Музикант Ігор Сорін: коротка біографія, особисте життя, творчість і цікаві факти

Незважаючи на те, що Ігор Сорін, біографія якого коротка, майже двадцять років тому покинув цей світ, про нього донині згадують і шанують його талант. Тому шанувальники видатного співака цікавляться подробицями і секретами його особистого життя, які були приховані від фанатів.

• Біографія Ігоря Соріна: початок
• Навчання
• Початок творчої кар’єри Ігоря Соріна
• Цікаві факти з життя Ігоря Соріна
• Особисте життя Ігоря Соріна
• Мама Ігоря Соріна: біографія та особисте життя
• Група «Іванушки Інтернешнл» у житті Ігоря Соріна
• Таємниці трагічної смерті Ігоря Соріна

Біографія Ігоря Соріна: початок

Народився співак 10 листопада 1969 року в місті Москві. З’явився на світ у рік Півня, за знаком зодіаку – Скорпіон.

З раннього дитинства Ігор Сорін, біографія якого підтверджує даний факт, мав талант до співу. Його інтереси в дитинстві і юності були різноманітні і багатогранні. Він весь час намагався знайти для себе творче заняття або захоплення.

Практично все своє життя юнак жив у Москві. Саме в цьому місті він і вступив до школи, з якої стартував початок його творчої кар’єри.

Така коротка біографія Ігоря Соріна, соліста «Іванушек». Насправді ж про його життя і творчі злети і падіння відомо набагато більше. Кожен, хто цінував і цінує творчість музиканта, співака і артиста, який рано покинув цей світ, повинен знати життєвий шлях свого кумира.

Навчання

Шкільні роки Ігоря Соріна, біографія якого коротка і трагічна, пройшли в школі № 841, де і був даний перший поштовх до його творчості. Цікавим фактом з біографії Соріна Ігоря Володимировича є те, що в роки навчання він пройшов величезний конкурс на роль Тома Сойєра. Однак практично перед початком зйомок головного героя замінили. Реакція Ігоря Соріна була несподіваною: хлопчик зістрибнув з другого поверху прямо на очах у знімальної групи. Ігор настільки був щасливий, коли йому дали головну роль, що просто не зміг спокійно відреагувати на такі зміни. Режисер фільму, щоб якось заспокоїти дитину, дав їй другорядну роль Джо Гарпера.

Протягом довгих років біографія Ігоря Соріна («Іванушки») не радувала появою актора в центральних ролях. Постійно йому діставалися другорядні персонажі. Або доля озвучування чужих ролей.

Закінчивши вісім класів школи, Ігор Сорін вступив до технікуму. У нього було бажання отримати хоч якусь освіту, перш ніж віддати борг батьківщині на службі в армії. Проте в збройні сили актора і співака так і не взяли, так як у нього була виявлена виразка. За час навчання в професійно-технічному училищі Ігор організував власний музичний гурт. Він був помічений і запрошений на вокал у театр. Але і цього разу талант Ігоря не був оцінений гідно, він був всього лише помічником, який частіше займався прибиранням сцени.

Після технікуму співак Ігор Сорін, біографія якого досить трагічна і на перших порах не дуже успішна, вступив до Гнесинського училища на вокальне відділення. Однак на третьому курсі він покинув навчальний заклад, оскільки йому запропонували роль у мюзиклі «Метро», з яким актор і вся творча група вирушили в тур Америкою. На жаль, Ігор не отримав такого очікуваного визнання і пошани.

Початок творчої кар’єри Ігоря Соріна

Солістом групи «Іванушки Інтернешнл» Ігор Сорін, біографія якого розглядається в статті, став у 1995 році. Протягом трьох років творчість «Іванушек» була на піку популярності. Але Ігор Сорін хотів ще більшої слави, тому покинув друзів по сцені і відправився у вільне плавання.

Після відходу з «Іванушек» Ігор Сорін біографію поповнив сольною кар’єрою. І знову ж таки, він не став популярним виконавцем і не отримав великого визнання від шанувальників.

Цікаві факти з життя Ігоря Соріна

• Вже після відходу з життя в пам’ять Ігоря Соріна було написано кілька книг, автором і редактором яких став батько покійного.
• На честь Ігоря в продюсерському центрі через рік після відходу з життя соліста «Іванушек» був випущений альбом під назвою «Фрагменти з життя», присвячений його пам’яті.
• Також посмертно вийшла пісня, слова до якої написав Ігор Сорін. Назва твору «Розумієш».
• Популярний рок-гурт «Агата Крісті» в пам’ять про співака записав пісню «Вони літають».
• Соліст гурту «Многоточие» також написав вірші в пам’ять про Ігоря Соріна.

Ці факти підтверджують, що життя соліста і актора пройшло не марно. Донині Ігоря пам’ятають і сумують за ним.

Особисте життя Ігоря Соріна

Під час навчання в Гнесинському училищі Ігор Сорін був у стосунках зі співачкою та актрисою Валентиною Смирновою. У зв’язку з довгою розлукою, яка сталася через те, що Ігор поїхав на гастролі в Америку, союз розпався. Як говорила пізніше Валентина Смирнова, перебування на відстані розставило всі крапки над «і». Продовжувати стосунки більше не було сенсу, хоча теплі почуття не покидали актрису ще довгий час.

Наступні стосунки були також з ученицею Гнесинського училища. Звали обраницю Олександра Чернікова. Пара зустрічалася з 1994 року до останніх днів життя співака і актора.

Мама Ігоря Соріна: біографія та особисте життя

Ігор Сорін ріс у хорошій і дружній родині. Мама працювала педагогом, а тато інженером. Також батько захоплювався твором віршів і малюванням. Стрес після загибелі сина був настільки сильний, що настільки міцні узи розпалися, і батько пішов від матері Ігоря Соріна в найскладніший період їхнього життя.

За чутками, він пов’язав свою долю з молодою прихильницею, яка душі не чаяла у творчості «Іванушок». Батько не встиг моргнути оком, як юна кохана вже чекала дитину. Через невеликий проміжок часу в новій родині народився другий хлопчик.

Мати, звичайно ж, не могла повірити в таку біду. Син трагічно загинув, не доживши навіть до тридцяти років, а чоловік у такий складний період життя, після 30 років спільного шлюбу, пішов до молодої дівчини і одружився з нею.

Проте Світлана Олександрівна (так звуть маму Ігоря Соріна), змогла пережити трагедію, впоралася з душевним хвилюванням і навіть пробачила колишнього чоловіка. На сьогоднішній день вони разом відвідують могилу сина, і Світлана Олександрівна навіть підбадьорює чоловіка, який кинув її. Постійно нагадує, що йому потрібно жити заради своїх маленьких синів, які народилися від другого шлюбу.

Група «Іванушки Інтернешнл» у житті Ігоря Соріна

Творча кар’єра, пов’язана з групою «Іванушки», тривала всього три роки. Незважаючи на приголомшливу популярність і море фанатів, Ігор вирішив піти. Досі не відома точна причина відходу Соріна з творчої групи. Напевно, вона ніколи вже не стане оприлюдненою, пішовши разом з Ігорем.

Проте є одне стійке припущення, яке вважається найреальнішим на сьогоднішній день. Ігорю Соріну просто стало тісно в оточенні ще двох не менш талановитих учасників «Іванушек». Тому соліст вирішив почати сольну кар’єру. Ця версія донині вважається найбільш правдивою.

Таємниці трагічної смерті Ігоря Соріна

Покинув цей світ Ігор Сорін у 28 років. Смерть настала 4 вересня 1998 року після падіння з висоти 6 поверху, де розташовувалася творча студія співака. Існує безліч версій загибелі знаменитості. Деякі з них свідчать, що Ігор Сорін («» Іванушки «»), біографія якого докладно описана в пресі, повинен був велику суму певному бандитському угрупованню. Звідси з’явилися припущення, що нещасний випадок був інсценований. До того ж, коли Ігор потрапив до лікарні, у нього було виявлено два переломи шийного хребця. Мати вважає, що Ігорю зламали шию і просто викинули з балкона. Проте дана версія не була підтверджена, тому що на тілі не було жодного синця, які могли б говорити про насильство.

Офіційною версією як і раніше залишається самогубство. 1 вересня, рано вранці, Ігор Сорін вийшов покурити на балкон, після чого був виявлений з численними травмами під вікнами будівлі. Доставлений в лікарню після падіння, Ігор Сорін був ще живий. Йому зробили складну операцію, і співак навіть прийшов до тями. Проте 4 вересня серце молодої людини зупинилося назавжди.

Коротке життя Ігоря Соріна залишило свій слід на цій землі. Творчим людям, які пішли з життя, важливо, щоб їх пам’ятали навіть тоді, коли їхнє існування на цій землі завершилося. Шанувальники відвідують могилу кумира на Кузьмінському кладовищі Москви.

Сорока – легендарний націоналіст, що організував ОУН у Сибіру

Вперше він потрапив до радянських таборів ще у 1940 році, а перед цим як один з керівників Організації українських націоналістів сидів у польській в’язниці.

Він написав гімн найвідомішого “Кенгірського повстання” ГУЛАГу й організовував навчання ув’язнених.

Після двадцяти років неволі спецслужби спеціально возили його з ув’язнення у Київ та Львів для каяття, але Сорока вибрав повернення у табір.

“Кожний нарід може лише тоді духовно і фізично розвиватись і рости, якщо його громадяни користуються повною свободою совісті, думки, слова та зібрань”, – заявив Михайло Сорока на суді у 1952 році.

Тоді його звинуватили в організації підпільної мережі серед в’язнів і засудили до розстрілу, який згодом замінили на нові 25 років.

Сороку відправили на крайній схід – у Магадан, – проте попередньо організована ним ОУН продовжувала діяти у таборах на півночі Росії.

Перше завдання: психологічна підтримка політв’язнів

Після закінчення Другої світової в Україні та Литві продовжувалася війна партизанська. Саме з цих країн прибувало найбільше політв’язнів до радянських концтаборів.

Спочатку вони відбували покарання разом із кримінальниками, які часто били, знущалися, вбивали. Для захисту і психологічної підтримки політв’язнів Михайло Сорока задумав “ОУН-Північ”.

Автор фото, Фото з родинного архіву / Олексій Бухало

“Він був першим, хто дав мені деяку матеріальну поміч і, найважніше, морально поставив мене на ноги. З прибуттям у Воркуту я бачив себе лише в обірваному одязі, примірянім зовсім не на мене, голодного, опухлого, безсилого і без усякої матеріальної та моральної підтримки”, – згадував Андрій Білинський.

Ув’язнені часто думали про суїцид. У відповідь Михайло Сорока вчив боротися за своє життя і свій народ. Він шукав однодумців у сусідніх таборах та закликав їх допомагати іншим.

“ОУН-Північ” у війні між США та СРСР

Наприкінці 1940-их років ширилися чутки про напад США на СРСР. Подейкували, що в’язнів, аби не здалися, будуть розстрілювати, як це робили під час наступу нацистів.

Тому в’язні таборів Воркути, Інти, Норильська обмірковували дії на випадок війни. Зокрема евакуацію запланували через море на півночі, адже Печорську залізничну магістраль – єдине сполучення з центральною частиною СРСР, могли підірвати.

Захисту потребували продуктові склади, – їх могли пограбувати кримінальники.

Таким чином в’язні окреслили першочергові завдання для “ОУН-Північ”: з’ясувати місце розташування складів, радіостанції, пошти-телеграфу; налагодити зв’язок між таборами, впливати на настрої ув’язнених; організувати розвідувальну роботу, щоб визначити сили й розміщення військ МВС.

Михайло Сорока також керував встановленням комунікації з політв’язнями інших національностей.

Найперше відгукнулися латвійці, литовці та естонці, а німці пообіцяли повну підтримку, настільки їм сподобалася ідеї “ОУН-Північ”, – згадує Андрій Білинський.

Автор фото, Фото з родинного архіву / Олексій Бухало

Однак співпраця з поляками не вдалася, а у росіян відрізнявся спосіб мислення: вони критикували режим, але не хотіли долучатися до дій.

Згодом напрацювали схему, згідно з якою передбачалися трійки довірених людей для кожної національності в окремому таборі: один займався загальним керівництвом, другий – внутрішньою розвідкою, а третій – налагоджував зв’язки.

Всі разом вивчали настрої в’язнів і спрямовували їх у потрібному напрямку, йдеться у дослідженні Лесі Бондарук. Підпільну мережу Воркути очолив Михайло Сорока.

“…старався нам доказати, що тюрма народів у вічній мерзлоті невдовзі розірветься, і все, що діється у нас, повинен знати світ. Мав добру пам’ять, знав, де в якому таборі є священники, адвокати, лікарі, інженери – вся наша інтелігенція, а самих таборів було більше сорока”,- згадує член “ОУН-Північ” Іван Шевчук.

Чотири місяці на волі

Михайла Сороку вислали у Воркуту на початку Другої Світової війни. Цьому, після окупації СРСР у вересні 1939 року західних областей і територій Польщі, передувало звільнення з польської тюрми та шлюб із Катериною Зарицькою у Львові.

Знайомі з гімназії вони зустрілися у капличці Станіславської (нині Івано-Франківськ) тюрми, де Михайло співав у церковному хорі, а Катерина приходила на богослужіння.

Автор фото, Фото з родинного архіву / Олексій Бухало

Табірний вечір Тараса Шевченка у 1956 році в Сибіру

Дівчина відбувала покарання за причетність до вбивства польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького, а Михайло Сорока – за діяльність і керівну роботу в Організації українських націоналістів.

Проте після чотирьох місяців подружнього життя радянська влада їх арештувала, вважаючи небезпечними всіх репресованих польською поліцією.

Катерину Зарицьку залишили у Львові, де вона у тюрмі народила сина Богдана, а Михайла Сороку засудили на 8 років таборів.

Катерина і Михайло більше ніколи не побачаться.

Засуджений до розстрілу за “ОУН-Північ”

Після відбуття покарання у сибірських таборах Воркути Михайло Сорока приїхав у Львів. Він хотів налагодити зв’язок між підпільниками в Україні та членами “ОУН-Північ” у концтаборах.

Михайлові влаштували зустріч з головою штабу УПА (яка утворилась під час його перебування у таборах) Олексою Гасиним та крайовим провідником ОУН Осипом Дяківим.

Автор фото, Фото з родинного архіву / Олексій Бухало

Агенти НКВД відстежили Сороку і заарештували.

Серед підпільників викрили мережу “ОУН-Північ”. Сороку звинуватили в організації підпільної організації і засудили до розстрілу. Вирок замінили на 25 років ув’язнення.

Гімн Кенгірського повстання

Після пересилок з одного табору в інший Михайла Сороку відправили до “Степлагу”, розташованого неподалік поселення Кенгір у Казахстані.

Тут у 1954 році сталося одне з найбільших повстань у радянських концтаборах, що тривало 42 дні – політв’язні вигнали табірну адміністрацію і організували самоуправу.

Автор фото, З родинного архіву/Олексій Бухало

Михайлові Сороці не дозволили увійти до складу керівної комісії, – оунівці оберігали лідерів від ризиків. Натомість він організував хор, яким керував.

В’язні співали “Гімн Кенгірського повстання”, слова та мелодію якого склав Сорока.

Квіти від Стуса

Агенти КДБ хотіли добитися каяття від Михайла Сороки. На початку 1960-х років його під наглядом возили у Київ, Львів і Тернопіль – влаштовували зустрічі з сином та ріднею.

У листах Катерині він описував, як йому паморочилося від парфумів та шуму вулиць, яких він не відчував 20 років.

Михайло Сорока не приймав пропозицій КДБ. Відтак ці мандрівки завершувалися поверненням у табір та численними побиттями, що підірвало його здоров’я.

У нього трапився інфаркт, після якого Сороку визнали непрацездатним. Натомість він готував лекції та реферати, які щодня читав для в’язнів після сніданку.

Це були роботи з історії, архітектури, музики, географії.

Сорока мав гарну європейську освіту – вчився у гімназії біля Праги та архітектурний факультет Празької політехніки.

Автор фото, З родинного архіву/Олексій Бухало

З сином Богданом у 1948 році

Михайло Сорока проводив літературні вечори, – найбільше із поетів любив Лесю Українку. Також організовував святкування релігійних свят.

У червні 1971 року він разом із Михайлом Горинем прогулювалися у селі Озерне Мордовського концтабору. У Михайла Сороки трапився інфаркт, він помер.

На тому місці ув’язнені любили зустрічатися.

Туди часто приходив Василь Стус, який уночі скопав землю та посадив квіти.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!