История России до 1917 года

МАТЕРИАЛЫ ДЛЯ АКТИВНОГО ИЗУЧЕНИЯ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ: ЛЕКЦИИ, ФОТО, ВИДЕО, АУДИО, КАРТЫ, БИБЛИОТЕКА, АРХИВЫ

ЛЕЗГИНЫ

ЛЕЗГИНЫ (самоназвание — лезгияр), народ в Дагестане (204 тыс. человек) и Азербайджане. В Российской Федерации 257 тыс. человек. Язык лезгинский лезгинской группы дагестанской ветви иберийско-кавказских языков. Верующие — мусульмане-сунниты, есть шииты.

Этимология названия

Вопрос происхождения этнонима «лезгины» всё ещё требует более глубокого и всестороннего анализа. Тем не менее, большинство исследователей выводит этноним «лезгин» из античного «леги» и раннесредневекового «лакзи», от которых впоследствии, — предполагают некоторые исследователи, — произошёл современный этноним «лезги». Бесконечные войны с римлянами, византийцами, персами, хазарами и другими завоевателями обусловили известность лезгиноязычных племён, населяющих Кавказскую Албанию. До сих пор грузины и армяне называют дагестанцев, и в особенности лезгин, «леками», персы и арабы — «лекзами». Кроме того, танец «Лезгинка»

у Грузинименуется «Лекури», а страну лезгин «Лекетия».

Термин лезги в письменных источниках известен уже с XII в., но это название не являлось в прошлом самоназванием для отдельной дагестанской народности, оно было «совершенно чуждо дагестанским горцам».

В Царской России и у тюрков название «лезгины» употреблялось в качестве термина для обозначения многочисленных горских племён, населявших Дагестанскую область и отчасти южный склон Главного Кавказского хребта. Урусских это название использовалось по отношению к южным дагестанцам, в то время как северных именовали тавлинцами (преимущественно аварцев). После 1920 года этноним «лезгины» превратился в наименование одного из горских народов Дагестана, известного под названием кюринцы.

Анализируя исторические связи народов и языковые соответствия, исследователь древности А. Н. Погребной-Александров выдвигает теорию связи термина «лезгин» с русско-славянскими диалектами и его близкого родства и возможного происхождения от слова «лезга» (хвастун, задира, скандалист; брань, крик, ссора и т. д.) и/или от его первоосновы в слове «лязг» (говоря о звуке от клацанья зубов животного (например, собаки или волка), или — о своеобразном «звоне» или лязганья от соприкасновения холодного оружия во время драки, изготовленного из металла). Представители кавказских народностей зачастую были казаками — в качестве наёмных военных царской армии, которые славились (и славятся до сих пор) своей агрессивностью и вспыльчивостью характера. Значение в название «лезгияр», состоящего из двух славяно-русских слов — ярый или вспылчивый лезга.

Арабское наименование лезгин — «лекзам», можно также сравнить со значением в словах «древнего происхождения», где «эл ек» — давно, а «зам» — времена. И… здесь вновь подтверждается теория о русско-славянским значении в названии «лезга» — балтун или хвастун, так как, во времена рассказов и/или иных разговоров с русско-славянскими сослуживцами, будучи ещё в казаках, им не очень-то верили, а письменных источников этого древнего народа не сохранилось. «Элек заман» же, на тюркском диалекте означает — «давном давно, в тридевятом царстве тридесятом государстве».

Лезгинский язык

Лезгины говорят на лезгинском языке, который относится к кавказским языкам. Вместе с близкородственными агульским, рутульским, цахурским, будухским, крызским, арчинским и удинским языками образует лезгинскую группу нахско-дагестанских языков. Распространен на югеРеспублики Дагестан и в северных районах Азербайджана.

Лезгины храбры, ловки и упорны

История

Происхождение лезгин уходит вглубь веков и связано с древнейшими насельниками Кавказа, создателями развитой куро-аракской культуры (конец 4 тысячелетия до н. э.).

Непосредственными предками лезгин и лезгиноязычных народов являются албанские племена, создавшие за несколько веков до нашей эры Кавказскую Албанию, государство на территории Восточного Кавказа.

