Кримські татари: історія, культура, звичаї, традиції, обряди

Відділ наукової інформації та бібліографії пропонує вам ознайомитися з матеріалами віртуального бібліографічного списку «Кримські татари: історія, культура, звичаї, традиції, обряди». Тут представлена корисна інформація про складну історичну долю кримських татар, їх незламну боротьбу за право жити на своїй історичній батьківщині – в Криму. До сьогодні ця боротьба триває. Та незважаючи ні на що цей волелюбний народ створив свою унікальну культуру, традиції, звичаї і обряди.

Запрошуємо до ознайомлення.

Кримські татари: історія, культура, звичаї, традиції, обряди

(віртуальний бібліографічний список)

В Росії змінювалися столиці, влади й прапори, царі, генсеки й президенти, але з часів Катерини ІІ Петербург і Москва незмінно переслідували кримськотатарський народ. Це – константа в політиці Росії за всіх режимів. І тепер «достойні» свого пращура онуки Сталіна реанімують політику геноциду проти кримських татар.

П. Порошенко

Кримські татари сформувалися як народ у період Кримського ханства – держави, яка існувала на півострові від 1441 до 1783 рр. Вони вважають себе нащадками різноманітних народів, що проживали в Криму в різні історичні епохи.

У 1783 р. внаслідок перемоги Росії над Османською імперією Крим був окупований, а потім анексований цією державою. Це було початком доби в історії кримських татар, яку багато хто з них називають «чорне століття». Утиски з боку російського самодержавства та експропріація землі у кримськотатарських селян спричинили їхню масову міграцію до Османської імперії.

Інтенсивні українсько-кримськотатарські контакти в політичній та військовій сферах почалися, коли гетьман Богдан Хмельницький уклав договір із кримським ханом щодо допомоги в національно-визвольній боротьбі українців проти Речі Посполитої.

ХХ століття виявилося досить буремним для корінного населення Криму. Кримські татари боролися за свою державність, і Михайло Грушевський, як голова Української Центральної Ради, особисто надавав їм всіляку підтримку в національному самовизначенні. Своєю чергою Мусульманський Виконком Криму висловив солідарність із самовизначенням українського народу.

Після того, як З’їзд поневолених народів Росії, що відбувся в Києві у вересні 1917 р., висловився за територіальну автономію Криму, Центральна Рада надіслала кримським татарам привітання: «Ми вітаємо вас із Кримом, тому що бачимо там життєві сили. Можете керувати Кримом так, як вам заманеться».

Першим головою уряду проголошеної в грудні 1917 р. Кримської народної республіки став Нома́н Челебіджіха́н. Він виступав за рівноправ’я всіх народів, що живуть у Криму і приклад брав із Європи. «Наше завдання – створення такої держави, як Швейцарія. Народи Криму є прекрасним букетом, і для кожного народу потрібні рівні права й умови, бо нам іти пліч-о-пліч», – вважав він.

Проте влада більшовиків, встановлена в Петрограді 25 жовтня 1917 р., не визнала кримськотатарський уряд і досить швидко поклала край існуванню молодої республіки.

У січні 1918 р. більшовики захопили Сімферополь, заарештували Челебіджіхана і літаком перевезли до Севастополя. 23 лютого 1918 р. матроси розстріляли його у міській в’язниці, а тіло викинули в Чорне море.

Та це стало лише початком проблем кримських татар за радянської влади. У 20-ті роки Сталін спробував втілити в життя ідею Леніна про створення в Криму єврейської республіки. Так званий план «Кримська Каліфорнія» передбачав відселення корінних мешканців півострова. Проект призвів до протестів корінних мешканців. Кримські татари нападали на поїзди, якими єврейські переселенці прибували на півострів. Заколоти змусили Сталіна визнати на засіданні Політбюро, що «Кримська Каліфорнія» не дає країні нічого, крім міжнаціональної ворожнечі.

У 1930-х радянська політика щодо татар, як і щодо інших національностей СРСР, стала репресивною. Спочатку було розкуркулення і виселення татар на північ Росії і за Урал. Потім насильницька колективізація і Голодомор 1932–33 років. А пізніше – чистки інтелігенції в 1937–38 рр.

18 травня 1944 р. радянська влада розпочала насильницьке переселення кримських татар зі своєї історичної батьківщини. Протягом неповних трьох діб, з удосвіта 18 травня 1944 р. до 16:00 20 травня депортували 238 500 людей – майже все кримськотатарське населення. Офіційною причиною насильницького переселення стало звинувачення всього кримськотатарського народу в державній зраді, «масовому винищенні радянських людей» і колабораціонізмі – співпраці з нацистськими окупантами.

Такі аргументи містилися в рішенні Держкомітету оборони про депортацію, яке з’явилося за тиждень перед її початком.

Однак історики називають інші, неофіційні причини переселення. Серед них – той факт, що кримські татари історично мали тісні зв’язки з Туреччиною, яку СРСР у той час розглядав як потенційного суперника. У планах Союзу Крим був стратегічним плацдармом на випадок можливого конфлікту з цією країною, і Сталін хотів перестрахуватися від можливих саботажників і зрадників, якими він вважав татар.

Лише 1989 р. під впливом безперервної боротьби татар, демократизації та лібералізації в суспільстві всі перепони до повернення на батьківщину було усунуто. За 4 роки половина всіх радянських кримських татар (250 тис.) повернулася додому. Для представлення інтересів народу перед владою та в іноземних організаціях 1991 р. було утворено Меджліс кримськотатарського народу.

З отриманням незалежності повернення кримських татар на історичну батьківщину стало справою України. 7.12.1991 р. президент Л. Кравчук, заявив, що для повернення кримчаків мають бути створені підходящі умови, зокрема тому, що за чисельністю вони становили меншість серед населення півострову. Натомість президент не бачив доцільним перетворення територіальної Автономної республіки Крим у національно-територіальну автономію. Така половинчаста позиція стала помилкою. Контроль у територіальній АРК взяли проросійські еліти. Їх підтримувала російська більшість населення. Це стало особливо актуальним під час тимчасової окупації Криму Росією у 2014 р. 20-25 тис. кримських татар змушені були покинути Крим, окупанти заборонили діяльність Меджлісу кримськотатарського народу, заборонені телебачення, радіо. Меджліс кримськотатарського народу взагалі названо «екстремістською організацією» і заборонено його діяльність в Криму. І вкотре кримські татари змушені боротися за право проживати в Криму – споконвічній Батьківщині та право на ідентичність.

Кримські татари: походження, історична доля

Татари виживуть, я знаю,

Не переможе їх Москва,

І знов злетить з Бахчисараю

Їх вічна пісня бойова.

Д. Павличко

Базилевич, В. М. Из истории московско-крымских отношений в первой половине XVII века] / В. М. Базилевич. – Киев : Тип. 2-й Артели, 1914. – 23 с.

Бекірова, Ґ. Пів століття опору. Кримські татари від вигнання до повернення (1941–1991 роки) = A Half Century of Resistance. Crimean Tatars from Deportation to Return (1941–1991) : нарис політ. історії / Ґ. Бекірова ; передм. М. Джемілєва ; післямова Р. Чубарова ; Укр. наук. ін-т Гарвард. ун-ту, Ін-т Критики. – Київ : Критика, 2017. – 488 с. : фот.

Возгрин, В. Е. История крымских татар: очерки этнической истории коренного народа Крыма. Т. 1 : в 4 т. ‒ 3-е изд., стер. ‒ Симферополь : Тезис, 2013. – 872 с. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://bit.ly/2GCKVDa (дата звернення: 23.12.2018). – Назва з екрана.

Войтович, Л. Формування кримськотатарського народу : вступ до етногенезу / Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка / Л. Войтович. – Біла Церква, 2009. – 214 с. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://bit.ly/2ENMRan (дата звернення: 23.12.2018). – Назва з екрана.

Гайворонский, О. Повелители двух материков. Т. 1. Крымские ханы XV–XVI столетий и борьба за наследство Великой Орды. – Киев ; Бахчисарай : Оранта : Майстерня книги, 2007 – 368 с. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://bit.ly/2LveCVq (дата звернення: 23.12.2018). – Назва з екрана.

Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1940–2015) : зб. док. та матеріалів / НАН України, Ін-т історії України, Центр. держ. архів громадських об’єднань України, Центр. держ. архів вищ. органів влади та упр. України, Галузевий держ. архів СБУ ; упоряд. О. Г. Бажан [та ін.]. – 2-ге вид. – Київ : Кліо, 2016. – 1092 с.

Крим: актуальні (ре)візії : [видання знайомить читачів з матеріалами круглого столу «Крим: ретроспективи й перспективи», проведеного в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України в рамках «Дня Криму у Києві» (листоп. 2016 р.) під гаслом: «Науковці та письменники про Крим». / Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, НАН України. – Київ, 2017. – 67, [2] с. : фот. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://shron2.chtyvo.org.ua/Zbirka/Krym_aktualni_revizii.pdf (дата звернення: 10.012018). – Назва з екрана.

Кримські татари: історія і сучасність (до 50-річчя депортації кримськотатарського народу) : матеріали міжнар. наук. конф., 13–14 трав. 1994 р. / Ін-т нац. відносин і політології НАН України ; ред. Г. М. Аксельруд. – Київ : [б. в.], 1995. – 231 с.

Кримські татари 1944–1994 рр. Статті. Документи. Свідчення очевидці. – Київ : Рідний край, 1995. – 362 с.

Проблеми інтеграції кримських репатріантів в українське суспільство / Ін-т Кеннана. – Київ : Стилос, 2004. – 88 с.

Проблеми міграції та повернення депортованих в Україну : матеріали міжнар. симпозіуму 14–15 берез. 1997 р. / ред. М. Шульга. – Київ : [б. в.], 1997. – 199 с.

Смирнов, В. Д. Крымское ханство под верховенством Отоманской Порты до начала XVIII века / В. Д. Смирнов. – Санкт-Петербург: [в Унив. тип. в Казани], 1887. – V, XXXV, 772 c. – Електрон. версія. – Режим доступу: https://bit.ly/2AdgtK1 (дата звернення: 23.12.2018). – Назва з екрана.

Червонная, С. Черная весна 2014 года (этапы аннексии и задачи освобождения Крыма в контексте прав и чаяний его коренных народов и национальных меньшинств) / С. Червонная. – [Б. м. : б. в.], 2014. – 72 с.

Статті з періодичних видань

Історичні права на Крим зараз мають лише кримські татари, які, фактично, заявили себе зараз як складник української суспільно-політичної нації. На цьому ґрунтується, фактично, наш зв’язок із Кримом. Бо Росія, як і всі її права на Крим, це право меча, право шаблі, яке починається у 1783 році, коли була зруйнована кримськотатарська державність.

О. В. Богомолов

Аміт, Е. Депортація : автобіогр. повість / Е. Аміт // Вітчизна. – 1996. – № 11/12. – С. 16–19.

Баскакова, А. С. Гуманітарний аспект «кримської проблеми» в українсько-російських відносинах / А. С. Баскакова // Гілея: науковий вісник : зб. наук. пр. – 2017. – Вип. 122, № 7. – С. 122–126.

Бекіров, С. Н. Розвиток національного руху кримських татар (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) [Електронний ресурс] / С. Н. Бекіров // Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Серія : Питання політології. – 2013. – № 1060, вип. 23. – С. 189–195.

Бикова, Т. Б. Кримські татари в імперській Росії: витіснення з Батьківщини / Т. Б. Бикова // Укр. іст. журн. – 2017. – № 4. – С. 47–68.

Бикова, Т. Кримськотатарський аспект національної політики Кремля у Кримській АСРР (1921–1928 рр.) / Т. Бикова // Укр. іст. журн. – 2018. – № 1. – С. 98–125.

Газізова, О. Кримські татари в умовах інтеграції в український простір [Електронний ресурс] / О. Газізова // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. ім. І. Ф. Кураса НАН України. – 2010. – Вип. 4. – С. 437–446.

Газізова, О. Кримськотатарський рух у просторі державної етнополітики / О. Газізова // Українознавство. – 2016. – № 4. – С. 136–149.

