§ 21. Китай у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.

У 1945 р. завершилося звільнення Китаю від японської окупації. У країні діяв законний уряд на чолі з лідером Гоміндана (Національної партії) Чаном Кайші. Компартія Китаю (КПК) на чолі з Мао Цзеду ном рвалася до влади; СРСР надавав їй усебічну підтримку.

Навесні 1946 р. війська Гоміндана рушили в наступ на північ. До 1947 р. вони володіли ініціативою, але потім у контрнаступ перейшла Народно-визвольна армія Китаю (НВАК). Успіхам комуністів сприяли: розпочата аграрна реформа, у ході якої землю перерозподіляли на користь селян; військові реквізиції гомінданівців; корупція.

У 1949 р. війська НВАК захопили Пекін, а навесні завершили розгромлення військ Гоміндана. У вересні 1949 р. у Пекіні була створена Центральна народна урядова рада (ЦНУР) на чолі з Мао Цзедуном. ЦНУР офіційно перейняла владу в країні.

Особа в історії

Мао Цзедун (1893-1976 рр.) — комуністичний лідер Китаю в 19491976 рр. Народився в родині заможного селянина. У 13 років Мао покинув навчання в школі через суворі методи виховання вчителя, який часто бив учнів. Після школи Мао служив в армії, звідки дезертирував після революції 1911-1913 рр. У 1913-1918 рр. навчався в педагогічному училищі, потім працював у бібліотеці Пекінського університету. У ці роки його захопили ідеї соціалізму й анархізму. У 1921 р. Мао став одним із засновників КПК. З 1923 р. — на партійній роботі. Один з лідерів визвольної боротьби проти японських загарбників. У 1943 р. Мао обійняв посаду голови ЦК КПК. З 1949-го — керівник КНР. Культ особи Мао Цзедуна досяг особливо великого масштабу в 1960-х роках.

Після смерті «Великого керманича» китайські комуністи виробили офіційну точку зору, відповідно до якої Мао «на чотири п’ятих був правий і на одну п’яту помилявся».

1.2. Проголошення КНР

1 жовтня 1949 р. на центральному майдані Пекіна відбулася урочиста церемонія проголошення Китайської Народної Республіки (КНР). КПК установила свій повний контроль у країні.

Чан Кайші, якого підтримували США, зі своїми прихильниками емігрував на о. Тайвань, де формально було збережено колишнє державне утворення — Китайську Республіку. Держава обрала капіталістичний шлях розвитку і претендувала на місце єдиного представника Китаю на міжнародній арені.

2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ КИТАЙСЬКИХ КОМУНІСТІВ

2.1. Початок «соціалістичних перетворень»

Керівництво КНР обрало радянську модель побудови суспільства. Під час двомісячного візиту Мао в СРСР (грудень 1949 р. — лютий 1950 р.) було підписано Договір про дружбу, союз і взаємну допомогу між СРСР і КНР (1950 р.). У Кремлі КНР розглядали як «форпост соціалізму в Азії». Зі свого боку, Мао не шкодував компліментів на адресу Сталіна попри те, що радянський диктатор досить скептично ставився до «революційної теорії» та діяльності Мао Цзедуна.

Протягом життя Мао Цзедун їздив за кордон тільки два рази, і обидва — у СРСР. На фото — Мао Цзедун і Йосип Сталін під час першого візиту Мао до Москви, грудень 1949 р.

У 1954 р. відбулася перша сесія нового парламенту — Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП). Головою КНР обрали Мао Цзедуна, а прем’єром Державної ради (уряду) — Чжоу Еньлая.

Початок «соціалістичних перетворень» веде відлік з реалізації першого п’ятирічного плану (1953—1957 рр.). За випробуваним радянським зразком було здійснено суцільну кооперацію сільського господарства. За допомогою СРСР побудовано понад 500 великих промислових підприємств і об’єктів.

Після ХХ з’їзду КПРС і критики культу особи Сталіна відносини із СРСР різко погіршилися. Мао вирішив будувати соціалізм «більше, швидше, краще й ощадливіше» і розпочати змагання з Радянським Союзом у «просуванні до щасливого комуністичного суспільства». Для економічного мислення Мао Цзедуна була характерна стратегія «людського моря» — розв’язання всіх проблем завдяки використанню величезних мас працездатного населення.

2.2. «План трьох червоних прапорів»

У травні 1958 р. КПК під керівництвом Мао приймає авантюрний «план трьох червоних прапорів». Малися на увазі «великий стрибок», створення «народних комун» і здійснення побудови соціалізму.

Відповідно до планів маоїстів, «великий стрибок» протягом дуже короткого часу мав перетворити Китай на одну з найбільш економічно розвинених країн світу. Наслідуючи приклад СРСР, КПК планувала до 1963 р. збільшити випуск промислової продукції в сім разів. Сотні мільйонів людей працювали на будівництві каналів та інших гігантських споруджень. У цей час виникло гасло «Три роки заповзятої праці — 10 тисяч років щастя!».

Саморобні селянські «доменні печі» не могли забезпечити належної якості виплавленої сталі

Особливу увагу приділяли виплавленню сталі, яке планували збільшити з 10 до 100 млн тонн на рік. Завдання було зрозумілим, цілі визначені — і вся країна з ентузіазмом взялася виплавляти сталь. Усюди споруджували сталеливарні майстерні, у яких селяни після довгої роботи в полі плавили метал. Доходило до того, що селяни, не маючи відповідних знань і досвіду, виробляли сталь навіть у печах своїх власних будинків, які опалювали дровами.

Тяжка праця мільйонів людей дала приріст обсягів виплавки сталі на 45 % у 1958 р. і на 30 % у 1959 р. Але цю сталь не можна було ніде використовувати. Лише в 1960 р. уряд усвідомив, що виробляти сталь низької якості не має сенсу. Багато печей припинили свою роботу, а обсяги виплавки зменшилися порівняно з 1958 р.

Поставивши завдання збільшити сільськогосподарське виробництво у 1958—1963 рр. у 2,5 раза, китайські комуністи планували створити масові селянські комуни (по 20 тис. осіб у кожній), де майно кожного члена буде передане в загальне користування. Потім планувалосяповністю відмовитися від грошей.

До «народних комун» на селі увійшло 90 % населення країни. У власність комун перейшли всі засоби виробництва, усуспільнювалися навіть домашня птиця, посуд тощо. Селяни строєм ходили на роботу, спільно харчувалися в їдальні. Усі одержували однаковий пайок.

Найяскравішою ілюстрацією волюнтаризму маоїстських експериментів була кампанія проти сільськогосподарських «чотирьох шкідників»: щурів, комарів, мух і горобців. Пропаганда пояснювала, що горобці масово поїдають зерна врожаю, завдаючи національному господарству збитків.

Кампанія проти «горобців-шкідників»

Рік потому врожаї справді стали ліпшими. Але не забарилися й наслідки відсутності горобців — гусениці та саранча, які зжирали все, що посходило. Раніше такого не траплялося, бо горобці харчувалися шкідниками. Унаслідок нашестя сарани врожаї зменшилися настільки, що в країні настав голод, який забрав близько 30 млн людських життів.

Відомо, що горобець не може перебувати в повітрі більше 15 хв. Отже, усі китайські селяни, школярі, міщани мали протягом цього часу кричати, гамселити в барабани, розмахувати ганчірками і палицями, стоячи на дахах будинків, аби налякати птахів і позбавити їх прихистку. Виснажені пташки падали на землю мертвими або їх добивали учасники дійства. Пізніше китайці визнали, що кампанія була помилковою. Мао Цзедун прийняв рішення припинити боротьбу з горобцями, а четвертим шкідником замість них «призначили» жуків. Щоби відновити втрачене птаство, горобців до Китаю завозили з Канади і СРСР.

Проте найважливішою причиною голоду була колективізація, що призвела до зменшення врожаїв. Стало очевидним, що курс на «великий стрибок до соціалізму» зазнав краху. Скоротилося виробництво промислової і сільськогосподарської продукції. Країна голодувала. Потрібно було знову, як після війни, відновлювати економіку, і КПК у 1961 р. проголосила «курс на регулювання економіки». Більшу частину «народних комун» розпустили, селянам знову дозволили тримати дрібну худобу і птицю, займатися кустарними промислами й торгувати на ринку.

Мао Цзедун визнав, що реформи «великого стрибка» були помилковими. Однак чи щиро він це зробив? Почувши критику на свою адресу, Мао Цзедун розпочав відкриту боротьбу зі своїми супротивниками.

2.3. «Культурна революція»

Події 1966-1976 рр. у Китаї, що дістали назву «культурна революція», нічого спільного з культурою не мали.

Терміни і поняття

Китайська «культурна революція» — цілеспрямована кампанія Мао та його прихильників проти критиків і опозиціонерів тоталітарного режиму, проти середнього класу й інтелігенції, що мала на меті зміцнити диктатуру Мао Цзедуна як єдиного «вождя» Китаю.

«Велика пролетарська культурна революція», проголошена в Пекіні у 1966 р., повинна була повністю перебудувати життя суспільства і прибрати з дороги «зрадників», що заважали будувати «зразкове комуністичне суспільство» відповідно до вчення Мао.

Маоїсти зробили ставку на молодь — загони хунвейбінів та цзаофанів, які громили партійні комітети й міністерства, захоплювали підприємства й університети, влаштовували показові судилища над «ворогами революції».

Демонстрація трудящих

Публічне приниження «ворогів народу» під час «культурної революції»

Терміни і поняття

Хунвейбіни, або «червоні охоронці» — загони погромників часів «культурної революції», що складалися зі старших школярів і студентів.

Цзаофани, або «бунтарі» — загони, що складалися з молодих робітників.

Озлоблені кризою й осліплені ідеями та гаслами Мао, хунвейбіни і цзаофани фактично господарювали в містах: вони зривали з перехожих закордонний одяг, голили тих, хто носив модні зачіски, розбивали вітрини магазинів. На вулицях горіли величезні багаття з «буржуазних» книжок і платівок, були розграбовані бібліотеки й музеї.

Усунувши за допомогою молодіжних бандитських формувань своїх ворогів, Мао Цзедун наприкінці 1967 р. віддав наказ міністру оборони Ліню Бяо взяти ситуацію в країні під контроль армії. Близько 10 млн хунвейбінів та цзаофанів відправили в села на «перевиховання».

Точна кількість постраждалих під час «культурної революції» досі точно не встановлена і оцінюється приблизно в 40-70 млн осіб. Наймасштабніших репресій зазнала інтелігенція.

2.4. Культ особи Мао Цзедуна

Режим особистої влади Мао Цзедуна спирався на партійно-державну бюрократію — партійних, військових і господарських функціонерів, яких налічувалося близько 30 млн осіб. Вони мали певні пільги й міцно за них трималися.

