§ 94. Смерть, ознаки клінічної та біологічної смерті, методи оживлення

З історичних часів людина намагалася повернути життя помираючому. Перші згадки про оживлення потонулого за допомогою штучного дихання трапляються в найдавнішому письмі. Однак тільки у другій половині двадцятого століття виникла наука — реаніматологія. Її завдання — вивчення механізму процесів, які відбуваються в організмі в момент помирання (термінальний стан) і на цій основі — розробка та застосування методів боротьби зі смертю.

Термінальні стани можуть спричинятися різними причинами: шоком, інфарктом міокарда, великою крововтратою, закупоркою дихальних шляхів або асфіксією, електротравмою, утоплениям тощо. У термінальному стані виділяють три фази, або стадії: преагональний стан; агонія; клінічна смерть.

У преагональному стані знижується артеріальний тиск (у систолу менший 70 мм рт. ст., у той час як у нормі — 120 мм рт. ст.). Пульс різко прискорюється та стає ниткоподібним, на периферійних артеріях (променевій) — не визначається. Дихання поверхове, утруднене, шкірні покриви синювато-блідого кольору, покриті холодним потом.

Преагонія триває від кількох годин до декількох днів. За цей час стан постраждалого ще погіршується й закінчується термінальною паузою, яка триває до хвилини. Постраждалий непритомніє, артеріальний тиск і пульс не визначаються; зупиняється дихання.

Під час агонії у постраждалого мобілізуються всі резервні можливості організму, внаслідок чого відновлюється м’язовий тонус і рефлекси, з’являється зовнішнє дихання (безладне, з участю допоміжної мускулатури). Над магістральними артеріями пальпується пульс, може відновлюватись тонус судин — систолічний артеріальний тиск зростає до 50-70 мм рт. ст. Однак цей процес нетривалий і через 20—40 с настає клінічна смерть.

Клінічна смерть — короткочасна перехідна стадія між життям та смертю, її тривалість 3-6 хвилин. У цей короткочасний період ще можливо відновити життєві функції за допомогою реанімації. Пізніше настають незворотні зміни у тканинах та клінічна смерть переходить у біологічну, справжню.

Основні ознаки клінічної смерті: відсутність самостійного дихання, відсутність пульсації над магістральними артеріями (сонною та стегновою). До допоміжних ознак належить зміна забарвлення шкіри (мертвотно-сіра чи синюшна), відсутність притомності, відсутність рефлексів та втрата м’язового тонусу.

Важливим фактором, що впливає на тривалість клінічної смерті є температура навколишнього середовища. За раптової зупинки серця клінічна смерть в умовах нормотермії триває до 5 хв, при від’ємних температурах — до 10 хв і довше. Біологічна смерть виникає внаслідок незворотних змін в організмі насамперед в ЦНС, повернення до життя неможливе.

Ознаки біологічної смерті: 1. Висихання рогівки — поява «оселедцевого» блиску. 2. Залишкова деформація зіниці після обережного стиску очного яблука пальцями (синдром «котяче око» (іл. 94.1). 3. Поява трупних плям на шкірі (унаслідок стікання крові в нижні ділянки трупа — синюшно-багрового кольору). 4. Трупне заклякання (нерухомість частин тіла).

Іл. 94.1. Симптом «котячого» ока в трупа внаслідок висихання рогівки (а — рогівка живої людини, б — суха рогівка в трупа, в — щілиноподібна рогівка під час натискування на очне яблуко в трупа)

Отже, ви тепер здатні розпізнати людину в термінальному стані й прийняти рішення, чи надавати першу допомогу (за клінічна смерть) чи ні (біологічна смерть).

У разі клінічної смерті ви зобов’язані надати домедичну допомогу, а саме провести заходи оживлення. Єдиним ефективним методом оживлення є серцево-легенева реанімація (СЛР). Якщо СЛР ви розпочнете в першу хвилину після зупинки серця, шанси відновити його роботу становлять понад 85 %, через 10 хв — менш ніж 10 %.

Враховуючи важливість проблеми, була розроблена певна послідовність дій в разі раптової зупинки серця, яка забезпечує виживання постраждалих і яка отримала світове визнання. Її назвали «рятувальним ланцюжком» (іл. 94.2).

Іл. 94.2. «Рятувальний ланцюжок» у разі раптової зупинки серця

Перша лата «рятувального ланцюжка» наголошує на потребі вчасного розпізнавання загрози раптової зупинки серця та вчасного виклику на допомогу бригади ЕМД. Якщо в людини раптово з’явився дискомфорт чи стискаючий біль посередині грудної клітки, який не зникає під час відпочинку і віддає в нижню щелепу або ліву руку, є скарги на слабкість, відчуття смерті, запаморочення, пітливість, порушення ритму серцевої діяльності, негайно викличте бригаду ЕМД.

Друга лата «рятувального ланцюжка» наголошує на потребі раннього проведення СЛР. Як тільки встановлено, що в постраждалого раптово зупинилося серце і бригаду ЕМД викликано, потрібно негайно розпочати СЛР, а саме — натискання на грудну клітку. Ця маніпуляція не вимагає додаткового обладнання і залежить лише від вашого вміння. Ефективне натискання на грудну клітку частково компенсує роботу серця.

Третя лата «рятувального ланцюжка» вимагає ранньої дефібриляції, для якої в місцях скупчення людей є у вільному доступі АЗД Ранню дефібриляцію може виконати будь-яка підготовлена людина. З його роботою ознайомитеся і ви.

Якщо СЛР вами чи бригадою ЕМД проведена успішно, постраждалий підлягає обов’язковому обстеженню й лікуванню, починаючи з карети ЕМД і закінчуючи високоспеціалізованою допомогою у лікарні. На це вказує четверта ланка «рятувального ланцюжка».

Якщо ви стали свідком раптової зупинки серця в дорослого, послідовність дій має бути такою, як зазначено в таблиці (іл. 94.3).

Іл. 94.3. Алгоритм проведення серцево-легеневої реанімації

• 1. Що називають клінічною смертю?
• 2. Які ознаки біологічної смерті?
• 3. Які порушення в організмі виникають під час переходу від клінічної до біологічної смерті?
• 4. Що таке СЛР?
• 5. Які ознаки можуть передувати раптовій зупинці серця?
• 6. Що слід виконати в разі появи ознак, які передують раптовій зупинці серця?
• 7. У чому полягає зміст СЛР?
• 8. Чому постраждалому із раптовою зупинкою серця треба якнайшвидше провести електричну дефібриляцію?
• 9. У чому полягає сутність «ланцюжка виживання»?
• 10. Якою має бути твоя послідовність дій, якщо в постраждалого виникла раптова зупинка серця?

4.1 Клінічна смерть

Клінічна смерть – стан, для якого характерні зупинка серця й відсутність подиху. Якщо людина перебуває в такому стані, то її можна врятувати, однак почати реанімаційні заходи треба не пізніше, ніж за чотири-шість хвилин від миті настання клінічної смерті.
При появі незворотних процесів у корі головного мозку настає біологічна смерть, коли проводити реанімаційні заходи вже немає сенсу. Навіть якщо рятувальникам вдасться відновити серцеву діяльність, клітини головного мозку не відновляться.

Для дитини: У дитини до семи років пульс треба визначати на руці, оскільки на сонній артерії його промацати складно.

Відсутність самостійного дихання

ВАЖЛИВО: Не витрачайте часу на спробу виявити відсутність дихання за допомогою дзеркала чи руху обривка нитки. Ви маєте вкрай мало часу! Наявність цієї ознаки треба встановити за відсутністю руху грудної клітини і звуку видиху.

ВАЖЛИВО: Явне розширення зіниць настає за сорок-вісімдесят секунд, отож не варто чекати на повний вияв цієї ознаки.

Відновлення дихання і кровообігу може проводити один рятувальник, однак у такому разі на рятувальника лягає завелике навантаження. В ідеалі серцево-легеневу реанімацію має проводити двоє рятувальників: один виконує штучне дихання, а другий — непрямий масаж серця. Дії рятувальників мусять бути скоординованими. Алгоритм проведення реанімаційних заходів наведено далі.

Плівка (клапан) для проведення
штучної вентиляції легенів

1 Покладіть постраждалого на спину на тверду основу.

2 Впевніться, що дихальні шляхи вільні, – очистіть ніс, рот, ротоглотку від сторонніх предметів, крові, блювотних мас методом «вигрібання» (використовуйте будь-яку тканину, серветку, щоб рука не ковзала в роті).

3 Закиньте голову –дихальні шляхи відкриються:

• одна рука — на лоб;
• два пальці другої руки — на нижню щелепу поблизу підборіддя;
• натисніть на лоб униз, на підборіддя — вгору.

Плівка (клапан) для проведення штучної вентиляції легенів

Дитячих клапанів для проведення штучної вентиляції легенів не існує, тому дітям проводять вентиляцію без клапана.

Якщо проводите штучну вентиляцію зовсім маленькій дитині, то обхопіть своїм ротом водночас ніс і рот дитини.

4 Видихніть.
Грудна клітина потерпілого має підніматися й опускатися під час вдування при правильному виконанні дій. Усе відбувається, як відбуватися має, якщо ви відчуваєте видих із рота потерпілого.

Проводячи штучну вентиляцію дитині, вкрай важливо враховувати, що її об’єм легень набагато менший, аніж у дорослої людини. Тому після вдиху видихніть повітря і вдувайте дитині тільки залишок повітря в легенях. Грудна клітина дитини має підніматися тільки на півсантиметра.

5 Зробіть іще одне вдування.

Вуглекислий газ, який є у видихуваному повітрі, збуджує дихальний центр. Коли це відбувається, дихальні м’язи починають ритмічно скорочуватися і розслаблятися. Таким чином відновлюється самостійний подих потерпілого.

Якщо у потерпілого неможливо розтулити рот або в ротовій порожнині є непереборні чужорідні тіла, штучне дихання проводять методом «із рота в ніс».
У такому разі голову потерпілого закидають назад, затуляють йому рот, притримуючи підборіддя.
Рятувальник щільно охоплює губами ніс потерпілого й задмухує повітря. Треба стежити за рухами грудної клітини. Щойно вона підніметься, треба звільнити ніс потерпілого і трохи розтулити рот для забезпечення вільного видиху.

1 Станьте праворуч від потерпілого.

2 Правильно розташуйте руки для непрямого масажу серця:
основи долонь обох рук накладіть одну на другу й розташуйте на межі нижньої і середньої третини грудини (на два пальці вище від мечоподібного відростка) так, щоб великий палець однієї руки вказував у бік підборіддя потерпілого, а другий — у бік живота, як показано на фото.

Дитині у віці до року масаж проводьте двома пальцями, дітям старшого віку — зап’ястком однієї руки. Зап’ястки чи пальці розташуйте посередині грудної клітини.

3 Займіть правильне положення:

4 Зробіть тридцять натискань на грудину на глибину чотирьох-п’яти сантиметрів.

Глибина натискань має бути приблизно на третину-половину товщини грудної клітини.

Під час натискань рахуйте: «Один і, два і. » тощо. Натискання має відбуватися, коли ви називаєте число, відпускання — коли вимовляєте «і».

Стискання і відпускання грудної клітини мають відбуватися плавно, ритмічно. Необхідно постійно тримати руки в контакті зі грудною клітиною.

Водночас зі проведенням зовнішнього масажу серця завжди необхідно проводити штучну вентиляцію легенів.

Повторюйте цикли по два вдування і тридцять натискань

1 Контролюйте пульс на сонній артерії після кожних п’яти циклів.
Якщо пульс відновився, контролюйте дихання.

2 Стежте, щоб грудна клітина потерпілого піднімалася й опускалася.

Якщо не з’явився пульс, продовжуйте непрямий масаж і штучну вентиляцію легенів!

Реанімацію зупиняємо в таких випадках:

• при ознаках ефективності: звуженні зіниць, зміні кольору шкіри, появі серцевих скорочень, появі самостійного подиху;
• при появі ознак біологічної смерті (трупні плями, трупне задубіння);
• при втомі рятувальника.

Поняття про термінальні стани

Термінальний стан – остання стадія життя, коли внаслідок дії різних патологічних процесів відбувається різке пригнічення збалансованої діяльності життєвих функцій органів і систем, що підтримують гомеостаз. Виокремлюють такі етапи вмирання організму: передагонію, термінальну паузу, агонію та клінічну смерть.

Передагонія- початковий етап вмирання організму, що характеризу••

ється різким пригнічення функцій центральної нервової системи, дихання та кровообігу з ймовірним розвитком коми. Характерними проявами передагонії є різка артеріальна гіпотензія (зниження систолічного AT менше 60 мм рт. ст.), частий пульс слабкого наповнення і напруження, неадекватне поверхневе дихання, блідість та ціанотичність шкірних покривів. Цей стан може тривати від декількох годин до декількох діб.

Термінальна пауза – перехідний період між передагонією та агонією, що проявляється різким прискоренням дихання з його подальшою зупинкою, зниженням АТ до нуля та тимчасовим згасанням функції кори головного мозку. Термінальна пауза буває не завжди, здебільшого її спостерігають у разі гострої масивної крововтрати.

Агонія – короткотривалий (декілька хвилин) період, що характеризується активацією ретикулярної формації і вегетативних центрів довгастого мозку (напруження захисно-компенсаторних механізмів, які втратили свою доцільність). Агонія є останнім етапом життя організму, що помирає, і клінічно проявляється глибокими рідкими неефективними дихальними рухами, нетривалим підвищенням систолічного артеріального тиску до 90 мм рт. ст., відновленням свідомості. При цьому AT дуже швидко знижується до 20 мм рт. ст., і на тлі наростання гіпоксемії, гіпоксії та декомпенсованого метаболічного ацидозу настає клінічна смерть.

Клінічна смерть- перехідний патологічний стан організму, що проявляється відсутністю зовнішніх ознак життєдіяльності (функції ЦНС, дихання та кровообігу) без настання у них незворотних змін, зокрема в тканинах головного мозку.

Клінічна смерть, що зазвичай не перевищує 4-5 хв, є останньою ланкою термінального стану. Незворотні зміни розвиваються насамперед у корі головного мозку. Внаслідок гіпоксії й гліколізу поступово виснажуються резерви глікогену, знижується вміст глюкози, АТФ, АДФ, що призводить до зменшення активності каліє-натрієвої помпи. Внаслідок цього в тканинах зростає вміст натрію і, відповідно, зменшується рівень калію, накопичується велика кількість молочної кислоти (кінцевий продукт гліколізу) і розвивається метаболічний ацидоз. Високий осмотичний тиск у клітині через надлишок Na і недоокислених продуктів, а також підвищену проникність клітинної мембрани за умов гіпоксії й ацидозу, призводить до надмірного надходження води до клітини і розвитку набряку мозку. Одночасно відбувається порушення проникності клітинних і внутрішньоклітинних (органел) мембран та активація лізосомних ферментів, що призводить до автолізу і морфологічних змін у нервовій клітині, це означає неможливе подальше відновлення її функцій.

Незважаючи на те, що практично в усіх інших тканинах організму незворотні зміни настають значно пізніше, оживлення людини має сенс лише тоді, коли є можливість відновлення нормальної функції всіх його тканин і органів, насамперед кори головного мозку.

Основні ознаки клінічної смерті:

• – відсутність пульсації над магістральними артеріями (сонною та стегновою);
• – вузькі (10–20 с з моменту зупинки кровообігу) або розширені зіниці з відсутністю фотореакції;
• – відсутність самостійного дихання.

Допоміжні ознаки клінічної смерті:

• – зміна кольору шкіри (земляниста чи синюшна),
• – відсутність рефлексів та втрата м’язового тонусу (арефлексія, атонія),
• – відсутність притомності,
• – клоніко-тонічні судоми (можуть виникати відразу після припинення кровообігу і тривати 20-30 с).

Наявність хоча б двох абсолютних ознак клінічної смерті вимагають негайного початку серцево-легеневої та мозкової реанімації (СЛМР).

При ряді патологічних ситуацій (утоплення, ураження електричним струмом та блискавкою, наїзд автомобілем, странгуляційна асфіксія, інфаркт міокарда тощо) клінічна смерть може настати миттєво, без попередніх проявів вмирання.

Важливим фактором впливу на ефективність реанімації при клінічній смерті є температура навколишнього середовища та тривалість вмирання. При раптовій зупинці серця клінічна смерть в умовах нормотермії триває до 5 хв, при мінусовій температурі – до 10 і більше хвилин. Тривалий період вмирання значно погіршує ефективність реанімації, скорочуючи період клінічної смерті.

Реанімаційні заходи – комплекс невідкладних заходів, спрямованих на відновлення життєдіяльності організму та попередження незворотних порушень функції та структури його органів і систем.

У багатьох країнах світу для швидкої якісної діагностики та ефективного своєчасного надання догоспітальної допомоги постраждалим у стані клінічної смерті до і після приїзду БЕ(Ш)МД використовують так званий “ланцюг виживання” (рис. 1.23), який складається із таких ланок: швидке розпізнавання зупинки серця та виклик БЕ(Ш)МД – своєчасна первинна СЛМР – своєчасна дефібриляція – кваліфіковані реанімаційні заходи БЕ(Ш)МД – комплексне післяреанімаційне лікування.

Рис. 1.23. Сучасний алгоритм дій БЕ(Ш)МД на місці події.

В Україні всі складові “ланцюга виживання” враховано в протоколі про порядок надання медичної допомоги хворому (постраждалому):

Порядок надання медичної допомоги Щодо кожного пацієнта необхідно вжити такі заходи і зібрати таку інформацію:

А. Переконатися в безпеці для Вас і Вашого пацієнта.

Прохідність дихальних шляхів з іммобілізацією шийного відділу хребта (за показаннями), дихання, кровообіг, контроль профузної кровотечі, інгаляція кисню.

• 1. Життєві ознаки, огляд пацієнта “від голови до п’ят”.
• 2. Анамнез:
  • а) стать, вік, приблизна вага;
  • б) скарги, включно час захворювання або нещасного випадку;
  • в) пошкоджувальні фактори;
  • г) важливі відомості з анамнезу хвороби;
  • д) алергія;
  • е) медикаменти, які приймав пацієнт;
  • ж) прізвище сімейного лікаря;
  • з) прізвище, ім’я, по батькові пацієнта.

  Г. Налагодити зв’язок з основною базою, доповісти про клінічну ситуацію.

  Д. Забезпечити внутрішньовенне введення ізотонічного розчину NaCI, можна зробити не більше двох спроб венепункції, крім ситуації збереження життя постраждалого. Налагодження внутрішньовенного доступу не повинно затримувати транспортування.

  Контакт із черговим лікарем повинен бути здійснений якнайшвидше.

  Е. Приєднати ЕКГ-монітор, визначити серцевий ритм і при наявності аритмії провести її лікування, відповідно до протоколу.

  Є. Положення постраждалого повинне бути комфортним, наскільки дозволяє ситуація.

  Ж. Заспокоїти постраждалого. Звільнити від одягу, який заважає.

  З. Транспортувати постраждалого якнайшвидше в найближчу лікарню.

  Така послідовність дій і естафетне координування всіх ланок даного ланцюга суттєво знижує летальність постраждалих, які перебувають у стані клінічної смерті, проводячи їм ефективні реанімаційні заходи відповідно на догоспітальному (домедична допомога, долікарська медична (догоспітальна) допомога, лікарська медична (догоспітальна) допомога) етапі та в подальшому на етапі стаціонарного лікування.

  Слід вказати на декілька факторів, що впливають на так званий післяреанімаційний прогноз. До життєво важливих систем, виключення яких призводить до стрімкого розвитку клінічної смерті, відносять дихання, кровообіг і ЦНС. Шанси на врятування постраждалого безпосередньо залежать від того, яка з них першою припиняє своє функціонування. Так, у випадку порушення функції дихання можливість відновлення серцевої діяльності є найвищою, при ураженні серця – нижчою, водночас існує більша ймовірність відновлення функції ЦНС. При первинному ураженні центрів головного мозку ймовірність відновлення серцевої діяльності висока, а вищої нервової діяльності – низька. У такому випадку розвиток соціальної смерті можливий навіть при своєчасній та кваліфіковано проведеній реанімації.

  Слід наголосити, що повернути хворого до повноцінного життя зі стану клінічної смерті можливо лише при кваліфікованому та послідовному проведенні комплексу реанімаційних заходів і підтриманні (забезпеченні) функціонального стану життєво важливих органів і систем у післяреанімаційному періоді.

  Згідно з алгоритмом “ланцюга виживання”, реанімаційні заходи починають з огляду і швидкого розпізнання причини й ступеня термінального стану.

  При огляді віддають пріоритет:

  • – небезпечному механізму враження;
  • – зниженню рівня свідомості;
  • – дихальній недостатності;
  • – порушенням при первинному огляді;
  • – значним відхиленням при загальному огляді (відразу можна зробити висновок про тяжкість стану пацієнта, його життєздатність, тактику обстеження й лікування) (рис. 1.24).

  Рис. 1.24. Моніторинг БЕ(Ш)МД загального стану постраждалого (оцінка притомності, дихання та серцевої діяльності).

  До категорії “Load and Go” (“завантажуй і вези”) після первинного огляду відносять пацієнтів, у яких:

  • – надто серйозний механізм ураження (падіння з висоти, тяжка спортивна травма, автомобільна травма і т. д.) або прогностично несприятливе враження про пацієнта при первинному загальному огляді (ампутація частини тіла, тяжкі дефекти і т. п.);
  • – при первинному огляді виявлено зниження рівня свідомості;
  • – порушення прохідності дихальних шляхів або дихальна недостатність;
  • – порушення серцево-судинної діяльності (шок чи неконтрольована кровотеча);
  • – діти й вагітні жінки, які зазнали уражувального чинника.

  Поняття про соціальну й біологічну смерть. У випадку прижиттєвої загибелі мозку стан хворого визначають поняттям “соціальна (мозкова, громадянська) смерть”. Соціальна смерть – це проміжок часу з моменту загибелі клітин кори головного мозку й триває доки зберігається можливість відновлення дихання та кровообігу.

  Причинами розвитку даного стану можуть бути хоча й кваліфіковані, але запізнілі реанімаційні заходи (так, діяльність серця здатна до відновлення через десятки хвилин, а інших органів – навіть через годину і більше) чи, навпаки, своєчасна, однак некваліфікована реанімація (незабезпечення якісної ШВЛ, класичні помилки під час компресії грудної клітки, неналежна або відсутня електро- (дефібриляція, електрокардіостимуляція) та медикаментозна підтримка тощо).

  Ознаки прижиттєвої смерті мозку: відсутність притомності, спонтанного дихання, арефлексія, нестабільна гемодинаміка (артеріальний тиск підтримують лише стимулювальною терапією), прогресивне зниження температури тіла, негативна холодова проба (відсутність ністагму при введенні в зовнішній слуховий прохід. Діагностичним інструментальним підтвердженням даного стану в стаціонарних умовах є відсутність електричної активності на електроенцефалограмі (пряма лінія, зареєстрована протягом ЗО хв, двічі на добу), відсутність змін на ЕЕГ після внутрішньовенного введення розчинну “Бемегриду”, відсутність різниці за вмістом кисню у притікаючій (артеріальній) та відтікаючій від мозку (венозній) крові

  Біологічна (справжня, кінцева, танатогенна) смерть виникає внаслідок незворотних змін в організмі, насамперед у ЦНС, повернення до життя неможливе.

  Основними причинами біологічної смерті є неадекватні: легенева вентиляція, транспорт кисню, робота серця, а також пошкодження центральної нервової системи (ЦНС).

  До ранніх ознак біологічної смерті відносять:

  • – помутніння та висихання рогівки (плями Лярше) (рис. 1.25);
  • – симптом “котячого ока” (при надавлюванні на очне яблуко зіниця деформується і витягується поздовж) (рис. 1.26).

  Пізні ознаки біологічної смерті: трупні плями; трупне задубіння.

  Існують абсолютні та відносні протипоказання до СЛМР. Так, абсолютними протипоказаннями до

  Рис. 1.26. Симптом “котячого ока”.

  СЛМР є кваліфіковано підтверджений стан біологічної смерті. Відносними протипоказаннями є наявність у постраждалих у стані клінічної смерті множинних травм, несумісних із життям (на етапі медичного сортування, надто з великою кількістю уражених) де, як правило, реанімаційні заходи не проводять (“чорний браслет”). Пріоритет надають постраждалим, у яких своєчасна якісна реанімаційна медична допомога може привести до відновлення серцевої діяльності та дихання без незворотних змін у корі головного мозку (“червоний браслет”). Відносними протипоказаннями СЛМР є стан соціальної смерті, а також хворі в термінальній стадії невиліковних захворювань (онкологічні, гематологічні тощо), однак у таких випадках на передній план виходять деонтологічні, етичні, а то й юридичні аспекти.

  Отже, слід наголосити, що повернути хворого до повноцінного життя зі стану клінічної смерті можливо лише при кваліфікованому та послідовному проведенні комплексу реанімаційних заходів і підтриманні (забезпеченні) функціонального стану життєво важливих органів і систем в після- реанімаційному періоді.