Древнейшие памятники каменного века, обнаруженные на территории Дагестана, относятся к ашельской эпохе (древние племена легов, гелов, удинов и др.). В конце 1 тыс. до н. э. территория Дагестана входила в состав Албании Кавказской, затем державы Сасанидов. С V века на территории Дагестана образуется ряд государственных образований: Дербент, Лакз, Табасаран, Серир, Зирихгеран (Кубачи), Кайтаг, Гумик и др; в VI веке — государство гуннов.

Хозяйство

Становление земледельческо-скотоводческого производящего хозяйства у лезгин, как и во всем Дагестане, произошло в неолите (конец VII-VI в. до н. э.). На эпоху бронзы приходится резкий подъем земледельческо-скотоводческого хозяйства, рост террасного земледелия, внедрение основных злаков, садоводства, виноградарства, завершение доместикации животных.

Прекращение кочевнического давления способствовало установлению в ХVI-ХIХ вв. естественной хозяйственной специализации по природно-географическим зонам, с наложением на них естественно-экономических зон и основных хозяйственно-культурных ареалов: 1) равнинно-нижепредгорный ареал оседлых пашенных земледельцев и стационарных скотоводов; 2) среднегорный ареал оседлых пашенных (террасовые поля) земледельцев и отгонных скотоводов (в форме трансюманса); 3) высокогорный ареал оседлых подвижных скотоводов и пашенных (склоновые поля) земледельцев.

Все три ареала составляют единое целое с общедагестанскими ареалами, которые образуют единую совокупность хозяйственно-культурных ареалов дагестанской историко-культурной области.

Традиционные занятия — пашенное земледелие (зерновые, бобовые, огородные, бахчевые культуры), виноградарство, садоводство, а также скотоводство, на равнине — преимущественно выгонно-стойловое, в горах — отгонное и подвижное (главным образом овцы). Традиционные промыслы и ремесла — производство ковров, джурабов, сукна, войлока, обработка дерева, металла (оружейное и ювелирное дело), кожи, гончарство. До Октябрьской революции многие лезгины уходили на сезонные заработки к земледельцам и на нефтяные промыслы Азербайджана.

ЛЕЗГИНЫ ЯВЛЯЮТСЯ КОРЕННЫМ НАРОДОМ РЕГИОНА, исторический ареал расселения которого юг Дагестана и несколько районов на севере Азербайджана.

Половое разделение труда определяло и возрастное. Реализация во многом зависела от хозяйственных занятий. В земледельческом хозяйстве преобладал мужской труд, в скотоводческом — женский. Мужские работы: вспашка, сев, полив, снятие урожая с деревьев и уход за ними, работа со скотом и упряжью, с транспортом, выпас скота, изготовление орудий труда, оружия и деревянной утвари, уход на чужбину на заработки, для закупок, товарообмена и т. п. Женские: прополка, уход за скотом и птицей, сбор плодов, заготовка впрок продуктов, прядение, вязание, изготовление одежды, обеспече ние семьи водой, приготовление пищи, чистка, уборка, стирка и т. п. Общие: уборка хлеба, сена, доставка сена, молотьба, заготовка дров и др.

В настоящее время в экономике и культуре произошли коренные изменения. Создано механизированное сельское хозяйство, распространились новые технические культуры (табак), произведены крупные ирригационные работы, дальнейшее развитие получили садоводство, виноградарство, шелководство (особенно у азербайджанских лезгин), животноводство с Птицеводством и пчеловодством. Многие лезгины работают в промышленности, выросла национальная интеллигенция.

Брак и семья

купить авто с китаяПоиск / Покупка авто Мы ищем авто под ваш бюджет,проверяем его и после вашего утверждения вы оплачиваете его. Перевозка / Растаможка Отправляем автомобиль из Японии в РФ, по прибытию растаможиваем его, и готовим к отправке в ваш регион. Доставка / Получение авто Отправляем автомобиль и документы в ваш населенный пункт автовозом или по ж/д. Создание сайтов Москва. купить текстильный стропы Волгоград. создание сайтов продвижение сайтов.

Брак заключается преимущественно по шариату. Этапы бракосочетания — сватовство, сговор, обручение, пребывание в «другом доме». Локализация патрилокальная. Последовательность приобщения новобрачной к новой семье и хозяйству: ввод в семейную (общую) комнату, первый выход за водой к роднику, возвращение домой, снятие избегательных запретов.

