§ 15. Україна наприкінці 1919 — на початку 1920 р.

1. Коли було вперше встановлено владу більшовиків в Україні? Яку внутрішню політику здійснювали тоді більшовики? 2. Коли більшовики вдруге прийшли до влади в Україні і як змінилася їхня політика?

1. Відновлення більшовицького режиму та політика більшовиків.

У жовтні 1919 р. більшовики розпочали контрнаступ проти денікінців. 6 листопада вони оволоділи Черніговом, 12 грудня увійшли в Харків, 16 грудня — у Київ. Під тиском наступу Червоної армії та селянських повстань армія А. Денікіна відступила до Криму. Більшовики втретє захопили більшу частину України. Головні їхні противники — Армія УНР і Біла армія — були розгромлені.

Після тривалої боротьби з українським національним рухом більшовики стали обачнішими. У грудні 1919 р. на конференції РКП(б) було ухвалено резолюцію «Про радянську владу в Україні». Більшовики оголосили, що вони визнають самостійність УСРР. Однак насправді ставилося завдання за будь-яку ціну не допустити відокремлення України від радянської Росії. Обіцяно було лише реалізувати право на використання української мови, що означало відмову від русифікаторської політики. У настановах агітаторам, відрядженим до України більшовицьким очільником Л. Троцьким, наголошувалося: «Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може».

Особливо важливим для більшовицької влади було завоювати прихильність селянства, яке становило в Україні більшість населення.

Християн Раковський

Григорій Петровський

Тому безоглядне насадження колективних господарств (комун) припинили. Новий земельний закон проголошував добровільність у створенні артілей і комун.

Поміщицькі, монастирські й удільні землі, конфісковані радянською владою, передавалися селянству без викупу. Колективним господарствам відводили майже втричі менше землі, ніж у 1919 р. У поміщицтва відбирали всю землю, інвентар і маєтки.

Опору РКП(б) в Україні становила Комуністична партія більшовиків України (КП(б)У), яка була не національною комуністичною партією, а фактично обласною партійною організацією РКП(б). У середовищі КП(б)У перебувало чимало тих, хто виступав проти такого стану речей. Щоб приборкати внутрішню опозицію, Центральний комітет КП(б)У розпустили. Було проведено перереєстрацію членів Компартії України, після чого її склад зменшився на третину. Ця реорганізація розкрила справжню роль, яку більшовики відводили Компартії України.

Державність УСРР і цього разу мала формальний характер. Військову й цивільну владу поєднував Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком) — надзвичайний орган, створений 11 грудня 1919 р. Він скасував усі розпорядження й закони білогвардійської влади та Директорії, а також декрети уряду УСРР, які стосувалися функціонування органів влади, військових, народногосподарських, продовольчих, фінансових установ, і замінив їх російськими декретами. Те, що влада в Україні належала не виборним органам, більшовики пояснювали наявністю «соціал-зрадників» у місті та куркулів на селі. Це стало причиною поновлення політики «червоного терору» проти тих, кого вважали ворогами революції. Під час формування органів влади провідна роль відводилася членам Компартії. Інші партії було витіснено з політичного життя.

У середині лютого 1920 р. Всеукрревком передав владні повноваження РНК УСРР (очолив X. Раковський) і ВУЦВК (очолив Г. Петровський). У березні-квітні відбулися вибори до Рад. Незважаючи на те, що противники більшовиків були заарештовані або перебували в підпіллі, вибори проходили в гострій політичній боротьбі. Більшовики здобули в органах влади до 80 % депутатських мандатів. Однак Ради мали незначну реальну владу. Усі найважливіші рішення приймали органи КП(б)У. Столицею УСРР став Харків.

Комнезами (комітети незаможних селян) — селянські організації в Україні, створені більшовиками для зміцнення своєї влади на селі в 1920 р., що використовувалися для здійснення політики радянської влади в сільському господарстві. Ліквідовані після завершення суцільної колективізації.

