Як правильно посадити плодове дерево

Вибір місця. Для плодових дерев потрібно підбирати місця, що гарно освітлюються протягом дня. Ділянки, що перебувають у тіні протягом дня, зовсім непридатні для висадки дерев. Якщо Ви висаджуєте саджанці сильнорослих дерев, то враховуйте, що через кілька років ці дерева вже самі даватимуть тінь, тому зважайте на висаджені поруч дерева чи кущі. Фруктові дерева можна висаджувати практично на будь-яких типах ґрунтів, але найбільш придатними є ґрунти легкого механічного складу, наприклад, супіщані чи суглинкові. Не можна висаджувати дерево у місцях, які підтоплюються чи на яких застоюється волога. Бажано уникати місць, на яких раніше росли плодові дерева – це дасть змогу знизити ризик ураження молодого саджанця хворобами чи шкідниками, що залишилися, від попередніх дерев. Якщо цю умову виконати неможливо, то хоча б не висаджуйте яблуню на місці, де росла яблуня, грушу – де росла груша і тд.

Підготовка саджанця до посадки. Куплені саджанці плодових дерев бажано висадити у найкоротші терміни. Якщо ж у наступних кілька днів після придбання у Вас не буде змоги це зробити, то необхідно покласти їх у прохолодне і темне місце. Безпосередньо перед висаджуванням саджанці потрібно витягнути з поліетиленової зовнішньої упаковки, а потім обережно розмотати чорну стрейчеву плівку. Після цього необхідно замочити кореневу систему саджанців у воді на 3-8 годин. До води рекомендується додати стимулятор коренеутворення.

Посадка фруктового дерева. Для посадки викопайте ямку необхідного розміру, але не менше ніж 50*50*50см. Змішайте на дні ямки ґрунт із некислим торфом, перепрівшим компостом чи іншою перепрівшою органікою, зверху присипте шаром землі (не допускайте прямого контакту кореневої системи з добривами). Потім розмістіть саджанець у лунці і поступово починайте засипати землею, обережно ущільнюючи кожен шар долонею чи ногою. Дана процедура дозволяє витіснити зайве повітря і покращити приживлюваність саджанця. Розташовуйте саджанець так, щоб точка щеплення знаходилася приблизно на 5см вище рівня ґрунту (врахуйте, що після посадки та поливу земля із саджанцем дещо просяде). Після посадки дерево необхідно гарно полити (можна також полити саджанець і під час посадки, між засипанням шарами землі).

Після посадки обов’язково закріпіть саджанець до опори, щоб уникнути нахилу чи пошкодження поривами вітру. Огляньте гарно стовбур та гілки: якщо під час посадки виникли пошкодження, то замастіть їх садовим варом, який можна придбати у спеціалізованих магазинах та садових центрах або зробити самому. Також необхідно видаляти бур’яни у пристовбуровій зоні, коли вони з’являтимуться. В кілька перших тижнів після посадки важливо забезпечити саджанець плодового дерева достатньою кількістю вологи. Тому регулярно перевіряйте вологість ґрунту, де посаджене молоде дерево і за необхідністю поливайте (але не допускайте надмірного перезволоження).

Як правильно посадити малину

Вибір місця. Для посадки малини варто обирати місця на рівних ділянках або невеликих схилах (до 5°). Малопридатними є впадини та низини, на яких застоюється холодне повітря і волога. У таких місцях рослини довше ростуть, частіше потерпають від грибкових хвороб і часто підмерзають. Також непридатними є ділянки на значних підвищеннях, на яких малина потерпає від нестачі вологи. Наслідком є часткове всихання кореневої системи та плодоносних пагонів, повільний розвиток і зменшення кількості пагонів заміщення, зниження якості та кількості ягід. Оптимальний рівень pH на ділянці для малини повинен бути 5,7-6,5. Визначити рівень на своїй ділянці можна за допомогою побутових індикаторів кислотності ґрунту. Окрім вищевказаного, потрібно звернути увагу на ґрунтові води – рівень їх залягання не повинен бути менше 1,5м від поверхні.

Підготовка ділянки для малини включає в себе знищення бур’янів, особливо від багаторічних, таких як осот, пирій, берізка. У домашніх умовах бажано вести боротьбу із ними механічним способом, тобто викопкою і виполюванням, щоб не застосовувати гербіциди. Також необхідно скопати ділянку на глибину близько 25см, попередньо розкидавши перегній по поверхні (хоча внесення органічних добрив можна здійснювати під час безпосередньої посадки). Перекопування покращує структуру та повітропроникність ґрунту, що позитивно впливає на здоров’я малини.