Пригадайте найяскравіші, на Ваш погляд, приклади використання пропаганди за тоталітарних режимів.

Велику роль в укріпленні комуністичної диктатури відігравала пропаганда, що є характерним для тоталітарних режимів.

Ідеологічним стрижнем комуністичного режиму в Китаї був культ особи Мао Цзедуна. Мао називали не інакше, як «Червоне сонце» і «Великий керманич». Портрети Мао обов’язково були в будинках китайців, вони заполонили вулиці міст і сіл. Сам Мао вміло маніпулював свідомістю народу, неодноразово поєднував зневагу до людей (відомий його вислів: «Народ — це чистий аркуш паперу, на якому можна написати будь-які ієрогліфи») з тезою про те, що історію створює саме народ.

Усе доросле населення Китаю мало при собі червоні книжечки з висловами «Великого керманича» та вказівками великого Мао Цзедуна з усіх питань життя — «Цитатник Мао». Видання літературних творів масово знищували, щоб у китайців не було вибору і вони могли вивчати лише праці їхнього лідера.

2.5. Зміни в зовнішньополітичному курсі

У 1957 р. Мао Цзедун вдруге і востаннє виїхав за кордон — у СРСР, де він узяв участь у нараді представників комуністичних і робітничих партій соціалістичних країн. Після смерті Й. Сталіна Мао прагнув посісти місце лідера міжнародного комуністичного руху й намагався використати для цього трибуну московської наради. Проте більшість її учасників відхилила ідеї та жорсткі пропозиції китайського вождя.

Свідчать документи

Мао Цзедун. Із виступу на Московській нараді представників комуністичних і робочих партій соціалістичних країн, 18.11.1957 р.

Якщо зараз доведеться воювати, то у Китаю є тільки гранати і немає атомної бомби, але вона є у Радянського Союзу. [. ] Як тільки почнеться війна, посиплються атомні й водневі бомби. [. ] У крайньому разі загине половина людей, але залишиться ще інша половина, зате імперіалізм буде стертий з лиця землі і весь світ стане соціалістичним.

З 1959 р. розпочалася серія прикордонних конфліктів Китаю з Індією, відносини з якою колись були миролюбними.

«Культурна революція» в Китаї — 100 тис. жертв та укріплення Мао.

На початку 1960-х років загострилися радянсько-китайські відносини. Мао Цзедун виступив проти розвінчання культу особи Сталіна М. Хрущовим. Суперечки радянських і китайських комуністів призвели до згортання економічних, торговельних зв’язків. Конфронтація призвела навіть до зіткнення збройних сил КНР і СРСР у березні 1969 р. на о. Даманський. 1970-ті роки були відзначені стратегічним протистоянням і небаченим скупченням військ на радянсько-китайському кордоні.

У ході конфлікту за спірний о. Даманський, що розташовувався на радянсько-китайському кордоні по річці Уссурі, збройні сили СРСР вперше застосували новітні на той час танки Т-62 і системи залпового вогню «Град». У ході боїв радянські війська втратили убитими 58 осіб, пораненими — 94. Втрати китайської сторони, за різними оцінками, становлять від 100 до 800 осіб.

З 1964 р. Китай став ядерною державою. Мао вважав за необхідне прискорити процес світової революції. Для її перемоги лідер КПК визнавав можливою загибель мільйонів людей у ядерній війні.

3. КИТАЙ ПІСЛЯ МАО ЦЗЕДУНА

9 вересня 1976 р. Мао Цзедун помер. Усередині політбюро ЦК КПК виокремилося угруповання з чотирьох впливових функціонерів — висуванців «культурної революції» — Цзян Цінь (удова Мао) і троє її сподвижників. Це угруповання, відоме під назвою «банда чотирьох», прагнуло захопити владу в країні.

У жовтні 1976 р. політбюро ЦК КПК, від імені якого виступив новий глава уряду Хуа Гофен, позбавило влади «банду чотирьох». Хуа Гофен став лідером КПК. Цією акцією завершився десятилітній період «культурної революції».

Судовий процес над «бандою чотирьох» вилився в осуд практики періоду «культурної революції». Уперше пролунала критика на адресу самого Мао Цзедуна. У цей час посилювалась група реформаторів-прагматиків на чолі з Деном Сяопіном. Прагматичний Ден критикував політиків, які понад усе переймалися збереженням «чистоти ідей соціалізму». Йому належить вислів: «Не має значення, якого кольору кішка — чорного чи білого. Аби вона ловила мишей».

Особа в історії

Ден Сяопін (1904-1997 рр.) — політичний і державний діяч. У віці 16 років виїхав до Франції, де працював і навчався. У 20 років став членом КПК. У 1924 р., щоб уникнути арешту, виїхав до СРСР. Після повернення на батьківщину служив у Червоній армії Китаю. Учасник Руху Опору проти японських загарбників. Після 1949 р. був заступником прем’єра Держради КНР, у 1956-му — генеральним секретарем ЦК КПК. Далеко не завжди підтримував авантюрні ідеї Мао. У 1966 р. був знятий з усіх посад. Повернувся до політичної діяльності у 1973 р., але був повторно репресований у 1976 р. Поновлений на всіх посадах тільки в 1977 р., після смерті Мао. З 1978 р. став найвпливовішим політичним діячем Китаю, ініціатором і головним організатором реформ, хоча і не обіймав перших посад у КПК і державі. З 1989 р. — у відставці.

4. КУРС РЕФОРМ ДЕНА СЯОПІНА

Не відмовляючись від соціалістичних догм, китайські реформатори на чолі з Деном Сяопіном почали здійснювати глибокі економічні перетворення в країні. З грудня 1978 р. розпочався відлік часу впровадження програми «чотирьох модернізацій»: у промисловості, сільському господарстві, науково-технічній сфері й освіті, а також у військовій сфері.

У сільському господарстві на зміну «народним комунам» прийшов сімейний підряд: землю за договором передавали селянам, які після виконання його умов могли вільно розпоряджатися результатами своєї праці. В особисту власність селян поступово переходила і сільськогосподарська техніка. Держава відновила вільні ринки, почала розвивати багатогалузеву систему господарства в сільській місцевості. Різко зросли матеріальні стимули для селян.

У 1984 р. розпочали здійснювати реформи в промисловості. Державні заводи переводили на госпрозрахунок. Заохочувався розвиток малого й середнього бізнесу, створювалися вільні економічні зони за участю іноземного капіталу.

Із середини 1980-х років розпочалося здійснення реформ у науково-технічній сфері й освіті, що включали: передачу відповідальності за початкову освіту на місцеву владу; сприяння розвиткові професійно-технічної освіти; впровадження 9-річного обов’язкового навчання в школах; значне збільшення державного фінансування освіти; розширення самостійності вишів.

У результаті впровадження ринкових елементів в економіку темпи зростання виробництва у 1980-х роках становили рекордні у світі 11—12 % на рік. Китай зробив могутній економічний ривок, випередивши за рівнем ВВП багато розвинених країн Європи.

У жовтні 1992 р., на XIV з’їзді КПК, було поставлено завдання побудувати «соціалізм з китайською специфікою».

5. КИТАЙ на зламі ХХ-ХХІ ст.

5.1. Суспільно-політичні процеси

Бурхливе економічне зростання в Китаї у 1980-х роках не супроводжувалось ліквідацією комуністичної диктатури та побудовою демократичного суспільства. Невдоволення відсутністю політичних перетворень вилилося навесні 1989 р. в мільйонні мітинги студентства, інтелігенції, робітників. Проте влада за допомогою військової сили розігнала студентів, які зібралися на майдані Тяньаньмень у Пекіні.

Війська жорстоко придушили виступ студентів. За даними свідків, понад 200 людей загинули на площі, більш як 7 тис. отримали поранення. Багато учасників протестів заарештували й утримували в тюрмах. Питання про розгін демонстрантів на площі Тяньаньмень і кількість постраждалих досі є інформацією, цензурованою владою КНР.

Китайські лідери отримали певні уроки з подій 1989 р. і змін, що відбулись у країнах Східної Європи. Вони почали рішуче звільняти економіку від контролю держави.

Різанина на площі Тяньаньмень.

Сьогодні в країні досі діє конституція 1982 р., що дістала назву «конституція модернізованого соціалізму». У ній закріплена керівна роль Комуністичної партії Китаю, що визначає розвиток країни.

Сі Цзіньпін

З 2012 р. Генеральний секретар КПК (найбільшої партії у світі), а з 2013 р. і до сьогодні Голова Китайської Народної Республіки — Сі Цзіньпін.

У світі Пекін часто критикують за порушення прав людини. Китай проводить жорстку політику в Тибеті, переслідує інакомислячих.

5.2. Економічний розвиток Китаю

У 1997 р. до Китаю перейшла британська колонія Гонконг (Сянган), у 1999 р. — португальська колонія Макао (Аомінь). Протягом 50 років на нових територіях КНР зберігатимуться існуючі там системи господарювання.

Сучасна економіка Китаю за обсягом ВВП у 2010 р. стала другою у світі після США. Частка китайської економіки в глобальному аспекті становить понад 20 % (США — 25 %). Сьогодні третину всіх комп’ютерних компонентів у світі виробляють у КНР.

Сучасне китайське місто Шанхай

Так, обсяг зовнішньої торгівлі Китаю в 2018 р. виріс на 9,7 % і склав 4,5 трлн дол. США, що стало новим рекордом. Незважаючи на «митні війни», профіцит торговельного балансу КНР та США у 2018 р. став рекордним за останні 10 років. На Китай припадає 20 % світового продажу товарів легкої промисловості. У багатьох сегментах ринку частка китайської продукції ще більша.

В Україні, наприклад, продаж товарів «made in China» становить близько 80 % всього вітчизняного ринку одягу та взуття.

Історичний анекдот

Бог створив світ. Усе інше зроблено в Китаї.

Свідченням провідних позицій сучасного Китаю в науково-технічному прогресі є успіхи країни в освоєнні космосу.

Китайський місяцехід на Місяці, січень 2019 р.

3 січня 2019 р. китайський космічний корабель «Чан’е-4» став першим апаратом, який здійснив м’яку посадку на зворотному боці Місяця, якого ніколи не видно із Землі. Згодом світ побачив перші знімки зворотного боку супутника Землі. Місяцехід Jade Rabbit розпочав дослідження цієї території. Китай оголосив, що планує збудувати на супутнику Землі свою базу, а також відправити апарат на Марс до 2020 р. і на орбіту Юпітера до 2029 р.

5.3. КНР на міжнародній арені

У 1971 р. були відновлені права країни в ООН. КНР стала постійним членом Ради Безпеки ООН. Після 1985 р. відбулася нормалізація відносин між КНР і СРСР.

У 1970—1980-х роках тривав конфілкт КНР із В’єтнамом.

На початку ХХІ ст. КНР дотримується нейтральної зовнішньої політики. Однією з ключових проблем для КНР є відносини з Тайванем. Ден Сяопін ще у 1983 р. висунув концепцію мирного об’єднання континентального Китаю і Тайваню на основі концепції «одна держава — два суспільні лади».

Використовуючи свій вплив на КНДР, Китай намагається стримати ядерні амбіції північнокорейського диктатора Кім Чен Ина.

За обсягом експорту Китай стабільно входить до п’ятірки основних торговельних партнерів України. На китайському ринку працює багато українських оборонних підприємств. Китай зацікавлений у розширенні взаємодії в науково-технічній, аерокосмічній сферах та ін.

Сьогодні великий інтерес для Китаю становить соняшниковий напрям сільського господарства України. Поглиблюються зв’язки між КНР та Україною в реалізації освітніх програм за напрямами суднобудування, морської інформатики, ядерних технологій тощо.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Систематизуємо нову інформацію

• 1. Назвіть лідерів Гоміндана і Компартії Китаю в 1940-ві роки.
• 2. Визначте завдання курсу «трьох червоних прапорів» у Китаї.
• 3. Розкрийте зміст кампанії «великого стрибка» та її наслідки.
• 4. Схарактеризуйте зміни на селі в період перебування при владі Мао Цзедуна.
• 5. Визначте завдання китайської «культурної революції».
• 6. Які зміни відбулися в Китаї за керівництва країною Дена Сяопіна?
• 7. Схарактеризуйте економічний і політичний розвиток Китаю на рубежі ХХ-ХХІ ст.
• 8. Поясніть поняття: хунвейбіни і цзаофани.
• 9. Покажіть на карті країни, з якими Китай мав конфлікти у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.

II. Обговорюємо в групі

• 1. Визначте роль «культурної революції» у новітній історії Китаю.
• 2. Чим зумовлене бурхливе економічне зростання Китаю наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.?

III. Мислимо творчо й самостійно

• 1. Чим повчальний досвід КНР для інших країн?
• 2. Використовуючи матеріал підручника та додаткову літературу, визначте особливості суспільно-політичного життя сучасного Китаю.
• 3. Як Ви думаєте, чому й досі історичну постать Мао Цзедуна поважають багато китайців?

ВАЖЛИВІ ДАТИ

1 жовтня 1949 р. — проголошення КНР

1958-1963 рр. — реалізація «плану трьох червоних прапорів»

1966-1976 рр. — китайська «культурна революція»

1978 р. — початок програми «чотирьох модернізацій» Дена Сяопіна

§ 31—32. Китай

розповідати про Національну революцію в Китаї; давати оцінку діяльності Чан Кайші і Мао Цзедуна; визначати основні причини протистояння Гоміндану і КПК.

1. Які рішення щодо Китаю були ухвалені на Вашингтонській конференції? 2. Коли відбулася Сіньхайська революція? Якими були її наслідки?

1. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА. «РУХ 4 ТРАВНЯ». Китайці традиційно розглядали свою країну як центр Всесвіту, Піднебесну імперію, оточену васалами і варварами. Китайська держава почала швидко розпадатися, імператорська влада й конфуціанська мораль виявилися дискредитованими. Серед китайців поширилась упевненість у необхідності змін китайського суспільства, без яких було неможливим збереження цілісності та незалежності Китаю.

У 1912 р. після Сіньхайської революції Китай було проголошено республікою. Виникла Національно-народна партія Гоміндан, яка поставила собі за мету перетворити Китай на сильну національну державу у вигляді парламентської республіки. Ідейним керівником партії був Сунь Ятсен, який сформулював мету партії у трьох народних принципах: націоналізм, демократизм, процвітання.

Реальна влада після ліквідації імператорської влади перейшла до місцевих військових угруповань («мілітаристів»), які не підкорялися центральному уряду. Кожен місцевий правитель мав власну армію, їм належала вся влада. Китай розпався на окремі ворогуючі частини. Пекінський уряд на чолі з Дуань Цижуном контролював незначну частину території на півночі. Центральний Китай перебував під контролем маршала У Пейфу. Південь утворював справжню мозаїку правителів. Тибет і Синьцзян фактично стали незалежними. До того ж країна залишалася поділеною між великими державами — Англією, Францією, Японією та США.

ЦІКАВІ ФАКТИ

«Рух 4 травня» сприяв зростанню національної самосвідомості, утворенню політичних партій та організацій лівого спрямування, що виступали за об’єднання країни, звільнення від іноземного засилля й проведення соціальних реформ. На його хвилі поширилася та досягла успіху боротьба за «нову культуру», зокрема введення до літературного споживання, близької до побутової. Це дало змогу багатьом мільйонам китайців здобути освіту. Рух призвів до радикалізації національно-визвольних процесів.