Для розколу українського селянства більшовики в березні 1920 р. почали створювати в селах комітети незаможних селян, або комнезами, які перебирали на себе владу в селах, допомагали продзагонам: ділили землю, худобу, інвентар, вилучали майно в заможного селянства тощо.

Після повернення до влади більшовики відновили комуністичні перетворення в руслі політики «воєнного комунізму». Передусім було проведено націоналізацію промисловості. Тепер до держави переходили не лише великі, а й середні та навіть дрібні підприємства. Над одержавленими підприємствами (понад 10 тис.) почав стрімко розгалужуватися величезний централізований управлінський апарат. В Україні було утворено Бюро з відбудови промисловості (Промбюро), підпорядковане Вищій раді народного господарства (ВРНГ) радянської Росії.

Промисловість, що переходила у власність держави, перебувала в кризовому стані: багато підприємств не працювало, бракувало робочої сили. Тому більшовики відновили загальну трудову повинність. У квітні 1920 р. було створено Головний комітет із проведення загальної трудової повинності, за допомогою якого в республіці здійснювався перехід від системи вільного найму до загальної трудової повинності й масових мобілізацій. Мобілізоване робітництво закріплювали за певними підприємствами. Відбувалася мілітаризація праці: на виробництві встановлювалися норми виробітку, вводилися військова дисципліна та трибунали. Створювалися галузеві дисциплінарні суди й концентраційні табори для порушників трудової дисципліни та «дезертирів трудового фронту». У 1920 р. в УСРР функціонувало сім таких таборів.

Більшовики почали наділяти землею безземельне й малоземельне селянство, у результаті чого 52 % селянських дворів стали середняцькими. Однак уже в січні 1920 р. було відновлено продовольчу диктатуру й державну монополію на хліб. Відновилася продовольча розкладка, яка тепер, крім зерна, поширилася на м’ясо, яйця та окремі овочі. Розмір хлібної розкладки на 1920 р. становив 160 млн пудів. Проте реально було заготовлено лише 65 млн пудів. Продрозкладка поширювалася на всі селянські двори, які мали посівні площі понад три десятини. Установлювалася колективна відповідальність («кругова порука») сільських громад за здачу продовольства.

Нечисленність партійного апарату на місцях не дозволяла здійснювати контроль за селом. Для цього використовували комнезами, які допомагали в реалізації продрозкладки, отримуючи за це 10—15 % вилучених продовольчих ресурсів.

Радянський плакат. Художник І. Падалка

Як і за що агітувала тогочасна радянська пропаганда? Чому звернення адресовано жінкам?

У липні 1920 р. з’явився декрет РНК Росії «Про розрахункові операції», дія якого негайно поширилася на територію України. Проголошувалося, що всі установи, підприємства та організації, які потребують будь-яких виробів, матеріалів або продуктів, зобов’язані для їх отримання звертатися до відповідних розподільчих радянських установ. Купівля на вільному ринку заборонялася. У грудні розгорнулася підготовка до скасування грошового обігу. Був підготовлений проект заміни грошей «тродами» (трудовими одиницями). Проте його так і не було реалізовано.

Після поразки денікінців Всеукрревком затвердив новий земельний закон, яким заборонялося відводити землю під колективні господарства без згоди селянства. Однак у другій половині 1920 р. стала очевидною небезпека величезного недосіву зернових. Це було безпосереднім наслідком продрозкладки. Знаючи наперед, що вироблену продукцію заберуть, селянство мало намір сіяти тільки для особистих потреб.

Розуміючи це, більшовицьке керівництво у грудні 1920 р. прийняло рішення доповнити розкладку селянської продукції розкладкою засіву землі. Вважалося, що подвійна розкладка дасть можливість запобігти катастрофічному скороченню посівів. Таким чином, селянство фактично перетворювалося на державних кріпаків.

2. Націонал-комунізм.

У 1918—1919 рр. кілька українських партій перейшли на сповідування комуністичних ідей, намагаючись поєднати дві протилежні доктрини — комунізм і націоналізм. Українські партії, що виступали за встановлення національного варіанта радянської влади, відносять до націонал-комуністичного напрямку.

Націонал-комунізм — узагальнена назва політичних течій і напрямків в Україні та поза її межами в першій третині XX ст., що поєднували ідеї комуністичної перебудови суспільства та створення суверенної Української держави.

3. Перший зимовий похід Армії УНР.

Поки більшовики вже втретє намагалися утвердити своє панування в Україні, Армія УНР вирушила в так званий Перший зимовий похід. Армія тоді складалася із Запорізької, Волинської, Київської та Залізної дивізій. Її командувачем був генерал М. Омелянович-Павленко, а його заступником — отаман Ю. Тютюнник.

Зимовий похід, атака кінноти. Художник Л. Перфецький

Яку інформацію про Перший зимовий похід Армії УНР можна отримати за ілюстрацією?

6 грудня українська армія, яка налічувала 4,3 тис. осіб і складалася з кінноти і посадженої на вози піхоти, розпочала похід. Перейшовши залізницю Козятин—Жмеринка, Армії УНР у середині грудня 1919 р. довелося зустрітися з білогвардійськими військами, які відступали на південний схід. Бої з білогвардійцями завершилися не на користь українських сил. Білогвардійська кіннота розбила Залізну дивізію Армії УНР. Це була, мабуть, найбільша поразка за весь час походу. Проте вже за кілька тижнів, під потужним тиском Червоної армії, білогвардійці відступили з Правобережної України до лінії Крим—Одеса, остаточно втративши бойовий контакт з Армією УНР.

Прагнучи відірватися від денікінців, Армія УНР у січні 1920 р. вийшла на Уманщину й Черкащину, де до неї приєдналися місцеві повстансько-партизанські загони отамана А. Гулого-Гуленка. Зустріч із повстанцями піднесла бойовий дух українських частин. Командування Армії УНР покладало значні надії на повстансько-партизанський рух проти більшовиків. І справді, багатотисячні повстанські загони після вигнання з країни денікінців повернули зброю проти «червоних». Проте, як і раніше, повстансько-партизанський рух не мав єдиного керівництва. Саме тому українське командування намагалося скоординувати бойову діяльність повстанських загонів у Центральній Україні. На півдні Київщини відбулися перші серйозні бої Армії УНР із більшовицькими частинами, під час яких українськими військами на деякий час було визволено Канів і Черкаси. У середині лютого 1920 р. армія форсувала Дніпро й переправилася на Полтавщину. Тут частини отримали можливість деякий час відпочити, а також проводити агітаційну роботу серед місцевого населення.

На Лівобережжі Армія УНР здобула Золотоношу. Проте за наказом командування війська невдовзі повернулися на правий берег Дніпра. Звідси Армія УНР вирушила на Херсонщину, де перебувала ЧУГА. М. Омелянович-Павленко та його штаб сподівалися, що галицькі війська перейдуть на бік Армії УНР, але марно. Лише окремі старшини та вояки ЧУГА приєдналися до Армії УНР. На початку квітня 1920 р. на бік Армії УНР перейшла кінна бригада отамана Е. Шепаровича. Проте до відкритого повстання проти більшовиків ЧУГА виявилася не готовою. її бійці були виснажені зимовою епідемією тифу, деморалізовані останніми подіями й пригнічені звістками про те, що уряд УНР визнав польську окупацію Галичини.

«Залізний хрест за Зимовий похід і бої» — єдиний бойовий орден УНР

У квітні 1920 р. катастрофічна нестача зброї й вичерпання боєприпасів примусили Армію УНР рушити на Вознесенськ, де розміщувалися значні військові запаси. 16 квітня українські частини у важкому нерівному бою здобули місто. Після цієї успішної операції армія, поповнивши запаси, вирушила на Поділля, щоб пробиватися на захід, на з’єднання з польським фронтом. Похід завершився 6 травня 1920 р.

У результаті Першого зимового походу Армія УНР пройшла з боями 2,5 тис. км тилами Білої та Червоної армій. Було збережено основу Армії УНР, яка продовжила боротьбу в союзі з Польщею.

4. Холодноярська республіка.

Основним центром початку повстанського руху став православний Мотронинський монастир. Саме на прохання його ігумені місцевий вчитель Олекса Чучупак створив загін охорони із 22 осіб, щоб захистити монастир від пограбування після гетьманського перевороту. Він став першою українською військовою організацією в Холодному Яру. Після поразки в бою з німецьким підрозділом односельці звернулися до його брата Василя з пропозицією стати їхнім отаманом. Незабаром загін самооборони монастиря перетворився на полк гайдамаків Холодного Яру. Начальником штабу полку став третій із братів Петро Чучупак.

Із лютого 1919 р. полк гайдамаків Холодного Яру виступив на підтримку влади Директорії УНР у Києві. Полк гайдамаків отамана В. Чучупака брав активну участь у бойових діях у своєму регіоні. Організаційно він підпорядковувався отаману Херсонщини і Катеринославщини А. Гулому-Гуленку. Під час окупації України денікінцями полк отамана В. Чучупака брав участь у їх вигнанні з Черкас. У цей час його кількість досягла 2 тис. осіб.

Згодом сформувалася Холодноярська республіка, територія якої охоплювала 25 сіл Чигиринщини. Її захищала 15-тисячна селянська повстанська армія, очолювана місцевими отаманами, що підпорядковувалися В. Чучупаку. Завдяки цим силам територія Черкащини довше за інші регіони України залишалася вільною від більшовицької окупації. У лютому 1920 р. повстанці Холодноярської республіки взаємодіяли з Армією УНР, що здійснювала Перший зимовий похід.

Холодноярська республіка — самопроголошене утворення проукраїнської спрямованості, що існувало в 1919—1922 рр. на території Чигиринського повіту Київської губернії (нині Чигиринський район Черкаської області) у районі лісового урочища Холодний Яр, із центром у селі Мельники.

Василь Чучупак

У березні 1920 р. Василь Чучупак загинув у сутичці з більшовицьким загоном. Після цього Холодноярську республіку очолив його заступник, член Холодноярського повстанського комітету Іван Деркач. Саме він керував силами повстанців під час антибільшовицького повстання навесні—восени 1920 р. Вплив Холодноярської республіки поширювався за межі Чигиринщини на сусідні села уверх по Дніпру до Черкас. Усіма своїми вчинками й діями холодноярці підкреслювали свою відданість Україні. За свідченнями сучасників, навіть повсякденним привітанням для них було: «Слава Україні! — Україні слава!» або «Слава Україні! — Навіки слава!».

Одним з основних етапів боротьби більшовиків із холодноярцями стало проголошення амністії для тих повстанців, які добровільно складуть зброю. Багато повстанців погодилися припинити боротьбу і склали зброю. Однак після цього більшовики розпочали репресії проти повстанців. їхні сім’ї та тих, хто був звинувачений у допомозі їм, виселяли, конфісковували майно, інвентар і запаси продовольства. Усе працездатне населення відправляли до частин трудової армії, а непрацездатне — переселяли до інших місцевостей. Остаточно існування Холодноярської республіки припинилося в 1922 р., коли ті повстанські отамани, що залишалися на волі, потрапили в засідку й були ув’язнені.

Холодноярських отаманів і деяких повстанців утримували в Лук’янівській в’язниці міста Києва. 9 лютого 1923 р. о 8.30 ранку вони підняли повстання. Майже чотири години у в’язниці посеред Києва точився бій. Після придушення виступу повстанців, які залишилися живими, більшовики розстріляли.

У роки Української революції в Наддніпрянщині виникали й інші квазідержавні утворення різного ідеологічного спрямування. Їхня поява була обумовлена активністю мас у період розгортання революційної стихії, незадоволенням владою або безвладдям. До них належали: Республіка Гуляй-Поле, Баштанська республіка, Висунська народна республіка, Медвинська республіка, Республіка Чорного Яру та Ямпільська республіка.

