«Господи, хто згрішив — він чи батьки його, що він сліпий родився?» — отець Василь Баглей до неділі Сліпородженого

Пропонуємо вашій увазі коментар о. Василя Баглея на євангельський текст неділі Сліпородженого. Він роздумує над уривком Євангелія від Івана 9, 1–38.

Наближаємося до неділі Сліпородженого, яка завершує наш Пасхальний цикл. Уже наступного четверга за юліанським календарем святкуватимемо Вознесіння Господнє, а в Українській Греко-Католицькій Церкві розпочнемо Декаду місійності.

Назва цієї останньої неділі після Пасхи походить з Євангелія, яке ми чуємо в цей день, — про зцілення сліпородженого, тобто того, хто був сліпим від початку життя.

Передовсім треба зазначити, і кожен офтальмолог підтвердить, що людське око і мозок — це два найскладніші органи. Чарльз Дарвін, засновник теорії еволюції, при кінці життя сказав, що шлях еволюції можливий для всього, крім людського ока. Це — дуже унікальний орган, за допомогою якого людина пізнає світ. За допомогою слуху (вуха) ми сприймаємо дуже багато інформації, однак мозок мусить її фільтрувати, контролювати, і зір (око) немовби ставить печатку, підтверджує. Коли людина щось бачить на власні очі, це завжди для неї є істиною в останній інстанції.

Господь, як ми чуємо у Євангелії, зцілює людину, яка від народження була абсолютно сліпою. Ми не раз зустрічаємо сліпих людей, самі сліпнемо впродовж життя від сидіння за компʼютером, від читання, від багатьох інших чинників. Але важко уявити, як це ніколи не бачити цього світу. Важко уявити стан такої людини, її емоції. Очевидно, у неї працюють інші відчуття, більш загостренні, але це надзвичайно важко. Господь, який є Творцем фізичних законів, людини, макро- і мікрокосмосу, має силу це змінити. У псалмі 94 є цікаві запитання: «Невже ти думаєш, що той, який створив людське око, не бачить тебе? Невже думаєш, що той, який створив людське вухо, не чує тебе?». Це дуже важлива думка, бо вводить нас у Божу присутність. Той, хто створив моє око, здатен бачити мене і всі мої вчинки — я не сховаюся від Нього.

Це Євангеліє — довге, полемічне, десь незрозуміле, десь комічне. Але сьогодні я хотів би звернути увагу на один момент — учні запитують Ісуса Христа: «Господи, хто згрішив — він чи батьки його, що він сліпий родився?». Якщо вдуматися, то як він міг згрішити, якщо сліпий?

Тут є два моменти, які треба зрозуміти, бо вони надзвичайно важливі для християнського світогляду. Перший — як він міг згрішити, якщо сліпий народився? Коли? Це — дуже глибока думка, бо давні люди, насамперед юдеї, як і ми тепер у XXI столітті, вважали, що людське життя починається не від моменту народження, а від моменту зачаття. Тому аборт є вбивством ще ненародженої людини. Юдеї вірили, що людина саме з цього моменту веде своє абсолютно автономне, морально відповідальне життя. Ми знаходимо приклад у Святому Письмі — патріарха Якова, який мав двох синів, що в лоні матері сперечалися за первородство — хто має першим народитися. Євреї, до речі, також вважали, що дитині від моменту зачаття і всі девʼять місяців являється ангел та читає Тору — Боже слово. Коли вона народжується, ангел бʼє її по лиці й вона, забуваючи Тору, плаче. І потім, упродовж життя, коли вчиться, пізнає світ, не раз має відчуття дежавю. Ангел приходить до плоду, який може мати день-два і вже чує Боже слово. Це важлива думка. Адже дуже часто з нею приходять люди, які вірять у реінкарнацію, що походить з індуїзму. Вони кажуть: «У вас у Святому Письмі написано про перевтілення».

Що таке реінкарнація? З грецької ρε — «знову» і ενσάρκωση — «втілення» — «знову в інше тіло». Ці думки блукають у сучасному «вінегретовому» світогляді. Люди вірять, що ми переселяємося — душа переселяється в інше тіло залежно від того, як жила. Християни в це не вірять! Доказом чого є воплочення Христа — Ісус прийняв людське тіло і його вже не зніме. Він його освятив. Давні люди, навіть до обʼявлення Христа, розуміли, що людська душа вічна і не матиме іншого тіла. У похованнях періоду палеоліту знаходимо їжу — люди розуміли, що того не їстимуть, але це підтверджує їхню віру в те, що душа існуватиме вічно.

Сьогодні вважаємо, що ми найпрогресивниші. Але людина 2000 років тому, щоби вижити, мусила знати дуже багато речей: і як будинок збудувати, і як поле засадити, і як природу відчитати. І вона розуміла, що душа безсмертна, що житиме вічно, не шукаючи іншого тіла.

Подібні думки дуже делікатно входять у свідомість сучасної людини. Наприклад, таким явищем, як гороскопи. Ніби я мушу жалити, бо є скорпіоном за гороскопом. Це, власне, зняття із себе моральної відповідальності за свої вчинки і намагання її на когось перекласти, бо, можливо, я в іншому житті був тим чи тим. Ні! Людське тіло освятив Христос, який воплотився. Ми з вами служимо в неділю Літургію на мощах святих — частичках тіла святого, через які Господня благодать сяє донині. Ми маємо нетлінні тіла святих. Тобто Господь спас і наше людське тіло — не тільки душу. Тому ніякої реінкарнації не існує. Єдине пояснення, що ця думка зародилася в середовищі, у якому жив Христос і промовляв формулами чи імперативами, які тоді були зрозумілі. Тобто люди свято вірили, і вірять досі, що життя починається з моменту зачаття і саме відтоді ми відповідальні за свої вчинки — не з моменту народження. Це дуже глибока думка!

До прикладу, Господь каже: «Де двоє чи троє зібрані в моє імʼя — там Я є серед них». Він це говорить і вони дуже чітко розуміють, бо і в Талмуді є слова: «… де збереться двоє або троє, і буде говорити про Бога в Його славу, то Божа слава серед них явиться».

У Євангелії про сліпородженого Господь говорить, що ця дитина вже з лона матері могла мати моральні проступки. Пророк Ісая стверджує: «… з лона матері Ти пізнав моє імʼя» (Іс. 49, 1). Апостол Павло каже до галатів: «Ти покликав мене з лона матері» (пор. Гал. 1, 15). Все це ще раз підтверджує, наскільки цінне людське життя і як важливо його оберігати.

Другий момент — він згрішив чи батьки його? Як це застосувати до свого життя? Чи діти відповідальні за своїх батьків? Дуже часто можна зустріти псевдопобожні речі — спеціальні молитви для відмолювання гріхів батьків, родових проклять. Наголошую, що це нічого спільного із християнством не має! Ми несемо особисту відповідальність за моральні вчинки. Ми персонально просимо в Бога прощення і персонально його отримуємо. Ми можемо молитися за померлих родичів, які мали свої провини та гріхи. Знаємо, що Бог добрий, милосердний і справедливий. Коли людина помирає, то через молитву, жертву Євхаристії, милостиню можемо випросити, щоби Господь пробачив їй, але не несемо відповідальності за її гріхи. За винятком хіба моменту, коли гріх має не лише моральну площину, а й фізичну, і це поширюється на дітей, до прикладу, через генетичні збої. Скажімо, люди з дитинства вживали алкоголь чи наркотики, відтак у них народжується дитина з певними проблемами. Вони запитують: «Для чого ти мене караєш, Боже?». Їх ніхто не карає — вони пожинають те, що посіяли. Тобто, гріх настільки входить у життя людини, що може знищити її організм. Із нездорового важко народитися чомусь здоровому. Кожен випадок, очевидно, індивідуальний. Але ми не несемо відповідальності за гріхи наших батьків. Ми несемо персональну відповідальність, тому важливе персональне прощення.

Апостол Петро у своєму першому посланні каже: «Будьте готові відповісти, коли тебе спитають за твою віру» (пор. 1 Пт. 3, 15). Ми мусимо розуміти, що це запитання актуальне і для кожного з нас. Мусимо розуміти, що людське життя від моменту зачаття індивідуальне.

Кожен із нас персонально отримує як кару за гріх, так і милість та прощення. Тому це слово про сліпородженого, яке чуємо сьогодні, важливе для кожного з нас. Просімо, щоб Господь, який є Творцем, і Світлом, і Законодателем законів, не тільки моральних, а й фізичних, відкрив нам очі, бо інколи ми також сліпі, — сліпі на правду, на добро, на багато добрих речей. Амінь.

✅«Сліпий музикант» – короткий зміст повісті Короленка

Повість «Сліпий музикант» – твір Володимира Короленка, присвячений опису життя хлопчика, який народився сліпим. Твір описує пошуки краси і сенсу в житті попри вроджені вади зору.

Історія створення

Володимир Короленко працював над цією повістю дуже довго-близько 13 років. Перші замальовки були зроблені в 1885 р, а в 1886 році він опублікував її частинами в газеті “Російські відомості”. Але на цьому робота не закінчилася. Автор переробив її в тому ж році для публікації в іншій газеті. Пізніше, в 1888 році, вона публікувалася окремою книгою, знову в переробленому вигляді. У 1898 році Короленко вводить додаткові епізоди (наприклад, відхід Петра з жебраками). Повість” Сліпий музикант ” стала дуже популярною серед сучасників, і після смерті автора. За життя Короленка її перевидавали 15 разів.

Головні герої повісті «Сліпий музикант»

• Петро Попельський – головний герой, хлопчик, народжений сліпим, став музикантом.
• Максим Яценко – дядько хлопчика, брат його мами. Багато часу присвятив вихованню Петра.
• Евеліна – сусідська дівчинка, яка стала дружиною Петра.
• Анна Михайлівна – мати хлопчика.
• Йохім – конюх.
• Кузьма і Федір Кандиба – сліпці, з якими Петро відправився в паломництво.
• Єгорій – дзвонар.

Короткий зміст

Вся повість розбита за змістом на глави, і по кожній з них короткий зміст викладено нижче.

Глава 1

У родині заможних поміщиків Попельських народжується хлопчик. Через кілька тижнів сім’я помічає, що він нічого не бачить, і доктор підтверджує це – немовля народилося сліпим. У будинку жив і дядько Максим, який мав досить буйну вдачу і вважався розбійником. Він побував у безлічі битв і повернувся додому без ноги, а одна його рука була сильно пошкоджена.

Важливо! Дядько взявся допомагати сестрі з її незвичайною дитиною. Він дає зрозуміти їй, що хлопчика не варто так опікати, і через деякий час малюк відмінно починає орієнтуватися в будівлі.

Навесні його відвели до річки, від маси нових емоцій дитина зомліла.

Глава 2

Петі виповнилося 5 років. Він відмінно орієнтується в будинку і зовсім несхожий на сліпого. Йому дуже сподобалося, як грає їх конюх на сопілці. Він намагається і сам так зробити. Мати ревнує, що увага дитини переключилася на конюха, і купує фортепіано, але для дитини її гра виявилася занадто складною і гучною. Згодом Анна Михайлівна вчиться грати чуттєвіше і син теж почав з цікавістю слухати піаніно.

Глава 3

Під керівництвом дядька сліпий хлопчик росте практично повноцінним і самостійним – в шість років він сам прибирає в кімнаті і навіть їздить на коні. Його життя затьмарюється тільки відсутністю друзів. Місцеві хлопчики його боялися через сліпоту. Потім поруч оселилася сім’я Яскульських, в якій була дівчинка Евеліна – ровесниця Петра. Вона теж часто бувала одна і одного разу побачила, як Петро грав на самоті біля річки. Евеліна хотіла познайомитися, але він її прогнав. Після – вони побачилися і розговорилися.

Важливо! Дівчинка не відразу зрозуміла, що він сліпий. Тільки коли Петя спробував обмацати її обличчя вона злякалася і розплакалася. Вона прийшла до нього на наступний день. Так і почалася їхня дружба.

Глава 4

Петро страждає – він відчуває себе неповноцінним і відчайдушно хоче побачити предмети, світло, кольори.

Глава 5

До дядька Петра приходять гості – його товариш Ставрученко і його сини з друзями. Молодь веде активну бесіду на різні теми, але жодного разу вони не звернулися до Петі. Він встає і йде. За ним біжить Евеліна і знаходить його біля млина. Він каже їй, що відчуває себе зайвим на цьому світі. Евеліна зворушилася і сказала, що він повинен стати її чоловіком. Петя погоджується, але потім розуміє, що він незрячий і не зможе бути нормальним чоловіком. Евеліна каже, що їй це не важливо, адже у них є любов. Вони повертаються до гостей. Петя сідає за клавіші і починає грати. Всі гості в захваті. Вони кажуть, що у нього приголомшлива неповторна манера і радять пройти професійне навчання.

Глава 6

Сім’я Попельських вирушила в гості до Ставрученкам. Вони відвідали монастир, де познайомилися з Єгорієм – сліпим дзвонарем. Всі помітили, наскільки дивно він схожий на Петра. Сліпі залишилися одні, і дзвонар розповів хлопчикові про те, що теж був народжений незрячим, але послушник на ім’я Роман втратив зір тільки в 7 років. Він заздрив хлопцеві, тому що він встиг побачити свою маму і білий світ. Єгорій був вельми озлобленим людиною. Після відвідин монастиря Евеліна підозрює, що Петро вважає всіх сліпих від народження злими. Прийшла зима. Петя був невеселий, його долали думки про сенс його життя. Він вважає, що він людина зла від природи і тільки мучить близьких. Одного разу дядько розповідає Петру про зв’язок звуків і кольорів. Хлопчик дуже уважно це слухав і намагався відтворити це за допомогою фортепіано. Він шкодує, що не може нічого бачити і каже, що був би готовий помінятися життям з будь-яким жебраком. На його думку, це зробило б його менш нещасним, оскільки його думки були б зайняті тим, як вижити. У святковий день Максим, Петро і Іохім прийшли до чудотворної ікони. Біля входу до церкви співали сліпі жебраки. Петра налякало почуте і він захотів піти якомога швидше. Максим же йому відповів, що це ті самі “щасливі сліпі”, про які він тільки що міркував. Максим змусив його дати їм грошей. Сім’я вирішила, що як прийде літо Максим і Петро поїдуть до Києва, щоб хлопчик брав уроки у знаменитого піаніста. Якось у липні вночі по вулиці йшли Двоє сліпих. Їх покликали до брички, і компанія поповнилася ще одним сліпцем. Це були Старий Кандиба, молодий Кузьма і юнак Петро, який переодягнувся в селянина. Вони пішли до Почаєва, а Максим відправився до Києва сам і нікому не сказав, Куди попрямував його племінник.

Важливо! Ця подорож багато дала хлопчикові. Він дізнався багато нових звуків, відчув неосяжність світу. Він вивчив пісню своїх супутників. Повернувся додому він тільки восени. Попри те, що зір до нього не повернувся, душа його зцілилася.

Мати злиться на нього, але потім прощає, дядько теж повертається додому. Поїздку до Києва відкладають на рік.

Глава 7

Евеліна вийшла заміж за Петра. Той не забуває своїх друзів – він побудував Федору будинок, часто ходить в гості до нього і веде бесіди. Коли стало відомо, що Евеліна чекає дитину, він злякався, але немовля народилося нормальним.

Епілог

Через три роки Петро виступає в Києві на ярмарку – грає на піаніно. Публіка в захваті від незвичайної і чуттєвої гри. Максим прислухався до мелодії і дізнався мотиви пісні сліпців. Він думає про те, що зумів зробити щось варте за своє життя, коли допоміг хлопчикові прозріти душею і вирости сильним чоловіком.

У повісті “Сліпий музикант” Володимир Короленко детально показує, як було рости і дорослішати хлопчикові, який від природи позбавлений зору. Він описав переживання і страждання, а також усвідомлення сенсу життя і розуміння справжніх цінностей.

Попри свій фізичний недолік, хлопчик дізнався, що таке особисте щастя, знайшов сім’ю і став музикантом. Головне питання, на яке шукає відповідь автор у цьому творі, – “як бути щасливим?”.