Гладун, О. М. Оцінка демографічних втрат кримськотатарського народу внаслідок депортації 1944 року / О. М. Гладун, О. П. Рудницький, Н. В. Кулик // Демографія та соціальна економіка. – 2017. – № 2. – С. 11–28.

Гулима, О. Колабораціонізм кримських татар у роки Другої світової війни: причини і наслідки [Електронний ресурс] / О. Гулима // Наук. зап. Тернопіл. нац. пед. ун-ту ім. Володимира Гнатюка. Серія : Історія. – 2017. – Вип. 2(2). – С. 38–43.

Івангородський, К. Етногенез кримських татар та етносоціальний вимір становлення Кримського ханства (XIII–XV ст.) [Електронний ресурс] / К. Івангородський // Наук. зап. [Кіровоград. держ. пед. ун-ту ім. Володимира Винниченка]. Серія : Історичні науки. – 2014. – Вип. 20. – С. 97–107.

Йобст, К. С. Кримські татари в російському дискурсі імперії [Електронний ресурс] / Керстін С. Йобст // Україна модерна : міжнар. інтелектуал. часоп. – Режим доступу: http://uamoderna.com/md/jobst-tatars-imperial-russia (дата звернення: 23.12.2018). – Дата публ.: 29.12.2014. – Назва з екрана.

Зіятдінова, Е. Б. Кримські татари – нація чи етнос? [Електронний ресурс] / Е. Б. Зіятдінова // Вісн. Львів. ун-ту. Серія соціологічна. – 2008. – Вип. 2. – С. 352–361.

Кримський, А. Сторінки з історії Криму та кримських татар / А. Кримський // Хроніка 2000. – 2000. – № 34. – С. 4–16.

Кримських татар депортували з батьківщини за три дні : операція розпочалася 70 років тому – 18 травня 1944-го // Країна. – 2014. – № 19. – С. 52–56 : іл.

Кримськотатарський національний рух у 1950–1980–х рр. за документами КГБ / О. Г. Бажан // Укр. іст. журн. – 2004. – № 4. – С. 126–141.

Кульчицький, С. Боротьба кримських татар за повернення на Батьківщину (1956–1989 рр.) / С. Кульчицький // Укр. іст. журн. – 2018. – № 2. – С. 75–109.

Куртсеїтов, Р. «На столі в головного редактора лежав список із 700 слів, які не можна було вживати» : яких утрат зазнали кримські татари після вигнання з батьківщини, розповідає історик і соціолог Рафік Куртсеїтов із Сімферополя / Р. Куртсеїтов ; записала Г. Остаповець // Країна. – 2014. – № 19 (15 трав.). – С. 56–58.

Марищенко, Л. Меджліс під забороною / Л. Марищенко // Віче. – 2016. – № 9/10. – С. 64–65 : кол. фот.

Папакін, А. 1917 : кримські татари проти «влади Рад» / А. Папакін // Пам’ятки України: історія та культура. – 2017. – № 3. – С. 18–23 : іл.

Пасова, Т. Крим: життя в атмосфері залякування та репресій / Т. Пасова // Віче. – 2016. – № 7/8. – С. 6–7 :

Романько, О. Кримськотатарський національний рух і його політичні взаємини з Німеччиною в період Другої світової війни / О. Романько // Мандрівець. – 2011. – № 4. – С. 34–41.

Романько, О. В. Мусульманські комітети на території Криму (1941–1944): до питання про боротьбу кримськотатарського національного руху за політичні права в умовах німецької окупації / О. В. Романько // Гілея: науковий вісник : зб. наук. пр. – 2011. – Вип. 54, № 11. – С. 166–170.

Сагалаков, Б. Ф. Особливості політичних орієнтацій кримських татар [Електронний ресурс] / Б. Ф. Сагалаков // Наук. пр. [Чорномор. держ. ун-ту ім. Петра Могили]. Серія : Соціологія. – 2008. – Т. 84, Вип. 71. – С. 29–37.

Хаялі, Р. Депортація кримських татар та регулювання організації режиму їх спецпоселень (1944–1948) / Р. Хаялі // Юридич. Україна. – 2013. – № 3. – С. 21–26.