Наступним етапом є вибір правильної схеми посадки. Варто пам’ятати деякі показники:
• відстань між рослинами у рядку має становити від 0,3 до 0,5м
• ширина міжрядь має становити не менше 2м
• ширина одного ряду малини у трьохрічному віці буде становити близько 1м
В залежності від пагоноутворюючої здатності конкретного сорту, саджанці малини висаджують на відстані від 0,3 до 0,5м: з поганою здатністю – частіше (від 0,3м), з хорошою – рідше (0,5м). Метою є утворення суцільної смуги пагонів. Під час росту малини ширину рядка потрібно нормувати, даючи розростатись у ширину до 1м. Всі пагони, що виростають у міжрядді, потрібно скошувати. Відстань між рядками має становити не менше 2м. Загущення сприятиме розвитку хвороб, підвищуватиме конкуренцію між рослинами, знижуватиме кількість і якість врожаю.

Підготовка саджанця. Куплені саджанці бажано висадити у найкоротші терміни. Якщо ж у наступних кілька днів після придбання у Вас не буде змоги це зробити, то необхідно покласти їх у прохолодне і темне місце. Перед висаджуванням саджанці потрібно витягнути з поліетиленової зовнішньої упаковки, а потім обережно розмотати чорну стрейчеву плівку. Після цього необхідно замочити кореневу систему саджанців у воді або стимуляторі коренеутворення на 2-3 години.

Для посадки малини викопайте ямку розміром 30х30см і 30-40см завглибшки. На дно ямки насипте компосту (перегною) і змішайте його із землею, поверх насипте шар ґрунту задля уникнення прямого контакту кореневої системи із добривом. Помістіть саджанець у ямку і поступово засипайте землею, обережно ущільнюючи кожен шар. Важливо гарно зволожити ґрунт. Для цього можна полити саджанець між шарами землі, зачекати поки вода повністю вбереться землею, а потім засипати наступним шаром. Після висадки надземну частину малини зрізають секатором близько до рівня ґрунту. Важливо! Саджанці висаджують на глибину кореневої шийки. Не можна як заглиблювати так і садити зависоко рослини. При надто низькій посадці малина погано розвивається, уповільнюється ріст пагонів заміщення, у деяких випадках рослина може взагалі загинути. За надто високої посадки можливе підмерзання саджанців у зимовий період, а також висихання влітку у посушливий період. Врахуйте, що після посадки ґрунт із рослиною дещо просяде.

Після посадки малини обов’язково замульчуйте прикореневу зону соломою, інактивованою тирсою, некислим торфом, перегноєм. Це дозволить зменшити випаровування вологи із ґрунту та знизить швидкість росту бур’янів. За можливості також замульчуйте міжряддя, щоб полегшити боротьбу з бур’янами в майбутньому. Також бажано подбати про шпалери (підпори), які не дадуть пагонам схилятися до землі, полегшать формування рядків та збір урожаю. Варто відзначити, що для деяких високопродуктивних та сильнорослих сортів малини шпалера є необхідністю. Якщо у Вас велика площа насадження малини і Ви хочете полегшити процес її поливу, то можете організувати просту систему крапельного зрошення. У цьому випадку крапельну стрічку потрібно встановити до мульчування: солома чи інший матеріал захищатиме стрічку від впливу сонячного світла та подовжить термін її придатності.

Декоративні особливості рослин і прийоми складання рослинних композицій

ДЕКОРАТИВНІ ПОСАДКИ

Вони складаються з набору видів, що формує основні декоративні ефекти рослинного оздоблення саду – різноманітність форм крон і листя, цвітіння, плодоношення і т. п. Декоративні посадки можуть складатися як із структурних, так і з неструктурних рослин з обмеженим терміном вегетації, об’єднаних загальним художнім задумом.

Далеко не всі структурні рослини і структурні посадки, окрім стабільності форми, володіють яскравими перевагами, властивими більш популярним садовим рослинам – барвистим цвітінням, осіннім забарвленням листя. Тому в рослинних групах – композиціях, прийнято компонувати структурні види з барвистими неструктурними для взаємної компенсації недоліків і продовження загального декоративного періоду.

Таким чином, в саду можливі три типи композицій.

Структурні групи складаються тільки із структурних рослин.

Змішана група має у своєму складі структурні рослини, але на додаток до них і неструктурні. Неструктурну складову змішаних груп можна щорічно змінювати, переміщувати, вносячи різноманітність у картини саду.

Неструктурна група не містить структурних рослин і має обмежений період декоративності. Рослини в такій групі можуть бути легко переплановані, заміщені, доповнені.

Для формування неповторного і впізнаваного образу саду за допомогою структурних посадок буває досить додати до вже сформованої жорсткої структурі саду одне “яскраве” дерево – солітер і групу з двох-трьох структурних чагарників.

