Вербна неділя: чому українці святять вербу?
З Вербної неділі, 21 квітня, для частини християн розпочинається Страсний тиждень – останній перед Великоднем. Що святкують у цей день, навіщо святять вербу (і чи тільки її) та які ще традиції супроводжують це свято? Спробуємо розібратися.
За євангелістськими описами, цього дня відбувся вхід Ісуса Христа до Єрусалима. Він в’їжджав до міста верхи на віслюку, а люди, вітаючи його, як царя, устеляли йому шлях пальмовими гілками. Саме тому в багатьох країнах світу Вербну неділю називають Пальмовою (зокрема, в англійській, італійській та нідерландській).
Там, де не ростуть пальми, це свято пов’язали з іншими рослинами або просто з цвітінням.
Традиція святити вербу є не лише в Україні. На фото – Угорщина
В Італії, наприклад, пальмові гілки замінюються оливковими, що символізують мир.
У сусідній Словенії інколи також святять оливки, ялину та лавр.
У деяких регіонах Хорватії використовують кизил, а в Чехії – горішник.
Проте найпоширенішим деревом, яке заміняє пальму на слов’янських територіях, звісно, стала верба, звідки й головна назва цього свята – Вербна неділя.
В окремих регіонах України цей день зветься Вербницею, Квітною, Цвітною, Шутковою та Бечковою неділею. Останні дві назви походять від локальних назв вербових гілочок: шутька та бечка.
Це свято пов’язують з відновленням сил природи після тривалої зими. Ймовірно тому слов’янський вибір пав на вербу. Перші котики можуть розпускатися уже в лютому, стаючи провісниками весни.
Автор фото, Getty Images
Крім того, верба швидко росте, легко розмножується та миттєво приживається. Тож у традиційній культурі молода верба, тим більше освячена, мала неабияку захисну силу.
Натомість вірили, що в сухій рослині ховається всіляка нечисть. Побоювалися вербу й через те, що вона не дає плодів та не відкидає тіні. А для носія традиційного світогляду такі ознаки сприймалися як наближеність до потойбіччя.
На польських та українських територіях побутувала легенда, що верба – нечисте дерево, бо з неї зробили цвяхи для хреста, на якому розіп’яли Ісуса. Буцімто через це її покарали безпліддям, трухлявістю й кривим стовбуром.
Східні слов’яни вірили, що чорт ховається у вербі з Водохреща до Вербної неділі. Як тільки освячуються її гілки, нечисть тікає у воду.
У цей день було поширене ритуальне биття гілками. Люди, повертаючись з ранкової служби в церкві, несли з собою вербу й били нею тих, хто лишився вдома. При цьому примовляли:
Не я б’ю, верба б’є,
За тиждень Великдень;
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля.
Вважалося, що ритуальне побиття допомагає лишатися активними, тобто живими й здоровими.
Автор фото, Getty Images
На Донеччині та в Запоріжжі побутувала примовка: “Верба б’є, не я б’ю. Не вмирай, красненького яєчка дожидай”.
Вірили, що верба – дієвий антидот від хвороб. Тому в деяких регіонах ритуальне побиття починалося з тих, хто проспав службу (тобто мав не достатньо життєвих сил, щоб піти на неї).
Дорослі били дітей, щоб ті гарно росли й не хворіли. При цьому промовляли: “Рости, як верба, будь здоровий, як вода”.
Ці гілочки також клали до купелі немовлят для захисту. З цією ж метою на Вербну неділю господарі обходили худобу та вулики, ляскаючи їх свяченими різками.
Після цього свячену вербу могли садити в городі, на полі, у садку чи десь надворі, щоб уберегти врожай. Часто вербу залишали в хліві, щоб худоба не губилася й не хворіла.
На Львівщині гілки верби називали гуся, гусята: ймовірно, через колір. Прийшовши з церкви, люди також йшли до худоби й били її різками, щоб та не хворіла.
Гусята зберігалися протягом року для захисту від грому. Коли йшла сильна злива, посвячену вербу клали на підвіконня. У більшості регіонів гілки клали до ікони, щоб уберегтися від блискавки.
Від грому, граду та болю в горлі
У метеорологічну магічність свяченої верби вірили по всій території України.
Наприклад, на Київщині й Чернігівщині казали, що вона може зупиняти град.
У Карпатах під час грози брали свячене гілля, ламали його й спалювали в грубі, щоб дим відвів грозу, а чорт не ховався в димарі.
Чому ж вербу вважали гарним оберегом саме від ударів блискавки?
Носії традиційної свідомості під час пожежі часто зверталися по допомогу до померлих предків або до тих, хто умовно перебував на межі між світами. Наприклад, вагітні, бо вважалося, що вони дводушні, близнюки (навпаки мали одну душу на двох), люди з психічними розладами (божевільні, чиї звертання Бог мав би почути швидше) тощо.
Відповідно й оберігати дім від пожежі також повинні були речі, якось пов’язані з тим світом.
Окрім того, щойно посвячену вербу їли, якщо починало боліти горло. Загалом звичай їсти бруньки верби, “щоб горло не боліло”, відомий не лише українцям, але й білорусам і росіянам з прилеглих регіонів. У деяких частинах Полісся вірили, що поїдання бруньок убереже від зубного болю й лихоманки.
Існують й інші цікаві традиції, які стосуються верби:
- на Волині минулорічну освячену гілочку не викидають, а спалюють у печі, щоб паска не згоріла;
- на Закарпатті найкрасивішу нову шутьку викладають на паску, щоб та була пухкою;
- на Житомирщині відваром зі свяченої верби мили голову.
