Медичне значення синантропних тварин: у чому небезпека?

Синантропні тварини — це тварини, які живуть поруч із людиною в її оселі або в безпосередній близькості: кліщі, блохи, воші, комарі, домова миша, сірий щур, будинковий горобець, сільська й міська ластівки та ще багато інших.

Життєві цикли цих тварин пристосовано до умов, створених або видозмінених людиною. Багато видів синантропних тварин, що контактують як із людиною, так і зі свійськими й дикими тваринами, часто є резервуарами або переносниками збудників хвороб, серед яких є й особливо небезпечні.

Усі тварини-синантропи діляться на дві групи — облігатні (обов’язкові) і факультативні (можливі). До облігатних належать тварини, тісно пов’язані з людиною (будинкова миша, сірий щур, тарган), які за межами людських поселень зазвичай не трапляються. Факультативні синантропи пов’язані з людиною слабше, людські поселення вони відвідують періодично і на короткий час (ласка, тхір заходять у двори, полівка — в будинок).

Співіснування людини із синантропами вигідно останнім, але незручно для людини. Адже синантропи — паразити (живуть коштом людини), вони завдають шкоди запасам їжі, одягу, предметам побуту, забруднюють і навіть руйнують житло. Найбільша ж їхня небезпека полягає в тому, що синантропні тварини — гризуни, гельмінти, кліщі, блохи, комарі, мухи, воші, блощиці — мають неабияке медичне значення, бо можуть переносити збудників різних інфекційних хвороб.

Особливої уваги потребують тварини з високою синантропізацією — гризуни. Вони спричиняють безліч мороки й шкоди людині: забруднюють і псують продукти харчування та запаси зернових, культурні рослини, господарські, промислові, житлові споруди, одяг тощо. У посівах озимини в більшості регіонів заселеність гризунами сягає 27–89 %, а заселеність багаторічних трав, садів, неорних земель, лісосмуг — і всіх 100 %, там гризунів аж до 6 жилих колоній на гектар.

Та найбільшої шкоди вони завдають людині як переносники збудників різних захворювань. Хвороби, що їх щурі й миші передають людині, належать до небезпечних інфекційних захворювань. Вони можуть передаватися через паразитів, яких переносять щурі й миші (кліщі, блохи), та через забруднені екскрементами гризунів воду, харчові продукти, одяг, предмети побуту. Від гризунів виділено збудників понад 40 небезпечних інфекційних хвороб, серед яких чума, сказ, туляремія, лептоспіроз, ієрсиніоз, лістеріоз, сальмонельоз, токсокароз, содоку, лейшманіоз, поворотний тиф, рикетсіози, лямбліоз, енцефаліти, геморагічні гарячки та інші.

Медичне значення гризунів пов’язано також з інтрузивним (втручальним), алергічним і травматичним впливами. Щороку реєструють кілька тисяч укусів людей сірими щурами. Через карантинні заходи закриваються заклади харчування, а гризуни зіштовхуються з нестачею їжі і в її пошуках можуть поводитися незвично й агресивно.

Ще одна група синантропів — членистоногі, до яких належать паразити людини, проміжні господарі паразитів, переносники збудників хвороб і отруйні особини. Інфекційні й паразитарні захворювання людини і тварин, збудників яких передають членистоногі (наприклад, комахи й кліщі), належать до групи трансмісивних хвороб (лат. trasmissio — перенесення на інших). Ця група охоплює більше як 200 нозологічних форм, що їх викликають віруси, бактерії, рикетсії, найпростіші та гельмінти.

Щоб збудник зберігався як біологічний вид, передаватися від одного індивідуума до другого він може тільки за допомогою переносника, в організмі якого збудник не лише зберігається, а й проходить певний цикл свого розвитку. Велике епідемічне значення як чинники передачі мають живі переносники збудників інфекційних хвороб.

• Комарі — біологічні переносники збудників малярії, туляремії, японського енцефаліту, гарячки денге, жовтої гарячки, гарячки Західного Нілу, чікунгунья, глистових інвазій.
• Кліщі (іксодові, аргасові, гамазові, краснотілки) — біологічні переносники і джерела збудників Крим-Конго геморагічої гарячки, хвороби К’ясанурського лісу, хвороби Лайма (кліщовий бореліоз), кліщового поворотного тифу, кліщового енцефаліту, гарячки цуцугамуші, Ку-гарячки, марсельської гарячки і багато інших.
• Мухи — механічні переносники збудників холери, черевного тифу, гепатиту А і Е, дизентерії й інших кишкових інфекцій, африканського трипаносомозу (муха цеце).
• Блохи, москіти, воші — також переносники збудників хвороб.

Розмаїті ландшафти, водні джерела, ґрунти, рослинність, клімат, багата фауна — все це забезпечує тривале існування і стійкість природних осередків багатьох природно-вогнищевих небезпечних інфекційних хвороб. На цих територіях є відповідні джерела (резервуари) збудників та умови для підтримання епізоотичного й епідемічного процесів. Серед чинників погіршення епізоото-епідемічної ситуації — зменшення обсягів дезінсекції й дератизації з метою зниження ризиків від життєдіяльності проблемних біологічних видів тварин, глобальні зміни клімату.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» регламентує проведення суцільних профілактичних дератизаційних та дезінфекційних заходів у жилій зоні та на фермах і полях не рідше як двічі на рік — навесні й восени. Ці заходи має бути спрямовано на джерела збудників інфекції й механізми їх передачі.

Перелік дистриб’юторів препаратів компанії «Сингента» для проведення дезінсекції й дератизації знайдете за посиланням

Пацюки – джерело і переносники багатьох інфекційних недуг

Пацюк (Rattus) — рід ссавців родини мишових (Muridae) ряду мишоподібні (Muriformes) надряду гризуни (Rodentia). Нерідко пацюків називають щурами. Вони є супутниками господарської діяльності людини і завдають значних збитків, поїдаючи велику кількість кормів та продуктів. Окрім того, пацюки небезпечні тим, що передають близько 200 інфекційних, інвазійних захворювань тваринам та людям через бліх, кліщів та інших паразитів. Найбільш небезпечними хворобами, у розповсюдженні яких важливу роль відіграють гризуни, є наступні:

-сибірка – всі гризуни сприятливі до сибірки. Зважаючи на те, що спори збудника сибірки десятки років можуть зберігатися у землі, гризуни, утворюючи нори, механічно виносять ці спори на поверхню;

-туляремія – в природі на туляремію хворіють гризуни. Менш чутливі до цього захворювання собаки, коти та сільськогосподарські тварини. Останні заражаються туляремією від хворих гризунів у природних вогнищах цієї хвороби, які зберігають активність до 50 років і більше. Людині передається ця хвороба через укуси комарів, степків, а також при знятті шкір з водяних щурів і через заражену воду;

-бруцельоз – дуже небезпечне хронічне захворювання сільськогосподарських тварин та людей;

-хвороба Ауєскі – небезпечне вірусне захворювання сільськогосподарських тварин. Постійним джерелом збудника хвороби в природі є гризуни;

-лептоспіроз – інфекційне захворювання сільськогосподарських тварин і людини. Гризуни є резервуаром цього захворювання. Перехворівши цією хворобою гризуни на довгий час залишаються лептоспіроносіями, виділяючи збудник у навколишнє середовище. Основний шлях передачі збудника тваринам – через воду. Особливу загрозу становлять калюжі, ставки, болота;

-ботулізм – в трупах гризунів розмножуються збудники ботулізму з утворенням сильної отрути. Тварини, поїдаючи такі трупи, отримують сильне отруєння. Токсин може виділятися у навколишнє середовище з екскрементами щурів.

Гризуни переносять чуму, ящур, бешиху, кокцидіоз, сказ.

На земній кулі налічується більше 2500 видів гризунів. Серед найпоширеніших видів ті, які живуть у приміщеннях або біля населених пунктів.

Сірий пацюк – досить велика тварина, яка веде нічний спосіб життя. Маса тіла дорослого щура сягає 150–800 грамів. На рік щуряча сім’я дає понад 800 осіб. Через високу плодючість їм необхідно багато корму, а також води, без якої вони не можуть жити більше 36 годин. У щурів розвинені нюх, смак, слух, проте зір поганий. Зазвичай вони живуть замкненими колоніями до декількох десятків особин.

Миша хатня – маленький гризун у порівнянні з сірим щуром, але здатний з’їдати велику кількість корму та продуктів. Одна сім’я на рік може дати до 800 особин, статевозрілими миші стають у 2 місяці, вагітність триває 18-20 днів. Миші живуть 2 – 3роки.

Миша польова або полівка – відрізняється від хатніх мишей розміром (маса тіла – до 70 грамів) і способом життя, вони живуть колоніями у степу, в лісі. Для розмноження утворюють гнізда в землі з великою кількістю ходів. Особливо великий збиток наносять посівам. Дуже плодовиті. Статевозрілими стають у 20-30 днів, вагітність триває 18 днів. Один раз на місяць самки приносять 8–10 мишенят. Якщо 5 пар полівок помістити у сприятливі умови, то до кінця року загальна їх кількість разом з потомством складе 6 мільярдів. У разі незадовільних умов, їх кількість різко зменшується. Але завдяки плодючості так само швидко поповнюється.

Високоякісними, ефективними засобами боротьби з гризунами є готові принади: «Стоп гризун», «Дерат», «Смерть щурам», « Бродісан».