Гомер

Гомер — найвидатніший і найлегендарніший співець античності і, мабуть, найвідоміший поет світу. Для численних поколінь знайомство з античною культурою і світовою літературою незмінно починається з гомерівських поем “Іліада” та “Одіссея”. Герої цих поем — Ахіллес, Агамемнон, Одіссей, Гектор, Паріс, Пріам, Єлена Прекрасна, Пенелопа, Андромаха, Гекуба — давно стали хрестоматійними, міцно увійшли в ужиток західної та слов’янської культур.

Для еллінів (греків) їх творець був предметом гордощів, уособленням мудрості й художньої досконалості, майже богом. Слово “поет” у них асоціювалось зі словом “Гомер”, а поеми “Іліада” і “Одіссея” вважались священними. Відомо, що в першій половині VI століття до н.е. афінський законотворець Солон звелів виконувати поеми Гомера на державних святах Панафіней, а в другій половині цього ж століття за розпорядженням тирана Пісістрата спеціальна комісія із чотирьох чоловік зробила перший запис гомерівських поем. Відтоді освіта в античності починалася з поем Гомера й ними ж закінчувалась. Видатний грецький філософ Платон так оцінив значення Гомера для Греції: “. Цьому поету Греція зобов’язана своїм духовним розвитком”.

У той же час, попри таку популярність Гомера, про нього майже не існує достовірних відомостей. Немає єдиної думки ні про час його народження (різні грецькі письменники розміщали період його життя між XII і VI століттями), ні про місце народження, хоча більшість джерел називають Іонію. В античній літературі існує аж дев’ять біографій Гомера, які складаються з міфів та казкових оповідок. Загальна ж думка античності малювала його сліпим і старим співцем, натхненним музою, який мандрував Грецією, сам складав і виконував свої поеми, тобто був аедом. Йому приписували не тільки “Іліаду” й “Одіссею”, а й багато інших поем. Існують також гомерівські гімни, які, за твердженням спеціалістів, не мають ніякого відношення до Гомера, бо написані вже після вірогідного часу життя співця, тобто після VIII-VII століть.

Ще з античних часів традиційно вважається, що Гомер є одноосібним творцем “Іліади” і “Одіссеї”, хоча існує “теорія малих пісень”, “теорія зерна”, згідно з якою Гомер був творцем тільки однієї невеличкої поеми, розвинутої іншими авторами в два твори, тощо. Дослідження художніх особливостей поем, здійснені у минулому столітті, схиляють вчених до думки про те, що і “Іліада”, і “Одіссея” створені одним і тим самим автором, тобто людиною, яка відома під ім’ям легендарного Гомера.

Обидві поеми належать до жанру героїчного епосу, характерними рисами якого є масштабність зображуваних подій, у яких беруть участь відомі історичні, легендарні або міфологічні герої. З цієї точки зору, “Іліада” і “Одіссея” є неперевершеним зразком героїчного епосу.

Сюжети обох поем базуються на матеріалі одного з найвідоміших давньогрецьких циклів міфів — Троянського. В основі цього циклу лежать події загальногрецького масштабу, які поєднують родове прокляття, що тяжіє над нащадками відомого героя Тантала, з легендарно-історичною боротьбою грецького народу з багатою малоазійською державою Троєю (Іліоном).

Згідно з цими міфами, син верховного бога Зевса герой Тантал (героями звались діти, народжені від тимчасових шлюбів богів та богинь із земними жінками й чоловіками), допущений до бенкетів олімпійських богів, вирішив перевірити їхню прозорливість. Він запросив їх до себе і почастував м’ясом зарізаного ним власного сина Пелопа. Боги жорстоко покарали за це не тільки самого Тантала, кинувши його у потойбічний світ Аїд, де він, стоячи по підборіддя у воді з навислими над ним соковитими плодами, не може втамувати ні голод, ні спрагу; але наклали прокляття і на весь його рід. Ідея невідворотності покарання всіх членів роду, де був скоєний злочин проти божественних настанов Правди і Справедливості, була наріжним каменем олімпійської міфологічної свідомості. Це прокляття тяжіє і над одним із головних героїв “Іліади”, аргоським царем Агамемноном, воєначальником всього грецького війська під Троєю, який змушений був принести в жертву свою доньку Іфігенію, щоб відбувся цей похід, і який був задуманий вдома власною дружиною Клітемнестрою після переможного повернення із-під Трої.

Другий мотив Троянського циклу міфів — похід греків до Трої і її десятирічна облога з метою визволення найвродливішої жінки Греції Єлени (доньки Зевса від цариці Леди), яка стала дружиною спартанського царя Менелая — брата Агамемнона. Коли ж Зевс вирішив покарати людей і героїв за їх безчестя, він віднайшов хитромудрий план розпочати війну між греками й троянцями. Зібравши великий бенкет з приводу шлюбу між морською богинею Фетідою і царем Пелєєм, батьком майбутнього героя Ахілла, Зевс не запросив на нього лише одну богиню — богиню чвар Еріду. Розсерджена Еріда кинула на стіл бенкетуючим золоте яблуко з надписом “Найкрасивішій”, за яке почалася суперечка між олімпійськими богинями: жінкою Зевса Герою та його доньками Афіною — богинею мудрості та Афродітою — богинею кохання. Вирішити цей спір Зевс доручив троянському царевичу Парісу, який віддав яблуко Афродіті, котра закохала Єлену в Паріса, який прибув в гості до Менелая. Паріс викрав дружину Менелая і повіз її до Трої. За закликом Менелая і його брата Агамемнона ображені греки вирішили силою повернути Єлену. Так почалась десятирічна війна з Троєю, в якій взяли участь майже всі грецькі царі та герої: Ахіллес, Агамемнон, Менелай, Одіссей, Аякс, Діомед, Нестор, Філоктет та інші. Така міфологічна мотивація троянської війни. Насправді ж причиною її виникнення було торгівельно-економічне суперництво між Грецією, для якої життєво необхідними були малоазійські та причорноморські землі, а на шляху до колонізації стояла багата й могутня Троя.

У своїх поемах Гомер дотримується міфологічної версії виникнення війни. Про це свідчить не тільки наявність у них міфологічних героїв і самої Єлени серед троянців, але й богів, котрі беруть активну участь у змальованих подіях на боці греків (ахейців) або на боці троянців в залежності від ставлення до рішення Паріса щодо золотого яблука. Так, ображені цим рішенням Гера та Афіна незмінно перебувають на стороні греків, а Афродіта зі своїм коханцем Аресом, Аполлон, Посейдон, Артеміда допомагають троянцям.

Майстерність Гомера полягає у відборі епізодів та їх побудові у захоплюючі сюжети, що розгортаються в епічні картини воєнних дій, і соціального життя давньої Греції таким чином, що поеми стають неперевершеними поетичними енциклопедіями того часу. Грандіозна поема “Іліада”, яка налічує 15693 віршованих рядки, розповідає лише про 51 день десятого року облоги Трої незадовго до її падіння.

Своєрідність цієї поеми вже в структурі її композиції, адже вона народжується, наповнюється подробицями й деталями, розгортається у всеосяжну картину життя, звичаїв, моральних засад, культури античного світу із маленького зернятка, із піщинки в плині часу — гніву Ахілла внаслідок його сварки з воєначальником усіх греків Агамемноном.

Сварка виникла через пихатість та нерозумні вчинки Агамемнона. Він грубо образив жерця Аполлона Хріса, який прийшов у грецький табір, щоб викупити свою доньку-полонянку Хрісеїду. Ображений Хріс звертається за захистом до Аполлона, і той насилає на грецьке військо “пошесть лиху”, якої греки не можуть позбутись. На загальних зборах греків з цього приводу Ахілл пропонує Агамемнону, трофеєм якого є Хрісеїда, віддати її батьку. Врешті-решт Агамемнон погоджується за умови, що Ахілл віддасть йому свою полонянку Брисеїду. Той і розгніваний такою несправедливістю: адже він несе на собі головний тягар війни (він бере участь у всіх боях, він завжди попереду, в той час як Агамемнон не розуміє своєї помилки).

Після цього осмілілі троянці на чолі зі своїм героєм Гектором, сином троянського царя Пріама і братом Паріса, починають тіснити греків і наближаються до їхніх кораблів, погрожуючи їх спалити. Щоб врятувати греків від розгрому, найближчий друг Ахілла Патрокл вдягає, з дозволу Ахілла, його озброєння і відганяє троянців, але сам гине від руки Гектора. Тільки після загибелі Патрокла вщухає гнів Ахілла на ахейців, обертаючись тепер на троянців, і він замиряється з Агамемноном, який визнає свою провину, пояснюючи її засліпленням, насланим Зевсом, Долею і богинею помсти Еринією (пісня XIX). Вдягнувши нове озброєння, яке на прохання його матері Фетіди викував сам Гефест, Ахілл своєю невгамовною жадобою помсти наводить жах на троянців, заганяє їх за мури цитаделі й вступає у двобій з Гектором. Завершується “Іліада” смертю Гектора (пісня XXII), іграми на честь Патрокла (пісня XXIII) і драматично напруженою і зворушливою сценою викупу тіла Гектора, коли засліплений ненавистю до Гектора, невмолимий Ахілл поступово проникається співчуттям до батьківського горя старого Пріама й не тільки віддає йому тіло сина, а й обіцяє дванадцятиденне замирення для достойного поховання троянського героя.

Отже, головною рушійною силою сюжету “Іліади” є гнів Ахілла. Поема завершується, коли вичерпується гнів героя. . У той же час цей гнів органічно вводить в структуру оповіді численні батальні сцени, сцени життя олімпійських богів, описи кораблів (пісня II), озброєння (щит Ахілла — пісня XVIII), генеалогічні довідки і таке інше. На цьому тлі виразно вимальовуються постаті численних героїв і головних олімпійських богів, які в поемі надзвичайно олюднені, з’являються поряд з героями, вступають з ними в переговори, Допомагають їм порадами, б’ються поряд з ними і навіть між собою (пісні V, XX, XXI).

Для більш виразного змалювання героїв Гомер використовує не тільки урочисто-монументальний стиль оповіді, (віршований розмір — гекзаметр-шестимірник, тобто шестистопний дактиль), але й такі прийоми, як постійні епітети (Ахілл богосвітлий, прудконогий; Феб дальносяжний; Зевс темнохмарий, громовладний; Афіна ясноока; Гектор шоломосяйний); повтори цілих віршів або їх частин; неспішні, урочисті промови.

Гомерівському епосу притаманні також такі риси, як об’єктивність і докладність опису всіх речей, які опиняються в полі зору поета; традиційність світоглядних і моральних засад; величність і врівноважена спокійність; героїзм зображуваних подій і поведінки персонажів, які позбавлені суто егоїстичних рис і дріб’язковості.

Найбільшою мірою рисами епічних героїв (величність, надмірна фізична й моральна сила, патріотизм, мужність) у Гомера наділені Ахілл, Гектор і Одіссей — герой другої поеми.

✅Коротка біографія таємничого Гомера

Про особу і долю легендарного давньогрецького поета достовірно нічого не відомо. Історикам вдалося встановити, що Гомер міг жити приблизно в VIII столітті до нашої ери.

Місце народження поета також до сих пір не встановлено. 7 грецьких міст боролися за право називатися його батьківщиною. У числі цих населених пунктів були Родос і Афіни. Час і місце смерті давньогрецького сказителя теж викликають значні суперечки. Історик Геродот стверджував, що Гомер помер на острові Іос.

Діалект, використаний Гомером при написанні поем, не вказує на місце і час народження поета. Автор «Іліади» та «Одіссеї» використовував поєднання еолійського і іонійского діалектів грецької. Деякі дослідники стверджують, що при створенні творів був використаний поетичний койне.

Прийнято вважати, що Гомер був сліпим. Однак ніяких достовірних підтверджень цьому не існує. Багато видатних співаків і поетів Стародавньої Греції були сліпими. Фізіологічний недолік не давав їм можливості виконувати іншу роботу. Греки пов’язували дар поезії з даром пророцтва і ставилися до сліпих казок з великою пошаною. Можливо, рід діяльності Гомера і змусив прийти до висновку про те, що поет був незрячим.

Значення імені

На іонійскому діалекті слово «гомер» звучить як «Омірос». Вперше таємниче ім’я було згадано в VII столітті до нашої ери. Вчені досі сперечаються, чи є слово «гомер» ім’ям власним, або ж це просто прізвисько. У різний час імені поета давалися різні тлумачення: «сліпий», «заручник», «що йде за», «акомпаніатор» та інші. Однак всі ці варіанти тлумачення виглядають непереконливо.

Цікаві факти

• в честь великого давньогрецького поета був названий один з кратерів на Меркурії;
• згадку про Гомера можна зустріти в «Божественній комедії» Данте Аліг’єрі. Данте помістив свого «колегу» в перше коло пекла. Давньогрецький поет, на думку Аліг’єрі, був доброчесною людиною за життя і не заслужив мук після смерті. Язичник не може потрапити в рай, але йому потрібно знайти особливе почесне місце в пеклі;
• приблизно в III столітті до нашої ери був створений твір про поетичний поєдинок між Гомером і Гесіодом. Переказ свідчить, що поети зустрілися на іграх на одному з грецьких островів. Кожен читав найкраще з своїх творів на честь трагічно загиблого Амфідема. На стороні Гомера була симпатія слухачів. Однак виступаючий на поєдинку в якості судді цар Панед оголосив переможцем Гесіода, який закликав до мирного життя в той час, як Гомер закликав до побоїща.

Гомерівське питання

Так називають сукупність проблем, пов’язаних зі створенням і авторством поем «Одіссея» і «Іліада».

У період античності

Згідно з легендою, поширеною в античний період, основою для гомерівського епосу послужили поеми, створені за часів Троянської війни поетесою фантас.

Новий час

До початку XVIII століття авторство «Іліади» та «Одіссеї» не викликало ніяких сумнівів. Перші сумніви стали з’являтися вже в кінці XVIII століття, коли Ж. Б. Вілуазоном були опубліковані так звані схолії до «Іліади». Вони перевершили поему за обсягом. Схолії містили величезну кількість варіантів, які належали багатьом відомим античним філологам.

Публікація Вілуазона вказувала на те, що філологи, які жили до нашої ери, сумнівалися в тому, що один з найвідоміших творів античної літератури був створений Гомером. Крім цього, поет жив в безписемну епоху. Автор не зміг би створити таку довгу поему без запису вже складених фрагментів. Фрідріхом Августом Вольфом була висунута гіпотеза про те, що і «Одіссея», і «Іліада» були значно коротші на момент створення. А оскільки твори передавалися тільки усним шляхом, кожен наступний оповідач додавав в поему щось від себе.

Отже, говорити про якогось конкретного автора взагалі неможливо.

Згідно Вольфу, гомерівські поеми були вперше відредаговані і записані при Пісістраті (афінський тиран) і його сині. В історії редакція поем, ініціатором якої став афінський правитель, називається «пісістратовою». Остаточний варіант відомих творів був необхідний для їх виконання на Панафінеях. На користь гіпотези Вольфа говорять такі факти, як протиріччя в текстах поем, відступу від основного сюжету, згадка подій, що відбулися в різний час.

Існує «теорія малих пісень», створена Карлом Лахманом, які вважають, що спочатку твір складався всього з декількох пісень, які легко запам’ятати. Їх число з часом збільшилася. Схожу теорію висунув і Готфрід Германн. Гіпотеза, висунута Германном, називається «теорією первісного ядра».

Протилежних поглядів дотримуються так звані «унітарії». На їхню думку, відступу від основного сюжету і суперечності не можуть вважатися свідченнями того, що твір був написаний кількома авторам в різний час. Можливо, така була задумка автора. Крім цього, унітарії відкидали «пісістратову редакцію».

Ймовірно, легенда про те, що правитель Афін дав указ відредагувати поему, що з’явилася в епоху еллінізму. У той час монархи намагалися купувати і зберігати найбільш цінні рукописи відомих авторів. Таким чином, з’являлися бібліотеки, наприклад, Олександрійська.

«Іліада» і «Одіссея»

Історична основа

У XIX столітті в науці панувала думка про те, що 2 найвідоміших твори, які приписуються Гомеру, не мають історичної основи. Спростувати неісторичність поем допомогли розкопки Генріха Шлімана. Трохи пізніше були виявлені єгипетські і хеттські документи, в яких описані події, що мають схожості з подіями Троянської війни.

Художні особливості

Поеми мають цілий ряд художніх особливостей. Багато з них суперечать логіці і змушують думати, що твори створені декількома авторами. Одним з головних «доказів» того, що Гомер не єдиний автор, який брав участь в створенні поем, є «закон хронологічної несумісності», сформульований Ф. Ф. Зелінським. Дослідник стверджує, що Гомер зображував паралельні події, що йдуть один за одним. В результаті, у читача може скластися враження, що дії героїв «Одіссеї» і «Іліади» були виконані в різні проміжки часу і не пов’язані між собою. Дана особливість змушує думати про протиріччя, яких насправді немає.

Для обох поем характерні складні епітети, наприклад, «розоперста». При цьому епітети характеризують не тимчасову, а постійну якість, властиву предмету навіть в той момент, коли вона ніяк не виражена, і глядач не може його бачити. Ахіллеса називають «прудконогим» навіть під час відпочинку. За ахейцами закріпився епітет «пишнопоножні». Автор характеризує їх таким чином постійно, незалежно від того, в обладунках вони чи ні.

У своїй поемі «Іліада» Гомер зобразив один з епізодів Троянської війни, розкривши характер персонажів і показавши все інтриги, що передували початку конфлікту.

Поема Гомера «Одіссея» описує події, що відбулися через 10 років після перемоги над Троєю, де головний герой Одіссей потрапляє в полон до німфи, повертаючись після війни додому, де його чекає дружина Пенелопа.

Вплив на світову літературу

Поеми давньогрецького автора справили величезний вплив на літературу різних країн. Гомера любили не тільки на його батьківщині. У Візантії його твори були обов’язковими до вивчення. До теперішнього часу в архівах збереглися рукописи поем, які свідчать про їхню популярність. Крім цього, вчені мужі Візантії створювали коментарі і схолії до творів Гомера. Відомо, що коментарі до поем єпископа Євстафія зайняли не менше семи томів. Після того, як Візантійська імперія припинила своє існування, деякі рукописи потрапили в Західну Європу.

Вплив на культуру

У Стародавній Греції система освіти була повністю побудована на вивченні гомерівських поем. Рим, будучи спадкоємцем Греції, запозичив цю систему. Однак в I столітті нашої ери римляни вважали за краще великому греку співвітчизника Вергілія. Про поеми вирішено було забути здебільшого тому, що римляни вважали себе нащадками переможених троянців. Молодому поколінню не варто вивчати безславне минуле своїх предків.

В Україні та Росії твори Гомера отримали особливу популярність завдяки перекладам Ломоносова, що перекладав фрагменти цих творів. Повні переклади були здійснені Єрмілом Костровим (друга половина XVIII століття) і Миколою Гнедичем (перша половина XIX століття).