Останній тиждень видався не з найтепліших, і цю закономірність наші предки звернули увагу вже давно. На Поліссі казали: “Прийшов Вербич – кожуха позич” або “Вербич – кожуха на плечі тербич”, бо в цей час зазвичай йдуть похолодання, дощі та сильні вітри. Таку прикмету знали й на Донеччині. Тут казали, що вербич дує.
Хочете отримувати головні новини у месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
Чому верба, а не пальма? Про традицію освячувати вербу на Квітну неділю в Україні
Щороку тисячі українців гуртуються обабіч церков, щоб освятити гілля вербового дерева. Позаяк ця традиція вже глибоко укорінилася у звичаї українців, сьогодні, у ХХІ столітті, люди схильні сприймати її як належне. Однак мало хто цікавиться історичним значенням цього архетипу.
У давнину верба була для українців сакральним образом, адже її вважали тотемним деревом. А все тому, що верба є надзвичайно витривалою, тож вислів «де не посади, там вродить» часто-густо стосується саме цієї рослини. Тож не дивно, що вербу споконвіку оспівували в народних піснях, називаючи її символом національної витривалості, родючості та приходу чогось нового з початком весни. У Галичині вербу нарікали шуткою, проте така назва аж ніяк не стосується російського відповідника, що в перекладі означає «жарт». Ця назва походить від німецького слова «шуцен», тобто оберіг.
Тим не менш, така історична значущість не пояснює релігійного контексту верби. Згідно з Євангелієм, саме за тиждень до Великодня Ісус в’їжджав до Єрусалима верхи на віслюку. Мешканці вітали спасителя, устеляючи шлях перед ним пальмовим листям. Звідси й походить так звана Пальмова неділя, яку святкують у багатьох державах світу. Втім, країни у яких не ростуть пальми пов’язали це свято з іншими весняними рослинами. Наприклад, італійці використовують гілки оливкового дерева, що символізують мир, чешці святять горішник, а хорватці – кизил.
Українці ж святять вербу, адже це дерево розквітає з приходом весни. Саме завдяки унікальному вигляду, пухнастим брунькам, вербове гілля також відоме в народі як «котики». Окрім цього, у різних регіонах України вербові букети доповнюють іншими травами та квітами, до прикладу, деревієм, м’ятою, чорнобривцями, пижмою або ж безсмертником. Львів’яни зазвичай використовували сашмит. Це вічнозелена рослина, що також зветься букшпан або мірта, є символом безсмертя.
Раніше побутувала думка, що у сухій вербі криється усіляка нечисть, адже вона не відкидала тіні та не давала плодів. Проте освячена верба, навпаки, мала для українців неабияку захисну силу. Згідно з повір’ями східних слов’ян, освячення вимивало з верби чортів, які ховалися там у період від Водохреща аж до Вербної неділі. Наділяли вербу і цілющими властивостями: легке биття вербовими гілочками вважали запорукою здоров’я та добробуту. З давніх-давен «побиття» розпочиналося з тих, хто не пішов до церкви. Таким чином, верба надавала їм сили, яких не вистачало, щоб відвідати богослужіння.
Цього року Вербну неділю українці святкуватимуть 12 квітня, рівно за тиждень до Великодня. Саме у період з 12 до 18 квітня триватиме Страсний тиждень, час дотримання строгого посту. На жаль, пандемія коронавірусу внесла свої корективи до традиційного святкування Великодня. На вулицях уже не зустрінеш усміхнених бабусь з букетом вербового гілля чи трав, що наче провісниці свята, зазвичай діляться частинкою стародавніх традицій з містянами.
Уряд просить залишатись вірян вдома. Однак такі вказівки змушують українців задуматися: «Чи бути Великодню у 2020?». Наразі розпорядження державної влади та церкви дозволяють перебувати у церковних приміщеннях групам не більше 10 осіб при дотриманні дистанції у 1,5-2 метри. Втім, церковний синод УПЦ ще не оприлюднив рішення синоду щодо правил проведення Великодніх богослужінь під час карантину. Попри можливість відвідин невеликими групами, священики закликають людей залишатися вдома та переглядати трансляції в режимі онлайн.
Декан богословського факультету Львівської православної богословської академії отець Назар Лозинський у своєму коментарі для телепорталу Твоє Місто повідомив, що принесена до церкви вербова гілочка символізує початок Великодніх свят. Тим не менш, на його думку, спільна молитва, що прославлятиме Христа у такий важкий для України час, може бути проведена і в мережі: «Я завжди в своїх проповідях наголошую, що потрібно молитися спільно, але це не означає лише в храмі, а й онлайн. Варто ще й пам’ятати, що піст має значення зовнішнє і внутрішнє. Якщо ми були вдома на свято, дивилися онлайн богослужіння, а хто не мав можливості, то з молитовника або читав духовну літературу, то це теж долучення до спільної молитви».
Насамкінець, не має значення, святитимемо ми пальму чи вербу, відвідуватимемо храм чи дивитимемося богослужіння з екранів комп’ютера. Врешті-решт, Великдень це не про місце, атрибутику чи час. Це свято душі, чистої та відкритої до Божого благословення. Саме тому молитва у колі родини, найближчих людей, може стати джерелом витримки, віри та надії на краще, яких нам так не вистачає у зв’язку з останніми трагічними подіями у світі.
Підготувала Дарина Цуканова