Висновки. Наприкінці 1919 р. більшовики втретє установили свою владу в Україні, витіснивши денікінців.

• Повернення до влади більшовиків призвело до поновлення політики «воєнного комунізму» та «червоного терору» проти їхніх противників.

• Більшовики усували всі політичні партії, у яких вбачали своїх суперників, і здійснювали поступове формування однопартійної системи.

• Перший зимовий похід дозволив Армії УНР у складних історичних умовах зберегти основу своїх збройних сил і продовжити боротьбу, застосовуючи нову тактику.

• Холодноярська республіка увійшла в історію як яскравий приклад патріотизму, волелюбності й непокори українського народу.

Запитання та завдання

1. Що таке комнезами? 2. Назвіть дату Першого зимового походу. 3. Хто очолював українську армію в Першому зимовому поході? 4. Що таке Холодноярська республіка?

5. Охарактеризуйте процес відновлення влади більшовиків та їхню політику в Україні. 6. Як відбувався Перший зимовий похід Армії УНР? 7. Чому Холодноярська республіка стала прикладом патріотизму, волелюбності й непокори українського народу?

8. Покажіть на карті події, пов’язані з перебігом Першого зимового походу. 9. Продовжте складання таблиці «Події Української революції 1917—1921 рр.» (с. 29). 10. Об’єднайтеся в малі групи й обговоріть питання: якими були місце і роль Першого зимового походу Армії УНР в Українській революції 1917—1921 рр.

11. На думку сучасних українських істориків О. Рубльова та О. Реєнта, «вже перші кроки радянської влади в Україні в 1920 р. засвідчили нестримне бажання ленінської партії впрягти її до загальноросійської колісниці під виглядом формально рівноправного державно-політичного утворення». Поясніть, як ви це розумієте, використовуючи матеріал параграфа.

✅Що таке продрозкладка

Продрозкладка – це система державних рішень, яка здійснювалася в період економічної та політичної криз, що передбачає виконання необхідних заготівель сільськогосподарської продукції.

Головний принцип полягав у тому, щоб виробники сільськогосподарської продукції були зобов’язані здавати державі встановлену або «розверстанну» норму продукції за державною ціною. Такі норми називали надлишками.

Введення і сутність продрозкладки

Продрозкладка спочатку стала елементом політики Російської імперії грудня 1916 року. По закінченню Жовтневої революції продрозкладка була підтримана більшовицькою владою, щоб підтримати армію розгорталася в громадянській війні.

Пізніше, у 1919-1920 роках продрозкладка стала одним з основних елементів так званої політики воєнного комунізму. Все це здійснювалося, щоб вирішити ситуацію зі службовцями і робітниками, коли панували голод і розруха в країні після Лютневої революції.

З забраних надлишків найбільше перепадало солдатам, але краще всіх забезпечували керівництво держави. Також, таким чином більшовицька влада намагалася викорінити поміщиків і капіталістів в розореній країні, а також підтримати народ, і вплинути на розвиток соціалізму в суспільстві.

Основні факти проведення продрозкладки

• продрозкладка проводилася тільки в центральних регіонах країни, які повністю знаходилися під контролем більшовиків;
• продрозкладка спочатку стосувалася тільки хлібозаготівель, але в кінці 1920 року поширювалася на всю всі продукти сільськогосподарського походження;
• заборонялося продавати хліб і зерно, тому товарно-грошові відносини тут не діяли;
• у губерніях проводилася розкладка по повітах, волостях, селах, а після між окремими селянськими селищами;
• для збору сільськогосподарської продукції були створені спеціальні органи Наркомпроду, особливо продзагони.

Спочатку планувалося, що за продукцію, що забиралась у селян платитимуть, але так, як валюта була фактично знецінена, а ніяких промислових товарів держава запропонувати не могло, то, відповідно, і жодної плати за продукти не було.

Політика продрозкладки

Найчастіше розверстка походила з потреб армії і населення міст, тому ніхто особливо не зважав потреб самого селянина. Часто забирався не тільки надлишок, але і насіннєві фонди, і вся сільгосппродукція, наявна у селянина.

Не було чим сіяти наступний урожай.

Такий підхід знижував зацікавленість селян у тому, щоб сіяти врожаї. Спроби активного опору жорстоко придушувалися, а тих, хто приховував хліб і зерно, карали члени продзагонів. В кінці проведення політики продрозкладки 1918-1919 років було зібрано більш як 17 млн тонн хліба, у період 1919-1920 років – більш як 34 тонн.

Чим більше більшовики забирали продовольчі запаси селян, тим сильніше занепадало сільське господарство. У людей пропадав стимул працювати, вирощувалася тільки допустима норма, якою можна було якось прогодуватися. Більш того, все більше здійснювалися збройні заколоти, підсумком яких були людські жертви.

Скасування політики продрозкладки

Незацікавленість селян у веденні сільського господарства привела до відсутності необхідних резервів, що стало основною причиною продовольчої кризи в 1921 році.

Важливо зауважити, що грошово-товарні відносини теж прийшли в занепад, що дуже негативно позначилося на післявоєнній економіці держави. Коли на зміну військовому комунізму прийшов Неп, то продрозкладку замінили продподатком.

Підсумки продрозкладки

В такому явищі, як продовольча розверстка, були і достоїнства і недоліки. Процес продрозкладки допоміг армії, яка більше не мала ніяких джерел для прожитку. Але, як відомо, більша частина продуктів пропадала, псувалася, не дійшовши до армії.

Таке явище пояснюється некомпетентністю відповідальних за це людей. Селяни голодували, не могли прогодувати сім’ї, та й саме сільське господарство поступово приходило в занепад. Криза була неминучий. Ось, мабуть, одні з найголовніших підсумків продрозкладки, що проводилася більшовиками.

Ні стабільності, ні забезпечення армії, ні якийсь розвиток селянства не було досягнуто.

✅НЕП і політика воєнного комунізму

Кожна революція стає підставою істотної зміни правил політичної гри в державі. У більшості ситуацій новій владі потрібне серйозне «закручування гайок». У Росії в 1917 році це прекрасно підтвердило прагнення уряду насадити комунізм насильницьким шляхом.

Такий лад був офіційною внутрішньою політикою тільки створеного Радянської держави з 19187 по 1921 рік. Якою була політика воєнного комунізму, коротко розглянемо основні риси.

Головні положення

Його основою стало введення централізації економіки на принципах комунізму. Таке рішення закріплювалося прийнятої в 1919 році на VII з’їзді РКП (б) другою програмою, офіційно визначив порядок переходу від соціалізму до капіталізму.

Причиною ухвалення даного рішення стала економічна криза, в якому опинилася держава, яке пережило, по суті, програну Першу світову війну, революцію і криваву громадянську війну. Виживання нового ладу залежало від його готовності поліпшити якість життя населення, яке опинилося, в більшості випадків, за межею бідності. Для реалізації нового економічного курсу всю державу було офіційно оголошено «військовим табором».

Розглянемо основні положення політики військового терору, основною метою якого ставилося планомірне знищення товарно-грошових відносин і підприємництва.

Суть політики

У чому полягала суть політики воєнного комунізму. На стадії повалення самодержавства і Тимчасового уряду більшовики робили ставку одночасно на пролетаріат і селянство, незалежно від рівня доходу. Спочатку нова влада приймає рішення про вибір головної рушійної сили нової держави, якої стають найбідніші верстви населення. У такій ситуації забезпечені селяни перестають бути цікавими новому уряду, так що була прийнята внутрішня політика, орієнтована тільки на «бідноту». Саме це отримало найменування «військовий комунізм».

Заходи військового комунізму:

• максимальна централізація економіки, як великої, так і середньої і навіть дрібної;
• управління економікою носило максимально централізований характер;
• введення монополії на всю продукцію сільського господарства, продрозкладки;
• повне згортання товарно-грошових відносин;
• заборона на ведення приватної торгівлі;
• мілітаризація праці.

Ідеологам радянської держави відразу після зміни режиму в країні здавалося вірним введення економічного ладу, який, з їхньої точки зору, був найбільш близький до принципів повного економічної рівності – комунізму.

Увага! Введення нових принципів впроваджувалося жорстко, зустрічаючи активний опір громадян країни.

Головною рисою даного виду економічної політики стала спроба мобілізації всіх ресурсів країни. З огляду на ставку саме на бідні верстви населення, вона насправді допомогла згуртувати ту частину нації, на яку робилася ставка.

Трудова повинність

Велику роль в успіху зіграла позитивна агитаторская діяльність. У населення створювалася видимість перспективи безкоштовного і безоплатного отримання раніше недоступних благ. Фактичним підтвердженням такої можливості став офіційну відмову від обов’язкових платежів: комунальних, транспортних. Колосальну роль зіграло надання безкоштовного житла. Поєднання мінімальних соціальних бонусів і жорсткого контролю за готовністю самовіддано і безкоштовно працювати є головною рисою військового комунізму. Вона була дієва, враховуючи характерне для імперіалізму колосальне майнове розшарування.

Увага! В результаті такого рішення сформувався економічний лад, основою якого стало зрівняння в правах всього населення. Для впровадження нових принципів застосовувалися силові методи.

Чому було обрано саме такий шлях

Які були реальні причини воєнного комунізму. Його введення було ризикованим, але необхідним рішенням. Провідною причиною стало трагічне становище країни на тлі активних народних хвилювань і важких наслідків Першої світової війни.

У число інших причин також входили:

• Громадянська війна в більшості регіонів.
• Ухвалення рішення про повну мобілізацію на державному рівні всіх ресурсів радянської держави.
• Неприйняття значною частиною населення зміни влади, яке вимагало жорстких каральних заходів

Які кроки були зроблені

Вся діяльність була переведена на воєнізовані рейки. Що відбувалося:

• Введена в 1919 році продовольча розкладка передбачала «разверстиваніє» між усіма губерніями продовольчих потреб країни. Вони повинні були здавати в загальний ресурс весь фураж і хліб.
• Воєнізовані «збирачі» залишали селянам тільки мінімум, потрібний для підтримки життєдіяльності на мінімальному рівні.
• Торгівля хлібом і іншими предметами на приватному рівні заборонялась і жорстоко каралася.
• Трудова повинність передбачала обов’язкову зайнятість в промисловості або сільському господарстві кожного громадянина країни від 18 до 60 років.
• Виробниче управління і розподіл продукції переведено на державний рівень.
• З листопада 1918 року на транспорті було введено військовий стан, що істотно знижувало рівень мобільності.
• В рамках переходу на комуністичні рейки скасовувалися будь-які комунальні платежі, плата за транспорт і інші аналогічні послуги.
• Через короткий проміжок часу рішення було визнано невдалим, і на зміну політиці воєнного комунізму прийшла нова економічна політика (НЕП).

Що таке НЕП

Об’єднувала НЕП і воєнний комунізм спроба знайти варіант поліпшення якості життя населення, в побоюванні нового витка розвитку революційних настроїв. Метою продовжувало залишатися відновлення економіки зруйнованого потрясіннями держави.

Три роки воєнного комунізму продовжили політику руйнування. Повна централізація, ставка на працездатність найбідніших верств населення без відчутної фінансової вигоди від повсякденної діяльності продовжили розвал промисловості та сільського господарства. На тлі складної соціальної обстановки було прийнято рішення вибору повністю альтернативної економічної політики.

