ЕТОРИКОКСИБ (ETORICOXIBUM) Діюча речовина

селективний інгібітор циклооксигенази-2 у межах клінічного діапазону доз; циклооксигеназа відповідає за утворення простагландинів; ідентифіковано дві ізоформи – ЦОГ-1 та ЦОГ-2. ЦОГ-2 є ізоформою ензиму, що індукується імпульсом прозапалення та розглядається як основний фактор, що відповідає за синтез простаноїдних медіаторів болю, запалення та лихоманки.

остеоартрит, РА, анкілозуючий спондиліт, біль та ознаки запалення, пов’язані з г. подагричним артритом; нетривале лікування помірного післяопераційного болю, пов’язаного зі стоматологічними операціями.

остеоартрит: 30 мг 1 р/добу, у деяких пацієнтів з недостатнім послабленням симптомів збільшення дози до 60 мг 1 р/добу може підвищити ефективність, але не повинна перевищувати 60 мг/добу; РА: 60 мг 1 р/добу; анкілозуючий спондиліт: 60 мг 1 р/добу, у разі появи г. болю застосовують лише у г. симптоматичний період; доза при РА та анкілозуючому спондиліті не повинна перевищувати 90 мг/добу; г. подагричний артрит: 120 мг 1 р/добу, доза не повинна перевищувати 120 мг/добу, максимальний період лікування 8 днів; післяопераційний біль, пов’язаний із стоматологічним оперативним втручанням: 90 мг на 1 р/добу – максимум 3 днів.

гіперчутливість до будь-якого компонента препарату; активна пептична виразка або активна шлунково-кишкова кровотеча; пацієнтам, у яких виникав бронхоспазм, г. риніт, назальні поліпи, ангіоневротичний набряк, кропив’янка або інші АР після застосування ацетилсаліцилової к-ти або НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2; вагітність, годування груддю; тяжкі порушення ф-ції печінки (альбумін сироватки крові

альвеолярний остит; гастроентерит, інфекції ВДШ, інфекції сечовивідного тракту; анемія (переважно в результаті шлунково-кишкової кровотечі), лейкопенія, тромбоцитопенія; гіперчутливість; ангіоневротичний набряк/ анафілактичні/ анафілактоїдні р-ції, у т.ч. шок; набряки/затримка рідини; зниження або посилення апетиту, збільшення маси тіла; тривожність, депресія, погіршення розумової діяльності, галюцинації; сплутаність свідомості, неспокійний стан; запаморочення, головний біль; дисгевзія, безсоння, парестезія/гіпестезія, сонливість; нечіткість зору, кон’юнктивіт; шум у вухах, запаморочення; серцебиття, аритмія; фібриляція передсердь, тахікардія, застійна СН, неспецифічні зміни на ЕКГ, стенокардія, ІМ; гіпертензія; припливи крові, інсульт, транзиторна ішемічна атака, гіпертонічний криз, васкуліт; бронхоспазм; кашель, диспное, носова кровотеча; біль у животі; запор, метеоризм, гастрит, печія/кислотний рефлюкс, діарея, диспепсія/дискомфорт в ділянці епігастрію, нудота, блювання, езофагіт, виразки в ротовій порожнині; здуття живота, зміна характеру перистальтики кишечнику, сухість у роті, гастродуоденальні виразки, пептичні виразки, у т.ч. перфорація і кровотеча ШКТ, с-м подразненого кишечнику, панкреатит; підвищення АЛТ, підвищення АСТ; гепатит; ПН, жовтяниця; екхімоз; набряк обличчя, свербіж, висип, еритема, кропив’янка; с-м Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, стійка медикаментозна еритема; спазми/судоми м’язів, скелетно-м’язовий біль/скутість; протеїнурія, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові, НН/ дисфункція; астенія/втома, грипоподібні симптоми; біль у грудній клітці; підвищення рівня азоту сечовини крові, підвищення рівня креатинфосфокінази, гіперкаліємія, підвищення рівня сечової к-ти; зниження рівня натрію в крові.

Препарати, які містять ЕТОРИКОКСИБ Фармакологічні властивості Показання ЕТОРИКОКСИБ Застосування ЕТОРИКОКСИБ Протипоказання Побічна дія

Эторикоксиб (Etoricoxibum) описание

Эторикоксиб — порошок от белого до кремового цвета. Эторикоксиб легкорастворим в метаноле, тетрагидрофуране, диметилсульфоксиде, метилэтилкетоне, диметилформамиде и хлороформе. Эторикоксиб растворим в изопропилацетате, этаноле и толуоле, малорастворим в 2-пропаноле и практически нерастворим в воде. Молекулярная масса 358,84.

Фармакология

Механизм действия

Эторикоксиб является пероральным, селективным ингибитором ЦОГ-2 в терапевтическом диапазоне доз.

В клинических исследованиях эторикоксиб вызывал дозозависимое ингибирование ЦОГ-2 без ингибирования ЦОГ-1 в дозах до 150 мг ежедневно. Эторикоксиб не ингибировал синтез ПГ в желудке и не влиял на функцию тромбоцитов.

ЦОГ отвечает за выработку ПГ . Идентифицированы две изоформы, ЦОГ-1 и ЦОГ-2. ЦОГ-2 — это изоформа фермента, которая, как было показано, индуцируется провоспалительными стимулами и, как предполагается, в первую очередь отвечает за синтез простаноидных медиаторов боли, воспаления и лихорадки. ЦОГ-2 также участвует в овуляции, имплантации и закрытии артериального протока, регуляции функции почек и функций ЦНС (индукция лихорадки, восприятие боли и когнитивные функции), может играть определенную роль в заживлении язв. ЦОГ-2 была обнаружена в тканях вокруг язв желудка у человека, но ее значение для заживления язв не установлено.

Фармакокинетика

Перорально принимаемый эторикоксиб хорошо всасывается. Абсолютная биодоступность составляет приблизительно 100%. На фоне однократного ежедневного приема в дозе 120 мг до состояния равновесия С_max в плазме (геометрическое среднее — 3,6 мкг/мл) наблюдалась примерно через 1 ч после приема взрослыми натощак. Средняя геометрическая AUC_0–24 составляла 37,8 мкг·ч/мл. Фармакокинетика эторикоксиба линейна в терапевтическом диапазоне доз.

Прием пищи (высококалорийная еда) не повлиял на степень абсорбции эторикоксиба после приема дозы 120 мг. Скорость всасывания была нарушена, что привело к снижению C_max на 36% и увеличению T_max на 2 ч. Эти данные не считаются клинически значимыми. В клинических исследованиях эторикоксиб назначался без учета приема пищи.

Распределение

Эторикоксиб примерно на 92% связывается с белками плазмы крови человека в диапазоне концентраций от 0,05 до 5 мкг/мл. V_ss у человека составлял приблизительно 120 л. Эторикоксиб проникает через плаценту у крыс и кроликов, а также ГЭБ у крыс.

Биотрансформация

У человека было выявлено пять метаболитов. Основным метаболитом является производное 6′-карбоновой кислоты эторикоксиба, образующееся при дальнейшем окислении его 6′-гидроксиметильного производного. Эти основные метаболиты либо не проявляют измеримой активности, либо проявляют лишь слабую активность в качестве ингибиторов ЦОГ-2. Ни один из этих метаболитов не ингибирует ЦОГ-1.

После в/в введения радиоактивно меченного эторикоксиба здоровым добровольцам в однократной дозе 25 мг 70% радиоактивности было выведено с мочой и 20% — с фекалиями, в основном в виде метаболитов. Менее 2% было выведено в виде неизмененного эторикоксиба.

Элиминация эторикоксиба происходит почти исключительно путем метаболизма с последующей почечной экскрецией. Стабильные концентрации эторикоксиба достигаются в течение семи дней после однократного ежедневного приема в дозе 120 мг, при этом коэффициент накопления составляет примерно 2, что соответствует Т_1/2 примерно 22 ч. Плазменный клиренс после в/в введения 25 мг оценивается примерно в 50 мл/мин.

Особые группы пациентов

Дети. Фармакокинетика эторикоксиба у педиатрических пациентов (

В исследовании (n=16), проведенном с участием подростков (от 12 до 17 лет) весом от 40 до 60 кг, принимавших эторикоксиб в дозе 60 мг 1 раз в день, и весом >60 кг, принимавших эторикоксиб в дозе 90 мг 1 раз в день, фармакокинетические параметры были аналогичны таковым у взрослых, принимавших эторикоксиб в дозе 90 мг 1 раз в день. Безопасность и эффективность применения эторикоксиба у педиатрических пациентов не установлены.

Пожилой возраст (>65 лет). Фармакокинетика у пожилых людей (65 лет и старше) аналогична таковой у молодых.

Пол. Фармакокинетика эторикоксиба сходна у мужчин и женщин.

Печеночная недостаточность. У пациентов с легкой печеночной недостаточностью (5–6 баллов по шкале Чайлд-Пью), принимавших эторикоксиб в дозе 60 мг 1 раз в день, средняя AUC была примерно на 16% выше по сравнению со здоровыми людьми, принимавшими эторикоксиб по той же схеме. У пациентов с умеренной печеночной недостаточностью (7–9 баллов по шкале Чайлд-Пью), принимавших эторикоксиб 60 мг каждые два дня, средняя AUC была такой же, как у здоровых людей, принимавших эторикоксиб 60 мг 1 раз в день; эторикоксиб в дозе 30 мг 1 раз в день в этой популяции не изучался. Клинические и фармакокинетические данные у пациентов с тяжелой печеночной дисфункцией (≥10 баллов по шкале Чайлд-Пью) отсутствуют (см. «Противопоказания»).

Почечная недостаточность. Фармакокинетика однократной дозы эторикоксиба 120 мг у пациентов с почечной недостаточностью средней и тяжелой степени и пациентов с конечной стадией хронической болезни почек, находящихся на гемодиализе, существенно не отличалась от таковой у здоровых людей. Гемодиализ не оказывал значительного влияния на элиминацию (клиренс при диализе составляет приблизительно 50 мл/мин) (см. «Противопоказания» и «Меры предосторожности»).

Доклинические данные по безопасности

В доклинических исследованиях показано, что эторикоксиб не является генотоксичным. Эторикоксиб не был канцерогенным у мышей. У крыс развивались гепатоцеллюлярные и фолликулярно-клеточные аденомы щитовидной железы при дозе, превышающей в 2 раза суточную дозу для человека (90 мг), при системном воздействии ежедневного введения в течение примерно двух лет. Гепатоцеллюлярные и фолликулярно-клеточные аденомы щитовидной железы, наблюдаемые у крыс, считаются следствием специфического для крыс механизма, связанного с индукцией печеночных ферментов CYP450. Не было доказано, что эторикоксиб вызывает индукцию печеночных ферментов CYP3A у людей.

У крыс желудочно-кишечная токсичность эторикоксиба возрастала с увеличением дозы и времени воздействия. В 14-недельном исследовании токсичности эторикоксиб вызывал язвы ЖКТ при дозах, превышающих терапевтическую дозу для человека. В 53- и 106-недельных исследованиях токсичности язвы ЖКТ также наблюдались при воздействии, сравнимом с терапевтической дозой у человека. У собак при воздействии высоких доз наблюдались почечные и желудочно-кишечные аномалии.

Эторикоксиб не был тератогенным в исследованиях репродуктивной токсичности, проведенных на крысах при дозе 15 мг/кг/сут (это примерно в 1,5 раза превышает суточную дозу для человека (90 мг) при системном воздействии). У кроликов наблюдалось связанное с введением увеличение сердечно-сосудистых пороков развития при экспозиции ниже клинического воздействия при суточной дозе для человека (90 мг). Однако не было отмечено связанных с лечением внешних или скелетных пороков развития плода. У крыс и кроликов наблюдалось дозозависимое увеличение постимплантационных потерь при воздействии, превышающем или равном 1,5-кратному воздействию на человека (см. «Противопоказания» и «Применение при беременности и кормлении грудью»).

Эторикоксиб выделяется в молоко кормящих крыс в концентрациях, примерно в два раза превышающих концентрации в плазме крови. Наблюдалось снижение массы тела у новорожденных, матерям которых вводили эторикоксиб во время лактации.

Клинические исследования

Эффективность

У пациентов с остеоартритом (ОА) эторикоксиб в дозе 60 мг 1 раз в день обеспечивал значительное купирование боли и улучшение оценки пациентами состояния болезни. Эти положительные эффекты наблюдались уже на второй день терапии и сохранялись в течение 52 нед. Исследования с использованием эторикоксиба в дозе 30 мг 1 раз в день продемонстрировали эффективность, превосходящую плацебо, в течение 12-недельного периода лечения (с использованием тех же оценок, что и в вышеуказанных исследованиях). В исследовании по подбору доз эторикоксиб в дозе 60 мг продемонстрировал значительно большее улучшение по сравнению с дозой 30 мг по всем 3 первичным конечным точкам в течение 6 нед лечения. Доза 30 мг не изучалась при ОА кистей рук.

У пациентов с ревматоидным артритом (РА) эторикоксиб в дозе 60 и 90 мг 1 раз в день обеспечивал значительное купирование боли, воспаления и увеличение подвижности. В исследованиях, оценивавших дозу 60 и 90 мг, эти положительные эффекты сохранялись в течение 12-недельного периода лечения. В исследовании, в котором оценивалась доза 60 мг по сравнению с дозой 90 мг, эторикоксиб в дозе 60 мг 1 раз в день и в дозе 90 мг 1 раз в день был более эффективным, чем плацебо. Доза 90 мг превосходила дозу 60 мг по общей оценке боли пациентами (визуальная аналоговая шкала 0–100 мм), среднее улучшение составило −2,71 мм (95% ДИ: −4,98; −0,45 мм).

У пациентов, испытывающих приступы острого подагрического артрита, эторикоксиб в дозе 120 мг 1 раз в день в течение восьмидневного периода лечения снимал умеренную или сильную боль в суставах и воспаление в степени, сравнимой с применением индометацина в дозе 50 мг 3 раза в день. Облегчение боли наблюдалось уже через 4 ч после начала лечения.

У пациентов с анкилозирующим спондилитом эторикоксиб в 90 мг 1 раз в день обеспечивал значительное улучшение боли, воспаления, скованности и функции позвоночника. Клиническая польза эторикоксиба наблюдалась уже на второй день после начала лечения и сохранялась на протяжении 52-недельного периода лечения. Во втором исследовании, в котором оценивалась доза 60 мг по сравнению с дозой 90 мг, эторикоксиб в дозе 60 мг ежедневно и 90 мг ежедневно продемонстрировал схожую эффективность по сравнению с напроксеном в дозе 1000 мг ежедневно. Среди пациентов, которые неадекватно реагировали на дозу 60 мг ежедневно в течение 6 нед, повышение дозы до 90 мг ежедневно улучшило оценку интенсивности спинальной боли (0–100 мм по визуальной аналоговой шкале) по сравнению с продолжением приема 60 мг ежедневно, в среднем улучшение составило −2,70 мм (95% ДИ: −4,88; −0,52 мм).

В клиническом исследовании, оценивающем послеоперационную боль при вмешательствах в стоматологии, эторикоксиб в дозе 90 мг назначали 1 раз в день в течение трех дней. У пациентов с умеренной болью на исходном уровне эторикоксиб в дозе 90 мг продемонстрировал анальгетический эффект, сходный с таковым ибупрофена в дозе 600 мг (16,11 против 16,39; p=0,722), и больший, чем у комбинации парацетамол + кодеин 600/60 мг (11, p<0,001) и плацебо (6,84, p<0,001) по показателю общего обезболивания в течение первых 6 ч (TOPARE). Доля пациентов, сообщивших об использовании анальгезирующих ЛС в течение первых 24 ч после приема, составила 40,8% для эторикоксиба в дозе 90 мг, 25,5% для ибупрофена в дозе 600 мг каждые 6 ч и 46,7% для комбинации парацетамол + кодеин 600/60 мг каждые 6 ч, по сравнению с 76,2% для плацебо. В этом исследовании медиана начала действия (ощутимого обезболивания) эторикоксиба в дозе 90 мг составила 28 мин после приема.

Безопасность

Многонациональная долгосрочная программа по лечению артрита с применением эторикоксиба и диклофенака (MEDAL). Программа MEDAL — это проспективно разработанная программа оценки результатов безопасности с точки зрения вмешательства для ССС , включающая объединенные данные трех рандомизированных двойных слепых активных сравнительных контролируемых исследований — MEDAL, EDGE II и EDGE.

Исследование MEDAL — исследование, длительность которого определялась достижением конечного результата в отношении ССС , в котором приняли участие 17804 пациента с ОА и 5700 пациентов с РА, получавших эторикоксиб в дозе 60 (ОА) или 90 мг (ОА и РА) или диклофенак в дозе 150 мг ежедневно в течение среднего периода 20,3 мес (максимум 42,3 мес, медиана 21,3 мес). В этом исследовании регистрировались только серьезные побочные реакции и прекращение приема ЛС из-за каких-либо побочных реакций.

В исследованиях EDGE и EDGE II сравнивали желудочно-кишечную переносимость эторикоксиба и диклофенака. Исследование EDGE включало 7111 пациентов с ОА, получавших эторикоксиб в дозе 90 мг ежедневно (в 1,5 раза больше дозы, рекомендованной при ОА) или диклофенак в дозе 150 мг ежедневно в течение среднего периода 9,1 мес (максимум 16,6 мес, медиана 11,4 мес). В исследовании EDGE II участвовали 4086 пациентов с РА, получавших эторикоксиб в дозе 90 мг ежедневно или диклофенак в дозе 150 мг ежедневно в течение среднего периода 19,2 мес (максимум 33,1 мес, медиана 24 мес).

В объединенной программе MEDAL 34701 пациент с ОА или РА получал лечение в среднем в течение 17,9 мес (максимум 42,3 мес, медиана 16,3 мес), при этом около 12800 пациентов получали лечение более 24 мес. Пациенты, включенные в программу, имели широкий спектр сердечно-сосудистых и желудочно-кишечных факторов риска на исходном уровне. Пациенты с недавней историей инфаркта миокарда, шунтирования коронарных артерий или чрескожного коронарного вмешательства в течение 6 мес, предшествующих включению в программу, были исключены. В исследованиях разрешалось применение гастропротекторных средств и низких доз ацетилсалициловой кислоты.

Общая безопасность. Между эторикоксибом и диклофенаком не наблюдалось существенной разницы в частоте сердечно-сосудистых тромботических явлений. Кардиоренальные побочные реакции наблюдались чаще при применении эторикоксиба, чем диклофенака, и этот эффект был дозозависимым (см. конкретные результаты ниже). Желудочно-кишечные и печеночные побочные реакции наблюдались значительно чаще при применении диклофенака, чем эторикоксиба. Частота побочный реакций в исследованиях EDGE и EDGE II, а также побочных реакций, которые считались серьезными или привели к прекращению приема ЛС в исследовании MEDAL, была выше при применении эторикоксиба, чем диклофенака.

Безопасность в отношении ССС . Частота подтвержденных тромботических сердечно-сосудистых серьезных побочных реакций (включая сердечные, цереброваскулярные и периферические сосудистые события) была сопоставима между эторикоксибом и диклофенаком, данные обобщены в таблице 1. Не выявлено статистически значимых различий в частоте тромботических событий между эторикоксибом и диклофенаком во всех анализируемых подгруппах, включая пациентов с различным исходным сердечно-сосудистым риском. При отдельном рассмотрении относительные риски подтвержденных тромботических сердечно-сосудистых серьезных побочных реакций при применении эторикоксиба в дозе 60 или 90 мг, по сравнению с диклофенаком в дозе 150 мг, были сходными.

Доля подтвержденных тромботических сердечно-сосудистых явлений (объединенная программа MEDAL)

1 События на 100 пациенто-лет.

2 n — общее количество пациентов, включенных в популяцию «по протоколу».

3 По протоколу — все события на фоне терапии или в течение 14 дней после ее прекращения (исключены пациенты, принимавшие 10% времени).

4 По назначенному лечению — все подтвержденные события до конца исследования (включая пациентов, потенциально подвергшихся вмешательству, не связанному с исследованием, после прекращения приема исследуемых препаратов). Общее число рандомизированных пациентов, n=17412 на эторикоксиб и 17289 на диклофенак.

Смертность от сердечно-сосудистых осложнений, как и общая смертность, была сходной между группами лечения эторикоксибом и диклофенаком.

Кардиоренальные явления. Примерно 50% пациентов, включенных в исследование MEDAL, имели гипертензию на исходном уровне. В ходе исследования частота прекращения приема ЛС из-за нежелательных явлений, связанных с гипертонией, была статистически значимо выше для эторикоксиба, чем для диклофенака. Частота нежелательных явлений, связанных с застойной сердечной недостаточностью (прекращение приема и серьезные события), была одинаковой при приеме эторикоксиба в дозе 60 мг по сравнению с диклофенаком в дозе 150 мг, но была выше при приеме эторикоксиба в дозе 90 мг по сравнению с диклофенаком в дозе 150 мг (статистически значимо для эторикоксиба 90 мг по сравнению с диклофенаком 150 мг в когорте MEDAL OA). Частота подтвержденных нежелательных явлений застойной сердечной недостаточности (серьезные события, которые привели к госпитализации или посещению отделения неотложной помощи) была незначительно выше при применении эторикоксиба по сравнению с диклофенаком в дозе 150 мг, и этот эффект зависел от дозы. Частота прекращения приема ЛС из-за побочных реакций, связанных с отеком, была выше у эторикоксиба по сравнению с диклофенаком в дозе 150 мг, и этот эффект был дозозависимым (статистически значимым для эторикоксиба 90 мг, но не для эторикоксиба 60 мг).

Кардиоренальные результаты в исследованиях EDGE и EDGE II соответствовали описанным в исследовании MEDAL. В отдельных исследованиях программы MEDAL с применением эторикоксиба (60 или 90 мг) абсолютная частота прекращения лечения в любой группе составляла до 2,6% для гипертензии, до 1,9% для отеков и до 1,1% для застойной сердечной недостаточности, причем более высокая частота прекращения лечения наблюдалась при приеме эторикоксиба в дозе 90 мг, чем эторикоксиба в дозе 60 мг.

Переносимость в отношении ЖКТ в программе MEDAL. Значительно более низкая частота прекращения лечения из-за любого (например, диспепсия, боль в животе, язва) побочного действия со стороны ЖКТ наблюдалась при применении эторикоксиба по сравнению с диклофенаком в каждом из трех исследований программы MEDAL. Показатели прекращения приема ЛС из-за побочных реакций со стороны ЖКТ на 100 пациенто-лет за весь период исследования были следующими: 3,23 для эторикоксиба и 4,96 для диклофенака в исследовании MEDAL, 9,12 для эторикоксиба и 12,28 для диклофенака в исследовании EDGE и 3,71 для эторикоксиба и 4,81 для диклофенака в исследовании EDGE II.

Безопасность в отношении ЖКТ в программе MEDAL. В целом реакции со стороны верхних отделов ЖКТ определялись как перфорации, язвы и кровотечения. Реакции со стороны верхних отделов ЖКТ , рассматривавшиеся как осложнение, включали перфорации, обструкции и осложненные кровотечения, реакции, которые не рассматривались как осложнение, включали неосложненные кровотечения и неосложненные язвы. Значительно более низкая частота общих реакций со стороны верхних отделов ЖКТ наблюдалась при применении эторикоксиба по сравнению с диклофенаком. По частоте осложненных реакций существенной разницы между эторикоксибом и диклофенаком не наблюдалось. В отношении кровотечений из верхних отделов ЖКТ (осложненных и неосложненных, вместе взятых) не выявлено существенной разницы между эторикоксибом и диклофенаком. Преимущество эторикоксиба по сравнению с диклофенаком для верхних отделов ЖКТ не было статистически значимым у пациентов, принимавших одновременно ацетилсалициловую кислоту в низкой дозе (около 33% пациентов).

В расчете на 100 пациенто-лет подтвержденные осложненные и неосложненные реакции со стороны верхних отделов ЖКТ (перфорации, язвы и кровотечения) составили 0,67 (95% ДИ: 0,57; 0,77) для эторикоксиба и 0,97 (95% ДИ: 0,85; 1,1) для диклофенака, что дает отношение рисков 0,69 (95% ДИ: 0,57; 0,83).

Оценка частоты подтвержденных событий со стороны верхних отделов ЖКТ у пожилых пациентов показала, что наибольшее снижение наблюдалось у пациентов в возрасте ≥75 лет — 1,35 (95% ДИ: 0,94; 1,87) против 2,78 (95% ДИ: 2,14; 3,56) событий на 100 пациенто-лет для эторикоксиба и диклофенака соответственно.

Частота подтвержденных реакций со стороны нижних отделов ЖКТ (перфорация тонкого или толстого кишечника, непроходимость или кровотечение) существенно не отличалась при применении эторикоксиба и диклофенака.

Безопасность в отношении развития гепатита в программе MEDAL. Применение эторикоксиба было связано со статистически значимо более низкой частотой прекращения приема из-за побочных реакций, связанных с печеночной недостаточностью, чем при приеме диклофенака. В объединенной программе MEDAL 0,3% пациентов, принимавших эторикоксиб, и 2,7 % пациентов, принимавших диклофенак, прекратили прием из-за нежелательных явлений, связанных с печеночной недостаточностью. Показатель на 100 пациенто-лет составил 0,22 для эторикоксиба и 1,84 для диклофенака (pMEDAL были несерьезными.

Дополнительные данные по тромботической сердечно-сосудистой безопасности. В клинических исследованиях, исключая изучение в рамках программы MEDAL, около 3100 пациентов принимали эторикоксиб в дозах ≥60 мг ежедневно в течение 12 нед или дольше. Не выявлено заметных различий в частоте подтвержденных серьезных тромботических сердечно-сосудистых событий между пациентами, получавшими эторикоксиб, плацебо или НПВС , не содержащие напроксен. Однако частота этих событий была выше у пациентов, получавших эторикоксиб, по сравнению с пациентами, получавшими напроксен 500 мг 2 раза в день. Разница в антитромбоцитарной активности между некоторыми НПВС , ингибирующими ЦОГ-1, и селективными ингибиторами ЦОГ-2 может иметь клиническое значение у пациентов с риском развития тромбоэмболических событий. Селективные ингибиторы ЦОГ-2 снижают образование системного (и следовательно, возможно, эндотелиального) простациклина, не влияя на тромбоксан тромбоцитов. Клиническая значимость этих наблюдений не установлена.

Дополнительные данные по безопасности в отношении ЖКТ . В двух 12-недельных двойных слепых эндоскопических исследованиях кумулятивная частота гастродуоденальных изъязвлений была значительно ниже у пациентов, принимавших эторикоксиб в дозе 120 мг 1 раз в день, чем у пациентов, принимавших напроксен в дозе 500 мг 2 раза в день или ибупрофен в дозе 800 мг 3 раза в день. У эторикоксиба частота возникновения язв была выше по сравнению с плацебо.

Исследование функции почек у пожилых людей. Рандомизированное двойное слепое плацебо-контролируемое исследование с параллельными группами оценивало влияние 15-дневного лечения эторикоксибом (90 мг), целекоксибом (200 мг/сут), напроксеном (500 мг/сут) и плацебо на экскрецию натрия с мочой, АД и другие параметры функции почек у пациентов от 60 до 85 лет, соблюдающих диету по натрию, — 200 мэкв/сут. Эторикоксиб, целекоксиб и напроксен оказывали сходное влияние на выведение натрия с мочой в течение 2 нед лечения. Все активные компараторы показали повышение сАД по сравнению с плацебо, однако применение эторикоксиба было связано со статистически значимым повышением на 14-й день по сравнению с целекоксибом и напроксеном (среднее изменение сАД по сравнению с исходным уровнем: эторикоксиб — 7,7 мм рт.ст, целекоксиб — 2,4, напроксен — 3,6 мм рт.ст).

Применение вещества Эторикоксиб

Симптоматическое облегчение остеоартрита, ревматоидного артрита, анкилозирующего спондилита, а также болей и признаков воспаления, связанных с острым подагрическим артритом у взрослых и подростков 16 лет и старше.

Краткосрочное лечение умеренной боли, связанной с хирургическими вмешательствами в стоматологии у взрослых и подростков 16 лет и старше.

Еторикоксиб (Etoricoxib) ATC-класифікація

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна; кальцію гідрофосфат; натрію кроскармелоза; магнію стеарат; суха суміш «Opadry white», що містить титану діоксид (Е 171), гіпромелозу, триацетин (Е 1518).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого або майже білого кольору, круглої форми, з двоопуклою поверхнею.

Фармакотерапевтична група

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні лікарські засоби. Коксиби. Код АТХ M01A H05.

Фармакологічні властивості

Еторикоксиб є пероральним селективним інгібітором циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) у межах клінічного діапазону доз.

Існують дані щодо дозозалежного інгібування еторикоксибом ЦОГ-2 без інгібування циклооксигенази-1 (ЦОГ-1) при застосуванні у дозах до 150 мг на добу. Еторикоксиб не інгібує синтез простагландинів шлунка та не впливає на функцію тромбоцитів.

Циклооксигеназа відповідає за утворення простагландинів. Ідентифіковано дві ізоформи циклооксигенази (ЦОГ) — ЦОГ-1 та ЦОГ-2. ЦОГ-2 є ізоформою ферменту, що індукується імпульсом прозапалення та розглядається як основний фактор, що відповідає за синтез простаноїдних медіаторів болю, запалення та гарячки. ЦОГ-2 також задіяна у процесах овуляції, імплантації та закриття артеріальної протоки, регуляції функції нирок та центральної нервової системи (індукція гарячки, відчуття болю, когнітивна функція). Також може брати участь у процесі загоєння виразок. ЦОГ-2 було ідентифіковано у тканині навколо виразки шлунка у людини, але значення для загоєння виразки не встановлено.

У пацієнтів з остеоартритом еторикоксиб у дозі 60 мг 1 раз на добу значно покращує стан при болях та оцінку пацієнта щодо стану захворювання. Відомо, що із застосуванням еторикоксибу в дозі 30 мг 1 раз на добу ефективність цього препарату перевищувала плацебо протягом 12 тижнів лікування. Під час підбору дози еторикоксиб у дозі 60 мг демонстрував значно більш виражене покращення, ніж у дозі 30 мг, щодо всіх трьох основних кінцевих точок після 6 тижнів лікування. Застосування дози 30 мг при остеоартриті кисті не вивчалося.

У пацієнтів із ревматоїдним артритом еторикоксиб у дозі 60 мг та 90 мг 1 раз на добу значно покращував стан щодо вираженості болю, запалення, а також рухливості. Позитивні ефекти зберігалися протягом 12-тижневого періоду лікування. Є дані, що еторикоксиб у дозі 60 мг 1 раз на добу та 90 мг 1 раз на добу був більш ефективним, ніж плацебо.

У пацієнтів із нападами гострого подагричного артриту еторикоксиб у дозі 120 мг 1 раз на добу протягом 8 днів полегшував біль у суглобах середнього та тяжкого ступеня та запалення порівняно з індометацином у дозі 50 мг 3 рази на добу. Зменшення вираженості болю спостерігається через 4 години після початку лікування.

У пацієнтів з анкілозуючим спондилітом еторикоксиб у дозі 90 мг 1 раз на добу забезпечує значне покращення при болі у хребті, запаленні, обмеженні рухів, а також покращує функціональну здатність. Клінічні переваги еторикоксибу спостерігалися на другий день після початку терапії та зберігалися упродовж 52-тижневого періоду лікування. Еторикоксиб у дозі 60 мг та 90 мг щоденно виявляв схожу ефективність порівняно з напроксеном 1000 мг щоденно. У пацієнтів, які не демонстрували адекватної відповіді під час застосування дози 60 мг щоденно протягом 6 тижнів, підвищення дози до 90 мг щоденно покращувало оцінку інтенсивності болю у спині порівняно з продовженням прийому 60 мг щоденно.

Відомо, що при післяопераційному зубному болю еторикоксиб, що застосовувався в дозі 90 мг 1 раз на добу до трьох днів, чинив більш виражену аналгезуючу дію, ніж плацебо. У пацієнтів із помірним болем у початковому стані еторикоксиб у дозі 90 мг виявляв знеболюючий ефект, подібний до такого в ібупрофені 600 мг, і перевищував ефект парацетамолу/кодеїну 600 мг/60 мг і плацебо, що визначалося за показником повного полегшення болю через 6 годин. Кількість пацієнтів, які застосовували препарати екстреного знеболення протягом 24 годин, становила 40,8% для еторикоксибу 90 мг, 25,5% — для ібупрофену 600 мг кожні 6 годин і 46,7% — для парацетамолу/кодеїну 600 мг/60 мг кожні 6 годин порівняно з 76,2% для плацебо. Початок аналгезуючої дії (відчутне полегшення болю) 90 мг еторикоксибу спостерігався вже через 28 хвилин після прийому препарату.

Загальна безпоека. Не було суттєвих відмінностей у частоті тромботичних серцево-судинних ускладнень при застосуванні еторикоксибу і диклофенаку. Кардіоренальні побічні реакції частіше спостерігалися при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку; цей ефект був дозозалежним. Побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту (ШКТ) і печінки виникали значно частіше при застосуванні диклофенаку, ніж еторикоксибу. Частота виникнення побічних реакцій, що розглядалися як серйозні або такі, що призводять до відміни препарату, була вищою при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку.

Результати щодо безпеки відносно серцево-судинної системи. Частота підтверджених тромботичних серцево-судинних серйозних побічних реакцій (включаючи реакції з боку серця, цереброваскулярні реакції та реакції з боку периферичних судин) була зіставною у еторикоксибу і диклофенаку. Не було суттєвих відмінностей у показниках частоти тромботичних ускладнень для еторикоксибу і диклофенаку в усіх проаналізованих підгрупах, включаючи пацієнтів із кардіоваскулярним ризиком. При окремому розгляді був однаковим відносний ризик виникнення підтверджених серйозних тромботичних побічних реакцій з боку серцево-судинної системи при застосуванні еторикоксибу в дозі 60 мг або 90 мг і диклофенаку в дозі 150 мг.

Показник серцево-судинної летальності, як і загальної летальності, був подібним у групах лікування еторикоксибом і диклофенаком.

Кардіоренальні ускладнення. Частота припинення лікування унаслідок виникнення побічних реакцій, пов’язаних з артеріальною гіпертензією, була статистично вищою для еторикоксибу, ніж для диклофенаку. Частота такої побічної реакції, як застійна серцева недостатність (припинення прийому препарату і серйозні реакції), була аналогічною як при прийомі еторикоксибу 60 мг, так і при прийомі диклофенаку 150 мг, проте частота виникнення цих реакцій була вищою при прийомі еторикоксибу 90 мг порівняно з диклофенаком 150 мг. Частота підтверджених побічних реакцій, пов’язаних із застійною серцевою недостатністю (явища, що були серйозними і призводили до госпіталізації або візиту у відділення невідкладної допомоги), була незначно вищою при прийомі еторикоксибу порівняно з прийомом диклофенаку 150 мг, і цей ефект залежав від дози. Частота припинення лікування унаслідок виникнення побічних реакцій, пов’язаних із набряками, була значно вищою при прийомі еторикоксибу порівняно з прийомом диклофенаку 150 мг, і цей ефект залежав від дози (статистично значуща різниця для еторикоксибу 90 мг, але не для еторикоксибу 60 мг).

Результати шлунково-кишкової переносимості. Значно менший показник відміни препарату внаслідок виникнення будь-якого клінічного ускладнення з боку ШКТ (наприклад, диспепсії, абдомінального болю, виразки) спостерігався при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку.

Результати щодо безпеки для ШКТ. Загальні реакції з боку верхнього відділу ШКТ були визначені як перфорації, виразки і кровотечі. Підгрупа загальних реакцій з боку верхнього відділу ШКТ, які вважалися ускладненими, включала перфорації, обструкції та ускладнені кровотечі. Підгрупа загальних реакцій з боку верхнього відділу ШКТ, які вважалися неускладненими, включала неускладнені кровотечі та неускладнені виразки. Значно менший показник частоти загальних реакцій з боку верхніх відділів ШКТ спостерігався при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку. Не було суттєвої різниці між еторикоксибом і диклофенаком щодо показника частоти ускладнених реакцій. Для підгрупи таких реакцій, як кровотеча у верхньому відділі ШКТ (об’єднані ускладнені і неускладнені), не було суттєвої відмінності між еторикоксибом і диклофенаком. Перевага еторикоксибу щодо впливу на верхній відділ ШКТ, порівняно з диклофенаком, не була статистично значущою у пацієнтів, які одночасно застосовували ацетилсаліцилову кислоту (АСК) у низьких дозах (приблизно 33% пацієнтів).

Показники частоти підтверджених клінічних реакцій з боку нижнього відділу ШКТ (перфорація тонкого або товстого кишечнику, обструкція або кровотеча) статистично не відрізнялися при застосуванні еторикоксибу і диклофенаку.

Результати щодо безпеки для печінки. Еторикоксиб був асоційований зі статистично значно меншою частотою відміни препарату, ніж диклофенак, унаслідок виникнення побічних реакцій з боку печінки. Більшість побічних реакцій з боку печінки були незначними.

Додаткові дані з безпеки для серцево-судинної системи щодо тромботичних ускладнень. Не було значущої відмінності в показнику підтверджених серйозних тромботичних серцево-судинних захворювань у пацієнтів, які приймали еторикоксиб у дозі ≥ 60 мг, плацебо або інші нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), за винятком напроксену. Проте частота для таких реакцій була вище у пацієнтів, які отримували еторикоксиб, порівняно з тими, хто отримував напроксен у дозі 500 мг 2 рази на добу. Відмінність антитромботичної активності між деякими НПЗЗ, що інгібують ЦОГ-1, і селективними інгібіторами ЦОГ-2 може бути клінічно значущою у пацієнтів групи ризику виникнення тромбоемболічних ускладнень. Селективні інгібітори ЦОГ-2 знижують утворення системного (і тому, можливо, ендотеліального) простацикліну без впливу на тромбоцитарний тромбоксан. Клінічне значення цих даних невідоме.

Додаткові дані щодо безпеки для ШКТ. Відомо, що частота виникнення гастродуоденальних виразок була значно нижчою у пацієнтів, які застосовували еторикоксиб у дозі 120 мг 1 раз на добу, ніж у пацієнтів, які застосовували напроксен у дозі 500 мг 2 рази на добу або ібупрофен у дозі 800 мг 3 рази на добу. Частота виникнення виразок була вищою при застосуванні еторикоксибу, ніж плацебо.

Дослідження функції нирок у пацієнтів літнього віку. Еторикоксиб, целекоксиб і напроксен мали подібний вплив на виведення натрію із сечею при 2-тижневому лікуванні. Усі активні препарати порівняння показали підвищення щодо плацебо систолічного артеріального тиску, проте еторикоксиб асоціювався зі статистично значущим підвищенням на 14-й день порівняно з целекоксибом і напроксеном.

Еторикоксиб добре всмоктується при пероральному прийомі. Абсолютна біодоступність становить приблизно 100%. Після прийому 120 мг 1 раз на добу до досягнення рівноважного стану максимальна концентрація у плазмі крові (середнє геометричне значення C_max = 3,6 мкг/мл) спостерігається приблизно через 1 годину (T_max) після прийому дорослими натще. Середнє геометричне значення AUC_0-24 становить 37,8 мкг×год/мл. У межах клінічного дозування фармакокінетика еторикоксибу лінійна.

При прийомі препарату в дозі 120 мг під час їди (їжа з високим вмістом жирів) не спостерігалося клінічно значущого впливу на ступінь абсорбції. Швидкість абсорбції змінювалася, що характеризувалося зниженням С_max на 36% та збільшенням Т_max на 2 години. Такі дані не розглядаються як клінічно значущі. Відомо, що під час досліджень еторикоксиб застосовували незалежно від вживання їжі.

Еторикоксиб приблизно на 92% зв’язується з білками плазми крові людини з концентрацією від 0,05 мкг/мл до 5 мкг/мл. Об’єм розподілу при рівноважному стані (Vdss) становить приблизно 120 л у людини. Існують дані, що еторикоксиб проникає через плацентарний бар’єр у щурів та кролів, а також через гематоенцефалічний бар’єр у щурів.

Еторикоксиб активно метаболізується, менше 1% дози виділяється із сечею у вигляді вихідного препарату. Основний шлях метаболізму — це формування похідної 6′-гідроксиметилу шляхом каталізації ферментами цитохрому. CYP3A4 сприяє метаболізму еторикоксибу in vivo. Дослідження in vitro вказують на те, що CYP2D6, CYP2C9, CYP1A2 та CYP2C19 також можуть каталізувати основний шлях метаболізму, але їх кількісні характеристики не вивчалися in vivo.

У людини ідентифіковано 5 метаболітів. Основним метаболітом є 6′-карбоксилової кислоти дериват еторикоксибу, що утворюється при подальшій оксидації похідної 6′-гідроксиметилу. Ці основні метаболіти або не виявляють активності, або є слабоактивними інгібіторами ЦОГ-2. Жоден із цих метаболітів не інгібує ЦОГ-1.

Є інформація, що після разового внутрішньовенного введення здоровим добровольцям 25 мг еторикоксибу, міченого радіоізотопом, 70% радіоактивного препарату виводиться із сечею і 20% — із калом, головним чином у вигляді метаболітів. Менше 2% виводиться у вигляді незміненого препарату.

Виведення еторикоксибу відбувається майже повністю через метаболізм із подальшим виведенням нирками. Рівноважні концентрації еторикоксибу досягаються через 7 днів при застосуванні у дозі 120 мг 1 раз на добу з показником кумуляції приблизно 2, що відповідає періоду напіввиведення приблизно 22 години. Кліренс плазми крові після внутрішньовенного введення 25 мг препарату становить приблизно 50 мл/хв.

Окремі групи пацієнтів.

Пацієнти літнього віку

Фармакокінетика у пацієнтів літнього віку (віком від 65 років) подібна до фармакокінетики у молодших пацієнтів.

Фармакокінетика еторикоксибу подібна у чоловіків та жінок.

Порушення функції печінки

У пацієнтів із порушеннями функції печінки легкого ступеня (5-6 балів за шкалою Чайлда-П’ю) при застосуванні еторикоксибу в дозі 60 мг 1 раз на добу середній показник AUC приблизно на 16% більший, ніж у здорових добровольців при такому ж дозуванні препарату. У пацієнтів із порушеннями функції печінки помірного ступеня (7-9 балів за шкалою Чайлда-П’ю) при застосуванні еторикоксибу в дозі 60 мг через добу середній показник AUC був подібний до показника у здорових добровольців, які приймали препарат у дозі 60 мг 1 раз на добу щоденно; застосування еторикоксибу в дозі 30 мг не вивчалось у цій групі пацієнтів. Немає клінічних або фармакокінетичних даних щодо пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня (≥ 10 балів за шкалою Чайлда-П’ю).

Порушення функції нирок

Фармакокінетика разової дози еторикоксибу 120 мг у пацієнтів із помірними та тяжкими порушеннями функції нирок, а також у пацієнтів із захворюваннями нирок термінальної стадії, яким проводять гемодіаліз, не відрізняється значним чином від фармакокінетики у здорових добровольців. При гемодіалізі препарат майже не виводиться (кліренс діалізу — приблизно 50 мл/хв).

Діти

Фармакокінетика еторикоксибу у дітей (віком до 12 років) не вивчалась.

Відомо, що фармакокінетика у підлітків віком від 12 до 17 років з масою тіла 40–60 кг, яким призначали еторикоксиб у дозі 60 мг 1 раз на добу, та з масою тіла більше 60 кг, яким призначали препарат у дозі 90 мг 1 раз на добу, була подібною до фармакокінетики у дорослих, які застосовували еторикоксиб у дозі 90 мг 1 раз на добу. Безпека та ефективність застосування еторикоксибу дітям не встановлені.

Еторикоксиб протипоказаний дітям віком до 16 років.

Показання

Симптоматична терапія при остеоартриті, ревматоїдному артриті, анкілозуючому спондиліті, а також при болю та ознаках запалення, пов’язаних із гострим подагричним артритом. Нетривале лікування помірного післяопераційного болю, пов’язаного зі стоматологічними операціями. Рішення про призначення селективного інгібітора ЦОГ-2 повинно ґрунтуватися на оцінці всіх індивідуальних ризиків у пацієнта.

Протипоказання

• при гіперчутливості до діючої або до будь-якої допоміжної речовини препарату;
• при активній пептичній виразці або активній шлунково-кишковій кровотечі;
• пацієнтам, у яких виникав бронхоспазм, гострий риніт, назальні поліпи, ангіоневротичний набряк, кропив’янка або інші алергічні реакції після застосування ацетилсаліцилової кислоти (АСК) або НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2;
• у період вагітності та годування груддю;
• при тяжких порушеннях функції печінки (альбумін сироватки крові ß ; рідко — ангіоневротичний набряк/ анафілактичні/анафілактоїдні реакції, у тому числі шок.

Розлади метаболізму і харчування: часто — набряки/затримка рідини; нечасто — зниження або посилення апетиту, збільшення маси тіла.

Психічні порушення: нечасто — тривожність, депресія, погіршення розумової діяльності, галюцинації; рідко — сплутаність свідомості, неспокійний стан.

З боку нервової системи: часто — запаморочення, головний біль; нечасто — дисгевзія, безсоння, парестезія/гіпестезія, сонливість.

З боку органів зору: нечасто — нечіткість зору, кон’юнктивіт.

З боку органів слуху і вестибулярного апарату: нечасто — шум у вухах, запаморочення.

З боку серця: часто — відчуття серцебиття, аритмія; нечасто — фібриляція передсердь, тахікардія, застійна серцева недостатність, неспецифічні зміни на ЕКГ, стенокардія, інфаркт міокарда § .

З боку судинної системи: часто — артеріальна гіпертензія; нечасто — припливи крові, порушення мозкового кровообігу § , транзиторна ішемічна атака, гіпертонічний криз, васкуліт.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: часто — бронхоспазм; нечасто — кашель, диспное, носова кровотеча.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто — біль у животі; часто — запор, метеоризм, гастрит, печія/кислотний рефлюкс, діарея, диспепсія/дискомфорт у ділянці епігастрія, нудота, блювання, езофагіт, виразки у ротовій порожнині; нечасто — здуття живота, зміна характеру перистальтики кишечнику, сухість у роті, гастродуоденальні виразки, пептичні виразки, у тому числі перфорація і кровотеча ШКТ, синдром подразненого кишечнику, панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: часто — підвищення АЛТ, підвищення АСТ; рідко — гепатит; рідко — печінкова недостатність, жовтяниця.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: часто — екхімоз; нечасто — набряк обличчя, свербіж, висипання, еритема, кропив’янка; рідко — синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, стійка медикаментозна еритема.

З боку опорно-рухової системи і сполучної тканини: нечасто — спазми/судоми м’язів, скелетно-м’язовий біль/скутість.

З боку нирок і сечовидільної системи: нечасто — протеїнурія, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові, ниркова недостатність/дисфункція.

Порушення загального стану та пов’язані зі способом застосування: часто — астенія/втома, грипоподібні симптоми; нечасто — біль у грудній клітці.

Лабораторні дослідження: нечасто — підвищення рівня азоту сечовини крові, підвищення рівня креатинфосфокінази, гіперкаліємія, підвищення рівня сечової кислоти; рідко — зниження рівня натрію в крові.

ß Гіперчутливість включає поняття: алергія, медикаментозна алергія, медикаментозна гіперчутливість, гіперчутливість, гіперчутливість неуточнена, реакція гіперчутливості та неуточнена алергія.

§ Селективні інгібітори ЦОГ-2 були пов’язані зі збільшенням ризику виникнення серйозних артеріальних тромботичних захворювань, включаючи інфаркт міокарда та інсульт. Малоймовірно, що абсолютний ризик виникнення таких захворювань перевищує 1% на рік (нечасто).

При застосуванні НПЗЗ повідомлялося про такі серйозні побічні реакції: нефротоксичність, включаючи інтерстиціальний нефрит і нефротичний синдром, тому не можна виключати їх виникнення при застосуванні еторикоксибу.

Повідомлення про побічні реакції.