У кого трикамерне серце? Скільки камер в серці амфібії?

Під час еволюції йшов процес ускладнення системи крові. З того моменту як з’явилося серце, збільшується число його камер, і диференціюються судини, що відходять від нього. Серце з трьома камерами дає організмам низку переваг порівняно з більш просто влаштованим органом. Тварини мають вищу життєву енергію.

Ускладнення будови серця

У ланцетника пульсує передній відділ черевної судини.

У риб вже серце складається з одного передсердя і одного шлуночка.

У кого трикамерне серце? У земноводних передсердя має дві частини, які відкриваються в шлуночок загальним отвором.

Трикамерне серце характерне і для плазунів. Вже у ящірок, змій, черепах і крокодилів кожна передсердя має самостійний отвір, що відкривається в шлуночок. Отвори мають клапани. У рептилій, як і у земноводних, єдиний шлуночок, але він розділений неповною перегородкою, яка росте знизу вгору.

У птахів і тварин, які вигодовують дитинчат молоком, є два передсердя і стільки ж шлуночків. І передсердя, і шлуночки повністю розділені один з одним.

З вище розташованого переліку видно, що трикамерне серце характерне для земноводних і плазунів. Однак пристрій все ж відрізняється не тільки у класів цих тварин, але і між пологами. Так, у крокодилів перегородка між задніми частинами серця майже повна. Незважаючи на цей факт, крокодили залишаються холоднокровними тваринами, тому що в головний артеріальний стовбур кров, що містить великий відсоток вуглекислого газу, потрапляє. По судинах, що йдуть до тіла, тече змішана кров.

Вирости в шлуночку серця як початок утворення перегородки

У тих, у кого трикамерне серце, є малий і великий кола кровообігу. Це підвищує загальний рівень життя. Більш того, у кого трикамерне серце, в шлуночку є схильність до утворення виростів. У жаби вже є численні випинання, що значно роз’єднує артеріальну кров і ту, в якій великий вміст вуглекислого газу. Однак у пуголовків єдине коло обігу крові.

Будова трикамерного серця жаби

У земноводних серце з трьома камерами.

Шлуночок має товсті стінки. Передсердя повідомляються зі шлуночком загальним отвором. Праве передсердя більше за обсягом. У нього надходить кров з усього тіла, яка віддала елемент окислення. У ліву половину серця йде кров від легенів. З правим передсердям пов’язаний венозний синус. Він перекачує кров у серце. З правого боку знаходиться артеріальний конус. Він є ще у нижчих риб. Включає в себе ряд клапанів. Служить для перекачування крові в судини. У амфібій конус розділений перегородкою на два відділи.

Схема руху крові в серці жаби

У праве передсердя йде кров з великим вмістом вуглекислого газу, змішана з насиченою киснем, а в ліве – тільки збагачена елементом для окислення. Передсердя скорочуються одночасно. Кров переходить у єдиний шлуночок. Тут вирости перешкоджають сильному перемішуванню крові. Артеріальний конус відходить праворуч від шлуночка, тому сюди спочатку перетікає кров, що містить більшу кількість вуглекислого газу. Вона заповнює шкірно-легеневі артерії. У конусі є спіральний клапан. При посиленні тиску крові він зсувається, відкриваючи отвір дуг аорти. Сюди спрямовується змішана кров з серединної частини шлуночка. Далі тиск крові наростає ще більше, і спіральний клапан відкриває гирла сонних артерій, які йдуть до голови. Кров перетікає в сонні артерії, оскільки інші судини вже заповнені.

Кровоносна система ящірок та інших плазунів

У ящірок і змій два кола кровообігу не розділені повністю. Але ступінь їх роз’єднання вище, ніж у земноводних. Зберігаються дві дуги аорти. У шлуночку є стінка, але вона не розділяє камеру серця повністю на дві половини. Вважається, що у крокодилів серце має чотири камери. Хоча отвір між шлуночками ще зберігається.

Таким чином, хребетні тварини з трикамерним серцем мають велику рухливість порівняно з рибами. Вони можуть виходити на сушу, де відмінно себе почувають. Еволюційно збільшилася життєва активність.

Особи, які мають три- і чотирикамерне серце, завжди мають два кола кровообігу, що також сильно збільшує рухливість організмів. А для сухопутних хребетних це необхідно в умовах, коли тіло тримати в рази важче, ніж у водному середовищі. При наявності двох кіл кровообігу кров, що розносить кисень, йде під достатнім тиском, оскільки знову проходить через серце. І вона не змішується з венозною.

