Позакореневе підживлення овочів

Ольга Капітанська, к.б.н., керівник науково-дослідного відділу

Сергій Полянчиков, директор з розвитку

Ірина Логінова, к.с.-г.н., консультант з живлення рослин

Позакореневе підживлення – це ефективний та оперативний спосіб забезпечення рослин необхідними елементами живлення та зменшення негативного впливу стресів протягом усього вегетаційного періоду. При правильному застосуванні, позакореневе підживлення може бути більш точним інструментом ліквідації дефіцитів порівняно з внесенням добрив у ґрунт, оскільки поживні речовини будуть надходити безпосередньо до тканини рослини у критичні стадії розвитку.

Проте, варто пам’ятати, що позакореневе підживлення не замінює ґрунтове внесення добрив, але може ефективно доповнити програму основного живлення для покращення врожайності та якості сільськогосподарських культур.

Позакореневі підживлення добривами та біостимуляторами зазвичай використовують з метою:

• Ліквідації дефіциту, спричиненого обмеженим поглинанням поживних речовин кореневою системою в результаті дії ґрунтово-кліматичних факторів або відсутністю відповідних елементів живлення в ґрунті.
• Зменшення негативної дії стресу при пошкодженнях та уповільненні ростових процесів або для підвищення стресостійкості.
• Оптимізації системи живлення з метою забезпечення поживними речовинами рослин у критичні пікові періоди потреби на елементи живлення для досягнення максимальної продуктивності та покращення якості урожаю в інтенсивних технологіях вирощування культур.

Оцінюючи різні добрива за показником вартості одиниці діючої речовини, зрозуміло, що позакореневі добрива є дорожчими в порівнянні з еквівалентною кількістю добрив, внесених в ґрунт. Проте, листкові добрива містять у своєму складі компоненти, що істотно покращують поглинання елементів, забезпечують високу специфічність та швидкість реакції, яких неможливо досягти при ґрунтовому внесенні.

Про агрономічну ефективність позакореневих підживлень свідчать як чітке наукове обґрунтування, так і значний світовий досвід. Проте, для підвищення економічної віддачі від застосування фоліарних добрив та біостимуляторів, необхідно правильно врахувати фізіологічні особливості культур та дотримуватись правил проведення підживлень.

Дані аналізу ґрунту є основою для встановлення поживного потенціалу поля, але навіть якщо елементи живлення присутні в ґрунті в достатній кількості, з тих чи інших причин вони можуть бути недоступні для рослин. Аналіз рослинних тканин – це техніка, яка дозволяє точно визначити, нестача яких поживних речовини обмежує ріст культури за даних умов. Правильна інтерпретація цих аналізів є ключем до ефективності підживлень.

Також важливо враховувати екологічні умови та те, як вони можуть впливати на динаміку надходження поживних речовин до рослин протягом усього періоду вегетації. Доступність поживних речовин з ґрунту блокується фізико-хімічними (тип ґрунту, рН ґрунтового розчину, вміст органічної речовини, внесені добрива), біологічними (мікробіологічна активність ґрунту, ураження хворобами або шкідниками) чи екологічними факторами (вологість та температура ґрунту).

Наприклад, при значеннях рН ґрунту вище 7,5 – доступність поживних речовин, зокрема фосфору, бору, марганцю та цинку, зменшується, хоча в ґрунті можуть бути присутні високі загальні кількості цих елементів.

Низька температура ґрунту порушує поглинання і засвоєння азоту, фосфору, сірки, заліза, марганцю та цинку, а висока температура та посушливі умови – спричиняють порушення поглинання калію, кальцію, міді та бору (рис. 1).

Високий вміст Са та Mg виступають антагоністами калію і заважають поглинанню останнього кореневою системою, надлишок іонів Fe та Mn блокують надходження Р, Сu та Mo. Високий вміст органічної речовини може ускладнювати поглинання Fe, Mn, Сu та Mo. Все це в сукупності означає, що визначення необхідних елементів для позакореневого внесення слід починати з тестування ґрунту і тканинної діагностики та коригувати залежно від умов навколишнього середовища.

Рис. 1. Фактори зниження рухомості та засвоєння елементів живлення з ґрунту.

2. Встановіть оптимальну фазу

Це один з найбільш важливих аспектів програми позакореневого підживлення. Оптимальні терміни будуть варіювати залежно від культури та географічного розташування, але найбільш чутливими є фази, коли закладаються репродуктивні органи, а також фази цвітіння та наливу зерна. Наприклад, на продуктивність кукурудзи значний вплив мають обробки у фазу 3-5 листків (V3 – V5), коли закладаються репродуктивні органи, і період від появи 8-10 листків до викидання волотей (V8 – VТ), що характеризується інтенсивним ростом вегетативної маси та визначенням потенційної кількості рядків у початку та зерен у них.

