Склади з літер слово

Літери є складовими частинами слів, їхнім будівельним матеріалом. Оскільки букви передають звуки на письмі, то для письмової мови літери мають те ж значення, що звуки – для усної. Це завдання присвячено тренуванню навичок роботи з буквами у процесі складання слів. На екрані учень бачить картинку, яка зображує той чи інший предмет. Ця ілюстрація є підказкою – саме цей предмет потрібно буде написати за допомогою набору літер, що вже є у розпорядженні дитини. Ці букви знаходяться з іншого боку біля малюнка. Учень має розташувати їх у правильному порядку, аби утворити те чи інше слово. Коли дитина це робить, то переходить до наступного етапу вправи, на якому на екрані зʼявляться вже нові малюнок та набір букв. Навіть якщо дитина помилиться під час роботи з літерами, вона все рівно перейде до наступного рівня вправи, але після того, як побачиться вірну відповідь на моніторі. Це завдання допомагає дитині більш вільно працювати з порядком літер, навчитись самостійно працювати над складанням букв, вміти співзіставляти зображення зі словами. Також це завдання корисне для розвитку уваги дитини.

Теги

Пов’язані стандарти

Учень/учениця: вживає та розуміє всі частини мови (іменники, дієслова, прикметники, числівники, службові слова)

Учень/учениця: знає алфавітні назви літер, розрізняє їх на слух та вигляд.

Учень/учениця: розуміє та вживає слова різної складності, синоніми, антоніми, фразеологічні звороти, прислів’я, загадки.

Учень/учениця: визначає або уточнює значення невідомих і багатозначних слів і фраз в межах текстів, призначених для дитячого садка; визначає нові значення для знайомих слів і застосовує їх.

Учень/учениця: розпізнає літери і звуки, розрізняє приголосні та голосні фонеми.

Як дізнатися, скільки складів у слові? Як порахувати склади в слові?

За існуючим визначенням в російській мові, склад є мінімальною фонетичної і фонологічної одиницею. У той час, коли ми застосовуємо фонему як мінімальну звукову одиницю, склад ми застосовуємо в мовознавстві як мінімальну произносительную, чи артикуляційний, одиницю мови. Так само нам відомо, що в російській мові склади зазвичай будуються за принципом висхідної звучності. Структурно сам склад зазвичай складається з одного або кількох звуків. Ці звуки йдуть безпосередньо один за одним. У складі самих складів можна виділити ядро, або як її ще називають, вершину. Ядро становить найчастіше деякий голосний звук. Після ядра йде як правило якась периферія, яка зазвичай представлена тими чи іншими приголосними буквами і звуками відповідно. Ядро завжди є обов’язковим елементом склада, а ось наявність периферії в деяких випадках може бути необов’язковим, і повністю бути відсутнім. Таким чином, ми бачимо, що необхідно вважати ядра, тобто обов’язкові елементи складу, так як необов’язкові елементи складу (периферія) в слові просто можуть зовсім бути відсутнім. Іншими словами, якщо ми перерахуємо всі голосні (ядра), то отримаємо відповідь на поставлене питання. Але хочеться ще згадати і таке якесь пристрій, що всі ми в дитинстві застосовували на уроках російської мови, читання та літератури, як в школі, так і вдома. Пам’ятається, мені ще мама шила таку штуку, згадав, «каси» — так називалася ця навчальна річ. У ній або у них, у касах, в окремих кишеньках як раз таки були маленькі картки з буквами і складами. Картки купувалися в магазині і вирізалися із аркуша картону ножицями, довго і акуратно (пам’ятаю сидів цілу годину). У результаті ми могли наочно скласти слово з букв, так і зі складів. Тому, якщо ми повторимо цю процедуру, і розкладемо слово на фрагменти, то знову ж вийде результат, тобто відповідь на задане питання. Наприклад в слові «ка-ша» два склади, а в слові «мо-ло-ко» три склади. Це наочно видно, як при використанні карток, а так само і при підрахунку голосних букв. І в першому слові їх дві, а в другому слові голосних всього три. Звичайно є слова і складніше, але принцип залишається один і той же.

Склади в словах Ще зі шкільної лави запам’ятала одне просте правило, яке мені протягом усіх навчальних днів допомагало визначати кількість складів у слові. А правило це звучало так: скільки в слові голосних, стільки і складів. Розберемо на конкретному прикладі? Слово радура — я виділила жирним всі голосні в слові. Їх вийшло три: «а», «у» і ще одна «а». Таким чином, у слові «веселка» три склади: ра-ду-га. Більш складне слово — збільшення. Виділимо всі голосні жирним. Виходить так: уелічение. На цей раз голосних вийшло багато: «у», «е», «і», «е», «і», «е». В цьому слові шість голосних, відповідно, і шість складів. Розбиваємо на склади: в-ве-ли-че-ні-е. Хочу звернути увагу, що склад може складатися з однієї голосної, однак при перенесенні залишати на рядку або переносити на нову сходинку одну букву не можна.

