Біография Марії Монтессорі

“У ніжних материнських обіймах Марії Монтессорі помістилося все світове дитинство – така велика була її любов до дітей. І нехай мрії її здійснилися в повному обсязі, і людство в цілому краще не стало, але тим більш людяним виглядають її турботи про нього”

“Мільйон поцілунків для Марії Монтессорі”

Видатний італійський вчений, лікар-антрополог, філософ, психіатр і психолог, педагог-гуманіст Марія Монтессорі (31. 08. 1870 – 06. 05. 1952) здобула світову популярність завдяки своїй унікальній і дієвій системі виховання і навчання маленьких дітей.
Феномен педагогіки Монтессорі полягає в її безмежній вірі в природу дитини, в її прагненні виключити будь-який авторитарний тиск на людину, яка розвивається.

31 серпня 1870 року

Народилася Марія Монтессорі. Про дитинство Марії відомо не так вже й багато. Вона була єдиною дитиною Алессандро і Рейнільде Монтессорі. Її батько – високопоставлений державний чиновник – і мати (вона походила з найстарішого італійського роду Стопані, в якому було чимало вчених) робили все, щоб дівчинка могла реалізувати себе як особистість. У наш час таке бажання здається логічним і зрозумілим, але в суворій католицькій Італії XIX століття воно не відповідало традиційному положенню жінки.

1892 рік

З 12 років Марія мріяла вчитися в гімназії, в яку дівчат не брали. Однак її наполегливість допомогла їй подолати всі перепони: в 1892 році Марію прийняли в технічну школу для юнаків. Саме тоді Марія вирішила, що зробить все від неї залежне, щоб перешкодити придушенню особистості учня.

1896 рік

Марія Монтессорі закінчила медичний факультет, знову зробивши неможливе і ставши першою жінкою-лікарем в Італії. Після випуску Марія почала працювати асистенткою лікаря в клініці університету. Тоді й відбулася її перша зустріч з розумово відсталими дітьми. Ці діти жили в порожній кімнаті, без іграшок і книжок, ніхто не грав і практично не говорив з ними. Уражена до глибини душі, дівчина вирішила присвятити себе лікуванню і навчанню цих дітей.

1900 рік

Марія стає головою щойно відкритої ортофренічної школи – першого навчального закладу в Європі для дітей з відхиленнями у розвитку. Її маленькі пацієнти погано говорять, тому Монтессорі розробляє спеціальні вправи для тренування дрібної моторики пальців – там є нервові закінчення, які стимулюють центри в корі головного мозку, що відповідають за мову. Але діти не тільки погано говорять, але і погано розуміють пояснення. Тоді Марія розробляє спеціальні посібники та ігри, завдяки яким її учні можуть вивчати навколишній світ за допомогою власного сенсорного досвіду, тобто за допомогою органів почуттів. Так стали з’являтися унікальні дидактичні посібники Марії Монтессорі.

Уявіть собі здивування вчителів, батьків, самої Марії, коли через деякий час з’ясувалося, що розумово відсталі діти навчилися читати, писати і рахувати раніше своїх нормально розвинених однолітків зі звичайної школи!

6 січня 1907 року

В одному з бідних кварталів Риму відкривається перший Будинок дитини, директором якого стала Марія Монтессорі. Робота педагогів в цьому Будинку будується за принципами, запропонованими Марією Монтессорі. Будинок дитини був влаштований і обладнаний таким чином, щоб дітям різного віку було затишно і зручно в ньому.

Для занять Марія замовляє спеціальні дидактичні матеріали, розроблені нею для здорових дітей. В процесі роботи Марія помічає, що доброзичлива атмосфера добре позначається на дітях: вони із задоволенням займаються, жваво цікавляться предметами навколо, у них формується позитивна соціальна поведінка.

1909 рік

Метод Монтессорі активно впроваджується в життя. Відкриваються курси з Монтессорі-педагогіки. До Марії приїжджають педагоги з різних країн: Англії, Франції, Іспанії … Треба сказати, що в дореволюційній Росії за системою Монтессорі працювало багато дитячих садків і особливих груп раннього розвитку. Ці сади і школи вижили в самі голодні роки і були закриті в кінці 20-х років ХХ століття.

Марія Монтессорі – хто вона?

Ця жінка до цього дня залишається гордістю Італії. Її портрет надрукований на італійських лірах, а ім´я тричі зустрічалося в списках, поданих на Нобелівську премію. Можна по пальцях перерахувати педагогічні університети в світі, де не ведуться спецкурси по педагогіці, названій в її честь. Вона присвятила себе служінню дітям, пристрасно відстоюючи їх права на вільний, природній розвиток. Тисячі вчителів, яких надихнули ідеї Марії Монтессорі, стали прихильниками гуманістичного реформування школи. Проте життя Монтессорі було оточене ореолом суперечливої загадковості.

Марія Монтессорі народилася 31 серпня, коли діти в Росії і в деяких інших країнах світу укладають в шкільні ранці зошити, готуючись до нового навчального року. Невимовною зухвалістю для жінки в тодішній Італії було поступити на медичний факультет Римського університету — лікарями ставали тільки чоловіки. Марія Монтессорі стала студенткою і через два роки отримала право вивчати не тільки природознавство, фізику і математику, але і безпосередньо медицину. Їй було 26 років. Вона стала першою в Італії жінкою-лікарем.

Ще під час навчання в університеті Монтессорі активно виступала за соціальні права жінок, шукала державної підтримки соціальним програмам, пов´язаним з жінками і дітьми, і стала одним з лідерів руху за рівноправ´я жінок. Її вибрали делегатом Міжнародного конгресу жінок у Берліні. Мова Марії Монтессорі на цьому конгресі була пройнята такою жвавістю, критичністю і вражаючою для молодої жінки компетентністю, а сама вона на трибуні була така чарівна, що учасники конгресу довго і натхненно аплодували їй. Її запам´ятали. До неї прийшла перша популярність.

Повернувшися до Риму, Марія почала працювати асистенткою лікаря в університетській клініці. Їй не раз доводилося спостерігати лікування дітей з обмеженими розумовими можливостями. Ці діти були ізольовані від світу і представлялися їй маленькими полоненими. Ні про які іграшки або книжки не могло бути й мови. Одного разу Марія відмітила, як після обіду діти знайшли кірку хліба і розминали її. Кірка була їх єдиною іграшкою. Інших предметів для занять у дітей не було.

Марія Монтессорі звернула увагу на те, яким важливим для розвитку дитини є оточуюче середовище. Але формування розвиваючого середовища не відносилося до області медицини.

Вона почала вивчати роботи французьких психологів Ітарда і Сегена. Ітард був знаменитий як вчитель «дикуна з Аверона» — дикого хлопчика, який виріс, як звір, у лісах Аверона. Ітард намагався навчити його мислити, збудити хоч проблиски інтелекту. Учні Ітарда і Сегена були розумово відсталими дітьми. І, щоб успішно працювати з ними, учені придумали багатий матеріал для вправ з сенсомоторики. Але за допомогою цих матеріалів можна було лише діагностувати розвиток дитини. Вони не були пристосовані для практичної роботи. Проте ці «психологічні знаряддя» виявилися такими досконалими, що ними і до цього дня успішно користуються психологи всього світу, і навряд чи кому з фахівців треба сьогодні пояснювати, що таке «дошки або рамки Сегена». Для Марії Монтессорі вивчення робіт Ітарда і Сегена було відповіддю на запитання, чим вона займатиметься надалі. Вона переклала книги Ітарда і Сегена італійською мовою, переписуючи їх від руки, «щоб, — як вона писала, — я могла зважити і осягнути сенс кожного слова і не тільки зрозуміти значення, але і відчути сам дух автора».

Настав час, коли Марія Монтессорі зрозуміла, що проблеми розумово відсталих дітей — це не тільки медичні проблеми, але і (а часто і перш за все) педагогічні. Треба вчитися працювати з такими дітьми не в лікарні, а в школі. Ці ідеї на ті часи були абсолютно крамольними, вони спричиняли за собою не тільки перебудову суспільної свідомості у відношенні до дітей з обмеженими можливостями, але і зміну устрою життю будь-якої традиційної школи. Марія Монтессорі в своїх роздумах ризикнула поставити фігуру Дитини з її єдиним і неповторним життям, чи хвору, здорову, — будь-яку, у центр всесвіту. Вона почала спостерігати і вивчати це життя в кожному окремому прояві, в той же час зачитуючись працями з психології і антропології. На той час в Римському університеті вже декілька років існував інститут експериментальної психології, де Марія Монтессорі почала вести свої наукові дослідження.

Тут вона познайомилася з батьком своєї майбутньої дитини. Вони працювали разом, були колегами і любили один одного. Але брак не відбувся. Марія боялася засудження католицької церкви, і коли у неї в 1898 році народився син, вона майже відразу відправила його з нянею в село поблизу Риму. Маріо виріс без матері в робочій сім´ї, вчився в інтернаті і довгий час нічого про неї не знав. Іронія долі — Монтессорі мала дитину і приховувала це, але все своє життя віддавала чужим дітям. Вперше вони зустрілися, коли Маріо був вже молодим чоловіком. Спочатку Маріо сказали, що він племінник цієї незнайомої пані. Пізніше він згадував, що пані здалася йому доброю і привітною. Тоді йому пояснили, що Марія Монтессорі — його мати. Це була мить щасливого потрясіння. З тих пір до кінця життя вони залишалися разом.

Коли весною 1900 року Ліга жінок Італії відкрила в Римі школу, Монтессорі погодилася стати її директором. Їй дали лише три місяці. Вона вперше спробувала створити для дітей з обмеженими можливостями спеціальне розвиваюче середовище. Через три місяці комісія з представників міністерства освіти, членів Ліги і міської ради подарувала з підведенням підсумків її роботи. Спочатку був короткий виступ самої Монтессорі, потім вчителі школи відповідали на запитання, і, нарешті, діти показали те, чому вони навчилися за такий короткий час. Результати були приголомшуючі. Школа і праця її педагогів на чолі з директором були справедливо оцінені дуже високо.