Хаяли, Р. Репрессивная политика советского государства в отношении крымских татар (1921–1941 гг.) / Р. Хаяли // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2009. – № 1. – С. 71–87 .

Яворська, А. Анексія Кримського ханства російською імперією у XVIII ст. і початок еміграції кримських татар / А. Яворська // Наука і суспільство. – 2016. – № 9/10. – С. 15–21.

Культурне середовище кримських татар

Булатов, А. А. Ислам – часть духовной культуры крымскотатарского народа / А.А. Булатов // Педагогіка толерантності. – 2003. – № 4. – С. 103–107.

Казки кримськотатарського народу / упоряд. і пер. Н. Кришина ; худож.: К. Очередько, Т. Очередько. – Київ : УкрНДІСВД, 2016. – 128 с. : кольор. іл.

Кримськотатарські народні казки та легенди / упоряд. Н. А. Умеров ; пер. укр. Д. Кононенко. – Київ : Етнос, 2007. – 512 с. : іл.

Qirim halq masallari : кримськотатарські народні казки. – Одеса : [б. и.], [2016]. – 53 с.

Сказки и легенды татар Крыма / ред. Я. П. Бирзгал. – Репр. воспроизведение изд. 1936 г. – Москва : Новости, 1992. – 352 с. : ил.

Молитва ластівок : [в 2 кн.] : антол. кримськотатар. прози ХІV–ХХ ст. / упоряд. М. М. Мірошниченко, Ю. У. Кандим. – Київ : Етнос.

Кн. 2. – 2006. – 896 с. : іл., фот.

Окрушина сонця : антол. кримськотатар. поезії ХІІІ–ХХ ст. / ред. М. Мірошниченко, Ю. Кандим. – Київ : Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2003. – 792 с.

Гуменюк, В. Абібулла Одабаш і його поема «Алтын Ярыкъ» («Золоте сяйво») / В. Гуменюк // Слово і час. – 2007. – № 11. – С. 77–81.

Мірошниченко, М. Слово долі і доля слова : вісім століть кримськотатарської поезії : (екскурс в минуле) / М. Мірошниченко // Народна Армія. – 2004. – 2 квіт. – С. 6.

Мірошниченко, М. «Й тобі, історіє, прощу, хоч маю втому в тому. » : про Юнуса Кандима, кримськотатар. поета й пер.-україніста, заслуж. діяча мистецтв України / М. Мірошниченко // Березіль. – 2004. – № 1. – С. 166–171.

Чередник, Л. А. Міжкультурні зв’язки української та кримськотатарської літератур / Л. А. Чередник // Закарпатські філологічні студії / Держ. вищ. навч. закл. «Ужгородський національний університет». – Ужгород, 2018. – Вип. 3, т. 3. – С. 112–115. – Електрон. версія. – Режим доступу: http://zfs-journal.uzhnu.uz.ua/archive/3/part_3/24.pdf (дата звернення: 10.01.2019). – Назва з екрана.

Губар, О. Вивчати Крим за Кримським : питання кримськотатарської культури в дослідженнях А. Кримського / О. Губар // Укр. мова й літ. в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2001. – № 6. – С.41–46.

Гуменюк, О. Жіноча любовна пісня в кримськотатарській любовній ліриці / О. Гуменюк // Народна творчість та етнографія. – 2007. – № 2. – С. 87–90.

Поляков, В. Є. Декотрі аспекти історії становлення світської освіти кримськотатарського народу / В. Є. Поляков // Педагогіка і психологія. – 2006. – № 2. – С. 131–136.

Куршутов, Н. Бібліотечне обслуговування кримськотатарського населення Автономної Республіки Крим у місцях його компактного проживання / Н. Куршутов // Бібл. планета. – 2006. – № 1. – С. 14–16.

Бохан, А. І. Перлина кримськотатарської культури : до 20-річчя заснування Республіканської кримськотатарської бібліотеки (РКБ) імені І. Гаспринського (1990) / А. І. Бохан // Календар знаменних і пам‘ятних дат. – 2010. – № 3. – С. 122–130.

Кримськотатарські художники. Живопис, графіка, скульптура. Кінець ХІХ – початок ХХІ століття [Изоматериал] / авт.-уклад. І. Заатов. – Сімферополь : Кримнавчпеддержвидав, 2008. – 208 с. : кольор. іл., портр.

Шендрікова, С. П. Сторінками історії становлення театрального мистецтва у кримських татар [Електронний ресурс] / С. П. Шендрікова // Зб. наук. пр. [Харків. нац. пед. ун-ту ім. Г. С. Сковороди]. Серія : Історія та географія. – 2011. – Вип. 40. – С. 176–179.

Распутіна, Л. Самобутність : [Кримськотатар. нац. театр] / Л. Распутіна // Укр. театр. – 2005. – № 5. – С. 15–16.

Гуменюк, В. Вистава яскрава, концептуальна : («Лісова пісня» в постановці кримськотатар. митців) / В. Гуменюк // Укр. театр. – 2005. – № 4. – С. 9–11.

Гуменюк, В. «Лісова пісня» в постановці кримськотатарських митців / В. Гуменюк // Слово і час. – 2005. – № 3. – С. 79–82.

І. Гаспринський – кримськотатарський просвітитель, письменник, громадський діяч

Одним з найзначніших історичних діячів в тюркському світі з числа кримських татар є Ісмаїл Мустафа-оглу Гаспринський (1851–1914), якого глибоко шанують кримські татари, а його діяльність вивчає кілька поколінь науковців різних держав та фахів.

В. Гладун

Абібуллаєва, Е. Внесок І. Гаспринського у розвиток національної освіти і навчання кримськотатарського народу / Е. Абібуллаєва // Рід. шк. – 2003. – № 6. – С. 66–69.

Гладун, В. О. Діяльність І. Гаспринського на посаді міського голови Бахчисарая / В. О. Гладун // Часоп. Київ. ун-ту права. – 2006. – № 2. – С. 32–37.

Гладун, В. Питання еміграції кримських татар наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть у публікаціях Ісмаїла Гаспринського / В. Гладун // Юридич. Україна. – 2009. – № 7. – С. 4–6.

Гладун, В. О. Погляди І. Гаспринського на проблему правосуддя [Електронний ресурс] / В. О. Гладун // Вісн. Харків. нац. ун-ту внутріш. справ. – 2006. – № 35. – С. 119–123.

Гладун, В. О. Правова просвіта кримськотатарського народу у поглядах І. Гаспринського / В. О. Гладун // Наук. вісн. Київ. нац. ун-ту внутріш. справ. – 2006. – № 6. – С. 169–173.

Гримич, В. Ісмаїл Гаспринський. Учора і сьогодні : (до 150-річчя видат. кримськотатар. просвітителя і громадського діяча) / В. Гримич // Віче. – 2001. – № 11. – С.100–107.

Ісмаїл Гаспринський : (1851–1914) просвітитель, громадський діяч, письменник // Сто найвідоміших українців. – Київ, 2005. – С. 309–314.

Динікова, Л. Ш. Публіцистичний спадок І. Гаспринського на сторінках газети «Терджиман» [Електронний ресурс] / Л. Ш. Динікова // Наук. вісн. Нац. ун-ту біоресурсів і природокористування України. Серія : Філологічні науки. – 2015. – Вип. 225. – С. 101–108.

Кочевих, О. «Усі ми маємо йти пліч-о-пліч» : [І. Гаспринський] / О. Кочевих // Політика і культура. – 2002. – № 6 . – С. 44–45 : портр.

Кочубей, Ю. М. Ісмаїл-бей Гаспринський як політик і організатор [Електронний ресурс] / Ю. М. Кочубей // Східний світ. – 2008. – № 4. – С. 134–136. – Рец. на кн.: Ганкевич, В. Ю. Исмаил Гаспринский и возникновение либерально-мусульманского политического движения / В. Ю. Ганкевич, С. П. Шендрикова. Симферополь : Доля, 2008. 192 с.

Традиції, звичаї, обряди кримськотатарського народу

Творча діяльність народів, які населяли півострів з епохи палеоліту, не просто передувала формуванню кримськотатарського мистецтва, а й органічно включалася у процес цього формування, становила безпосередню передісторію культури кримських татар.

Н. Акчуріна-Муфтієва

Аблямитова, Л. Символические аспекты национального крымскотатарского костюма в свадебном обряде / Л. Аблямитова // Народна творчість та етнографія. – 2008. – № 1. – С. 24–31.

Акчуріна-Муфтієва, Н. Етнографічні дослідження кримськотатарського житла / Н. Акчуріна-Муфтієва // Народна творчість та етнографія. – 2005. – № 1. – С. 92–96.

Ачкуріна-Муфтієва, Н. Килимарство й виробництво з вовни у кримських татар / Н. Ачкуріна-Муфтієва // Народна творчість та етнографія. – 2007. – № 2. – С. 80–87.

Акчуріна-Муфтієва, Н. Ювелірне мистецтво кримських татар / Н. Акчуріна-Муфтієва // Образотворче мистецтво. – 2013. – № 3. – С. 106–109.

Бавбекова, І. Орнаментальні форми кримськотатарського традиційного мистецтва / І. Бавбекова // Народна творчість та етнографія. – 2005. – № 1. – С. 97–99.

Бавбекова, І. Золоте шитво кримських татар ХІХ–ХХ століття [Електронний ресурс] / І. Бавбекова // МІСТ: Мистецтво, історія, сучасність, теорія. – 2010. – Вип. 7. – С. 184–190.

Грушецька, В. О. Традиційний костюм кримських татар у науковій спадщині У. А. Боданінського [Електронний ресурс] / В. О. Грушецька // Наук. вісн. Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Історичні науки. – 2014. – № 7. – С. 152–157.

Гуменюк, О. Рекрутчина та еміграція в кримськотатарському фольклорному епосі / О. Гуменюк // Слово і час. – 2017. – № 5. – С. 69–78.

Соболєва, О. Вивчення весільної обрядовості кримських татар [Електронний ресурс] / О. Соболєва // Етнічна історія народів Європи. – 2007. – Вип. 23. – С. 99–104.

Хайруддінов, М. Виховання дітей у кримськотатарській родині / М. Хайруддінов // Початкова школа. – 2001. – № 5 . – С. 45–49.

§ 28. Народи, які проживають на теренах України

Будівля, зображена на ілюстрації, була родовою резиденцією династії правителів Кримського ханства – держави, що існувала на більшій частині Кримського півострова та степових теренах Північного Причорномор’я в XV—XVIII ст.

Вірменський собор у Львові

Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці у Львові збудовано в XIV ст. Протягом своєї історії собор був громадським і релігійним центром вірменської громади в місті. Вулиця, на якій розташовано пам’ятку, має назву Вірменська і є історичною, вказуючи на давність проживання вірмен у Львові.

Виконайте завдання до тексту.

Розповідаючи про народи в минулому та сьогодні, дослідники послуговуються поняттями «народ», «етнос» («етнічний»), «нація» («національний», «національність»). Інколи вони вживаються як синоніми: наприклад, національна меншина – етнічна меншина, народ – етнос. Слово «народ» є загальновживаним і має кілька значень. У матеріалах уроку воно означає спільноту людей, яка сформувалася в процесі історичного розвитку, проживає на певній території, має свою мову, культуру, історичну пам’ять. Проте вживають його і для називання всього населення певної країни. Ви вже знаєте, що населення будь-якої країни може складатися з представників різних народів. Щоб уникнути плутанини, дослідники послуговуються словом з вужчим значенням – «етнос». Це слово збігається зі словом «народ» у першому значенні і є науковим терміном. Наприклад, науку, що досліджує народні звичаї та традиції, називають етнографією, а музеї, де зберігаються предмети народного побуту, етнографічними.

Слово «нація» вживають до народів у новітній час, які згуртувалися навколо ідеї створення або відновлення власної держави, домагаються справедливішого врядування.

Робота в парах

На підставі тексту з ясуйте відмінності в значеннях слів, про які йдеться в матеріалах уроку. Поясніть, що означають виділені слова в поданих назвах (за потреби скористайтеся словником): Національна премія України імені Тараса Шевченка; українська народна казка «Пан Коцький»; етнічні землі України.

Досліджуємо

Опрацюйте «хмаринку» слів. Поясніть, як ви розумієте поняття «народ». Чому якості, за якими характеризують народ, подібні до тих, якими оцінюють людину? До якого поняття, опрацьованого на попередньому уроці, слово «народ» є найближчим – родина, громада, держава, суспільство?

Дайте відповіді на запитання до тексту.

Народи, як і люди, народжуються та зростають, мають близьких і далеких родичів. Найширше коло спорідненості – це раси. Традиційно виокремлюють три великі раси: європеоїдну, негроїдну і монголоїдну. Для представників однієї раси спільними є низка ознак, серед яких, зокрема, колір шкіри, очей, волосся тощо.

Діти – представники різних рас

Близькість народів простежується і в мові: усі народи світу вчені умовно поділяють на сім’ї. Український народ належить до індоєвропейської сім’ї народів, а українська мова – до індоєвропейських мов. Різні індоєвропейські народи – це так би мовити далекі родичі. Споріднені народи у межах сім’ї (близькі за походженням та мовою) об’єднані в групи. Українці належать до групи слов’янських народів. Слов’янами також є поляки, чехи, словаки, білоруси, росіяни, серби, хорвати, македонці, болгари, словенці. У сучасній Україні мешкає багато представників слов’янських народів. Наприклад, на півдні України є численні болгарські громади, а на заході нашої держави – польські.

Українська земля за різних часів ставала рідною для багатьох народів. Колись, наприклад, прийшли і запанували в степах на кілька століть скіфи. А північне узбережжя Чорного моря стало другою батьківщиною для давніх греків, які закладали тут свої міста-держави. Найвідоміші з них – Тіра (на місці сучасного Білгорода-Дністровського), Ольвія (біля сучасного с. Парутина Миколаївської області), Пантикапей (на місці нинішньої Керчі), Керкінітида (сучасна Євпаторія), Херсонес (в околицях сучасного Севастополя).

Народи, які живуть на певній території споконвіку, називають корінними. Українці – корінний народ в Україні. Крім українців, статус корінного народу в нашій державі мають кримські татари, караїми та кримчаки. Їхня рідна земля – Кримський півострів.

Представників інших народів, які живуть на українських теренах, зберігаючи свою мову та культуру, називають національними, або етнічними, меншинами. Найчисельнішими серед них є росіяни, поляки, білоруси, угорці, румуни, євреї, болгари, вірмени, греки.

У сучасних умовах зв’язки між народами стають жвавішими, люди їдуть в інші краї для навчання і роботи, часто оселяючись на новому місці назавжди. Тож населення кожної країни, і Україна – не виняток, стає строкатішим.

Робота в парах

Якими поняттями послуговуються вчені для характеристики народів? Які з цих понять є для вас новими, а про які чули раніше? Як можна пояснити той факт, що найчисельнішими в Україні є національні меншини представників народів сусідніх держав?

Перейшовши за посиланням https://cutt.ly/SOkOnwa або кодом, прочитайте оповідання, з якого довідаєтеся про життя давніх греків на узбережжі Чорного моря. Що споріднює це оповідання з казкою? Які його деталі ґрунтуються на історичних фактах?

Перейшовши за посиланням https://cutt.ly/6OkORqC або кодом, прочитайте статтю про історію вбрання представників різних груп українського суспільства в різні історичні періоди. Поділіться тим, що зацікавило найбільше, у загальному колі.

ІСТОРИЧНА ГРА

За матеріалами уроку складіть кросворд, присвячений історії та сьогоденню народів, які проживають в Україні.

Скориставшись уявним мікрофоном, завершіть речення:

Після сьогоднішнього уроку я можу пояснити. Поки що лишилося не зрозумілим.

Оцініть себе

Дайте відповіді на запитання, винесені на початок уроку. Перейдіть за посиланням https://cutt.ly/HUB5xMD або кодом та виконайте завдання онлайн, щоб перевірити, як засвоїли матеріал параграфа. За потреби, поверніться до тих його частин, які варто опрацювати ретельніше.

Домашнє завдання

Довідайтеся про страву національної кухні одного з народів, представники якого живуть в Україні. Проілюструйте рецепт цієї страви малюнками. Підготуйте в класі виставку «Смачне розмаїття».