Культура Буряк кормовий (особливості вирощування та зберігання)

Кормові буряки дворічна перехрестнозапильна трав’яна рослина родини амарантових (Amaranthaceae). В перший рік утворюється масивний коренеплід, а на другий рік – квітконосні пагони, плоди і насіння.
Кормовий буряк – цінна кормова культура. Коренеплоди мають добрі смакові якості, легко засвоюються і добре поїдаються тваринами. Незважаючи на відносно невисокий вміст сухих речовин, в 1 ц коренеплодів міститься 12-15 кормових одиниць. У коренеплодах багато ферментів, вітамінів, макро- і мікроелеменетів. Це джерело легкоперетравних вуглеводів, вміст яких становить 9%, а коефіцієнт перетравності досягає 96-98%. Вміст протеїну невеликий – 1,1-1,5%. Згодовуються коренеплоди у свіжому вигляді.
Значну кормову цінність має гичка кормового буряка. її згодовують у свіжому вигляді і як силос. В 1 ц міститься 10 к.о. Урожай гички становить 20-30% від маси коренеплодів.
Кормовий буряк має агротехнічне значення. Під нього вносять високі норми добрив, поле очищається від бур’янів, це цінний попередник у сівозміні для наступних культур.
Урожайність коренеплодів висока – 600-800 ц/га, і може досягати 1000-1500 ц/га, за рахунок цього забезпечується більший збір сухих речовин з одиниці площі, порівняно з зерновими культурами.
Урожайність гички (100-300 ц/га) прирівнюється до збору середнього врожаю однорічних трав, причому без додаткових затрат.

Розміщують кормовий буряк після озимих зернових, кукурудзи, однорічних трав. Вирощують також в овочевих сівозмінах на заплавних землях, висіваючи після помідорів, огірків, капусти. На осушених землях буряк кормовий добре росте на достатньо розкладених торфовищах.

Кормовий буряк є найкращим попередником для озимої пшениці. Допустимим попередником може бути для ячменю та кукурудзи на силос. Для озимого жита, гречки, кукурудзи на зерно, сої, картоплі – кормовий буряк є недопустимим попередником. Також не можна сіяти після кормового буряка кормові коренеплоди, цукровий буряк, овес, просо, соняшник.

Кормові буряки відзначаються високою реакцією на внесення органічних, мінеральних і зелених добрив. Норма гною змінюється залежно від типу ґрунту в межах 40-80, іноді вона становить 100 т/га і більше. Гній, 75-80% фосфорних і калійних добрив вносять під оранку. Азотні й решту фосфорно-калійних добрив вносять під передпосівну культивацію, малу норму – N₂₀P₂₅K₁₅ – при сівбі, в період вегетації у підживлення застосовують N₃₀. Високі дози азотних добрив недоцільні, особливо під кор­мові буряки, оскільки в коренеплодах накопичуються нітрати, що може спричинити отруєння тварин.

Кормові буряки при врожайності 1500 ц/га коренеплодів виносить з ґрунту таку кількість поживних елементів: азоту – 415 кг/га, фосфору 135 і калію – 325 кг/га. Для одержання врожаю 1500-2000 ц/га коренеплодів рекомендується вносити N_266-350P_120-160K_60-80. На фоні гною норми мінеральних добрив необхідно зменшувати на 25-З0%. На поливних землях під кормові буряки гній вносять у нормі 50-60 т/га, а мінеральні: на чорноземах – N_180-240Р_90-120К₆₀, на темно-каштанових – N_200-260P_90-120K₆₀.

Буряк кормовий добре реагує на глибоку оранку і розпушування підорного горизонту. В літньо-осінній період проводять напівпаровий обробіток. Він передбачає дворазове лущення ґрунту на глибину 6—9 см дисковими лущильниками (ЛДГ-5, ЛДГ-15, ЛД-20); через 10—15 діб — друге лущення лемішними лущильниками (ППЛ-10-25). Через 15—20 діб проводять зяблеву оранку на глибину 25—30 см. Ґрунти з неглибоким орним шаром потрібно обробляти на повну глибину.

Під час підготовки ґрунту до сівби його вирівнюють й ущільнюють верхній шар шлейф-боронами, котками, вирівнювачами. Передпосівне коткування найефективніше в посушливу весну.

Врожайність кормового буряка, вибір схеми формування густоти посівів значною мірою залежить від якості насіння. Перед сівбою насіння калібрують, шліфують, дражують, протруюють, обробляють стимуляторами росту та мікроелементами. За допомогою калібрування насіння ділять на на дві фракції 3,5-4,5 мм та 4,5-5,5 мм. Насіння повинно мати чистоту не менше 97%, схожість не нижче 80%. Для підвищення енергії проростання насіння піддають повітряно-тепловій обробці, витримують його на відкритому повітрі 3-5 днів.

Сіють кормові буряки в ранні й стислі строки, коли ґрунт на глибині 5-10 см прогріється до 6-8°С. Ширина міжрядь – 60-70 см. Норма висіву при сівбі сівалками з котушковими висівними апаратами – 15-18, сівалками точного висіву – 8-12кг/га. Глибина загортання насіння залежить від його крупності, механічного складу ґрунту і становить не більше 4-5, а на важких ґрунтах – 2-3 см. При сівбі треба створити хороший контакт насіння з вологим ґрунтом, що забезпечується післяпосівним коткуванням.

Догляд за посівами включає досходове і післясходове розпушування ґрунту, мілке розпушування в міжряддях і захисних зонах рядків (шаровка), формування густоти посіву, розпушування в міжряддях з одночасним підживленням рослин, внесення гербіцидів, інсектицидів і фунгіцидів для захисту посівів від бур’янів, шкідників і хвороб.

Оптимальна густота рослин на період збирання 80-90 тис/га, на торфових грунтах – 75-80, а на зрошуваних землях – 90-100 тис/га.

Перше глибоке розпушування ґрунту в міжряддях поєднують з підживленням мінеральними добривами після формування густоти посіву.

Оптимальний строк збирання в Лісостепу і Поліссі настає в кінці вересня – на початку жовтня, у Степу – у другій половині жовтня. Найбільш поширеним способом збирання є роздільний. Для цього використовують бурякозбиральні комплекси.

Правильна температура – одна з основних умов зберігання. Ні при яких умовах вона не повинна перевищувати 2-3°С і опускатися нижче 0°С. У першому випадку коренеплід проросте, у другому – замерзне. Зберігання кормового буряка надійніше здійснювати в буртах. Зверху робиться укриття з соломи з землею. Також овочі звалюють в спеціальні сховища, в яких є вентиляція і підтримується спеціальна температура.

Паростки буряка містять в десятки разів більше корисних речовин, ніж дорослі рослини або пророщене насіння. З одного насіння з’являється відразу 2-3 паростка. Мікрогрін (друга назва мікрозелень) містить велику кількість вітамінів (A, B, C, E, K, PP), багато заліза, кальцію, калію, магнію, йоду, фолієвої кислоти.

Вживання в їжу паростків буряка сприяє зміцненню імунітету, покращує роботу травлення, підвищує тонус організму. Речовини, що містяться в мікрозелені, сприяють зміцненню нервової системи, поліпшенню зору, гарній роботі серця і судин.

Смак у мікрозелені буряка – ніжний, лагідний. Мікрогрін буряка добре додавати до салатів, бутербродів і других страв. Вони нададуть яскравості будь-якому гарніру.

Вебінар “Основні шкідники і хвороби овочевих коренеплідних (морква, буряки, селера, пастернак) культур та заходи захисту від них.”

Кавун — не ягода, а кокос — не горіх: 5 міфів про овочі та фрукти

Досі кажете дітям, що помідор — овоч, полуниця — ягода, а какао роблять із какао-бобів? Так от, шановні батьки і педагоги, ви поширюєте псевдонаукові фейки. І це негайно треба припинити. Цього тижня в рубриці Батьківський Upgrade ми читали ботанічний бестселер «Фрукти проти овочів». І тепер готові спростувати 5 найпоширеніших міфів про рослини, які ми їмо мало не щодня.

Що ми читали?

Книжкова новинка від дослідника, блогера та популяризатора ботаніки Олексія Коваленка «Фрукти проти овочів», видавництво «Віхола».

Чому радимо?

Бо ця книжка — одночасно детектив, трилер, комікс та науково-популярне видання, і все це — про фрукти, овочі, ягоди та безліч інших рослин, які ми їмо і постійно неправильно називаємо. Час розвінчати 5 найпоширеніших міфів.

Міф № 1: Кавун — найбільша ягода

Пригадуєте, як у майбутніх першачків на співбесіді запитували: «А яка ягода найбільша у світі?» Дитина мала відповісти: «Кавун». На щастя, якщо ваша дитина цього не знає, це й на краще. Адже з наукової точки зору, кавун — не ягода. Плід кавуна правильно називати гарбузина, і на відміну від ягід такі плоди мають тверду зовнішню стінку. Кавуни вирощували ще у стародавньому Єгипті — насінини знайшли навіть у гробниці Тутанхамона. У 10-му столітті ці гарбузини почали вирощувати в Китаї, і сьогодні Китай — найбільший у світі виробник кавунів. Тут їх так полюбляють, що мають традицію їсти підсмажене кавунове насіння на новорічні свята. Кавуни бувають жовті всередині, безнасіннєві і навіть кубічні. Така ідея спала на думку японцям, які повкладали маленькі плоди кавунів у кубічні скляні форми, тож гарбузини виросли кутасті. Однак квадратні кавуни виявилися надто дорогими у виробництві.

Міф № 2: Помідор — овоч

Те, що з помідорами готують піцу, м’ясо та рибу, ще не означає, що томат — це овоч. Насправді він — ягода, і має всі її ознаки: тоненька шкірка, соковита м’якоть та купа насінин всередині. То як, вже хочете назвати кетчуп томатним варенням? Звучить як жарт, проте у США навіть відбувся антиботанічний суд у 1883 році: саме тоді американський президент запровадив додатковий податок на продаж овочів. Це дуже обурило такого собі Джона Нікса, потужного продавця овочів і фруктів у Нью-Йорку. Він відмовлявся сплачувати «помідорний податок», адже з ботанічної точки зору томат — це фрукт. А у 16-му столітті помідор взагалі вирощували як декоративну квітку і вважали її шкідливою. У цьому є частка правди: рослина справді містить отруйний алкалоїд томатин, проте коли помідор достигає, концентрація цієї речовини стає мізерною. Щороку у світі продають понад 800 мільярдів цих запашних ягід.

Міф № 3: Кокос — горіх

Кокос — вигнанець з горіхового клубу, і правильно називати його суха кістянка. Зовні він вкритий тонкою міцною оболонкою, під нею — волохата шкірка, а всередині — кокосова вода: багата на жири рідина. У процесі дозрівання ця кокосова вода поступово перетворюється на тверду білу м’якоту, яку ми любимо додавати в десерти та печиво. Якщо ж кокос довго лежить на полиці супермаркету, він може дуже вас розчарувати — кокосова вода всередині поступово зовсім зникає. Свою назву кокос отримав від португальського слова «coco» — «обличчя», бо він схожий на голову мавпи. А ще, порівняйте кокос з його трьома очицями на споді і смартфон з трьома камерами — правда ж схожі?

Міф № 4: Какао — біб

Так, так, ви не раз чули вислів «какао-боби» у рекламних роликах про шоколад. Та варто подивитися науці у вічі: какао — не біб. Як це перевірити? Дуже просто: якщо перерізати стручок гороху навпіл, у перерізі буде одна горошина. Ось це і є справжній біб. Якщо ж так само розрізати плід какао, у розрізі буде напхом напхано насінин. Саме тому какао — це коробочка. Та як би ми не називали какао, людство вподобало його дуже давно: какао було ритуальним напоєм у доколумбовій Мексиці, а нещодавні дослідження вказують, що какао споживали як їжу, ліки та енергетики ще 5 тисяч років тому. Сьогодні найбільше какао вирощують в африканських країнах, а за даними Всесвітньої какао-фундації, індустрія виробництва какао дає змогу виживати 50 мільйонам людей по всьому світу. Однак шоколадні ласуни мають достатньо причин для глибокого занепокоєння: за даними американських досліджень, грибні захворювання можуть невдовзі заразити всі відомі плантації какао-дерев. Для порятунку какао-врожаїв та власного бізнесу компанія Mars (та сама, що виробляє шоколадні батончики Mars та Snickers) вже об’єдналася з дослідниками Інституту геномних інновацій для створення какао-дерев, що будуть стійкими до грибів та вірусів.

Міф № 5: Ваніль — стручок

Ваніль — справді дивовижна рослина: надзвичайно дорога у продажу, надзвичайно вибаглива у вирощуванні, а ще вона звільнила з рабства принаймні одну людину. Але про все по черзі. Отже, ваніль — це орхідея: після запліднення рослина конструює коробочку, в якій упаковано безліч малесеньких насінин. Вони такі дрібні, що можуть поширитися з вітром на десятки кілометрів. Тепер про вибагливість: ваніль не здатна прорости сама, їй неодмінно потрібна допомога гриба, і не абиякого, а специфічного. Ну просто балувана Галя, ця ваніль. 80 % світової ванілі сьогодні вирощується на острові Мадагаскар — країна отримує близько 200 мільйонів доларів прибутку щороку. Чому ж вона така дорога? Виявляється, для запилення ванілі потрібні безжальні бджоли — не в сенсі жорстокі, а в сенсі — без жал. Саме такі бджоли поширені на батьківщині ванілі — у Мексиці. Тож коли європейські колоністи намагалися вирощувати цю орхідею деінде, отримували просто декоративну красиву квітку-пустоцвіт. Аж поки у 1841 році на французькому острові Реюньйон ваніль спробував виростити 12-річний хлопець-невільник Едмонд. Він був юним фанатом ботаніки і шляхом спроб і помилок здійснив неймовірне відкриття: загостреною бамбуковою паличкою хлопець підняв перегородку квітки і побачив, що ваніль здатна до самозапилення. За таке проривне досягнення Едмонд отримав свободу і став першим темношкірим на острові зі статусом вільної людини.

Пов’язані теги

Освіторія / Вчителям / Альтернативна освіта / Кавун — не ягода, а кокос — не горіх: 5 міфів про овочі та фрукти

Читайте також

Чому Леся Українка актуальна і сьогодні

Учитель історії Артур Бабенко про головні події сучасної війни

Мовні покручі, про які ви навіть не здогадувалися

7 непересічних фільмів, книг і поезій про війну, які можна обговорити на уроках

© 2023 «Освіторія». Усі права захищені. «Освіторія Медіа» — це не нудно про освіту і виховання. Передрук або цитування матеріалів дозволяється тільки у разі розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання, яке веде на сторінку копійованого матеріалу на сайті «Освіторія Медіа». Посилання має бути розміщене в підзаголовку або першому реченні матеріалу. З питань розміщення реклами звертайтеся за адресою [email protected]