Магнітне поле — це форма матерії, яка існує навколо намагнічених тіл, провідників зі струмом, рухомих заряджених тіл і частинок та діє на інші намагнічені тіла, провідники зі струмом, рухомі заряджені тіла й частинки, розташовані в цьому полі.
Ділянки, де магнітна дія магніту виявляється найсильнішою, називають полюсами магніту.
Місця магніту, де магнітна дія виявляється найсильнішою, називають полюсами магніту. Ділянку магніту, де не виявляється його магнітна дія, називають середньою лінією магніту.
Як матеріали для постійних магнітів зазвичай використовують залізо, нікель, кобальт, деякі сплави рідкісноземельних металів, а також деякі природні мінерали, такі як магнетити. Постійні магніти застосовуються як автономні (тобто такі, що не споживають енергії) джерела магнітного поля.
У 1831 році Майкл Фарадей відкрив явище електромагнітної індукції, тобто факт, що зміна магнітного поля призводить до виникнення електричного поля.
Магні́т, заст. магне́т, морське́ залізо, тягуне́ць — тіло, що має власне магнітне поле, магнітний диполь. Можливо, слово походить від дав.-гр. Μαγνῆτις λίθος (Magnētis líthos), «камінь з Магнесії» — від назви регіону Магнісія й давнього міста Магнесія в Малій Азії, де в давнину були відкриті …