“Називайте нас інакше”. Країни, що змінюють назви

Вона прибула з офіційним візитом до М’янми, де упродовж двох десятиліть панував режим військової диктатури, який тепер став на шлях лібералізації.

Приїзд Клінтон мав історичне значення – він мав стати початком зближення обох країн і засвідчував підтримку США у проведенні реформ.

Була лише одна проблема – пані Клінтон змушена була бути дуже обережною, щоб під час відвідин М’янми ненароком не назвати її. М’янмою.

Автор фото, Getty Images

Річ у тім, що до 1989 року країну, куди приїхала Клінтон, увесь світ знав як Бірму. Нову назву – М’янма – затвердив військовий режим, який США вважали нелегітимним. І хоча нове найменування поступово стало приживатися у світі, низка країн – зокрема і Сполучені Штати – на найвищому рівні продовжували принципово вживати стару назву.

Помічники Клінтон розповідали, що під час того візиту вона опинилася перед непростим вибором – образити сторону, що її приймала, назвавши країну Бірмою; або відійти від державної позиції США, назвавши її М’янмою.

“Викручуватися” з такого становища пані Клінтон довелося завдяки формулюванню “ця країна”, яке вона активно вживала замість згадки назви держави.

Перейменування країн і міст часом створює не лише курйози на найвищому політичному рівні, а й звичайну плутанину для пересічних людей, які не так уважно стежать за ходом того, як інші країни змінюють свої назви.

Але там, де для одних – плутанина, для інших – відновлення історичної справедливості та розрив із минулим.

Саме таким був один із мотивів перейменування Бірми, яка понад 100 років перебувала під контролем Британії. Такими ж є і мотиви інших країн, чимало з яких і сьогодні борються за те, аби їх або їхні міста називали так, як їм видається правильним.

Не Цейлон, а Шрі-Ланка. Але чай усе одно цейлонський

Справжній бум на перейменування країн припав на другу половину минулого століття, коли у світі утворилася велика кількість нових незалежних держав, які змінювали свої назви, прощаючись із колоніальним минулим.

Серед них – Шрі-Ланка, яку світ довго знав як острів Цейлон – ще відтоді, як у 16 столітті таке ім’я йому дали португальці. Після цього Цейлон переходив під управління голландців, потім британців, але його назва лишалася незмінною.

Лише у 1970-х роках країна спершу отримала назву Республіка Шрі-Ланка, а трохи згодом стала Демократичною соціалістичною республікою Шрі-Ланка.

Аналогічні “біографії” мають десятки країн, які після здобуття незалежності рвали з колоніальною спадщиною: Зімбабве, що свого часу мала назву Південна Родезія; Малі, що колись була Французьким Суданом; Беліз – раніше Британський Гондурас; Буркіна-Фасо – колись Верхня Вольта.

Автор фото, Getty Images

Камбоджа після здобуття незалежності встигла змінити назву п’ять разів

Деякі країни змінювали назви по кілька разів: як-от Камбоджа, яка встигла побути і Кхмерською республікою, і Демократичною Кампучією, і знову Камбоджею – кожним перейменуванням сили, що приходили до влади, підкреслювали: вони відкривають нову сторінку в історії держави.

Прощання з часами колоніалізму не оминуло й назви великих міст: у 2001-му індійська Калькутта стала Колкатою, аби найменування відповідало звучанню топоніму на бенгальській мові, а не мові колонізаторів. Ще раніше Бомбей перейменували на Мумбаї, а Мадрас – одне з найбільших міст Індії – на Ченнаї.

Щоправда, зміна назв самими країнами не завжди означала, що увесь світ забуде старі – навіть коли інші держави офіційно визнавали перейменування і погоджувалися використовувати їх у публічному просторі, в повсякденному житті люди часто продовжували вживати попередні назви.

Та ж таки М’янма, хоча цю назву визнає ООН і більшість держав, для багатьох – зокрема усередині самої країни – досі лишається Бірмою, навіть через 30 років після перейменування.

А цейлонський чай і через півстоліття з часів зміни назви острова так і не стали називати шріланкійським, іронізують критики перейменувань.

Сакартвело генацвале

Прагнення до відновлення історичної справедливості та символічного розриву із минулим не пройшло й повз колишні республіки СРСР.

