Як визначається місто федерального значення

Федеративний устрій Російської Федерації

Росія – багатонаціональна держава. За формою державного устрою Російська Федерація є федеративною державою. Правовий статус Російської Федерації визначається Конституцією РФ, Декларацією про державний суверенітет РРФСР від 12.06.1990, Федеративним договором від 31.03.1992.

Виникнення Російської Федерації пов’язано не з об’єднанням раніше незалежних держав, а зі створенням кордонів суб’єктів РФ рішеннями вищих органів державної влади. Частина суб’єктів РФ (республіки, автономні округи, автономна область) утворені на основі національно-територіального принципу, решта на основі територіального принципу.

Склад Російської Федерації

На даний момент до складу Російської Федерації входять 85 суб’єктів РФ: 22 республіки, 9 країв, 46 областей, 3 міста федерального значення, 1 автономна область, 4 автономних округи [1]. Усі суб’єкти, що входять до складу Російської Федерації, рівноправні (ч. 4 ст. 5, ч. 1 ст. 65 Конституції РФ). Республіка (держава) має свою Конституцію і законодавство. Край, область, місто федерального значення, автономна область, автономний округ мають свій статут і законодавство. Статус республіки визначається Конституцією РФ і конституцією республіки. Статус інших суб’єктів РФ визначається Конституцією РФ і статутом відповідного суб’єкта РФ, прийнятою законодавчим (представницьким) органом даного суб’єкта РФ (ч. 2 ст. 5, ч. 1, 2 ст. 66 Конституції РФ). [1]

Відповідно до Конституції (ч. 2 ст. 65, ч. 3. ст. 67) складу Російської Федерації може бути розширений за рахунок прийняття іноземної держави або його частини до складу Російської Федерації як нового суб’єкта РФ, або утворення на території суб’єктів РФ нового суб’єкта відповідно до положень Федерального конституційного закону від 17.12.2001 № 6-ФКЗ “Про порядок прийняття в Російську Федерацію і утворення в її складі нового суб’єкта Російської Федерації”. Прийняття в Російську Федерацію в якості нового суб’єкта іноземної держави або його частини здійснюється за взаємною згодою Російської Федерації та даного іноземної держави відповідно до міжнародного (міждержавним) договором про прийняття в Російську Федерацію в якості нового суб’єкта іноземної держави або його частини, укладеним Росією з даними іноземною державою (ст. 4 Закону). Ініціатором даного акту має виступати іноземна держава (ч. 1 ст. 6 Закону) [2]. Ініціатива утворення нового суб’єкта в складі Російської Федерації повинна виходити від суб’єктів РФ, на території яких утворюється новий суб’єкт РФ, з подальшим винесенням даного питання на референдуми відповідних суб’єктів РФ після проведення консультації з Президентом РФ (ст. 10, 11 Закону). [2]

  • [1] Спочатку складу Російської Федерації включав 89 суб’єктів РФ, проте починаючи з 2004 р намітилася тенденція до об’єднання окремих суб’єктів і, відповідно, скорочення їх числа.
  • [2] Так до складу Російської Федерації була прийнята Республіка Крим на підставі Федерального конституційного закону від 21.03.2014 № 6-ФКЗ “Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб’єктів – республіки Крим та міста федерального значення Севастополя” . Підставою прийняття цього Закону з’явилися результати загальнокримського референдуму, проведеного в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, на якому було підтримано питання про возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта РФ, Декларація незалежності Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також Договір між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб’єктів, пропозиція Республіки Крим та міста з особливим статусом Севастополя про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим, включаючи місто з особливим статусом Севастополь.

Рід іменників

При розгляді іменника не можливо оминути питання роду. Це чи не найбільший камінь спотикання багатьох мовців. Як же складно часом пригадати якого роду слово біль, тюль чи нежить! І, відповідно, тяжко утворити правильне речення: “Мене мучить зубний біль чи зубна біль?”, “На вікні висить білий тюль чи біла тюль?” і “В мене почався чи почалася нежить?”

Годі вже й говорити про неробу, алібі, шимпанзе, собаку, Міссісіпі та Тбілісі. Логіка та інтуїція тут не допоможуть! Тому гайда вчити 🙂

Рід – це граматична категорія іменника, яка виражається в трьох значеннях: чоловічого, жіночого і середнього роду.

Рід називають класифікаційною категорією, за якою іменники розподіляються на три групи. Наприклад:

  • Іван, музей, екіпаж, відмінок – чоловічого роду;
  • Оксана, мати, калина, пісня – жіночого роду;
  • море, життя, село, явище – середнього.

Значення роду необхідно іменнику для правильного його граматичного зв’язку з прикметниками (синє небо, синя стрічка), займенниками (наш народ, наше місто) та дієсловами (Степан говорив, Галя говорила). Приклади неправильного зв’язку за родом: мій сестра, пісня лунав, наше мова, Ольга писав.

Хоча іменники за родами не змінюються, рід впливає на відмінювання іменників: від роду залежить вибір закінчення.

Рід – обов’язкова для іменника граматична ознака. Лише множинні іменники ознаки роду не мають (окуляри, канікули, гроші), оскільки рід встановлюється за формою однини.

Рід іменника можна визначити, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно; цей, ця, це.

Значення роду має й формальне вираження:

а) у закінченнях самого іменника;
б) у закінченнях прикметника;
в) у закінченнях дієслова в минулому часі (писав, писала, писало);
г) у суфіксах (студентка, українець, поетеса).

Ці формальні показники достатні для розпізнавання роду навіть комп’ютером. Закінчення самого іменника (а) виражають значення роду з більшою або меншою вірогідністю, тобто неоднозначно.

Так, в Н. в. однини на -а (я) закінчуються переважно іменники жін. роду, на -0 – переважно чол.роду, на -о, -е – середнього роду.

Однак якщо закінчення Н. в. неоднозначно виражає рід (пор. ткач-Ø – чол. р., ніч-Ø – жін. р.; вол-я – ж. р., житт-я – сер. р.; батьк-о – чол. р., слов-о – сер. р.), то в закінченнях усіх інших відмінків рід іменників розрізняється послідовно і чітко.

Порівняйте :
Н. ткач-Ø ніч-Ø
Р. ткач-а ноч-і
Д. ткач-у/еві ноч-і

Закінчення ж прикметників (б) та дієслів минулого часу (в) однозначно інформують про рід іменників.

Порівняйте: біл-ий сніг – ч. р. батько сказав-Ø – ч. р.
біл-а ромашка – ж. р. мати сказал-а – ж. р.
біл-е волосся – с. р. дитя сказал-о – с. р.

В українській мові є спеціальні суфікси для утворення іменників – назв істот жіночого роду від назв істот чоловічого роду (г):
-к-: учитель — учитель+к-а, гусак —гус+к-а
-ес-: поет — поет+ес-а
-их-: коваль — ковал+их-а (розм.), заєць — зайч+их-а
-ш-: лікар — лікар+ш-а (розм.)
-иц-: вовк — вовч+иц-я

Є суфікси, які характерні тільки для іменників чоловічого роду:

-тель: вихова+тель-Ø
-ець: україн+ець –Ø
-іст: цимбал+іст-Ø
-ар: кобз+ар-Ø та ін.

Від деяких іменників чоловічого роду назви жіночого роду не утворюються через неоднозначність суфіксів. Так, пілотка – це головний убірр; машиністка – жінка, яка друкує на машинці; рахівниця – прилад для лічіння. Причиною відсутності назви жіночого роду може бути й реальна відсутність такої професії для жінок (танкіст, артилерист, боксер).

Деякі іменники (переважно на позначення істот) можуть мати значення спільного роду:
а) чол. та жін. (він/вона): писака, читака, задавака, Франко, Шура;
б) чол. та сер. (він/воно): густий басище – густе басище;
в) жін. та сер. (вона/воно): огрядна бабище – огрядне бабище.

В іменниках спільного роду треба розрізняти одне, конкретно виявлене в реченні родове значення. Інакше це призведе до помилок у сполучуваності слів. Напр.: Суддя оголосив (оголосила) справу. Зінчук (Іван) склав іспит. Зінчук (Олена) склала іспит.

Значення спільного чол./жін. роду характерно для іменників, що є назвами:

  • професій: суддя, листоноша, *математик, *лікар;
  • просто людей: сирота, каліка;
  • людей з певними, як правило, негативними рисами: роззява, нероба, нехлюя, п’яниця, лівша;
  • чоловічих і жіночих прізвищ на –енко (ко), -а(я) та приголосний: Шевченко, Франко, Зозуля, Кривда, Левчук.

Іменники, типу лікар, хімік, біолог, доцент і под., традиційно називали чоловічі професії і, відповідно, мали значення чоловічого роду. В сучасній мові у зв’язку з тим, що ці професії стали також і “жіночими”, ці іменники виявляють тенденцію до спільного роду – чол./жін. роду. Однак сполучення їх з прикметниками і дієсловами минулого часу послідовно виражає лише чол. рід і непослідовно жіночий.
Порівняйте:
Чол. рід: Районний хірург зробив операцію. Український фізик виступив на конгресі.
Жін. рід: (# Районна) хірург зробила операцію. (# Українська) фізик виступила на конгресі.

Значення чол./сер. та жін./сер. роду характерно для іменників із суфіксом -ищ- що виражає значення згрубілості.

Наприклад: цей/це: вітрище, дубище, кулачище – чол./сер. роду; ці іменники утворилися від іменників чол. роду (вітер — вітр+ищ-е), ця/це: бабище, ножище, вербище – жін./сер. роду (баба — баб+ищ-е).

Визначення роду для незмінюваних іменників а) іншомовного походження та б) абревіатур має свою специфіку.

Для іменників іншомовних (а) треба насамперед встановити лексико-граматичний розряд, а саме, чи є іменник назвою загальною / власною; істоти / неістоти. Після цього рід встановлюється за такими логіко-семантичними правилами:

  • назви істот-осіб мають рід відповідно до статі: (ця) леді, (цей) містер Кеннеді, (ця) місіс Кеннеді, (цей) атташе, (ця) атташе, (цей) кюре;
  • назви істот-тварин вживаються переважно в чол. роді. Якщо необхідно вказати на самку, іменник вживається в жін. роді: (цей) поні, (ця) поні, самка поні; (цей) кенгуру, какаду, колібрі, орангутанг, шимпанзе;
  • назви загальні, неістот вживаються в середньому роді: (це) алібі, журі, меню, пюре, кашне і под.;
  • назви власні, неістот мають рід відповідно до роду загальної назви:

цей Хонсю (острів)
ця Монако (країна)
це Токіо (місто)
Кракатау (вулкан)
Міссісіпі (річка)
Тбілісі (місто)
Борнео (острів)
Кіліманджаро (гора)
Онтаріо (озеро)

Незмінювані іменники – абревіатури (б) мають рід відповідно до роду іменника в Н. відмінку у мотивувальному абревіатуру словосполученні.

(це) МЗС – міністерство закордонних справ;

(цей) НБУ – національний банк України;

(ця) ВРУ – Верховна рада України.

Тварини, переважно свійські, мають окремі родові назви для самця, самиці і малят.

Чол. рід: кабан, бик (віл), жеребець, баран, півень
Жін. рід: свиня, корова , кобила, вівця, курка,
Сер. рід: порося, теля, лоша, ягня, курча

Родова назва іменника є специфічною для кожної мови. При запозиченні іменників з іншої мови значення роду може змінитися. Так, у близькоспоріднених мовах іменники на позначення того самого поняття, з подібним коренем, можуть мати різне значення роду.

Порівняйте, звертаючи увагу на закінчення прикметників:

Укр. мова: гострий біль, суворий Сибір, мій рукопис, широкий степ, злий собака, смачна картопля, якісне вугілля, струнка тополя
Рос. мова: острая боль, суровая Сибирь, моя рукопись, широкая степь, злая собака, вкусный картофель, качественный уголь, стройный тополь

Іменник необхідно засвоювати з його значенням роду в українській мові. Нехтування родом може призвести до помилок у конструюванні речень й у відмінюванні іменників.

В українській мові є спеціальні суфікси для утворення назв осіб чоловічої та жіночої статі за національністю, належністю до країни, території. Напр. :
-ин : Київ — киянин — киянка
-ит : Одеса — одесит —одеситка
-ець : Німеччина — німець — німкеня
Ø : Білорусія — білорусØ — білоруска
-ал : Камчатка — камчадал — камчадалка
-ак : Сибір — сибіряк — сибірячка
-вар : Косово — косовар — косоварка

Строгих правил утворення цих назв не існує, тому необхідно при потребі звертатися до орфографічних словників. Від деяких іменників – назв міст, країн, територій – іменники-назви осіб чоловічої та жіночої статі за допомогою суфіксів не утворюються, а записуються так: Ташкент – житель(ка) Ташкента.

Деякі іменники в українській мові мають подвійні форми роду:

глибина/глибінь (жін. р.)
птаха – птах (жін./ чол.)
зала – зал (жін./чол.)
цебер – цебро (чол./сер.), довіра – довір’я (жін./сер.).

Оскільки від ознаки роду залежить характер відмінювання іменників, необхідно послідовно орієнтуватися на те чи інше родове значення іменника.
Порівняйте відмінкові закінчення:

Н.: довір-а, довір’-я
Р.: довір-и, довір’-я
Д.: довір-і, довір’-ю

Назви малих істот, дрібних предметів в українській мові традиційно мають сер. рід.: (воно) курча, ноженя, ведмежа, левеня, коліща, чаєня, бровеня, пастуша, дитинча, хлоп’я, дівча і под.

Трирядна система категорії роду не охоплює всіх іменників мови. За її межами залишилися іменники, що мають форму тільки множини: ножиці, ворота, двері, вершки, канікули, іменини, Суми, Ромни, Альпи, Карпати та ін. Вони не мають засобів вияву категорії роду.

  • рід – обов’язкова, постійна ознака іменника, яка впливає на сполучуваність слів у реченні, також на відмінювання іменників;
  • тільки іменникам множинним, які не мають форми однини, невластива ознака роду;
  • рід визначається на основі співвіднесення іменника із займенниками він – вона – воно, цей – ця – це;
  • рід має також формальні показники: це – закінчення самого іменника, а також сполучених з іменником прикметників і дієслів минулого часу; які однозначно виражають родові значення:
    • ий – а – е (у прикм.)
      • Ø – а – о (у дієсл.)
      • суфікси: к, ес, их, ш, иц, ун, ух, тель, ець, іст, ар та ін. служать для творення родових форм;
      • деякі іменники – назви істот (переважно) можуть виражати по два значення роду – вони називаються іменниками спільного роду;
      • іменники спільного чол./жін. роду є назвами осіб за професією, за рисами характеру. Це також різні типи українських прізвищ;
      • тенденцією до спільного роду виявляють назви колишніх чоловічих професій, які послідовно демонструють спільний рід лише у сполученні з дієсловами минулого часу і не стали такими у сполученні з прикметниками;
      • іменники із суфіксом -ищ- (‘згрубілість’) набули спільного чол./сер. та жін./сер. роду за родом мотивуючого слова, а також за типовим для середнього роду закінченням –е;
      • рід незмінюваних іменників іншомовного походження визначається за логіко-семантичними критеріями: співвіднесеністю з реальними (статтєвими) ознаками особи; за родо-видовою співвіднесеністю;
      • рід змінюваних іменників іншомовного походження визначається за аналогією до родових ознак питомих українських іменників;
      • рід незмінюваних іменників-абревіатур встановлюється за родом іменника у Наз. відмінку в мотивуючому абревіатуру словосполученні. Рід змінюваних іменників-абревіатур визначається аналогічно до роду звичайних, неабревіальних іменників;
      • родову ознаку іменника слід розрізнавати точно, не плутаючи її з родом іменників у близо-споріднених мовах, напр., у російській;
      • слід також запам’ятати, якими суфіксами можна утворювати назви осіб чоловічої та жіночої статі за національною і територіальною приналежністю;
      • слід запам’ятати іменники з подвійними формами роду – оскільки вони по-різному відмінюються;
      • в українській мові назви малих істот і предметів традиційно оформляються як іменники середнього роду.

      Related Posts:

      Як визначається функція?

      Функцiя за своїм принципом дiї нагадує машину. У неї щось вкладаєш i щось отримуєш на виходi. Коли ми говоримо про функцiї в математицi, то насправдi маємо на увазi зв’язок мiж змiнними. Цей зв’язок може бути будь-яким, але вiдповiдає певнiй вимозi. Саме ця вимога визначає функцiю.

      Перш нiж ми продовжимо, важливо, щоб ти вивчив термiн аргумент.

      Аргументом у теорiї функцiй є число або вираз, який ми вставляємо у функцiю. Досi ти, ймовiрно, вважав/вважала, що аргумент — це x у функцiї.

      Визначення функцiї

      Якщо для будь-якого заданого значення x iснує лише одне значення y , то говоримо, що « y є функцiєю f вiд x ». Записуємо як y = f ( x ) . Iнакше кажучи, зв’язок, який вiдповiдає вимозi «лише одне значення y для заданого значення x », є функцiєю.

      На рисунку нижче умовно зображено функцiю:

      Графiк функцiї — це сукупнiсть точок ( x , f ( x ) ) у системi координат або, iнакше кажучи, крива, яка проходить через усi точки.

      Мета використання функцiї:

      Знайти значення y , якщо вiдомi значення x .

      Наприклад, знайти загальну вартiсть яблук, якi ти купуєш на вагу, якщо вiдома вага яблук, якi ти вибрав.

      Знайти значення x , якщо вiдомi значення y .

      Наприклад, знайти вагу яблук, якi ти купуєш на вагу, якщо вiдома загальна вартiсть яблук.

      Знайти зв’язок мiж набором значень x i набором значень y .

      Знаходження функцiї, яка показує зв’язок мiж двома змiнними, називається регресiєю. Наприклад, знайти функцiю цiни яблук за вагою. Ти можеш мати список ваги рiзних пакетiв яблук i список того, скiльки коштує кожен мiшок.

      Функцiональне значення та аргумент

      x називається аргументом функцiї. Iнша його назва — незалежна змiнна. Це означає, що ми вибираємо значення x .

      y = f ( x ) називається функцiональним значенням функцiї. Iнша його назва — залежна змiнна, оскiльки це функцiя, що визначає, яким буде значення y , коли ми вибрали значення x .

Related Post

Все про мальвуВсе про мальву

Зміст:1 Шток троянда, доглядаємо садову красуню.1.1 Трохи про квітку мальва.1.2 Посадка та перший клопіт за штоктрояндою1.2.1 Як доглядати мальву?2 Мальви і їх родичі — опис видів і фото2.1 Мальви бувають

Що не входить до авторського наглядуЩо не входить до авторського нагляду

Авторський нагляд – це, насамперед, контроль за візуальною відповідністю проекту та реалізації: кольори та їх відтінки, форма, кількість, текстури, ступінь блиску матеріалів, їх поєднання між собою. Авторський нагляд не включає