В воспитании детей наибольшее внимание уделялось приучению к будущим занятиям: воин и хозяйка-мать.

лезгинские народы в современном Дагестане отличаются меньшей религиозностью

В традиционной материальной культуре лезгин много общедагестанского.

Поселения

Поселения представлены тремя основными видами: 1) селение — «хуьр», крупные территориально-родственные поселения (один квартал — один тухум); 2) хутор -«казмаляры», хозяйственные базы — однодворки с жилыми функциями; 3) отселок — разросшиеся хозяйственные хутора с четкими поселенческими функциями (малодворные). Поселения в горах максимально приспособлены к рельефу, очень экономны на занимаемую площадь, недоступны, ориентированы на солнце (юг-запад), имеют территориальную планировку, кучевую, нередко террасообразную, компактно-улочковую, скученный тип расселения.

В равнинной части селения разбросанные или с широкими улицами с большими дворами, окруженными изгородью. Преобладают поселения уличной планировки.

Жилище

Традиционное жилище — каменное (на равнине также саманное), наземное, прямоугольное в плане, с плоской земляной крышей и внутренним двориком, в горах — двух- и многоэтажное, на равнине — одно- или двухэтажное. Для внутреннего убранства характерны ниши в стенах, заменяющие шкафы, ковры. В современное время выросли благоустроенные спланированные поселки с современными домами. Многие старые селения приобретают современный вид, изменяется их структура, планировка, увеличивается удельный вес новых зданий, в том числе общественных. В домах выросло значение балконов, галерей (например, балконы с кронштейнами, особенно в Кусарском районе Азербайджанской республики). Земляной и каменный пол сменился деревянным, плоская крыша — стропильной кровлей, в планировке жилища получает развитие многофункциональность (кунацкая, столовая, спальня, детская, кабинет, кухня и т. д.). В убранстве возрастает значение современной мебели, предметов быта и обихода.

Одежда

Народный костюм сходен с одеждой других народов Дагестана: у мужчин — рубаха, шаровары, бешмет, черкеска, папаха, в холодную погоду — башлык и овчинная шуба; у женщин — рубаха-платье, цветные шаровары, бешмет, чухта, головные платки. Из украшений — мужские и женские серебряные пояса, головные и нагрудные украшения, браслеты, кольца и т. д. На ногах мужчины и женщины носили башмаки — сыромятную обувь типа поршней и шерстяные носки с цветным орнаментом. Традиционный костюм ныне вышел из употребления. В горной части сохранились некоторые элементы национального костюма: папаха, овчинная шуба, бурка, сыромятная обувь, платки (шерстяные, шелковые, особенно кировобадские), шерстяные узорчатые носки. В большей степени сохранились комплексы ритуальной одежды (похороны, свадьба). Традиционные украшения редки.

Скарб нації

Дії пригодницької картини від студії Walt Disney Pictures «Скарб нації» розгортаються в наш час в США. Сім’я головного героя Бенджаміна Гейтса вірить в легенду, в якій мовиться, що засновники США сховали свого часу незліченні скарби, щоб вони не потрапили не в ті руки. Вони залишили купу ребусів і загадок, щоб через багато років надбання нації повернулося на законне місце. Сімейство Гейтсів протягом багатьох років веде пошуки цих скарбів, але поки що марно. І, здавалося б, надії вже немає, як раптом Бенджаміну стає відомо, що розгадку може зберігати декларація про незалежність США. Але як же її дістати, адже вона зберігатися під серйозною охороною, та й до всього іншого, Гейтс не єдиний кому потрібна декларація. Чудовий фільм з хорошим актором та рідним озвученням!

Скачати фільм “Скарб нації” через торент безкоштовно

Музика з фільму Скарб нації

• Актуальні
• Кращі
• Нові
• Старі
• Гірші

​​📕 Подивитися/почитати Сьогодні в кіно виходить шпигунський трилер «Арґайл» знятий за однойменною. Читати повністю 28851 лютого 2024

​​Студія DC знайшла Супердівчину і її зіграє австралійська акторка, зірка “Дому дракона”. Читати повністю 512431 січня 2024

​​#ЕдВествік який зіграв Чака Басса в «Пліткарці» освідчився своїй дівчині в Швейцарії 💍🏔️. Читати повністю 636630 січня 2024

Скільки років державності України? Маємо вести відлік від скіфських часів

Наших предків називали скіфами щонайменше півтори тисячі років.