Об’єднання НЕП і воєнного комунізму

В цьому випадку, навпаки, робилася ставка на плюралізм і розвиток приватного підприємництва. Офіційним напрямком розвитку стали «громадянський мир» і відсутність соціальних катастроф. Введення НЕП на Х з’їзді РКП (б) повністю перевернуло економічні принципи розвитку країни.

Ставка робилася на середній клас, в першу чергу, на заможну частину селянства, яка могла відновити власний економічний рівень, використовуючи НЕП. Справитися з голодом і тотальним безробіттям планувалося за рахунок відкриття невеликих виробництв. Остаточно вводилися принципи мирної взаємодії робітників і селян.

У число провідних чинників відновлення економіки країни увійшли:

• передача промислових виробництв в приватні руки, створення невеликих приватних промислових виробництв. Середня і велика промисловість частою бути не могла;
• продрозкладка, що вимагала передачі всіх результатів своєї діяльності державі, була замінена продподатком, що припускав часткову передачу результатів своєї роботи державі зі збереженням надлишків як особистих накопичень;
• повернення принципів грошового фінансової винагороди за підсумками результатів праці.

Результати політики

У короткі терміни на офіційному державному рівні були підведені підсумки воєнного комунізму, повного перекладу економіки на військові рейки. В реальності прийнята політика стала основою для терору.

Спроба держави створити економіку на засадах добровільної та безоплатної дії кожного громадянина привела до остаточного розпаду виробництва і сільського господарства. Це ускладнювало спробу припинити громадянську війну.

Держава виявилася на межі повного розвалу. Врятувати ситуацію допомогла тільки НЕП, що дозволила населенню частково повернути собі мінімальну фінансову стабільність.

Наслідки воєнного комунізму стали надалі основою життєдіяльності радянської держави на багато десятиліть. До них відноситься націоналізація банківської системи, підприємств залізничного транспорту, нафтової галузі, середніх і великих промислових виробництв.

Відбулася мобілізація всіх ресурсів країни, що дозволила перемогти в Громадянській війні. При цьому почався новий виток зубожіння населення, розквіт корупції і спекуляції.

Що ми дізналися?

1. Політика воєнного комунізму (1918-1921 рр.): Це була політика, запроваджена більшовиками після Октябрської революції. Головними її рисами були націоналізація землі та промисловості, строгий державний контроль над економікою, заборона приватної торгівлі, та продрозкладка – примусове вилучення хліба у селян.
2. Непродуктивність та економічні труднощі: Політика воєнного комунізму призвела до гострої економічної кризи, голоду, падіння промислового виробництва та сільськогосподарської продукції.
3. Нова економічна політика (НЕП) (1921-1928 рр.): Введена Володимиром Леніним як відповідь на економічні труднощі воєнного комунізму. НЕП дозволяла часткове відродження приватної торгівлі та малого бізнесу, хоча ключові галузі економіки, такі як промисловість, транспорт та зовнішня торгівля, залишалися під державним контролем.
4. Покращення економічного стану: НЕП сприяла відновленню економіки, збільшенню сільськогосподарського виробництва, стимулюванню промисловості та підвищенню загального добробуту населення.
5. Критика та суперечності: Як воєнний комунізм, так і НЕП викликали значну критику. Перший – за його жорсткість та репресивність, другий – за крок назад від комуністичних ідеалів.
6. Кінець НЕП та початок сталінізації: Після смерті Леніна НЕП була поступово скасована, і з 1928 року почалася епоха сталінських “п’ятирічок” із зосередженням на швидкій індустріалізації та колективізації сільського господарства.

Висновок

Воєнний комунізм і НЕП були двома радикально різними економічними та політичними стратегіями, запровадженими більшовиками у відповідь на різні виклики після революції. В той час як воєнний комунізм був спрямований на репресивне управління економікою в умовах громадянської війни, НЕП була спробою відродити економіку через елементи ринкової економіки.

Обидві політики мали свої успіхи та недоліки, але важливо відзначити, що обидві сформували фундамент совєтської економіки, що мала величезний вплив на подальший розвиток країни.