§ 14. Сільське господарство України. Рослинництво

СКЛАД СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА. Україна має давні сільськогосподарські традиції. Осіле землеробство на її території виникло ще в V-IV тисячоліттях до н. е. Наприкінці XIX ст. Україна постачала в Європу значну кількість сільськогосподарської продукції. І в наш час сільське господарство належить до важливих галузей міжнародної спеціалізації нашої держави.

В Україні рослинництво суттєво переважає тваринництво за вартістю продукції — 70 % проти 30 %. Рослинництво охоплює вирощування зернових, технічних, кормових культур, картоплярство, овочівництво, садівництво і ягідництво, виноградарство. Основними видами діяльності у тваринництві є скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство, конярство, бджільництво.

Продукція сільського господарства та продовольчі товари, що виробляє харчова промисловість, забезпечують внутрішній ринок країни і надходять на міжнародні ринки. З України вивозять кормове і продовольче зерно (кукурудзу, пшеницю, ячмінь); насіння соняшнику, ріпаку, сою і олію з них; м’ясні та молочні вироби; мед та плодоовочеву продукцію. Експорт сільськогосподарських і продовольчих товарів щорічно забезпечує понад чверть валютних надходжень країни.

СТРУКТУРА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ УГІДЬ. Загальна площа сільськогосподарських угідь в Україні становить 42 млн га (приблизно 70 % її території). У їх структурі різко переважають орні землі (рілля) — 79 %. Меншу частку становлять пасовища та сіножаті (мал. 54). Територія України належить до найбільш розораних у світі (для порівняння: частка орних земель у складі сільськогосподарських угідь у США — 20 %, Франції — 32 %). Найбільш розораними є степова та лісостепова зони; пасовища зосереджені переважно на Поліссі, у Карпатах та південно-східних сухостепових районах, сіножаті — у долинах річок лісової й лісостепової зон, на гірських схилах.

Рекорди світу

Найбільшу кількість сільськогосподарської продукції виробляють у Вінницькій, Полтавській, Дніпропетровській, Харківській і Київській областях.

Рекорди світу

Середня забезпеченість одного жителя України сільськогосподарськими угіддями більш як удвічі перевищує середньосвітовий показник і становить понад 0,9 га на одну особу.

Мал. 54. Структура сільськогосподарських угідь в Україні

ЧИННИКИ РОЗВИТКУ. Природні умови України сприятливі для розвитку сільського господарства. Переважно рівнинний рельєф, достатня кількість тепла і вологи в період активної вегетації рослин, значні площі родючих ґрунтів дають змогу вирощувати різноманітні сільськогосподарські культури помірної зони і розводити різні види тварин.

Агрокліматичні й ґрунтові ресурси України різноманітні й мають зональний розподіл. На півночі, у зоні мішаних лісів, переважають не надто родючі дерново-підзолисті та торфово-болотні ґрунти. Там середній рівень теплозабезпеченості та достатня, подекуди надмірна вологозабезпеченість. Такі умови сприятливі для вирощування льону-довгунця, картоплі, жита, хмелю. У середній смузі країни, у зонах широколистих лісів і лісостепу, більша теплозабезпеченість і достатнє зволоження, доволі родючі сірі лісові ґрунти й опідзолені чорноземи та найбільш родючі чорноземи типові. Степова зона має високу теплозабезпеченість, але недостатній рівень вологозабезпеченості, родючі чорноземи і темно-каштанові ґрунти. Особливі агрокліматичні умови мають Карпати та Кримські гори.

Серед соціально-економічних чинників важливу роль відіграють трудові ресурси, особливості розселення жителів, давні землеробські традиції українців, характер землеволодіння й аграрна політика держави. В Україні тривалий час земля була в користуванні великих колективних господарств (колгоспів). Проте останніми роками відбулися зміни: розпаювання та роздержавлення землі в сільській місцевості, ліквідація колгоспів як основної форми організації сільськогосподарського виробництва, виникнення фермерських господарств. На сільськогосподарський ринок України вийшли великі транснаціональні корпорації (ТНК).

