Очільниця Херсона: люди покидають місто, але життя триває

Після звільнення Херсон перебуває під постійними обстрілами російської армії. Місцева влада закликає мешканців евакуюватися, а комунальників – повертатися й відновлювати життя в місті.

Голова військової адміністрації Херсона Галина ЛуговаФото: Igor Burdyga/DW

Херсон – єдиний обласний центр України, що був захоплений російською армією – вже другий місяць як повернувся під контроль Києва. Але життя в місті навряд чи можна назвати спокійним: щоденні російські обстріли, які ведуться з лівого берега Дніпра, забирають життя й здоров’я людей, руйнують оселі та інфраструктуру, вулиці порожніють з першими ж сутінками. DW зустрілася із секретарем міськради, а нині очільницею військової адміністрації Херсона Галиною Луговою і поговорила про життя на передовій та перспективи відновлення.

DW: Пані Лугова, на перший погляд Херсон здається майже порожнім. Чи маєте ви точні данні, скільки людей мешкає тут зараз?

Галина Лугова: На початку війни в Херсоні жили 333 тисячі людей. Коли почалася окупація, мешканці почали стрімко виїздити попри всі ті обмеження, що були через бойові дії. За нашими оцінками, до кінця вересня – початку жовтня в місті лишалося близько 100 тисяч людей. Ще й тоді переважно всі сиділи по домівках.

Перед відступом росіяни залякували, що мешканців знищать ЗСУ. Але своїми погрозами їм вдалося переконати не так багато херсонців. Сальдо (керівник окупаційної адміністрації Херсонської області, мер Херсона у 2002-2012 роках Володимир Сальдо- Ред.) тоді кричав по ефірах, що виїхало 70 тисяч людей – але ж це максимум, хто взагалі був на той час в Херсоні. Якщо б ця цифра була правильна, то в місті нікого б не залишилось. А за моєю суб’єктивною оцінкою виїхало близько п’яти тисяч людей.

Херсонці в черзі до одного з перших поїздів після звільнення міста 23 листопада 2022 рокуФото: Igor Burdyga/DW

Коли я прибула сюди 12 листопада, мені поставили завдання вести електронний облік усіх мешканців, завести їх до реєстрів, щоб люди могли отримувати оонівську допомогу. Ми почали заповнювати ті анкети – спочатку ж не було світла, і все це заповнювали вручну, фотографували і вже потім відправляли далі в тил, там люди вже набирали все це в програму. Так от, за такими списками ми нарахували 88 тисяч людей. Коли ж електронний реєстр запрацював, то виявили дублювання, і ми вийшли на цифру 66 800 людей на початок грудня. А зараз по факту бачимо, що допомогу отримали 45 тисяч людей. Чи це люди ще не прийшли, чи вже виїхали – не знаю.

То після звільнення в Херсоні мешканців стає знову більше, чи навпаки відбувається відтік?

Одразу після звільнення була ейфорія, особливо коли в кінці листопада дали світло й воду. Було пожвавлення, це помітно й по транспорту, й по торгівлі, й на вулицях. Але тільки прийшов перший приліт, перші постраждалі, вбиті – почався відтік. І от після “чорної суботи” знову пожвавився рух.

Скільки людей постраждали через суботню атаку?

Десятеро загиблих, в тому числі працівниця Корабельної районної ради міста – вона померла в реанімації. 68 поранених.

В суботу, 24 грудня, від артилерійського удару по центру Херсона загинуло 10 людейФото: Igor Burdyga/DW

Як з ними впорались лікарні, чи виникли якісь незакриті потреби?

Ні, всі три лікарні міста цілком з усім справляються, вони забезпечені ліками й усім необхідним. На жаль, учора був приліт по пологовому відділенню лікарні імені Тропіних, але друге відділення продовжило працювати, приймає породіль. Життя продовжується.

Але життя доволі похмуре. Після четвертої дня вулиці фактично темні й порожні.

У людей страх. Тут така напруга, ми ж фактично фронтове місто. Бачили міст? Там 700-900 метрів і вже знаходиться ворог. Херсон звідти, як на долоні. Артилерія, “Гради”, міномети, С-300. і навіть фосфорні снаряди застосовують…

Інтенсивність обстрілів різниться день у день. Чи є у вас розуміння від чого вона залежить?

Взагалі-то їх (російську армію – Ред.) не можна назвати адекватними цілковито – жбурляють скрізь. І за час окупації вони дуже добре логістично вивчили місто – знають, де в нас тут критична інфраструктура й цілять по ній. На сьогоднішній день зруйновано 33 об’єкти, із 171 освітнього закладу зруйновано 48, маємо 708 зруйнованих об’єктів приватного сектору і багатоквартирних будинків – де повибивало вікна, де позносило балкони. Статистика дуже сумна і обстріли продовжуються: вчора дитячий садок, сьогодні – хлібозавод.

Думаю, тут немає жодної логіки, але одним із чинників стають їхні невдалі кроки на інших фронтах – агресія, сказ, безвихідь.

Пожежники гасять будівлю Херсонської обласної адміністрації після російського ракетного удару 19 грудня 2022 року Фото: Igor Burdyga/DW

Ви перерахували пошкоджені об’єкти, але чи збирається адміністрація їх відновлювати?

Ні. На сьогоднішній день у нас працює комісія, яка тільки фіксує результати обстрілів. До комісії входять представники управління капітального будівництва, бюджету, аудиту, старости, голови районних рад. Ця комісія просто виїздить на місця обстрілів й обліковує втрати. Питання відновлення зараз не стоїть, у цьому немає жодного зиску через постійні обстріли. На перспективу – так, ми думаємо й розмовляємо з певними інвесторами і шукаємо тих, хто готовий ризикнути й поставити на Херсон, вкласти гроші у відновлення, бо відновлювати треба буде багато чого.

Звісно, об’єкти критичної інфраструктури намагаються відновлювати і Херсонобленерго, і водоканал, і наші теплопостачальники. Місто зараз забезпечене електроенергією десь на 80 відсотків, газ є переважно лише в приватних будинках, електроенергія – десь близько у 80 відсотків населення, опалення десь на 75 відсотків підключено. Теплопостачання немає в Шуменському мікрорайоні й у мікрорайоні Корабел. Останній разом із сусідньою Нафтогаванню й Антонівською громадою – ще й без води.

Руйнування в херсонському мікрорайоні КорабелФото: Igor Burdyga/DW

Мікрорайон Корабел, Острів – майже постійно під обстрілами. Туди вже перестав ходити громадський транспорт. Чи не плануєте ви відселити його мешканців кудись у більш безпечне місце?

На Острові залишилась третина населення – близько семи тисяч людей. Відновлювати інфраструктуру там немає можливості – це вкрай небезпечно. На Нафтогавані залишається ще близько 200 сімей. У людей немає роботи, вони живуть лише за рахунок гуманітарної допомоги, але все одно відмовляються звідти їхати.

Чи не розглядаєте ви варіант обов’язкової евакуації?

Я отримала від ради Корабельного району лист щодо порушення питання обов’язкової евакуації. Зараз ми обговорюємо це з обласною адміністрацією, з її очільником Ярославом Янушевичем. Нам вже вдалося евакуювати звідти 30 маломобільних людей з 200, що проживають в Корабельному районі. Інші категорично відмовляються їхати. Кажуть: “Це наш дім, це моя оселя. Чого я мушу їхати? Прийдуть мародери – все винесуть. Принесіть мені сюди мій пайок”. Але ж вас убити можуть!

Російська армія нагадує херсонцям про те, що разом вони єдине ціле, щоденними обстріламиФото: Igor Burdyga/DW

Але ж ці будинки, що їх люди так бережуть, все одно руйнуються й згорають внаслідок обстрілів.

І для багатьох це стає знаком, приводить до тями. Люди починають розуміти, що куля – а точніше артилерійський снаряд – дура й летить, куди заманеться. А інші навпаки після цих новин думають: “От, до мене не прилетіло, значить щастить”.

На моє переконання, люди не їдуть, тому що ніхто не може гарантувати їм, за що, де саме й скільки саме вони будуть жити в евакуації. У когось немає грошей, у когось родичі прикуті до ліжка або інваліди.

То Херсон перетвориться на місто прикутих інвалідів?

На жаль, ми спостерігаємо, що переважна частина мешканців нині пенсійного віку. А ще дуже часто можна побачити і зранку, й по обіді нетверезих людей.

У вас же тут сухий закон?

Якось це не дуже зупиняє.

Херсонець намагається загасити дах свого будинку після артилерійського обстрілуФото: Igor Burdyga/DW

У місті працює кілька пунктів видачі гуманітарної допомоги, але мішенню російської атаки став навіть будинок Товариства Червоного хреста України. Чи не можливо організовувати доставку допомоги у двори, хоча б на околицях?

У нас таке організовано в приватному секторі, зокрема у селищі Антонівка. Це працює через голів квартальних комітетів, які складають списки, скільки там живе людей. У місті, на превеликий жаль, люди мають ходити в пункти роздачі допомоги, в пункти незламності. Ворог прекрасно все знає, в місті продовжують працювати “освєдомітєлі”, і через це ми бачимо прильоти по тих самих пунктах незламності – у чотирьох школах, в дитячих садках. Я була в п’ятницю в пункті незламності в школі на Острові – тільки звідти поїхала, як прилетіло поруч. Зрадників вистачає.

Хіба не всі вони поїхали разом з росіянами?

Люди, які були при владі в місті до війни, а потім співпрацювали з окупантами – вони справді накивали п’ятами на лівий берег, вивозячи “всьо, шо було нажито непосильним трудом”. Але далеко не всі. Сальдо був мером Херсона 10 років, під його керівництвом виросло не одне покоління чиновників. Побратими його тут позалишалися. Чого приховувати – тільки-но я на нараді щось повідомила, вже на лівому березі російська адміністрація про все сповіщена. Поліція, СБУ і ДБР продовжують арештовувати зрадників. Військова адміністрація теж залучена у цей процес, мене і саму опитують, бо я ж була в окупації до 12 квітня, була свідком цього, бачила, хто працював і що відбувалося.

Мер Херсона Ігор Колихаєв продовжував керувати містом попри те, що окупанти створили тут власну адміністрацію. 28 червня його затримали російські військові, з того часу з ним немає зв’язку.Фото: Pressestelle der Stadtrat von Cherson

Чи вам щось відомо про долю вашого шефа, мера Ігора Колихаєва?

Ні, нічого, на жаль. Від самого дня зникнення, починаючи від 28 червня, доходять лише якісь незрозумілі чутки, що хтось десь його бачив, але чуткам я не вірю. Ми всі хвилюємось і за нього, і за попереднього мера Володимира Миколаєнка, і за міського голову Голої Пристані Олександра Бабича (Миколаєнко і Бабич ще весною були заарештовані росіянами за відмову співпрацювати з окупаційною владою. – Ред.) – але нічого не знаємо.

Міськрада останні дні пише, що на відновлення інфраструктури, на повноцінне життєзабезпечення міста не вистачає робочих рук. То в місті швидше безробіття чи дефіцит кадрів?

З моменту звільнення Херсона почався процес відновлення роботи комунальних підприємств – вони були всі розграбовані, не наповнені кадрами. Частина людей зникли, частина – на лівому березі, частина – в евакуації закордоном або у мирних областях України. Позалишалися одиниці. Тож практично всі управління чи департаменти залишились без керівників, заступників, головних бухгалтерів. Те саме і з комунальними підприємствами. От, наприклад, стратегічне комунальне підприємство – водоканал. Його директор Скобліков, тепер вже колишній, – на лівому березі, до нього багато запитань (директора комунального підприємства “Херсонський Водоканал” Віктора Скоблікова українські правоохоронці ще з серпня підозрюють у державній зраді. – Ред.). Довелось призначати нового керівника. Але ж у штатному розкладі – тисяча працівників, з них у місті зараз близько 300. І люди продовжують писати заяви на звільнення, бо в їхню будівлю був приліт, вбило людину. А ті що залишились під обстрілами продовжують ремонтувати водогін і каналізацію.

Для відновлення міста не вистачає робочих рукФото: Igor Burdyga/DW

І все таки, ви закликаєте містян їхати подалі від небезпеки чи повертатися й відновлювати Херсон?

Звісно, ми просимо мешканців у першу чергу убезпечити своє життя й життя близьких, покинути принаймні найбільш обстрілювані райони. Хоча повністю безпечних районів уже немає. Але ми й просимо забезпечити кадровий потенціал, щоб ми могли підтримувати життєдіяльність на мінімально гідному рівні – поки ми фронтове місто, поки тривають обстріли. Складно, важко, але ми працівники місцевого самоврядування, й виконавчим органам варто повернути своїх людей, віддати борг своєму місту.

Жертви російських тортур у Херсоні

To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video

Скільки облич ми знаємо?

Удома, дорогою на роботу чи на екрані телевізора: щодня ми зустрічаємо безліч облич. Скільки з них кожна людина може впізнати? Йдеться і про материне обличчя, і про водія і політика. Дослідження засвідчило: кількість знайомих лиць різна для кожної людини (від 1 000 до 10 000), але в середньому становить 5 000.

Знайомий чи незнайомець? Зображення: Bowie15/ thinkstock.

Впродовж тисяч років наші предки жили в маленьких соціальних групах. Їх оточували родичі, інші члени племені та мешканці села – рідко коли спільнота нараховувала понад сто людей. З розвитком сучасного суспільства це суттєво змінилося. Сьогодні все більше людей повинні ділити з іншими тісний простір. Крім того, навіть медіа, зокрема і соціальні, на кшталт Facebook, спричиняються до того, що в житті ми зустрічаємо все більше людей – і не обов’язково особисто.

«Так, людину оточує велика кількість облич, і вона повинна постійно з’ясовувати, знає вона конкретне чи ні», – написали вчені на чолі з Робом Дженкінсом (Rob Jenkins) з Йоркського університету. Дослідження вказали, що когнітивно ми здатні запам’ятовувати дуже багато лиць. Проте скільки ми знаємо насправді? Цим дотепер ніколи не досліджуваним запитанням задалися Дженкінс і його колеги.

«Як і в інших галузях, наприклад, при вирахуванні, скільки видів живе на нашій планеті, так і в нашому випадку точність для визначення кількості – обмежена. Але ми хотіли досягнути принаймні раціонального наближення», – повідомили науковці.

З цією метою вони запросили 25 піддослідних до участі в тесті: учасникам спочатку надали годину для того, щоб вони описали лиця з їхнього соціального середовища, які вони знають, – друзів, колег, продавців у супермаркеті, водія автобуса чи сімейного лікаря. Підказкою для учасників були Excel-дані, де було перераховані категорії можливого знайомства.

Все, що піддослідні вносили в таблицю, запам’ятовувалося кожні п’ять хвилин. При цьому з’ясувалося: спочатку експерименту за короткий час піддослідні описували багато нових лиць, проте з часом їх ставало все менше. Ці числа Дженкінс з колегами використали для екстраполяції: скільки б облич учасники описали, якби мали необмежений для цього час?

Подібно вчені поводилися і під час другого циклу розвідки. Вони питалися про обличчя, яких учасники не знали особисто, – йдеться про знаменитостей, зокрема політиків, акторів, музикантів. Аби підтримувати мотивацію піддослідних, їм обіцяли винагороду, залежну від успіхів.

Проте чи відображає кількість облич, які ми можемо пригадати в такий момент, кількості тих лиць, які ми впізнаємо повсякдень? Навряд: «Багато лиць, які наші учасники дуже добре знали, не спадали їм на думку під час тесту», – написали вчені.

З огляду на це наприкінці експерименту піддослідним показали фото інших відомих людей. Ці результати вченим були потрібні для того, щоб вирахувати рівень «пригадування-впізнавання». Відповідно, на кожне описане лице припадало в середньому ще 4,62 інших облич, яких піддослідні впізнали під час тесту з зображеннями.

Цей рівень Дженкінс та його команда поєднали з результатами обох циклів дослідження, щоб вирахувати загальну кількість облич, знайомих одній людині. Так дійшли висновку: середня кількість відомих облич становить приблизно 5 000. Проте існують суттєві індивідуальні відмінності, повідомили науковці. В учасників експерименту ця кількість коливалася від 1 000 до 10 000.

На підставі результатів учені сформулювали інше цікаве запитання: чому кількість знайомих облич так сильно відрізняється? Чи причина в когнітивних чинниках, наприклад в тому, що всяка людина по-своєму візуально опрацьовує та запам’ятовує інформацію про лиця? Чи в цьому винне соціальне середовище: той, хто в своєму житті зустрічає особливо багато людей, хто живе в густо заселеній місцевості або часто сидить у соціальних мережах, можливо, і запам’ятовує найбільше лиць?

Насправді свою роль можуть відігравати обидва чинники, сказав Дженкінс з колегами. Як словниковий запас впливає на мовні здібності, так і кількість «зустрічних» може впливати на здатність запам’ятовувати лиця людей.