Навчання vs освіта, або Дещо про пубертат, як виклик пандемії людству
У березні виповнилось рівно 10 років з того часу, як я працюю з дітьми, різного віку, у різних освітніх напрямках – від фізики до філософії, від роботи з тілом до розвитку мислення.
10 років тому ми з однодумцями створили освітній проект БеркоШко – домашню школу, де можна багато експериментувати з формою і змістом освіти, спостерігати за дорослішанням і розвитком, отримувати зворотній зв’язок.
На перший погляд здається, що в цьому проекті дорослі навчають дітей, але насправді значно більше дорослі навчаються самі, завдяки дітям.
Одним з важливих усвідомлень на цьому шляху для мене стало розрізнення освіти і навчання.
Навчання – це передача знань про світ, тренування навиків, опанування ремесла, розширення кругозору.
Для навчання легко знаходити практичне застосування, масштабувати, відтворювати, відстежувати ефективність – у формі тестів, практикумів, майстер-класів тощо. В тому числі – переводити їх в онлайн.
А освіта – це дещо інше. Це розвиток світогляду і виховання причетності до культури, в самому широкому розумінні цього слова. З вибудовуванням зв’язків і рефлексією.
Помітити, чи відбувається прогрес в освіті складніше, але можливо – наприклад, за ускладенням поставлених запитань, розширенням кола інтересів, здатністю імпровізувати і переносити досвід з однієї сфери в іншу. І я наразі не впевнена, чи можливо це дистанційно, без особистої присутності.
Ці процеси – навчання і освіти – впродовж життя людини розгортаються дуже нерівномірно. Є періоди, коли людина всмоктує знання як суха земля дощ, а бувають – затяжні паузи.
Так, наприклад, з дітьми 8-10 років можна робити найрізноманітніші проекти. Досліджувати будову тіла людини, вивчати історію явищ – столових приборів, спідньої білизни, багатомачтових вітрильників – чого завгодно, проводити фізичні досліди і вивчати історію мистецтва – від наскельного живопису до сучасних перформансів.
Це дуже вдячний вік, оскільки адаптація до освітнього середовища вже відбулась, а відкритість у бік дорослих (батьків і вчителів) ще дуже велика.
А от у віці 12-14 років починається пубертат і статеве дозрівання забирає чимало ресурсів, в першу чергу – за рахунок навчання.
Саме цей вік є природним gap year – усі вчителі помічають спад у навчанні, але, що цікаво, – не в освіті.
В цей час дуже виразними стають власні зацікавлення підлітків: позашкільні активності, улюблені предмети, яким хочеться приділяти більше часу, і водночас увиразнюються ті напрямки, які хочеться скоротити. Це все потребує глибокого самоусвідомлення.
Психологічною задачею підліткового віку є становлення в спільноті однолітків. Якщо дорослим вдається зберегти контакт з підлітками, то їм можна трохи допомогти – навчити розпізнавати власні емоції і почуття інших людей, розвивати вміння чути і доносити свою думку, а також звертатись по допомогу і не полишати спроб у разі невдачі.
Щоправда, це не завжди вдається, бо підлітки схильні закриватися і не надто прислухатись до дорослих в цей час.
Тобто перехідний вік – це не лише підліткова криза, це криза і дорослих, які поруч.
Підлітки починають пробувати те, що не схвалюють батьки, прагнуть самостійності та незалежності, але ще не можуть її собі влаштувати, намагаються пристосуватись до змін тілесності і перепадів настрою.
Дорослі ж в одних ситуаціях продовжують опікуватись підлітком як дитиною, а в інших – вже вимагають відповідальності, як від дорослого.
І те, і інше підлітків дратує і бентежить, тож у відповідь вони захищаються бунтом і сплесками агресії.
Найцікавішим у підлітковому віці є не лише біологічна перебудова тіла, не лише соціальна сепарація від батьків і прийняття дедалі більшої відповідальності, а світоглядна криза – потреба переглянути картину світу, закладену батьками, заперечити те, що виглядає абсурдним, безпідставним чи застарілим, а якщо пощастить і протест буде не надто сильним, то перейняти у батьків той досвід, який виявився вартісним.
Батьки, виховуючи дітей, передають їм повний комплект установок, за якими живуть: тут і власні усвідомлення, і досвід отриманий від їхніх батьків, і соціальні норми, і лайфхаки, і якісь забобони.
Менші діти сприймають батьків некритично і приймають усе, що ті пропонують.
Але підлітковий вік цінний саме тим, що людина отримує внутрішнє право в усьому сумніватися, ніщо не приймати на віру, бунтувати проти встановлених норм, перевіряючи їх на міцність. Так відсівають зерна від полови.
У кожної людини є як цінний досвід, так і абсолютно неконструктивні погляди.
І часто загострення конфлікту батьків і дітей виникає саме тоді, коли дитина, у своїй хаотичній боротьбі з нав’язуваними правилами, раптом втрапляє у слабке місце світогляду батьків, у те судження, яке складно обґрунтувати, пояснити, лишається тільки “треба так робити, тому що так треба!”.
Коли ж людина спирається на власний досвід чи міркування, то може пояснювати свою позицію не дратуючись, шукаючи нові й нові аргументи. Але визнати, що замість зваженої думки маєш безпідставне упередження, це означає, що необхідно буде знову почати сумніватися і шукати відповіді.
Але не всі дорослі мають на це ресурс.
У підлітків же цей ресурс з’являється завдяки розстановці пріоритетів: навчання відходить на другий план, а чільне місце займає осмислення цінностей.
У своєму розвитку кожна людина проходить різні етапи: є час вивчати правила гри, час грати за правилами, потім – спроби порушувати правила і досліджувати наслідки, згодом приходить переосмислення, а відтак – встановлення власних правил.
І кожний з цих етапів цінний та важливий.
Все те, що підліток піддає сумніву, він буде перевіряти власним досвідом під час дорослішання, і вибудовувати власний світогляд, зазвичай більш відповідний сучасним умовам. Так суспільство розвивається.
З покоління в покоління взаємодія між людьми ускладнюється, урізноманітнюється і правила життя минулих поколінь потребують перегляду.
Недарма у багатьох народів є міфи, в яких нові боги воюють зі старими: у греків – боги Олімпу долають титанів, у скандинавів – аси воюють з ванами, у індусів – асури з девами.
Підлітковий вік – це час, коли людина відсторонюється від культури. Спрощується її мовлення, тривають експерименти із зовнішністю, зневажаються соціальні норми, змінюється поведінка – від відлюдькуватості до епатажності, частішають перепади настрою.
Але завдяки цьому в цей вік найбільш активно формується система цінностей, тих ознак, які будуть відрізняти це покоління від попереднього.
В березні також минув рік із запровадження локдауну. Який приніс вимушене обмеження пересування і взаємодії людей, зумовив тривале перебування на карантині у замкненому просторі.
Але можливо ця пауза – відповідь на наш запит на самоусвідомлення в ситуації пришвидшення світу, коли бракує часу на рефлексію, на перегляд своїх поглядів.
Люди масово опинились у стані підлітків, які прагнуть свободи і незалежності, але не можуть собі її влаштувати, які розгублені у виборі шляху і невпевнені в собі.
І так само, як і у підлітків, така ситуація може спричинити глибинне переосмислення і власного тіла, і соціальних ролей, і світогляду.
Тіло, виявилось неготовим витримувати багатогодинне перебування в онлайні, воно прагнуло руху й обіймів з близькими.
Соціальні ролі розширились під нові формати віддаленої роботи та дистанційного навчання. У багатьох змінились форми дозвілля – скоротились фестивалі і подорожі, побільшало серіалів і комп’ютерних ігор.
Культура завжди грунтувалась на взаємодії між людьми, і була пов’язана з перебуванням в одному просторі, обміном враженнями і думками, співтворенням. І коли цього всього стало обмаль, проявилась її особлива цінність – створення відчуття “усенсевленості” і насолоди життям.
А можливо – це час на створення чогось нового, заснованого не на популярності й модних течіях, а чогось більш щирого, як усе, що народжується, коли ми лишаємося наодинці з собою.
Зараз ми тільки на самому початку шляху: заперечення, втрати зв’язку з попереднім досвідом. Зараз ми можемо відкинути те, що лишалося просто за звичкою, те, від чого ніяково було відмовитись. А також виявити те, чого завжди хотілось, але на втілення бракувало ресурсів.
Будь-яка криза дозволяє усвідомити, чого ж бракує найбільше і зосередитись саме на цьому. Час “танцювати так, ніби ніхто не бачить”.
Відсутність неперервного зв’язку і перебування на публіці, дає нам розкіш побути з собою.
Кризу пубертату підліток долає за кілька років. Для суспільства це, ймовірно, забере кілька десятиліть.
Але попереду нас чекає непевний і захопливий період перехідного віку – спершу безкомпромісності, критики стереотипів, а тоді – прагнення самовираження, пошуку нових форм, спроб і помилок, і зрештою формування власного запиту на сенси і естетику.
І головне – зародження готовності цей запит втілювати.
Валентина Мержиєвська, співзасновниця і викладачка БеркоШко, спеціально для УП.Життя
Публікації в рубриці “Погляд” не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Вас також може зацікавити:
Пандеміали: як зарадити розчаруванню молоді в освіті та майбутньому
Молодіжні й не тільки обміни. Чому їх має бути якомога більше в нашій освіті
15 шляхів, якими молодь може боротися з корупцією
Почуваєте себе молодше свого віку? Науковці пояснюють чому і що це означає
Українська молодь дуже мало подорожує. Це планують змінити
Пубертатный период
Пубертатный период (лат. pubertas – возмужалость, половая зрелость) – временной отрезок с 12 до 16 лет у девочек и с 13 до 17-18 лет у мальчиков, во время которого происходит половое созревание.
В последние годы наблюдается тенденция к более раннему половому созреванию – процесс, который зависит от генетических факторов (расовая принадлежность, генетические предпосылки), качества питания (калорийная пища способствует отложению жировой ткани, накопление которой сигнализирует о готовности организма к созреванию), воздействия окружающей среды. Пубертатный период сопровождается физиологическими и психическими изменениями в организме подростков обоих полов: появление угревой сыпи (из-за работы сальных желез), рост волос на теле, изменение запаха тела (и работы желез, отвечающих за выделение пота), повышенная утомляемость и нервная возбудимость.
В пубертатный период молодые люди имеют тенденцию больше общаться с ровесниками, стремятся подчеркнуть свою индивидуальность. Пробуждаемое сексуальное либидо оказывает влияние на сексуальную сторону отношений – чаще всего именно на пубертатный период приходится начало половой жизни.
Родителям подростков рекомендуется уделять им особое внимание, давать разъяснение того, что происходит на этом этапе на физическом и эмоциональном уровне. Нередко требуется обращение за помощью к специалисту, поскольку родителям не всегда удается наладить контакт при общении с подростком. По завершении пубертатного периода наступает половая зрелость – появляется способность к зачатию и рождению ребенка.
Обсуждать эту тему с повзрослевшими детьми родителям по-прежнему непросто. Но в современном, перенасыщенном откровенными образами мире делать это просто необходимо — тактично, уважая их право на личную жизнь. Но кто может и должен вести такие разговоры?