У 1919 р. на Паризькій мирній конференції було ухвалено рішення про передачу Шаньдунського півострова Японії, війська якої захопили цю територію під час Першої світової війни. Таке рішення викликало в Китаї хвилю обурення й стало приводом до розгортання антиімперіалістичної національно-визвольної боротьби. Боротьбу розпочали студенти Пекіна. 4 травня 1919 р. вони вийшли на мітинги з вимогами до уряду повернути півострів, усунути від влади прояпонських чиновників та оголосити бойкот японських товарів. Поліція розігнала демонстрантів і заарештувала їхніх лідерів. Наступного дня до студентів приєдналися учні гімназій, ліцеїв, а згодом робітники й ремісники Шанхая. «Рух 4 травня» підтримали китайські підприємці та промисловці. Він тривав понад два місяці. Урешті-решт уряд пішов на поступки: було знято з посад прояпонських чиновників, звільнено студентів, китайська делегація не підписала Версальського миру.

У 1921 р. було створено Комуністичну партію Китаю (КПК), яка вбачала в революції єдиний засіб відродження країни. Її засновником був пекінський професор Лі Дачжао. Дуже швидко КПК стала впливовою силою в містах Китаю.

2. ПЕРЕДУМОВИ РЕВОЛЮЦІЇ. Визначною подією на шляху до відновлення національної єдності й суверенітету Китаю стали події 1925—1927 рр., значною мірою інспіровані (тобто організовані, спровоковані) СРСР.

Напередодні цих подій у Китаї існували три впливові політичні сили, що боролися між собою: офіційний уряд у Пекіні, Гоміндан на чолі із Сунь Ятсеном і КПК. До того ж їм доводилося вести боротьбу з мілітаристськими угрупованнями (місцевими правителями, що узурпували владу), а також із колонізаторами.

У 1921 р. Червона армія радянської Росії, протидіючи японській агресії на Далекому Сході й борючись проти антибільшовицьких сил, оволоділа територією Зовнішньої Монголії. Тут було проголошено Монгольську Народну Республіку. Спалахнув конфлікт із китайським урядом, який вважав цю територію своєю.

У 1922 р. до Китаю відбула радянська дипломатична місія. Вона мала узгодити питання відносин з офіційним урядом у Пекіні, а також одночасно підтримати Гоміндан у боротьбі за владу. Центр Гоміндану розміщувався в Кантоні (Гуанчжоу, південь Китаю). Радянське керівництво вважало Гоміндан саме такою силою, спираючись на яку можна реалізувати ідеї світової революції в Азії.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Листівка, яку поширювали студенти під час демонстрації 4 травня 1919 р. в Пекіні

Нині Японія зажадала на мирній конференції відторгнення Циндао і права контролю над Шаньдуном і досягла в цьому успіху. Її перемога — це наша поразка. Передача Японії прав у Шаньдуні підриває суверенітет Китаю, що веде країну до загибелі. Тому ми, студенти, організовано прямуємо до іноземних посольств, щоб зажадати від усіх країн підтримки, справедливості. Ми сподіваємося, що робітники, торговці та інші верстви населення піднімуться і вживатимуть заходів до скликання Національних зборів, захисту національного суверенітету й покарання національних зрадників, бо від цього залежить існування Китаю або його загибель. Усі співвітчизники нині мають засвоїти ту істину, що не можна допустити, аби народ схилив голову. Країна в небезпеці! Співвітчизники, підводьтеся!

1. Що спонукало студентів Пекінського університету до радикальних дій? 2. Які вимоги вони висували?

Після провалу переговорів у Пекіні радянська місія вирушила до Кантона, де підписала угоду із Сунь Ятсеном. Передбачалося створення незалежного Китаю, але під керівництвом Гоміндану та орієнтованого на Радянський Союз. Радянська Росія зобов’язувалася надавати фінансову та військову підтримку Гоміндану в боротьбі за владу. Із цією метою на допомогу Гоміндану було відряджено групу військових на чолі з В. Блюхером і представника Комінтерну М. Бородіна, який протягом декількох років відігравав ключову роль у відносинах між КПК і Гомінданом.

Пекінський уряд погодився укласти угоду із СРСР про взаємне визнання та збереження контролю з боку Радянського Союзу над Китайсько-Східною залізницею (КСЗ) та Зовнішньою Монголією.

У 1923 р. за рекомендацією Комінтерну в Гуанчжоу було утворено уряд із представників Гоміндану і КПК та спільну армію. Очолив уряд Сунь Ятсен. Однак напередодні революційних подій 1925 р. він помер.

3. НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1925—1927 рр. ОБ’ЄДНАННЯ КИТАЮ. Поштовхом до революційних подій став розстріл англійськими поліцейськими мирної демонстрації текстильників у Шанхаї, яка проходила під гаслом вигнання з країни колонізаторів. 30 травня 1925 р. на знак протесту в Шанхаї спалахнуло повстання, підтримане всіма верствами суспільства. Потужний страйковий «рух 30 травня», що охопив 500 тис. робітників міста, проходив під гаслом: «Проженемо заморських чортів!». Це було стихійне патріотичне піднесення, яке дало поштовх до початку національної революції. Метою революції було відновлення суверенітету Китаю, ліквідація мілітаристських угруповань, об’єднання країни, проведення соціально-економічних перетворень для модернізації Китаю.

Особливістю революції стало те, що в ній переплелися боротьба з імперіалістичними державами, гостра боротьба за владу, виступи різних прошарків населення за свої права і селянська війна.

Скориставшись антиімперіалістичним піднесенням, уряд у Гуанчжоу оголосив себе національним і розпочав боротьбу за об’єднання Китаю. Головнокомандувачем армії Гоміндану став Чан Кайші. У жовтні—грудні 1925 р. війська під його керівництвом оволоділи провінцією Гуандун, що укріпило базу революційного руху. У липні 1926 р. його армія розпочала Північний похід, план якого розробив радянський радник В. Блюхер.

НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ В КИТАЇ 1925—1927 рр.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

З інтерв’ю Чан Кайші шанхайській газеті (14 грудня 1927 р.)

Тепер ми маємо твердо встановити напрямок наших зовнішніх відносин. Нині консульства радянської Росії повсюди є органами Комуністичної партії. Моя позиція зводиться ось до чого: на майбутнє до завершення успіхів національного руху необхідно розірвати дипломатичні відносини із СРСР і відновити їх лише після успіху нашої справи в Китаї. Якщо раніше ми стояли за союз із СРСР, то нині є противниками такого союзу. Моє переконання полягає в тому, що ми маємо не тільки розірвати із СРСР, але й об’єднатися з іншими державами в боротьбі проти комуністичних партій. Гуандунський переворот — лише початок. Усі кола китайського суспільства мають об’єднатися для повалення комунізму.

1. Чим були викликані зміни в зовнішній політиці Чан Кайші? 2. На союз із якими державами він розраховував?

Чан Кайші. Плакат 1930 р.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Чан Кайші (1887—1975) народився в провінції Китаю Чжецзян у багатій родині. Чан Кайші вирішив присвятити себе професії військового і в 1905 р. вирушив до Токіо. У Японії Чан Кайші долучився до «Китайської революційної ліги» Сунь Ятсена. Із цього часу почалася його революційна діяльність. Проте Сіньхайська революція 1911—1913 рр. призвела до розвалу Китаю. Винятком став південь, де діяв уряд Сунь Ятсена. Організована ним партія Гоміндан домагалася об’єднання країни, її незалежності, встановлення конституційного ладу й наділення селян землею. У серпні 1923 р. генерал Чан Кайші на чолі делегації виїхав до Москви, де його завірили в підтримці. До Китаю вирушили радянські військові й політичні діячі. Повернувшись до Китаю, Чан Кайші намагався не втручатися в політичні суперечки, зосередивши свою увагу на військовому будівництві. Можливо, саме ця обставина допомогла йому очолити Гоміндан після смерті Сунь Ятсена.

Унаслідок бойових дій війська Чан Кайші восени 1926 р. взяли Ухань, у лютому 1927 р. — Нанкін, у березні того ж року — Шанхай. Чан Кайші переніс столицю до Нанкіна та створив національний уряд, який підтримали деякі мілітаристські об’єднання Півночі. Північний похід приніс честолюбному маршалу (із 1928 р. — генералісимус) світову славу. Він та його прихильники вважали, що мети досягнуто і слід узятися за реформи. Проте КПК наполягала на тому, що революцію треба продовжити і стати на шлях соціалістичного будівництва. У революційному таборі стався розкол.

Чан Кайші, який мав авторитет, але був обтяжений відносинами із КПК, що робило його маріонеткою СРСР, вдався до рішучих дій. У квітні 1927 р. він влаштував масові розстріли комуністів у Шанхаї, тобто здійснив переворот, установивши особисту владу.

Так Чан Кайші зміг об’єднати Китай під своєю зверхністю. Спроба комуністів підняти повстання (повстання «осіннього врожаю») в Наньгуні зазнала невдачі. Після цього дипломатичні зв’язки між СРСР і Китаєм було розірвано. КПК стала на шлях партизанської боротьби проти Гоміндану. Спалахнула громадянська війна, яка з перервами тривала до початку 1950-х рр.

4. ВНУТРІШНЯ І ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ГОМІНДАНУ. Наприкінці 1928 р. Центральний виконавчий комітет Гоміндану прийняв офіційне рішення про завершення воєнного етапу революції та початок політичних перетворень. Центром своєї соціально-економічної політики він зробив подальше зміцнення державного сектору економіки. Уряд узяв під свій контроль фінансову систему країни — банки, страхові товариства, податкові та митні надходження, створив механізм державного контролю над системою планування економічного розвитку. Водночас держава підтримувала приватні інвестиції. Домінуючим залишався державний сектор. Така економічна політика, орієнтована на обмеження привілеїв іноземного капіталу, сприяла розвитку місцевого капіталу і, відповідно, зменшенню залежності Китаю.

Керівники Гоміндану прийняли закони про працю, створили систему офіційних державних профспілок, установили мінімальний рівень заробітної плати. Було прийнято й низку інших законів, які гарантували певні права громадян, а особливо права власності, що сприяло розвитку приватного підприємництва. У 1930 р. було прийнято аграрний закон. Він обмежував розміри орендної плати, встановлював межі земельних володінь, захищав права орендарів. Цей закон був покликаний загасити соціальні конфлікти на селі. Значного ефекту реформи не мали, хоч і забезпечили відносну стабільність.

За часів Гоміндану в Китаї домінувала традиційна китайська система управління господарством, за якої держава виступала верховним власником і вищим суб’єктом влади.

Головною метою зовнішньої політики Гоміндан вважав скасування нерівноправних угод із великими державами. Уже в 1928 р. уряд Нанкіна оголосив про відновлення митної автономії. У той самий час було ліквідовано внутрішні митні кордони. Завдяки переговорам Китаю було передано 20 із 33 концесій. Однак усі спроби отримати закордонні позики для реконструкції країни закінчилися провалом.

Мао Цзедун під час «Великого походу»

Зовнішньополітичне становище Китаю погіршилося після агресії Японії в Маньчжурії. Усі зусилля китайського керівництва отримати допомогу від держав Заходу в боротьбі проти Японії успіху не мали. Тоді Чан Кайші в 1935—1936 рр. знову звернувся по допомогу до СРСР.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Під час переговорів 1937 р. між КПК і Гомінданом було досягнуто домовленості про припинення бойових дій один проти одного. КПК зобов’язувалася перетворити ради на органи демократичної влади, а Червону армію — на військові з’єднання Народно-революційної армії, припинити конфіскацію земель у землевласників і передачу її селянам.

Основний тягар боротьби проти японської агресії взяла на себе 3-мільйонна армія Чан Кайші. Його уряд став основним, хто отримував американську й радянську допомогу. СРСР і США надали кредити, бойову техніку, радників.

5. ПРОТИСТОЯННЯ МІЖ КПК І ГОМІНДАНОМ. Після погрому 1927 р. комуністи зберегли свій вплив у багатьох регіонах країни, утворивши радянські райони й здійснюючи в них експерименти з побудови комуністичного суспільства. Завдяки цьому вдалося сформувати провідні ідеї китайських комуністів: революція в Китаї буде переважно селянською та матиме форму партизанської боротьби.

У 1930—1934 рр. армія Чан Кайші здійснила п’ять походів проти радянських районів, утворених комуністами, і розгромила їх. Радником армії Гоміндану під час цих операцій був німецький генерал. Рух за встановлення радянської влади в Китаї зазнав поразки, але не був знищений.

У 1931 р. КПК очолив Мао Цзедун, який усунув від керівництва пекінських інтелектуалів. Він мав селянське походження, і тому був більш зрозумілим для народу. Мао говорив прості речі: треба дати землю селянам; усі, хто його підтримають, будуть нагороджені, а злочинці й зрадники покарані. Під його керівництвом у 1934—1935 рр. 100-тисячна партизанська армія здійснила «Великий похід» (пройшла з боями 12 тис. км). Вона перебазувалася до Північного Китаю — ближче до СРСР і фронту, який утворився після окупації Японією Маньчжурії. Тут було утворено Особливий прикордонний район, який став базою для подальшого відновлення й розгортання комуністичного руху.

Агресія Японії та тиск СРСР змусили КПК і Гоміндан у квітні 1937 р. знову об’єднати сили.

Проте дії китайської армії не можна було назвати успішними. До 1939 р. весь Східний Китай — від Маньчжурії до в’єтнамського кордону — окупувала Японія. Чан Кайші при цьому кожного слушного моменту намагався завдати удару своєму «союзнику» — комуністам, у яких він убачав головних суперників у боротьбі за владу. Невдачі Гоміндану підвищувати авторитет комуністів, які досить послідовно та успішно вели боротьбу проти японців у контрольованих ними районах Північного Китаю. До того ж ці райони стали своєрідним полігоном для здійснення перетворень, спрямованих на покращення життя селян, які були основною соціальною базою КПК. У той самий час на контрольованій Гомінданом території селянство зазнавало всіляких утисків від землевласників.

Наприкінці війни КПК стала масовою селянською партією, яка мала значні військові сили. Це дало їй змогу розпочати боротьбу за владу, що завершилася її перемогою.

«Шматочок за шматочком». Карикатура на японський мілітаризм та експансію. 1937 р.

• У 1920—1930-ті рр. народу Китаю довелося вирішувати ті завдання, із якими не змогла впоратися Сіньхайська революція: ліквідацію напівколоніальної залежності, здійснення модернізації країни. За це взялася партія Гоміндан, яка здійснила національну революцію 1925—1927 рр.

• Проте Гоміндан так і не виконав поставлених завдань. Значною мірою це було зумовлено агресією Японії та громадянською війною, що спалахнула між Гомінданом та КПК.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Чи брав Китай участь у Першій світовій війні? 2. Що стало поштовхом до виникнення «руху 4 травня»? 3. Кого в Китаї називали «мілітаристами»? 4. У якому році між Гомінданом і СРСР був укладений союз? 5. У якому році Японія захопила Маньчжурію? Як називалася маріонеткова держава, утворена Японією на загарбаній території? 6. У якому році розпочалася японо-китайська війна? 7. Що примусило Гоміндан і КПК у 1937 р. припинити відкриту збройну боротьбу та об’єднати свої сили?

8. Якими були результати «руху 4 травня»? 9. Який вплив мав Радянський Союз на розвиток подій у Китаї? 10. Як можна оцінити події в Китаї в 1925—1927 рр.? Чому саме так? 11. Охарактеризуйте політику Чан Кайші щодо комуністів. 12. Якою була мета реформ Чан Кайші? 13. Із якою метою КПК здійснила «Великий похід»? 14. Як вплинула агресія Японії на відносини між КПК і Гомінданом?

15. Якими були особливості економічної політики Гоміндану? Складіть тези. 16. Порівняйте аграрні перетворення Гоміндану і КПК. 17. Об’єднайтеся в групи та складіть хронологію подій історії Китаю 1920—1930-х рр.

18. Чому національна революція 1925—1927 рр. у Китаї призвела до громадянської війни? Дайте розгорнуту відповідь. 19. Підготуйте презентацію на тему «Протистояння між Гомінданом і КПК в 1920—1930-ті рр.».