У січні 2021-го Литва затвердила нову назву Грузії, яку відтепер використовуватиме в офіційних документах, – Сакартвело. Саме так свою країну називають самі грузини.

У світі країну називають переважно або російським найменуванням “Грузія”, або латинським “Georgia” (Джорджія або Георгія). І якщо до латинської варіації, яка закріпилася в більшості іноземних мов, особливих претензій у грузин немає, то до російської, поширеної передусім у Східній Європі та деяких країнах Азії, є.

Назву “Грузія” країна асоціює з роками поневолення у складі Російської імперії та СРСР. Саме тому місцева влада вже тривалий час закликає інші країни відмовитися від використання цього найменування.

Автор фото, Getty Images

На тлі погіршення стосунків із Росією у 2000-х роках влада Грузії стала закликати інші держави відмовитися від вжитку назви “Грузія”

Білоруси тим часом уже майже 30 років ведуть суперечки з Росією, яка продовжує називати їхню країну не “Беларусь”, на чому наполягають вони самі, а “Белоруссия”.

Після того, як Литва погодилася узаконити нову назву Грузії, з’ясувалося, що певні претензії в білорусів є і до литовців. Лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська запропонувала владі Литви використовувати для позначення Білорусі назву Belarusià, а не Baltarùsija, як зараз.

За словами Тихановської, нинішня литовська назва її країни сприймається як калька з російської мови, що призводить до помилкової асоціації з Росією.

До боротьби за правильні назви час від часу долучаються і киргизи, яким не подобається, що їхню країну, яка після розпаду СРСР отримала назву Киргизстан, в РФ продовжують називати “Киргизия” – у цьому критики знову ж таки вбачають слідування імперським традиціям.

У росіян і для киргизів, і для білорусів, і для молдован (яким також часом не подобається російська назва “Молдавия”, а не “Молдова”) відповідь, як правило, одна: такі, мовляв, правила російської мови.

Зе Юкрейн

Україні, хоч і не довелося радикально змінювати свою назву після здобуття незалежності, зате довелося сперечатися зі світом через артикль the, який чимало політиків та діячів з англомовних країн полюбляють додавати до Ukraine.

У цьому критики вбачають конотації сприйняття України як частини Росії, а не окремої держави. Адже в англійській мові, кажуть вони, артикль the зазвичай використовується для позначення регіонів або територій, а щодо незалежних країн, як правило, не вживається.

Статистика Google Books свідчить, що форма the Ukraine дійсно була популярною в англомовних джерелах упродовж багатьох десятиліть, але із часом все ж почала поступатися Ukraine.

Автор фото, Getty Images

На вживанні форми the Ukraine ловили зокрема Дональда Трампа

The Ukraine, втім, і досі нерідко можна почути навіть від західних політиків топ-рівня – зокрема і від президента США.

Коли у 2019 році вибухнув скандал через запис розмови Дональда Трампа і Володимира Зеленського, а слово “Україна” лунало в американських ЗМІ постійно, українське посольство в США у соцмережах нагадувало своїм західним читачам: “Ukraine, not the Ukraine”.

Так само там привертали увагу до ініціативи “Kyiv not Kiev”, закликаючи міжнародні ЗМІ та компанії переходити на офіційно прийняту Україною транслітерацію назви своєї столиці.

Не Нова Зеландія, а Аутеаруа

Буває й так, що країни розмірковують про перейменування, але до конкретних рішень справа поки що не доходить.

У Новій Зеландії вже не перший рік триває суспільна дискусія про відмову від європейської назви і затвердження нової – Аутеаруа. Так назва країни звучить мовою маорі, місцевого корінного населення.

Саме слово Аутеаруа, яке означає “земля довгої білої хмари”, давно стало у Новій Зеландії загальновживаним і добре відоме усім її мешканцям як альтернативне найменування країни.

Автор фото, Getty Images

Не виключено, що Нова Зеландія рано чи пізно змінить назву на Аутеаруа. Принаймні, цю ідею вже давно обговорюють в країні

Прихильники перейменування вважають, що нова назва була б більш історично справедливою і до того ж підкреслила б унікальність країни. Вони ж пропонують обмежитися не лише зміною назви держави, а й великих міст – таких як Веллінгтон і Крайстчерч. Перший хочуть назвати Те Уангануї-а-Тара, другий – Утаутахі.

Критики ж, утім, кажуть, що для сучасного мультикультурного суспільства Нової Зеландії назва Аутеруа може виявитися не такою вже й об’єднуючою. До того ж історично вона стосується лише одного з регіонів країни, а не усієї її території.

Але окрім історичних та політичних аргументів, у тих, хто радить не поспішати з перейменуванням, є ще один – фінансовий. За їхніми оцінками, якщо підрахувати всі витрати країни, які стануть наслідком зміни назви, то назбирається чимала сума: приблизно 1 мільярд доларів.

Коли не хочеться, але треба

Перейменування країн не завжди стає наслідком великого бажання піти на такий крок – запитайте в Північної Македонії, яка ще не так давно була просто Македонією.

Якщо для інших держав зміна назви зазвичай стає способом затвердити своє розуміння історичної справедливості, то для македонців перейменування, навпаки, означало поступитися своїми принципами.

Майже 30 років за право на назву “Македонія” македонці сперечалися із Грецією, до складу якої входить однойменний регіон.

Автор фото, Getty Images

Нова назва Македонії не припала до душі ані грекам, ані македонцям. В обох країнах проти неї збиралися багатотисячні протести

Можливо, суперечка тривала б вічно, якби у Греції не було дієвого важелю тиску на сусідів: країна блокувала прагнення Македонії зі вступу до НАТО і ЄС.

Зрештою країнам вдалося досягти компромісу – два роки тому Македонія перейменувалася на Північну Македонію (Северна Македониjа).

І хоча на урядовому рівні суперечку вирішили, серед жителів обох країн таким результатом задоволені далеко не всі.

Багатотисячні протести проти нової назви проходили по обидва боки греко-македонського кордону: македонців не влаштовувало, що в назві їхньої країни з’явиться слово “Північна”, греків – що там залишиться “Македонія”.

Не плутайте нас, будь ласка

Заплутатися в розмаїтті нових назв країн не так вже й складно. І іноді держави перейменовуються саме для того, щоб уникнути плутанини. Але цим, можливо, заплутують іноземців ще більше.

Так у 2018 році з політичної карти світу зникла африканська країна Свазіленд, яку тамтешній король вирішив перейменувати.

Автор фото, Getty Images

Король Мсваті ІІІ

Чому? Бо Swaziland було аж занадто схожим на Switzerland, тобто англійську назву Швейцарії.

“Кожного разу, коли ми виїжджаємо за кордон, люди думають, що ми зі Швейцарії”, – обурювався правитель країни Мсваті ІІІ.

Але коли ти король, вирішити таку проблему не так уже й складно: Свазіленду більше немає, тепер це Есватіні.

Хто наступний

Можливо, Філіппіни. Принаймні, у 2019-му президент Родріго Дутерте заявляв, що розглядає можливість перейменування держави.

Новою назвою острівної країни може стати “Республіка Махарліка”.

Автор фото, Getty Images

Причини потенційної зміни назви усе ті ж, що й у більшості інших держав, які йшли на перейменування, – розставання з колоніальним минулим.

“Назву нашій країні дав Магеллан, подорож якого оплатив іспанський король Філіпп. Тому цей дурень і назвав її Філіппінами”, – заявляв Дутерте.

“Ці сучі діти прийшли сюди, вбивали нас, поневолили. Так, що упродовж 400 років наше малайське коріння повільно зникало. Але нічого, коли-небудь ми це змінимо”.

Може, було й не варто

Якими б не були мотиви перейменувань, іноді про них можна і пошкодувати.

У 1935 році тодішній правитель країни, яку весь світ називав Персією, наполіг, аби іноземні держави перейшли на нове найменування – Іран.

Крок здавався логічним, адже саме Іраном країну називали самі її жителі. Поступово нова назва стала приживатися і за кордоном.

Та вже незабаром багатьом стало зрозуміло: відмовившись від старого найменування, іранці, самі того не бажаючи, попрощалися і з історичними конотаціями, які несла ця назва.

Автор фото, Getty Images

Чимало іранців і сьогодні виступають за те, аби світ називав їхню країну Персією, а їх самих – персами

Персія, про яку знали в усьому світі – назва відома ще з античних часів, – перетворилася на просто ще одну близькосхідну країну, яку до того ж часто плутають з сусіднім Іраком.

Саме із цих міркувань у 1950-х Іран всерйоз розглядав можливість повернення до старої назви, але зрештою обмежився тим, що дозволив паралельне використання обох варіантів. Та було запізно: світ уже встиг звикнути до найменування “Іран”.

Про те, що Іран – це і є Персія, чимало іноземців не здогадуються й сьогодні.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш TelegramабоViber!

§ 56. Країни Східної Азії

Територія Східної Азії простяглася на тисячі кілометрів уздовж берегів Тихого океану. У цій частині Євразії розташовані Китай, Монголія, Корейська Народно-Демократична Республіка (Північна Корея) і Республіка Корея (Південна Корея), а на островах — Японія.

КИТАЙ. Китай — одна з найдавніших держав світу, історія якої налічує тисячі років. Вона займає величезну територію. Її береги омиваються морями Тихого океану.

КИТАЙ

Подорож у слово

Назва Китай походить від слова Китаї — групи монгольських племен, що жили на півночі країни. Самі китайці називають свою країну Чжунго — «Серединна держава». У багатьох інших країнах світу Китай іменують Чина — від назви царства Цінь, що існувало в Стародавньому Китаї.

Природа Китаю дуже різноманітна. Безводні пустелі на півночі й у центрі країни змінюються пишними вологими лісами на південному сході. Велика Китайська рівнина складена потужними товщами річкових наносів. На заході країни здіймаються гігантські гірські споруди — Тянь-Шань, Куньлунь, Гімалаї. На висоті понад 4500 м лежить нагір’я Тибет, оточене ще вищими гірськими хребтами. Тому Тибет слушно називають «Дахом світу», а Китай — «Піднебесною імперією».

Мал. 263. Пекін — стародавнє й водночас велике сучасне місто

Клімат на просторах величезної країни різний. На півночі й заході він — різко континентальний сухий. Там лежать великі пустелі Такла-Макан і Гобі. На сході — клімат мусонний. Навесні та восени на узбережжя налітають тайфуни. Літні мусони приносять рясні дощі. Вони переповнюють водою річки і призводять до руйнівних повеней. За часті сильні повені річку Хуанхе прозвали «горем Китаю». Для захисту від високої води уздовж русел річок збудовані земляні вали, іноді в кілька рядів.

Чи важко вивчити китайську мову

Китайська мова вважається однією з найскладніших у світі. Пишуть китайці знаками — ієрогліфами, які позначають не літери, а слова-поняття. Ще складніше навчитися читати китайською, тому що один і той самий знак може мати до 50 різних значень. Щоб прочитати книжку, треба знати 5 тис. ієрогліфів.

У країні є всі відомі корисні копалини. Поклади деяких з них надзвичайно багаті: там зосереджена половина світових запасів олова і вольфраму, третина — кам’яного вугілля, а за видобутком нафти Китай посідає п’яте місце у світі.

Китай — країна з найбільшою кількістю населення на Землі. Незважаючи на складну історію розвитку, воно доволі однорідне за етнічним складом: 93 % становлять китайці. Офіційна мова — китайська. Основна частина населення зосереджена на сході. Там розкинулися й численні міста-мільйонники, зокрема Шанхай, Пекін. Проте більшість китайців живе в сільській місцевості.

Останнім часом Китай демонструє фантастичні успіхи в розвитку господарства. Нині — це одна з провідних космічних держав світу. Китай — великомасштабний світовий виробник електроенергії. Значного розвитку набула чорна металургія: за кількістю сталі, що виплавляється, країна є одним із світових лідерів. Налагоджено й виплавлення кольорових металів: олова, вольфраму, алюмінію, міді та ін. Китай — світовий лідер з виробництва автомобілів. Машинобудівні підприємства випускають також верстати, сільськогосподарську техніку, трактори, судна, літаки. Китай — відомий у світі виробник електронної техніки, велосипедів, годинників. Країна має тисячолітній досвід із виробництва бавовняних і шовкових тканин. Традиційно високий рівень розвитку має фарфоро-фаянсова галузь.

У сільському господарстві провідна роль належить рослинництву. На півночі країни, у помірному поясі, вирощують сою, пшеницю, кукурудзу і гаолян — вид проса, зерно якого вживають у їжу. На півдні культивують рис. Це основний продукт харчування китайців. Його вирощують на ділянках, спеціально заповнених водою, — чеках. Тамтешній клімат дає змогу збирати по два-три врожаї на рік. За збором рису Китай посідає перше місце у світі. Вирощують також цукрову тростину, картоплю, арахіс, цитрусові. Великі площі відведені під бавовник і джут. Китай — батьківщина чаю, за його виробництвом країна посідає чільне місце у світі. Цікаво, що китайці надають перевагу зеленому чаю.

Рис

Рис — одна з найважливіших продовольчих культур планети з 8-тисячолітньою історією. Рисове зерно використовують для приготування їжі. Рисовою соломою вкривають дахи хатин, з неї плетуть широкополі капелюхи, взуття, килими, кошики. З китайської слово сніданок дослівно перекладається як ранній рис, обід — полуденний рис, а вечеря — пізній рис. «Спочатку подумай про рис, а потім про все інше», — кажуть на Сході.

Рисові чеки

У тваринництві Китай на першому місці у світі за поголів’ям свиней і на другому (після Індії) — за поголів’ям великої рогатої худоби. Розводять також коней, буйволів, віслюків, овець і кіз, а в Тибеті — яків. Упродовж 4 тис. років у країні розвивається шовківництво. Китай — найбільший у світі виробник натуральних шовкових тканин. За виловом риби країна так само посідає передові позиції. Традиційно збирають дикі плоди і лікарські трави, китайська народна медицина знана в усьому світі. У Китаї розвинені різні види транспорту.

Мал. 264. Виробництво шовку

Ця країна постачає в Україну машини, устаткування, метали та вироби з них, пластмаси, каучук, тканини, одяг, взуття, парасольки та інші товари. У нас Китай купує залізні, титанові, цирконієві руди, газові турбіни, масло, олію.

Великий шовковий шлях

Так називали систему караванних доріг величезної протяжності (майже 13 тис. км), яка з І ст. до н. е. і до початку XX ст. сполучала Китай з Європою. Цим шляхом з далекого Сходу на Захід доставляли спеції, папір, порцеляну, а також сувої дивовижної тканини. Легкий, і водночас міцний, шовк вважався предметом розкоші. Його використовували як прикрасу і лише згодом почали шити з нього одяг. Секрет одержання шовкової нитки, яку виділяє гусінь шовкопряда і яку китайці навчилися виготовляти ще в III тис. до н. е., відкрили лише у V ст.

ЯПОНІЯ. Це острівна країна, що розташована біля східних берегів Азії на Японських островах. Тривалий час її називали державою-самітником, оскільки острівне положення відокремлювало країну від зовнішнього світу. Така ізоляція сприяла збереженню національних традицій, проте й гальмувала економічний розвиток.

ЯПОНІЯ

Подорож у слово

Японці називають свою країну Ніппон, що перекладається як схід Сонця. Звідси походить поширена назва Японії — Країна Сонця, що сходить, або Країна вранішнього Сонця.

Природні умови цього краю не зовсім сприятливі для життя й господарської діяльності людей. Японські острови виникли на стику двох літосферних плит. Це зони високої сейсмічної активності. Тому там часто трапляються вулканічні виверження, землетруси та моретруси, що породжують цунамі. Неодноразово вони завдавали країні великої шкоди. Такі явища стали для японців звичними і невідворотними, як літня спека або мороз узимку. Вони навчилися будувати сейсмостійкі висотні будинки, а дітей змалку навчають правил поведінки під час землетрусу.

Гори займають 3/4 площі Японії. Найвища вершина — згаслий вулкан Фудзіяма. Рівнини тягнуться вузькими смугами лише вздовж узбереж.

У країні панує морський клімат. На півночі, у помірному поясі, зима холодна, з частими снігопадами і хуртовинами, на півдні, у субтропічному поясі, — м’яка. Літо спекотне й дощове. Японія лежить на шляху тайфунів. Ураганні вітри, що супроводжуються сильними зливами, спричиняють повені, які знищують посіви, завдаючи іноді більших збитків, ніж землетруси.

На Японських островах чимало невеликих бурхливих річок. Вони несудноплавні, проте мають велике енергетичне значення — на багатьох з них збудовані ГЕС. Майже вся Японія вкрита лісами, щоправда, вони істотно змінені людиною. Японці люблять природу і дбайливо її охороняють. Економічні досягнення цієї країни викликають повагу до її народу, який навчився протистояти стихії.

Японія — однонаціональна країна: 99 % населення становлять японці. Вони розмовляють мелодійною японською мовою. Аборигенами Японських островів вважаються айни — нині нечисленний народ. Країна густозаселена. Більшість населення живе в містах, найбільші з яких — Токіо, Йокогама, Осака.

РЕКОРДИ СВІТУ ЛЮДЕЙ І ПРИРОДИ

Японія — рекордсмен світу за кількістю землетрусів. Щороку їх у країні фіксують до 1,5 тис., тобто в середньому по чотири поштовхи щодня.

Своїх корисних копалин в Японії майже немає, тому більшу їх частину вона ввозить з інших країн. Натомість справжнім багатством є висока кваліфікація, дисциплінованість і дивовижна працьовитість японців.

Після поразки у Другій світовій війні господарство Японії було зруйновано. За дуже короткий період японці відродили країну і досягли таких вражаючих успіхів, що світ заговорив про японське «економічне диво». Японці скористалися не тільки своїми науковими й технічними досягненнями, вони запозичили світовий досвід та ефективно використали його у власному господарстві. Нині Японія є одним із лідерів у світовій економіці.

Сакура (японська вишня) — рослина-символ Японії

Промисловість має високий технічний рівень виробництва завдяки автоматизації, комп’ютеризації, а також використанню робототехніки. З виробництва багатьох видів продукції Японія тримає першість у світі. За відсутності своїх паливних ресурсів, електроенергію виробляють здебільшого атомні електростанції. На привізній руді та вугіллі працюють чорна і кольорова металургія. Основна особливість машинобудування — виробництво продукції високої складності. Японські автомобілі можна побачити на дорогах усього світу, а судна — на всіх океанах і морях планети. Поза конкуренцією — виробництво роботів, аудіо- та відеотехніки. У хімічній галузі переважає виробництво добрив, хімічних волокон, пластмас, фарб. Провідне місце у світі Японія посідає з виробництва шовкових і синтетичних тканин, а також паперової продукції.

Мал. 265. Міський краєвид Токіо

Сільське господарство добре розвинене. Рослинництво характеризується високою урожайністю. Основна культура — рис. Вирощують також картоплю, цукрову тростину й цукрові буряки, овочі, цитрусові. Японці розводять велику рогату худобу, свиней, птицю. З вилову риби і морепродуктів Японія посідає перше місце у світі. У країні створено густу мережу транспортних шляхів. Мостами і підводними тунелями сполучені між собою найбільші острови. Побудовано багато аеропортів і морських портів. Особливе значення мають швидкісні залізничні магістралі.

Подорож у слово

У нас узвичаїлося чимало слів та елементів японської культури. Наприклад, ікебана — мистецтво складати композиції з квітів; карате — вид беззбройного самозахисту, що ґрунтується на ударах рукою або ногою по найуразливіших місцях тіла людини; ніндзя — розвідники, які майстерно володіли різними видами рукопашної боротьби та вміли долати будь-які перешкоди.

Японія постачає в Україну легкові автомобілі та інші транспортні засоби, шини й покришки, трансформатори. А з України ввозить зерно кукурудзи, залізну руду, метали.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ

• Китай — найбільша за кількістю населення держава світу, яка володіє величезними запасами природних ресурсів і стрімко розвиває господарство.

• Японія — острівна країна з бідними природними ресурсами, але високорозвиненою економікою, яка належить до сімки найбільш розвинених держав світу.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

• 1. Зіставте забезпеченість Китаю та Японії корисними копалинами. Як це вплинуло на розвиток господарства країн?
• 2. З виробництва чого Китай є світовим лідером?
• 3. Охарактеризуйте природні умови Японії. Чи сприятливі вони для життя й розвитку господарства населення?
• 4. За рахунок чого бідна на природні багатства Японія стала однією з найбільш розвинених країн світу?