Конкурентне середовище

Сучасні погляди на конкурентне середовище та міжнародні тенденції його формування

Становлення та дієве функціонування відкритої економічної системи зумовлює та зумовлюється наявністю конкурентного середовища, за якого всі суб’єкти господарювання мають рівні законодавчо визначені можливості для здійснення господарської діяльності. Ця теза є визначальною при аналізі проблем формування ринкових відносин у трансформаційних економіках.

Наукові дослідження та повсякденна практика господарювання в Україні дають вагомий теоретичний та емпіричний матеріал для висновку, що в національній економіці існують певні обтяжливі обставини, що мають місце різноманітні бар’єри, що ускладнюють, обмежують, а подекуди навіть унеможливлюють конкуренцію. У зв’язку з цим особливої актуальності набувають питання пізнання закономірностей та тенденцій формування конкурентного середовища.

Засади і підойми конкурентної політики кардинально еволюціонували за останні півстоліття: від повного заперечення монополії як гальма, що стримувало розвиток, до піднесення і стимулювання її як основи підвищення ефективності виробництва; від розгляду монополії лише у межах національного господарства до її розгляду як суб’єкта міжнародної діяльності; від обмеження діяльності монополії та контролю за монопольними ринками до забезпечення умов, що усували б перешкоди для доступу на монопольні ринки; від традиційного антитрестовського регулювання до стимулювання відновлення високого рівня концентрації виробництва.

Існує ряд теоретичних положень щодо створення конкурентного середовища. Зокрема, И. Шумпетер спростував уявлення, згідно з якими підприємства з монопольною або олігопольною ринковою владою гальмують науково-технічний прогрес, а також висунув і довів цілком протилежну ідею. Згідно з нею найбільший прогрес досягається не в середовищі вільної конкуренції, а великими концернами на монопольних та олігопольних ринках. На його думку, традиційна неокласична аргументація стосовно суспільної неефективності розміщення ресурсів при значній ринковій владі окремих фірм не враховує чинника науково-технічного прогресу, а тому є правильною тільки для стаціонарного, а не динамічного стану економіки.

Дж.К. Гелбрейт скептично оцінював перспективи конкурентного середовища, що базуються на концепції ідеальної конкуренції з пануванням на ринку дрібних фірм і з ліквідацією великих, що означало б, на його думку, відмову від технічного прогресу. Він вважав, що, з одного боку, корпорація є породженням науково-технічного прогресу, а з іншого – вона сама почала визначати напрями і пріоритети розвитку науки, техніки та самої людини, перетворивши матеріальне виробництво в наукове.

Ще одним теоретичним положенням, що також відкриває шлях до концентрації виробництва, є концепція ринку з потенціальною конкуренцією В. Баумола. Вступ компаній на такий ринок і вихід з нього зовсім або майже не потребують витрат, тому рішення суб’єктів, що мають ринкову владу, про ціни та обсяги виробництва постійно перебувають під тиском потенційної конкуренції. Високий потенціал вступу нових фірм на монопольний ринок приводить до ефективності цього ринку, що притаманна чистій конкуренції. Дана концепція передбачає перенесення акцентів антимонопольної політики із структурних змін у галузі на створення сприятливих організаційно-правових умов для входження на галузеві ринки нових фірм-конкурентів. Сама ж модель конкуренції розглядається вже не в замкненому галузевому просторі, а під кутом зору потенційної загрози вторгнення на ринок. Фактор потенційної конкуренції робить нестійкою сучасну монополію, а проблема високих монопольних цін має внутрішній механізм розв’язання. Зокрема, монопольні надприбутки внаслідок високих цін є стимулом для потенційних конкурентів і спонукають їх входити до галузі. Тому компанія-монополіст змушена обмежувати рівень цін, щоб не залучати інші компанії на ринок, завдяки чому зменшуються негативні наслідки монополізації за можливості досягнення високої концентрації виробництва. Конкурентний тиск на ринках з потенційною конкуренцією додатково посилюється за наявності розвинутого механізму міжгалузевого переливання капіталів у відповідь на цінові коливання фондового ринку та відмінності галузевої рентабельності.

В науково-практичному обігу існує ряд визначень сутності конкурентного середовища, які розглядаються з різних аспектів та доповнюють один одне.

Більшість вчених розглядають конкурентне середовище як сукупність зовнішніх, стосовно конкретного суб’єкта підприємницької діяльності, чинників, які впливають на конкурентну взаємодію підприємств певної галузі.

Конкурентне середовище, на думку М. Портера, включає сукупність якісних і кількісних показників, що визначають стан розвитку конкуренції та є частиною мікросередовища підприємства, оскільки характер конкуренції в галузі базується на взаємодії конкурентів, постачальників, покупців, утворюючи сили конкуренції: можливість появи нових конкурентів; поява товарів замінників; здатність постачальників диктувати свої умови; здатність споживачів продукції диктувати свої умови; суперництво між існуючими конкурентами.

Конкурентне середовище формується та розвивається в залежності від умов взаємодії великої кількості суб’єктів ринку, їхнього рівня економічного суперництва і можливості впливу окремих економічних агентів на загальну ринкову ситуацію. Значну роль у цьому процесі відіграє нормативно-правові інституції та механізм їхньої взаємодії. На конкурентне середовище впливає як національні суб’єкти ринку, взаємодія яких викликає суперництво, так і міжнародні та державні інституції.

Взаємодія умов та чинників конкурентного середовища створюють необхідне оточення для досягнення суб’єктами господарювання конкурентних переваг.

Кожна галузь економіки має власне конкурентне середовище, а тому підприємства мають в повній мірі оцінювати своїх конкурентів та їхні інтереси для вироблення ефективних конкурентних стратегій, що забезпечуватимуть високу конкурентоспроможність підприємств.

До основних елементів конкурентного ринкового середовища підприємств включають:

• – кількість і якість суб’єктів відповідного сектору: виробників і продавців (реальних і потенційних), їх фінансова, матеріально-технічна, технологічна та інформаційна база, цілі та ефективність конкурентної стратегії, маркетингової та споживчої політики тощо;
• – кількість покупців, їхні потреби та можливості (рівень життя і доходів населення, споживча поведінка, особливості менталітету тощо);
• – характер взаємодії учасників ринкового процесу та інтенсивність конкуренції;
• – стан та особливості інституціональної, ринкової та соціальної інфраструктури, перш за все – наявність та якість правових та юридичних норм, що регламентують економічну поведінку суб’єктів споживчого ринку, розвиненість соціальних (громадських) інститутів контролю тощо [11, с. 211].

Економічна криза обумовлює тісну взаємодію всіх елементів конкурентного середовища, оскільки безпосередньо зменшується кількість і якість суб’єктів ринку, кількість покупців поряд із зміною їх потреб та фінансових можливостей, відбувається загострення характеру взаємодії між конкурентами та учасниками ринкового процесу, недосконалість нормативно-правової бази, зарегулювання бізнес-процесів з боку державних органів влади негативно впливають на діяльність суб’єктів ринкового середовища, а низький рівень контролю соціальних інститутів обумовлює недобросовісну конкуренцію, зростання рівня корупції та зловживань на державних закупівлях, тендерах тощо.

Існує одностайна думка фахівців щодо позитивного впливу економічної кризи на конкурентоспроможність підприємств у наслідок отримання ними реальних і потенційних можливостей проектувати, виготовляти та реалізовувати більш привабливі для споживачів товари як за ціновими, так і неціновими характеристиками, ніж товари, їхніх конкурентів, тобто створюють “ресурс зростання”. Джерелами конкурентних переваг в умовах економічної кризи стають: прогресивна організаційно-технологічна і соціально-економічна база підприємства, наявність системного аналізу та моніторингу, превентивні і своєчасні заходи щодо укріплення конкурентних переваг.

Разом з цим економічна криза призводить до негативних проявів: витіснення дрібних виробників великим капіталом, банкрутство одних і збагачення інших, посилення соціальної несправедливості та нерівності, значне загострення безробіття, зростання інфляції тощо. Тому в умовах економічної кризи підприємства мають удосконалювати та оптимізувати усі виробничі та логістичні зв’язки; підвищити рівень кооперації та погодження інтересів виробників, підвищувати якості продукції та послуг, зменшувати виробничі витрати на основі ефективної інноваційної діяльності та високопродуктивної логістики.

Проблемою збереження конкурентоспроможності підприємств в умовах економічної кризи є відсутність дієвого ефективного механізму її регулювання, недосконалість нормативно-законодавчого забезпечення та високий рівень зарегульованості бізнес-процесів з боку державного управління.

Невідповідний стан інформаційного моніторингу та регулювання рівня конкурентоспроможності суб’єктів господарювання і відсутність єдиної системи показників унеможливлює їх відображення у звітності підприємства, а значить прийняття превентивних заходів щодо розробки антикризової стратегії підприємства.

Періодичні кризи лише в малій мірі сприяють очищенню та зміцненню національної економіки, але продовжують деформувати структуру економіки, руйнують високотехнологічні галузі й консервують домінантний статус низько-технологічних, енергоємних та сировинних галузей.

Невід’ємною складовою для формування і розвитку конкурентного середовища є розуміння сутності ефективної конкуренції як складової економічної конкуренції, яка створює передумови для прискореного інноваційного розвитку; стимулювання підприємств до збільшення власних конкурентних переваг; вдосконалення умов виробництва; підвищення технологічного рівня, якості продукції, робіт, послуг; освоєння нових ринків збуту при забезпеченні справедливого розподілу благ між виробниками та споживачами.

Відповідно, ефективне конкурентне середовище як сукупність характеристик товарних ринків певних галузей (сфер економічної діяльності) передбачає:

• – наявність достатньої кількості суб’єктів господарювання, здатних конкурувати між собою, що забезпечує споживачам, суб’єктам господарювання можливість вибору між кількома продавцями чи покупцями;
• – можливість вільного вступу суб’єктів господарювання на товарні ринки та виходу з них;
• – наявність у суб’єктів господарювання, що діють на ринках, можливостей конкурувати на рівних умовах;
• – наявність у суб’єктів господарювання мотивації до ефективної конкуренції.

Наукові дослідження та повсякденна практика господарювання в Україні дають вагомий теоретичний та емпіричний матеріал для висновку, що в національній економіці існують певні обтяжливі обставини, мають місце різноманітні бар’єри, що ускладнюють, обмежують, а подекуди навіть унеможливлюють конкуренцію. У зв’язку з цим особливої актуальності набувають питання пізнання закономірностей та тенденцій формування конкурентного середовища.

Обмеженість вступу нових суб’єктів господарювання на товарні ринки, закріплення на них та спотворення конкуренції на ринках з конкурентною структурою обумовлюється наступними чинниками:

• – невиправдано великою кількістю, складністю та завищеною вартістю дозвільних і контрольних процедур, що надаються державними органами, поширенням поєднання владних і господарських функцій, необхідних для початку, здійснення та припинення господарської діяльності;
• – недостатньої розвиненості ринкової інфраструктури, що забезпечувала би вільний та недискримінаційний доступ суб’єктів господарювання до земельних ділянок, торговельних площ, фінансових ресурсів, інформації про ринкову кон’юнктуру, засобів рекламування;
• – антиконкурентні узгоджені дії, паралельна поведінка суб’єктів господарювання;
• – застаріле і невідповідне законодавство про захист економічної конкуренції в частині посилення його ефективності, подальшої гармонізації із сучасним правовим регулюванням цієї сфери в Європейському Союзі;
• – невирішеність окремих питань щодо взаємодії органів Антимонопольного комітету України та правоохоронних органів, питання підвідомчості розгляду справ, пов’язаних із захистом економічної конкуренції у судах;
• – низька ефективність інституційних засад регулювання сфери природних монополій та інших монополізованих ринків, зокрема, в частині відповідальності суб’єктів господарювання за недотримання вимог чинного законодавства, що призводить до виникнення проблеми забезпечення балансу інтересів суб’єктів природних монополій, споживачів і суспільства;
• – недостатня узгодженість між антимонопольно-конкурентною та промисловою, інноваційною, інвестиційною, аграрною, зовнішньоекономічною, ціновою політикою і політикою захисту прав споживачів;
• – відсутність серед пріоритетів та в планах діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних органів, що здійснюють регулювання в окремих сферах діяльності, органів місцевого самоврядування, як правило, конкретних завдання щодо розвитку конкуренції;
• – недосконалість конкурентного середовища у сфері державних закупівель, особливо у кризові періоди та форс-мажорних обставинах;
• – відсутність традицій участі інститутів громадянського суспільства у забезпеченні розвитку конкуренції.

Вирішення зазначених питань потребує вжиття комплексу послідовних взаємопов’язаних заходів, основним змістом яких є зміна напрямів, пріоритетів і засобів впливу держави на господарські відносини.

До показників розвитку ефективного конкурентного середовища на товарних ринках, зокрема, належать:

• – динаміка обсягів товарів, що реалізуються на ринках із конкурентною структурою та на ринках, на яких структурні передумови конкуренції відсутні;
• – динаміка показників рівня концентрації у найважливіших галузях;
• – динаміка кількості суб’єктів господарювання, які вступають на товарні ринки та їх ефективна діяльність на цих ринках.

Показниками ефективності державної політики у сфері захисту економічної конкуренції є: розмір повернутих або попереджених втрат юридичних та фізичних осіб, спричинених монополізацією товарних ринків, порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції.

До показників ефективності вдосконалення державного регулювання монополізованих товарних ринків, зокрема, належать:

• – відношення індексу цін сфери природних монополій та телекомунікацій до загального індексу цін;
• – показники розбіжності у цінах (тарифах) на відповідні товари (послуги) між різними регіонами України.

В останнє десятиліття більшість західних вчених кардинально переглянули свої позиції щодо прямого взаємозв’язку рівня конкуренції та темпів науково-технічного прогресу і дійшли висновку, що ці речі є практично несумісними та мають непряму, а зворотню залежність, оскільки досконала конкуренція:

• – не дозволяє розгорнути великомасштабне виробництво, одержати економію на масштабі та досягти у такий спосіб мінімальних виробничих витрат на одиницю продукції;
• – не створює достатніх стимулів для проведення досліджень, тому що приріст прибутку внаслідок технологічного удосконалення буде тимчасовим через легкість входження інших підприємств до галузі. Одержання самої можливості для такого удосконалення вимагає великих фінансових ресурсів на проведення НДДКР, якими господарюючі суб’єкти через свої невеликі розміри не володіють; не гарантує застосування найкращої з відомих технологій, а отже, не прискорює, а навпаки, може уповільнити темпи НТП;
• – не завжди може забезпечити достатній діапазон споживчого вибору і сприяти розробці нових продуктів, тому що призводить до стандартизації продукції, тоді як монополістична та олігополістична конкуренції, навпаки, породжують широку різноманітність типів і відтінків якості виробів.

Названі аргументи використовуються на Заході на захист промислової концентрації виробництва з додаванням до них ще й чинника міжгалузевої, іноземної та потенційної конкуренції. Доцільність відходу від класичного розуміння конкуренції та антимонопольних стереотипів, необхідність концентрації виробництва також дістають обґрунтування серед вітчизняних науковців. Вони заперечують категоричність неминучого занепаду монопольного виробництва і показують, що в реальній економіці його прогресивна динаміка в кінцевому підсумку виявляється переважаючою.

В основу визначення напрямів конкурентної політики та антимонопольного законодавства в Україні було покладено класичну ліберальну концепцію ідеальної конкуренції, сформульовану економістами-теоретиками часів раннього капіталізму (друга половина XIX – початок XX ст.). Орієнтири цієї політики були і здебільшого залишаються цілком протилежними тим, які сформувалися в передових країнах. У них не дістали відображення еволюційні зміни в конкурентній боротьбі, що відбулися у світовій економіці під впливом науково-технічного прогресу та глобалізації ринків і призвели до інтенсифікації процесів злиття та поглинань компаній, утворення потужних транснаціональних корпорацій, міждержавних економічних союзів тощо. Подолання високого рівня монополізації українського виробництва і підвищення його конкурентоспроможності вбачалося лише шляхом безумовного роздержавлення, зміщення акцентів з підтримки великого на малий і середній бізнес.

Наслідком цієї політики стала руйнація потужних виробничих і науково-технічних комплексів та утворення замість них розрізнених дрібних господарюючих суб’єктів. Сукупний негативний ефект від розриву технологічних і господарських зв’язків перебільшив очікуваний гіпотетичний ефект від такого способу демонополізації, оскільки призвів до значного зростання трансакційних витрат і відповідного зростання собівартості продукції та збитковості виробництва. Можна вважати, що розукрупнення стало одним з чинників стимулювання інфляційних процесів, подорожчання фінансових ресурсів, погіршення співвідношення між реальним, фінансовим і торговельно-посередницьким секторами через зменшення прибутковості першого і відповідного збільшення прибутковості останніх. За таких умов механізми переливання капіталів між секторами апріорі не могли спрацьовувати ефективно, тим самим посилювався дефіцит фінансових ресурсів у реальному секторі при їх надлишку у фінансовому.

Слід звернути увагу на ту обставину, що конкуренція на ринку виникає лише за умови існування не менш як двох суб’єктів, які виробляють однакову продукцію, тоді як до роздержавлення виробничих об’єднань входили підприємства, що мали свою спеціалізацію та виробляли не однакову, а різну продукцію проміжного циклу, котра вже потім використовувалася головним підприємством для виготовлення кінцевої продукції. Ця обставина наштовхує на висновок, що завдання демонополізації через розукрупнення з самого початку було приречене на провал, оскільки не передбачало створення кількох суб’єктів, які б виробляли однакові товари і у такий спосіб конкуруючи між собою.

При проведенні демонополізації слід було також врахувати, що:

• – по-перше, сучасний монополізм зумовлюється не стільки великими розмірами підприємств, скільки характером їх дій, зокрема, встановленням контролю над ринками збуту, змовою про рівень цін, розподілом ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівлі. Тому схильність до монополізму притаманна значно більшій кількості підприємств порівняно з тими, що визнані монополістами лише за ознакою їх питомої ваги на ринку;
• – по-друге, вітчизняна економіка вважається однією з найвідкритіших економік світу. За такої відкритості немає достатніх підстав стверджувати про монополізоване виробництво і монопольні ринки для більшості товарів і послуг (за винятком продукції та послуг природних монополій, яких, до речі, демонополізація і розукрупнення практично не торкнулися), оскільки для вітчизняних виробників дедалі серйознішу конкуренцію становлять зарубіжні компанії;
• – по-третє, розукрупнення є об’єктивним чинником збільшення масштабів тіньової економіки, оскільки це дозволяє протидіяти зростанню трансакційних витрат внаслідок розукрупнення. Тінізація економічних відносин ще більше монополізує ринок і посилює негативний ефект від цього на противагу позитивним результатам концентрації. Тіньову монополізацію подолати практично неможливо, оскільки її основу складає сукупність інтересів керівництва самих підприємств, чиновництва усіх гілок влади та криміналітету;
• – по-четверте, монопольні прояви посилюються також посередниками, які займаються збутом продукції підприємств-монополістів, насамперед, у таких галузях промисловості, як металургія, хімія та нафтохімія, гірничорудна промисловість, електроенергетика;
• – по-п’яте, мають місце прояви регіонального монополізму завдяки діям місцевих органів влади, зокрема, через введення обмежень на розподіл продукції, її ввезення-вивезення до/з регіону, встановлення місцевих режимів ціноутворення, узаконення дій монопольних утворень (наприклад, через надання дозволу на встановлення монопольно високих цін).

Наразі головними перешкодами на шляху забезпечення конкурентоспроможності української економіки в глобалізованому середовищі є вузькість внутрішнього ринку, фіскальна спрямованість податкової політики, відсутність стимулів інноваційно-інвестиційної діяльності, тінізація економіки, поширення корупції, недієздатність системи державного управління в царині забезпечення та захисту конкурентних переваг вітчизняних товаровиробників. Конкурентні переваги значною мірою здобуваються шляхом отримання пільг, дотацій із державного бюджету, за рахунок дешевої робочої сили, заниженого курсу національної валюти, прямого чи прихованого субсидування галузей, експлуатації вичерпуваних природних та екологічних ресурсів тощо. Зрозуміло, в умовах економічної відкритості такий різновид конкуренції не сприяє позитивним структурним зрушенням, інноваційній діяльності підприємств та підвищенню конкурентоспроможності національної економіки. Конкурентні переваги, що забезпечили вигідне становище України на світових ринках низькотехнологічної продукції втрачають своє значення, а нові формуються доволі повільно.

Розглядаючи загальні економічні передумови і теоретичні засади формування ефективної конкурентної стратегії України в процесі глобалізації та євроінтеграції, слід насамперед виділити необхідність утвердження через цілеспрямовану політику держави ліберального господарського устрою. Підґрунтям такого устрою є вільне підприємництво та адекватна йому система державного регулювання економіки, однотипні як для внутрішніх, так і для зовнішніх ринків. Лише в такому середовищі можливе новаторство в пошуку нових ринків та забезпеченні ефективної поведінки на них господарюючих суб’єктів. І в цьому плані велике значення має реалізація фундаментальних принципів теорії соціального ринкового господарства. Вона слугує основою інституційної політики створення в національній економіці розвинутого конкурентного середовища. Тільки за умови її послідовного проведення можуть бути сформовані національні конкурентні переваги. З огляду на можливості їх подальшого використання при освоєнні європейського й нових ринків, слід враховувати основні положення теорії конкурентної стратегії. Остання зосереджує увагу на пошуках найважливіших для кожної країни способів виявлення та забезпечення дії чинників високої конкурентоспроможності та підтримання середовища, сприятливого для вільної реалізації фірмами своїх переваг на зовнішньому ринку.

Для формування конкурентного середовища в Україні уся система державного управління має зосередитись на виконанні принаймні таких важливих умов.

• 1. Інституціоналізація стабільного конкурентного середовища, яка включала б у себе послідовний захист приватної власності та прав найманих працівників, запровадження ефективних механізмів розв’язання корпоративних конфліктів, регулювання цін та витрат монополістів, рентних відносин із метою недопущення підвищення цін і тарифів на їхню продукцію, запобігання недобросовісній конкуренції проти національних виробників як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, спрощення доступу до фінансових та інформаційних ресурсів для малого та середнього бізнесу, розвиток інфраструктури відповідної підтримки.
• 2. Розвиток та примноження великого національного капіталу, введення його у прозоре економічно-правове поле, підвищення соціальної відповідальності перед суспільством, нарощування національного інвестиційного потенціалу та державна підтримка експансії на зовнішні ринки, припинення практики реприватизації як засобу зведення політичних рахунків та перерозподілу власності на користь політично домінуючих фінансово-олігархічних груп.
• 3. Стимулювання інноваційної діяльності, що вимагає поетапної зміни переважно сировинно-експортної структури економіки, переорієнтації інвестиційних потоків на впровадження високих технологій, формування в Україні економіки знань. З цією метою має бути створена національна інноваційна система, що органічно поєднуватиме фундаментальну та прикладну науки, технологічну сферу, виробництво та управління інноваційними процесами, що сприятиме становленню і розширенню внутрішнього ринку інновацій.
• 4. Проведення реструктуризації економіки в напрямку створення своєрідного ядра саморозвитку. Це може бути комплекс машинобудівних галузей, у тому числі й тих, що обслуговують ВПК. Причому це ядро тривалий час може й не бути конкурентоспроможним за ринковими мірками – тут має бути застосований політичний підхід. Вузькоринкові критерії в даному випадку не прийнятні. Треба убезпечити це ядро від посягань конкурентів. На жаль, наш відтворювальний комплекс еволюціонує не в бік машинобудування, а в бік важкої промисловості, паразитування на перевагах транзитної держави. З огляду на це, а також враховуючи втрату цінової конкурентоспроможності нашої металургії, хімії тощо, потрібна активна структурна та промислова політика.
• 5. Детінізація економіки та залучення некримінальних капіталів у інвестиційні процеси шляхом розробки та реалізації спеціальної довгострокової політики легалізації тіньових капіталів. Основою такої політики має стати запровадження на певний період амністії тіньовому капіталу через відкриття йому шляхів для легального інвестування, зокрема звільнення від оподаткування легалізованих коштів некримінального походження в разі їх спрямування на інновації.
• 6. Термінової уваги і невідкладних заходів із розв’язання потребують проблеми, пов’язані з кількістю та якістю людського капіталу. Тривожна тенденція до його скорочення та деградації може призвести до втрати країни як суб’єкта глобалізованого світу. Необхідно забезпечити зміцнення соціальної єдності суспільства. Потрібні неординарні заходи для подолання соціального, національного, міжконфесійного розшарування в суспільстві.
• 7. Надзвичайно актуальним сьогодні роль органів державної влади у інтенсифікації просування на конкурентне поле ЄС та зовнішньополітичне забезпечення конкурентоспроможності національної економіки на засадах відкритості та обґрунтованості.

Найважливішою передумовою реалізації зазначених пріоритетів сучасного етапу модернізації української економіки, підвищення її конкурентоспроможності в глобальному світі є досягнення соціального консенсусу, загальнонаціональної згоди всіх здорових сил суспільства на основі широкого громадського діалогу, порівняння різних поглядів та ідей із метою усвідомленого вибору ефективних, з найменшими соціальними витратами, шляхів реінтеграції в постіндустріальну цивілізацію, забезпечення високих стандартів добробуту для всіх. Дуже важливо за гостротою політичних дискусій, зіткненнями консервативних і радикальних концепцій та програм економічних перетворень не випустити з поля зору головний вектор розвитку світової цивілізації й чітко орієнтуватися на ідеали вільного, демократичного, конкурентного та ефективного суспільства майбутнього. Конкурентоспроможність економіки

Ефективна інтеграція вітчизняної економіки у світову може відбутися лише за умови досягнення високого рівня загальної конкурентоспроможності країни, регіонів, господарюючих суб’єктів, а також продукції та послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках. Основою сучасної конкурентоспроможності виступають інновації – техніко-технологічні, організаційні, структурні, інституціональні, – саме вони створюють конкурентні переваги і дозволяють країнам, що ними володіють, посідати гідне місце в суспільно-цивілізаційному розвитку.

Підвищення конкурентоспроможності економіки України потребує активізації участі в діяльності міжнародних організацій, що опікуються питаннями захисту справедливої конкуренції, зокрема, Міжурядової групи експертів з питань конкурентної політики та законодавства в межах ЮНКТАД, Міжнародної мережі з питань конкуренції; Організації Економічного Співробітництва та розвитку, забезпечення взаємовигідного співробітництва між науковими та освітніми закладами прикордонних територій у галузі захисту економічної конкуренції.

Важливим в глобалізованому конкурентному середовищі є показник конкурентоспроможності країни. Існує велика кількість міжнародних рейтингів та оцінок рівня розвитку країн світу. Глобальні дослідження, що здійснюються провідними організаціями, вивчають найбільш цікаві сфери життєдіяльності суспільства у різних країнах світу, а отримані результати використовують для порівняння соціально-економічних, політичних, культурних позицій країн світу.

Найбільш поширеними та повними є індекси глобалізації (KOF Index of Globalization), глобальний індекс миру (Global Peace Index, GPI), індекс легкості ведення бізнесу (Ease of doing business Index), індекс економічної свободи (Index of Economic Freedom), індекс свободи преси (Press Freedom Index, PFI), індекс глобальної конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Index), індекс сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index, CPI), індекс розвитку людського потенціалу (Human Development Index, HDI).

Індекс глобальної конкурентоспроможності щорічно складається Всесвітнім економічним форумом (World Economic Forum) з 2004 року. За результатами останнього звіту Україна за 2012-2013 роки у рейтингу глобальної конкурентоспроможності втратила 11 позицій, з 73 до 84, отримавши показник 4,05 бали з 7 можливих. Тобто, посіла 73-є місце проти 82-го серед 144 країн світу у 2011-2012 роках. Аналогічну динаміку втрати 11 позицій продемонстрували Уругвай, Єгипет, Гана і Бенін. Трійка лідерів не змінилася з попереднім роком, адже Швейцарія, Сінгапур та Фінляндія продовжують утримувати все ті ж 1-ше, 2-ге та 3-тє місце, а найгірший показник дістався центральноафриканській країні Чад. Сусідні країни – Російська Федерація та Польща – випереджають Україну за показниками конкурентоспроможності, посідаючи, відповідно 67 і 41-е місця у загальному рейтингу.

Показники рейтингу України за окремими індексами конкурентоспроможності серед 148 країн світу у 2013-2014 роках наступні: захист прав власності (143 місце), захист прав інтелектуальної власності (133), рівень довіри до політиків (117), корупція та хабарництво (130), незалежність суддів (139), марнотратство державних коштів (143), обтяження державним регулюванням (137), прозорість державної політики (130), рівень організованої злочинності (109), надійність роботи правоохоронців (133), якість доріг (144), якість залізничної інфраструктури (26), рівень конкуренції в економіці (134), ефективність антимонопольної політики (137), вплив оподаткування на інвестування (145), поширеність торгових бар’єрів (118), обтяження митними процедурами, вплив податків на стимулювання працездатність країни втримувати таланти (140), наявність новітніх технологій (106), стійкість банків (143), внутрішній розмір ринку (36), зовнішній обсяг ринку (37) та якість науково-дослідних установ (69).

Індекси глобальної конкурентоспроможності свідчать про руйнуючий вплив невдалого управління на розвиток бізнесу та залучення інвестицій, негативні процеси у якості надання освітніх послуг та рівня розвитку науки, незначне використання передових інноваційних розробок у виробництві, незахищеність майнових та інтелектуальних прав власності, відтік висококваліфікованих кадрів. Обсяги ринку, висока якість людського потенціалу, відсутність стихійних лих та епідемій є єдиними перевагами над іншими країнами, що за умови структурних якісних змін в управлінській сфері здатні підвищити конкурентоздатність України.

Тема 2. КОНКУРЕНТНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ПІДПРИЄМСТВА

Невід’ємною складовою ринкової економіки є створення й розвиток конкурентного середовища — сукупності зовнішніх стосовно конкретного підприємства чинників, які впливають на конкурентну взаємодію підприємств відповідної галузі. У той же час конкурентне середовище є динамічним за темпами, глибиною, масштабністю змін на окремих конкретних ринках, елементом економічного життя.

Конкурентне середовище — це результат і умови взаємодії великої кількості суб’єктів ринку, що визначає відповідний рівень економічного суперництва і можливість впливу окремих економічних агентів на загальноринкову ситуацію. Важливо те, що конкурентне середовище утворюється не лише і не стільки власне суб’єктами ринку, взаємодія яких викликає суперництво, але насамперед — відносинами між ними.

Конкурентне середовище не можливо чітко відділити від поняття ринок. Оскільки ринок одночасно може об’єднувати кілька конкурентних середовищ, класифікація останнього має бути більш диференційована (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 КЛАСИФІКАЦІЯ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА

Класифікаційна ознака

Види конкурентного середовища

• конкурентне середовище товарів (конкурентне середовище засобів виробництва та конкурентне середовище предметів споживання (конкурентне середовище товарів тривалого та короткочасного використання));
• конкурентне середовище послуг (конкурентне середовище громадського харчування; конкурентне середовище охорони здоров’я; конкурентне середовище освіти)

• конкурентне середовище інформації (взаємодія академічних та науковотехнічних об’єднань, державних установ, навчальних закладів, комерційних організацій, які займаються збором, обробкою та аналізом інформації та надають її по необхідності різнимустановам, підприємствам та організаціям);
• конкурентне середовище науковотехнічних розробок;
• конкурентне середовище капіталів (конкурентне середовище грошей та конкурентнесередовище цінних паперів);
• конкурентне середовище трудових ресурсів

• світове конкурентне середовище (охоплює всіх виробників конкретної продукції);
• міжнародне конкурентне середовище (яке включає виробників кількох країн);
• національне конкурентне середовище (охоплює вітчизняних виробників продукції);
• міжрегіональне конкурентне середовище (формується на границі регіонів та характеризується особливостями функціонування підприємств у граничному ринковому просторі регіонів);
• регіональне конкурентне середовище;
• міжрайонне конкурентне середовище (формується на границі районів та характеризується особливостями взаємодії підприємств даних районів);
• районне конкурентне середовище;
• місцеве (локальне) конкурентне середовище (включає підприємства, які здійснюють діяльність у конкретно обумовленому місці;
• конкурентне середовище підприємства

За моделями конкуренції на ринку

• конкурентне середовище досконалої конкуренції;
• конкурентне середовище чистої монополії (види: конкурентне середовище закритої монополії, конкурентне середовище природної монополії, конкурентне середовище білетареальної монополії та конкурентне середовище відкритої монополії);
• конкурентне середовище олігополії (види: конкурентне середовище, в якому між олігополіями відсутня угода; конкурентне середовище, в якому існує взаємозв’язок між олігополіями, що виражається в певній угоді між ними);
• конкурентне середовище монополістичної конкуренції

Модель п’яти сил конкуренції Портера (1980 р.) є найпоширенішим, потужним інструментом для систематичної діагностики основних конкурентних сил, які впливають на ринок, оцінки ступеня впливу кожної з них та визначення характеру конкурентної боротьби на даному ринку.

Згідно з класичною моделлю конкурентне середовище формується під упливом таких конкурентних сил, як:

• суперництво між конкуруючими продавцями однієї галузі; üконкуренція з боку товарів, що виробляються фірмами інших галузей і є гідними замінниками (субститутами), а також конкурентоспроможні за ціною;
• загроза входу в галузь нових конкурентів;
• економічні можливості та торговельні спроможності постачальників;
• економічні можливості та купівельні спроможності покупців. П’ять чинників конкуренції (рис. 2.1) відбивають той факт, що конкуренція в галузі не зводиться лише до гри між підприємствами, котрі вже закріпилися на ринку. Покупці, постачальники, товари — замінники та претенденти на вхід до галузі — це «конкуренти» підприємства на певному ринку, що відіграють різну роль залежно від обставин [225, с. 22].

У моделі М. Портера значення і сила впливу кожного з чинників конкуренції змінюється від ринку до ринку і визначає ціни, витрати, розміри капіталовкладень у виробництво, збут продукції і прибутковість бізнесу. Постачальники і покупці, намагаючись використати сприятливу для них ситуацію, знижують прибуток фірми. Конкуренція всередині галузі також знижує прибуток, оскільки для підтримки конкурентних переваг доводиться збільшувати витрати (на рекламу, організацію збуту, НДДКР) або втрачати прибуток за рахунок зниження цін. Наявність товарівзамінників зменшує попит і обмежує ціну, яку фірма може запросити за свій товар. З погляду вхідних бар’єрів дія чинників, представлених у моделі, багато в чому визначається, з одного боку, наявністю реальних і потенційних конкурентів, з іншого — перешкодами для входу на ринок. Усі вищезгадані чинники створюють умови для динамічного розвитку конкуренції і «застарівання» наявних конкурентних переваг.

Схарактеризуємо детальніше складові моделі [1; 6; 225; 264; 288]. Зпоміж усіх конкурентних сил найбільший вплив має конкуренція серед організацій однієї галузі. Кожна з конкуруючих фірм виробників різних версій одного і того самого товару або послуги даної ринкової ніші, діючи, прагне зміцнити та розширити свої позиції на ринку.

Основними рисами такої міжфірмової конкурентної боротьби є:

• боротьбазабільшвигіднуринковупозицію (прагнення кожного завоювати свою ринкову нішу споживача);

• конкурентністратегії,якіфірмисуперникиможутьсформувати,ташляхи,яківониможутьзнайтидляреалізаціїстратегій,різні;
• новіконкурентніумовиможутьприйматисячасвідчасуоднимабобагатьмасуперниками; частота змін залежить від ринкового успіху, а тривалість конкурентних зусиль — від стратегії фірмсуперників;
• фірмамаєвагоміпричинивибиратиконкурентністратегії, які рівною мірою не можуть бути незімітованими і необійденними; пропонуючи покупцям те, що не може бути швидко, легко і дешево продубльовано, фірма здобуває не лише ринковий успіх, а й унікальний конкурентний результат, який може бути виражений в отриманні надприбутку;
• міжфірмовесуперництвоприноситьоднимфірмамуспіх,іншим—поразку; стратегічний успіх може надати фірмі можливість впливати і навіть контролювати напрям дій ринкових сил і конкурентних зусиль; результатом акцій і контракцій є створення нових умов ринкового попиту і пропозиції, але самі вони, контролюючи ринкову ситуацію, можуть бути підпорядковані конкретним ринковим подіям; стратегії фірмконкурентів впливають на ринок, а ринок, своєю чергою, на вибір тих стратегій, які можуть бути застосовані з певним очікуваним успіхом тільки в даних умовах конкретного ринку.

Конкуренція з боку товарів, які виробляють фірми інших галузей, які є замінниками та конкурентні з погляду ціни.

При розробці стратегій підприємства зобов’язані враховувати замінники, що виступають як сила, що визначає цінову політику підприємства, політику щодо оновлення продукції. Конкурентні сили, які виникають внаслідок наявності замінників товару, зіштовхують продавців з таких причин:

• ціни і доступність товарів-замінників створюють обмеження для цін виробників, що, своєю чергою, обмежує потенціальну величину прибутку (замінники не тільки обмежують прибутки в звичайні періоди, а й зменшують неочікувані доходи, які фірма отримує в періоди процвітання);

• незважаючи на те, що виробник може виділити товар якістю, знизити ціни за рахунок зменшення витрат або іншим способом диференціювати свій товар від замінника, він усе ж наражається на ризик зменшення зростання продажу і прибутків унаслідок відповідних заходів, здійснюваних конкурентами; чим сильніше чутливість продажу товару від цін замінників, тим сильніше залежать фірми від суперника;
• конкуренція з боку замінників залежить від того, наскільки легко покупці можуть віддати їм перевагу (така загроза товарівзамінників стає більш реальною, чим більше: кількість ефективних замінників товару; обсяг виробництва товарівзамінників; різниця в цінах між виробоморигіналом і товарамизамінниками на користь останніх).

Найбільшої уваги потребують товаризамінники, що є чутливими до тенденцій, які поліпшують їх ціновоякісне протистояння з галузевим товаром, та ті, що виробляються в галузях, які забезпечують найбільші прибутки.

Загроза появи в галузі нових конкурентів. Поява нових конкурентів приводить до перерозподілу (зменшення) часток ринку підприємств галузі, що тягне за собою загострення конкуренції і, як наслідок, — зменшення цін і зниження рентабельності. Серйозність такої загрози залежить від двох чинників: рівня «вхідного бар’єру» в галузь (сукупності економічних, технічних і організаційних умов для створення нового виробництва) і реакції діючих підприємств на появу нових конкурентів.

Бар’єри, що перешкоджають входженню в галузь: üвиробничий ефект масштабу (мінімальні витрати на виробництво конкретного товару досягаються за певного (оптимального) обсягу його випуску; якщо його не досягнуто, конкурент зазнає додаткових витрат, які знижують його конкурентоспроможність);

• уподобанняспоживачів (споживачі зазвичай вибирають товари відомих фірм, що від компаній, які входять на ринок, вимагає додаткових витрат на рекламу товару, просування, поліпшення сервісу, нових гарантій, зниження цін, що зменшує прибутковість);
• значнапотребавкапіталі (капітал потрібен не тільки для організації діяльності, а й для поточної роботи (оплата праці працівників, придбання сировини, матеріалів та ін.); чим більший капітал необхідно, тим менше бажаючих взятися за нову справу, освоїти новий ринок);
• доступдоканаліврозподілу (в існуючих організаціях склалися канали розподілу, відносини з дилерами, тому новачок має створювати все знову чи передбачити кращі умови для розповсюджувачів товару, що вимагає підвищених витрат);
• складністьдоступудовиробничомудосвідуісекретіввиробництва (старі підприємства накопичили досвід виробництва продукції, використовують «ноухау»; порівняно з ними новачок потрапляє в невигідні умови);
• перевагивжедіючихпідприємств,якізабезпечуютьїмнижчівитративиробництва (переваги розташування підприємства, доступ до найкращих чи більш дешевих джерел ресурсів, зв’язки з науковими організаціями тощо);
• державнаполітикарегулювання (державні органи можуть ускладнити діяльність нового підприємства на ринку, вводячи жорсткі вимоги з охорони довкілля або будьяким іншим чином);
• консерватизміснуючоїсистемипоставок (нове підприємство має сплатити певну ціну за переорієнтацію існуючої системи поставок на себе, що на практиці означає створення сприятливих умов поставок, що збільшує собівартість і ціну кінцевої продукції);
• чинники,щовизначаютьвисокийрівеньсобівартостіупідприємств, які входять у галузь і не пов’язані з масштабом виробництва (висока захищеність сучасних технологій, які використовуються в галузі, патентами, ліцензіями та іншими винятковими правами; утруднений доступ до сировини, що використовується; зайнятість найбільш вигідних з погляду ринкової кон’юнктури географічних регіонів; високі професійні навички і кваліфікація, необхідні для виробництва галузевої продукції).

Але навіть якщо потенційний кандидат зможе подолати бар’єри входу на ринок, усе ще залишиться проблема реакції на його появу з боку всіх фірм існуючих на ринку. Якщо бар’єри досить високі і/або новачок може очікувати рішучої відсічі від вкорінених конкурентів, то ймовірність входу невелика.

Визначити реакцію конкуруючих фірм допоможе врахування індивідуальних особливостей конкуруючих фірм, індикаторами яких є: прояв фірмою схильності до агресивності чи консерватизму, лідерства чи ролі підлеглого; біографія і досвід керівників фірми; історично сформовані пріоритети стосовно НДДКР, реклами, технологій та інших ключових змінних конкуренції; оцінка керівниками фірмконкурентів свого бізнесу, яку вони дають у виступах та інтерв’ю; типи найманих ними людей і наявні способи заохочення виконавців.

Умови, що сигналізують про велику ймовірність сильного опору входженню до галузі, а звідси — про блокування входу: енергійний опір входу в минулому; вкорінені фірми, що мають ресурси, достатні для відсічі, включаючи надлишкову готівку та невикористану позичкову спроможність, відповідну надлишкову виробничу потужність або розгалужену структуру з каналами розподілу чи покупцями; вкорінені фірми, що тісно зрослися з даною галуззю та значними неліквідними активами в ній; повільне зростання галузі, що обмежує її здатність прийняти нову фірму без негативного впливу на обсяг збуту і фінансову діяльність вкорінених фірм.

Економічні можливості та торгові здібності постачальників. Постачальники впливають на конкурентну боротьбу за допомогою двох засобів: ціни і якості товарів, що постачаються. Умови, за яких цей вплив відчутно збільшує інтенсивність конкуренції, зводиться до таких обставин:

• невелика кількість постачальників, що дає можливість визначати політику поставок, вибирати найбільш вигідні позиції постачання, відмовити небажаним клієнтам;
• галузь споживає незначну частину продукції, яку виробляють постачальники, і тому зміна цін на дану продукцію не суттєво впливає на собівартість і ціну кінцевих виробів, які виробляються в галузі;
• продукція, яку постачають, відіграє важливу роль у кінцевому виробі, який випускається споживачем; ця обставина закріплює залежність споживача від постачальника;
• відсутність ефективних замінників продукції, що постачається, зменшує можливість вибору і знижує рівень вимог за характерами виробів, що постачаються;
• високий ступінь диференціації продукції є наслідком високого рівня спеціалізації, що ускладнює для споживача пошук інших постачальників аналогічної продукції;
• низький рівень вертикальної інтеграції у споживача, при якому він не в змозі виробляти на своїх потужностях продукцію, яку закуповує, і внаслідок цього висока залежність від зовнішніх поставок.

М. Портер наголошує на тому, що працю слід також ставити в один ряд із постачальником, причому з таким, що має значний вплив у багатьох галузях [225]. Існує вагоме емпіричне свідчення на користь того, що рідкісні висококваліфіковані роботодавці і/або тісно об’єднана робоча сила, уклавши угоду, можуть зашкодити одержанню потенційних прибутків у галузі. Суттєвими зауваженнями в оцінюванні робочої сили є ступінь її організації та можливості зростання пропозиції рідкісних видів робочої сили. Там, де робоча сила тісно згуртована або пропозиція рідкісних трудових ресурсів утримується на одному рівні, вплив робочої сили буде значним. Умови, що визначають вплив постачальників, часто бувають за межами контролю фірми, проте, як у випадку із впливом покупців, фірма може дещо поліпшити своє становище завдяки ефективній стратегії.

Економічні можливості та торгові здібності покупців. Покупці, своєю чергою, впливають на силу конкуренції галузі. Конкуренція з боку покупців виражається у: тиску на ціни задля їх зниження; вимогах більш високої якості продукції; вимогах кращого обслуговування. Споживачі зіштовхують інтереси підприємств, що конкурують між собою, за допомогою спеціальних засобів впливу на ринок. Вплив кожної важливої групи покупців залежить від певних характеристик ринкового становища цієї групи та відносної важливості обсягу закупок на ринку порівняно із загальним бізнесом.

Сила впливу різних груп споживачів на інтенсивність конкуренції є значною за наявності таких умов:

• споживачі купують більшу частину продукції, яку виготовляє підприємство, і за рахунок цього тиснуть на нього під загрозою зменшення обсягу закупок;
• придбана продукція являє собою значну частину бюджету споживача, що робить його більш чутливим до змін цін, якості та інших комерційних характеристик виробу;
• високий ступінь стандартизації продукції зумовлює ситуацію, в якій є великій вибір виробників аналогічного товару, а тому відсутні перешкоди для перекладання споживача на іншого виробника даного товару;
• продукція, яку купують, не має суттєвого впливу на якість кінцевої продукції, що виробляє споживач. У цьому разі споживач більш чутливий до цін і прагне не допустити їх підвищення;
• споживач має різноманітну інформацію про продукцію, тому повна інформація про обсяги, ціни, типи, собівартість продукції, що виробляється, збільшує можливий вибір і за рахунок цього сприяє загостренню конкуренції в галузі;
• високий ступінь організації споживачів, наявність союзів споживачів, спеціальної преси, законів про права споживачів загострює рівень інтенсивності конкуренції в галузі.

Більшість цих джерел купівельної влади стосується і споживачів, і покупців товарів промислового призначення чи комерсантів; необхідно лише враховувати відносини покупця з продавцем. Наприклад, споживачі можуть чутливіше реагувати на ціну, якщо вони купують недиференційовані товари, дорогі порівняно з їхніми доходами, або ж тоді, коли якість товару не має для них особливого значення.

Купівельна влада оптових і роздрібних продавців визначається однаковими правилами, проте з одним істотним зауваженням. Роздрібні торговці, укладаючи угоди, можуть дістати значну перевагу над виробниками, якщо вони здатні впливати на купівельні рішення споживачів. Так само оптовики можуть користуватися перевагою, якщо вони спроможні впливати на купівельні рішення роздрібних торговців чи інших фірм, яким вони збувають товар. Вибір компанією групи своїх покупців слід розглядати як визначальне стратегічне рішення. Фірма може збільшити свою прибутковість і ринкову стійкість завдяки пошуку таких постачальників і споживачів, які «відносно слабкі в прояві своєї сили».

Таким чином, конкуренція підприємств галузі по суті зводиться до створення сприятливих умов відносно п’яти елементів конкурентного середовища, які визначають рівень конкуренції, формують систему конкурентного середовища підприємства.

Розглядаючи загальні положення методики проведення діагностики галузі за М. Портером, слід звернути увагу на деякі концептуально важливі моменти [88]:

• методика дає змогу оцінити стан конкуренції лише у певній галузі (на продуктовому ринку) та прогнозувати її еволюцію без огляду на те, що кожне з диверсифікованих підприємствучасників галузі водночас присутнє на кількох, а то й багатьох ринках; ця обставина надає результатам діагностування фрагментарності, адже аналітику, що здійснює стратегічний аналіз й обґрунтовує вибір стратегії підприємства, слід проводити оптимізацію з урахуванням усіх бізнесполів
• методичний підхід є цілком виправданим лише для галузей, в яких існує конкуренція; це накладає суттєві обмеження на сферу доцільного використання методики, що надає можливість продіагностувати лише внутрішньогалузеве суперництво, а не оцінити стан будьякої галузі; для тих галузей, ринок продуктів яких перебуває у стані формування, вона малопридатна;
• М. Портер виходить з припущення, що конкуренція у будьякій галузі формується під упливом п’яти основних сил; разом із тим, чимало галузей у вітчизняній економіці перебувають під упливом ще й інших чинників: безпосереднього державного втручання, залишків так званого адміністративного монополізму тощо.

Визначення конкурентного середовища: Аналіз 5 сил Портера як стратегічний інструмент

У сучасному бізнес-світі, де конкуренція зростає з кожним днем, важливо мати глибоке розуміння свого конкурентного середовища. Це допомагає бізнес-лідерам розробляти ефективні стратегії, займати міцну позицію на ринку і досягати успіху. Один із найефективніших інструментів для аналізу конкурентного середовища – це Аналіз 5 сил Портера.

Майкл Портер, видатний стратегічний консультант та професор Гарвардської бізнес-школи, розробив цей метод з метою визначити сили, які впливають на конкуренцію в певній галузі. Аналіз 5 сил Портера дозволяє компаніям оцінити привабливість ринку, виявити конкурентні переваги та прогнозувати можливі загрози.

Отже, які ж ці п’ять сил, які враховуються у методі Аналізу 5 сил Портера?

1. Сила конкурентів. Ця сила відображає ступінь конкуренції в галузі. Більша кількість конкурентів зазвичай означає вищу конкуренцію і нижчі ціни. Аналізуючи конкурентів, компанія може знайти способи вирізнитися та збільшити свою конкурентну перевагу.
2. Сила постачальників. Ця сила відображає вплив постачальників на бізнес. Якщо постачальники мають багато влади і можуть контролювати ціни або якість продукту, це може негативно вплинути на прибутковість компанії. Важливо оцінити взаємовідносини з постачальниками та знайти стратегії для зменшення залежності від них.
3. Сила покупців. Ця сила відображає вплив покупців на бізнес. Якщо покупці мають багато варіантів і високі вимоги, це може змусити компанію знижувати ціни або покращувати якість продукту. Розуміння потреб та поведінки покупців допомагає розробити маркетингові стратегії, що привертають та утримують клієнтів.
4. Сила нових учасників. Ця сила відображає загрозу появи нових конкурентів на ринку. Якщо нові учасники можуть легко увійти в галузь, це може знизити прибутковість компанії. Розуміння перешкод для нових учасників та власна конкурентна перевага допомагають захистити позиції на ринку.
5. Сила заміщувальних товарів або послуг. Ця сила відображає загрозу заміщення продукту або послуги іншими альтернативами. Якщо заміщувальні товари або послуги є доступними та привабливими для споживачів, це може зменшити попит на продукт компанії. Розуміння заміщувальних альтернатив допомагає розвивати стратегії для збереження позицій на ринку.

Аналізуючи ці п’ять сил, компанії можуть отримати глибоке розуміння конкурентного середовища і використовувати його для прийняття стратегічних рішень. Результати Аналізу 5 сил Портера допомагають компаніям розробити конкурентні переваги, зміцнити імідж бренду, виявити можливості для розвитку та зменшити загрози, що стоять перед ними.

Один з головних аспектів використання Аналізу 5 сил Портера – це визначення конкурентного переваги. Розуміння сил конкурентів дозволяє компанії знайти нішу на ринку, де вона може привернути клієнтів і забезпечити собі стійку позицію. Крім того, виявлення сил постачальників і покупців допомагає управляти вартістю ланцюжка постачання та забезпечити оптимальні умови для співпраці з ними.

Застосування Аналізу 5 сил Портера також допомагає виявити можливість зайняти привабливу нішу на ринку, враховуючи загрозу нових учасників. Розуміння бар’єрів для входу дозволяє компанії зробити цей процес більш складним для конкурентів і захистити свою позицію. Крім того, розуміння загрози заміщувальних товарів або послуг допомагає компанії розвивати стратегії, щоб залишатися привабливою для своїх клієнтів і уникати втрати ринкової частки.

Усе це робить Аналіз 5 сил Портера потужним інструментом для розробки бізнес-плану. Цей метод допомагає компаніям розуміти своє конкурентне середовище, ідентифікувати фактори, що впливають на їхній успіх, і розробляти стратегії, що забезпечують стійку конкурентну перевагу.

Якщо ви плануєте розробити бізнес-план, необхідно включити Аналіз 5 сил Портера в свій процес планування. Ретельне дослідження та оцінка цих сил допоможе вам зрозуміти своє конкурентне середовище, виявити можливості та ризики, і прийняти обґрунтовані рішення для досягнення успіху в бізнесі.

Аналіз 5 сил Портера є важливим етапом у розробці бізнес-плану, і він може надати вам цінні уявлення про вашу галузь та допомогти вам стати конкурентоспроможними на ринку. Використовуйте цей стратегічний інструмент для досягнення успіху і зміцнення своєї бізнес-позиції.

Я, Bizplan Липчевский , бізнес-аналітик з багаторічним досвідом у сфері розробки бізнес-планів, готовий допомогти вам в процесі розробки сильного бізнес плану, або Pitch Deck презентації для інвестора. А якщо ви плануєте самостійно описати бізнес план то запрошую на свій телеграм канал, де розміщую корисний контент про бізнес планування https://t.me/bizplan24

Якщо у вас вже існує бізнес план запрошую до комьюніті про пошук партнерів, бізнес янголів, інвесторів – https://t.me/bizplanukraine

Додатково при самостійному складанні бізнес плану рекомендую спочатку ознайомитись з прикладами вже готових бізнес планів , щоб оцінити як має виглядати кінцевий варіант гарно складеного інвестиційного документа.

Помогите улучшить вклады

Помечайте вклады как бесполезные, если вы не считаете их актуальными или ценными для статьи. Этот отзыв будет доступен только вам и не будет общедоступным.

Скрытый вклад для вас

Этот отзыв никогда не будет общедоступным. Мы будем использовать его, чтобы показывать более качественные вклады всем участникам.