Певний час розвиток сільського господарства України поєднував екстенсивний та інтенсивний шляхи. Для залучення додаткових земельних площ і поліпшення їх стану здійснювали водну меліорацію — осушення та зрошення земель. Осушення проводили в перезволожених і заболочених районах Полісся, Західної України і північного лісостепу. Зрошувальні землі розташовані на півдні України. Тепер перспективи розвитку сільськогосподарського виробництва пов’язують переважно з інтенсифікацією, що передбачає отримання більших врожаїв сільськогосподарських культур у результаті поліпшення обробітку земель, внесення безпечних добрив, збільшення продуктивності худоби завдяки селекції, покращення кормової бази тощо.

Упродовж останніх років в Україні впроваджують аграрну реформу, яка має на меті переведення сільськогосподарського виробництва на ринкові відносини. Серед першочергових завдань — завершення земельної реформи (зокрема, перетворення землі на товар, що підлягає купівлі-продажу) і розбудова системи державної підтримки дрібних фермерських господарств. Головними напрямами аграрної реформи визначено розвиток ринків збуту, органічне (екологічно чисте) виробництво і якість продукції.

Віднедавна в Україні сформувалися специфічні форми господарювання в аграрній сфері — агрохолдинги. Агрохолдинг — це сукупність материнської та дочірніх компаній, що виробляють і переробляють сільськогосподарську продукцію. Сьогодні в Україні налічують понад півсотні агрохолдингів, які контролюють близько 15 % площі ріллі в країні.

Подорож у слово

Агрохолдинг у перекладі означає: агро- (з лат.) — земельний, пов’язаний із землеволодінням, землекористуванням; холдинг (з англ.) — утримання, зберігання.

Рекорди світу

Найбільшими агрохолдингами в Україні є «Kernel», що володіє 524 тис. га земель, «Ukr Land Farming», МХП, Контіненталь Фармедз Груп.

РОСЛИННИЦТВО. Загалом рослинництво України представлено зерновим, олійним і цукробуряковим напрямами. Доволі розвинене картоплярство та овочівництво. У посівних площах суттєво переважають зернові культури (мал. 55).

Основним видом землеробської діяльності в Україні є зернове господарство — вирощування продовольчих хлібних (пшениця, жито), круп’яних (гречка, просо, рис), фуражних (ячмінь, овес, кукурудза), зернобобових (горох, квасоля) культур. За виробництвом та експортом зерна Україна посідає одне з провідних місць у світі. Найважливіша зернова культура — пшениця. Озиму пшеницю вирощують переважно в степовій і лісостеповій зонах. На сході цих зон, де взимку малий сніговий покрив, переважають посіви ярої пшениці. В Україні лідерами за валовими зборами пшениці є Харківська, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська, Херсонська, Вінницька області (мал. 56). Хоча жито — цінна продовольча культура, але на нього припадає лише 5 % посівних площ.

Подорож у слово

Фуражні культури — ті, що використовують як свіжі, так і висушені (сіно) для годування тварин.

Мал. 55. Структура посівних площ сільськогосподарських культур в Україні (2020 р.)

Ця культура невибаглива до ґрунтово-кліматичних умов, тому вирощують її здебільшого на півночі України, в окремих районах лісостепу, а також у Прикарпатті. Кукурудза — теплолюбна культура. Найбільші її посіви зосереджено в лісостепових районах. Україна входить до п’ятірки найбільших світових виробників кукурудзи, а в країні лідерами за її валовими зборами є Полтавська, Чернігівська, Сумська, Черкаська, Кіровоградська області (мал. 56).

Ячмінь вирощують усюди, але найбільше в степовій зоні. Провідними виробниками ячменю є Одеська, Миколаївська, Дніпропетровська, Херсонська області. Овес невибагливий до ґрунтово-кліматичних умов, тому його вирощують на півночі країни та в Прикарпатті. Кукурудзу, ячмінь і овес використовують не лише як цінні продовольчі, але й як фуражні культури для відгодівлі тварин.

Мал. 56. Виробництво пшениці та кукурудзи на зерно (2020 р.)

РОБОТА З КАРТОЮ

• 1. Перелічіть області, що забезпечують найбільші обсяги виробництва пшениці.
• 2. Якими є обсяги виробництва пшениці у вашій області?
• 3. Назвіть області, в яких обсяги виробництва кукурудзи на зерно найбільші.
• 4. Якими є обсяги виробництва кукурудзи на зерно у вашій області?

Цінними є й круп’яні культури. Найсприятливіші умови для вирощування вологолюбної гречки сформувалися на Поліссі та в північному лісостепу. Просо — посухостійка, теплолюбна культура, тому його вирощують переважно в степу. Вирощування вологолюбного рису в Україні ускладнене. Найбільші площі посівів були на поливних землях в АР Крим. Однак після російської анексії півострова й припинення подачі туди дніпровської води рисівництво в Криму занепало. Невеликі посіви рису збереглися в Херсонській області, а також у придунайських районах Одеської області.

Зернобобові культури (горох, квасолю, кормовий люпин, вику) вирощують у лісостепу та на Поліссі. Серед цих культур найбільші посівні площі в Україні донедавна займав горох, за валовими зборами якого наша країна є одним з європейських лідерів. Тепер різко зросли посіви й збори сої. Соя потребує достатньо тепла і вологи, тому її основні посівні площі зосереджені в Полтавській, Кіровоградській, Вінницькій, Хмельницькій, Київській областях. За її виробництвом Україна увійшла до десятки світових лідерів. Понад 2/3 вирощеного врожаю знаходить споживачів на зовнішньому ринку, а решту переробляють на корми та олію в Україні.

Мал. 57. Виробництво соняшнику (2020 р.)

Мал. 58. Виробництво ріпаку (2020 р.)

Рекорди світу

Україна посідає другу позицію в рейтингу найбільших експортерів ріпаку в світі, поступаючись лише Канаді (2020 р.)

Провідними технічними культурами, які вирощували в Україні, тривалий час були льон-довгунець, цукровий буряк, соняшник, тютюн, хміль, ефіроолійні та лікарські рослини. Тепер свої позиції зберіг лише соняшник — посухостійка олійна культура, що потребує великої кількості тепла. Найкращі умови для його вирощування сформувалися у степовій та лісостеповій зонах. На відміну від інших технічних культур, посівні площі під соняшником за останні роки суттєво зросли. Найбільші валові збори насіння соняшнику забезпечують Харківська, Кіровоградська, Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська та Одеська області (мал. 57). Україна разом з Аргентиною очолюють список світових виробників цієї цінної олійної культури. Різко збільшилися в Україні посівні площі ще двох експортних олійних культур — ріпаку і сої. Ріпак вирощують на заході країни, Поліссі та в лісостепу (мал. 58). У його насінні — понад 50 % олії, яку використовують у лакофарбовому, миловарному, маргариновому виробництвах. Макуху (вичавки) згодовують худобі. За експортом ріпаку Україна займає другу сходинку у рейтингу світових лідерів.

В Україні сформувалися надзвичайно сприятливі ґрунтово-кліматичні умови для вирощування цукрового буряку. Ця культура залежна від тепла, світла й вологи та потребує родючих ґрунтів, тому основним регіоном її вирощування є лісостеп. Ще наприкінці XX ст. Україна посідала значне місце у світі за валовими зборами буряків. Однак зменшення попиту на український цукор спричинило різке скорочення посівних площ. Сьогодні найбільше сіють і збирають цукрового буряку в Хмельницькій, Вінницькій, Полтавській, Тернопільській та Київській областях (мал. 59).

Мал. 59. Виробництво цукрового буряку (2020 р.)

Мал. 60. Виробництво картоплі (2020 р.)

Головними волокнистими культурами в Україні віддавна були льон-довгунець і коноплі — сировина для виробництва тканин та олії. Традиційно основні посіви льону-довгунця зосереджувалися на Поліссі та в Передкарпатті (Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська, Львівська області), де нежарке і вологе літо. Упродовж останніх років посівні площі під цією культурою та її валові збори різко скоротилися. Сьогодні цей перспективний для України вид господарської діяльності намагаються відродити.

З технічних культур в Україні вирощують також хміль (на Поліссі — у Житомирській, Рівненській та Хмельницькій областях). Його використовують у пивоварному та фармацевтичному виробництвах. Вирощування тютюну (сировини для виготовлення цигарок) не набуло в Україні великого поширення. Незначні посівні площі тютюну є в Чернівецькій, Вінницькій, Закарпатській областях.

В Україні вирощують і заготовляють чимало лікарських рослин (близько 100 видів). Культивують валеріану, кмин, шавлію, лаванду, м’яту перцеву, фенхель, беладону лікарську та ін. Ефіроолійні культури (троянду, м’яту, коріандр тощо) вирощують на півдні степової зони, найбільше — у Криму.

Важливе значення в рослинництві має картоплярство. Картопля є продовольчою, кормовою і технічною культурою (з неї виробляють крохмаль та спирт). Картоплю вирощують на всій території України, але найвища врожайність — на Поліссі та в лісостепу. За валовими зборами першість утримують Вінницька, Львівська, Чернігівська, Київська, Рівненська області (мал. 60).

Овочівництво розвинене повсюдно, але найбільше — у лісостепу й степу. На півночі та в центральних районах країни переважають такі овочеві культури: капуста, морква, столові буряки, огірки; на півдні — помідори, перець, баклажани, цибуля. Значні площі в Україні займають баштанні культури: гарбузи, кавуни, дині, кабачки, патисони. Основна зона їх вирощування — степова (Херсонська, Миколаївська, Запорізька області).

Рекорди світу

Україна — один зі світових лідерів з виробництва волоських горіхів (5-те місце). У 2020 р. в країні зібрали близько 126 тис. тонн горіхів.

Завдяки м’якому клімату та родючим ґрунтам в Україні розвинене садівництво. Зерняткові породи дерев (яблуні, груші) найкраще плодоносять у лісостепу та на Поліссі, а кісточкові (вишня, черешня, слива, алича, абрикос, персик) — на півдні, у степу. На всій території України поширені ягідники, у яких ростуть полуниці, малина, смородина, аґрус тощо. Найбільші площі садів та ягідників мають Вінницька, Полтавська, Тернопільська, Запорізька області та Закарпаття.

У південній і центральній частинах степу, у передгір’ях Криму та на Закарпатті розвинуте виноградарство. Виноград — теплолюбна і трудомістка культура. Найбільші площі під виноградниками зосереджено в АР Крим, у Закарпатській, Одеській, Миколаївській та Херсонській областях.

Кормові культури (одно- і багаторічні трави, кормові буряки, кукурудза на зелену масу тощо) вирощують у багатьох регіонах країни, проте найбільше — у лісостепу.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

• 1. У чому особливість структури сільськогосподарських угідь України? Якою, зокрема, є частка орних земель?
• 2. Які природні передумови розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні?
• 3. Які культури займають найбільші посівні площі в Україні? Де їх вирощують?
• 4. Із вирощування яких сільськогосподарських культур Україна входить до десятки світових лідерів?
• 5. Які відмінності є в спеціалізації овочівництва північних і південних районів України?
• 6. У яких регіонах розвивають садівництво та виноградарство?

Яка спеціалізація рослинництва у вашому регіоні? Які сільськогосподарські рослини вирощують у вашій місцевості?

ПОПРАЦЮЙТЕ В ГРУПІ

Охарактеризуйте значення, умови вирощування, географію поширення та обсяги виробництва основних технічних культур в Україні:

• група 1 — цукристих;
• група 2 — олійних;
• група 3 — волокнистих;
• група 4 — ефіроолійних і лікарських.

Будова зернівки пшениці: чим вкрите насіння, з яких частин складається зародок

Пшениця – найважливіша зернова культура, для насіння якої характерна особлива будова. Її зерно використовується для виробництва борошна, макаронів та хлібобулочних виробів. Також його застосовують як корм для худоби. Найбільшу цінність становлять білкові, вуглеводні та ферментативні характеристики. Для будови зернівки пшениці характерний ряд унікальних особливостей.

Що це таке

Зернівка – це простий сухий однонасінний плід, який має тонкий навколоплідник. Міцний оплодок відрізняється шкірястою структурою і щільно прилягає до насіннєвої шкірки, зростаючись з насінням біля основи.

Під зернівкою розуміють паракарпний плід. Це пов’язано з формуванням з паракарпного гинецея. Окремі злаки формують голі зернівки. Саме так виглядає пшениця. При цьому вона позбавлена лусочок або придаткових фрагментів.

Будування зернівки та насіння

Багатьох фермерів цікавить, з яких частин складається зернівка. Її структура базується на ендоспермі, який є ядром борошнистої структури. У центрі є великі клітини неправильної форми. У міру віддалення від центру клітини стають прямокутними. У клітинних структурах знаходяться білки, які формують суцільну систему з крохмальними гранулами.

Оболонки

Для оболонок характерні захисні властивості. Голозерні сорти доповнені двома оболонками. З зовнішньої частини розташовується перикарпій, що формується із тканин зав’язі. Перикарп має 3 шари, які формуються товстостінними клітинними структурами.Вони є порожніми всередині. Клітини схожі за будовою на кладку цегли. Таке розташування збільшує щільність оболонки та допомагає їй витримувати механічні пошкодження.

Оболонка насіння складається зі стінок нирки. Вона включає кілька шарів дрібних клітинних елементів неправильної форми. У центрі присутня барвник, який надає насіння кольору.

На вигляд структура насіння схожа на циліндр із загостренням зверху і знизу. Для нього характерне жовто-золотисте забарвлення і щільна структура.

Ендосперм

Ендосперм нагадує звичайне зерно, яке відрізняється крохмальною будовою. У його центральній частині розташовуються щільні та нерівні клітини. У міру віддалення від центру вони стають рівнішими. Усередині розташовуються білкові елементи, які є цільною системою із крохмальними гранулами.

Ця частина зовні покрита алейроновим шаром. Його клітини мають інший склад і більшою мірою схожі на куб. За структурою ця частина є більш щільною та чіткою.

Пшеничний зародок

За структурою зародок пшениці складається з таких компонентів:

Вивчити структуру зародка зерна можна лише за допомогою лупи. Сім’ядоля – це тонка платівка, яка прилягає до ендосперму та включає алейронові клітини. У структуру паренхімного фрагмента щитка входять пористі оболонки.

У центрі сім’ядолі знаходиться лінія, або тяж. Цей фрагмент з’єднується з пучком корінкових судин у ділянці основи нирки. Знизу щиток з’єднується з тканиною колеоризи.

Зовні сім’ядоля покрита секреторними клітинами, або епітелієм. На етапі проростання ці клітинні елементи продукують ферменти, які розщеплюють складні поживні речовини більш прості элементы.

Щиток створює виступ у верхній частині зародка. Він закриває нирку від пошкоджень. Внизу знаходиться епібласт – орган, який поглинає вологу з ґрунту під час проростання, передаючи її судинами.

За допомогою апікальної меристеми забезпечується розвиток паростка із зародка. Вона виробляє нові клітинні елементи.

Нирка росту включає 3 листові ембріони. При цьому розвиваються лише два, тоді як третій нагадує дугоподібний валик. Зовні нирка вкрита колеоптилем. Цей елемент захищає насіння від пошкодження під час вегетації.

У колеоптилярному вузлі знаходиться центральний корінь. Також там представлено 1-2 пари додаткових. Їх покривають плівки з калітрогену. Зовнішня частина центрального кореня містить дерматоген. Під час проростання він трансформується на епіблему. Наступний шар, периблема, перетворюється на первинну кору.

Хімічний склад зародка

У 1 кілограмі пшеничних зародків присутні такі компоненти:

• 150 міліграм вітаміну Е;
• 19 міліграм вітаміну В1;
• по 12 міліграм вітамінів В2 та В6;
• активні ферменти;
• позитивні зольні, мікро-, макроелементи.

Масова частка зародка становить 2-3%. У складі пшеничних білків є важливі кислоти. В олії пшениці основними компонентами є лінолеві та олеїнові кислоти. Також у них є альфа-токоферол, каротиноїди, стерини.

Поживні елементи постійно переміщаються від культури до сім’язачатку. Завдяки цьому велика кількість поживних сполук накопичується в ендоспермі. Потім зародок повністю відокремлюється від сім’яножки, а корисні елементи потрапляють у стиглі плоди. Насіння висихає, втрачаючи вологу. В результаті шкірка набуває твердої консистенції і оточує новий зародок.

Речовини, що містяться в зерні

Запаси корисних елементів у зернівці присутні в ендоспермі. Його зовнішній шар, який примикає до оболонки, включає зернятка алейрону, що містить багато азотних сполук. Під ендоспермом знаходяться клітини, які містять крохмаль.

У складі пшеничних зерен присутні такі компоненти:

• 80 % крохмалю;
• 2 % сахарози;
• 15 % білків;
• 0,8% жиру;
• 1,5% пентозану;
• 0,5% золи;
• 0,12% клітковини.

Енергетичні властивості

У складі пшениці є багато корисних елементів, основна частина яких концентрується в структурі ендосперму. Особливі функції виконує зовнішній шар, що містить алейрони з високим вмістом азоту.

Пшениця містить багато мінералів та амінокислот. Вона має велике значення для організму, оскільки насичує його поживними речовинами та енергією.

Корисна пшениця

Зерна пшениці включають 3 основні компоненти – зародок, оболонки, ендосперм. Кожен із фрагментів містить особливий набір компонентів, які сприятливо відбиваються на функціонуванні організму.

Для пшениці характерні незвичайні властивості. Вона включає живильні компоненти, основну частину яких становлять вуглеводи. Також у складі є білок, який потрібний людському організму як матеріал для побудови нових клітин.

Також пшениця містить вітаміни А, Е, В, D. Є в ній і чимало амінокислот. У комплексі ці елементи можуть покращувати стан імунітету та позитивно відбиваються на обмінних процесах. Вони покращують зростання здорового волосся та стан шкіри.

Крім цього, пшеничні зерна включають мінерали, фолієву кислоту, вуглеводи. Фолієва кислота сприятливо відбивається на роботі мозку, нормалізує функції нервової системи та покращує стан внутрішніх органів.

Для пшеничних зерен характерна унікальна структура. Вони включають кілька ключових компонентів і містять багато цінних речовин, які сприятливо відбиваються на роботі організму.

Озима пшениця

Озима пшениця є основним продуктом харчування у 43 країнах світу з населенням понад 1 млрд. осіб.

У хімічний склад зерна входять усі необхідні для харчування елементи: білки, вуглеводи, жири, вітаміни, ферменти і мінеральні речовини.

Найважливішим компонентом зерна є білок. Його вміст може коливатися від 8 до 22 %. Всі найважливіші життєві процеси людини (обмін речовин, здатність рости і розвиватися, розмноження) пов’язані з білками. Замінити білки у харчуванні іншими речовинами неможливо.

У зерні пшениці найголовніше — це клейковинний білок.

Клейковина — це нерозчинний у воді пружно-еластичний гель, що утворюється при змішуванні розмеленого борошна з водою. Основу клейковини становлять спирто- і лужнорозчинні білки — гліадин і глютеїн. Жодний інший хлібний злак не має такого цінного поєднання цих двох важливих компонентів.

Основну частину зерна пшениці складають вуглеводи. Вони представлені в основному крохмалем (48-63%). Вуглеводи мають велике енергетичне значення у харчуванні людини.

Із вуглеводів, крім крохмалю, в зерні міститься 2-7 % цукрів (в основному в зародку), а також 2-3% клітковини. Клітковина не розчиняється у воді і не засвоюється організмом. При виготовленні борошна вона залишається у висівках. Разом з тим, клітковина відіграє важливу роль у травленні. Вона регулює діяльність кишківника, сприяючи зниженню серцево-судинних захворювань, запобігає ожирінню людини. Тому висівки, одержані при виготовленні борошна, використовують для лікувальних цілей.

Жир складає в зерні пшениці в середньому 2 % і розміщується в зародку і алейроновому шарі.

Хліб з пшеничного борошна відзначається високими смаковими властивостями, добре засвоюється. Він висококалорійний — в 100 г пшеничного хліба міститься 245-255 ккал. Зерно використовується для виробництва круп, макаронів, вермішелі, кондитерських виробів тощо. У промисловості зерно пшениці використовують для одержання крохмалю, спирту. Пшеничні висівки — висококонцентрований корм для всіх видів тварин.

Солому у подрібненому і запареному вигляді можна згодовувати тваринам. У 100 кг соломи міститься 20-22 кормових одиниць. Перспективнішим є використання соломи для виробництва паперу, картону Найкраще використати солому для підвищення родючості ґрунтів — безпосередньо як добриво чи для виробництва гною, компостів.

Озиму пшеницю використовують у зеленому конвеєрі, забезпечуючи тваринництво зеленими кормами навесні після згодовування суріпиці, ріпаку і жита.

Пшениця належить до найбільш стародавніх культур. Археологічні дані свідчать, що в багатьох районах Азії, Європи, а також в Єгипті пшеницю вирощували за 5-7 тисяч років до нашої ери. Зерно її знаходять в єгипетських пірамідах, у свайних будівлях Швейцарії і в багатьох стоянках людини.

На території України найдавніші сліди пшениці відносяться до ІІІ-ІУ тисячоліття до нашої ери, тобто до часів трипільських племен. Древні слов’яни, що жили на території сучасної України, ще за кілька сот років до нашої ери, вирощували пшеницю не тільки для власного споживання, а й для продажу іншим народам.

Пшениця походить із Західної Азії. Центром зосередження різноманітних форм м’якої пшениці є Іран, Ірак, Північна Індія, Афганістан. У Південній Африці, Америці, Австралії пшениця з’явилась лише у XVII — XVIII століттях. Центром походження твердих пшениць є Північна Африка.

Найбільше вирощують в Китаї, Індії, США, Канаді, Австралії, Україні.

Озима пшениця з групи зернових досить холодостійка культура. Насіння починає проростати при температурі у посівному шарі ґрунту 1-2 °С. Сходи при цьому з’являються пізно і недружно. Оптимальна температура проростання пшениці перебуває в межах 12-20 °С. За умови достатнього зволоження ґрунту сходи при такій температурі з’являються на 5-6-й день. Якщо температура вища 25 °С, висіяне насіння і проростки масово уражуються хворобами. Кращі строки сівби припадають на період з середньодобовими температурами повітря 14-17 °С.

Взимку, добре загартовані восени рослини зимостійких сортів, витримують зниження температури на глибині вузла кущіння до мінус 1920 °С. Достатній сніговий покрив захищає рослини навіть при зниженні температури до мінус 35-40 °С. Шар снігу 10 см і більше повністю захищає рослини від вимерзання навіть при 30 °С морозу. Це зона безпечних значень температури.

Перерослі рослини, на яких сформувалося по 5-6 пагонів, нестійкі проти низьких температур. Стійкість проти низьких температур зменшується в кінці зими або на початку весни внаслідок періодичного відтавання-замерзання ґрунту і розгартування рослин. В цей період озима пшениця може загинути від невеликих морозів (мінус 6-8 °С). Восени рослини припиняють вегетацію, а навесні відновлюють її при температурі повітря 3-5 °С.

Впродовж усіх фаз вегетації пшениця росте найбільш інтенсивно при температурі повітря 20-25 °С. Короткочасна спека з підвищенням температури до 35-40 °С, при достатніх запасах вологи, не завдає їй великої шкоди. Припиняється приріст сухих речовин у разі збільшення температури понад 40°С.

Озима пшениця вимоглива до вологи культура. Насіння для набухання потребує 55-60 % води від його маси. За недостатньої вологості ґрунту рослини не кущаться і різко знижують продуктивність. Найбільш штативно впливає на врожай озимої пшениці нестача волога в період виходу в трубку — колосіння.

Озима пшениця негативно реагує на перезволоження. Велика кількість опадів у весняно-літній період сприяє сильному росту вегетативної маси, що призводить до вилягання рослин, погіршення фітосанітарного стану посівів і зниження врожайності. Такий стан створюється в окремі роки в зоні достатнього і надмірного зволоження західних областей України.

Зернові культури І групи — це рослини довгого дня. Вони вимагають для переходу в генеративну фазу розвитку більше 12 годин освітлення на добу Сонячна погода під час сходів сприяє глибшому заляганню вузла кущіння. В озимих хлібів інтенсивне сонячне освітлення в кінці осінньої вегетації забезпечує нагромадження більшої кількості пластичних речовин і перш за все цукрів, що підвищує морозостійкість рослин.

Добре освітлення озимої пшениці на початку виходу рослин у трубку сприяє формуванню коротких міцних міжвузлів і запобігає виляганню посівів. Тривала сонячна погода під час формування і, особливо, наливу зерна є основою високої продуктивності. Суха сонячна погода сприяє формуванню зерна високої якості.

Якість зерна в значній мірі залежить від ґрунтово-кліматичних умов, особливостей сорту і технології вирощування. Вона характеризується такими показниками, як скловидність, натурна маса, маса 1000 зерен, вміст клейковини і білка.

Вирощувані у нас сорти м’якої пшениці відповідно до їх хлібопекарської якості ділили на сильні, середні (цінні) і слабкі.

До сильних пшениць відносяться сорти, із зерна яких одержують борошно, що здатне поліпшувати хлібопекарські якості слабких пшениць. Білка в зерні сильної пшениці повинно бути не менше 14 %, а клейковини 28-32 % першої групи якості.

Борошно із зерна цінної (середньої) пшениці має добрі хлібопекарські властивості — дає добрий хліб, але не покращує якість борошна слабкої пшениці. Такі пшениці називають філерами. Зерно філерів містить 11-14% і 23-27% клейковини другої групи якості.

Зерно слабких пшениць дає борошно, хліб з якого має невеликий об’єм і погану пористість. Вміст білка менше 11%, клейковини третьої групи якості менше 23 %.

Якість зерна визначається на основі аналізу середньої проби за показниками, обов’язковими для всіх партій зерна та з врахуванням цільового призначення.

Клейковина — це фракції протеїну пшениці, що вимиваються із борошна. Вона визначає такі фізичні властивості, як об’єм та пружність тіста.

Скловидність характеризує зв’язок між зернами крохмалю і білком у ендоспермі. Від неї залежать затрати енергії при виготовленні борошна. Зазвичай вища скловидність характерна для зерна з високим вмістом білка та клейковини.

Число падіння показує, що зерна крохмалю не пошкоджені механічним травмуванням чи внаслідок передчасного проростання.

Визначається кількістю секунд, що необхідні поршню для досягнення дна пробірки при вільному його зануренні у підігрітий крохмальний клейстер.

Натура зерна — вага зерна об’ємом 1 літр у грамах.

Впровадження інтенсивних та ресурсоощадних технологій дає можливість значно поліпшити якість зерна. Серед агротехнічних заходів, що активно впливають на якість зерна, першочергове місце належить попередникам. Дуже важко одержати високоякісне зерно після стерньових попередників.

На якість зерна добре впливає внесення азоту під час підживлення у фазі колосіння, причому, чим у пізнішій фазі вноситься азот, тим менше він впливає на продуктивність і більше на показники якості.

Строки сівби значно впливають на якість зерна. До зниження білковості і погіршення хлібопекарської якості зерна приводить сівба пшениці у ранні строки. Вміст білка і клейковини в зерні зростає від ранніх строків сівби до оптимальних і пізніх.

Згідно з результатами дослідів найбільша кількість білка і клейковини в зерні у більшості сортів озимої пшениці нагромаджується при нормах висіву, близьких до оптимальних для одержання максимального врожаю, чи дещо менших від них. Зростають при цьому також скловидність і маса 1000 зерен.

Забур’яненість посівів зернових не тільки зменшує врожай, але й є головною причиною погіршення якості зерна. Створюються проблеми з очищенням зерна до кондиційного стану. Наявність у зерні насіння деяких бур’янів надає борошну чи крупам неприємного запаху, а насіння окремих бур’янів може викликати отруєння людей.

Значно знижують якість зерна шкідники і хвороби. Крім того, вони є обмежуючими чинниками при реалізації товарних партій зерна.