Мені більше подобається цей спосіб визначення кількості складів. Ставите долоню під підборіддя і говоріть повільно слово. Наприклад, слово перукар. Скільки разів підборіддя придавить долоньку, стільки складів і буде. Велике утруднення викликають Ї, Ь, Ъ. З допомогою підборіддя легше визначити, який склад вони входять.

Ну, наскільки я знаю, кількість складів можна підрахувати за кількістю голосних букв. Зазвичай вони збігаються. Тобто склад це якесь «спільнота» голосної та приголосної або приголосних букв. Наприклад слово яблуко можна поділити на склади вх-ло-ко (3 слова) (сподіваюся правильно поділила :)))

Цікаве питання. Наскільки я пам’ятаю шкільний курс української мови в початкових класах, кількість складів у слові дорівнює кількості голосних букв у цьому слові. Таким чином, щоб порахувати кількість складів, треба порахувати кількість голосних букв.

Найпростіше — порахувати в слові голосні букви. У кожному складі може бути тільки 1 голосна буква, і склад не може складатися лише з приголосних, тому, користуючись цим методом, не помилитеся. Про спосіб, запропонованому Дольфаникой, теж чула, але це метод досить дитячий 🙂 Мені здається, людині, яка вже знає, що таке голосні букви, простіше їх порахувати) Хоча, не сперечаюся, можливо, комусь у «польових умовах» так зручніше) Принцип той же, при вимові голосних букв рот відкривається сильніше і підборіддя опускається 🙂

За існуючим визначенням в російській мові, склад є мінімальною фонетичної і фонологічної одиницею. У той час, коли ми застосовуємо фонему як мінімальну звукову одиницю, склад ми застосовуємо в мовознавстві як мінімальну произносительную, чи артикуляційний, одиницю мови. Так само нам відомо, що в російській мові склади зазвичай будуються за принципом висхідної звучності. Структурно сам склад зазвичай складається з одного або кількох звуків. Ці звуки йдуть безпосередньо один за одним. У складі самих складів можна виділити ядро, або як її ще називають, вершину. Ядро становить найчастіше деякий голосний звук. Після ядра йде як правило якась периферія, яка зазвичай представлена тими чи іншими приголосними буквами і звуками відповідно. Ядро завжди є обов’язковим елементом склада, а ось наявність периферії в деяких випадках може бути необов’язковим, і повністю бути відсутнім. Таким чином, ми бачимо, що необхідно вважати ядра, тобто обов’язкові елементи складу, так як необов’язкові елементи складу (периферія) в слові просто можуть зовсім бути відсутнім. Іншими словами, якщо ми перерахуємо всі голосні (ядра), то отримаємо відповідь на поставлене питання. Але хочеться ще згадати і таке якесь пристрій, що всі ми в дитинстві застосовували на уроках російської мови, читання та літератури, як в школі, так і вдома. Пам’ятається, мені ще мама шила таку штуку, згадав, «каси» — так називалася ця навчальна річ. У ній або у них, у касах, в окремих кишеньках як раз таки були маленькі картки з буквами і складами. Картки купувалися в магазині і вирізалися із аркуша картону ножицями, довго і акуратно (пам’ятаю сидів цілу годину). У результаті ми могли наочно скласти слово з букв, так і зі складів. Тому, якщо ми повторимо цю процедуру, і розкладемо слово на фрагменти, то знову ж вийде результат, тобто відповідь на задане питання. Наприклад в слові «ка-ша» два склади, а в слові «мо-ло-ко» три склади. Це наочно видно, як при використанні карток, а так само і при підрахунку голосних букв. І в першому слові їх дві, а в другому слові голосних всього три. Звичайно є слова і складніше, але принцип залишається один і той же.

Склади в словах Ще зі шкільної лави запам’ятала одне просте правило, яке мені протягом усіх навчальних днів допомагало визначати кількість складів у слові. А правило це звучало так: скільки в слові голосних, стільки і складів. Розберемо на конкретному прикладі? Слово радура — я виділила жирним всі голосні в слові. Їх вийшло три: «а», «у» і ще одна «а». Таким чином, у слові «веселка» три склади: ра-ду-га. Більш складне слово — збільшення. Виділимо всі голосні жирним. Виходить так: уелічение. На цей раз голосних вийшло багато: «у», «е», «і», «е», «і», «е». В цьому слові шість голосних, відповідно, і шість складів. Розбиваємо на склади: в-ве-ли-че-ні-е. Хочу звернути увагу, що склад може складатися з однієї голосної, однак при перенесенні залишати на рядку або переносити на нову сходинку одну букву не можна.

Мені більше подобається цей спосіб визначення кількості складів. Ставите долоню під підборіддя і говоріть повільно слово. Наприклад, слово перукар. Скільки разів підборіддя придавить долоньку, стільки складів і буде. Велике утруднення викликають Ї, Ь, Ъ. З допомогою підборіддя легше визначити, який склад вони входять.

Ну, наскільки я знаю, кількість складів можна підрахувати за кількістю голосних букв. Зазвичай вони збігаються. Тобто склад це якесь «спільнота» голосної та приголосної або приголосних букв. Наприклад слово яблуко можна поділити на склади вх-ло-ко (3 слова) (сподіваюся правильно поділила :)))

Цікаве питання. Наскільки я пам’ятаю шкільний курс української мови в початкових класах, кількість складів у слові дорівнює кількості голосних букв у цьому слові. Таким чином, щоб порахувати кількість складів, треба порахувати кількість голосних букв.

Найпростіше — порахувати в слові голосні букви. У кожному складі може бути тільки 1 голосна буква, і склад не може складатися лише з приголосних, тому, користуючись цим методом, не помилитеся. Про спосіб, запропонованому Дольфаникой, теж чула, але це метод досить дитячий 🙂 Мені здається, людині, яка вже знає, що таке голосні букви, простіше їх порахувати) Хоча, не сперечаюся, можливо, комусь у «польових умовах» так зручніше) Принцип той же, при вимові голосних букв рот відкривається сильніше і підборіддя опускається 🙂

Поділ слів на склади і правила переносу

Поділ слова на склади характерний для української мови. Цю тему необхідно засвоїти всім, хто вивчає українську мову, адже вона дуже важлива. Поділ слів на склади ліг в основу правил переносу частин слів із одного рядка в інший. Тому гайда з’ясовувати особливості!

Склад — це частина слова, складена з одного чи кількох звуків і вимовлена одним поштовхом видихуваного повітря: о-ко, по-го-да, о-зе-ро.

У кожному складі може бути лише один голосний звук. Він організовує склад. Тому голосні звуки називають складотворчими.

Склад може складатися тільки з одного голосного звука (о-ме-га, а-рі-я) або з голосного й приголосних (ма-ти, лам-па).

У слові стільки складів, скільки голосних звуків. Слова бувають:

• одно-складові (хрущ, ківш, ніч);
• двоскладові (ти-хий, роз-мір);
• багатоскладові (ве-че-ря-ти, не-на-сит-ність).

Склад, що закінчується на голосний звук, називаємо відкритим (ру-ка, я-ма), а склад, який закінчується на приголосний, — закритим (піч, дав-ній, май-стер).

Поділ на склади

В українській мові поділ слів на склади не довільний, а підпорядкований наступним правилам:

• якщо між голосними звуками є один приголосний, то він належить до наступного складу: о-сінь, про-синь, Си-дір;
• якщо між голосними є кілька приголосних, то й, в, р, л, м, н, які стоять після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, що йдуть після них, — до наступного: гай-ка, Вол-га, мір-ка;
• якщо другим приголосним виступають й, р, л, то разом з попереднім приголосним вони відходять до наступного складу: мі-льйон, лю-блю, Дми-тро;
• якщо між голосними є кілька приголосних, то після наголосу один з них відходить до попереднього, а решта — до наступного складу: мас-ло, eip-ний, рів-ний;
• якщо після ненаголошеного складу стоїть кілька приголосних, то всі вони, крім й, в, л, відходять до наступного: се-стра, пе-ре-рва-ти, про-сте-жи-ти.

Орфографічні правила переносу

Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами: гай-ка, зо-шит, книж-ка, ко-ло-дязь, паль-ці, са-дів-ник, Хар-ків.

1. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук. Отже, переносиш можна лише так: ґу-дзик, хо-джу.

Якщо дж, дз не становлять одного звука (це буває, коли д належить до префікса, а ж або з —до кореня), то їх слід розривати: над-звичай-ний (а не на-дзвичайний), під-жив-ляти (а не пі-дживляти ).

2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюємо від попередньої літери: бур’-ян (а не бур-’ян), кіль-це (а не кіл-ьце), Лук’-ян (а не Лук-’ян), ниь-ко (а не низ-ько).

3. Одну літеру не залишаємо в попередньому рядку й не переносимо в наступний: ака-де-мія (а не а-кадемія), Ма-рія (а не Марі-я), олі-вець (а не о-лівець). Так само не можна под іляти на частини для переносу такі двоскладові слова, як або, моя, око, шия тощо.

4. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-ступінчастий (а не багатос-тупінчастий), восьми-гранний (а не восьмиг – ранний), далеко-східний (а не далекос-хідний).

5. Не можна розривати ініціяльні абревія т ури, а також комбіновані абревія т ури, які складаються з ініціяльних скорочень цифр: З ІЛ -111, ЛАЗ-105, МАУ, УРП.

6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-про й Дн іп -ро, Оле-ксандра й Олек-сандра, се-стра й сест-ра. Це правило поширюється й на суфікси: бли-зький і близь-кий, видавни-цтво, видавниц-тво й видавницт-во, гали-цький і галиць-кий, укр аї н-ський і українсь-кий, убо-зтво, убоз-тво й убозт-во, суспільс-тво й суспільст-во.

Читайте також:

Related Posts: