Морква яка прикметники
Прикметники, змінюючись за родами, відмінками й числами, відповідають на такі питання:
| 1) | називний | — який? яка? яке? які?; |
| 2) | родовий | — якого? якої? якого? яких?; |
| 3) | давальний | — якому? якій? якому? яким?; |
| 4) | знахідний | — який? або якого? яку? яке? які? або яких?; |
| 5) | орудний | — яким? якою? яким? якими? ; |
| 6) | місцевий | — (на) якому? якій? якому? яких? |
Усі прикметники відмінюються за одним зразком без винятків. Є лише невелика різниця у вживанні букв а, у, е, и та я, ю, є, і в закінченнях твердої і м’якої груп.
До твердої групи належать прикметники з основою на будь-який твердий приголосний: гарячий, чужий, короткий, зелений, братів, сестрин.
До м’якої групи належать прикметники з основою на м’який [нˊ]: синій, давній, ранній, пізній. Сюди належать також безкраїй, довговіїй, короткошиїй з основою на [й].
Нижче в таблиці наведено буквені (не звукові) закінчення прикметників за родами, числами і групами.
У роді прикметники мають такі самі закінчення, як і в чоловічому, за винятком лише називного й знахідного відмінків, де в середньому роді виступає закінчення -е (-є): зелене, синє.
| Відмінки | Чоловічий рід | Жіночий рід | Множина | |||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Тверда група (жовтий) | М’яка група (синій) | Тверда група (жовта) | М’яка група (синя) | Тверда група (жовті) | М’яка група (сині) | |
| Н. | -ий, | -ій | -а | -я | -і | -і |
| Р. | -ого | -ого | -ої | -ої | -их | -іх |
| Д. | -ому | -ому | -ій | -ій | -им | -їм |
| Зн. | Як у називному або родовому відмінку | -у | -ю | Як у називному або родовому відмінку | ||
| Ор. | -им | -ім | -ою | -ою | -ими | -іми |
| М. (на) | -ому/ -ім | -ому/ -ім | -ій | -ій | -их | -іх |
3. Присвійні прикметники, їх творення та правопис
Присвійні прикметники відповідають на питання чий? чия? чиє? чиї?, тому що вказують на приналежність особі або тварині :
Присвійні прикметники мають свої словотвірні типи і утворюються від назв людей і тварин.
Від іменників 1 відміни — назв людей
• -ин -: твірна основа закінчується на приголосний, окрім [й]: сестр-а – сестр- ин , баб-а – баб- ин ;
Якщо кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х], то вони чергуються з [ж], [ч], [ш]:
Ольга – Ольж-ин, тітка – тітч-ин, Солоха – Солош-ин.
Від іменників 2 відміни — за допомогою суфікса -ів (-їв):
При відмінюванні відбувається чергування
-ів/-ов : дядько – дядьк- ів , дядьк- ов -ого;
-ів (-їв)/ – ев (-єв): Андрій – Андрі- їв , Андрі- єв -ого; лікар – лікар- ів , лікар- ев -ого.
Від назв тварин за допомогою суфіксів -ач-, -яч-, -ч-, -ин- : орл- ин -е гніздо, вов- ч -ий хвіст.
Батьків- ськ -і збори (збори батьків) — відносний, батьк- ов -а хата (чия?) — присвійний.
Присвійні прикметники також, як і відносні, не мають характеристик якісних, вони не позначають ознаку, яка виявляється більшою чи меншою мірою, вони не утворюють антонімічних пар.
Присвійні прикметники, утворені від іменників — власних назв , пишуть з великої літери : Сергіїв олівець, Софіїн вінок, Шевченкова поема.
Прикметники з суфіксом -ськ-, що входять до складу назв, які мають значення «пам’яті», «імені», також пишуть із великої букви : Шевченківська конференція, Макаренківські читання.
Присвійні прикметники, утворені від власних імен, які входять до складу фразеологізмів , наукових термінів та народних назв рослин пишуться з малої літери:
Езоп – езопова мова, Піфагор – піфагорова теорема, Петро – петрів батіг (цикорій).