§ 4. Люблінська унія 1569 р.

Наявність спільних ворогів здавна підштовхувала Велике князівство Литовське і Польське королівство до союзу. Започаткувала цей процес Кревська унія 1385 р. Тому в першій половині XVI ст. дві держави вже були об’єднані особою спільного монарха: великий князь литовський одночасно був і польським королем. Без дієвої підтримки Литви Польща не могла собі дати ради із постійною військовою агресією Тевтонського ордену хрестоносців, що красномовно підтвердила Ґрюнвальдська битва 1410 р.

До середини XVI ст. цілий ряд зовнішніх та внутрішніх чинників підштовхували і Литву до ще тіснішого союзу із Польщею. Південні рубежі князівства потерпали від постійних набігів татар, які знищували і грабували українські села, забирали людей в ясир (полон). Київщина і Брацлавщина знелюдніли, перетворившись майже на пустку (відшукайте на карті південні межі осілого розселення людей). Окрім того, у виснажливих війнах із Московською державою за право на володіння руськими землями Литовське князівство втратило значну частку своєї території (див. карту), а поразки в перших роках Лівонської війни (1558-1583 рр.) поставила Литву перед загрозою бути поглиненою Московським царством. Вихід зі скрутної ситуації вбачався лише в унії (об’єднанні) із сильнішою Польщею.

Польська шляхта прагнула досягнути унії шляхом інкорпорації, тобто через входження Литви до складу Польщі. Шляхтичів приваблювали перспективи розширення своїх земельних володінь та нових прибутків від фільваркової системи господарювання в українських землях. У Великому князівстві Литовському настрої щодо унії були різними. Литовські, білоруські та українські магнати (князі і пани) побоювалися втратити владу, землю та привілеї, тому розглядали можливість унії лише на федеративних засадах – як союз двох рівноправних держав з окремими сеймами, управлінням, законодавством тощо. Натомість українські, білоруські і литовські шляхтичі дуже надіялися на укладення унії, оскільки прагнули перш за все звільнитися від влади магнатів, позбутися або принаймні, полегшити військову повинність (у Польщі зазвичай використовувалося кварцяне, тобто наймане військо), поліпшити умови торгівлі та зрівнятися у правах з польською шляхтою. З таким клубком зацікавлень і протиріч дві країни вступили у 1569 р.

1. Назвіть передумови, які склались в XIV – XV ст. для об’єднання Литви й Польщі.

2. Які зовнішні загрози постали перед Польським королівством і Великим князівством Литовським у XVI ст.?

3. Що очікували польські, литовські та українські шляхтичі від об’єднання?

Дослідник про причини Люблінської унії.

Роберт Фрост (шотландський історик)

Розуміння Люблінської унії литвинами було – ми рівні в єдиній державі. Поляки підходили до цього інакше. їм потрібно було швидко переварити (тобто окатоличити) православне руське населення на півдні Великого князівства Литовського.

Люблінський замок

1. Як сприймали унію литовці, а як – поляки?

Дослідниця про причини Люблінської унії.

Наталя Яковенко (український історик)

До зближення з Польщею підштовхувало й внутрішнє становище Великого князівства Литовського. Взірцем для литовсько-руського боярства служив бурхливий розвиток шляхетських вольностей у сусідній Польщі. І якщо вища аристократія Великого князівства Литовського опиралася унії, небезпідставно вбачаючи в ній акт політичного самогубства, то рядова шляхта сприймала таку перспективу прихильно, сподіваючись на зміну (в кращу сторону) власного становища за польським зразком. Що стосується самої Польщі, то вона добивалася унії як з великодержавних амбіцій, так і в розрахунку на . нові землі, придатні для сільськогосподарського виробництва, (оскільки) на середину XVI ст. польська економіка переживала бурхливе піднесення, бо війни у Європі вивели її на роль головного експортера сільськогосподарської сировини, збіжжя і лісових товарів на європейський ринок.

Польський Король Сиґізмунд II Август

Польський шляхтич (картина Рембрандта)

1. Що спонукало литовсько-руську шляхту до укладення унії?

2. Використовуючи документ, доведіть, що історія литовського, польського, українського народів у XVI ст. була тісно пов’язана.

Дослідник про причини Люблінської унії.

Дмитро Дорошенко (український історик)

Польські пани давно вже прагнули до того, щоб тісніше з’єднати Литву з Польщею. Хоч формально обидві держави й були з’єднані (Кревською) унією . Поляки не мали права ні купувати земель в Литовській державі, ні займати державні посади. їх вабила багата Україна, і вони старались цілком об’єднати Литву з Польщею, щоб і там бути такими господарями, як у себе.

Магнати королівства Польського

1. На які прагнення польської шляхти звертає увагу дослідник?

2. Люблінський сейм 1569 р.

Зверніть увагу — це важливо!

У січні 1569 р. представники знаті обох держав зібралися на спільний сейм у м. Любліні. На цьому сеймі, який тривав майже півроку, з усією силою проявилися суперечності між прихильниками різних способів об’єднання двох держав. Коли переговори зайшли в глухий кут, литовські князі К. Острозький, Г. Ходкевич, Є. Волович, К. Радзивілл залишили сейм і роз’їхалися по домівках – готуватися до війни з королем. Тоді король Сигізмунд II Авґуст, спираючись на підтримку польської та литовської шляхти, видав універсали про приєднання до польської корони Підляського і Волинського воєводств, а дещо згодом – Брацлавського і Київського. Литовські магнати, усвідомивши слабкість своїх позицій, були змушені повернутися на сейм, щоб відстояти якусь частку своїх прав. Зрештою 1 липня 1569 р. було підписано Люблінську унію. Так утворилася нова двоєдина держава – Річ Посполита («республіка народна»), яка складалася з Польського королівства і Великого князівства Литовського. Підляське, Волинське, Київське і Брацлавське воєводства увійшли у новій державі до складу Польського королівства.

1. Чому литовські князі покинули сейм?

2. Коли було підписано Люблінську унію?

3. Яку назву отримала новостворена держава?

Польща та Литва об’єднувалися в одну державу Річ Посполиту. Очолював Річ Посполиту правитель, який отримував титул короля польського та великого князя литовського. Король обирався спільним польсько-литовським сеймом і коронувався у Кракові.

Створювалися спільні польсько-литовські сейм і сенат.

Польща і Литва мали дотримуватися спільної зовнішньої політики. В обіг вводилася спільна монета і водночас ліквідовувалися внутрішні митні кордони в Речі Посполитій. Польська шляхта одержувала право володіти землями в Литві, а литовська – в Польщі.

Під владу Польського королівства переходили Волинь, Київщина і Брацлавщина.

Польща і Литва зберігали окремі: Адміністративну систему (за виключенням спільних короля та сейму); Законодавство і судову систему; Військо; Фінанси.

За нащадками княжих родів зберігалося право використання княжого титулу.

Визнавалася свобода віросповідання і для римо-католиків, і для православних: будувати храми і школи, обіймати державні посади могли представники обох конфесій.

Герб Речі Посполитої

Дослідник про Люблінський сейм.

Іван Крип’якевич (український історик)

Найдовше спротивлялися унії чотири українські вельможі – Олександр Чорторийський, Костянтин Острозький, Богдан Корецький, Костянтин Вишневецький . (Коли ж мусили присягати) князь Вишневецький промовив тоді так:

«Заявляємо вашій королівській милості, що ми приєднуємось як вільні і свобідні – з тим, щоб ми не були понижені в наших шляхетських почестях, бо ми нарід такий благородний, що не відступимо першості ніякому іншому народові на світі. Ми маємо княжі роди особливо славні і шанобливі своїм походженням, було б нам прикро, коли б їх честь мало що-небудь порушити. Тому просимо, щоб вони були залишені при своїй честі. Також, що ми різних релігій, особливо грецької, просимо, щоб нас через те не понижували і до іншої релігії не примушували.» Така була остання воля українських панів.

Василь-Костянтин Острозький

1. Відшукайте у промові К. Вишневецького згадки про причину й умови прийняття українськими князями унії.

Попрацюйте з картою «Наслідки Люблінської унії».

1. Назвіть українські землі, які ввійшли до складу Речі Посполитої.

2. Відшукайте воєводства, створені на українських землях.

3. Суспільно-політичні зміни в українських землях після Люблінської унії

Зверніть увагу — це важливо!

З укладенням Люблінської унії закінчився Литовсько-Руський період в історії українського народу і розпочалося неоднозначне і непросте перебування українських земель під владою Речі Посполитої. Відбулася ціла низка змін: на приєднані території поширився адміністративно-територіальний устрій за польським взірцем, а в Польському королівстві було сформовано шість українських воєводств: Київське з центром у Києві, Руське (Львів), Волинське (Луцьк), Подільське (Кам’янець), Брацлавське (Брацлав), і Белзьке (Белз). Воєводствами керували призначені королем воєводи, в руках яких зосереджувалася місцева адміністративна (управлінська), військова і почасти судова влада. Воєводства поділялися на повіти, в яких адміністративна, військова та судова влада належала старостам.

Українська шляхта була зрівняна в правах із польською й отримала право на місцеве самоврядування: проведення повітових сеймиків для вирішування місцевих справ та формування місцевих виборних шляхетських судів: підкоморського, який розглядав межові суперечки (стосовно землеволодіння), та земського, який розглядав інші цивільні справи. Одночасно діяв від імені королівського уряду ґродський (замковий) суд на чолі зі старостою повіту, який розглядав кримінальні справи.

Значення Люблінської унії для подальшого життя українського суспільства було суперечливим. Позитивним було те, що в межах однієї держави було зібрано більшість українських земель. Це сприяло політичному й культурному згуртуванню народу. Негативні наслідки унії проявилися не відразу, але вони були вагомими. Поширення фільваркової системи господарювання з кріпацтвом і панщиною суттєво погіршувало становище селян. Активний наступ підтриманої державою римо-католицької церкви призвів до утисків православних і постійної ворожнечі між українцями на релігійній основі. Українські князі і шляхта, які досі були опорою українства, прагнучи здобути хорошу освіту, уряди та віддаючи данину моді, зрікалися рідної мови, віри, переймаючи все польське, тобто ополячувалися чи полонізувалися. Усе це разом посилювало соціальне (суспільне) напруження в Україні і загрожувало самому існуванню окремого українського народу.

1. Скільки українських воєводств було в складі Речі Посполитої? Назвіть їх.

2. Які додаткові привілеї отримала українська шляхта з прийняттям унії?

3. Назвіть позитивні та негативні наслідки унії для українського суспільства.

Герб Польського королівства

Дослідник про наслідки Люблінської унії.

Михайло Грушевський (український історик)

. Язловецькі, Замойські, Сенявські, Калиновські та інші магнатські роди (з часом) зайняли величезні простори української землі . Польська шляхта, яка сидить на українській землі і живе працею українського селянина, звикла. дивитись на український народ як на голотів польської народності, на його мову, традиції, право – як на щось незмірне нижче у зрівнянні з польським.

1. На який наслідок унії вказує автор?

Шляхта XVI ст.

Дослідниця про наслідки Люблінської унії.

Наталя Яковенко (український історик)

Розділена доти між двома державами – Короною Польською і Великим князівством Литовським – більшість регіонів Русі (Галичина, Поділля, Холмщина,

Волинь і Наддніпрянщина) вперше злилася в один політичний організм у складі однієї держави. Люблінська унія ліквідувала міждержавний кордон, стала точкою відліку консолідаційних (об’єднавчих) процесів (в українському суспільстві).

1. Чи сприяла Люблінська унія консолідації українського суспільства?

Дослідниця про висновки Юзефа Шуйського, польського історика XIX ст., стосовно наслідків Люблінської унії.

Наталія Білоус (український історик)

. (Юзеф Шуйський) наголошував на тому, що унія 1569 р. стала найвизначнішою подією польської минувшини, оскільки втілювала ідеї рівності і свободи, які західна цивілізація несла на Схід, а також встановлювала міцний бар’єр на шляху поширення московських і турецьких впливів.

1. Порівняйте цей документ із двома попередніми. З якими думками авторів ви погоджуєтесь, а з якими ні? Чому?

Коли в Україні увійшла в дію Люблінська унія, .

в Індії народився Джахангір, у майбутньому IV-й імператор з династії Великих Моголів.

Вежа Люблінського замку

1. Запам’ятайте дату і подію пов’язану з нею.

– 1569 р. – підписання Люблінської унії, утворення Речі Посполитої.

2. Назвіть основні умови Люблінської унії.

3. Поясніть значення понять: унія, інкорпорація, федерація, Річ Посполита, воєводства, повіти, ополячення.

4. Обґрунтовано підтримайте або спростуйте думку М. Грушевського: «Прославлений пізніше як акт любови, братерства, пожертвования, в дійсности сей сойм був ланцюхом насильств на чужих переконаннях, на чужих правах. ».

Різниця між кріпаком і рабом

І кріпаки, і раби представляли собою категорії залежного населення, що не володіли особистою свободою і знаходилися у власності інших осіб. Відповідно до загальноприйнятої історичної теорії, наявність кріпосного селянства характерно для феодальної суспільно-економічної формації, а рабів – для рабовласництва. Чим відрізняється кріпак від раба, якщо і той і інший є власністю? Може, між ними немає ніякої різниці? Насправді відмінності між цими категоріями невільних людей є, і відмінності суттєві.

Формування класу рабів

Рабство як соціальний інститут виникло з розкладанням первісно-общинного ладу. Спочатку воно було відносно м’яким (так зване патріархальне рабство), і раб з плином часу міг або повернутися в своє плем’я (якщо він був військовополоненим), або стати повноправним членом роду, власністю якого спочатку був. Але в міру розвитку держав Стародавнього світу рабство ставало все більш поширеним, і найвищого розвитку досягло в Римській імперії. Джерелами поповнення рабів були перш за все переможні війни; крім цього, в рабство нерідко звертали злочинців.

Відповідно до Законів 12 таблиць, рабами могли стати неспроможні боржники. Правда, досить рано, в 4 столітті до нашої ери, приймається “Закон Петелия”, за яким перетворювати на рабів римських громадян було заборонено (за винятком тих, хто скоїв деякі особливо тяжкі злочини). Цікава особливість патріархального Риму: глава роду мав право тричі продавати в рабство своїх дітей (передбачалося, що вони могли самостійно покупатися). Під час завойовницьких походів вартість рабів була порівняно невелика: після підкорення в 38 році до нашої ери Сардинії, наприклад, навіть з’явилася приказка “дешевий, як сард”.

Згодом, коли завойовницькі походи перестали бути джерелом рабів, поповнення здійснювалося в основному за рахунок природного приросту. Причому раб, народжений в неволі, цінувався досить високо, так як він не знав іншого стану, крім рабства, і не був схильний до бунту. Звернення з рабами стає м’якше, до них все частіше застосовують «не батіг, але пряник”. Поступово рабовласницькі господарства стають економічно неефективними, і господарі починають міняти ставлення до рабів. Тепер їх селять на невеликих ділянках землі, які ті зобов’язані обробляти і віддавати частину врожаю.

Ця категорія залежних людей в пізньому Римі отримала назву “колони”, і по положенню вони були дуже близькі до кріпаків. Отже, відмінність кріпака від раба в тому, що другі були відчужені від результатів своєї праці, не мали власності і не були зацікавлені в тому, щоб працювати краще. Саме тому, коли ресурс “батога” вичерпується, змінюється економічний уклад. На зміну рабовласницькому типу господарювання приходить феодальний, більш ефективний. Ні, раби ще залишалися, але вони грали в економіці невелику роль.

порівняння

Після краху Римської імперії у новоутворених варварських королівствах кріпаків практично не було. Закріпачення спочатку піддавалися жителі земель, завойованих щасливими феодалами. Рабство в тому масштабі, в якому вона існувала в Римі, не відновилося. Феодали зрозуміли, що праця кріпаків ефективніше, ніж праця рабів. Селяни, хоч і були підневільними, мали куди більше прав, ніж раби:

• право на приватну власність;
• право на здійснення торгівельних операцій (частина рабів також мала подібне право, але це було швидше виняток з правила, і характерно воно для останніх століть Риму);
• право на частину своєї праці (феодал отримував зазвичай від чверті до половини врожаю);
• право на захист в суді.

Статус кріпосного в різних країнах і в різний час відрізнявся досить сильно, тому даний перелік можна було б доповнити. Однак наведені пункти характеризують найбільш значущі відмінності.

На завершення хотілося б сказати кілька слів про кріпосне право в Російській імперії. Число кріпаків (приватновласницьких селян) тільки в окремі періоди нашої історії трохи перевищувала половину всього населення імперії, частіше воно було значно нижче. З кінця 18 століття російські поміщики експериментують зі звільненням селян, як, наприклад, фаворит Катерини II Григорій Орлов (правда, вже після того, як імператриця дала йому відставку). У 19 столітті, з сходженням на престол Олександра I, відбувається поступове звільнення кріпаків національних окраїн (Прибалтики, Закавказзя і так далі). Треба думати, починати звільнення з російських селян самодержець побоювався, так як це могло призвести до непередбачуваних економічних і соціальних наслідків.

У 1861 році, напередодні “Маніфесту від 19 лютого”, ліквідував в країні феодальні відносини, число кріпаків в Російській імперії, за різними даними, становила від 30 до 35 відсотків населення. Деякі викупили з кріпацтва ще за кілька десятиліть до історичної дати, як, наприклад, засновник знаменитої торгової династії Морозових, Сава Васильович. За свободу своєї сім’ї (у нього було п’ять синів) він заплатив збиті підприємництвом 17 тисяч рублів – величезну на той час суму. Цікаво, що скасування рабства в США відбулася майже на два роки пізніше посилання – 1 січня 1863 року, а на окремих територіях – лише в грудні 1865 року.

Таблиця

Розібравшись, в чому різниця між кріпаком і рабом, залишається додати, що останні прояви цих залежних станів були ліквідовані порівняно недавно. Кріпосне право офіційно існувало в королівстві Бутан (невелика держава в Гімалаях) до 1956 року. А останнім місцем на Землі, в якому було юридично закріплено рабство, стала Мавританія, де остаточна його скасування відбулася лише в 2007 році. Хоча у міжнародних правозахисних організацій, як і раніше є чимало претензій до цієї країни.