Сортування сміття в Україні: вийти на новий рівень

Система поводження з відходами в Україні дуже недосконала, кількість відходів збільшується, а сама система регресує. Державні органи у цій галузі є недостатньо компетентними, а, відтак, до європейських країн нам ще далеко.

Щороку до Міжнародного дня землі (22 квітня) активісти, небайдужі українці та еко-спрямовані організації проводять різноманітні заходи, прибирання парків, прибережних зон біля річок, околиць міст, облюбованих мешканцями для відпочинку. Втім, такі суботники – крапля в морі у боротьбі із засміченістю України.

Головна проблема полягає навіть не в тому, що українці багато смітять, забруднюючи навколишнє середовище, а в тому, що в країні дуже недосконала система поводження з відходами. Саме тому Україна входить в число країн з найбільш високими абсолютними обсягами утворення та накопичення відходів – 700-720 млн тонн щорічно. Сміттєзвалища займають в Україні більше 160 тисяч га, і всі вони вщент заповнені – загальна маса накопичених відходів перевищує 36 млрд тонн. І, на жаль, кожним роком цифри лише зростають.

Неефективне використання відходів

У той час, коли у європейських країнах, в середньому, переробці підлягають 50 – 60% побутових відходів, у нас ці показники не перевищують 4,5%. Справа в тому, що у розвинутих країнах світу давно працює система роздільного збирання та переробки відходів, коли сортують не лише скляну і пластикову тару, як це роблять в Україні, а й папір, відходи від їжі, поліетилен тощо. Однак, українцям до цього ще далеко, бо не кожен може відсортувати навіть щось одне, наприклад, ту ж саму тару.

Сміттєвий полігон біля Севастополя / sevastopolnews.info

Згідно з оцінками спеціалістів, наприклад, середньостатистичний киянин за рік виробляє 330-380 тонн твердих відходів. Усі вони скидаються на сміттєзвалища (приблизно 90% сміття «осідає» на полігонах), де лежать десятками років. Така кількість відходів є нищівною для навколишнього середовища, адже, наприклад, пластик може зберігати форму понад 200 років. Зате після його переробки можна отримати цінну речовину – флекс. Це вторсировина для виготовлення хімічного волокна, з якого робляться ті ж самі пластикові пляшки (так можна вийти на майже безвідходне виробництво).Голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко каже, що таке поводження зі сміттям найперше впливає на стан атмосферного повітря, а також призводить до природних катаклізмів. «Мільярди тонн несортованого побутового сміття захоронені на полігонах, більшість з яких не відповідає нормам екологічної безпеки. Це призводить до просочення фільтрату в ґрунтові води та забруднення атмосферного повітря внаслідок численних пожеж на полігонах», – зазначає вона.

Розвинені країни Європи вже давно навчилися не тільки отримувати з відходів енергію (в Україні існує лише один такий завод), а й заробляти на смітті. Тому експерти зауважують, що Україні вкрай потрібно створювати інфраструктуру з роздільного збору, сортування та утилізації твердих побутових відходів (ТВП).

Методи утилізації

Загалом, для того, щоб зменшити обсяги сміття на околицях міст, в Україні найчастіше його просто підпалюють. Однак, такі дії спричиняють значне забруднення атмосферного повітря та неабияк впливають на здоров’я українців. «На превеликий жаль, головна «сміттєва» проблема Києва і всієї країни полягає в тому, що навіть в третьому тисячолітті наші технології так і не змогли піти далі, ніж просто банально спалювати відходи. Про більш прогресивні методи сортування і подальшої переробки відходів, якими вже декілька десятиліть з успіхом користуються в Європі і світі, в Україні знають тільки з чуток», – наголошує співголова Асоціації зелених України Ярослав Задесенець.

Тому, на його думку, найперше, що потрібно робити в Україні – будувати сучасні заводи з переробки і запроваджувати нові технології в промисловості. А також вести контроль за несанкціонованими звалищами на околицях.

На відміну від нас, європейці вже давно сортують та переробляють свої відходи. Таким чином вони отримують цінну сировину, яка придатна до використання у різних сферах промисловості. Відходи, які неможливо переробити, спалюють, і, таким чином, з побутового сміття отримують електро- та теплоенергію. Так, наприклад в Німеччині діє понад сто установок, які розраховані на утилізацію більше 18 млн тонн сміття. І це при тому, що в самій країні за рік збирається лише близько 14 млн тонн відходів.

В Україні ж до переробки сміття поки справа зовсім не доходить. Все, що можуть запропонувати можновладці – забезпечити контейнери для сортування відходів. Але і це є далеко не у всіх регіонах.

Однією з найактивніших областей у цьому сенсі на сьогодні є Харківська. За минулий рік там значно покращилась робота у сфері впровадження роздільного збору ТПВ в населених пунктах. Якщо в 2014 році там було всього п’ять населених пунктів, де був введений роздільний збір сміття, то в минулому році їх було вже 12.

«Україна просто зобов’язана вже найближчим часом розробити і впроваджувати системи сортування і переробки відходів. Бо сьогодні тільки в столиці лише 10% сміття може бути пересортовано, все інше, через значне змішування і спресовування, сортуванню не належить. На жаль, доводиться також говорити про достатньо низький рівень екологічної свідомості наших громадян», – зауважує Задесенець.

Це і не дивно, бо в Україні фактично не існує практики обов’язкового сортування усього сміття. І тоді, коли у Європі підприємства та звичайні громадяни платять великі штрафи за порушення цієї системи, для українців перший деякий час тому навіть дивно було побачити декілька різних контейнерів для відходів.

Внутрішня політика

«Для зменшення негативного впливу відходів на навколишнє середовище, забезпечення ефективного державного управління та знищення корупційних схем у сфері поводження з відходами, необхідно реформувати природоохоронну галузь в цілому», – каже Тетяна Тимочко.

Цю думку поділяє і заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України Максим Нефьодов. «Фактично сьогодні в Україні відсутня система поводження з відходами. Наявна інфраструктура дуже фрагментарна: є локальні пункти приймання, але вони розрізнені та не в змозі забезпечити повноцінну утилізацію. Так само фрагментарно відбувається і регулювання цієї сфери. Але головною проблемою залишається саме збір вторинної сировини. Необхідно стимулювати як операторів ринку, вводячи прозорі та зрозумілі правила гри, так і простих громадян. Треба розвивати культуру поводження з відходами, оскільки звичка сортувати сміття, на жаль, ще не встигла прижитися», – вважає він.

Така ситуація складається попри те, що згідно існуючого закону «Про відходи», утворювачі відходів зобов’язані укладати договір про їхнє вивезення та забезпечувати роздільне збирання, в Кодексі України про адміністративні правопорушення чітко не вказано покарання за порушення цієї норми. Єдина стаття, яка може бути віднесена до сфери роздільного збирання відходів, визначає покарання за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою, що є досить нечітким формулюванням, а тому притягнути до відповідальності підприємців майже неможливо.

Тому експерти вважають, що законодавчі акти у цій сфері мають бути вдосконалені та узгоджені між собою. «Нинішня політика України в області екології, як і в останні роки, залишається «споживчою». На сміттєзвалищах України сьогодні є вже близько 36 млрд тонн ТПВ, а це, для порівняння, більше половини об’єму Азовського моря. Ну, а керівництво завзято ігнорує нагальні потреби, тоді як країні потрібне законодавче вирішення питань утилізації і переробки сміття», – наголошує Ярослав Задесенець.

В Україні тільки нещодавно було створено Наглядовий комітет з розробки національної стратегії поводження з відходами, а Мінекології розроблено новий законопроект «Про відходи», спрямований на те, щоб заповнити прогалини в українському законодавстві відповідно до європейських підходів. «В Україні відсутня інфраструктура для переробки відходів, немає переробних заводів. Ми вдвічі більше генеруємо відходів, ніж середньостатистичний європеєць. А законопроект, над яким ми працювали 6 місяців, враховує ключові європейські підходи, зокрема, щодо запровадження системи довгострокового планування управління відходами на національному, регіональному та місцевому рівнях», – зазначила замміністра екології Світлана Коломієць наприкінці березня, представляючи проект.

За її словами, згідно законопроекту, закріплюватиметься п’ятиступенева практика поводження з відходами. «Спочатку потрібно запобігти створенню відходів, потім передбачається повторне використання, якщо буде можливість використати двічі, наприклад, скляні пляшки. Потім йде переробка пластикових, паперових та інших матеріалів. І останній крок в ієрархії — відправлення на сміттєзвалище», – розповіла вона.

Втім, в те, що після таких дій найближчим часом ситуація зміниться, експерти не вірять.

Вікторія Доскіч

Сміття в головах: як бізнес привчає українців сортувати сміття і що з того виходить

Як працює сортування вторсировини у найбільших мережах країни, навіщо великому бізнесу займатися сортуванням і чи справді сміття отримує “друге життя”?

В Україні щороку викидають 400 млн тонн сміття, з яких, за різними оцінками, переробляють лише 3-6%.

Є чимало причин, чому показники у десятки разів відрізняються від європейських, проте очевидні перешкоди – це відсутність належної інфраструктури та низький рівень участі виробників товарів у процесі переробки.

Вирішити цю проблему парламент намагається за допомогою законопроєкту, який повинен забезпечити населення мережею роздільного збору відходів та збільшити відповідальність виробників товарів.

Поки депутати думають, як запустити циркулярну економіку, ініціативу у свої руки взяли громадські організації та бізнес.

Одним з перших у 2017 році в Києві запрацював соціальний проєкт “Україна без сміття”. У 2013 році у Дніпрі був створений проєкт “Батарейки, здавайтеся!”, який згодом розрісся по всій Україні.

У гру вступив і бізнес. Дедалі більше підприємців впроваджують сортування сміття і спонукають до цього своїх клієнтів. Це помітили жителі великих міст, які у мережах стикаються з різнокольоровими сміттєвими баками.

Разом з тим, залишаються сумніви, чи справді відсортоване сміття потрапляє на переробку, а не опиняється на черговому полігоні.

Як працює сортування вторсировини в найбільших мережах країни, навіщо великому бізнесу займатися сортуванням і чи справді сміття отримує “друге життя”?

Як обирали мережі. Для публікації обиралися мережі роздрібної торгівлі або надання послуг, що представлені у понад трьох українських містах та запровадили роздільний збір сміття для клієнтів.

Були обрані мережі супермаркетів “Сільпо”, NOVUS та METRO Cash&Carry, поштовий сервіс “Нова пошта”, мережі закладів громадського харчування McDonald’s та автозаправних станцій WOG і KLO.

У NOVUS та KLO не відповіли на запитання і не увійшли до матеріалу, адже подальший шлях сміття після збору залишається невідомим.

Винятком стала ініціатива “Батарейки, здавайтеся!”. Проєкт тісно співпрацює з ритейлерами, офісами та комунальними підприємствами, завдяки чому учасники ініціативи у 2020 році утилізувати понад 140 тонн батарейок.

Де шукати сортування і що нести

До 2021 року окремі мережі торгівлі та закладів харчування встигли охопити всі роздрібні точки інфраструктурою для сортування сміття. Хтось – лише починає, проте поступово розширює покриття.

Першими серед великих мереж на цій стежці опинилися “Сільпо”, METRO та “Нова пошта”, які запустили проєкти після 2018 року. У 2021 році сортування у більшості закладах запровадили McDonald’s та NOVUS, а мережі АЗС WOG та KLO розширюють покриття в регіонах.

Секонд-хенд від 500 євро. Як українська стилістка переробляє старий одяг і продає його по всьому світу

Мережа “Сільпо”, що входить до Fozzy Group, відкрила першу станцію SilpoRecycling у 2018 році спільно з проєктом “Україна без сміття”. Наразі вторинну сировину можна принести у будь-який з 300 магазинів мережі, де її сортують на чотири фракції: скло, пластик, метал та папір.

Ці ж фракції сортують на АЗС WOG у Києві та Калуші (Івано-Франківська обл.), а незабаром – у Львові.

Уся вторсировина повинна бути чиста і суха. Це впливає на рентабельність її переробки або робить її неможливою. Передусім це стосується жиру: просочена ним макулатура чи брудні пляшки з-під олії не підлягають переробці і можуть забруднити іншу вторсировину.

Якщо основна перевага “Сільпо” – у найбільшому з усіх розглянутих мереж покритті, то METRO Cash&Carry, на відміну від інших, приймає на переробку TetraPak. Таке пакування складається з багатьох шарів картону, алюмінію та пластику (наприклад, ємність з-під соку або молока).

В Україні є лише кілька підприємств, які мають технічну можливість переробляти TetraPak. Разом із скляними та ПЕТ-пляшками, бляшанками та папером їх можна передати в 11 з 23 центрів оптової торгівлі мережі у Києві, Миколаєві, Харкові, Полтаві, Маріуполі, Одесі та Львові.

Сортування також можна знайти у всіх точках McDonald’s, крім фудкортів – це 75 закладів. Фракції баків у закладах сформовані таким чином, аби відповідати споживанню: папір, стаканчики, пластик.

Під споживання підлаштоване сортування і в клієнтських зонах “Нової пошти”. Тут можна залишити картонні та поліетиленові пакування. Зробити це можна у відділеннях у містах-мільйонниках, обласних та районних центрах.

Від усіх мереж відрізняється проєкт “Батарейки, здавайтеся!”, що організовує збір батарейок та їх доставку до заводу-переробника. Батарейки містять важкі метали, кислоти, луги, які здатні отруїти воду та ґрунти за неправильної утилізації.

Свої батарейки, до 50 штук за візит, можна нести у бокси в “Епіцентрі”, WOG, “Сільпо”, JYSK, Leroy Merlin, KLO, Novus та “Новій лінії”.

Що відбувається далі із сміттям

Сміття в компаній забирають підрядники, що готують вторсировину до переробки на фабриці. Її зважують, досортовують та пресують відповідно до категорій.

Відсортована сировина викладається на конвеєр, з якого її поділяють на підвиди та досортовують. На цьому етапі співробітники переконуються, що в партію не потрапили органіка або небезпечні відходи на кшталт батарейок чи медичних засобів.

Усі непридатні відходи потраплять або на полігон, або на сміттєспалювальний завод. Остання опція доступна лише у Києві – на єдиному в Україні заводі “Енергія”.

Залежно від географії мереж компанії співпрацюють з різною кількістю підрядників. “Сільпо” має найбільше партнерів – 46, McDonald’s – 30, “Нова пошта” – 20, METRO та WOG – по два.

Найбільш популярними підрядниками серед мереж виявилися “Обухівміськвторресурси”, чиїми послугами користуються “Сільпо”, METRO, McDonald’s та “Нова пошта”. Також серед підрядників – “Еко-сток”, “Тарсервіс”, “Вторресурси схід”.

ЕП поцікавилася в “Обухівмісьвторресурси”, як можна переробити пакування з-під їжі з McDonalds, адже воно забруднене. На підприємстві пояснили, що залишки на такому пакуванні мінімальні, що дозволяє його переробляти. У разі сильних забруднень сировину утилізують.

Більшість компаній контролюють шлях вторинної сировини до потрапляння на завод. У METRO процес документально підтверджується на кожному етапі, а сортування контролюють шляхом отримання відео за запитом.

Прощавай, пакете з пакетами? Що зміниться після заборони пластикових пакунків

У “Сільпо” та WOG покладаються на контракти з підрядниками, де зафіксована відповідальність другої сторони за подальше поводження з вторинною сировиною. “Нова пошта” отримує звіти за обсягами вторсировини та коштами у розрізі міст і відділень.

Як пояснив ЕП один з підрядників, завдяки попередньому сортуванню на переробку потрапляють до 95% вторсировини. Для порівняння: з невідсортованих відходів до переробки доходять лише 20%.

Зрештою, відсортована на підвиди та спресована у тюки вторсировина може бути спрямована на спеціалізовані сміттєпереробні заводи.

Спресована вторсировина з “Обухівміськвторресурів” прямує на переробку

Батарейки з боксів доставляються на склад підрядника “Батарейки, здавайтеся!” – ТОВ “Екологічні інвестиції”.

Щойно збирається 20 тонн батарейок, їх відправляють на переробку на завод у Румунії. Там їх сортують за типами, після чого або переробляють на цьому ж заводі, або відправляють на інші спеціалізовані заводи.

Яка вторинна сировина отримує друге життя

Згідно з дослідженням PwC, в Україні діють 17 підприємств з переробки макулатури, 39 – полімерів, 19 – ПЕТ-сировини (пластикових пляшок), 16 – склобою.

Серед фабрик, яким посередники продають досортовану сировину, можна виокремити найбільші.

Макулатуру переробляють “Папір мал”, Зміївська картонна фабрика, Київський картонно-паперовий комбінат, Понінківська картонно-паперова фабрика, Житомирський картонний комбінат.

Там картонні пакування та газети перетворюються на гофрокартон та паперові рушники.

Лише “Папір мал” та Зміївська фабрика переробляють стаканчики з-під напоїв і TetraPak. Їх спершу розм’якшують у воді, а потім подрібнюють у гігантських гідророзбивачах, що дозволяє відділити паперову пульпу від шару поліетилену.

Склобій переважно прямує на Гостомельський склозавод, де знову стає тарою.

Пластикові пакування та поліетилен на підприємствах “Біосфера” або “Ековторма” можуть стати гранулами, з яких знову створять пакети. З переробленого пластику отримують дрібні частинки, які використовують у будівництві та агросекторі.

Упаковка – ресурс, а не сміття. Що таке розширена відповідальність виробника

Брухт алюмінієвих пляшок після попередньої підготовки переплавляє Броварський алюмінієвий завод.

Літієві батарейки відправляють на переробку на німецький завод Accurec, ртутні батарейки та акумулятори – на румунські Greenlamp Reciclare SA та Monbat recycling SRL відповідно.

Як пояснила ЕП співзасновниця проєкту “Батарейки, здавайтеся!” Любов Колосовська, будувати завод з переробки в Україні економічно недоцільно. Причина – в Україні збирається надто мало батарейок з оплаченою вартістю переробки.

Шалені прибутки чи шалені збитки

Хоча ритейлерам і сплачують за їхню вторсировину, стверджувати, що переробка – справа прибуткова, не можна. Для бізнесу це інвестиції в мережі та навчання персоналу, проте обсяги вкладених коштів компанії розкривають неохоче.

Наприклад, інвестиції WOG у проєкт із сортування сміття становили 5 млн грн, McDonald’s – 10 млн грн.

Для підрядників та заводів збір та переробка переважно збиткові через малі обсяги сировини та низький ступінь відсортованості. Не дивно, що заводи імпортують вторсировину, аби завантажувати свої підприємства.

Україна імпортує відходи з інших країн на мільярди. Чому так та як у нас працює бізнес з переробки сміття?

Водночас, попереднє сортування сміття населенням значно здешевлює процес для підприємств. Проте ця потреба стикається з відсутністю належної інфраструктури, шлях до якої роками обговорюється в стінах Верховної Ради.

Зокрема, на розгляд у другому читанні очікує законопроєкт “Про управління відходами”.

Як пояснював ЕП міністр захисту довкілля та природних ресурсів Роман Абрамовський, це рамковий документ, у якому узгоджуються базові принципи роботи розширеної відповідальності виробника та залучення до процесу місцевої влади.

Принцип розширеної відповідальності виробника передбачає, що роздільний збір та переробку пакування організовує та фінансує виробник товарів.

Муніципальний збір пропонують запровадити лише для медичних (шприци, медичні маски) та інших небезпечних відходів (цілих ртутних термометрів, люмінесцентних ламп).

За таким принципом працює проєкт “Батарейки, здавайтеся!”: виробник теж фінансує переробку своєї продукції. Як це працює?

Спочатку для ритейлерів створюється прогноз, скільки мережа збере батарейок на рік. За прогнозом оцінюється частка зібраних батарейок відносно проданих у цій мережі та вартість утилізації з вивезенням. У середньому – 5%.

Далі мережа веде переговори з компаніями-брендами, які продають батарейки в цій мережі, про те, яку частку бюджету співфінансують вони. Кожен бренд платить за переробку пропорційно своїм продажам у цій мережі.

У ритейлерів та брендів батарейок є вибір: або сплачувати за збір та переробку з чинної націнки та не змінювати ціни на батарейки, або закласти цю суму в ціну нових батарейок.

Замість висновків

Показники правильної утилізації сміття в Україні надзвичайно низькі.

Як зазначив голова Держекоінспекції Андрій Мальований, 93% сміття потрапляють на полігони, які шкодять довкіллю та здоров’ю мешканців, і лише 4,5% йдуть на переробку.

Початок сміттєвої реформи – запровадження системи розширеної відповідальності виробника – може стати одним з перших кроків на шляху до зміни цих показників.

Згідно з Національною стратегією управління відходами, до 2030 року уряд хоче переробляти 50% відходів. Для цього потрібно зробити сортування доступним для всіх громадян.

Приклад бізнесу спростовує думки про те, що населення до цього не готове. За прозорої організації вивезення та переробки сміття люди розумітимуть, що їхній внесок не опиниться на спільному полігоні.