Визначення поняття “нація”

1. Почнемо з кількох загальних, але важливих уточнень щодо поняття “нація”.

По-перше, нація (від лат. natio – народ) за етимологічним походженням означає “народ”.

Однак, по-друге, в сучасній практиці міжнародних відносин під нацією розуміють не будь-який народ, а лише такий, що має власну державність, суверенність і, головне, – політичну єдність, а відтак може виступати як самодостатній суб’єкт зовнішніх стосунків.

По-третє, на сьогодні вже усталеним є розуміння нації як політичної, а політична нація, своєю чергою, може постати лише на демократичних засадах. При цьому найважливіші ознаки сучасної, тобто політичної нації, як демократичного утворення, це: соціальна держава; громадянське суспільство (з реальним місцевим самоврядуванням і верховенством права); єдність соціально-економічного, політичного та культурного життя.

По-четверте, якщо етнос є утворенням переважно культурно-духовним, народ – соціально-історичним, то сучасна політична нація є утворенням переважно соціально-економічним та політико-правовим.

2. Народ, що склався на основі одного етносу й вміщує в собі певну кількість етноменшинних груп, може впродовж деякого історичного часу існувати як складова якоїсь держави (Україна або Вірменія у межах СРСР; Словаччина у межах Чехословаччини; Словенія у межах Югославії) й лише за сприятливим збігом обставин почати створювати державу-націю.

Народ консолідується в націю опосередкованою дією й тиском насамперед зовнішніх щодо себе чинників. При цьому постала нація, як і народ є утворенням поліетнічним. Говорячи про націю як про реально поліетнічне утворення, є сенс разом з тим говорити й про поліетнічну державу, тобто таку, на території якої водночас і поряд проживають кілька етносів.

У вузькому, тобто спеціальному розумінні цього терміна йдеться про державу, створену двома або більшою кількістю етносів за умов, або коли ці етноси рівноправні (Швейцарія, Бельгія), або коли один з етносів має панівне становище в державі (колишні Російська, Австро-Угорська або Британська імперії).

Важливо спеціально підкреслити, що коли етнічна мозаїка держави-нації утворюється переважно чисельно домінуючим корінним етносом вкупі з незначною кількістю етнічних меншин, доцільно говорити не про поліетнічну державу-націю, а про державу-націю з поліетнічним складом населення (якою, зокрема, й є сьогоднішня Україна).

У більш широкому розумінні цього терміна поліетнічними є фактично всі сучасні держави-нації, бо в кожній з них можна нарахувати щонайменше кілька (а частіше за все велику кількість) етнодисперсних та етнокомпактних груп. У зв’язку із цим не варто залишати поза увагою процес перманентно оновлюваної поліетнічності націй. Це так тому, що, з одного боку, цілком природною є поступова асиміляція, розчинення етно- дисперсних груп у корінному етносі, а, з іншого боку, дедалі більша відкритість держав сучасного світу полегшує (а певною мірою й стимулює) імміграційні процеси. Завдяки останньому в середовищі багатьох націй виникають або нові етнодисперсні групи, або оновлені генерації колишніх.

Народ певної країни, яка не обіймається власною державною територією, є, зазвичай, підлеглим народом; але коли цей народ створив власну державу, він вже є незалежний народ- нація (або формується як таке утворення). Організація Об’єднаних Націй є співтовариством саме таких народів. Отже, народ, що має соціальну державу й державність, базовану на титульний етнос, а відтак – політичні кордони, митні установи, армію, службу безпеки, власну конституцію, власну грошову одиницю, а головне – систему реального місцевого самоврядування, громадянське суспільство, – такий народ і є типовою, сучасною, демократичною європейською політичною нацією.

Слід зазначити, що народ, який склався з кількох відносно рівновеликих етносів (бельгійський, швейцарський тощо), міг формуватися як цілісність, як один народ лише на базі створеної власної державності, водночас конституюючись і як нація.

Разом з державою-нацією виникає таке явище, як державна мова. Причому нація може мати не одну державну мову.

3. Отже, з урахуванням специфіки України, можна дати таке визначення: політична нація України – це об’єктивно- суб’єктивна соціальна реальність, що постала історично і становить народ країни з поліетнічним складом населення, який політично, економічно й духовно об’єднаний навколо титульного етносу (етнічних українців) на демократичних засадах соціальної й правової держави, громадянського суспільства, реального місцевого самоврядування.

Зрозуміло, що таке визначення стосується тієї політичної нації України, яка ще має постати.

Нація. Визначення, поняття та ознаки нації.

Нація (від лат. natio — народ, плем’я) — історична спільність людей, що складається в процесі формування певних характерних її ознак. Існує багато визначень цього поняття, що Грунтуються на певній більшій чи меншій сукупності його ознак. їх можна поділити на культурологічні, психологічні, етнологічні, історикоекономічні та політологічні.

Початок культурологічної теорії нації було закладено працями німецького філософапросвітителя XVIII ст. Й. Гердера, який наголошував на своєрідності духовної культури різних народів, зокрема південнослов’янських, поезію яких високо цінував. Цей напрям був розвинений у працях одного з ідеологів австромарксизму К. Реннера, який визначав націю як «союз осіб, які однаково розмовляють», «культурний союз».

Психологічну теорію нації обгрунтували французький учений XIX ст. Ж. Е. Ренан, який твердив, що «нація — це душа, духовний принцип», та О. Бауер, який вважав, що нація — сукупність людей, «спільністю долі згуртованих у спільність характеру». Представники етнологічної теорії нації зосереджуються тільки на етнічних ознаках: спільності походження, національній самосвідомості тощо.

Історико-економічну теорію нації обгрунтував відомий ідеолог марксизму К. Каутський, який підкреслював велике значення економічного чинника при виникненні нації. Чинниками, що зумовлювали процес формування нації., він вважав також територію, географічне положення та військове становище, транспорт і особливо мову, недооцінюючи при цьому національну самосвідомість. Сучасну націю Каутський розглядав як продукт економічної необхідності та різних чинників, що виникли на грунті капіталістичного способу виробництва. Нація, на його думку, становить постійно змінюване суспільне відношення; за різних умов вона становить дещо вельми різноманітне; вона ніби якийсь Протей, який вислизає між пальцями, коли ми хочемо його схопити, та все ж завжди залишається, справляючи на нас потужний вплив.

На підставі положень К. Каутського і певною мірою О. Бауера Й. Сталін у 1913 р. визначив націю як усталену спільність людей, яка склалася історично, виникла на базі спільності мови, території, економічного життя й психічного складу, що виявляється в спільності культури, наголосивши, що лише наявність усіх ознак, взятих разом, дає нам нація. Сталінська теорія Нації, що мала догматичний і метафізичний характер, стала єдиною, яку визнавали в колишньому СРСР.

На сьогодні існують дві політологічні теорії нації: нація-держава (французька модель) та держава-нація (американська модель). Перша модель пояснює існування єдиної політичної спільноти переважно спільним етнічним походженням громадян певної держави, друга, навпаки, пояснює формування нової етнічної спільноти на основі існуючої політичної єдності.

Беручи до уваги динамічний характер нації, не можна дати її визначення, яке залишалося б правильним раз і назавжди. Через це останнім часом з’явилися нові спроби тлумачення нації, які критично враховують уже існуючі і прагнуть врахувати їх недоліки. Одне з найбільш вдалих визначень нації у пострадянській науковій літературі належить Ф. Горовському, О. Картунову та Ю. Римаренку: нація — це «етносоціальна (і не завжди кровнородинна) спільність зі сформованою усталеною самосвідомістю своєї ідентичності (спільність історичної долі, психології й характеру, прихильність національним матеріальним та духовним цінностям, національній символіці, національноекологічні почуття тощо), а також (головним чином на етапі формування) територіальномовною та економічною єдністю, яка в подальшому під впливом інтеграційних та міграційних процесів виявляє себе неоднозначно, нерідко втрачаючи своє визначальне значення, хоча аж ніяк не зникає» («Етнонаціональний розвиток України: терміни, визначення, персонали». — К., 1993).

• Історія Держави І Права України: Заруба В.М
• Історія України: Заруба В.М., Васковський Р.Ю.
• Дистанційний Курс Історія України: Г.Г.Кривчик, С.
• Актуальні Проблеми Історії України: Курс Лекцій
• Нариси З Історії України: Василь ВЕРИГА
• Історія України Від Найдавніших Часів I До XXI: Л.І. Кормич В.В. Багацький
• Конспект Лекцій З Історія України: Гавриленко І
• Козацька еліта Гетьманщини
• Історія України: Мельнік
• Проблеми вивчення української революції 1917-1921рр
• Українська національна революція
• Політичний рух: Бобіна