СЕЗОННІ ЕФЕКТИ В РОСЛИННИХ КОМПОЗИЦІЯХ

Всі декоративні ефекти рослин можна розділити на три групи. Форма крон, графіка розгалуження пагонів і колір кори листопадних дерев і чагарників, а також форма, розмір і колір хвої хвойних порід відносяться до найдовших за часом декоративності ефектів. Форми кущів, відтінки зелені і форма листя, графіка надземних пагонів трав’янистих рослин належать до ефектів середньої тривалості – з травня по жовтень. Цвітіння, плодоношення, забарвлення молодого листя і весняних паростків, осіннє забарвлення листя відносяться до скороминущим, короткочасним явищам.

Продуманість рослинних композицій, таким чином, полягає в логіці підбору видів, які у сукупності забезпечують цілорічну декоративність групи.

Неможливо створити групу квітучих рослин без урахування часу їх цвітіння. Часто за літературними даними терміни цвітіння видів збігаються, а насправді період одночасного цвітіння не перевищує декількох днів. При цьому одна рослина вже втратила декоративність, а інша ще тільки розкриває перші бутони.

У практиці озеленення відомі одночасно квітучі пари і групи видів, широко використовувані при складанні композицій. Немає нічого поганого в запозиченні класичних поєднань, а новизну і оригінальність застарілим прийомам додадуть нові сорти тих же видів з більш яскравими квітами, компактними формами кущів з більш тривалим і пишним цвітінням.

Паркові троянди квітнуть одночасно з декоративними луками, іссопом. Садові півонії зацвітають одночасно з водозборами, дзвіночками і пенстемонами. Іриси бородаті “дружать” з чебрецем, очитком їдким. Сибірські іриси цвітуть разом з гібридними гравілатами. Терміни цвітіння лілій збігаються з цвітінням монарди, деревію.

Сезон найбільшої декоративності тієї чи іншої композиції задається головною – тематичною, рослиною. Півонії, астильби, лілії, багаторічні айстри, троянди, клематиси добре підходять на таку роль.

Квітник з лілій складається з декількох окремих груп, в центрі кожної висаджені лілії певного сорту і кольору, оточені однотонними або контрастними “компаньйонами”. Серед них повинні бути види, квітучі до і після цвітіння лілій, або види з декоративним листям, щоб квітник радував око з весни до осені. Таким чином з цвітіння улюблених культур можна влаштувати справжнє свято.

Рослини декоративні не тільки в період цвітіння. Цікаве забарвлення молодого листя, що розгортається, – сріблястих від опушення у ірги, лоха, калини гордовини, яскраво-зелених у берези, барбарису, спіреї дубровколистої, золотистих у липи, дуба, коричневих у горобинника горобинолистого, пурпурно-фіолетових в бузини дозволяє створювати дивовижні за красою весняні групи.

Багато видів красивоквітучих чагарників мають цікаве осіннє забарвлення листя. До цієї групи відносяться рододендрон жовтий (помаранчеве листя), барбарис Тунберга (помаранчеві, червоні листя), калина складчата (бронзово-малинове листя), троянда зморшкувата (яскраво-жовте листя), форзиція (фіолетове листя). Фоном для осінньої композиції служать чагарники з довго не обпадаючим восени зеленим листям – бузок, вільха, верба каспійська, що не реагують на заморозки і осінню негоду багаторічні айстри, а також хвойні.

Окрасою осінніх композицій можуть стати види з яскравозабарвленими плодами – фітолакка, бересклет, калина, горобини, троянда зморшкувата. Компанію їм складуть трав’янисті багаторічники з зимуючим (зимовозеленим) листям (бадан), види з осіннім забарвленням листя (півонії, астильба, герані).

КОЛОРИСТИКА РОСЛИННИХ КОМПОЗИЦІЙ

При складанні окремих груп і продумуванні загальної картини саду в першу чергу враховують відтінки листя рослин. Саме листя (хвоя) утворює найбільш стабільний колірний фон в саду.

Декоративні переваги листя рослин не обмежуються кольором. Сприйняття відтінку листя багато в чому залежить від фактури поверхні листа – матової або глянсової.

Відтінки зеленого краще видно у матового або опушеного листя, а глянсова при яскравому освітленні утворює світловий відблиск, який сам по собі створює декоративний ефект, але заважає розглянути відтінок зелені листя. Форма листа і розмір листової пластинки також мають велике значення. Тому ефекти кольору в рослинних композиціях можна розглядати у відриві від інших деталей будови рослин.

Прийом світлотного контрасту добре помітний в групах з рослин з темно-зеленим листям або хвоєю: туями, ялицею, смерекою, жимолостю, кизильником блискучим, і світлим листям або хвоєю – дерену білого ряболистого, туї західної, лоха сріблястого, чубушника, гортензії. Ще яскравіше такі групи стануть, якщо до темного листя або хвої додати золотисті тони – дерен Шпета, пузироплідник калинолистий “Дартс Голд”, бузок вінцевий “Ауреа”, тую західну “Рейнгольд”. Композиції будуть більш виразними, якщо у складових їх рослин буде контрастна величина або форма листя. Більш контрастні композиції з хвойних з листяними породами, менш – тільки з листяних.

Рослини з сизим, блакитним, сріблястим листям (рута, хоста Зибольда і її сорти, жимолость, тамарикс) контрастують за колірним тоном з жовтим і помаранчевим (сорти спіреї японської “Голдмаунд”, “Саммерфлейм”, пузироплідник “Дартс Голд”, барбарис Тунберга ” Ауреа”), а за світлістю – з пурпурним листям (барбарис Тунберга “Арлекін”,”Атропурпуреа”). Варієгатні форми, тобто форми з кремовими, білими смугами, плямами, облямівкою на листовій пластинці – прекрасний фон для яскравих теплих насичених тонів – червоного, помаранчевого, а також для білого і кремового.

У композиціях колір листя продумують для кожної з рослинних груп, прагнучи до гармонії всього саду в цілому. Іноді для саду підбирають певну колірну гамму листя, наприклад, використовують тільки зелене листя з вкрапленнями жовтого і золотистого.

Центром групи може стати чагарник або трав’янистий багаторічник з незвичайним кольором, відтінком зелені листя. Квітучі один за одним трав’янисті багаторічники розміщують поруч або навколо головної рослини. Так, білі квіти (лілії, ірис бородатий) гарні на фоні пурпуроволистого барбарису або пузиропліднику “Діаболо”, а сині та лілові (іриси, ісоп, дзвіночки, аконіти, дельфініуми) – на фоні золотистого куща сортового пузироплідника “Дартс Голд”.

До складу однопородної живої огорожі можна включити кілька контрастно забарвлених сортів, розміщуючи їх через рівні проміжки. Так створюють строкаті огорожі з різних сортів барбарису, дерену, пузиропліднику.

Для додання садовим перспективам, вістам, ілюзорної глибини рослини з темним або сизим листям краще висаджувати далеко, на відстані, а з жовтим, світлим, варієгатним, сріблястим – поблизу. “Підсвітити” темні куточки саду можна, розмістивши там рослини зі світлозабарвленим листям. Наприклад, затінену доріжку позначить бордюр з хости пістряволистої.

До світлих стін підсаджують породи з темним, до темних – зі світлим листям.

Найбільш контрастно, а значить виразно, виглядають групи, в яких з’єднані види і сорти з контрастними формами крон, певною щільністю і забарвленням листя, розміром і формою листових пластинок. Такі групи можна розмістити окремо на поворотах доріжки, в палісаднику, біля майданчику відпочинку.

У виборі колористичної гами квітників проектувальник володіє практично необмеженими можливостями, оскільки більшість красивоквітучих видів рослин мають набір сортів з різноманітним забарвленням квітів або суцвіть,

У практиці садового будівництва склалися традиційні поєднання колірних тонів квітучих рослин. Перелік прийомів компонування квітучих рослині в групи заснований на класичних, широко поширених прикладах.

Однотонність групи, квітника передбачає вибір однієї з кольорових гам – теплої чи холодної. Червоний квітник в теплій гамі складається з червоних троянд, пурпуроволистих жоржин і канн (світлотний контраст за листям), маку східного, перстачу гібридного, манжетки (світло-зелене листя для контрасту з червоним кольором) та інших видів.

Яскраві помаранчеві, жовті, червоні лілії оточують підходящими за тоном помаранчевими і жовтими лілейниками, ніжними відтінками листя злаків, жовтими, білими і кремовими деревію. Такі композиції називають моноколірними. Виразність їм надають світлотні контрасти і контрасти за формою куща, листової пластинки, квітів і суцвіть. Основне завдання таких композицій – показати різноманіття відтінків одного кольору. Щоб “посилити” звучання основного кольору, в такі групи в невеликій кількості вводять контрастний колір. До рожевих і помаранчевих композицій – сизий, блакитний, фіолетовий, до блакитних – абрикосовий, жовтий.

Холодні пурпурні, малинові, рожеві тони троянд, півоній, монарди, флоксів прийнято поєднувати з сріблястими, сизими тонами листя чистецю, полину, рути, а також бузковими і фіолетовими суцвіттями іссопа, лаванди, котовника, дельфініума. Поєднання рожевого з блакитним і холодним сріблясто-білим кольором – улюблене “тріо” шанувальників колірної гармонії в саду. Такі поєднання можна назвати слабоконтрастними, або гармонійними.

Групи, в яких в першу чергу обіграні ефекти листя (наприклад, хости, купена, роджерсія, глуха кропива, герань, горець), а витончені, але дрібні квіти створюють ефект другого плану, називають нейтральними. Вони створюють в саду відчуття спокою, виконують роль фону для сприйняття більш яскравих, контрастних поєднань.

“Шокові”, або сильноконтрастні, поєднання кольорів холодної та теплої гами, наприклад, яскраво-жовтих і червоних тюльпанів з синіми і блакитними мускарі або малинового дербенника з бронзово-оранжевим геленіумом, створюють в саду кольорову пляму надзвичайної сили і яскравості. В саду допускається не більше однієї такої композиції.

Весь сад може бути вирішений в одному домінуючому кольорі. Можна розділити сад на монохромні куточки, а можна з’єднати всі кольори веселки в одному видовженому міксбордері. Також можливо вирішити велику частину саду в нейтральних тонах, розташувавши в найважливіших місцях сезонні (квітучі кожен в свій час) шокові групи.

Проектування колірної композиції зручно почати з вибору головної рослини. Вона задає колір, сезонність, висоту і обсяг групи. Окремі групи об’єднують у більш складні композиції – квітники, міксбордери. Об’єднуючими елементами в міксбордері служать фонові рослини – гіпсофіла, злаки.

РІЗНОВИДИ ПОСАДКОВИХ МІСЦЬ

В саду неприпустимо хаотичне, неорганізоване розміщення рослин. Таке “оформлення” не створює чіткого образу, не формує обсяги і кольорові плями, ускладнює догляд за садом і в підсумку перешкоджає сприйняттю саду як цілісної закінченої композиції.

На плані саду повинні бути визначені посадкові місця для всіх типів посадок, в тому числі одиночних кущів або дерев, вказані ширина і протяжність бордюрів і клумб. Конфігурації посадкових місць повинні відповідати планувальним рішенням жорсткої структури саду, доповнювати і урізноманітнити, але не суперечити їм.

Форма, розміри посадкових місць, оформлення їх меж і самого ґрунту є такими ж елементами дизайну садової ділянки, як і самі рослини. В періоди міжсезоння, навесні і восени, акуратні доглянуті пристовбурні кола, квіткарки, краї газону та квітників радують око, аби окупити всі зусилля на їх створення та утримання.

З метою спрощення догляду за посадками рослини розміщують в композиціях компактно, а землю в межах посадкових місць тримають “під паром”, тобто вільно від газону. Захистом від бур’янів служать самі декоративні рослини, які з часом змикають кущі в суцільний полог.

В саду з молодими посадками, до змикання кущів, в якості покриття грунту під декоративними насадженнями в межах посадкових місць використовують різноманітні типи мульчі або грунтопокривні види рослин.

Межі посадкових місць оформляють бордюрами, окантовкою, акуратною рівно обрізаною кромкою газону. Конфігурація посадкових місць на площині газону повинна бути зручною для окошення, тобто мати плавні обриси, а висотні позначки обкантовок будь-якого типу не повинні перевищувати 1-2 см над рівнем грунту. Це дозволяє газонокосарці безперешкодно зрізати траву біля самої кромки газону.

Залежно від конфігурації і розташування виділяють кілька типів посадкових місць для рослин.

1. Стрічкоподібні. У садах регулярного стилю вони мають геометричні (рабатка), а в пейзажних – вільні обриси. Цей тип посадкових місць прив’язаний до жорсткої структури саду – доріжок, будівель, загороди, підпірних стін, структурним посадкам. Довжина стрічкоподібних композицій не обмежена, ширина лімітується доступністю для догляду і, як правило, не перевищує 5 м. Стрічкоподібні форми можуть бути заповнені відносно високими або низькими посадками, в тому числі і дрібними деревами, кущами. Часто вони розраховані на погляд тільки з одного боку.

Стрічкоподібну смугу землі резервують під живі огорожі і зелені стіни. Якщо стрічкоподібна посадка примикає до живої огорожі, між ними потрібно залишити смугу газону не вузкіше 1 м, або з’єднати обидві посадки, або прокласти між ними доріжку для догляду за рослинами. Можливе об’єднання з пристовбурними колами структурних дерев і чагарників або заплановане включення структурних посадок до складу стрічкоподібної посадки.

2. Краплеподібні, амебоподібні, квадратні, круглі, овальні та інші форми, не пов’язані з жорсткою структурою, а розташовані вільно на площині газону. Такий тип посадок в садівничій практиці відомий як клумби-“острови”. У широкій частині або в центрі “острова” розташовують найвищі рослини, поступово знижуючи висоту рослинних ярусів до його меж.

Клумби-“острови” можуть обдивлятися з усіх боків. Не рекомендується займати такими клумбами центральну частину газону, і тим більше весь газон, хоча цим правилом часто нехтують в садах-колекціях через дефіцит площі. Більш доречні такі клумби по периферії галявини, у спеціально відведеному куточку саду.

