Пророк Мухаммад – історія життя засновника ісламу

Сучасний світ вважає, що Пророк Мухаммед є основоположником ісламу. Його повне ім’я читається як Muhammad, а Життєпис пророка починається з 570 року, з якого по черговості наведені факти його існування.

Народжений він був у відомій родині Саудівської Аравії, в 570 році, якщо вважати за християнським календарем.

Батько Мухаммеда був кровним родичем засновника Мекки, що давало йому приналежність до такого знатного роду як Курайш.

Життя пророка Мухаммеда

Батько помер ще до народження сина, а матір він втратив у віці 6 років. Виховував Мухаммеда його дідусь, якого звуть Абдалмутталіб, а потім, після його смерті, права на хлопчика отримав його кровний дядько – Абу Таліб.

Народження та дитинство засновника ісламу

Дитинство його проходило в простій і постійній праці: він пас овець, доглядав і годував тварин, допомагав по господарству, споряджав каравани. При досягненні 25-річного віку юнак вступив на службу до забезпеченої Хадіджі.

В його обов’язки входило супровід торгових караванів до Сирії, а також утримання тварин в належному порядку.

Одруження

Минуло багато часу, коли Мухаммед виріс і перетворився на статного чоловіка.

Він запропонував Хадіджі своє серце, а вона відповіла згодою, після чого була проведена пишна весільна церемонія.

Його дружина була для нього єдиною любов’ю – однією і на все життя. Всього ж у нього було 13 дружин і безліч дітей, але він завжди любив тільки першу – Хадіджу.

Початок проповіді та релігійна діяльність

Пророк якийсь час займався торгівлею, але після практик медитацій у нього сталося видіння, в якому до нього прийшов Ангел і повідомив звістку від Самого Бога.

Таким чином, через деякий час, Мухаммед почав нове життя і відразу долучив до віри свою дружину і племінника. Потім йому повірили його друг Абу-Бекр і колишній раб Зайд.

У перший час Мухаммед не розповідав відкрито про Бога – він боявся переслідувань і погроз з боку уряду. Але після того, як Ангел відвідав його і наказав говорити всім людям про Бога, він пішов до Мекки і там почався період його проповідування. До 610 року жителі Мекки, до цього не чули вчення про Бога, зустріли Мухаммеда зі знущаннями.

Але він продовжував свої проповіді незважаючи ні на що. Звичайно, це вплинуло на відсутність освіти, і він не міг читати священні книги, тому він запам’ятовував усе, що чув, і перекладав це у коротку віршовану форму.

Мухаммед закликав жителів любити один одного і поважати ближнього свого. Все, що він говорив, слухали навіть діти. Свої слова він підкріплював чудесами, такими як зцілення від недуг.

Переселення Мухаммеда з Мекки в Медіну

Оскільки за мусульманами постійно були стеження і гоніння, Мухаммед прийняв рішення переїхати в Медину разом зі своїми паломниками. Там його зустріли тепло і радо.

Місцева єврейська громада приєдналася до Мухаммеда і прийняла нову віру. З цієї історичної точки і настала епоха мусульманства – Хіджра.

Вчення Мухаммеда

Вчення пророка базувалося на двох релігіях: християнстві та іудаїзмі. З часом його вплив поширився настільки, що ісламські громади в Мецці визнали свою поразку і дозволили Мухаммеду в 630 році повернутися в Мекку. Тепер столицею ісламу стало місто Мекка.

Після довгих молитов і медитацій, Мухаммеду на заході свого життя був посланий Коран, який він записав як книгу, що уособлює Іслам.

За кілька років до смерті він сказав своїм проповідникам зібрати гроші та побудувати мечеть, яка зараз знаходиться в Мецці. Там він і провів останню службу, де суворо покарав жінкам носити хустку, щоб заховати волосся.

Як помер пророк Мухаммед

Отримавши загальну любов і визнання, пророк повернувся в Медину, де і помер в 632 році, після свого паломництва на священну батьківщину ісламу.

Як написано в священній книзі, пророк довго хворів і попри те, що він погано виглядав, все одно відвідував мечеть. Похований він недалеко від будинку, і на сьогодні його могила є місцем сподвижництва для парафіян.

Пророцтва Мухаммеда

Найвідоміші пророцтва стосуються ісламу та Сходу. Наприклад, він передбачав підкорення Єрусалиму після його смерті і завоювання Персії, а також падіння Риму, Ємену.

Безліч пророцтв говорять про Апокаліпсис: в них розповідається про те, що в останні дні віряни будуть вигнані зі своїх будинків, а містами будуть правити брехливі люди.

Нащадки пророка Мухаммеда

У нього народилося 6 дітей: 4 дочки і 2 сини. На жаль, історія замовчує, з якої причини хлопчики померли в дитинстві, а дівчатка в ранньому віці, однак, пережити батька вдалося лише одній з дочок – Фатімі.

Висновок

Зараз в Інтернеті багато біографічних фільмів, що містять історичні факти про життя пророка Мухаммеда і його смерті, а також багато фото тих місць, де він проповідував.

Життя та діяльність пророка Мухаммада

Мухаммад народився в 570 р. в сім’ї Абдали із роду Хашим, одного з десяти родів племені курейшитів. Батько Мухаммада помер за два місяці до його народження, мати померла, коли йому було шість років. Після смерті батьків хлопчика виховував дід, а далі – дядько Абу Таліб. Ще в підлітковому віці Мухаммад допомагав йому у торговельних справах, пізніше – пас худобу, був погоничем верблюдів. В 594 р. його помітила та взяла своїм прикажчиком далека родичка по імені Хадиджа. Сорокалітня вдова володіла великим багатством. Згодом вона вийшла за нього заміж. Не дивлячись на значну різницю у віці, шлюб виявився щасливим. У них народились шестеро дітей. Хадиджа прожила до 64 років.

Одного разу в місяць Рамадан 610 р. Мухаммад, як завжди, усамітнившись в печері, у стані напівсну почув голос: “Читай!” Мухаммад відмовився, не зрозумівши, хто перед ним. Голос знову повторив: “Читай!” . І коли пророк запитав, що йому читати, він почув знову: “Читай! В ім’я Господа твого, який створив – створив людину зі згустку. Читай! І Господь твій найщедріший, навчив людину тому, чого вона не знала”. Збентеженим виходив Мухаммад з печери, і в цей момент знову почув голос: “Мухаммад, ти посланець Бога, а я – Джабраїл”. Коли Мухаммад повернувся додому, Хадиджа з хвилюванням вислухала його розповідь і зрозуміла, що її чоловікові належить велика місія. Це було перше Божественне одкровення, від якого і ведеться відлік історії становлення ісламу.

Через деякий час видіння виникли знову і не залишали Мухаммада до кінця життя. Він отримував Божественні одкровення упродовж 22-х років, які після смерті пророка були записані його учнями в Корані – священній книзі нової релігії.

Того ж 610 р. Мухаммад проголосив себе посланцем єдиного Бога, який повідомив йому свою волю. Проповідь монотеїзму не мала успіху серед мекканської знаті, проти надмірних багатств якої виступав Мухаммад. Більше того, у нього з’явились вороги, які задумали на нього вчинити замах. Дізнавшись про це, він з гуртом своїх прихильників подався до Ясрибу (згодом Медина – місто Пророка), що за 350 км від Мекки, де значний соціальний прошарок становили середні торгові верстви. Тут проповідь єдності на основі віри в єдиного Бога зустріла визнання і, як результат, вперше була створена мусульманська громада (умма), яка мала не лише релігійний, а й політичний характер. Перший день переселення до Медини (хіджра) –10 вересня 622 р. – вважається початком нової ери в історії ісламу; з нього розпочинається відлік років за мусульманським місячним календарем (2013 р. – 1434 р. хіджри).

В Медині Пророк примирив ворогуючі клани, склавши статут мусульманської громади. В ньому проголошувалось, що віднині всі племена утворюють єдину спільноту віруючих, куди також входять євреї та християни, зберігаючи свою релігію. Працелюбність та чесність, що приписувались новою релігією, зумовили економічний підйом міста, вплив якого в Аравії став значним. Під проводом Мухаммада та його сподвижників навколо Медини склався військово-політичний союз, який примусив у 630 році скоритись мекканську знать, а у 631 році – і весь Аравійський півострів. Таким чином Мухаммад здійснив необхідне – він об’єднав арабів під іменем єдиного Бога, надав їм єдине вчення та указав той шлях, на який правовірні мали настановити “невірних”. Війна проти “невірних” ставала священною заповіддю, до того ж участь у ній звільняла від гріхів та забезпечувала правовірному, в разі його загибелі в бою, місце в раю, що завжди надихало воїнів-мусульман. Своїми воєнними успіхами в перші віки існування ісламу араби багато в чому зобов’язані саме цьому священному принципу. Крім того, військова здобич стала чи не першим за значенням джерелом матеріального прибутку мусульманської громади: чотири п’ятих її розподілялось між воїнами, одна п’ята йшла Пророку та визначалась для потреб бідних та одиноких.

Після смерті Пророка (632 р.) його наступниками – халіфами – стали Абу Бакр, Умар, Усман, Алі, в руках яких була зосереджена світська та духовна влада. За халіфа Абу-Бакра розпочались завоювання, які було продовжено і іншими халіфами. Утворилась теократична держава – халіфат.

Аравійський півострів межував з Візантією та Іраном, які перебували на той час у стані війни, що не могло не впливати і на арабів, які, живучи за новими релігійними приписами, мали теж перейти до воєнних дій. Релігійною основою для таких дій був уже напрацьований за життя Пророка принцип дар аль-іслам (мусульманський світ, земля ісламу). За вченням Пророка, дар аль-іслам має розповсюджуватись на дар аль- харб (земля війни), де закони ісламу не діють і де мусульмани піддані утискам. За таких умов мав діяти принцип джихаду – справедливої війни, метою якої було навернення людей в іслам.

Впродовж VII –VIII ст. араби захопили величезну територію: Закавказзя, Месопотамію, Сирію, Єгипет, Персію, Середню Азію тощо. На завойованих територіях запроваджували іслам. У XI – XII ст. іслам було прийнято також у деяких країнах, не завойованих арабами (Судан, Камерун, Малі тощо), де він насаджувався панівною верхівкою. У тих країнах, де арабів (корінних жителів) було небагато, іслам впроваджували за допомогою економічних привілеїв, які були встановлені для тих, хто прийняв іслам. Вся земля в халіфаті була проголошена державною власністю, причому від імені держави нею розпоряджався халіф, а на місцях, у завойованих районах – його намісники – еміри.

Як правило, всі землі залишали їхнім колишнім власникам. Рен- та-податок майже з усіх земель надходила до халіфа. Але мусульмани як податок платили ушр – одну десяту частину прибутку, а всі останні – харадж, розмір якого коливався від однієї до двох третин врожаю, а також подушну подать – джизію. Торгове мито для мусульман також було пільговим – 2,5%, для інших – 5%. Результати такого роду економічної політики були очевидні: потужні економічні важелі стали безвідмовним стимулом для ісламізації підкорених арабами народів. На всій території халіфату було істотно трансформовано та уніфіковано побут, систему сімейних та суспільних стосунків, право, мораль. Саме норми ісламу визначали подальший напрям розвитку культури ісламізованих народів.

Міфи про пророка Мухаммеда

У 2014-му році мусульмани всього світу відзначають День народження пророка Мухаммеда 12 січня. Люди, які сповідують іслам, в цей день згадують життя пророка і моляться.

У ісламському календарі рабіуль-авваль вважається місяцем пророка Мухаммеда. Цього місяця він народився і через 63 роки, цього ж місяця, покинув наш світ, що саме по собі досить символічно.

Пророк Мухаммед започаткував велику ісламську традицію, залишивши після себе не лише Священне Писання (Коран) і Священний переказ (сунну), як основи майбутньої світової релігії, але й молоду об`єднану арабську державу – зачаток блискучої ісламської цивілізації.

Багато століть мусульманські країни були локомотивом розвитку людства в Європі, Азії та Африці. Релігія Мухаммеда – Іслам – стала стрижнем власне ісламської цивілізаційної моделі, у якій прав, свобод і законів дотримувалися неухильно, розвивалися наука, техніка і мистецтво. Мусульманські країни славилися толерантністю та поліконфесіональністю. Досить згадати, що більшість християнських напрямів, гнаних в Європі як єретичні, на мусульманському Сході знайшли собі притулок і свободу. Те ж і з іудеями, які повсюди мали свої громади від Магрибу до Персії.

Знаючи усе це, немислимим і парадоксальним здається те, що постигло ісламську цивілізацію у кінці XX – початку XXI ст., коли Іслам стали наполегливо асоціювати з нетерпимістю, насильством, терором та іншими, не властивими йому, якостями. Ця проблема стала повною несподіванкою для самих мусульман, оскільки подібні злочини апріорі не властиві духу і принципам цієї світової релігії. Очевидно, що ісламський світ досі перебуває в розгубленості, оскільки не зміг знайти ефективного інструменту протидії тим злочинам, які здійснюють божевільні фанатики, нібито від імені Ісламу.

Поки все обмежується заявами справжніх ісламських учених, богословів і лідерів, в яких вони вимушені виправдовуватися, гніватися, засуджувати і закликати не вірити проповідникам насильства і нетерпимості. Це не дає потрібного ефекту, оскільки ідеологи екстремізму, що невідомо звідки взялися (користуючись тим, що повзуча секуляризація витіснила релігійні знання на околицю сучасних людських потреб), майстерно маніпулюють малоосвіченими людьми і популяризують серед них ідеї такого собі “псевдо-ісламу”, який із справжнім Ісламом не лише має мало спільного, але й активно протистоїть йому.

Це виклик, й ісламська цивілізація просто вимушена шукати вихід з цього скрутного становища. У такій ситуації найбільш дієвим способом подолання проблеми є релігійна просвіта самих мусульман, а також – чесна об`єктивна інформація, спрямована на руйнування міфів про Іслам і пророка Мухаммеда, адресована, у першу чергу, немусульманам.

Оскільки мусульмани України і всього світу цими днями згадують життєвий шлях пророка, його вчення і мудрість, то доречно розпочати з трьох міфів про Мухаммеда.

Міф 1. Він – автор Священного Корану

Дослідники і критики нескінченно сперечаються про те, хто ж є автором Священного Корану. Дуже незвичайним є феномен його виникнення в серці малоосвіченої Аравійської пустелі. Народ, що не мав жодної власної повноцінної арабської книги (а Коран є першою книгою, записаною арабською мовою), раптом, без будь-яких передумов, напрацювань, учбових закладів і богословських центрів обзаводиться таким шедевром, як Священний Коран. “Не було й крихти, аж тут – хлібина”, – мабуть, саме відповідне до цього феномену слов`янське прислів`я.

Для скептично налаштованих дослідників, можливо, єдиним безперечним фактом про Коран залишається те, що він уперше був процитований людиною, що народилася в Аравії, у місті Мекка, у шостому столітті, на ім`я Мухаммед. А далі зовнішні дослідники, що не вірять в те, що Коран є Божественним Одкровенням, ведуть запеклу полеміку з приводу авторства цього шедевра. Одні вважають, що Мухаммед сам є автором Корану, інші схиляються до думки, що дізнався про нього від інших людей, які вигадали його, треті гадають, що пророк зробив “реферат” з релігійних текстів іудеїв і християн.

Автором Корану пророк Мухаммед бути не міг хоча б тому, що ніколи не був помічений у поетичних талантах, не вивчав історію, богослов`я, природні науки й усі інші теми, про які широко оповідається у Священному тексті. Навіть більше того, він був абсолютно неписьменним (не вмів ані читати, ані писати). Це ставило у безвихідь навіть найлютіших його опонентів з числа сучасників, серед яких і близькі родичі. Вони вже точно знали, що Мухаммед ніде нічому не навчався. І раптом, у 40 років він повертається з самоти на горі посеред пустелі і декламує Коран, незрівнянний ані за своїм стилем, ані за змістом, ані за глибиною думки і мудрості.

Він так і залишився неписьменним, і принципово не торкався до читання і письма, хоча у кінці життя мав близько 40 секретарів, що записували з його слів Священний текст. Чому? Відповідь у самому Корані: “Ти не читав жодного Писання і не переписував його своєю правицею. Інакше прибічники брехні впали б у сумнів” (Коран, 29:48). Тобто, якби пророк умів читати, то у його опонентів з`явився хоча б якийсь шанс звинуватити його у плагіаті, а якби він мав поетичні таланти, то його б звинуватили в тому, що Коран не більше, ніж поетичний твір. Але ні того, ні іншого не було, тому скептики були збентежені.

Сам Мухаммед неодноразово висловлювався про те, що він не є автором Корану і декламований ним текст – Божественне Одкровення, що посилається йому незримим чином, подібно до того, як посилалися одкровення колишнім, у тому числі і біблейським, пророкам. Проте, частина критиків вважає, що він навчався богослов`ю та історії у християн і іудеїв.

Міф 2. Він навчався у Людей Писання

Усупереч достатку історичних матеріалів про Мухаммеда і широким дослідженням його життя, впродовж багатьох століть його критики так і не знайшли тих таємничих учителів, у яких пророк міг би вчитися релігійним знанням і Священним текстам. На самому початку своєї пророчої місії, впродовж 13 років, він піддавався гонінням, висміюванню і репресіям з боку своїх одноплемінників. Чи було важко такій кількості ворогів довести усім людям, що вчення Мухаммеда – плагіат? Хіба їм було б важко знайти і назвати тих людей, у яких пророк гіпотетично міг вчитися? Проте, ані тоді, ані зараз усі його опоненти не змогли знайти нікого, хто міг би бути духовним і релігійним наставником пророка. Критики, які не знають реалій аравійської пустелі того часу, роблять наголос на караванні поїздки, в яких брав участь пророк Ісламу.

Усі наявні історичні свідчення вказують, що Мухаммед мав три поїздки з Мекки: у 6 років він разом із матір`ю їздив до Медіни, у 12 років разом з дядьком Абу Талібом був у караванній поїздці до Сирії, і в 25 років – водив караван до Сирії. Більше далеко за межі примітивного язичницького ареалу арабів він не виїжджав. Проте, ані в дитинстві, ані в юнацтві (під час караванних поїздок) він не помічений не лише в релігійному навчанні, але й у релігійній полеміці.

Каравани виходили в дорогу тільки двічі на рік у певні періоди, коли погода дозволяла без великих втрат перетинати пустелю, і завжди поспішали з від`їздом, не затримуючись на тривалий час у місцях торгівлі, оскільки треба було встигнути повернутися назад до початку сильної спеки і піщаних бурь. Треба мати сильну уяву, щоб сказати, що, будучи в діловій поїздці, випадково зустрічаючись з іудеями і християнами, він міг достатньо вивчити обидві релігії і створити на їх основі нову релігійну систему. Тим паче, що Мухаммед не умів читати, не знав іноземних мов, і, отже, не міг ознайомитися з релігійними текстами цих конфесій.

Навіть якщо припустити, що слухав когось, то яким чином він зміг за декілька днів запам`ятати усі 73 книги Біблії? З цих же причин Мухаммед не міг зробити “реферат” шляхом висмикування різних частин із попередніх Священних Писань. Для компіляції розрізнених текстів мало мати їх під рукою й уміти читати, треба було б ще майстерно перекласти чистісінькою арабською мовою, і не просто арабською, а вершиною літературної арабської мови, оскільки Священний Коран за своєю поетичністю і висотою складу абсолютно унікальний.

Через 13 років після початку Одкровень, коли вже було отримано більшість сур Священного Корану, пророк переїжджає до Медіни, де, з часом, вступає до дискусій з іудеями Медіни і християнами з Наджрана, що спеціально приїхали поспілкуватися з ним. Але, як відомо, Мухаммед спілкувався не як учень, а як учитель і наставник, вів з ними полеміку і намагався довести правильність ісламської точки зору на богослов`я, історію, заповіти древніх пророків.

Велика кількість християн та іудеїв (сучасників пророка Мухаммеда) стала мусульманами і повірила в його пророчу місію. І навряд чи вони б увірували в Іслам, якщо підозрювали, що пророк запозичив своє вчення з їх Божественних Одкровень, або вчився у священиків, ченців або равинів.

Міф 3. Він жадав влади, слави і багатств

Існує міф про те, що пророк Мухаммед, вдало використовуючи релігію, насправді переслідував корисливі цілі – збагачення, владу, славу та інші, цілком земні, особисті і кланові вигоди. Проте, цей міф повністю руйнується, коли будь-який об`єктивний дослідник знайомиться з його життям, принципами і спадщиною.

До початку пророчої діяльності, фінансове положення Мухаммеда було значно кращим, ніж потім. Він безбідно жив зі своєю дружиною Хадіджею, яка була багатою жінкою і займалася торгівлею. Після початку пророчої місії, вони, навпаки, стали жити надзвичайно скромно, можна сказати – бідно. Це була не тимчасова жертва, а спосіб життя. Фактично, це був протест проти скупості, жадності і розкоші, якими відзначалися купці Мекки. Замість накопичення багатств, пророк жертвував своє майно задля підтримки сиріт, бідних мусульман і рабів. Це настільки стало для Мухаммеда і сім`ї нормою життя, що він не звертав ніякої уваги на те, що живе бідніше багатьох мусульман. Одного разу, Омар Аль-Хаттаб зайшов до будинку пророка: “Я помітив, що все, що міститься у його кімнаті включає три шматки видубленої шкіри і жменю ячменю, проте я не побачив нічого більше, – розповідає він, – і тоді я почав плакати”.

Мухаммед запитав: “Чому ти плачеш”? Я відповів: “О, посланець Аллага! Як же мені не плакати? Я бачу все, що в тебе є. Тим часом, як перси і римляни, що не слідують за істинною вірою і поклоняються не Аллагу, живуть в розкоші, а своїх царів розташовують в садах з керованими струмками, обраний пророк і відданий раб Божий живе в такій страхітливій бідності!” Мухаммед відповів: “О, Омар! Легкість і зручність наступного життя набагато кращі, ніж легкість і зручності цього світу. Невіруючі насолоджуються їх шматком хороших речей у цьому світі, тоді як ми отримаємо усе це в житті майбутньому”.

Одного разу, знатні мекканці пообіцяли пророкові багатство і славу в обмін на те, що він відречеться від Ісламу, але отримали категоричну відмову.

Іншим разом, після багатьох років, він отримав у подарунок від вождя племені Фадак чотирьох верблюдів, навантажених цінними речами, тканинами і грошима, але роздав це все бідним мусульманам, не залишивши собі нічого.

Помираючи, Мухаммед був незаможним. Усе, чим він володів на той час – 7 динарів, які пророк роздав біднякам перед своєю смертю. І це притому, що він вже декілька років був головою величезної арабської держави, об`єднав увесь Аравійський півострів, і якби побажав, то міг оселитися в самому кращому будинку, у будь-якому оазисі, або взагалі, міг наказати побудувати собі палац. Але, як і належить Божому посланцеві, він зберіг вірність скромному пророчому способу життя. Було багато й інших ситуацій, які показують, що Мухаммед не прагнув до збагачення, тому версія, що його метою були багатства, абсолютно безпідставна.

Припущення, що він назвав себе пророком, бажаючи влади і слави, так само не витримує ніякої критики. Посланець, як відомо, був одним з найвдаліших лідерів історії людства. Не маючи жодних ресурсів, за 23 роки він створив величезну державу, запровадив у ній справедливі і прогресивні закони, і завдав поразок усім супротивникам, що виступили проти нього. Людина з такими якостями і талантами могла претендувати на лідерство і владу навіть без претензій на пророцтво.

Скептики говорять, що усі ці успіхи стали можливими тільки завдяки релігійному інструменту, тобто – Ісламу. Проте, Мухаммед ніколи не приписував собі авторства Священного Корану, і не говорив, що він придумав релігію Іслам. Навпаки, завжди підкреслював, що Священний Коран – це Божественне Одкровення, а не його твір, так само як і Іслам – релігія, дарована Богом, а не вигадана і спроектована ним. Якби пророк жадав влади і слави, то претендував би й на авторство Корану, і на розробку ісламської концепції.

Бажання слави і популярності проявляє свою рефлексію в урочистих і офіціозних заходах, прекрасних місцях проведення часу, дорогому одязі й аксесуарах, схильності до вихваляння тощо. Мухаммед же був повною протилежністю всьому цьому. Він носив скромний і простий одяг, сам виконував усі види робіт, терпляче спілкувався і вислуховував кожного, хто звертався до нього. В одному поселенні люди вставали на знак вітання і поваги до нього, але він заборонив їм це робити, вважаючи таке раболіпство і благоговіння неприпустимим. Одна людина, трепечучи від поваги, попросила пророка дозволити наблизитися до нього, але Мухаммед сам підійшов, поплескав по плечу і мовив: “Розслабся, брат, я, усього лише, – син жінки, яка їла усохлий хліб”. Він категорично забороняв мусульманам вихваляти його і говорив: “Не звеличуйте мене так само, як християни звеличують Ісуса, сина Марії, а кажіть: він – раб Аллага і Його посланець”.

Хорошим прикладом скромності може слугувати образ його владарювання. Послідовники пророка були готові звеличувати його і підкорятися, але він твердо наполягав на тому, що покора має бути тільки Аллагу, який гідний усієї слави і вихвалянь.

Він ставився з великою добротою і розумінням до маленьких дітей в те століття, коли люди думали, що побиття – кращий метод виховання. У століття, коли жінки були для усіх нижчими істотами, і вважалося нижче чоловічої гідності любити їх; а посланець Аллага любив своїх дружин, дочок, родичок і вчив, щоб віряни добре ставилися до жінок. Пророк був добрим і милостивим навіть до своїх ворогів. Під час однієї з битв, коли мусульмани гинули під мечами язичників, люди попрохали його проклясти ворога, а він відповів: “Я не був посланий для того, щоб проклинати”. Замість цього промовив: “О, мій Господь! Пробач мій народ, бо вони не знають, що роблять”.

Він наказував своїм воїнам уникати віроломства і зради, забороняв убивати жінок, дітей, людей похилого віку, інвалідів, сліпих і кульгавих; наказав не руйнувати будинки, не спалювати пальми, фруктові дерева і посіви, не знищувати кошти для існування людей.

Поза сумнівом, пророк Мухаммед був видатною особистістю. Ось вже 14 століть його любили і люблять мільярди людей з усіх куточків землі. Його наслідують, у нього вчаться, його ім`ям називають мільйони новонароджених немовлят. Жодною силою і владою цього не досягти, ні за які гроші не купити. Світло віри, що йде з серця людини, знаходить відблиск у серцях вірян навіть через тисячоліття.

Мабуть, тільки дві особи за всю історію людства гідні такої шани, любові і поваги – Ісус і Мухаммед. І це зрозуміло, адже пророк Мухаммед казав: “Усі посланці Божі – брати”.

Муфтій ДУМУ ” Умма” Саїд Ісмагілов – для “УНІАН-Релігії”