Китай з Індії переважно в своїй північній формі Махаяни у II ст. Процес його зміцнення і розвитку в Китаї був складний і тривалий. Знадобилися багато століть і величезні зусилля поколінь проповідників і перекладачів , щоб виробилися і увійшли в ужиток китайські еквіваленти індо-буддійських понять і термінів . Крім того, багато що в буддизмі з його сприйняттям життя як страждання і зла суперечило поширеним в Китаї конфуціанським нормам етики та принципам поведінки; тільки сприяння паралельно формувався релігійного даосизму, у свою чергу щедро черпав зі скарбниці індо-буддійської мудрості, допомогло буддистам зміцнитися на китайській землі . Не дивно, що перші буддійські громади сприймалися в Китаї лише як одна із сект даосизму. Стрімке поширення буддизму говорить про явну перевагу буддизму над китайської народної релігією, обтяженої магією і забобонами. Але ще більш значним було стійкий вплив буддизму на всі верстви китайського населення, і особливо – його проникнення в китайську культуру в цілому, що можливо пояснити тільки внутрішньої близькістю з древньою китайською філософією. Медитація завжди і всюди займала особливо важливе місце в буддизмі. Перші буддійські ченці, які прибули до Китаю з Центральної Азії, принесли з собою не тільки священні зображення і книги , але і практику буддійської медитації. Санскрит (на якому написані пам’ятники північного буддизму) має у своєму розпорядженні до складних абстрактним побудов; китайську мову тяжіє до поетично конкретного. В Індії широко поширені живе переживання абстрактних символів і яскраві видіння, що створюють химерний міфопоетичний світ.

«Істина – споглядання, вона не в словах і книгах, але по той бік слів. Її не можна вивчити, але треба пережити . Він мовчазний і самотній , порожній і відкритий, бо його положення в бутті не може бути передано словами» (буддійське світовідчуття даоською мовою). «У чому суть буддизму?» – «Поки не ос я гн е те, не зрозумієте». Буддизм проіснував в Китаї майже два тисячоліття. За цей час він сильно змінився в процесі пристосування до китайської цивілізації. Однак він зробив величезний вплив на традиційну китайську культуру, що найбільш наочно виявилося в мистецтві, літературі і особливо архітектурі Китаю. Численні буддійські храми і монастирі, величні печерні і скельні комплекси, витончені, часом ажурні і завжди чудові за своєю художньою цілісності пагоди надавали китайській архітектурі абсолютно новий, інший вигляд, фактично змінили її. Багато пагоди, багатоярусні споруди, що символізують буддійські небеса, а також печерні комплекси, які були створені ще в III-VI ст. і зараз залишаються найціннішими пам’ятками китайської культури, національною гордістю Китаю. Мистецтво круглої скульптури було відомо в Китаї задовго до буддизму.

У кожному китайському храм і можна зустр і ти скульптурн і зображення, техніка виготовлення та оформлення яких так чи інакше сходить до індо-буддійської. Разом з буддизмом прийшла в Китай і практика скульптурного зображення лева – тварини , яка в Китаї до буддизму практично не було відомо.

Буддизм познайомив Китай з зачатками художньої прози – жанру, до того майже не відомого там. Новели, висхідні до буддійських прототипам, до жанру бяньвень і деяким іншим (у кінцевому рахунку-до індо-буддійським джатака), з часом стали улюбленим видом художньої прози і в свою чергу зіграли певну роль у становленні більш великих жанрів, в тому числі класичного китайського роману.

Буддизм, особливо чань-буддизм, зіграв чималу роль у розквіті класичного китайського живопису, в тому числі епохи Сун (X-XIII ст.). Теза чань-буддизму про те, що Істина і Будда всюди і в усьому – в мовчанні гір, в дзюрчання струмка, сяйві сонця або щебетання птахів і що головне в природі – це велика безмежна Порожнеча, справив великий вплив на художників сунской школи. Для них, наприклад, не існувало лінійної перспективи, а гори, у великій кількості присутні на їх свитках, сприймалися як символ , ілюстрований Велику Порожнечу природи.

Буддійські монастирі довгими віками були одним з головних центрів китайської культури. Тут проводили свого часу, шукали натхнення і творили покоління поетів, художників, учених і філософів. В архівах і бібліотеках монастирів накопичені безцінні скарби писемної культури, регулярно копіювати і множиться зусиллями багатьох поколінь працьовитих ченців – перекладачів, компіляторів, переписувачів. Як відомо, багато з творів буддійської Трипитаки збереглися і дожили до наших днів саме завдяки їхній праці. Дуже важливо й ще одне: саме китайські буддійські ченці винайшли мистецтво ксилографії, тобто друкарства, розмноження тексту за допомогою матриць – дощок з вирізаними на них дзеркальними ієрогліфами.

П рирода, за уявленнями китайців, є еталоном прекрасного, в тіленням світобудови, основним об’єктом і невичерпним джерелом творчого натхнення митців. Саме через природу китайці намагалися осмислити основні закони буття. Можливо, саме тому особливістю традиційного китайського живопису була відмова від копіювання зовнішнього світу. З давніх часів він утілює традицію, засновану на вдумливому спогляданні природи, пошуку певних сенсів, перетворенні зовнішнього, видимого, у внутрішній стан. Ж ивописці не прагнуть до натуралізму та зовнішньої подібності, у своїх творах вони передають настрої та переживання, які виникають від спілкування з природою. Майстри розкривають стан зображуваного: наприклад, «потік, щ о біжить», «бамбуковий листок на вітрі», «небеса, щ о прояснилися після снігопаду».

Архітектура Китаю

За п’ятитисячолітню історію китайської цивілізації збереглося чимало архітектурних споруд, багато з яких по праву вважаються шедеврами світового масштабу. Переважна більшість будівель в стародавньому Китаї будувалась з дерева (рідше з глиняної цегли). Чи то житловий будинок або імператорський палац, в першу чергу в землю вбивали дерев’яні стовпи , які вгорі з’єднувались балками . На цій підставі потім зводилася покрівля , що покривалась згодом черепицею. Прорізи між стовпами заповнювались цеглою, глиною, бамбуком та ін. Таким чином, стіни не несли функції несучої конструкції. Оскільки дерево володіє певною гнучкістю і пружністю, то в порівнянні з кам’яними спорудами, дерев’яні стійкіші до землетрусів . При всіх своїх перевагах, дерев’яні конструкції мають й істотні недоліки, головні з яких — недовговічність і пожежонебезпека . Багато архітектурних пам’ятників згоріли від ударів блискавок або постраждали від пожеж.

Архітектура Далекого Сходу втілює особливий, урочистий і водночас

надзвичайно декоративний, художній стиль, який відбив життєрадісний і

разом з тим ф ілосо ф ський дух, властивий у цілому мистецтву цього регіону. Архітектура Далекосхідного регіону – величні і водночас незвичайні будівлі з красиво вигнутими багатоярусними дахами – справляє поетичне враження. Такий дизайн невипадковий, адже це, за повір’ями, допомагає відігнати злих духів: у Давньому Китаї вважали : духи можуть пересуватися тільки прямо або звертати вбік під прямим кутом, тому вигнуті ф орми не дають їм можливості дістатися до людей. Подібний символічний зміст має й інший декор будівлі: малюнки, глиняні ф ігурки мі ф ічних істот, серед яких майже завжди дракон, мають захи щ ати мешканців будинку від злих духів. І щ о важливіша будівля, то більше таких «захисників» перебуває на ній. Красу декору, щ о вражає яскравістю ф арб, доповнюють різнокольорова черепиця та пишне різьблення.

Усвідомлення людиною єдності духу і тіла, неба і землі, властиве буд-

дизму, знайшло відображення в культових спорудах – пагодах . Здебільшого характерною особливістю цих будівель є висота та багатоярусність, щ о також несе певні символічні змісти. Кожний ярус має свій дах і з загнутими навісами, щ о виступають. Основа пагод має різну ф орму – круглу, квадратну, шести- та восьмикутну. Я русний стиль властивий і світській архітектурі Далекого Сходу, наприклад будівлям палаців, дахи яких часто робили багаторівневими. Особливим є внутрішнє оздоблення будівель Китаю. Згідно з традицією, будинок є невід’ємною частиною навколишнього пейзажу, свого роду ширмою, крізь яку природа ніби «входить» усередину будівлі, доповнює і збагачує її. І тому в основі традиційної китайської будівлі – дерев’яні чи кам’яні стовпи, а між ними – легкі стіни і перегородки, які швидко збираються і монтуються, а також відповідно декоруються. Щ об відокремити одне примі щ ення від іншого, дуже часто використовували ширми. Обов’язковою належністю будь-якого будинку був внутрішній двір із

Символом столиці Китаю, Пекіна, є Храм Неба , побудований в епоху династії Мін і нині занесений ЮНЕСКО до Списку об’єктів світової культурної спадщини людства. В образі Храму Неба втілено уявлення китайців про впорядкованість світобудови та її закони. За замислом зодчих,

розміщення храму та його вигляд мали уособлювати гармонію священних сил Землі і Неба. Кругла в плані будівля храму (коло – символ Сонця, Неба), розміщена на квадратній ділянці (квадрат символізує Землю), втілює союз Неба і Землі. Храм має три яруси, які уособлюють три основні сили Всесвіту – Небо, Землю і Людину. Синя глазурована черепиця триярусного даху, покладена у вигляді променів, символізує небесну блакить. Колони пофарбовано в червоний колір – колір вогню, що символізує союз Неба і Землі. Навіть кількість колон храму має свою символіку: 4 великі 18-метрові колони означають чотири пори року, 12 середніх колон – 12 місяців, 12 позолочених колон – 12 двогодинних відрізків часу. А разом 28 колон символізують 28 сузір’їв. Храм прикрашено багатим декором.

Велика Китайська стіна — це візитівка Китаю, найбільша оборонна споруда у світі. Велетенських розмірів стіна з баштами, яка була збудована на північному кордоні Китаю для захисту від набігів кочівників. Спочатку вона сягала 750км завдовжки, а після численних добудов и довжина перевищила 3000км. Стійка й широка, вона пролягала між неприступними гірськими вершинами, утворюючи химерні петлі, вражаючи своєю величчю та поєднанням із гірською природою. Складена з дерева та очерету, стіна лише згодом була облицьована каменем, але й у початковому вигляді була дуже стійкою. Товщина стіни — 8м, висота — 16м. Зверху на стіні пролягає шлях, огороджений зубцями з бійницями. Важкі наріжні башти, розташовані через кожні 100м, слугували для швидкого передавання світлових сигналів . Згідно з легендою, душа Цінь Ші Хуан-ді під час сну злетіла на Місяць і звідти побачила Землю . Китайська імперія видалася йому маленькою беззахисною цяткою. Тоді й народилась у імператора думка спорудити мур, що захистив би всю імперію від набігів жорстоких варварів. Старовинна китайська легенда оповідає, що будівничі великого китайського муру замішували розчин для скріплення каменів на рисовому відварі. В наші дні, під час археологічних досліджень перед реставрацією міського муру періоду Мін (1368—1644) археологи дійсно знайшли в складі вапняного розчину сліди рисового клейстеру. Цілком можливо, що легенда передає реальні факти — стверджують до слідники. Ці каво, що під час будівництва найбільшої споруди в історії людства — Великого китайського муру, загальна протяжність якого понад 5 тис. км, основним будівельним матеріалом (поряд із кам’яними плитами) були глина й глиняна цегла. Об’єми видобутку глини для зведення муру становили тільки за часів царювання імператора Ши Хуан-ді (III ст. до Р. Х.) більше 30 млн м 3 .

Пагода Люхета (Пагода Шести Гармоній) ( кит. упр. 六和塔 , піньінь : Li ù h é T ǎ ) — 13-ярусна 60 метрова пагода в південній части ні міст а Ханчжоу , Китай , є одним з я скрав их пам’ятник і в арх і тектур и Кита ю пер і од у династ ії Сун .

Восьми кутна пагода, названа на честь шести гармон і й буддизм у , р озташована на бере зі р і ки Цяньтанцзян , біля п і дн і ж ж я пагорба Ю е лунь. В перше в она б у ла по будова на в пер і од Північної і мпер ії Сун ( 960 — 1127 гг.), поті м знищ ена в 1121 році і по в н і стю відбудова на в 1165 році , в пер і од Південної і мпер ії Сун ( 1127 — 1279 ). В 1900 році б у ла проведена сер йо зна реконструкц і я пагод и .

Згідно з і сториком Джозефом Нидхемом , пагода ран іше служила маяком, до пом а гала морякам визначати м і с це стоянки вночі , а так о ж за х ищала від приливн и х х в и л ь . З висоти пагод и від кр и ва є т ь ся гарн ий вид на долину р і ки Цяньтанцзян та дв оярусний м і ст через не ї , я к и й б ув по будований китайс ь ким і нженером Лао І шенем в 1934-1937 рок ах.

4.Етап закріплення засвоєних знань