Біографія Чарльза Дарвіна, засновника теорії еволюції

Чарльз Дарвін (12 лютого 1809 – 19 квітня 1882) був натуралістом, який створив теорію еволюції через процес природного відбору. Дарвін займає унікальне місце в історії як видатний прихильник цієї теорії. Незважаючи на те, що він жив відносно спокійним і старанним життям, його твори були суперечливими в свій час і досі регулярно викликають суперечки.

Будучи освіченим молодим чоловіком, він вирушив у дивовижну подорож відкриттів на борту корабля Королівського флоту. Дивні тварини та рослини, які він бачив у віддалених місцях, надихнули його на глибокі роздуми про те, як могло розвиватися життя. А коли він опублікував свій шедевр « Про походження видів », він глибоко сколихнув науковий світ. Вплив Дарвіна на сучасну науку неможливо переоцінити.

Швидкі факти: Чарльз Дарвін

• Відомий : створення теорії еволюції через природний відбір
• Народився : 12 лютого 1809 року в Шрусбері, графство Шропшир, Англія
• Батьки : Роберт Варінг Дарвін і Сюзанна Веджвуд
• Помер : 19 квітня 1882 р. у Дауні, Кент, Англія
• Освіта : Единбурзький університет, Шотландія, Кембриджський університет, Англія
• Опубліковані праці : Про походження видів за допомогою природного відбору
• Нагороди та відзнаки : Королівська медаль, медаль Валластона, медаль Коплі (усі за видатні досягнення в науці)
• Дружина : Емма Веджвуд
• Діти : Вільям Еразмус Дарвін, Енн Елізабет Дарвін, Мері Елеонор Дарвін, Генрієтта Емма Дарвін, Джордж Говард Дарвін, Елізабет Дарвін, Френсіс Дарвін, Леонард Дарвін, Горацій Дарвін, Чарльз Варінг Дарвін
• Відома цитата : «У боротьбі за виживання найсильніші перемагають за рахунок своїх суперників, тому що їм вдається найкраще пристосуватися до навколишнього середовища».

Раннє життя

Чарльз Дарвін народився 12 лютого 1809 року в Шрусбері, Англія. Його батько був лікарем, а мати була дочкою відомого гончаря Джосаї Веджвуда. Мати Дарвіна померла, коли йому було 8 років, і його, по суті, виховували старші сестри. У дитинстві він не був блискучим студентом, але продовжив навчання в медичній школі Единбурзького університету в Шотландії , спочатку маючи намір стати лікарем.

Дарвін дуже не любив медичну освіту і зрештою навчався в Кембриджі . Він планував стати англіканським священиком до того, як сильно зацікавився ботанікою. У 1831 році отримав ступінь.

Подорож корабля «Бігль».

За рекомендацією професора коледжу, Дарвін був прийнятий для подорожі у другій подорожі HMS Beagle . Корабель вирушив у наукову експедицію до Південної Америки та островів південної частини Тихого океану, вийшовши наприкінці грудня 1831 року. «Бігль» повернувся до Англії майже через п’ять років, у жовтні 1836 року.

Положення Дарвіна на кораблі було своєрідним. Колишній капітан судна впав у відчай під час тривалої наукової подорожі, тому що, як вважалося, у нього не було розумної людини, з якою можна було б поговорити під час перебування в морі. Британське адміралтейство вважало, що відправка розумного молодого джентльмена у подорож служитиме спільній меті: він зможе вивчати та робити записи про відкриття, а також забезпечуватиме розумне товариство для капітана. На борт було обрано Дарвіна.

Під час подорожі Дарвін провів понад 500 днів у морі та близько 1200 днів на суші. Він вивчав рослини, тварин, скам’янілості та геологічні утворення і записував свої спостереження в серії зошитів. Під час тривалого перебування в морі він упорядковував свої записи.

На Галапагосах

Бігль провів близько п’яти тижнів на Галапагоських островах . Протягом цього часу Дарвін зробив серію спостережень, які мали значний вплив на його нові теорії природного відбору. Він був особливо заінтригований своїм відкриттям основних відмінностей між видами на різних островах. Він написав:

Розподіл мешканців цього архіпелагу був би не таким чудовим, якби, наприклад, на одному острові живе дрізд-пересмішник, а на другому — якийсь інший, цілком відмінний вид. Але справа в тому, що кілька островів мають власний види черепах, дрозд-пересмішників, в’юрків і численні рослини, ці види мають однакові загальні звички, займають аналогічні ситуації та, очевидно, займають те саме місце в природному господарстві цього архіпелагу, що вражає мене подивом.

Дарвін відвідав чотири Галапагоські острови, включаючи острів Чатем (нині Сан-Крістобаль), Чарльз (нині Флореана), Альбемарль і Джеймс (нині Сантьяго). Він проводив багато часу, малюючи, збираючи зразки та спостерігаючи за тваринами та їх поведінкою. Його відкриття змінили науковий світ і похитнули основи західної релігії.

Ранні твори та впливи

У 1839 році Дарвін одружився зі своєю двоюрідною сестрою Еммою Веджвуд, і врешті-решт у них народилося десять дітей, семеро з яких дожили до повноліття. Хвороба спонукала його переїхати з Лондона до країни в 1842 році. Його наукові дослідження тривали, і він провів роки, вивчаючи різні форми життя, щоб краще зрозуміти їхні еволюційні процеси.

Через три роки після повернення до Англії Дарвін опублікував «Журнал досліджень» — звіт про свої спостереження під час експедиції на борту «Бігля». Книга була цікавою розповіддю про наукові подорожі Дарвіна і була достатньо популярною, щоб бути опублікована в наступних виданнях.

Дарвін також видав п’ять томів під назвою «Зоологія подорожі корабля «Бігль», які містили внески інших вчених. Сам Дарвін написав розділи, присвячені розподілу видів тварин і геологічні нотатки про скам’янілості, які він бачив.

Розвиток мислення Дарвіна

Подорож на «Біглі» була, звичайно, надзвичайно важливою подією в житті Дарвіна, але його спостереження під час експедиції були чи не єдиним впливом на розвиток його теорії природного відбору. На нього також сильно вплинуло те, що він читав.

У 1838 році Дарвін прочитав «Есе про принцип народонаселення», яке британський філософ Томас Мальтус написав 40 років тому. Ідеї ​​Мальтуса допомогли Дарвіну уточнити власне уявлення про «виживання найпристосованішого».

Мальтус писав про перенаселення і обговорював, як деякі члени суспільства змогли пережити важкі умови життя. Прочитавши Мальтуса, Дарвін продовжував збирати наукові зразки та дані, зрештою витративши 20 років на вдосконалення власних думок про природний відбір.

Публікація його шедевру

Репутація Дарвіна як натураліста і геолога зросла протягом 1840-х і 1850-х років, але він не розкрив широко свої ідеї про природний відбір. Друзі спонукали його опублікувати їх наприкінці 1850-х років; саме публікація есе Альфреда Рассела Воллеса, в якому висловлювалися подібні думки, спонукала Дарвіна написати книгу, в якій викладалися його власні ідеї.

У липні 1858 року Дарвін і Воллес виступили разом у Ліннеївському товаристві Лондона. А в листопаді 1859 року Дарвін опублікував книгу, яка забезпечила йому місце в історії: «Про походження видів шляхом природного відбору». Пізніше він опублікував ще один том, «Походження людини», який ще більше розкрив його суперечливі на той час ідеї про те, як еволюціонували люди.

Пізніше життя і смерть

«Про походження видів» було опубліковано в кількох виданнях, причому Дарвін періодично редагував і оновлював матеріал книги. І поки суспільство обговорювало роботу Дарвіна, він жив спокійним життям в англійській місцевості, задовольняючись проведенням ботанічних експериментів. Його дуже поважали, вважали великим старцем науки. Він помер 19 квітня 1882 року і був похований у Вестмінстерському абатстві в Лондоні .

Спадщина

Чарльз Дарвін не був першим, хто припустив, що рослини і тварини пристосовуються до обставин і еволюціонують протягом багатьох років. Але книга Дарвіна виклала його гіпотезу в доступній формі і призвела до суперечок. Теорії Дарвіна мали майже миттєвий вплив на релігію, науку та суспільство в цілому.

Джерела

• « Чарльз Дарвін: Джентльмен-натураліст ». Дарвін онлайн.
• Дезмонд, Адріан Дж. « Чарльз Дарвін ». Encyclopedia Britannica , 8 лютого 2019 р.
• Лю, Джозеф і Джозеф Лю. « Дарвін і його теорія еволюції ». Проект Pew Research Center Religion & Public Life, 19 березня 2014 р.

Чарльз Дарвін: біографія відомого вченого

Чарльз Роберт Дарвін (англ. Charles Robert Darwin; 1809-1882) – англійський натураліст та мандрівник, одним з перших усвідомив та наочно продемонстрував, що всі живі організми еволюціонують у часі від спільних предків. У своїй теорії, перший розгорнутий виклад якої було опубліковано в 1859 році в книзі «Походження видів», основною рушійною силою еволюції Дарвін назвав природний відбір та невизначену мінливість. Існування еволюції було визнано більшістю вчених ще за життя Дарвіна, у той час як його теорія природного відбору, як основне пояснення еволюції, стала загальновизнаною лише в 30-х роках XX-го століття. Ідеї та відкриття Дарвіна в доопрацьованому вигляді формують фундамент сучасної синтетичної теорії еволюції та складають основу біології, надаючи логічне пояснення біорізноманіттю. Ортодоксальні послідовники вчення Дарвіна розвивають напрямок еволюційної думки, що носить його ім’я (дарвінізм).

Дитинство та юність

Чарльз Дарвін народився 12 лютого 1809 року в Шрусбері графство Шропшир, у родовому маєтку Маунт Хаус (англ. Mount House). П’ятий із шести дітей заможного лікаря та фінансиста Роберта Дарвіна англ. Robert Darwin та Сьюзан Дарвін (англ. Susannah Darwin) (дівоче прізвище Уеджвуд англ. Wedgwood). Він є онуком Еразма Дарвіна (англ. Erasmus Darwin) по батьківській лінії та Джозаї Уеджвуда (англ. Josiah Wedgwood) по материнській. Обидва сімейства значною мірою були унітаріанцями, однак Уеджвуди були адептами англіканської церкви. Сам Роберт Дарвін був досить вільних поглядів, тому погодився з тим, щоб маленький Чарльз отримав причастя в Англіканській церкві, але в той же час Чарльз та його брати разом із матір’ю відвідували Унітаріанську церкву. До того часу як він вступив до денної школи в 1817 році, восьмирічний Дарвін уже долучився до природознавства та колекціонування. У цьому році, в липні, помирає його мати. З вересня 1818 року він разом зі старшим братом Еразмом (англ. Erasmus Alvey Darwin) вчиться в Англіканській Шрусберській школі (англ. Shrewsbury School). Перед тим як відправитися зі своїм братом Еразмом до Единбурзького університету, влітку 1825 року, він виступає в ролі асистента-учня та допомагає батькові в його медичній практиці, надаючи допомогу біднякам Шропшира.

Освіта та подорожі

Единбурзькій період життя 1825-1827
Вивчав у Единбурзькому університеті медицину. Під час навчання усвідомлює, що лекції нудні, а хірургія завдає страждання, тому залишає медицину. Замість цього він вивчає таксидермію в Джона Едмонстоуна (англ. John Edmonstone), який отримав свій досвід, супроводжуючи Чарльза Ватертона (англ. Charles Waterton) під час експедиції до дощових лісів Південної Америки, часто відгукуючись про нього: «дуже приємний та ерудований чоловік»(англ. very pleasant and intelligent man).

Наступного року, будучи студентом факультету природничої історії, він приєднався до Плініївського студентського товариства, у якому активно обговорювався радикальний матеріалізм. В цей час він асистує Роберту Едмунду Гранту (англ. Robert Edmund Grant) в його дослідженнях анатомії та життєвого циклу морських безхребетних. На засіданнях товариства, в березні 1827 року, він представляє короткі повідомлення про свої перші відкриття, які змінювали погляд на звичні речі. Зокрема, він показав, що яйця Flustra мають здатність самостійно рухатися за допомогою війок та в дійсності є личинками; в іншому відкритті він зауважує, що маленькі кулясті тіла, які вважалися молодими стадіями водорості Fucus loreus, являють собою яйцеві кокони хоботної п’явки Pontobdella muricata. Одного разу, в присутності Дарвіна, Грант вихваляв еволюційні ідеї Ламарка. Дарвін був вражений цією захоплюючою промовою. Раніше він зустрічав подібні ідеї у свого діда – Еразма, прочитавши його Зоономію, і тому вже був у курсі протиріч цієї теорії. Протягом другого року перебування в Единбурзі Дарвін відвідує курс натуральної історії Роберта Джеймісона (англ. Robert Jameson), що охоплював також геологію, включаючи полеміку між Нептуністами та Плутоністами. В цей час він вивчив класифікацію рослин та брав участь у роботі з великими колекціями університетського музею, одного з найбільших музеїв Європи того періоду.

Кембриджський період життя 1828-1831

Батько Дарвіна дізнавшись, що син закинув вивчення медицини, засмутився та запропонував йому вступити до Кембриджського християнського коледжу та отримати сан священика Англіканської церкви. За словами самого Дарвіна, дні, проведені в Единбурзі посіяли в ньому сумніви щодо догмату англіканської церкви. Тому перед прийняттям остаточного рішення він бере час на роздуми. В цей час він старанно читає богословські книги, і нарешті переконує себе в прийнятності церковних догматів та готується до вступу.

Дарвін почав навчання, але, за власними словами, не надто заглибився у нього, присвячуючи більше часу верховій їзді, стрільбі з рушниці та полюванню (на щастя відвідування лекцій було добровільним). Його кузен Вільям Фокс (англ. William Darwin Fox) познайомив студента з ентомологією та зблизив з колом осіб, які захоплювались колекціонуванням комах. В результаті в Дарвіна прокидається пристрасть до колекціонування жуків. Дарвін на підтвердження свого захоплення наводить наступну історію: «Одного разу, обдираючи з дерева шматок старої кори, я побачив двох рідкісних жуків та схопив кожною рукою по одному, але тут я побачив третього, якогось нового роду, якого я просто не міг випустити, і засунув того жука, якого тримав у правій руці до рота. На жаль, він випустив якусь надзвичайно їдку рідину, що так обпекла мені язик, що я змушений був його виплюнути, втративши його, так само як і третього». Деякі з його знахідок були опубліковані в книзі Стівенса (англ. James Francis Stephens) «Ілюстрації британської ентомології» англ. “Illustrations of British entomology”.

Він стає близьким другом та послідовником професора ботаніки Джона Стівенса Генслоу (англ. John Stevens Henslow). Завдяки знайомству з Генслоу він познайомився з іншими провідними натуралістами, які охрестили його «Той, що гуляє з Генслоу» (англ. “the man who walks with Henslow”). Коли наблизилися іспити, Дарвін зосередився на навчанні. В цей час він читає «Доказ Християнства» (англ. “Evidences of Christianity”) Вільяма Пале (англ. William Paley), виклад якого справляє на Дарвіна неабияке враження. По закінченню навчання, у січні 1831 року, Дарвін добре просунувся в теології, вивчив класиків літератури, математику та фізику, ставши у підсумку 10-м у списку зі 178 студентів, які успішно склали іспит.

Дарвін залишався в Кембриджі до червня. Він вивчає працю Пале «Природна Теологія» (англ. “Natural Theology”), в якій автор наводить теологічні аргументи для пояснення природи буття, пояснюючи адаптацію як вплив бога за допомогою законів природи. Він читає нову книгу Гершеля (англ. John Herschel), яка описує найвищу мету природної філософії як осмислення законів через індуктивне мислення, базоване на спостереженнях. Також особливу увагу він приділяє книзі Олександра Гумбольдта (англ. Alexander von Humboldt) «Особисте оповідання» (англ. ‘ “Personal Narrative”‘), в якій автор описує свої подорожі. Описи острова Тенеріфе, надані Гумбольдтом, захоплюють Дарвіна з друзями ідеєю відправитися туди після завершення навчання, щоб займатись природничою історією в умовах тропіків. Щоб отримати необхідну підготовку, він навчається на курсі геології Адама Седжвіка (англ. Adam Sedgwick). Після нетривалої геологічної поїздки по Північного Уельсу, Дарвін знаходить листа від Генслоу, в якому той рекомендує його на неоплачувану посаду натураліста капітану «Бігля» (англ. HMS Beagle), Роберту Фіцрою (англ. Robert FitzRoy), під чиїм командуванням за чотири тижні мала розпочатися експедиція до берегів Південної Америки. Дарвін готовий був одразу прийняти пропозицію, однак його батько відмовляє сина від такої пригоди, оскільки вважав дворічний вояж – даремною тратою часу. Але своєчасне втручання дядька Дарвіна, Джозаї Уеджвуда II (англ. Josiah Wedgwood II), схиляє батька на його бік.

Подорож на кораблі «Бігль» 1831-1836

У 1831 році після закінчення університету, Дарвін в ролі натураліста відправляється у кругосвітню подорож на експедиційному судні королівського флоту «Бігль», повернувшись до Англії лише 2 жовтня 1836 року. Подорож тривала майже п’ять років. Більшу частину часу Дарвін проводив на березі, вивчаючи геологію та збираючи колекції тварин та рослин, у той час як «Бігль» під керівництвом Фіцроя здійснював гідрографічну та картографічну зйомку узбережжя. Під час подорожі Дарвін ретельно записує свої спостереження та теоретичні міркування. Час від часу, щойно виникала нагода, Дарвін надсилає копії нотаток до Кембриджу, разом із листами для рідних. За час подорожі він здійснив ряд геологічних описів різних районів, зібрав колекцію тварин, а також зробив короткий опис зовнішньої будови та анатомії багатьох морських безхребетних. В інших сферах, маловідомих Дарвіну, він проявив себе майстерним колекціонером, зібравши екземпляри для їх пізнішого вивчення фахівцями.

Незважаючи на численні випадки поганого самопочуття пов’язані з морською хворобою, Дарвін продовжував дослідження й на борту судна; більшість його нотаток із зоології стосувались морських безхребетних, яких він колекціонував та описував в часи морського затишшя. Під час першої зупинки біля берегів Сантьяго, Дарвін помічає цікаве явище – сплав вулканічної лави з мушлями та коралами, затверділий у білу породу під дією високої температури. Фіцрой дає йому перший том «Основ геології» (англ. “Principles of Geology”) Чарльза Ляйелля, в якому автор формулює концепції уніформізму в трактуванні геологічних змін протягом тривалого періоду. З перших досліджень, проведених Дарвіном у Сантьяго на островах Зеленого Мису, стала зрозуміла перевага методу, застосованого Ляйеллем. Згодом Дарвін використовує підхід Лайелля для теоретичних міркувань та роздумів, під час написання книг з геології.

У Пунта Альта, що в Патагонії, він робить важливе відкриття. Дарвін виявляє закам’янілих гігантських вимерлих ссавців. Важливість знахідки підкреслювалась тим, що залишки цих тварин знаходилися в породах поряд із мушлями сучасних видів молюсків, що побічно вказували на нещодавнє зникнення, без ознак зміни клімату або катастрофи. Він називає знахідку маловідомим мегатерієм, який із своїм кістковим панциром нагадував гігантську подобу місцевого броненосця. Ця знахідка спричинила ажіотаж, коли досягла берегів Англії. Під час поїздки з місцевими гуачо вглиб країни для геологічних досліджень та зборів колекцій викопних решток він отримує уявлення про соціальні, політичні та антропологічні аспекти взаємодії місцевих народностей та колоністів у період революції. Читаючи другий том Лайеля, Дарвін приймає його точку зору щодо «центрів створення» видів, але його знахідки змушують піддавати сумніву ідеї Лайеля про постійність та зникнення видів.

На борту знаходилося троє тубільців Вогненної Землі, яких забрали до Англії під час минулої експедиції «Бігля» в 1830 році. Провівши рік в Англії вони повертались додому вже як місіонери. Дарвін вважав цих людей дружніми та цивілізованими, в той час як їх одноплемінників – «деградованими дикунами», точнісінько так саме, як відрізнялися між собою домашні та дикі тварини. Проте, для Дарвіна ці відмінності демонстрували культурний вплив, а не расову неповноцінність. На відміну від його вчених друзів, Дарвін вважав, що не існує непереборної прірви між людиною та тваринами. За рік місіонерство новонавернених тубільців завершилось. Тубілець, якого назвали Джиммі Баттон (англ. Jemmy Button), став жити так само, як і інші аборигени: у нього була дружина і не було жодного бажання повертатися до Англії.

У Чилі Дарвін став свідком сильного землетрусу та ознак, що вказували на щойно підняту землю. Піднятий пласт містив мушлі молюсків, які знаходилися вище рівня високого припливу. Високо в Андах він також знайшов мушлі молюсків та кілька видів викопних дерев, що зазвичай ростуть на піщаних пляжах. Ці знахідки спонукали його до створення гіпотези про винесення молюсків під час піднімання морського дна, так само як і опускання островів під воду, з поступовим формуванням навколо них спочатку берегових коралових рифів, потім бар’єрних рифів, а згодом і атолів.

На Галапагоських островах Дарвін помітив, що деякі представники родини в’юркових відрізняються від Чилійських, а також відрізняються один від одного на різних островах. Він також чув, що панцирі сухопутних черепах злегка відрізняються за формою в залежності від острову походження.

Побачені ним в Австралії сумчасті кенгурові пацюки та качконіс видались йому настільки дивними, що Дарвіна припустився думки, що як мінімум два творця одночасно працювали, створюючи цей світ. Він зауважив, що аборигени Австралії «ввічливі та гарні люди», а також відзначив швидке скорочення їх чисельності під натиском європейської колонізації.

Бігль обстежує атоли Кокосових островів з метою з’ясування механізмів їх формування. Успіх цього дослідження багато в чому визначався теоретизуванням Дарвіна. Фіцрой почав писати офіційний виклад подорожі Бігля, а після прочитання щоденника Дарвіна запропонував додати його до звіту.

За час подорожі Дарвін побував на острові Тенеріфе, островах Зеленого Мису, побережжі Бразилії, в Аргентині, Уругваї, на Вогненній Землі, в Тасманії і на Кокосових островах, звідки привіз багато занотованих спостережень. Результати він виклав у працях «Щоденник натураліста» (The Journal of a Naturalist, 1839), «Зоологія подорожі на кораблі “Бігль”» (Zoology of the Voyage on the Beagle, 1840), «Будова та розподіл коралових рифів» (The Structure and Distribution of Coral Reefs, 1842) та ін. Одним із цікавих природних явищ, вперше описаних Дарвіном у науковій літературі, були крижані кристали особливої форми пенітентес, що утворюються на поверхні андських льодовиків.

Дарвін та Фіцрой

Перед тим, як вирушити в подорож, Дарвін зустрічався з Фіцроєм. Згодом капітан згадував цю зустріч та казав, що у Дарвіна були великі шанси не потрапити до команди через форму його носа. Будучи прихильником вчення Лафатера, він вважав, що існує зв’язок між характером людини та рисами його зовнішності, і тому він сумнівався, що людина з таким носом, як у Дарвіна, могла мати енергією та рішучість, необхідну для здійснення подорожі.

Незважаючи на непростий характер Фіцроя, «він володів багатьма шляхетними рисами: був відданий своїй роботі, надзвичайно великодушний, відважний, рішучий, володів нестримною енергією та був щирим другом усіх, хто знаходився під його керівництвом». Сам Дарвін відзначає, що ставлення капітана до нього було дуже гарними, «але ужитися з людиною за такої близькості, щодня обідаючи удвох за одним столом в його каюті, було важко. Декілька разів ми сварилися, бо запалюючись, він зовсім втрачав здатність думати». Проте між ними були серйозні розбіжності на ґрунті політичних поглядів. Фіцрой був переконаним консерватором, захисником рабовласництва, заохочував реакційну колоніальну політику англійського уряду. Вкрай релігійний чоловік, сліпий прихильник церковної догми, Фіцрой не в змозі був зрозуміти сумнівів Дарвіна щодо проблем незмінності видів. Згодом він скаржився на Дарвіна за те, що той «видав таку блюзнірським книгу, як Походження видів».

Наукова діяльність після повернення

У 1838-1841 роках Дарвін був секретарем Лондонського геологічного товариства. У 1839 році одружився, а в 1842-му подружжя переїхало з Лондона до Дауну (графство Кент). Тут Дарвін вів усамітнене та розмірене життя вченого та письменника.

Основні наукові праці Дарвіна

Ранні роботи (до «Походження видів»)
Невдовзі після повернення Дарвін опублікував книгу, відому під скороченою назвою “Подорож натураліста навколо світу на кораблі «Бігль»(1839). Вона мала великий успіх, була перекладена багатьма європейськими мовами та безліч разів перевидавалась. Дарвін взяв участь у написанні п’ятитомної монографії «Екологія подорожі» (1842). Дарвін обрав об’єктом своїх досліджень вусоногих раків, невдовзі ставши кращим у світі фахівцем з цієї групи. Він написав та видав чотиритомну монографію «Вусоногі раки» (Monograph on the Cirripedia, 1851-1854), якою зоологи користуються дотепер.

Історія написання та публікації «Походження видів»
З 1837 року Дарвін почав вести щоденник, до якого заносив свої роздуми про домашніх тварин та рослини, а також природний відбір. В 1842 році він написав перший нарис про походження видів.

Починаючи з 1855 року, Дарвін листувався з американським ботаніком А. Греєм, якому згодом вперше виклав свої ідеї. Під впливом англійського геолога та натураліста Ч. Лайеля Дарвін в 1856 почав готувати третій, розширений варіант книги. У червні 1858 року, коли робота була майже завершена, Дарвін отримав листа від англійського натураліста А. Р. Уоллеса з рукописом його статті. У цій статті Дарвін знайшов скорочений виклад своєї власної теорії природного відбору. Два натуралісти незалежно та одночасно розробили ідентичні теорії. На обох вплинула робота Т. Р. Мальтуса про народонаселення; обом були відомі погляди Лайеля, обидва вивчали фауну, флору та геологічні формації груп островів та виявили значні відмінності між видами, що їх населяли. Дарвін відіслав Лайелю рукопис Уоллеса разом зі своїм власним нарисом, а також нарисами його другого варіанту (1844) та копією свого листа до А. Грея (1857). Лайель звернувся за порадою до англійського ботаніка Джозефа Гукера, і 1 липня 1859 року вони разом представили Ліннеєвському товариству в Лондоні обидві роботи. У 1859 році Дарвін опублікував працю «Походження видів шляхом природного відбору, або Збереження сприятливих порід у боротьбі за життя» (On the Origin of Species by Means of Natural Selection, or the Preservation of Favoured Races in the Struggle for Life), де описав мінливість видів рослин та тварин, а також їх природне походження від попередніх видів.

Пізніші роботи (після «Походження видів»)
У 1868 році Дарвін опублікував свою другу працю, пов’язану з теорією еволюції – «Мінливість тварин та рослин у свійському стані» (The Variation of Animals and Plant under Domestification), до якої увійшло безліч прикладів еволюції організмів. У 1871 році з’явилась ще одна важлива праця Дарвіна – «Походження людини та статевий відбір» (The Descent of Man, and Selection in Relation to Sex), де Дарвін навів аргументи на користь природного походження людини від тварин (мавпоподібних предків). Серед інших відомих пізніх робіт Дарвіна – «Запилення орхідей» (The Fertilization of Orchids, 1862); «Вираження емоцій у людини та тварин» (The Expression of the Emotions in Man and Animals, 1872); «Дія перехресного запилення та самозапилення в рослинному світі »(The Effects of Cross-and Self-Fertilization in the Vegetable Kingdom, 1876).

Дарвін та релігія

Ч. Дарвін походив із нонконформістського середовища. Хоча деякі члени його сім’ї були вільнодумцями, які відкрито заперечували традиційні релігійні вірування, він сам спочатку не піддавав сумніву істинність Біблії. Він ходив до англіканської школи, потім в Кембриджі вивчав англіканську теологію, щоб стати пастором, і був повністю переконаний телеологічним аргументом Вільяма Пейлі, відповідно до якого існування видимого розумного пристрою в природі доводить існування Бога.

Проте, його віра почала коливатися під час подорожі на «Біглі». Він піддавав сумніву побачене, дивуючись, наприклад, чарівності глибоководних створінь, створених на таких глибинах, де ніхто не може насолодитися їхнім виглядом. Подорожуючи на «Біглі», Дарвін все ще дотримувався ортодоксальних поглядів та повністю покладався на авторитет Біблії в питаннях моралі, однак поступово почав розглядати історію створення, описану в Старому Заповіті, як помилкову та не варту віри.

Після повернення він приступив до збору доказів мінливості видів. Він знав, що його релігійні друзі-натуралісти вважають подібні погляди єрессю, й зустрінуть їх вкрай критично, особливо, коли позиції Англіканської церкви опинилися під вогнем радикальних диссентерів та атеїстів. Таємно розвиваючи свою теорію природного відбору, Дарвін писав про релігію як про племенну стратегію виживання, однак усе ще вірив в Бога як у Верховну істоту, що визначає закони цього світу. Його віра поступово слабнула з часом й, після смерті дочки Енні в 1851 р., Дарвін, нарешті, повністю втратив всяку віру в християнського бога. Він продовжував підтримувати місцеву церкву та допомагав прихожанам у загальних справах, однак по неділях, коли вся родина направлялася до церкви, йшов на прогулянку. Пізніше, коли його запитували про релігійні погляди, Дарвін писав, що ніколи не був атеїстом, в тому сенсі, що не заперечував існування Бога, і що «було б правильніше назвати його агностиком».

У написаній ним біографії діда Еразма Дарвіна, Чарльз вказував на неправдивість чуток про те, що Еразм кликав Господа на передсмертному ложі. Незважаючи на це, подібні історії супроводжували смерть самого Чарльза. Найпопулярнішою стала «історія леді Хоуп», англійської проповідниці, опублікованої в 1915 р., в якій стверджувалося, що Дарвін повірив в Бога під час хвороби незадовго до смерті. Подібні історії активно поширювалися різними релігійними групами і, врешті-решт, набули статусу міських легенд, проте їх спростували діти Дарвіна, а історики відкинули як помилкові.

У грудні 2008 року завершилися зйомки фільму «Створення» – біографічного фільму про Чарльза Дарвіна.

Шлюб та діти
29 січня 1839 року, Чарльз Дарвін одружився на своїй кузині, Емі Уеджвуд. Церемонію одруження провели в традиціях Англіканської церкви. Спочатку пара жила на Gower Street у Лондоні, а потім 17 вересня 1842 року, переїхала в Даун (графство Кент). У Дарвінів було десятеро дітей, троє з яких померли в ранньому віці. Багато дітей та онуків самостійно досягли значних успіхів.

William Erasmus Darwin (December 27, 1839-1914)
Anne Elizabeth Darwin (March 2, 1841-April 22, 1851)
Mary Eleanor Darwin (September 23, 1842-October 16, 1842)
Henrietta Emma «Etty» Desty (September 25, 1843-1929)
George Howard Darwin (July 9, 1845-December 7, 1912)
Elizabeth «Bessy» Darwin (July 8, 1847-1926)
Francis Darwin (August 16, 1848-September 19, 1925)
Leonard Darwin (January 15, 1850-March 26, 1943)
Horace Darwin (May 13, 1851-September 29, 1928)
Charles Waring Darwin (December 6, 1856-June 28, 1858)