Деякі жаби виходять з укриттів ранньої весни, коли сніг ще не розтанув. Одними з перших з’являються в середній смузі трав’яні жаби.

Ті, у кого трикамерне серце, мають більшу рухливість в умовах холоду, ніж інші холоднокровні представники.

Серце. Камери серця.

Серце (латинською cor; грецькою kardia) розташоване асиметрично в нижньому середньому середостінні. Серце є біологічним насосом, при ритмічному скороченні якого забезпечується кровообіг в організмі. Під час діастоли, коли стінки серцевих камер розслаблені, кров засмоктується, а при систолі (скороченні стінок серця) кров нагнітається у кровоносну систему. Поздовжня вісь серця йде косо згори донизу, справа наліво і ззаду наперед, вона нахилена у дорослих людей нормостенічної статури приблизно під кутом 40° до стрілової і лобової площин. Серце в грудній порожнині обернене так, що його правий венозний відділ розміщений більше допереду, а лівий артеріальний відділ – донизу.

У серці людини виділяють чотири поверхні і правий край:

– груднинно-реброву поверхню, або передню поверхню (facies sternocostalis; facies anterior); вона випукла і обернена до груднини та ребер;

– діафрагмову поверхню, або нижню поверхню (facies diaphragmatica; facies inferior); вона сплощена і прилягає до діафрагми; в клініці цю поверхню називають задньою;

– праву і ліву легеневі поверхні (facies pulmonales dextra et sinistra), тобто бічні поверхні, що прилягають до легень;

– правий край (margo dexter) – гострий, він утворюється при переході передньої поверхні серця в нижню і належить до правого шлуночка.

Верхня розширена частина серця, утворена двома передсердями, називається основою серця (basis cordis) і спрямована догори, вправо і назад. Нижній загострений кінець серця утворює верхівку серця (apex cordis), яка сформована лівим шлуночком і спрямована донизу, вліво і вперед.

На поверхні серця є ряд борозен. Поперечно розташована вінцева борозна (sulcus coronarius) відокремлює передсердя від шлуночків. Попереду ця борозна переривається легеневим стовбуром і висхідною частиною аорти, за якими розташовані передсердя. На передній поверхні серця вище цієї борозни видно більшу частину правого передсердя з його правим вушком і вушко лівого передсердя, розміщене позаду легеневого стовбура. На груднинно-ребровій поверхні добре виражена передня міжшлуночкова бо розна (sulcus interventricularis anterior), яка поділяє цю поверхню серця на більшу праву частину, що відповідає правому шлуночку, і меншу ліву частину, представлену лівим шлуночком. На діафрагмовій (нижній) поверхні серця вздовж проходить задня міжшлуночкова борозна (sulcus interventricularis posterior). Вона починається від місця впадіння вінцевої пазухи в праве передсердя, йде вниз і досягає верхівки серця, де за допомогою вирізки верхівки серця (incisura apicis cordis) з’єднується з передньою міжшлуночковою борозною. У вінцевій і міжшлуночкових борознах проходять судини серця – вінцеві артерії і вени.

Розміри серця здорової людини залежать від розмірів тіла, а також від інтенсивності обміну речовин. На рентгенограмах і при ехографічних дослідженнях поперечний розмір серця живої здорової людини нормостенічної статури (мезоморфного соматотипу) дорівнює 12–15 см, поздовжній – 14–16 см, а передньозадній – 6–7 см; маса серця у жінок становить в середньому 250 г, а у чоловіків – 300 г.

Серце за формою має вигляд дещо сплощеного конуса, його положення залежить від форми грудної клітки, зокрема, від конституційного типу людини, від віку особи і дихальних рухів. При видиху, коли діафрагма піднімається, серце розташоване більш горизонтально, а при вдиху – більш вертикально.

Серце є порожнистим м’язовим органом, розділеним усередині на чотири порожнини (камери): праве і ліве передсердя, правий і лівий шлуночки. Передсердя розділені міжпередсердною перегородкою (septum interatriale), а шлуночки – міжшлуночковою перегородкою (septum interventriculare). Ззовні передсердя відділені від шлуночків вінцевою борозною, правий і лівий шлуночки розмежовані між собою передньою і задньою міжшлуночковими борознами. Передньоверхня частина кожного передсердя, що виступає вперед і присередньо, називається передсердним вушком (auricula atrii). Зсередини стінки серця вистелені ендотелієм.

Камери серця

Праве передсердя (atrium dextrum) має наближену кубоподібну форму, тому в ньому можна виділити умовно шість стінок. Товщина стінок передсердя дорівнює 2–3 мм.

Присередньою, або лівою стінкою правого передсердя є міжпередсердна перегородка (septum interatriale), що розмежовує праве і ліве передсердя. На правій поверхні перегородки добре помітна овальна ямка (fossa ovalis), у цьому місці перегородка найтонша. Зверху і попереду овальна ямка обмежована чітким краєм – кантом овальної ямки (limbus fossae ovalis), кантом В’єссена. У плода на місці овальної ямки є овальний отвір серця (foramen ovale cordis), через який кров з правого передсердя потрапляє у ліве передсердя. Після народження овальний отвір закривається з боку лівого передсердя заслінкою овального отвору (valvula foraminis ovalis), хоча приблизно в 30 % людей ця заслінка повністю не приростає до міжпередсердної перегородки.

Задньоверхня розширена частина правого передсердя називається пазухою порожнистих вен (sinus venarum cavarum). На задній стінці пазухи є два великих отвори. Вгорі відкривається отвір верхньої порожнистої вени (ostium venae cavae superioris), а внизу – отвір нижньої порожнистої вени (ostium venae cavae inferioris). Між цими отворами виступає міжвенний горбок (tuberculum intervenosum) – горбок Ловера – залишок заслінки, який у плода спрямовує потік крові з верхньої порожнистої вени в овальний отвір. Знизу отвору нижньої порожнистої вени розміщена серпоподібна заслінка нижньої порожнистої вени (valvula venae cavae inferioris) – заслінка Євстахія, яка простягається до нижнього краю овальної ямки. У товщі цієї заслінки міститься сухожилок заслінки нижньої порожнистої вени (tendo valvulaе venae cavae inferioris). У плода заслінка спрямовує потік крові з нижньої порожнистої вени.

Нижче заслінки нижньої порожнистої вени на межі задньої і лівої (присередньої) стінок правого передсердя є отвір вінцевої пазухи (ostium sinus coronarii), яка збирає венозну кров від більшості вен серця. Справа цей отвір прикритий заслінкою вінцевої пазухи (valvula sinus coronarii) – заслінкою Тебезія. В праве передсердя впадає частина найменших серцевих вен (vv. cardiacae minimae; vv. cordis minimae) через отвори найменших вен (foramina venarum minimarum). Решта найменших серцевих вен впадає в інші камери серця.

Отже, у праве передсердя надходить венозна кров з верхньої і нижньої порожнистих вен, вінцевої пазухи і частини найменших серцевих вен.

На межі правої і передньої стінок порожнина правого передсердя продовжується в щілиноподібний закуток правого вушка. Праве вушко (auricula dextra) має сплощену конусоподібну форму і спрямоване вперед і присередньо, охоплюючи висхідну частину аорти.

Нижня стінка утворена правою передсердно-шлуночковою перегородкою (septum atrioventriculare dextrum), в якій є великий правий передсердно-шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare dextrum), що веде у порожнину правого шлуночка.

Внутрішня поверхня правого передсердя гладенька, за винятком невеликої ділянки передньої стінки і внутрішньої поверхні правого вушка, де є ряд добре помітних вертикальних валків, що утворені гребенястими м’язами (musculi pectinati). Зверху над цими м’язами проходить межовий гребінь (crista terminalis), якому на зовнішній поверхні правого передсердя відповідає межова борозна серця (sulcus terminalis cordis). Ця борозна є місцем з’єднання первинної венозної пазухи з передсердям у зародка.

Правий шлуночок (ventriculus dexter) розташовується праворуч і попереду від лівого шлуночка. За формою правий шлуночок нагадує тригранну піраміду з оберненою донизу верхівкою. Стінки правого шлуночка порівняно з лівим шлуночком значно тонші – 5–8 мм. Нижня стінка шлуночка, що прилягає до сухожилкового центру діафрагми, плоска, а передня стінка опукла. Передня (груднинно-реброва) і нижня (діафрагмова) поверхні розділені правим краєм (margo dexter).

Ліва (присередня) стінка правого шлуночка утворена міжшлуночковою перегородкою (septum interventriculare), що випинається в його порожнину. Вона складається з двох частин: перетинчастої і м’язової. Верхня невелика одна п’ята частина міжшлуночкової перегородки, що прилягає до передсердь, називається перетинчастою частиною (pars membranacea) і побудована лише з волокнистої сполучної тканини, вкритої з обох боків ендотелієм. У цій частині перегородки ще виділяють передсердно-шлуночкову і міжшлуночкові ділянки. У цьому місці найчастіше виникають вроджені аномалії і вади міжшлуночкової перегородки. Більша частина міжшлуночкової перегородки називається м’язовою частиною (pars muscularis), бо побудована з серцевої м’язової тканини.

У верхній, найширшій частині правого шлуночка є два великих отвори. Позаду і справа розташований правий передсердно-шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare dextrum), через який венозна кров із правого передсердя надходить у правий шлуночок. Попереду і дещо лівіше від нього є отвір легеневого стовбура (ostium trunci pulmonalis), через який при скороченні правого шлуночка (систолі) венозна кров виштовхується в легеневий стовбур, а потім потрапляє в легені.

Передньоверхній звужений відділ правого шлуночка, що вгорі продовжується в легеневий стовбур, називається артеріальним конусом (conus arteriosus), його стінки гладенькі, знизу артеріальний конус обмежований складкою – надшлуночковим гребенем (crista supraventricularis).

Внутрішня поверхня правого шлуночка (за винятком поверхні артеріального конуса) нерівна, на ній видно численні різнонаправлені м’ясисті перекладки (trabeculae carneae), які вкриті ендотелієм і складаються з пучків кардіоміоцитів. Серед перекладок найтовщою і найдовшою є перегородковокрайова перекладка (trabecula septomarginalis), що з’єднує міжшлуночкову перегородку з основою переднього сосочкоподібного м’яза. В ній проходить права ніжка передсердно-шлуночкового пучка (пучка Гіса) стимульного комплексу серця (провідної системи серця). Між м’ясистими перекладками розташовані три сосочкоподібні м’язи, що є елементами правого передсердно-шлуночкового клапана.

У правому передсердно-шлуночковому отворі міститься правий передсердно-шлуночковий клапан, або тристулковий клапан (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis). За конструкцією цей клапан є стулковим і складається з трьох елементів: стулок, сухожилкових струн і сосочкоподібних м’язів.

Відповідно до стінок у цьому клапані є три стулки: передня стулка (cuspis anterior), задня стулка (cuspis posterior), перегородкова стулка (cuspis septalis). Найбільшою за розмірами є перегородкова стулка, а найменшою – передня. Стулки утворені складками ендокарда (ендотелієм), що містять щільну волокнисту сполучну тканину, в якій присутні еластичні і м’язові компоненти. У місці прикріплення основ стулок клапана до країв правого передсердно-шлуночкового отвору їхня сполучна тканина переходить у праве волокнисте кільце (anulus fibrosus dexter), яке оточує правий передсердно-шлуночковий отвір і є його опорою. Передсердна поверхня стулок – гладенька, а шлуночкова – нерівна. Від нижньої поверхні ближче до краю кожної стулки беруть початок по 10–12 сухожилкових струн (chordae tendineae), які своїми нижніми кінцями прикріплюються до верхівок відповідних трьох сосочкоподібних м’язів, що мають конусоподібну форму. Відповідно до трьох стінок правого шлуночка, від яких вони починаються, виділяють три сосочкоподібні м’язи: передній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris anterior) – найдовший і найбільший, задній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris posterior), перегородковий сосочкоподібний м’яз (m. papillaris septalis). Частина сухожилкових струн прикріплюється до м’ясистих перекладок міжшлуночкової перегородки, тому називаються несправжніми сухожилковими струнами (chordae tendineae falsae; chordae tendineae spuriae). Сухожилкові струни, що прикріплюються до одного сосочкоподібного м’яза, починаються від двох сусідніх стулок. На краю передсердної поверхні стулок навпроти місць початку сухожилкових струн помітні маленькі волокнисті вузлики (noduli fibrosi). Під час скорочення (систоли) шлуночка сухожилкові струни забезпечують щільне закриття клапана і унеможливлюють вивертання стулок у передсердя. Сосочкоподібні м’язи регулюють натяг сухожилкових струн, тобто є своєрідними амортизаторами.

До краю отвору легеневого стовбура прикріплюється клапан легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis), який складається з трьох півмісяцевих заслінок, утворених складками ендокарда, що мають вигляд мішечків, вільні краї яких виступають у просвіт легеневого стовбура Виділяють праву півмісяцеву заслінку (valvula semilunaris dextra), ліву півмісяцеву заслінку (valvula semilunaris sinistra) і передню півмісяцеву заслінку (valvula semilunaris anterior). Так вони називаються відповідно до їх розташування у плода, а у дорослих людей ці заслінки займають відповідно передньоправу, задню і передньоліву позиції. Опукла нижня поверхня півмісяцевих заслінок обернена в порожнину правого шлуночка, а ввігнута – у просвіт легеневого стовбура. Посередині вільного краю кожної півмісяцевої заслінки є невелике потовщення завбільшки з макову зернину – вузлик півмісяцевої заслінки (nodulus valvulae semilunaris), від якого в боки відходять ледь помітні складочки – серпики півмісяцевих заслінок (lunulae valvularum semilunarium). Ці вузлики сприяють щільнішому змиканню заслінок при закритті клапана під час діастоли правого шлуночка. У місцях прикріплення вільних країв обох сусідніх півмісяцевих заслінок до стінки легеневого стовбура вони з’єднуються між собою спайками півмісяцевих заслінок (commissurae valvularum semilunarium). Між стінкою легеневого стовбура і кожною півмісяцевою заслінкою є невелика кишеня – пазуха легеневого стовбура (sinus trunci pulmonalis).

Отже, через камери правої половини серця протікає венозна кров. Ритмічне скорочення правого шлуночка зумовлює кровоплин у малому (легеневому) колі кровообігу. Слід нагадати, що в нормі скорочення (систола) правого і лівого передсердь, правого і лівого шлуночків відбувається одночасно (синхронно), але послідовно, спочатку скорочуються передсердя, а потім шлуночки.

Робота камер правої половини серця відбувається таким чином.

Під час діастоли правого передсердя в нього потрапляє венозна кров з верхньої і нижньої порожнистих вен (з великого кола кровообігу), а потім з вінцевої пазухи серця. В цей момент проходить систола правого шлуночка, правий передсердно-шлуночковий (тристулковий) клапан закритий – вільні краї трьох його стулок щільно замкнені, а стулки куполоподібно випинаються в порожнину передсердя. При скороченні (систолі) правого передсердя відкривається правий передсердно-шлуночковий клапан, його стулки опускаються і притискаються потоком венозної крові до стінок правого шлуночка, що у цей період перебуває у стані розслаблення (діастола шлуночка). Кров прямує до верхівки правого шлуночка вздовж його нижньої стінки. Потім настає скорочення шлуночка (систола), правий передсердно-шлуночковий клапан закривається і кров виштовхується в легеневий стовбур, проходячи від його верхівки до основи через отвір легеневого стовбура. В цей момент півмісяцеві заслінки клапана легеневого стовбура притискаються потоком венозної крові до стінки легеневого стовбура і не перешкоджають проходженню крові зі шлуночка. При розслабленні (діастолі) правого шлуночка тиск крові в його порожнині зменшується, однак у легеневому стовбурі він високий. У шлуночок кров не повертається, бо вона заповнює пазухи легеневого стовбура і розкриває півмісяцеві заслінки, при цьому їх вільні краї стулюються і клапан закривається. Така циклічна робота серця виконується з певною частотою.

Ліве передсердя (atrium sinistrum) схоже до правого передсердя, має кубоподібну форму і відповідно шість стінок: верхню, задню, передню, праву (присередню), ліву (бічну) і нижню. Стінка лівого передсердя дещо тонша за стінку правого передсердя. Права (присередня) стінка представлена міжпередсердною перегородкою (septum interatriale). На її поверхні помітна плоска заглибина, що відповідає овальній ямці, яка обмежована тонкою складкою – заслінкою овального отвору (valvula foraminis ovalis). У задньоверхньому відділі лівого передсердя відкриваються попарно чотири отвори легеневих вен (ostia venarum pulmonalium), через які артеріальна кров поступає з легень у порожнину лівого передсердя. Отвори верхньої і нижньої правих легеневих вен (venae pulmonales dextrae superior et inferior) розташовані дуже близько один від одного на межі переходу задньої стінки у праву стінку. Отвори верхньої і нижньої лівих легеневих вен (оstia venae pulmonales sinistrae superior et inferior) також розташовані близько один від одного на межі переходу задньої стінки у ліву стінку лівого передсердя. Фактично задня стінка лівого передсердя розміщена між отворами правих і лівих легеневих вен і прилягає до низхідної частини аорти і стравоходу.

На межі лівої і передньої стінок порожнина лівого передсердя продовжується в щілиноподібний закуток лівого вушка. Ліве вушко (auricula sinistra) має сплощену конусоподібну форму і спрямоване вперед і присередньо, охоплюючи легеневий стовбур.

Нижня стінка утворена лівою передсердно-шлуночковою перегородкою (septum atrioventriculare sinistrum), в якій є великий лівий передсердно-шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare sinistrum), що веде у порожнину лівого шлуночка.

Внутрішня поверхня лівого передсердя гладенька, лише у лівому вушку видно контури гребенястих м’язів (musculi pectinati).

Лівий шлуночок (ventriculus sinister) розташований зліва, позаду і донизу від правого шлуночка. Він має конусоподібну форму, звужений передньонижній його відділ відповідає верхівці серця (apex cordis). Стінки лівого шлуночка, у тому числі і міжшлуночкова перегородка, втричі товщі за стінки правого шлуночка – до 20 мм, але найтовщими є передня і ліва (бічна) стінки. Правою (присередньою) стінкою лівого шлуночка є міжшлуночкова перегородка (septum interventriculare). Її верхня одна п’ята частина, як було сказано вище, побудована лише з волокнистої сполучної тканини, що вкрита з обох боків ендотелієм, називається перетинчастою частиною (pars membranacea). Більша частина перегородки, яка побудована з пучків поперечнопосмугованих кардіоміоцитів і має товщину приблизно 10–15 мм, називається м’язовою частиною (pars muscularis). Значна товщина стінок лівого шлуночка зумовлена тим, що він виконує більшу роботу порівняно з правим шлуночком. Його мускулатура при скороченні виштовхує кров у судини великого кола кровообігу, долаючи значно більший опір крові порівняно з малим колом кровообігу.

Порожнина лівого шлуночка довша і вужча у порівнянні з правим шлуночком. На поперечному розтині біля верхівки серця порожнина щілиноподібної форми, а поблизу основи – овальної форми.

У верхній найширшій частині лівого шлуночка є два великих отвори. Позаду і зліва розташований лівий передсердно-шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare sinistrum), через який артеріальна кров із лівого передсердя надходить у лівий шлуночок. Передньоправий відділ лівого шлуночка спрямований вгору, переходить у звужений присінок аорти (vestibulum aortae), який закінчується отвором аорти (ostium aortae). Через цей отвір при скороченні лівого шлуночка (систолі) артеріальна кров виштовхується в аорту, а потім по артеріях надходить до органів і тканин організму.

Внутрішня поверхня лівого шлуночка (за винятком поверхні присінка аорти) нерівна, на ній видно численні різнонаправлені м’язові тяжі – м’ясисті перекладки (trabeculae carneae), які вкриті ендотелієм. Поміж м’ясистих перекладок розташовані передній і задній сосочкоподібні м’язи, що є елементами лівого передсердно-шлуночкового клапана.

У лівому передсердно-шлуночковому отворі, дещо овальної форми, розташований лівий передсердно-шлуночковий клапан, або мітральний клапан (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis). За конструкцією цей клапан є стулковим (як і правий) і складається з трьох елементів: стулок, сухожилкових струн і сосочкоподібних м’язів. Клапан має дві стулки – передню і задню, які утворені складками ендокарда (ендотелієм), що містить щільну волокнисту сполучну тканину, в якій присутні еластичні і м’язові елементи. Передня стулка (cuspis anterior) більша, своєю основою прикріплюється до передньоприсередньої частини краю передсердно-шлуночкового отвору. Задня стулка (cuspis posterior) менша розмірами за передню і прикріплюється до задньої частини цього отвору. В проміжках між основами передньої і задньої стулок часто трапляються додаткові малі зубцеподібні спайкові стулки (cuspides commissurales). Сполучна тканина стулок в місцях їх прикріплення до краю лівого передсердно-шлуночкового отвору переходить у ліве волокнисте кільце (anulus fibrosus sinister), що оточує отвір і є опорою клапана. До волокнистого (м’якого) скелета серця належать: лівий волокнистий трикутник (trigonum fibrosum sinistrum), який з’єднує ліве волокнисте кільце із задньолівою частиною волокнистого кільця, що оточує отвір аорти, і дещо більший правий волокнистий трикутник (trigonum fibrosum dextrum), який з’єднується із задньоправою частиною волокнистого кільця, що оточує отвір аорти, а також з правим волокнистим кільцем і перетинчастою частиною міжшлуночкової перегородки.

Передсердна поверхня передньої і задньої стулок гладенька, а шлуночкова – нерівна. Від нижньої поверхні ближче до краю кожної стулки, а також від спайкових стулок, відходить по 10–15 сухожилкових струн (chordae tendineae), які своїми нижніми кінцями прикріплюються до верхівок переднього і заднього сосочкоподібних м’язів. У лівому передсердно-шлуночковому клапані сухожилкові струни дещо товщі порівняно із струнами правого передсердно-шлуночкового клапана. Передній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris anterior) починається від передньолівої стінки лівого шлуночка, а задній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris posterior) – від задньолівої його стінки. Верхівка переднього і заднього сосочкоподібних м’язів може розділятися на 2–3 сосочки. Сухожилкові струни, що відходять від спайкових стулок, прикріплюються як до сосочкоподібних м’язів, так і до м’ясистих перекладок. Сухожилкові струни, що прикріплюються до одного сосочкоподібного м’яза, беруть початок від двох сусідніх стулок. На краю передсердної поверхні стулок навпроти місць початку сухожилкових струн помітні маленькі волокнисті вузлики (noduli fibrosi). Під час скорочення (систоли) шлуночка сухожилкові струни забезпечують щільне закриття клапана і унеможливлюють вивертання стулок у передсердя. Сосочкоподібні м’язи регулюють натяг сухожилкових струн, тобто є своєрідними амортизаторами.

До краю отвору аорти прикріплюється клапан аорти (valva aortae), який складається з трьох півмісяцевих заслінок. Заслінки клапана мають таку ж будову, як і заслінки клапана легеневого стовбура, але вони товщі. Є такі три півмісяцеві заслінки:

– права півмісяцева заслінка, або права вінцева заслінка (valvula semilunaris dextra; valvula coronaria dextra);

– ліва півмісяцева заслінка, або ліва вінцева заслінка (valvula semilunaris sinistra; valvula coronaria sinistra);

– задня півмісяцева заслінка, або невінцева заслінка (valvula semilunaris posterior; valvula non coronaria).

Ці заслінки носять назву відповідно їх розташуванню у плода, а у дорослих людей займають відповідно передню, задньоліву і задньоправу позиції.

Заслінки є своєрідними складками ендокарда у вигляді мішечків, вільні краї яких виступають у просвіт аорти. Нижня опукла поверхня півмісяцевих заслінок обернена в порожнину лівого шлуночка, а ввігнута – у просвіт аорти. Посередині вільного краю кожної заслінки є невелике потовщення – вузлик півмісяцевої заслінки (nodulus valvula semilunaris), але ці вузлики більші, ніж на заслінках клапана легеневого стовбура. Ці вузлики також називають вузликами Аранці. Серпики півмісяцевих заслінок (lunulae valvularum semilunarium) краще виражені. Вузлики і серпики сприяють щільнішому змиканню півмісяцевих заслінок при закритті клапана аорти під час діастоли лівого шлуночка. В місцях прикріплення півмісяцевих заслінок до стінки аорти кінці їх вільних країв з’єднуються між собою спайками півмісяцевих заслінок (commissurae valvularum semilunarium). Між стінкою аорти і кожною півмісяцевою заслінкою є невелика кишеня – пазуха аорти (sinus aortae).

Із ділянок правої і лівої пазухи аорти починаються відповідно права і ліва вінцеві артерії.

Отже, через камери лівої половини серця протікає артеріальна кров. Ритмічне скорочення лівого шлуночка зумовлює кровоплин у великому колі кровообігу. Нагадаємо, що скорочення (систола) і розслаблення (діастола) камер серця чергуються – спочатку синхронно скорочуються обидва передсердя, а потім обидва шлуночки.

Робота камер лівої половини серця відбувається таким чином: під час діастоли в ліве передсердя потрапляє артеріальна кров із чотирьох легеневих вен (з кожної легені виходять дві легеневі вени), в цей момент проходить систола лівого шлуночка, лівий передсердно-шлуночковий (мітральний) клапан закритий – вільні краї двох його стулок щільно замкнені, а стулки куполоподібно випинаються в порожнину лівого передсердя. При скороченні (систолі) лівого передсердя відкривається лівий передсердно-шлуночковий (мітральний) клапан, його стулки опускаються і притискаються потоком артеріальної крові до стінок лівого шлуночка, що в цей період перебуває у стані розслаблення (діастола шлуночка). Кров прямує до верхівки лівого шлуночка, потім наступає скорочення шлуночка (систола), лівий передсердношлуночковий (мітральний) клапан закривається і кров виштовхується в аорту, проходячи від його верхівки до основи через отвір аорти. В цей момент півмісяцеві заслінки клапана аорти притискаються артеріальною кров’ю до стінки аорти і не перешкоджають проходженню крові зі шлуночка. При розслабленні (діастолі) лівого шлуночка тиск крові в його порожнині зменшується, однак в аорті він високий. У шлуночок кров не повертається, бо вона заповнює пазухи аорти і розкриває півмісяцеві заслінки, при цьому їх вільні краї стулюються і клапан закривається. Така циклічна робота серця виконується із певною частотою.

Сердечно-сосудистая системы рыб: сколько камер сердца у рыб

При движении по сосудам крови происходит обмен веществе между ней и тканями организма. Сосудистое русло очень длинное и имеет множество ответвлений, которые мешают обычному току крови. А значит, для преодоления всего пути необходимо задавать определенное давление, и именно его создает сердце.

Строение этого органа у рыб проще, чем у наземных животных. Зная, сколько камер сердца у рыб и у других существ, можно провести сравнительный анализ. Он позволит наглядно увидеть различия и сходства их сердечно-сосудистой системы.

Сколько у рыб камер сердца?

Сердце у рыб имеет небольшой вес, всего 0.1% от массы их тела, хотя имеются исключения из этого правила. И многие еще со школьных времен помнят, сколько у рыб камер сердца. Всего две – предсердие и желудочек. Но у них имеются различия строения. По общей схеме, выделяют два типа, которые имеют сходства и различия.

Оба варианта имеют четыре полости:

• венозный синус;
• снабженное клапанами предсердие;
• желудочек;
• некое образование, по своему строению напоминающее дугу аорты.

У пластинчатожаберных имеется артериальный конус, а у костистых – артериальная луковица. Различие этих схем заключается в морфофункциональных особенностях артериальных образований и желудочков. В первом случае у рыб имеется фиброзная ткань без клапанов. У рыб, относящихся к пластинчатожаберным, артериальный конус содержит мышечную ткань и систему клапанов.

Зная все это, каждый будет знать, сколько камер сердца у рыб, и каково их строение. Особый интерес вызывает структура миокарда, так как она представлена однородной сердечной тканью. Она тоньше, чем у других животных.

Работа сердца

По тому, сколько камер имеет сердце рыб, можно определить принцип работы этого органа и его ритмы. Частота сердечных сокращений (ЧСС) определяется многими факторами, среди которых температура воды и возраст рыбы.

Для наглядности предлагается рассмотреть ЧСС карпа при комнатной температуре воды.

Ученые сделали вывод, что на частоту сокращений оказывает сильное влияние температура воды. Чем холоднее в водоеме, тем медленнее бьется сердце. Так, при температуре 8°С, ЧСС примерно 25 ударов в минуту, а при 12°С – 40 ударов.

Кровообращение

Зная, какое сердце у рыб и сколько камер в нем, можно представить количество кругов кровообращения у них. Из-за того, что камер две, рыбы имеют всего один круг кровообращения, хотя по нему кровь циркулирует долго. На прохождение полного круга уходит около двух минут, а у человека кровь проходит два круга за 23 секунды.

Начинается движение крови с желудочка. Оттуда она поступает через луковицу или артериальный конус в брюшную аорту. Кровь при этом делится на два русла, отходящие к жаберным лепесткам. От лепестковой артерии отходят две артериолы, которые образуют капиллярную сеть. Она сливается в одну выносящую артериолу, а та переходит в выносящую лепестковую артерию. Последние образуют правую и левую выносящие жаберные артерии.

К голове отходят сонные артерии, а жаберные образуют спинную аорту, проходящую вдоль всего позвонка рыбы. Пройдя по всему телу, кровь возвращается к сердцу по венозному руслу к венозному синусу. Строение сердца рыб позволяет нагнетать только венозную кровь. Проходя через жаберный аппарат, венозная кровь производит с водой обмен газами.

Сосуды кровеносной системы рыб имеют клапанный аппарат. Он препятствует обратному прохождению крови по руслу. Равномерность ее движения обеспечивается ровным наполнением сердца, без резких колебаний, которые наблюдаются у человека.

В заключение

Строение сердца рыб несложное. Оно имеет всего две камеры: предсердие и желудочек. Равномерное наполнение органа кровью и сильные разветвления сосудов удлиняют время прохождения крови по кругу. Причем в холодной воде уйдет больше времени на прохождение крови по кругу.