Крім того, на різних етапах розвитку рослин для них характерні підвищені потреби в окремих елементах живлення. Наприклад, на ранніх етапах розвитку, під час формування кореневої системи, особливо важливими є Р та Zn. Під час цвітіння та росту плодів – відмічають підвищену потребу в B, Са та Cu, які важливі як для формування зародку, так і для нормального розвитку плодів. Проте, ці періоди дуже часто співпадають з часом жорсткого дефіциту вологи, що обмежує надходження та транспорт Са та В до генеративних органів.

Обмеження поглинання поживних речовин з ґрунту у зв’язку з старінням рослини призводить до зменшення надходження N в період наливу зерна злакових культур та обумовлює необхідність додаткового внесення азоту.

Застосування позакореневих підживлень можна поєднати із внесенням гербіцидів, інсектицидів або фунгіцидів для зниження затрат на внесення.

Але дуже важливо пам’ятати, що не варто проводити обробку рослин, коли вони перебувають в умовах стресу! Виключенням є біостимулятори, які застосовують як стреспротектори для зниження або уникнення негативної дії абіотичних факторів та швидкого відновлення після стресу. В цьому випадку слід розрізняти продукти, які працюють на попередження стресу і мають загальній стимулюючий вплив (водорості, гумінові речовини), та ті, що краще проявляють себе при застосуванні з метою зняття наслідків стресорів (наприклад, амінокислоти при гербіцидному стресі).

3. Визначте оптимальній час для підживлення

Температура навколишнього середовища та відносна вологість повітря значною мірою впливатимуть на фізичні властивості та ефективність позакореневих підживлень. Найкращий час для внесення – рано вранці або пізно ввечері, коли продихи відкриті, а клітини знаходяться у тургорі.

Оптимальна температура – близько 22-23 ° С. Позакореневе підживлення не рекомендується, коли температура повітря нижча +10 ° С або перевищує +25 ° С. Якщо погода надзвичайно спекотна і суха, рекомендується провести обробки між 2-4 годинами ранку.

Температура впливатиме на різні фізико-хімічні параметри розчину. Загалом, зростання температури збільшує розчинність активних інгредієнтів та ад’ювантів, але зменшує в’язкість, поверхневий натяг та гігроскопічну точку. Крім того, високі температури прискорять швидкість випаровування розчинів та зменшать час для проникнення добрив.

Відносна вологість є основним фактором впливу на поглинання поживних розчинів, оскільки вона впливає на проникність крізь поверхню рослин та фізико-хімічні реакції нанесених речовин. При високій відносній вологості проникність часто збільшується за рахунок гідратації кутикули та затримки висихання солей, що осідають на поверхні листа. Найкраща вологість для поглинання поживних речовин – 70% і вище.

Утворення роси після позакореневого підживлення є важливою умовою для тривалого проникнення, оскільки добрива повторно розчиняються у волозі, сконденсованої на листках. Уникайте обприскування листя безпосередньо перед дощем або поверхневого поливу, щоб запобігти змиванню внесених добрив.

Обприскування повинно проводитися при швидкості вітру не більше 5 м/с. Це особливо важливо для дрібнодисперсних розпилювачів, так як такі спреї легко зносяться повітряними масами та дрейфують.

4. Виберіть форму добрив

Не всі добрива придатні для позакореневого внесення. Завдання полягає в максимальному поглинанні поживних речовин у рослинні тканини з мінімальним або відсутнім пошкодженням листя. Добрива повинні відповідати наступним стандартам:

• Висока розчинність. Поглинання поверхнею рослини відбуватиметься лише тоді, коли нанесена сполука повністю розчина у рідкій фазі. Тому для приготування робочого розчину найпростіше працювати з рідкими добривами.
• Низький сольовий індекс (осмоляльність), при якому зменшується потенційна можливість пошкодження тканин при контакті з добривами.
• Висока чистота забезпечує сумісність компонентів бакової суміші, відсутність небажаних баластних домішок, що можуть мати токсичний ефект на рослини.

Добрива для позакореневого підживлення представлені неорганічними солями, хелатованими мікроелементами або комплексонатами металів.

Важливою характеристикою ефективного листкового добрива є гігроскопічна точка його розчину: показник відносної вологості повітря, вище за яку тверде добриво починає розчинятись у адсорбованій з повітря волозі. Після нанесення на лист, розчин добрива поступово проникає у лист, а решта – за низької вологості повітря (нижчу за ГТ) висихає, в результаті чого на поверхні кутикули утворюється залишок компонентів добрива (сольовий наліт). Отже, чим нижчий показник ГТ, тим довше розчин буде лишатися на рослині. Наступне розчинення цих солей також визначаються гігроскопічною точкою сполуки і відносною вологістю повітря (рис.2).

Рис. 2. Низька ефективність добрив з високою гігроскопічною точкою.

Так, наприклад, ГТ борної кислоти становить 98%, тобто, для більшості умов літа, нанесений на лист розчин борної кислоти швидко висихатиме, а для його повторного розчинення буде необхідно, що відносна вологість повітря перевищувала 98%, що є досить рідким явищем. ГТ для більшості сульфатів становить 87-95%. Хелати мікроелементів та добрива на основі боретаноламіну, загалом, мають нижчі ГТ, ніж неорганічні мінеральні солі.

Таким чином, більшість позакореневих добрив на основі солей можуть бути ефективними за високої відносної вологості повітря. Покращити поглинання елементів можливо при додаванні ад’ювантів та біологічно активних речовин, які здатні знижувати гігроскопічну точку добрива та збільшувати контакт краплі з поверхнею листка, підвищуючи адсорбцію добрив.

Для підживлення мікроелементами рекомендовано використовувати органічні комплексонати (сполуки з органічними та амінокислотами, лігносульфонати та ін.) та стійкі синтетичні хелати (ОЕДФ, ЕДТА та ін.). Перевагою хелатів є їх висока технологічність, можливість уникнути взаємодії мікроелементів з іншими іонами в розчині та забезпечення відмінної сумісності компонентів у бакових сумішах. При виборі хелатованого добрива обов’язково враховують ступіть хелатування, який, згідно з європейськими регламентами якості добрив, повинен становити не менше ніж 80 %.

5. Дотримуйтесь правил приготування робочого розчину

Багатокомпонентні бакові суміші, особливо при використанні добрив на основі неоранічних солей, можуть викликати фізичну несумісність у вигляді випадіння осаду і засмічення фільтрів. При використанні жорсткої води низької якості, в робочих розчинах добрив також часто виникають проблеми з сумісністю, а, отже, з подальшою ефективність позакореневих добрив.

Для підвищення ефективності агрохімікатів, до активного інгредієнту додають допоміжні речовини – ад’юванти, які полегшують застосування, змішування компонентів та забезпечують стабільність робочого розчину, підвищують ефективність діючої речовини, що наносяться на листкову поверхню рослин за рахунок покращення властивостей змочування, розтікання, утримання, проникнення та зволоження.

Об’єм робочого розчину повинен бути достатнім, щоб повністю покрити листкову пластину рослини, але щоб не виникало стікання поживних речовин з листків. Враховуйте як концентрацію, так і об’єм розпилення. Якщо ви застосовуєте менший (або більший) об’єм, ніж рекомендується, потрібно відповідно збільшити (або зменшити) концентрацію добрива для розпилення, щоб зберегти загальну норму внесення на одиницю площі. Слідкуйте, щоб концентрація розпилення не була занадто високою, оскільки концентрований розчин може обпекти листя.

НВК «Квадрат» має повну лінійку спеціальних добрив із збалансованим набором поживних елементів, біостимуляторів, та високоефективних ад’ювантів. При розробці наших продуктів ми притримуємося науково-обґрунтованого підходу, при якому максимально враховано можливі стресові умови, в яких може перебувати рослина, та фізіологічну потребу окремих сільськогосподарських культур в елементах живлення у відповідні фази.

Надруковано: журнал “ПРОПОЗИЦІЯ” №5, 2021

Позакореневе підживлення рослин, його особливості й переваги

Позакореневе або листкове підживлення в сучасних агротехнологіях є надзвичайно дієвим способом оперативного забезпечення сільськогосподарських культур необхідними елементами живлення. Цей метод набув широкого практичного застосування в 1950-х роках, після того як дослідження, проведені в Мічиганському державному університеті, довели ефективність поглинання поживних речовин рослинами не лише кореневою системою рослин, а й надземними органами, переважно листям. З того часу хімічні компанії, виробники препаратів, що забезпечують культури необхідними мінералами та корисними сполуками, випустили цілу серію продукції, призначеної саме для позакореневого живлення рослин.

Принцип позакореневого внесення добрив полягає в тому, щоб використовувати живильний розчин як аерозоль для обприскування вегетативних частин рослини замість традиційного поливу ним ґрунту. Така технологія має ряд переваг, оскільки дозволяє:

– суттєво зменшити витрату добрив;

– скоротити час надходження поживних речовин до органів рослин;

– поповнити нестачу необхідного елементу за найкоротший час;

– здійснювати підживлення навіть у стресових ситуаціях, у разі несприятливих погодних умов (нестачі вологи, за низьких температур, заморозків тощо);

– досягти значної економії завдяки поєднанню позакореневого підживлення з обробками ЗЗР (засобами захисту рослин);

– забезпечити живлення культурам, що вирощуються із застосуванням технологій мінімального (mini-till) та нульового (no-till) обробітку ґрунту, або ж у тому випадку, коли фаза розвитку рослин обмежує технологічні можливості прикореневого внесення добрив;

– впливати на зростання майбутніх урожаїв у фазі цвітіння та плодоутворення культур.

При потраплянні дрібнодисперсних крапель розчину з поживними речовинами на поверхню стебел і листя, доставка та засвоєння необхідних елементів живлення відбуваються набагато швидше, ніж у випадку їх транспортування через кореневу систему. В процесі обмінної абсорбції поверхнею листя, стебел, черешків та інших вегетативних органів здійснюється поглинання мінеральних компонентів робочого розчину та негайне переміщення поживних речовин насамперед в місця їх гострої настачі. Якщо склад аерозольної рідини підібраний оптимально, то необхідні елементи, що надходять найбільш активно через продихи, розташовані на нижній стороні листка, одразу включаються до складу органічних сполук рослинних клітин (білків, ферментів, пластид тощо) і надають позитивний вплив на інтенсивність фізіологічних процесів у рослинному організмі.

Водночас не можна розглядати позакореневі підживлення як єдиний спосіб забезпечення культур поживними елементами, оскільки обсяг споживаних рослинами корисних речовин, необхідних для їх успішної життєдіяльності, у багато разів перевищує можливості надходження поживних елементів шляхом листкового підживлення. Основну частину мінеральних та органічних добрив традиційно вносять у ґрунт, звідки вони у вигляді ґрунтового розчину надходять через кореневу систему до рослинного організму. Тому кореневе живлення було й залишається основним способом забезпечення потреб культур у необхідних мікро- та макроелементах.

Перше позакореневе підживлення рекомендується застосувати у весняний період, з появою перших листків, коли воно сприятиме активному нарощуванню вегетативної маси завдяки швидкому засвоєнню поверхнею листя азотовмісних сполук в їх найбільш доступній формі. Саме до цього часу запаси азоту в ґрунті активно вимиваються талими водами та рясними опадами, тому кореневе живлення не завжди здатне забезпечити культури достатньою кількістю цього елементу.

Разом з азотом доцільно одночасно внести сполуки магнію й сірки, а також мікроелементи та пестициди. І хоча за листкового живлення швидкість поглинання сірки нижча, ніж азоту та магнію, рівень засвоюваності цих елементів клітинами вегетативних частин набагато вищий, ніж у кореневої системи. Дуже сприятливим для рослин є також внесення позакореневим способом мікроелементів. У цьому разі ефективність їх дії досягає 100%, тоді як при потраплянні в ґрунт вони схильні утворювати малодоступні або недоступні сполуки.

Головне в листковому живленні – виконання правил та дотримання норм концентрації під час приготування робочого розчину. Важливо не допустити опіку листя, що може статись у разі використання занадто насиченого розчину. Велику роль також відіграють погодні умови. Не можна проводити обприскування при яскравому сонячному освітленні, тому слід надавати перевагу сухій і похмурій погоді, або проводити листкове підживлення рано-вранці чи ввечері. Чим довший час мікрокраплі розчину знаходитимуться на поверхні листя, тим більша кількість поживних речовин засвоїться рослиною.

Найсприятливіший період для проведення другого листкового підживлення – це фаза бутонізації та фаза формування плодів, коли рослини потребують додаткової кількості мікроелементів. На той час їм вкрай потрібні такі макроелементи як калій та фосфор, але забезпечити ними культури в необхідній кількості за допомогою одного лише позакореневого живлення неможливо. Поглинання вегетативними органами рослин калію, а особливо фосфору є дуже низьким, що суттєво ускладнює їх надходження і засвоєння при листковому підживленні, тому в цьому разі оптимальним є кореневе підживлення, коли наявні в грунті доступні форми калію і фосформістких сполук культури отримують через кореневу систему.

Для досягнення високих показників урожайності культур слід вміло поєднувати обидва види підживлення та раціонально використовувати складові компоненти в робочому розчині.

Поділитись в соцмережах: