§ 11. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ. РОЗВИТОК ТЕАТРУ, МУЗИКИ, ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

• визначати характерні риси розвитку архітектури на українських землях.

1. Як розвивався український театр у другій половині XVIII ст.? 2. Назвіть основні здобутки української музики цього періоду. 3. Які твори скульптури та образотворчого мистецтва, створені у другій половині XVIII ст. на українських землях, ви знаєте?

Глядацька зала кріпацького театру-садиби

Театральне мистецтво здавна користувалося популярністю на українських землях. У першій половині XIX ст. у Наддніпрянщині в поміщицьких маєтках за тогочасною модою з’являється чимало театрів, де грали актори-кріпаки. Серед найвідоміших були кріпацькі театри в селі Кибинці на Полтавщині в маєтку Д. Трощинського та в селі Качанівка на Чернігівщині в поміщика Г. Тарнавського. Кріпацький театр став одним із етапів формування професійного театру. Наступним етапом його становлення був аматорський театр. Гуртки акторів-аматорів існували в гімназіях та вищих навчальних закладах. Відомі аматорські трупи працювали в Полтаві, Харкові, Ніжині, Кременчуці та інших містах.

Український професійний театр зародився у середовищі аматорських театральних колективів. У 1791 р. в Харкові було створено спеціальне приміщення, обладнане для проведення постійних театральних вистав. У ньому двічі на тиждень відбувалися вистави. Згодом сформувалася постійна трупа акторів, яка взяла театр на власне утримання. Відтоді професійні актори Харківського театру за свою гру стали отримувати платню. У 1818 р. в Полтаві з ініціативи малоросійського генерал-губернатора Миколи Рєпніна також заснували професійний театр на основі аматорського театру, який існував тут уже три роки. Саме для Полтавського театру І. Котляревський написав перші українські п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник».

Одночасно зі становленням професійного театру з’являються нові українські актори. На думку більшості сучасників, найкращими з них були Михайло Щепкін (1788-1863) та Карпо Соленик (1811-1851).

У 1803 р. будинки для проведення постійних театральних вистав збудували в Києві та Одесі.

На західноукраїнських землях до 30-х рр. XIX ст. театральних вистав не було. Після приєднання Галичини до Австрійської імперії у Львів надіслали з Відня театральну трупу, яка грала вистави німецькою мовою для нових господарів краю. Перша вистава народною мовою відбулася 1834 р. у Львівській духовній семінарії за сприяння її ректора Г. Яхимовича. Семінаристи поставили на сцені русинське селянське весілля з обрядами й піснями. У роки революції 1848-1849 рр. у Львові, Перемишлі та Коломиї відбулися перші публічні вистави українською мовою за п’єсами І. Котляревського «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник».

Михайло Щепкін

У жовтні 1848 р. І. Озаркевич представив виставу за мотивами «Наталки Полтавки» перед Собором руських учених у Львові.

Подальший розвиток театру на західноукраїнських землях призупинила реакція, що запанувала тут у 50-х рр. XIX ст. Унаслідок цього перший український професійний театр з’явився тут лише на початку 60-х рр. XIX ст.

Назвіть діячів, що уславилися у становленні українського театру.

У цей період у житті українського народу, як і раніше, вагоме місце займала музика й музичний фольклор. Українці не забували традиційних народних пісень — весільних, жниварських, купальських, колискових, історичних, колядок, щедрівок тощо. Розвивалися також народні танці: гопак, козачок, полька тощо. Пісні й танці супроводжувалися музикою, що її виконували переважно на струнних інструментах (кобзі, бандурі), цимбалах, а також сопілці, бубнах. На народних святах українців найчастіше грали «троїсті музики» — ансамбль із бубна, скрипки й цимбалів. Загальною повагою користувалися кобзарі, найвідомішими серед яких у цей період були Остап Вересай, Іван Крюковський, Федір Гриценко (Холодний), Андрій Шут.

Зростання зацікавленості українськими романтиками народною культурою спричинило появу нотних збірок українських народних пісень. Зокрема, М. Максимович 1834 р. підготував збірку «Голоси українських пісень» із фортепіанним супроводом 255 текстів пісень, зробленим композитором О. Аляб’євим. На західноукраїнських землях тексти русинських пісень із нотами до них уперше було опубліковано у 1823 р. в календарі «Львівський пілігрим».

Центрами формування професійного музичного мистецтва у Наддніпрянщині були переважно великі міста — Київ, Харків, Полтава, Одеса та інші. Ознакою тогочасного міського життя стали виступи в міських парках і театрах військових духових оркестрів.

У першій половині XIX ст. у Наддніпрянщині виникли перші музичні професійні товариства, які здійснювали концертну діяльність: Філармонійне товариство в Одесі (1842 р. ) та Симфонічне товариство аматорів музики і співу в Києві (1848 р. ).

Остап Вересай

Михайло Вербицький (1815-1870)

Перехід західноукраїнських земель під владу Габсбургів спричинив певне пожвавлення музичного життя в краї. Цьому сприяло встановлення безпосередніх зв’язків із Віднем, який був визнаним центром тогочасного європейського музичного життя. У культурному житті Львова чільне місце посіли відомі європейські музиканти — учитель польського композитора Ф. Шопена, диригент німецького театру Й. Ельснер та німецький композитор і диригент А. Нанке. Розвиток українського музичного мистецтва у краї був пов’язаний із діяльністю у 20-х рр. XIX ст. греко-католицького духівництва в Перемишлі. У 1829 р. завдяки підтримці єпископа І. Снігурського тут заснували постійний церковний хор. На базі цього хору сформувалося нове покоління, яке започаткувало т. зв. «перемишльську школу» — український національний напрямок у музиці західноукраїнських земель. Найвідомішим її представником став Михайло Вербицький — один із перших композиторів-професіоналів у Галичині.

Які міста стали центрами формування професійного музичного мистецтва?

3. Образотворче мистецтво

Початки мистецтва класицизму в живопису відображені у творчості майстрів портрета — Дмитра Левицького (1735-1822) та Володимира Боровиковського (1757-1825). Обидва походили з України, але впродовж усього життя працювали в Петербурзі. Д. Левицького вважали найкращим європейським портретистом. Серед найвідоміших творів його учня В. Боровиковського — портрети земляків-українців, які обіймали високі посади у Петербурзі — Д. Трощинського, О. Безбородька з доньками. Його пензлю належать також розписи церков у Миргороді, Кибинцях та Романівці у Наддніпрянщині.

У першій половині XIX ст. в українському живописі набуває поширення новий стиль — реалізм.

Реалізм — напрям у літературі та мистецтві, з яким пов’язане намагання митців дати правдиве, повне відображення дійсності.

В. Боровиковський. Портрет Д. Трощинського

Першими українськими художниками, у творчості яких з’явилися риси нового стилю, стали Іван Сошенко (1807-1876), Капітон Павлов (1792-1852). Серед творів І. Сошенка, які збереглися дотепер, «Портрет бабусі М. Чалого», «Жіночий портрет», жанрові картини «Хлопчики-рибалки», «Продаж сіна на Дніпрі». Павлов працював переважно в портретному жанрі. Відомі його полотна «Автопортрет», «Портрет доньки художника», «Портрет мічмана Г. Чайковського», «Хлопчик з голубком».

Капітон Павлов

Визначним досягненням мистецтва цього періоду стала творчість Т. Шевченка, який є автором понад тисячі творів різних жанрів. Більшість творів образотворчого мистецтва Т. Шевченка створені у стилі романтизму. Визнання здобули його картини «Циганка-ворожка», «Катерина», «Портрет невідомого», «Портрет дівчини з собакою», «Портрет невідомої у намисті», «Автопортрет» та ін. Він був також відомим майстром графіки І гравюри. Йому належить серія офортів «Живописна Україна».

На західноукраїнських землях у цей період уславився своїми творами переважно релігійного змісту в стилі класицизму Лука Долинський (1750-1824).

Він виконав розписи для новозбудованого собору Св. Юра у Львові та інших церков міста. Його вважали також одним із найкращих тогочасних портретистів, який створив чимало образів представників греко-католицького духівництва.

Т. Шевченко. Катерина

Іван Сошенко. Портрет бабусі М. Чалого

Офорт — відбиток із пластини, вигравіюваної методом протравлювання кислотою.

Йосиф Змій-Міклошій

На Закарпатті засновником світського напряму в живопису став Йосиф Змій-Міклошій (1792-1848). Його пензлю належать портрети, картини на побутові теми з життя закарпатських селян, чудові пейзажі.

В українській скульптурі першої половини XIX ст. відбувався перехід від стилю бароко до класицизму. Загальне визнання у цей час здобув скульптор Іван Мартос (1753-1835), який походив із козацько-старшинського роду з Чернігівщини. Серед найвідоміших його скульптур, створених у стилі класицизму, Павлу І в маєтку графа О. Аракчеева у с. Грузіно, Г. Потьомкіну в Херсоні, Катерині II у Катеринославі, дюку де Рішельє в Одесі.

У Києві, на Володимирській гірці, встановили бронзовий пам’ятник князеві Русі Володимиру, авторами якого були російські скульптори В. Демут-Малиновський, П. Клодт та архітектор О. Тон. Монумент є типовим для стилю класицизму.

На західноукраїнських землях розвиток скульптури пов’язаний із творчістю австрійських митців Г. Вітвера та родинної династії Шимзерів, які працювали в цей час у Львові. Найвдалішою роботою Вітвера вважають чотири фонтани на площі Ринок із фігурами Нептуна, Діани, Адоніса та Амфітри. Окрасою Львова стали барельєфні композиції, виконані за сюжетами античної міфології, та надмогильні пам’ятки, авторами яких були брати Йоанн та Антон Шімзери.

Які стилі були поширені в українському образотворчому мистецтві першої половини XIX ст.?

4. Архітектура

У першій половині XIX ст. тривала розпочата наприкінці минулого століття перебудова губернських і повітових міст Наддніпрянщини. Швидкими темпами тривало будівництво в Єлисаветграді, Херсоні, Маріуполі, Одесі, Севастополі тощо.

У Києві впродовж 30 років головним міським архітектором працював Андрій Меленський (1766-1833). У зв’язку з поверненням Києву 1802 р. прав міського самоврядування, зайого проектом спорудили пам’ятник на честь поновлення магдебурзького права. Саме А. Меленський, розробляючи план забудови міста, визначив Хрещатик як майбутню головну вулицю Києва. За його проектами в місті збудували новий центр губернської адміністрації на Печерську, перший у Києві будинок театру на Хрещатику, Контрактовий дім на Подолі й перебудували Гостинний двір.

Найбільшою спорудою Києва того часу стала створена в 1839-1843 рр. за проектом архітектора Вікентія Беретті (1781-1842) будівля університету Св. Володимира У Харкові за проектом архітекторів Є. Васильєва і О. Тона в 1824-1833 рр. спорудили високу дзвіницю Успенського собору.

У Наддніпрянщині з’являються нові палацово-паркові комплекси, що складалися з розкішних будинків знаті, оточених мальовничими парками. Ці парки називали пейзажними, або англійськими, за країною їх виникнення. У 1799-1803 рр. у мальовничій місцевості над р. Сейм у Батурині за проектом Ч. Камерона збудували палац К. Розумовського. У селі Сокиринці на Чернігівщині в маєтку П. Галагана у 1829 р. спорудили палац у стилі класицизму.

Світову славу завдяки своїй красі здобули декоративно-пейзажні парки «Олександрія» (1797-1829) у Білій Церкві та «Софіївка» на околицях Умані.

Пам’ятник Володимиру Великому у Києві

Фонтан на площі Ринок у Львові

Палац у Сокиринцях

Братський Богоявленський монастир на Подолі, вид на серед. XIX ст.

Багато визначних архітектурних пам’яток цієї доби на західноукраїнських землях було зосереджено у Львові. Це будівлі «Оссолінеуму» (1827 р.), ратуші на площі Ринок із високою вежею та годинником (1835 р.), міського театру (1842 р.) та кількох житлових будинків. Більшість споруд було створено за проектами німецьких архітекторів. На Буковині визначною архітектурною пам’яткою того часу стала збудована в Чернівцях за проектом А. Микулича міська ратуша із 45-метровою вежею (1843-1847 рр.).

«Софіївка» (сучасний вигляд)

Ратуша в Чернівцях

Парк «Софіївка», створений в маєтку графа Потоцького на околицях Умані для його коханої дружини, виявився єдиним серед тогочасних парків, де не було палацу. Руками графських кріпаків побудовано чотири штучні озера, з’єднаних підземними каналами, зроблено ґроти, лабіринти, скелі з великих каменів, численні павільйони та містки. У зеленому оточенні дерев, завезених із Європи та Америки, було встановлено мармурові копії відомих античних статуй. Романтичну атмосферу парку підкреслювали назви його будов: павільйон Флори в кінці каштанової алеї, грот Венери, Рожевий павільйон на острові закоханих та ін.

У розвитку театрального мистецтва відбувався перехід від кріпацького та аматорського театрів до професійного. Музична культура цього періоду розвивалася доволі повільно. Однак здобутки музичного мистецтва створили підґрунтя для розвитку українського національного напрямку в другій половині століття. В українському живопису митці, спираючись на традиції європейських майстрів, виробляли власний стиль. Поряд із мистецтвом портрета розвивалися побутовий, історичний та пейзажний жанри. В образотворчому мистецтві України під імперським пануванням відбуваються процеси культурної асиміляції: українські митці працюють в імперських столицях, а в Україні — російські та німецькі майстри.

Основними здобутками архітектури стали планова забудова міст, створення єдиних ансамблів вулиць І площ, видатні палацово-паркові ансамблі.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. У якому місті Наддніпрянщини виник перший професійний театр?

2. Назвіть перші українські п’єси для театру, написані І. Котляревським.

3. Які інструменти входили до складу «троїстих музик»?

5. Які будівлі було споруджено за проектами архітектора А. Меленського?

6. Якими були особливості розвитку театрального мистецтва?

7. Охарактеризуйте розвиток музичного мистецтва.

8. Назвіть відомих художників цього періоду. Яким був їхній внесок у розвиток живопису?

9. Охарактеризуйте досягнення тогочасної архітектури на українських землях.

10. Завершіть складання таблиці «Культура України кінця XVIII — першої половини XIX ст.».

Блог історика: 1917 рік. Як український театр став державним

Власне, українські театральні трупи існували й раніше – Марка Кропивницького, Миколи Садовського тощо. Але український театр за підтримки держави – таке вперше.

До 1917 року все було інакше: Російська імперія перешкоджала українській Мельпомені (і не лише їй). Щойно Микола ІІ зрікся трону, а Україна почала змагання за незалежність, у Києві заснували Комісію з утворення Українського національного театру.

Її засідання відбувалися в приміщенні Музично-драматичної школи імені М. Лисенка. Той будинок – Велика Підвальна, 15 (нині Ярославів Вал) – не зберігся.

Перше засідання – 4 травня 1917 року.

Головою комісії обрали Володимира Винниченка – не лише відомого письменника й театрального драматурга, але на той час заступника голови Центральної Ради.

Щоправда, самого Володимира Кириловича на засіданні не було. Ухвалили: “Сповістить д. В. Винниченка про вибір его Головою Комісії” (орфографія оригіналу. – Ред.).

Скарбником обрали Марію Грушевську, дружину голови Центральної Ради, тодішню “першу леді”. Взагалі весь склад комісії – люди відомі й вельми шановані.

Три театри

Автор фото, Станіслав Цалик

Дмитро Антонович, син видатного історика, підписував протоколи засідань Комісії як “товариш”, тобто заступник, голови

Майже одразу комісія поставила питання про відкриття “по змозі” трьох театрів.

Перший – “театр чистої драми для вистав української драми і українських перекладів з світового репертуару”. Для нього слід утворити “драматичну трупу українських акторів”. Вирішили “зараз же шукати поміж театрами м. Київа, більш менш, відповідальне мешкання” як тимчасове. В ідеалі – збудувати власне приміщення для цього колективу.

Другий – “зразковий народній театр, в якому б виставлялись побутові п’єси, оперети та все таке инше”. Його запланували розмістити у Троїцькому народному домі (нині – Національний театр оперети).

Третій – український оперний театр. Взагалі-то Оперний міський театр у Києві вже існував. Йшлося саме про український оперний. Ухвалили звернутися до Київської міської думи з вимогою забезпечити функціонування в одному приміщенні двох театрів – існуючого та нового. Останньому надавати сцену кілька днів на тиждень.

“Зробити вплив на антрепренера”

Автор фото, Станіслав Цалик

Марія Старицька, дочка відомого письменника і театрального діяча, також заступала голову комісії і брала найактивнішу участь у її роботі

Винниченко так і не з’явився на засідання комісії. Не тому, що нехтував проблемами театру. Письменник повністю зосередився на політичній діяльності: його перу належать майже всі декларації і законодавчі акти УНР. А невдовзі – у червні – він став прем’єр-міністром.

Тим часом, комісія уповноважила низку своїх членів (серед яких Василь Кричевський, Лесь Курбас, Іван Мар’яненко) оглянути театральні приміщення Києва, які б згодилися для драматичного українського театру. І з’ясувати, які з них ще не здано в оренду приватним антрепренерам.

Інша група – Людмила Старицька-Черняхівська, Олександр Олесь, Зиновій Маргуліс – має “завести зносини” з антрепренером Варським, орендарем Троїцького народного дому, і домовитися про передачу приміщення українському театру.

Також доручено Марії Старицькій, Олександру Олесю та Миколі Вороному “зробити вплив на оперного антрепренера п. Багрова, щоб у оперному Київському театрі щонеділі виставлялись: один день – українська опера, а другий день – опера на українській мові”.

Напередодні першого сезону

Автор фото, Станіслав Цалик

У приміщенні Троїцького народного дому розпочав свою роботу Український національний театр

Невдовзі комісія перетворилася на Комітет українського національного театру, який увійшов до складу Генерального секретаріату (міністерства) освіти – набув статусу державної структури.

На одному з засідань розглянули питання про заснування театральної бібліотеки і театрального видавництва, створення драматичних шкіл по всій Україні, скликання Всеукраїнського з’їзду театральних діячів, а також про організацію Фонду українського театру.

В липні Генеральний секретаріат освіти уклав угоду з Київською міською думою про оренду Троїцького народного дому. Уряд надав театрові 20 тисяч карбованців. Затвердили репертуар – 32 п’єси.

То були твори І. Котляревського, І. Тобілевича, М. Кропивницького, М. Старицького, І. Франка, С. Васильченка, М. Старицького та інших українських класиків, а також закордонних драматургів – Г. Ібсена, Ж.-Б. Мольєра, В. Сарду, В. Шекспіра, Ф. Шіллера.

Щодо формування трупи театру постановили: не брати за основу будь-яку іншу трупу, а створювати свою. Причому акторів зараховувати індивідуально, не групами.

Імені Марії Заньковецької

Автор фото, Станіслав Цалик

Режисер Українського національного театру Іван Мар’яненко в ролі Гната (“Безталанна” І. Карпенко-Карого)

Перший театральний сезон відкрився 14 вересня 1917 року. Режисери Іван Мар’яненко і Григорій Раєвський зробили все, щоб вразити глядача – театр мав власний хор, оркестр.

Проте результати першого сезону виявилися невтішними. Через багатоманітний репертуар трупа виявилася завеликою, це негативно позначилося на фінансових показниках.

Вирішили з наступного сезону розділити колектив на чотири окремі: традиційно-побутового напрямку, новітнього літературно-психологічного, театральну студію та державну оперу.

У серпні 1918-го з’явився “Законопроект про заснування в місті Киіві Державного Народного театру (в Троїцькому Народному Домі)”. Йшлося про зміну статусу – національний театр став державним. Його директором, режисером і провідним актором став корифей української сцени Панас Саксаганський.

Театр фінансувався з держбюджету і користувався правом безмитного одержання всіх закордонних матеріалів, приладів, знарядь, потрібних для роботи.

Автор фото, Станіслав Цалик

Директор і режисер Державного Народного театру Панас Саксаганський в образі Козака-гуляки (“Чорноморці” Я. Кухаренка та М. Старицького)

З іншими запланованими театрами нічого не вийшло. Хіба що функції театральної студії – такого собі експериментального майданчика за участі молодих талантів – перебрав на себе Молодий театр Леся Курбаса, який орендував триповерхівку на Прорізній, 17. Але статус мав приватний – Товариство на вірі “Молодий театр у Києві”. Колектив користувався невеличкою субсидією від держави.

Натомість Державний Народний театр, змінюючи назви і “прописку”, одержав у січні 1923-го ім’я Марії Заньковецької – з нагоди 40-річчя її творчої діяльності.

У 1944-му театр остаточно “оселився” у Львові. Нині це – Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької.