§ 44. Природні зони України: мішаних лісів, широколистих лісів

Зона мішаних лісів. У межах України її називають Українським Поліссям. Це північна частина держави від кордонів з Польщею на заході до кордонів з Росією на сході. На півдні межа зони проходить по лінії населених пунктів: Рава-Руська — Жовква — Львів — Золочів — Кременець — Ізяслав — Шепетівка — Полонне — Чуднів — Житомир — Корнин — Київ — Ніжин — Батурин — Кролевець — Глухів, а на півночі збігається з державним кордоном Білорусі.

Визначте територію Українського Полісся на карті.

Мал. 109. Тварини лісу: а) рись, б) лисиця, г) вовки, д) ведмідь

На Українське Полісся припадає близько 20 % території України. Сама назва цієї природної зони вказує на те, що в минулому вона майже вся була вкрита лісами, які переривалися лише заболоченими ділянками. Нині в різних її частинах лісистість становить від 10 до 60 %.

Під час Дніпровського зледеніння на територію нинішньої зони мішаних лісів льодовик, немов бульдозер, насунув з півночі пісок і кам’янисті відклади. На них в умовах рівнинної території і перезволоження виросли соснові й дубово-соснові ліси, під якими утворилися дерново-підзолисті, а під болотами — болотні ґрунти. У лісах знайшли притулок тварини, для яких це середовище є найкращим: лось, лісова куниця, заєць, білка, дика свиня тощо (мал. 109).

Континентальність клімату Полісся зростає із заходу на схід. Середня температура січня зменшується із заходу на схід від -4 до -8 °С. Середня температура липня зростає від +17 °С на заході до +20 °С на сході. На заході зони під впливом теплого й вологого повітря з Атлантичного океану випадає більше опадів. Зима на сході Полісся довша, ніж на заході більше як на 20 днів.

Оскільки в природі все взаємопов’язане, то зміни температури повітря і зволоження із заходу на схід спричиняють зміну й інших компонентів природи. Наприклад, у цьому ж напрямку зменшуються густота річкової мережі, повноводність річок, заболоченість місцевості. З деревної рослинності спочатку зникає бук, а потім граб, для яких стає вже надто холодно.

Назвіть найбільші річки Українського Полісся.

За рік тут випадає до 700 мм опадів. Це найвологіша природна зона на території України: коефіцієнт зволоження змінюється із заходу на схід від 2,7 до 1,5. Більшість опадів випадає на початку літа, спостерігаються затяжні дощі. Узимку частими є відлиги, які в західних районах супроводжуються зимовими повенями.

Збиткове зволоження, неглибоке залягання ґрунтових вод, рівнинний рельєф та геологічна будова території Полісся призвели до накопичення тут чималих запасів вологи, формування густої річкової мережі, утворення озер та боліт. Водний режим річок характеризується тривалими весняними повенями. Наприкінці літа та на початку осені на річках спостерігається межень.

Поліські озера мають різне походження. У долинах річок утворилися невеликі реліктові озера-стариці, на заході — карстові та льодовикові: Світязь, Пулемецьке, Турське, Біле.

Залягання на невеликих (0,5-8 м) глибинах та напірний характер підземних вод — одна з характерних рис природи Полісся.

Утворення боліт у зоні мішаних лісів відбувалося шляхом заростання озер водяною рослинністю з подальшим заторфовуванням і заболочуванням суходолу. Переважають низинні болота, поширені в долинах річок та на межиріччях. До найбільших болотних масивів Українського Полісся належать Переброди, Сира Погоня, Коза Березина. Тут ростуть тростина, півники, рогіз, ряст, тілоріз, латаття тощо. Весняною прикрасою боліт є калюжниця й білокрильник (мал. 110).

Мал. 110. Рослини боліт: а) вереск; б) калюжниця

Мал. 111. а) рябчик; б) кулик

Зверніть увагу, як добре все тут пов’язане між собою. На пісках чудово ростуть сосна, підлісок з ліщини, глоду та інших кущів, що дають їжу білці, яка спритно ховається у верховітті. Дуб годує жолудями дику свиню. Для рисі доброю поживою є заєць, який знаходить собі їжу на галявинах і поблизу боліт. Рись добре призвичаїлася лазити по деревах. Вовк чатує на лося чи козулю. Смачною здобиччю для хижаків є також птахи: глухар, тетерук, рябчик. Чудовими є умови для життя на болотах, у річках і в озерах серед лісів для бобрів, видр, куликів, качок (мал. 111). Багато їжі, та й сховатися є де. У річках водиться різноманітна риба. Але варто висушити болото чи вирубати ліс — і все зміниться. Опуститься рівень ґрунтових вод, вітер почне здувати закріплений колись коріннями дерев пісок, зникнуть зайці й козулі, вовки і рисі. У багатьох місцях так і сталося.

Пригадайте, як на болотах утворюється торф.

Ви вже знаєте, що серед пласких боліт і лісів на Житомирщині височить Словечансько-Овруцький кряж. Поєднання ґрунтів, рослинності й тваринного світу тут відмінне від сусідніх ділянок Полісся. На сірих лісових ґрунтах ростуть непритаманні зоні мішаних лісів рослини, наприклад, скельний дуб, субтропічний рододендрон жовтий, або азалія понтійська, яку тут називають дряпоштаном. Досі ніхто не може пояснити, як він потрапив сюди з Кавказу чи Малої Азії та зберігся впродовж багатьох тисяч років, ще з тих часів, коли клімат тут був набагато теплішим.

Важливе природне багатство зони мішаних лісів — ягоди і гриби. Прекрасні харчові й лікувальні властивості мають брусниця, журавлина, костяниця та чорниця (боровиця).

Великої шкоди природі цієї зони завдала Чорнобильська катастрофа. Радіоактивні елементи потрапили в ґрунт, воду, а звідти — у рослини. Постраждали тварини й люди. Нині Полісся — найзабрудненіша радіонуклідами територія України і світу. Воно охоплює Чорнобильську зону, звідки евакуйовано всіх людей і де заборонено займатися господарством.

Підготуйте повідомлення про зміни природи в зоні Чорнобильської атомної електростанції.

Оскільки поєднання ландшафтів у різних частинах зони мішаних лісів різне, вона поділяється на такі природні області: Волинське — з найбільшим в Україні болотним масивом Кремінне та болотом Переброди, де гніздяться чорні журавлі та лелеки, Житомирське, Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське Полісся. Житомирське Полісся — найбільш піднята і тому найменш заболочена частина зони мішаних лісів, адже в його основі лежить Український щит. Близьке до нього за рельєфом Новгород-Сіверське Полісся на схилі кристалічного Воронезького масиву з помітно суворішим кліматом.

У зоні мішаних лісів виділено кілька природоохоронних територій, де зберігаються типові та унікальні ландшафти, рідкісні види тварин і рослин. Це Поліський і Рівненський природні заповідники, Шацький і Деснянсько-Старогутський національні природні парки тощо. Тут є багато заказників, заповідних урочищ і заповідних лісомисливських господарств.

Зона широколистих лісів. Сама назва говорить про те, що широколисті ліси помірного поясу утворені листопадними деревами із широкими листовими пластинками. Вони утворюють широтну підзону між хвойними лісами й степами (переходячи в лісостеп). На поширення широколистих лісів впливають два обмежуючі фактори — тривалий холодний період і нестача тепла влітку на півночі підзони та недостатня кількість опадів на півдні. Сучасні палеоботанічні дослідження довели, що широколисті ліси не є корінною природною системою. Їх формування є результатом зміни мішаних лісів під антропогенним впливом. Це приклад саморозвитку антропогенного ландшафту.

Спробуйте пояснити, яким чином мішані ліси під антропогенним впливом перетворилися на широколисті.

Типовими ґрунтами підзони є сірі, темно-сірі й бурі лісові, рідше чорноземи. Тут добре виражена ярусна структура рослинності. Деревний ярус із дуба, бука, граба, клена, липи, каштана, ясена, в’яза досягає 30 м. Під ним розташувався чагарниковий підлісок — ліщина, польовий і татарський клени, черемха, бересклет і трав’яно-чагарниковий покрив — пролесник, снить, зеленчук, копитняк, медунка тощо (мал. 112).

Мал. 112. Лісові первоцвіти

Листопадні широколисті ліси не пристосовані до суворих зим. Для них найкращим є помірний морський або в крайньому випадку помірно-континентальний клімат з теплою зимою (до -10 °C) і досить спекотним літом (+16-24 °C). Коефіцієнт зволоження тут приблизно дорівнює 1, тобто води випаровується стільки само, скільки випадає у вигляді опадів — від 450 до 500 мм на рік.

Тваринний світ представлений великою кількістю ссавців, серед яких багато копитних: лосі, олені, козулі, кабани. З гризунів — бобри, білки, ондатри, нутрія. Багатим є світ хижаків: вовки, лисиці, тхори, куниці. Зустрічаються кажани. З птахів тут мешкають сови, пугачі, сичі, глухарі, тетеруки, журавлі, кулики, вальдшнепи, чаплі, качки.

Значна частина широколистяних лісів була вирубана людиною для ведення господарської діяльності, будівництва міст, рослинництва та випасу худоби. Природа цієї підзони сьогодні сильно порушена, багато видів рослин і тварин знаходяться на межі вимирання.

Українське Полісся займає близько 20 % території України.

Його природа сформувалася під впливом Дніпровського зледеніння, помірно-континентального клімату з надмірним зволоженням та господарської діяльності людини.

Надмірне зволоження, неглибоке залягання ґрунтових вод, рельєф та геологічна будова Полісся призвели до накопичення значних запасів вологи, формування густої річкової мережі, утворення озер та боліт.

Значна частина лісів була виснажена людиною для ведення господарської діяльності. Природі Полісся нанесено непоправної шкоди, на межі вимирання перебуває багато видів рослин і тварин.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

• 1. Що Ви знаєте про взаємозв’язок компонентів природи в зоні мішаних лісів?
• 2. Поясніть роль давнього льодовика у формуванні природної зони мішаних лісів?
• 3. Поясніть причини своєрідності природи Словечансько-Овруцького кряжу.
• 4. На основі чого виділяються природні області в зоні мішаних лісів?
• 5. Які природоохоронні території є на Поліссі?

Лісовідновлення та захист Тамбовський лісів

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

Лісовідновлення та захист Тамбовський лісів
Запас енергії, води і поживних речовин на поверхні Землі розподілені не рівномірно. Це-наслідок нахилу земної осі до Сонця, а так само загального розташування материків і океанів. Нахил земної осі є причиною неоднакової освітленості поверхні нашої планети, різниці температур у навколоземній атмосфері, чергування різних за тривалістю днів і ночей, рух повітряних мас між сушею і морем, різній вологості і кількості опадів, всіх інших змін, що відбуваються в природі протягом року. Ще задовго до появи на Землі рослинності і тваринного світу виникли різноманітні географічні зони. У міру чергування геологічних епох полюса Земної кулі та її географічні зони кілька зміщувалися. Однак це не привело до стирання відмінностей між областями полярних, середніх і екваторіальних широт.
Велика мінливість температурних режимів, освітлення, вологості і посушливості, родючості та бідність грунтів зумовила розвиток особливих форм рослин і тварин та їх спільнот-біома в даній місцевості: тундри, лісотундри, саван, степів, заболочених просторів, пустель, напівпустель. За займаної площі, урізноманітнення і красі серед них виділяються ліси, що покривають 57 млн. км2 суші-38% поверхні планети. Ліс-самий дивний з усіх біомів. Ще до активного наступу людини на природу ліси займали майже всю територію Європи. В даний час вони збереглися на 1 / 3 її площі. Серед багатств, якими природа наділила людину, ліс є самим значним і, як ні який інший природний ресурс здатний більшою мірою забезпечити економічне процвітання і зростання добробуту населення Землі. Ліс-найбільший накопичувач сонячної енергії та біологічної маси, головне джерело кисню на Землі. Ліс очищає навколоземну атмосферу, регулює стік води, захищає грунт від ерозій, позитивно впливає на рух і температурний режим повітряних мас. Неоціненно значення лісу для підтримки здоров’я і організації відпочинку дітей.
Знадобилися багато століть для того, щоб в процесі виробничої діяльності люди почали усвідомлювати шкоду своїх дій і дій предків і замислюватися над подальшою долею країн, позбавлених лісової рослинності. Згубні наслідки лесоістребленія приводили поступово до уявлень про водоохоронних властивості лісів, що виявляються в тому, що ліси сприяють підтримці високої водності річок і загального збільшення водних запасів, а їх вирубка призводить до обміління річок і иссушению місцевості. Росія-найбільша лісова держава. Загальна площа лісового фонду Російської Федерації становить 1173,4 млн. га. Більше 25% світових запасів деревини на пні зосереджено в Росії. Лісове господарство Росії завжди залишалося надійної багатофункціональної опорою держави і джерелом великої користі для населення.
Споживання лісових ресурсів не повинна перевищувати продуктивні сили природи, тому важливою є проблема вдосконалення ведення лісового господарства, який забезпечує безперервне, неістощітельного і раціональне використання лісів, а так само їх відтворення.
З історії лісокультурної справи
Перші досліди лісокультурної справи в Тамбовській області були розпочаті в 19 столітті, але окремі спроби створення культур відносяться до більш раннього періоду. Так, в архівних документах відзначається, що ще в 1799 році були вирубки, облисіння сосною, дубом і листяними породами на площі близько 300 десятин. Проте у великому масштабі культури стали створюватися набагато пізніше, що визначалося склалися соціально-економічними умовами. До початку 18 століття ліси Тамбовської області не піддавалися посиленої експлуатації і по суті були представлені незайманими деревостанами. Лісистість Тамбовської губернії в 1696 році становила 40,5%. У зв’язку з будівництвом флоту Тамбовські лісу зазнали посиленою вирубці, і до 1725 лісистість знизилася до 37,1%. Інтенсивне знищення лісу тривало й надалі. Якщо головною причиною вирубки лісів на початку 18 століття було прагнення використовувати деревину для військових цілей (кораблебудування), то надалі ліс знищувався заради розширення сільськогосподарських угідь.
Інша причина посиленої вирубки лісів полягала в тому, що в середині 19 століття Росія стає на шлях капіталістичного розвитку. Деревина, що отримується від рубки лісу, стає товаром, предметом купівлі-продажу.
На початку 19 століття лісокультурне справа в Тамбовської губернії не носило планомірного характеру. Мали місце лише окремі спроби створення парків, гаїв та алей у приватних володіннях.
У казенних лісництвах Тамбовської губернії було вироблено лісових культур приблизно на 50 тис. га. У цілому збереження культур склала близько 20%, що пояснюється низьким рівнем техніки посадки, недосконалістю технології вирощування, відсутністю догляду. Однак, незважаючи на недоліки тамбовський лісівникам вдалося створити чимало насаджень, які збереглися до теперішнього часу. Велика увага приділялася створенню розплідників. До 1914 року в лісництвах губернії було 522 розплідника, загальною площею 36 десятин. У роки війни обсяги лісокультурних робіт істотно зменшилися, але повністю не припинялися. Аналіз показує, що якщо за 100-річний дореволюційний період в Тамбовській області було вироблено 25 тис. га культур, з яких до теперішнього часу збереглося лише 30%, то за наступні 50 років їх вироблено в 4 рази більше, при середній збереження близько 85% .
Початок 20 століття для тамбовських лісівників було роками триваючих пошуків. Возраставший рік від року обсяг лісокультурних робіт, більш дрібне дроблення лісів на лісництва дозволили ставити виробничі досліди в більш широких масштабах, проводити спостереження, приходити до якихось висновків у виборі кращих способів штучного лісовідновлення. У лісництвах став ширше практикуватися догляд за лісовими культурами. Глибоко помилково думку тих, хто вважає, що ліс можна виростити, не доглядаючи за ним, не звільняючи його від небажаної деревинно-чагарникової рослинності, трав, які сприяють відпад, зниження приросту, а то й загибелі сіянців.
Значення лісокультурної справи в Тамбовській області
Тамбовським лісівникам у перспективі значно розширити лісокультурні роботи. Це можна здійснити за рахунок створення культур на не покритих лісом площах, що забезпечить підвищення питомої ваги лісової площі в держлісфонді принаймні на 90%.
Аналіз розподілу лісової площі по породах і типами умов місцезростання показав, що з часом можливе збільшення в держлісфонді частки найбільш цінних порід – сосни і дуба. Так, в умовах свіжої складної субори близько 50 тис. га зайнято м’яколистяних порід. У свіжій субори на площі 16 тис. га замість сосни ростуть порослеві діброви, березняки й осичняки. У дібровних типах лісу близько 6 тис. га зайнято насадженнями з переважанням осики і берези. У той же час частка дуба насіннєвого походження невелика – всього 10%. Належить провести великі роботи з реконструкції порослевих дібров на площі 50 тис. га. Провідна роль при цьому відводиться створенню культур дуба.
У Тамбовської області в даний час є близько 200 тис. га невикористовуваних в сільському господарстві земель. При створенні лісів тільки на половині цієї площі лісистість області досягне 12% і буде забезпечене лісорозведення на непридатних землях. Лісівники Тамбовської області вже приступили до виконання поставлених завдань.
Захист лісу
Захист лісів від шкідників і хвороб займає одне з найважливіших місць у діяльності лісо-господарських організацій Тамбовської області. Вона включать комплекс правил, методів і технологій, що використовуються для підвищення стійкості та захисту лісів, лісових розсадників, плантацій, лісових культур, інших об’єктів лісового господарства та лісової продукції від шкідників і хвороб.
Захист лісів включає наступні заходи:
проектування та проведення профілактичних заходів щодо захисту лісів від шкідників і хвороб;
санітарно-оздоровчі заходи;
проектування та здійснення винищувальних заходів в осередках шкідників і хвороб лісу;
проведення заходів щодо захисту лісової продукції, в тому числі заготовленої деревини та пиломатеріалів;
Лісопатологічне моніторинг, в тому числі нагляд за розвитком шкідників, хвороб лісу і пошкодженням лісів, розплідників постійних лісонасіннєвих ділянок і плантацій;
контроль за виконанням нормативних вимог лесозащіти при веденні лісового господарства та лісокористування, інспектування санітарного стану лісів.
Заходи щодо захисту лісів від шкідників і хвороб здійснюють усі лісогосподарські організації, несуть відповідальність за санітарний стан лісів. Організація лесопатапогіческого моніторингу.
Лісопатологічне моніторинг – це система оперативного і постійного спостереження за станом лісів, порушенням стійкості, пошкодженням (ураженням) шкідливими організмами, іншими природними та антропогенними факторами і за динамікою цих процесів, що забезпечує своєчасне виявлення неблагополучного стану насаджень, оцінку і прогноз розвитку Лісопатологічне ситуації для завчасного прийняття рішень з планування і здійснення ефективних лісозахисних заходів.
Він організується і проводиться у всіх лісгоспах Тамбовської області щорічно на площі 149 тис. га.
Обов’язковому моніторингу підлягають лісові насадження, чия стійкість порушена негативними факторами природного та антропогенного походження: пожежами, вітром, снігом і ожеледь, посухою, підтопленням або затопленням, впливом промислових і дорожньо-транспорного викидів, радіаційним, хімічним та іншими видами забруднення, порушенням санітарних правил, надлишкової рекреацією і т.д. Моніторингу підлягають популяції масових видів хвої – і листогризучих комах, стовбурових шкідників, шкідників молодняків, найбільш небезпечні види грибних, бактеріальних та інших хвороб, масове пошкодження лісу копитними, гризунами та іншими тваринами. В якості додаткового ефективного і доступного методу виявлення вогнищ розмноження шкідливих лісових комах в лісах Тамбовської області використовується феромонний спосіб.

Шкідники лісу
Комахи – це найчисленніший за кількістю видів клас з типу членистоногих, який включає тільки в Російській Федерації близько 90 тис. видів. Число видів комах у кілька разів перевершує чисельність видів всіх інших класів тварин разом узятих.
Вони представляють одне з чудових явищ на планеті. Лише
10% з них заподіюють шкоду, інші – величезна сила, що працює на користь сільського та лісового господарства, санітарії та природи в цілому.
Паразитичні і хижі комахи в нерасстроенних біоценозах регулюють чисельність шкідливих комах, перешкоджаючи їх масового розмноження. За своїм місцем проживання, характером завданої шкоди і способу життя
. шкідники лісу розподілені по групах:
– Шкідники розплідників і молодняків,
– Шкідники хвої і листя дорослих насаджень,
– Стовбурові шкідники,
– Шкідники шишок, плодів і насіння.
Найбільш небезпечними є хвої – і листогризучі комахи. З’являючись у великих кількостях і на значних площах, вони знищують хвою і листя на деревах, різко знижують продуктивність і викликають всихання лісових насаджень.
Ліси Тамбовської області відносяться до лісостеповій зоні, де найчастіше спостерігаються посухи, що створюють сприятливі умови для постійної присутності хвої – і листогризучих комах, виникнення і розвитку спалахів їх масових розмножень. Ліси цієї зони піддаються найбільш сильному впливу з боку людини, який порушив природні біоценози та їх захисні властивості. Фактори, що стримують і пригнічують розмноження комах комахоїдні птахи і тварини, паразитичні і хижі комахи), знаходяться тут на низькому рівні і, навпаки, кліматичні чинники близькі до оптимуму, необхідного для розвитку більшості масових хвої – і листогризучих шкідників.
Як приклад негативного впливу людини можна відзначити виникнення локальних спалахів соснового шовкопряда, соснової п’ядуна, рудого соснового пильщика в штучно створених сосняках на землях, що вийшли з-під сільськогосподарського користування, відокремлених від природних соснових масивів.
Часто локальні спалахи виникають в насадженнях, в яких проводиться надлишкова пасіння худоби, що викликає знищення квіткової рослинності, нектаром якої годуються тахіни і наїзники – вороги шкідливих комах, а також грунтозахисного підліска – притулку комахоїдних птахів, що зберігає вологість верхніх горизонтів грунту, завдяки якій зберігаються і мікроорганізми , що викликають масові хвороби хвої – і листогризучих комах.
Насадження, потравленние худобою, є резервацією даної групи шкідників. При настанні посухи вони перетворюються на первинні осередки, з яких йде розселення шкідників в навколишні насадження. У зв’язку з цим спалаху їх масових розмножень у степовій і лісостеповій зоні найбільш часті. Вони охоплюють великі площі лісів, протікають швидко (за типом первинних осередків) і нерідко приймають затяжний характер. Це регіони постійних масових розмножень.
Стовбурові шкідники
До стовбуровим, або вторинним, шкідників лісу належать комахи з родини короїдів, вусачів, златок, довгоносиків, рогохвости, метеликів-древоточцев, стеклянніц і деяких інших. Головна біологічна особливість стовбурових шкідників-приховане проживання всередині стовбура і гілок, в лубі, камбії і деревині. Вони завдають деревам значний фізіологічний шкоду, від чого дерева гинуть. Вторинні шкідники постійно присутні в лісах області, але найбільш поширені в осередках кореневої губки і насадженнях, пошкоджених пожежами.
Хвороби лісу
Хвороба визначається як патологічний процес, який розвивається в рослині внаслідок проникнення збудника хвороби. Розрізняються інфекційні та неінфекційні хвороби лісових порід.
Всихання і розпад хвойних насаджень на великих площах викликає коренева губка. Істотну шкоду дубовим насадженням завдають судинні хвороби. Найбільш поширена в лісах Тамбовської області центральна стовбурова гниль осики, що викликається осиковим трутовики. Величезний збиток господарству завдають дереворазрушающие гриби, які вражають стовбури дерев і лісоматеріали, що зберігаються на складах.
У лісах Тамбовської області найбільш поширені такі типи інфекційних хвороб: гниль, відьмині мітла, мозаїка листя, некроз, муміфікація, деформація, плямистість листя і хвої, вилягання сходів, пухлини або здуття, ракові виразки, судинне всихання, опадання хвої і листя.
Організаційно-господарські методи захисту насаджень від шкідників і хвороб.
Для профілактики і активної боротьби з шкідниками і хворобами лісу застосовуються різноманітні способи. За принципом дії і техніці застосування вони поділяються на лісогосподарські, механічні, фізичні, біологічні та хімічні.
Найбільший ефект досягається при комплексі методів, об’єднаних в систему лісозахисних заходів.
Система лісозахисних заходів – це не просте додавання методів і засобів, а їх інтегрування, при якому запобігання шкоди досягається регулюванням чисельності та поширення шкідливих організмів у лісі. При інтегрованій системі лісозахисних заходів на основі даних постійного контролю за станом лісу, шкідливих і корисних організмів використовуються методи і засоби, переважно спрямовані на вироблення такого оптимального рішення, при якому збиток від шкідників і хвороб, а також побічні негативні наслідки застосування захисних засобів зводилися б до мінімуму.
Лісогосподарські заходи боротьби, засновані на використанні лісівничих і лісогосподарських прийомів для захисту насаджень від пошкодження шкідливими організмами, носять переважно профілактичний характер, тому що в результаті їх здійснення створюються несприятливі умови для поширення шкідливих комах і хвороб. Проведення лісогосподарських) захисних заходів передбачається поточним плануванням господарської діяльності
– Лісгоспу, виходячи з біологічних
– Особливостей окремих шкідників і хвороб деревних порід а й природно-економічних умов району. При цьому враховується, що в ряді випадків лісогосподарські заходи, що обмежують чисельність одних шкідливих організмів, можуть в той же самий час сприяти спалаху іншого шкідника чи хвороби.
Величезне профілактичну дію надає суворе дотримання санітарних правил при всіх I видах лісогосподарської діяльності – рубок головного і проміжного користування, прибирання захаращеності, зберіганні деревини.
Охорона лісів від пожеж і різних пошкоджень – одна з найважливіших завдань, пов’язаних із запобіганням вогнищ, перш за все, стовбурових шкідників. З кожним роком зростає рекреаційне значення лісу, але при надмірному і нерегульованому стихійному відвідуванні лісу туристами і відпочиваючими окремі ділянки лісу починають помітно страждати, підвищується пожежна небезпека. У пожежонебезпечний період обмежується доступ до лісу, проводиться агітація та пропаганда серед широких верств населення, особливо серед школярів та молоді.
Лісогосподарські заходи щодо обмеження поширення хвороб лісу плануються за лесоустроітельних роботах і складанні планів організації лісового господарства. Вся система ведення лісового господарства (від насінництва до рубки головного користування та рекреації) будується з урахуванням профілактики розмноження шкідників і поширення хвороб, запобігання шкоди від них. План проведення санітарно-оздоровчих заходів у лісгоспах коригується залежно від площі знову виникли осередків хвороб і шкідників лісу, виявлених при інвентаризації їх вогнищ.
Як санітарно-оздоровчі заходи, в лісах області щорічно проводяться вибіркові санітарні рубки на площі понад 2 тис. га, суцільні санітарні рубки – до 200 га, очищення лісу від захаращеності
– До 500 га, прибирання свежезаселенних стовбуровими шкідниками дерев та заражених хворобами в обсязі до 500 м3. Рубки поновлення проводяться на площі понад 300 га. Як правило, це рубка стиглих і перестійних осичняки, заражених на 90% осиковим трутовиків, що викликають центральну стволову гниль дерев.
Біологічні методи захисту лісу від хвороб
В даний час у зв’язку зі зростаючим значенням охорони навколишнього середовища велику увагу приділяється біологічним методам захисту лісу. Їх застосування знижує забруднення біосфери пестицидами і зменшує їх шкідливий вплив. У боротьбі з хворобами деревних порід біологічний метод боротьби поки застосовується дуже обмежено. Одним з важливих напрямків є використання антагоністів, що пригнічують розвиток збудників хвороб або викликають їх загибель. Встановлено, що мешкають в орному шарі грунту гриби є антагоністами деяких збудників хвороб деревних порід, у тому числі кореневої губки та збудників полягання. Хороші результати при обробці насіння і саджанців хвойних порід для захисту їх від дитячої хвороби та кореневої губки показав вітчизняний препарат мікорізін, що виробляється на основі грибів-мікорізообразователей. У лісових розсадниках Тамбовської області з 1987 р. мікорізін і триходермин успішно застосовуються при вирощуванні садивного матеріалу. Проте біологічні та інші методи не завжди ефективно можуть захистити рослини, тому при вирощуванні садивного матеріалу в розсадниках проводяться профілактичні обприскування сіянців системними фунгіцидами, з яких найбільш ефективним виявився Байлетон.
До прийомів біологічних методів захисту лісу належить охорона і залучення в насадження комахоїдних птахів, створення в лісі екологічної обстановки, сприятливої ​​для ентомофагів. У лісових насадженнях, на відміну від сільськогосподарських культур, можна поступово сформувати біоценоз, розрахований на багаторічну активність і надає профілактичну, обмежує дію на чисельність шкідливих лісових комах. Для залучення ентомофагів і їх додаткового харчування рекомендується зберігати трав’янисту рослинність, вводити підлісок і листяні породи, висівати по узліссях і на лісокультурних площах рослини-нектароноси.
У чистих соснових лісах доцільно створювати ремізи – невеликі ділянки листяної, чагарникової і трав’янистої рослинності, охоче відвідувані паразитичними і хижими комахами, а також службовці зручними місцями для гніздування комахоїдних птахів. Такі ремізи площею 100-200 м2 роблять по одному на 3-5 га соснового деревостану. Одним із прийомів біологічного захисту лісу є організація реміз в рамках так званого очажний-комплексного методу захисту лісу ОКМ), який у лісах Тамбовської області почав впроваджуватися з 1990 року. Щорічно лісгоспами області створюються більше 80 реміз очажний-комплексного методу захисту лісу, виготовляються і встановлюються спільно зі шкільними лісництвами більше 3000 штучних гніздівель, огороджуються близько 1000 мурашників.
Біологічні методи займають важливе місце в системі інтегрованого захисту лісу від шкідників.

Лісова рослинність Волинської області. Ліси Волині

Дубово-соснові ліси є панівними у Волинській області. Як похідні, тимчасові форми виростають березові ліси на місцях соснових та широколистяно-соснових лісів після вирубу останніх. На невеликих площах на півдні Волинського Полісся збереглися дубово-грабові, а в північній частині – ялинові. Трапляються по всьому Волинському Поліссі чорновільхові ліси.

Соснові ліси

Соснові ліси (Pineta silvestris) зосереджені насамперед по піщаних (борових) терасах у долинах річок Прип’яті, Вижівки, Стоходу, Турії. Залежно від умов зволоження та родючості грунту розрізняють соснові ліси (бори) лишайникові, зеленомохові, рунянкові, сфагнові і складні.

Лишайникові сосняки займають найбільш підвищені частини терас (сухі бори).

Зеленомохові сосняки зростають в умовах помірного зволоження грунтів по схилах або по зниженнях між ними (свіжі, здебільшого вологі бори). Рунянкові сосняки надають перевагу поверхні з близьким заляганням ґрунтових вод (сирі бори).

Умови місцезростання сфагнових сосняків характеризує їх інша назва – сосна на болоті. Сфагнові сосняки особливо поширені в північній частині області. Складні сосняки, крім першого яруса з сосни, мають ще другий деревний ярус з граба і дуба. їх розташування пов’язане з найбагатшими грунтами і оптимальними умовами зволоження.

Найбільше площі займають дубово-соснові ліси, значно менше – грабово-дубово-соснові і грабово-соснові.

Найбільш поширені такі типи соснових лісів:

• Сосняки лишайникові (Pineta silvestris cladinosa). Одноярусний деревостан складає сосна звичайна, підлісок відсутній; добре розвинений ярус кущистих лишайників роду кладонія.
• Сосняки зеленомохові (Pineta silvestris hylccorniosa). Трав’яно-чагарничковий ярус складають брусниця, костриця овеча, біловус стиснутий, верес, папороть-орляк, чорниця. Моховий ярус утворюють звичайні лісові види брієвих мохів.
• Сосняки сфагнові (Pineta silvestris sphagnosa). Поширені на значних просторах області. Деревостан утворює сосна IV-V класів бонітету з домішкою берези пухнастої. Основу трав’яно-чагарникового яруса становить багно, ситник розлогий, молонія голуба, пухівка піхвова. Суцільний моховий покрив утворюють білі або сфагнові мохи.

Дубово-соснові та дубово-грабово-соснові ліси

Сосняки складні (Pineta silvestris composita) – це найбільш поширений тип поліських лісів. Серед них найбільш типовими для Волині є сосняки дубові (Pineta silvestris quercetosa roburi) та сосняки дубово-грабові (Pineta silvestris quercetoso roburi-carpinosa Betuli). Деревостанин таких лісів або двоярусні (І ярус – сосна, II – дуб черешчатин), або триярусні, де третій ярус утворює граб. Підлісок переважно розвинений слабо, особливо в деревостанах з густим наметом граба. Провідні його складники: ліщина, крушина ламка, бруслина бородавчаста і європейська, клен татарський, калина та ін. Слабо розвинений і моховий покрив, основу якого становлять звичайні лісові види (плевроцій Шребера, рунянка звичайна, дикран зморшкуватий та ін.). Трав’яно-чагарниковий ярус, навпаки, розвинений добре і являє собою поєднання неморальних і бореальних елементів.

Серед дубово-соснових лісів поширені асоціації сосняків дубово-ліщинового (P. s. quercetoso roburi coryllosum) та дубово-чорницевого (P. s. quercetoso roburi myrtillosum).

Дубово-грабові сосняки займають менші площі. Найбільш поширені асоціації: сосняки дубово-грабово-ліщиновий (P. s. quercetoso roburi-carpinoso betuli-coryllosum), дубово-грабово-чорницевий (Р. s. quercetoso roburi-carpinoso betuli myrtiflosum), дубово-грабово-копитняковий (P. s. quercetoso roburi carpinoso betuli asarosum), дубово-грабово-дріоптеристовий (P, s. quercetoso roburi carpinoso betuli dryopteri-dosum), грабово-чорницевий (Р. s. carpinoso betuli myrtillosum).

Грабово-дубові ліси

Грабово-дубові ліси або груди (Carpineto betuli – querceta roburi) з двоярусними деревостанами. У першому ярусі – дуб звичайний з домішкою ясена звичайного, клена гостролистого, липи серцелистої. Другим ярусом неподільно володіє граб. Під густим наметом дерев відсутні умови для розвитку підліска, який представляють поодинокі кущі бруслин бородавчастої та європейської, ліщини, свидини, крушини ламкої тощо. У трав’яному покриві переважають неморальні види.

Ялинові ліси

Ялинові ліси (Piceeta abieti) на території Волинської області збереглися у вигляді невеликих острівців в північній її частині (Кортеліси). Поліські ялинові ліси переважно виростають на перезволожених і заболочених зниженнях, тому серед них переважають вологі і сирі типи. Деревостани поліських ялинників низько-, рідко середньопродуктивні, звичайно мішані. До ялини (Picea abies (L.) Karsten) домішуються сосна звичайна, берези бородавчаста і пухнаста, вільха чорна, осика, рідше граб і дуб звичайний та ін.

Чорновільхові ліси

Чорновільхові ліси (Alneta glutinosae) поширені по всій території Волинської області, в лісостеповій і особливо в поліській її частині. Найтиповіші місцезростання – більш або менш заболочені зниження рельєфу на вододілах і по долинах річок. Але особливо поширені по притерасних частинах заплав як малих річок, так і поліської частини Прип’яті. Вільшаники займають також значні площі по вододільних зниженнях Полісся та по давніх річкових долинах. В утворенні деревостанів чорновільхових лісів крім самого едифікатора вільхи чорної (клейкої) (Alnus glutinosa (L.) Gaertn) беруть участь береза пухнаста, сосна звичайна, рідше ясен звичайний, ялина європейська, ще рідше – осика, дуб звичайний і граб.

Осикові ліси

Осикові ліси (Populeta tremulae) поширені по всій області на місцях вирубаних або згорілих дубово-соснових і широколистяних, дубових і грабово-дубових лісів. Вони утворюють чисті, а частіше мішані з березою лісостани. Будучи вторинними, осичники мають у своїй структурі ознаки вихідних деревостанів, хоч чагарничковому і трав’яному ярусам завжди властиве значне порушення типової структури – несталість, значне забур’янення випадковими видами. Але в лісостеповій частині області відомі і довготривалі чисті осикові гайки – осикові колки. В таких осичниках деревостани звичайно одноярусні, зімкнутість їх досягає 0,6-0,9, бонітет – І класу. До домінуючої осики приєднуються граб, дуб, липа серцелиста, сосна звичайна, яблуня лісова, черешня, берест. У добре розвиненому підліску росте ліщина, рідше бруслина бородавчаста та європейська, крушина ламка. У трав’яному покриві особливо багато маренки запашної, осоки волосистої, веснівки дволистої, конвалії звичайної, чорниці, яглиці звичайної, медунки темної, тонконога дібровного, які виступають субдомінантами у відповідних асоціаціях. Моховий покрив відсутній.

Березові ліси

Березові ліси (Betuleta verrucosae), як і осичники – це вторинні, похідні угруповання на місці зведених дубових і соснових та мішаних дубово-соснових лісів. Береза переважає в деревостанах. Інші породи – сосна, осика, рідше дуб, граб – відіграють підлеглу роль. Підлісок звичайно нерозвинений. Зберігаючи ознаки корінних, вихідних лісових насаджень, трав’яний і моховий яруси виявляють певні, причому інколи значні відміни, в зв’язку зі зміною умов виростання. л місці соснових лісів найчастіше виростають березняки: чорницевий (Betuletum verrucosae myrtillosum), біловусовий (В. v. nardosum), рідше – тростиново-куничниковий (В. v. calamagrostidosum arundinaceae), голубомолінієвий (В. v. moliniosum coerulans), злаково-різнотравний (В. v. graminoso-varioherbosum), різнотравний (В. v. varioherbosum), вересовий (В. v. callunosum), орляковий (В. v. pteridiosum aqui-linae), чорницево-довгомошний (В. v. myrtilloso-polytrichosum), лохиново-довгомошний (В. v. uliginoso-polytrichosum).