Анастасія Мартиненко: Все, що ми викидаємо, потрапить в наш організм через повітря, воду або їжу. Тож нам не треба рятувати екологію чи планету. Нам треба рятувати нас, людей

Як коронавірус та карантин вплинули на екологію, чому одноразовий посуд – зло, навіть в умовах пандемії, та як «прокачати» свою екосвідомість, в інтерв’ю УНІАН розповіла голова ГО О.ЗЕРО, співзасновниця zero waste компанії 0ZERO Анастасія Мартиненко.

В магазинах столиці Київрада встановила контейнери для збору використаних масок та рукавичок, які потім мають відправити на високотемпературне спалювання. У когось може виникнути ідея спалити використані одноразові засоби захисту самостійно вдома. Чому не можна цього робити?

Бо коли ви будь-що підпалюєте, все, що знаходиться в ньому статично, всі хімікати та сполук вивільняються в повітря. Ви та ваша родина дихаєте вже не просто хімікатами, а надтоксичними сполуками.

Тоді поясніть важливість утилізації цих відходів шляхом високотемпературного спалювання?

Ви здивуєтесь, але високотемпературна утилізація їм також не потрібна, бо у світі немає безпечного спалювання відходів. В результаті спалювання чотирьох тонн відходів утворюється тонна високотоксичної золи. Відходи не зникають, а переходять у більш небезпечний стан, який впливає на наше здоров’я.

Причому, склад одноразових масок та рукавиць ми не знаємо. Це може бути поліпропілен та тисяча невідомих хімікатів. Ніхто не контролює, які матеріали має додавати виробник. Але якщо сама по собі маска нікого не атакує, при її спалюванні утворюються небезпечні діоксини, і немає фільтрів, які можуть захистити. Цим дихають всі, хто живе навколо спалювальних установок.

Насамперед, я б направила увагу та кошти міських адміністрацій на популяризацію багаторазових засобів. Тоді треба буде набагато менше витрачати на збирання, перевезення та спалювання. До речі, за свідченнями колег з Великобританії та Америки, методи знезараження дозволяють повторно використовувати маски навіть медикам. Я не стверджую, що, наприклад, в операційних лікарі мають користуватися усім багаторазовим. Але не зрозуміло, чому б іншим людям не користуватися багаторазовими засобами, які не складно випрати. Ми ж перемо свій одяг, а не спалюємо його після кожного виходу на вулицю.

Є думка, що одноразові предмети більш безпечні під час пандемії, аніж багаторазові. Чому це переконання хибне?

Скажу річ, яка комусь може не сподобатися, – носити одноразові рукавички більш небезпечно, ніж бути без них та просто мити і дезінфікувати руки. Бо в рукавицях ми можемо так само торкнутися поручня та потерти око. Через тривале носіння рукавичок сохне шкіра рук та можуть виникати тріщинки та подряпини, в які легко потрапляють мікроби та бактерії (про це вже є дослідження).

Вже доведено, що конкретно цей вірус на пластику живе довше, ніж на дереві, металі та інших поверхнях. Коли ви берете в руки одноразову пляшку, теоретично, на ній може бути вірус. Адже до вас до неї торкався співробітник магазину, мерчандайзер, вантажник. Набагато безпечніше принести з дому власну пляшку, особисто помиту теплою водою з милом, та безконтактно налити в неї воду. Те саме з будь-яким іншим предметом, який приносите з собою – сумкою, чашкою.

Носити одноразові рукавички більш небезпечно, ніж бути без них та просто мити і дезінфікувати руки / фото Анастасія Мартиненко, Facebook

Також, насправді, немає логіки в рекомендації для кафе та ресторанів подавати страви в одноразовому посуді. Бо цей посуд вам приносить не робот, а людина. А багаторазовий посуд в будь-якому разі миється в посудомийній машині з високою температурою та засобами, вбиваються всі можливі бактерії. Для багатьох речей немає сенсу переходити на одноразове. Ми ж не спалюємо тачанки в супермаркетах, бо хтось за них брався раніше. Якщо керуватися здоровим глуздом, а не панікою, буде набагато менше відходів.

Читала, як люди спеціально купували рукавички з натурального латексу, бо були переконані, що ті не нашкодять довкіллю при розкладанні.

Якщо в склад поліетиленового пакетика додати трохи крохмалю, він не розкладається на безпечний крохмаль. Це приблизно те саме. Щоб виготовити будь-що, треба поєднати елементи. Для еластичності рукавичок треба додати хімікати. Тому розкладуться вони у те, що в них було вкладено на початку – у купу неконтрольованих хімікатів.

Повертаючись до утилізації одноразових масок та рукавиць. Можливо, київські можновладці не розуміють тонкощів поводження з відходами. Але авторитетна екологічна громадська організація, яка і до карантину приймала відходи на високотемпературне спалювання, планує таку утилізацію для одноразових засобів захисту. Що думаєте про це?

На жаль, в усьому світі, а не лише в Україні, виробники не знають, як зробити товар менш шкідливим. Управлінці не знають, як ухвалити закон, щоб він подіяв. А громадські організації часто лобіюють неправильні рішення, бо недостатньо вивчили проблему або їм це вигідно. Безпечного спалювання не існує. Я в цьому впевнена і можу посилатися на купу досліджень.

Контейнери для використаних масок на вході в один із магазинів / фото УНІАН

Є низка причин, чому не можна відправляти будь-які відходи на спалювання (навіть не під час пандемії). По-перше, це неправильне поводження з ресурсами. Бо можна направити зусилля не на спалювання, а на повторне використання речей. Наприклад, приймати старі меблі та перетворювати їх на щось нове. По-друге, закликати людей зібрати або навіть відправити поштою відходи для нібито безпечного спалювання – це популяризувати безвідповідальне споживання ресурсів. Бо навіщо обирати більш безпечне пакування, якщо все можна буде спалити? Люди самі казали нам про це.

По-третє, це величезна шкода повітрю. Адже, повторюсь, немає фільтрів, які б захищали повністю. І виникає питання, що робити з золою після спалювання? Я писала в підприємства, які спалюють відходи, та питала про це. Мені не змогли вичерпно відповісти.

Інколи цю золу використовують на полях, що просто є злочином. Як можна використовувати замість добрива те, що є високотоксичним? До речі, ця проблема не тільки в Україні. Наприклад, Данія відправляє золу зі сміттєспалювальних заводів в Німеччину, а та скидає у свої старі соляні шахти. Швеція бетонує і скидає у свої шахти, а деякі країни захоронюють її на полігонах. Але насправді треба спрямовувати більше зусиль саме на запобігання утворення сміття та повторне використання ресурсів, щоб відходів було менше, в принципі. А також на створення санітарних полігонів, бо велика кількість відходів, в принципі, не переробляється.

Чим санітарні полігони відрізняються від звичайних сміттєзвалищ?

На наших сміттєзвалищах старого зразка і тих, що утворюються зараз, знизу немає підстилки, яка б не дозволяла фільтрату стікати вниз та об’єднуватися з ґрунтовими водами. Тобто, все викинуте нами на звалище, включно з небезпечними відходами (ртутними термометрами та батарейками), під дією сонячних променів та опадів з часом потрапляє в ґрунт та ґрунтову воду.

Другий ключовий момент – санітарний полігон не має приймати органіку. Ї\ї треба збирати та компостувати. Це рішення не лежить на поверхні, але, повірте, це номер один! Адже органіка, тобто, харчові залишки – 40-60 відсотків нашого сміттєвого відра. Якщо все інше залишається сухим та неушкодженим, його можна легко відокремити. Переробити те, що можливо. А залишкові відходи стабілізувати та відправити на санітарний полігон.

На наших сміттєзвалищах немає захисту від потрапляння фільтрату в ґрунтові води / фото УНІАН

Якщо, прочитавши наше інтерв’ю, людина вирішить почати компостувати, що їй робити?

Поки у нас не налагоджене централізоване збирання та немає громадських компостерів, тому розкажу, як роблю це сама та роблять колеги. У мене вдома свій компостер та лопата. Десь раз на два місяці виходжу у двір (я живу в багатоквартирному будинку) та на ділянці з деревами та рослинами закопую це відерце. Донька мені допомагає, тож виходить ще й освітній процес. Якщо у вас є дача, то можете влаштувати компостну купу і туди вивозити свої компості відходи. Це складніше, ніж кинути все в одне відро, але не так складно, як може здатися.

Як бути більш екосвідомими мешканцям міст, коли немає можливості сортувати?

Почнімо з найпростішого. Купуйте тільки те, що вам потрібно. Якщо купувати менше зайвих речей, буде менше сміття. Також сортуйте вже в магазині, обирайте більш екологічне пакування, товари з меншою кількістю пакування. Робіть свідомий вибір.

По-друге, спробуйте дізнатися про сортувальні ініціативи у вашому місті. Вони з’являються постійно. Наприклад, в Маріуполі колись не було сортувальних ініціатив, а нині вже є. У Харкові є кілька еко-хабів, у яких активісти забирають у людей придатні для повторного використання речі, вторсировину, та передають на переробку.

Якщо купувати менше зайвих речей, буде менше сміття / фото УНІАН

Оберіть свій набір багаторазових альтернатив – пляшку, сумку, мішечки, чашку (не обов‘язково купувати – можна пошити, використати наявне). Купуйте в zero waste магазинах шампунь без пакування та інші необхідні речі, щоб утворювати менше відходів. А також ремонтуйте свої речі, та надавайте їм друге життя, коли це можливо.

Далі слід перейти до більш складного. Скоро мають відбутися місцеві вибори, спробуйте просунути важливі екологічні рішення через майбутніх представників у владі. Обирайте кандидатів, які приділяють увагу важливим для вас питанням – налагодження інфраструктури для сортування, роздільний збір та компостування органіки.

Найскладніше рішення у наших реаліях – самі підіть у владу і займіться розв’язанням цих проблем.

Навколо багато інформації, з цим буває важко. Наприклад, спалювати чи викидати на полігон, як вибрати? Рішення інколи складні, але в них можна розібратися. Якщо не можете самостійно, зверніться по допомогу. Напишіть громадським активістам або в міжнародні організації. Нам часто пишуть з такими питаннями, ми з радістю допомагаємо. Наприклад, ви хочете почати бізнес та обрати безпечніше пакування. Або ви при владі і не знаєте, на що краще витратити кошти і зусилля. Напишіть тим, хто розбирається.

Слід приділяти увагу налагодженню інфраструктури для сортування, роздільного збору та компостування органіки / фото УНІАН

Давайте все ж підсумуємо, як краще вчинити з одноразовими коронавірусними відходами? Все-таки спалити чи відправити на звичайні полігони, бо санітарних у нас немає? Яке з двох зол є меншим?

Зараз в мене можуть полетіти камені, але безпечніше – на полігон. Однак, краще не обирати поміж двох зол, і направляти кошти на правильне поводження з відходами та попередження їх утворення.

Під час карантину люди багато замовляли страв з доставкою, збільшивши продукування одноразового посуду. Чи з’явились нові стихійні сміттєзвалища під час карантину?

Не можу сказати, що під час карантину з’явилися конкретні точки, але впевнена, що є. Насправді, вони з’являються постійно. Наприклад, я проживаю в Деснянському районі Києва, де нещодавно знайшли стихійне сміттєзвалище. Його ще спеціально підпалювали, щоб зменшувати кількість відходів.

Менше відходів почало утворюватися в центрі міста, де багато сміття продукували заклади. Але більше відходів почало утворюватися в спальних районах, де люди замовляють багато доставки у пакуванні, яке, здебільшого, не переробляється. Тобто, відходів менше не стало, однозначно.

Якою є ситуація з утилізацією коронавірусних відходів у Європі? Чи актуальні для них наші проблеми?

В усіх країнах різна ситуація, адже управління відходами також різне. Але можна прослідкувати схожі тенденції. Наприклад, в багатьох країнах ЄС чимало відходів спалюється, бо там встигли побудувати сміттєспалювальні потужності. У Франції їх аж 132 – це дуже багато. Тому там не стоїть великий вибір, що робити з коронавірусними відходами. Хоча інші технології поводження з відходами також є. У них наразі виходить багато статей про те, що в океанах та річках знаходять численні маски та рукавички…

Колеги в Брюсселі часто розповідаються, що купи одноразових масок та рукавичок валяються просто на вулицях. Реальність у світі зараз усюди дуже схожа.

Через коронавірус Starbucks перестав наливати каву у власні чашки відвідувачів. Що тепер буде в Україні з еко-звичкою «мені в свою», яка й досі була не надто поширеною?

Ми прийдемо до усвідомлення – одноразовим користуватися не можна / фото УНІАН

Знаєте, десь півтора роки тому ми запустили в соцмережах флешмоб #менівсвою. Його підхопила величезна кількість людей, навіть інших бізнесів, це поширювалося швидкими темпами. Я розумію, що під час карантину та відразу після нього у людей трошки буде страх використати своє, хтось боятиметься почути у закладі відмову. Бізнеси так само можуть на початку забороняти подібні речі, щоб перестрахуватися. Але впевнена, що ми прийдемо до усвідомлення – одноразовим користуватися не можна. Адже пандемія закінчиться, а ми стикнемося з не менш загрозливою для нас вже екологічною проблемою.

За рекомендаціями Zero Waste Europe, куди наша організація також входить, заклади наразі можуть допомогти споживачам дотримуватися принципу «мені в свою». Наприклад, готувати напій в пітчері, а потім безконтактно переливати в чашку гостя. Це доступний варіант. Так само можна використовувати тацю, на яку б клієнт ставив свою чашку, а ви переносили тацю прямо під кавомашину. Тобто, треба використовувати посередницький засіб та не торкатися чашки клієнта. Це не так складно…

Нам не треба рятувати екологію чи планету. Насправді нам треба рятувати нас, людей / фото Анастасія Мартиненко, Facebook

Від українських скептиків доводилося чути: «Де те море, а де моє відро зі сміттям?». Люди, зазвичай, не усвідомлюють впливу власних відходів на довкілля. Щоб ви їм сказали?

Я стараюся не звинувачувати людей, які поки не зрозуміли зв’язку, оскільки сама колись його не розуміла. А він ось який: нам не треба рятувати екологію чи планету. Екологія – це наука, а планета – астрономічне тіло. Насправді нам треба рятувати нас, людей. Так, сміття може знаходитися далеко, і комусь здається, що це не становить проблеми для його здоров’я. Але насправді те, що кожен з нас викидає в смітник, їде на сусіднє сміттєзвалище або сміттєспалювальний завод. Все це потрапляє в повітря, яким ми дихаємо, в нашу питну воду. Через ґрунтовні чи поверхневі води може проплисти річкою до моря та в океан, а в цих водних ресурсах є риба, яка харчується відходами. Все, що ми викидаємо, потрапить в наш організм через повітря, питну воду або їжу, також може накопичуватися в ґрунтах.

Ірина Шевченко

Що станеться з організмом, якщо у вену потрапить повітря? Пояснюють лікарі

Забір крові, постановка крапельниці – стандартні процедури, які вміє виконувати кожна процедурна медсестра. У них немає нічого складного чи небезпечного, проте деякі люди бояться голок, тож погоджуються на маніпуляції, стиснувши зуби. Ще одне побоювання: раптом у вену потрапить повітря? Що тоді станеться? Існує думка, що це вірна смерть. OSR запитав у практикуючих лікарів, які є ризики.

«Деякі люди бояться, що під час забору крові або інших медичних маніпуляцій у вену може потрапити повітря. Насправді, цей страх нічим не обґрунтований, оскільки це неможливо. У судинах є тиск і просто так повітря потрапити туди не може», — пояснює лікар-косметолог, нутриціолог, терапевт Марина Аветова.

Коли крапельниця закінчилася

Ще один страх, який не має жодних підстав: крапельниця закінчилася, а голка все ще у вені. І в цьому випадку повітря проникнути у кров’яне русло не може.

«Будь-який препарат у крапельниці потрапляє до судин під власною вагою. Наприклад, якщо посудину з ліками тримати на рівні голови, речовина не зможе проникнути у вену. Крапельниця влаштована таким чином, що препарат потрапляє у кров під власною вагою, а повітря пройти не зможе, тому що у нього недостатньо тиску, щоб проникнути до судин. Якщо раптом якась маленька бульбашка повітря таки потрапила в посудину, то нічого страшного не станеться, організм сам здатний із цим впоратися», — пояснила експерт.

Про повітряну емболію

Для того, щоб з’явилися дійсно серйозні проблеми (наприклад, повітряна емболія або інсульт) потрібно цілеспрямовано ввести приблизно 200-300 мл повітря у вену, а це 20 шприців по 10 мл. Таких випадків у медичній практиці не було.

Насправді повітряна емболія — закупорка кров’яних судин через попадання повітря — можливо, коли людина має великі нестандартні рани, куди потрапляє повітря. І тут може відбутися порушення кровопостачання органу.

Ще одна небезпечна ситуація — занурення у воду на велику глибину. У дайверів, якщо вони надто швидко піднімуться нагору, через порушення тиску є ризик повітряної емболії. Однак якщо людина дотримується техніки безпеки, то все буде в порядку.

«Якщо повітряна емболія таки сталася, то лікарі допомагатимуть пацієнтові різними способами. Наприклад, можуть знадобитися ліки або навіть операція. При вираженій дихальній недостатності людину підключать до апарату штучної вентиляції легень», — сказала Марина Аветова.

«Коли людині ставлять крапельницю або роблять забір крові, то у вену справді може потрапити трохи повітря. Але не варто хвилюватися з цього приводу: все встигне розчинитись у крові, жодної шкоди не буде», — каже судинний хірург Максим Кононенко.

Між іншим

Ще в XIX столітті знаменитий лікар Микола Іванович Пирогов проводив експерименти, під час яких вводив собакам повітря у вену. Хірург протягом 3-4 годин запускав до 20 (!) літрів повітря у кровотік тваринам. Експеримент показав, що жодних серйозних втрат здоров’ю це не принесло.

Якщо ж людині введуть близько 200-300 мл повітря у вену разом, це вже може загрожувати життю. Медичний працівник так зробити, звісно, не може.