3. Посадкові місця для одиночних рослин – дерев і чагарників (солітерів) на газоні у вигляді пристовбурних кіл Діаметр пристовбурного кола повинен бути пропорційний діаметру крони, дорівнює йому або трохи менше, і в міру росту рослини його можна збільшувати.

У регулярних садах пристовбурні кола дерев оформляють у вигляді квадратів або кіл з низьким бордюром зі стриженого чагарнику і заповнюють симетричними композиціями.

Бордюрами називають вузьку окантовку жорстких ліній саду – доріжок, огорож, підпірних стін. Як правило, в цьому типі посадок застосовують невисокі рослини. Бордюри можуть бути відокремлені від доріжок смугою газону шириною 30-60 см.

4. “Кармани” для посадки рослин, залишені в площині мощення, представляють собою свого роду модулі. У складі малих архітектурних форм – підпірних стін, сходів, терас можна передбачити місця для висадки рослин – “квіткарки”. Умови для росту рослин в цьому типі посадкових місць вельми специфічні і вимагають продуманого підбору асортименту. Контейнери є мобільним різновидом таких “квіткарок”.

5. Посадкові місця для ліан практично не займають площі саду і часто не мають конкретної конфігурації зате облаштування місць прикріплення рослин на вертикальних поверхнях вимагає кмітливості і фантазії. Арки, трельяжі, сітки і шнури можуть не тільки повторювати конфігурації вертикальних поверхонь, але і створювати нові форми й обсяги.

6. Посадкові місця для цибулинних, бульбоцибулинних і кореневищних рослин з вираженим періодом спокою розташовуються на газоні або в складі інших посадкових місць. Цілий ряд рослин-ефемероїдів не мають чітко окреслених посадкових місць, оскільки період їх вегетації занадто короткий, а обриси куртин нестабільні і змінюються з року в рік. Наприклад, крокуси і нарциси, лісовий мак і анемони можна розмістити на газоні, в пристовбурних кругах дерев і під чагарниками. Традиційно цибулинні ефемероїди розміщують вузькими діагональними смугами на газоні так, щоб відстань між смугами відповідала ширині ходу газонокосарки. Навесні, після їх відцвітання, листя ще якийсь час вегетирує, а розміщення рослин дозволяє скошувати газон між групами.

Пожовкле листя в кінці червня скошують, а що залишилися на її місці “лисини” поступово затягуються травою, або їх закривають шматочками готової дернини, або розпушують грунт і підсівають насіння газонних трав.

У квітниках і серед чагарників, де немає проблем з окошуванням, ефемероїди висаджують овальними плямами, смугами.

7. Тимчасові посадкові місця враховують динаміку росту рослин. Група декоративних чагарників, розміщена на площині газону, в перші роки може бути оформлена окремими пристовбурними колами, збережений між ними газон окошують, а загальне посадкове місце сформують пізніше, коли рослини розростуться.

Можна комбінувати різні типи посадкових місць, домагаючись акуратності, цілісності композицій і спрощення догляду за ними.

8. При проектуванні композицій з трав’янистих багаторічників обриси одновидових груп в межах границі квітника для різних видів залежить від декоративності куща і листя рослин. Види, у яких листя і кущі декоративні з моменту появи паростків до пізньої осені, називають скелетними і розміщують в плані округлими групами.

Види з недекоративним листям, що втрачають декоративність після цвітіння, нестійкі до погодних умов або мають річний період спокою, розміщують діагонально витягнутими стрічками, смугами між скелетними видами. При такому розміщенні декоративно стабільні рослини служать фоном і маскуванням для квітучих і вже відцвілих видів з недекоративними кущами і листям. Після відцвітання види, розміщені смугами і стрічками, не залишають у квітниках прогалів.

ФУНКЦІЇ РОСЛИН В КОМПОЗИЦІЯХ

1. Скелетні посадки складаються з трав’янистих багаторічників з компактною густооблистяною декоративною формою куща і листям, що зберігає привабливість з весни до перших морозів, а іноді й довше.

Скелетні трав’янисті багаторічники виконують роль конструктивного “скелета” квітників і декоративних груп за участю трав’янистих багаторічників. Вони є формотворчим компонентом композицій. Скелетні багаторічники маскують своїм листям види, що в’януть по закінченні цвітіння (маки, флокси, дзвіночки), утримують сусідні кущі, “розвалюються” в негоду (деревій, королиця), забезпечують загальну декоративність композицій ранньою весною і пізньою осінню.

2. Бордюрні посадки створюють перший план, візуально і механічно закріплюють передню межу композицій, утримують рослини більш високих ярусів від “розвалювання”.

Бордюри часто є інтегральною частиною жорсткої структури саду і виконуються із структурних рослин. Це стрижені і вільнозростаючі низькі чагарники, хвойні.

В інших випадках бордюри створюють з скелетних багаторічників, віддаючи перевагу стійким зимньозеленим видам, що повільно розростаються і довго живуть. Найбільш часто в цій якості використовують бадан товстолистий і його сорти. Складальні (з різних видів) бордюри квітників, міксбордерів також складаються тільки з структурних або скелетних видів багаторічників (рідше однорічників).

3. Акцент – об’єкт, який контрастно виділяється в композиції, найбільш привертає до себе увагу. Це не тільки сам об’єкт, але і прийом дизайну.

Роль акцентів виконують рослини або групи з незвичайним виглядом, що виділяється. Це може бути форма крон, розмір листової пластинки, колір листя, яскраве цвітіння. Акценти бувають цілорічні, тобто структурні (форма крони, куща, графіка пагонів – верба куляста, яблуня плакуча), сезонні, з травня по жовтень (розмір, форма і колір листя – клен Друммонда, барбарис Тунберга “Ау-рея”, хоста Зібольда “Елеганс”), і протягом 10-15 днів (квітучі масиви, осіннє забарвлення листя). Дизайнери виділяють “вертикальні акценти”, які містять яскраво виражену вертикальну лінію (форми крон, суцвіть), кольорові акценти (яскрава колірна пляма), світлотні акценти (темна або світла пляма).

Розрізняють головний декоративний акцент саду (обов’язково структурна, яка сама виділяється рослина чи група, композиція) і локальні акценти в окремих композиціях саду.
Умова роботи акцентів – їх розумна кількість і продумане оточення (фон).

4. Додаткові акценти в композиціях представлені видами, не настільки яскравими, щоб претендувати на головний акцент, але все ж в тій чи іншій мірі виділяються з загального фону. Часто це види з строкатим листям, незвичайною формою листа, трохи більш яскравим відтінком зелені, забарвленням кори пагонів, незвичайною графікою кущів, неяскравим, але витонченим цвітінням. Конкретні види підбирають з урахуванням фону та головного акценту.

5. Тематична рослина задає стиль, сезонність, колір, яскравість, форму, висоту інших компонентів композиції. Це смислова домінанта композиції.

6. Домінанта композиції сприяє цілісності її сприйняття, збалансованості. Виділяється розмірами, обсягом, кольором, тривалістю декоративного ефекту.

7. Фонові посадки створюються однопородними групами, куртинами, масивами. У композиціях вони формують основні обсяги і грають роль фону для квітучих видів, акцентів. Вимоги до фонових посадок: однорідність, вирівняність посадкового матеріалу, чітка межа куртин, а до складових їх видів рослин – неяскраві, але різноманітні тони зелені, дрібне або середнього розміру декоративне листя, хвоя. Іноді роль фонових посадок виконують структурні живі огорожі, зелені стіни.

8. Заповнюючі посадки відіграють допоміжну функцію. Ними заповнюють площі, що залишилися вільними, в композиціях. На цю роль вибирають види з поверхневою кореневою системою, які швидко розростаються (дрібні спіреї, перстач деревоподібний, примули, однорічники).

БАЛАНС В РОСЛИННИХ КОМПОЗИЦІЯХ

Часто для відчуття рівноваги рослини в композиціях розміщують за принципом нерівнобедреного трикутника. Цей прийом годиться не тільки для груп з трьох видів, а й для більшого числа компонентів. У цьому випадку їх групують так, щоб утворилися три групи.

Проте підібрати види рослин для композиції ще не достатньо. Потрібно, щоб різні за розміром – висотою, діаметром крони рослини виглядали в композиції пропорційно. Найбільший вид беруть в одиничному екземплярі, а решту – в усе зростаючій кількості, домагаючись балансу утворених куртин з домінуючим за розміром кущем.

У складних групах, складених з рослин з різною формою і висотою крон, кущів, потрібно намагатися розміщувати рослини так, щоб ліва частина композиції врівноважувала праву. Для цього по центру композиції проводять гіпотетичну вісь. Відносно неї праву і ліву частини композиції врівноважують за принципом асиметричної рівноваги.

Пластика групи частково характеризує її врівноваженість, гармонію правої і лівої частин. Більшість рослинних груп має абрис у вигляді усіченого конуса, зі зміщеною вершиною у випадку, якщо група оглядається з одного боку, і з вершиною в центрі, якщо група оглядається з усіх боків.

Виконати це завдання буде набагато простіше, віддаючи перевагу великим обсягам, а не роздробленим посадкам. Для цього дрібні і середні за розміром рослини висаджують в групах по 5-50 екземплярів, а одиночними кущами висаджують тільки великі види з добре розвиненими кронами. У композиціях намагаються використовувати менше видів рослин, але більше екземплярів одного виду або сорту.

Іноді, щоб швидше домогтися ефекту “повної”, об’ємної крони, в одну посадкову яму (трохи збільшивши її в обсязі) висаджують не один, а два-три саджанця. Цей прийом добре виправдовує себе у випадку зі спиреєю Вангутта, кизильником, форзицією, шипшини та іншими видами чагарників з ажурними, наскрізними кронами.

СКЛАДАННЯ ЗМІШАНОЇ ДЕКОРАТИВНОЇ ГРУПИ

Послідовність міркувань при складанні складної групи, що складається із структурних і декоративних посадок, дозволяє скорегувати сезонні ефекти різних видів рослин між собою, домагатися безперервної протягом року або окремого сезону декоративності композиції. На всіх етапах створення групи можна і потрібно вносити корективи в її видовий склад, розташування рослин один відносно одного, уточнювати кількість рослин і відстані між ними.

Складання групи включає наступні стадії:

• на аркуші паперу в масштабі 1:50 викреслюють посадочне місце для групи, передбачене планом ділянки;
• визначають стиль і тематику групи, вибирають тематичну рослину (можливо, вона вже є – це структурна посадка, дерево, кущ або група, позначена на попередньому плані);
• на окремому аркуші малюють абрис групи, її силует і напрямки головних видових точок, повітряну лінію крон, оцінюючи її пластику і наближено називаючи види і сорти рослин;
• вказують на плані напрямок огляду групи, а на малюнку – розташування її висотних ярусів;
• намічають забарвлення листя, розмір листової пластинки, щільність крон, вказують хвойні це породи або листяні;
• оцінюють кількість структурних і скелетних рослин в групі;
• визначають баланс і рівновагу групи, провівши через центр групи гіпотетичну вісь, відносно якої врівноважують праву і ліву частини, змінюючи кількість дрібних і середніх рослин;
• уточнюють діаметри кущів, швидкість росту і довговічність рослин, коректують відстані між окремими кущами, підбирають фонові, що заповнюють види, вертикальні акценти;
• звіряючись з планом-аналізом ситуації, коректують видовий склад групи, підбирають відповідні за екологічними вимогами види на заміну менш придатних;
• складають сезонний календар групи, ще раз перевіряють групу по всіх параметрах;
• викреслюють посадкове креслення із зазначенням видів, сортів, кількості рослин.

Щоб рослинний декор саду не виглядав просто набором різнопланових композицій, потрібно застосувати прийоми, об’єднуючі розрізнені групи. Наприклад, повтори однієї й тієї ж рослини в різних групах. Різні види і сорти хост можна використовувати або як тематичну рослину, або як фон або бордюр. В якості груп повтору гарні композиції з хвойних карликів з красивоквітучими листопадними чагарниками, рослини з золотистим або пурпурним листям.

Проект саду з місцями посадки, висями, що розбивають, розмірами, умовними позначеннями, списком рослин називають посадковим кресленням. Можливе створення окремого креслення із зазначенням місць посадки деревних порід. Таке креслення називається дендропланом. Він виконується в тому ж масштабі, що й інші плани.

• Квітники, складні композиції з декоративних рослин викреслюють окремо в масштабі 1:50.
• Посадкове креслення є проектним документом. У процесі роботи над ним рослинний декор саду розглядають вже не як серію розрізнених груп, а як єдину композицію. На цьому етапі потрібно привести до єдиного знаменника всы створені рослинні групи.

Вже готові групи розміщують на плані, продумуючи їх взаємозв’язок. Постійне звернення до плану-аналізу ситуації допоможе уникнути помилок у підборі асортименту рослин і місць посадки. Важливо, щоб у групах сусідили рослини з аналогічними вимогами до освітленості, вологості і родючості грунту.

Ескізи, начерки окремих груп і різноманітних видів на сад з основних видових точок, в різні сезони допоможуть збалансувати, врівноважити групи. Можливо, потрібно наситити композиції архітектурними рослинами або, навпаки, відмовитися від деяких сильноконтрастних рішень на користь більш гармонійних, спокійних.

Дуже важливо, чи є в рослинних композиціях саду яскраво виражена домінанта, що формує вигляд усього саду. Це може бути дерево з мальовничою плакучою кроною, або великий яскравий квітник, або контрастна група.

Потрібно ще раз перевірити, чи не порушать декоративність саду красивоквітучі, але в’янучі після цвітіння види. Такі рослини висаджують вузькими смугами, маскуючи їх структурними посадками, скелетними трав’янистими багаторічниками.

І нарешті, тепер на плані можна позначити місця для установки садових світильників для підсвічування окремих найбільш виразних груп.