31 травня цього року Верховна Рада ухвалила закон, за яким щорічно 28 липня відзначатимемо День Української Державності.

Коли ж зародилася державність України і скільки їй років?

Від кіммерійців до українців

Першою державою на теренах України, про яку збереглися писемні повідомлення в антич­них джерелах і про існування якої нагадують сьогоднішні географічні назви Сіверськ, Новгород-Сіверський, Сіверський Донець та інші, була Кіммерія.

Існувала вона в IX-VII ст. до н. е. Після неї постала держава під назвою Скіфія. Чи можна Кіммерію і Скіфію, а за ними й інші держави, що пізніше поставали на теренах сучасної України, вважати українськими?

Позитивну відповідь на це запитання дають результати недавніх досліджень генетичних даних сучасних українців та досліджень української мови, які сукупно визначили, що історичний шлях українців розпочався значно раніше за часи існування Кіммерії і Скіфії. Простежмо, як було отримано ці важливі результати.

Досліджуючи генетику людини, мікробіологи відкрили в генах людей своєрідний молекулярний годинник, який знайшов застосування в історичних дослідженнях нової молодої науки — археогенетики.

Мікробіологи виявили, зокрема, що близько половини сучасних українців походять від Прадавнього Батька східноєвропейських народів, який народився майже 10 тисяч років тому не деінде, а на території сучасної України.

Виходить, близько половини сучасних українців є його правнуками у 400-му поколінні. Це означає, що предки українців нізвідки не приходили на терени України, вони весь час були тутешніми людьми, із року в рік примножуючи рід свого Прабатька, зробивши цей рід домінантним, тобто переважаючим серед інших родів на українських теренах.

Протягом тисячоліть мінялися тільки їхні назви (кіммерійці, скіфи, сармати, гуни, анти, руси, козаки, українці), а також мінялися назви їхніх дер­жав (Кіммерія, Скіфія, Сарматія, Гунія, Антія, Русь, Україна).

Щоразу, після тимчасової втрати своєї державності, вони перемелювали чужоземні орди окупантів і відновлювали свою державність під старою або новою назвою.

Очільником держави міг стати представник іншого народу, як князь Аскольд на чолі Русі, як нинішній президент Володимир Зеленський на чолі України, але народ на цій землі у своїй переважній більшості протягом останніх тисячоліть залишався весь час тутешнім, автохтонним.

От і сьогодні українці вже вкотре вимушені перемелювати нашестя чужинців, цього разу — орду рашистів, захищаючи своє право бути окремою самобутньою нацією, природне право жити вільно на своїй землі.

Нашій мові — 45 століть

З іншого боку, лінгвістичні дослідження показали, що існує певна сотня слів, так званий список Сводеша, яка є в кожній без винятку мові, що існували й існують серед десятків тисяч мов на нашій планеті.

Це такі слова, як голова, рука, сонце, дощ, місяць, іти, пити, їсти, вмирати, теплий, холодний та інші. Цей список має цікаву особливість: у ньому слова, які означають певні поняття, замінюються новими словами набагато повільніше, ніж інші слова мови, приблизно з темпом 10-15% за одне тисячоліття.

Це означає, що мова, як і гени, має прихований мовний годинник, який також, як і молекулярний, варто застосовувати в історичних дослідженнях. Зокрема, застосовуючи список Сводеша, вдалося обчислити час розгалуження між собою української й литовської мов, найстаріших у своїх мовних групах серед індоєвропейської сім’ї. Отриманий результат виявився глибиною 45 століть.

Він і визначив час виникнення протоукраїнської мови, яка, постійно розвиваючись і змінюючись, стала згодом давньоукраїнською, а ще пізніше — українською.

Застосування списку і методу Сводеша показало, що українська мова за часом і місцем її виникнення походить від трипільської, що серед сотні слів цього списку існують близько шести десятків слів трипільської мови, які до цього часу збереглися в українській з незначними змінами в звучанні. Це такі слова, як ти, ми, цей, той, не, всі, один, два, малий, яйце, зуб, язик, пити, літати, сонце, дощ, теплий, сухий та інші.

Отже, синтез результатів генетичних і мовних досліджень логічно приводить до двох дуже важливих висновків. Перший висновок: наших предків, які постійно проживають на цій землі вже майже 10 тисяч років, слід вважати українцями з тих пір, коли виникла протоукраїнська мова, тобто 45 століть тому, починаючи з середини третього тисячоліття до н. е., а Кіммерію і Скіфію, які існували значно пізніше, у першому тисячоліття до н. е., слід вважати українськими державами.

Другий висновок: у часи існування Кіммерії і Скіфії давньоукраїнська мова вже існувала, щонайменше якась частина скіфів у багатонаціональній державі Скіфії нею розмовляла. Зауважмо, що обидва ці важливі висновки, звісно, не могли бути отримані за допомогою археології з її «німими» артефактами. Вони є наслідком появи останніми роками нових досягнень у галузі архео­генетики й мовознавства.

Назву «Україна» передали нам наші предки

У давньоукраїнській мові скіфів, напевне ж, існували вже слова, спільні для всіх теперішніх слов’янських мов, такі як край, країна, земля, які означали тотожне поняття «держава».

«Откуда есть пошла руская земля и хто в ней почал первее княжити» — читаємо в літописі. Очевидно, під руською землею автор літопису розуміє Руську державу, країну Русь, Руське князівство.

А в творі «Гетика» візантійського історика VI ст. Йордана натрапляємо на вражаючу фразу-відкриття, а саме: «Землі Скіфії, які їхньою мовою називалися Ойум».

Відкидаючи закінчення –ум, яке Йордан за правилами латинської граматики додавав до всіх власних назв (Каспіум, Кавказіум, Данапріум), дізнаємося, що скіфи свою землю (країну, державу) називали Країною Ой або Ой-Країною.

Пізніше назва Ой-Країна, складена з двох слів, очевидно, стала вимовлятися як одне слово Оукраїна, і саме так вона записана в літописі ХІІ ст.: «о нем же Оукраина много постона».

Наведена вище фраза Йордана відкриває багато нового і важливого в розумінні справжньої історії України. Виходить, що перша писемна згадка про Україну з’явилася не в ХІІ ст., як вважають наші історики, а в VI ст., коли її вперше, 551 року, записав Йордан у своєму творі «Гетика». Пам’ятаймо, що вже незабаром, 2051 року, їй виповниться 1500 років.

По-друге, назву «Україна» передали нам у спадок наші предки, що в ті часи називалися скіфами. Цей факт начисто відкидає трактування назви Україна як окраїни чи то Польщі, чи Росії.

Бо то політичні вигадки, придумані для виправдань загарбницьких спроб привласнення українських територій. Адже не могла бути Україна окраїною іншої держави, якої і в зародку ще не було, коли назва Україна вже існувала.

І по-третє, виходить, що назва Україна давніша за назву Русь, перша згадка про яку (Rhos — латиною) з’явилася 839 року в Бертинських хроніках. Тоді виникає питання: як же так сталося, що давніша назва Україна поступилася на цілу тисячу років молодшій назві Русь, а потім знову повернулася на своє місце. Це одне з найзагадковіших питань української історії, але й воно має свою логічну розгадку.

Річ у тім, що народна пам’ять часто зберігає старі назви протягом кількох тисячоліть. Наприклад, латиші сьогодні називають росіян словом Krievs, яке походить від назви їхніх давніх сусідів — кривичів.

Румуни пам’ятають, що понад дві тисячі років тому їхніх предків називали даками, а їхню державу — Дакією. Сьогодні про їхню державу нагадує напис Dacia на автомобілях румунського виробництва. А Республіка Індія через кілька тисяч років повернула свою давню самоназву Бгарат. З назвою Україна сталося щось подібне.

Поступившись новій, молодшій, назві «Русь», скіфська назва «Оукраїна» лишалася лише в народній пам’яті — її передавали усно, від покоління до покоління, від батьків і дідів до дітей і внуків. Як у Тараса Шевченка: «Спасибі ж, дідусю, що ти заховав//В голові столітній ту славу козачу:// Я її онукам тепер розказав».

Після занепаду Гунії і Антії українські терени окупували пришельці зі Скандинавії під назвою руси (або роси в грецькій вимові), які утворили у VIII — IX ст. три державні об’єднання: Куявію, Славію і Арсанію, а пізніше на їхній основі — державу під назвою Русь.

Якийсь час на українських теренах панувала двомовність: окупанти розмовляли роською мовою, а місцеве населення — слов’янською. Про це свідчать подвійні назви дніпровських порогів (роською і слов’янською мовами), які в ­Х ст. залишив у своєму творі імператор Візантії Константин Багрянородний.

Поступово місцеве населення звільнилося від влади скандинавських окупантів, слов’янська мова повністю витіснила роську, але назва держави Русь, принесена скандинавами, залишилася й надалі.

Подібний випадок стався з галлами, які, звільнившись від окупації германським племенем франків, стали називати свою дер­жаву не Галлією, а Францією, а себе — французами.
Цілих тисячу років на українських теренах домінувала назва «Русь», відколи князь Олег, заволодівши Києвом, урочисто проголосив його столицею русів, або руським Метрополісом.

Та коли Московія окупувала у XVIII ст. всю Наддніпрянщину, знищила Запорозьку Січ, ліквідувала Гетьманщину, привласнила назву «Русь», а взамін підкинула нам фальшивку під назвою «Малоросія», тоді наш народ, обурений таким приниженням, пригадав і знову явив світу призабуту самоназву «Україна», успадковану від скіфів. В результаті тимчасове, але доволі тривале панування на нашій землі назви «Русь» закінчилося, а натомість відродилася більш давня назва «Україна».

Вийшло, як у приказці: «Не було б щастя, та нещастя допомогло». Якби московити не привласнили назву «Русь», ми б і досі, напевно, залишалися б із назвою, принесеною скандинавами, і подібно французам, назву яким нав’язали завойовники — германське плем’я франків, навряд чи повернулися б до назви своїх предків-скіфів. А так допоміг випадок, який підштовхнув офіційне повернення давнішої скіфської назви «Україна».

Українці та скіфи — дві назви одного народу

На жаль, історичних відомостей про Кіммерію збереглося дуже мало, на відміну від відомостей про Скіфію. Завдяки «батькові історії» Геродоту ми немало знаємо про скіфів. У розділі його твору «Мельпомена» Скіфія постає як цілком сформована антична держава, що має свої суди і військо, міжнародні відносини, проводить державний перепис населення за кількістю принесених наконечників стріл та ін.

Фактично Геродот написав історію античної України, яка є невід’ємною частиною нашої історії. Такої давньої античної історії не мають навіть теперішні розвинені європейські країни: Франція, Німеччина, Англія тощо.

Геродот, зокрема, називає ім’я царя Скіфії Іданфірса, який очолив воєнний опір переважаючому війську перського царя Дарія І Гістаспа, за приблизними даними, у 514 чи 513 році до н. е. Скіфія вистояла в тій війні з персами і зміцніла як дер­жава.

Сьогодні Україна має всі підстави офіційно, на державному рівні, оголосити рік перемоги над персами, а це вже був 512 рік до н. е., роком зародження своєї державності.

На жаль, ювілейне 2500-річчя державності України минуло в 1988 році непоміченим. Того року загальна увага була прикута до тисячоліття прийняття християнства державою Русь. А треба було святкувати обидві ці величні ювілейні дати. Сподіваюся, так воно і буде в майбутньому.

Підсумовуючи сказане, констатуємо, що українці і скіфи — це дві назви одного й того самого народу, в українців і скіфів була і є спільна територія, включно з тимчасово окупованим росіянами Кримом, спільна давньоукраїнська мова, від скіфів походить назва «Україна», скіфами називали наших предків щонайменше півтори тисячі років — від скіфського царя Іданфірса до київського князя Святослава Хороброго(якого теж називали скіфом.

За логікою, від скіфських часів, від часу їх перемоги над персами, і має вестись відлік державності України, якій нині виповнюється 2534 роки.

Наостанок зауважмо, що навіть штучно придумане всупереч історичним фактам 1150-річчя державності росії, яке нею відзначалося у 2012 році, ні в яке порівняння не йде з величною датою державності України.

Георгій ЧОРНИЙ, кандидат технічних наук, заслужений діяч науки і техніки України