§ 25. Пагін. Будова пагона. Його розвиток з бруньки

Пагін – надземний вегетативний орган рослини, який складається зі стебла, бруньок і листків. Стебло забезпечує зв’язок між усіма частинами рослини. Завдяки галуженню воно збільшує поверхню надземної частини. Листок здійснює фотосинтез, газообмін та випаровування води. Пагін також забезпечує ріст рослини.

Яка будова пагона? Розгляньте малюнок 108, А. На стеблі завжди можна побачити місця прикріплення одного чи кількох листків — вузли. Частина стебла між двома сусідніми вузлами має назву міжвузля. Верхній кут, утворений стеблом і листком, називають пазуха листка.

Мал. 108. А. Будова пагона: 1 – вузол; 2 – міжвузля; 3 – пазуха листка. Б. Будова бруньки: 1 – зачаткові листки; 2 – зачаткові квітки; 3 – покривні луски; 4 – конус наростання

ДОВЕДЕМО НА ПРАКТИЦІ

ЛАБОРАТОРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

БУДОВА ПАГОНА

Обладнання, матеріали та об’єкти дослідження: нормальні, вкорочені та видовжені пагони живих або гербарних зразків рослин (яблуні, абрикоса, сливи, вишні, черешні, винограду, гіркокаштана, споришу, хмелю тощо), лупа, таблиці.

Розгляньте пагони різноманітних рослин. Знайдіть їхні складові частини (стебло, листки, бруньки, вузли, міжвузля). Порівняйте бруньки у верхній, середній та нижній частинах пагона. Чи однакові вони за розмірами?

На верхівці пагона розташована верхівкова брунька. Брунька – це зачаток нового пагона з дуже вкороченими міжвузлями. Вона забезпечує ріст пагона та його галуження. Усі бруньки вкрито зовні ущільненими видозміненими листками – лусками. Вони захищають зачаткові листки та стебло від ушкоджень. Луски часто виділяють смолисті речовини (наприклад, у тополі, берези). Ззовні луски можуть бути вкриті густим пушком з волосків, що забезпечує їм додатковий захист від холоду та висихання.

Осьовою частиною бруньки є зачаткове стебло (мал. 108, Б). На ньому можна побачити зачатки майбутніх листків. Зачатки стебла, листків і бруньок разом утворюють зачатковий пагін. На верхівці зачаткового стебла є ділянка, яку називають конусом наростання. Клітини конуса наростання діляться, забезпечуючи ріст пагона в довжину. У зимуючих бруньок верхні покривні луски стають твердими, щільно налягають одна на одну, склеюються смолою і герметично закривають ніжну тканину конуса наростання.

Ознайомимося з будовою бруньки, виконавши лабораторне дослідження.

ДОВЕДЕМО НА ПРАКТИЦІ

ЛАБОРАТОРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

БУДОВА БРУНЬКИ

Обладнання, матеріали та об’єкти дослідження: пагін гіркокаштана, препарувальні голки, скальпель, лупа.

1. Розгляньте розташування бруньок на гілці гіркокаштана, їхній зовнішній вигляд.

2. Скальпелем зробіть поздовжній розріз великої бруньки гіркокаштана. За допомогою препарувальної голки І лупи розгляньте її внутрішню будову. Як називають такі бруньки?

3. Розріжте більш видовжену маленьку бруньку. Розгляньте її будову. Як називають такі бруньки?

4. Поясніть, чому бруньку називають зачатковим пагоном.

Які є типи бруньок? Розрізняють бруньки верхівкові, пазушні та додаткові. Верхівкові бруньки розміщені на верхівці стебла, тоді як пазушні утворюються в пазусі листка. Додаткові бруньки можуть закладатися на будь-якій частині рослини.

Залежно від особливостей будови розрізняють бруньки вегетативні, генеративні та змішані. Усередині вегетативних бруньок на зачатковому стеблі є зачатки листків. Генеративні бруньки мають зачаткові квіти або суцвіття (мал. 108, Б). Квіткові бруньки дерев’янистих рослин, насамперед плодових, завжди більші за розмірами, ніж вегетативні, і переважно кулястої форми. Змішані бруньки мають водночас зачатки квіток і листків.

Мал. 109. Розвиток пагона з бруньки. Завдання. Розгляньте малюнок і з’ясуйте, як розвивається пагін з бруньки, виконавши дослідницький практикум (с. 99)к

Як із бруньки розвивається пагін? Ви, напевно, звертали увагу, як з настанням весни бруньки набрякають, а згодом з них з’являється молоде стебло із зеленими листками (мал. 109). Це те, що можна побачити зовні. А що ж при цьому відбувається всередині бруньки? Клітини твірної тканини конуса наростання починають ділитися, завдяки чому міжвузля видовжуються, покривні луски розсуваються та відхиляються від стебельця, і розвивається новий пагін. Згодом покривні луски відпадають.

В однорічних видів усі бруньки розвиваються впродовж теплої пори року. У багаторічних рослин холодного чи помірного клімату взимку пагони не ростуть. З пазушних бруньок, що перезимували, навесні виростають нові бічні пагони. Деякі з пазушних і додаткових бруньок після зимівлі не розвиваються. Це так звані сплячі бруньки. Вони можуть перебувати у стані спокою декілька років і відновлюють ріст у разі ушкодження верхівкової бруньки.

УЗАГАЛЬНИМО ЗНАННЯ

• Пагін – вегетативний орган рослини, до складу якого входять стебло, листки та бруньки. Стебло є осьовою частиною пагона, а листок – бічною.
• Брунька – це зачатковий пагін. Залежно від особливостей будови розрізняють бруньки вегетативні, генеративні та змішані.
• Ріст пагона в довжину забезпечує конус наростання. У більшості рослин пагін галузиться, що забезпечує формування крони.

Поповніть свій біологічний словник: пагін, стебло, листок, брунька, конус наростання.

ПЕРЕВІРТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ

Виберіть одну правильну відповідь

• 1. Укажіть частину рослини, зачатком якої є генеративна брунька: а) корінь; б) стебло; в) листок; г) квітка.
• 2. Визначте, чим є брунька: а) зачатковим пагоном; б) зачатковим листком; в) зачатковим стеблом.

Дайте відповідь на запитання

• 1. Що таке пагін? З яких частин він складається?
• 2. Що таке вузол, міжвузля та пазуха листка?
• 3. Що таке конус наростання?
• 4. Завдяки чому пагін росте в довжину?

Дослідницький практикум «Спостереження за розвитком пагона з бруньки» (виконувати вдома з допомогою дорослих).

• 1. Живці тополі, верби, бузку (на вибір) завдовжки 15-20 см поставте в посудину з відстояною водою в тепле освітлене місце.
• 2. Через кожні 2-3 дні міняйте воду в посудині. Спостерігайте за станом бруньок на живцях.
• 3. Позначте в зошиті дату початку досліду, розкриття лусок бруньки, появи молодого пагона.

Поміркуйте. Яке значення сплячих бруньок для рослини? Чому в природі в рослин одного виду крони можуть бути різної форми?

Бруньки, їх будова, різноманітність та функції

Брунька – це зачатковий пагін з дуже вкороченими міжвузлями. Якщо брунька с зачатковим пагоном, то в ній мають бути зачаткове стебло, зачаткові листки та зачаткові бруньки, які ми можемо побачити за допомогою лупи. На верхівці зачаткового стебла є ділянка з твірною тканиною, яка називається конусом наростання. З нього утворюються тканини та відбувається ріст пагона. Зовні бруньки захищені покривними лусочками, які є видозміненими листками. У зимуючих бруньок покривні луски вкриваються кутикулою, або смолянистими речовинами (наприклад, у тополі, берези). Бруньки відрізняються розмірами, формою, розташуванням, функціями тощо. За призначенням розрізняють вегетативні бруньки, з яких утворюються нові листки, та генеративні бруньки, з яких формуються квітки або суцвіття. За місцем розташуванням бруньки бувають верхівкові (розташовуються на верхівках пагонів і забезпечують ріст пагона у висоту) і бічні (містяться на бічних пагонах і здійснюють галуження). Бічні бруньки, які розвиваються в пазухах листків, називають позушними, а ті, що закладаються на стеблах, листках, додаткових коренях, – додотковими. Вони беруть участь у вегетативному розмноженні. Рослини також мають бруньки, які тривалий час можуть перебувати у стані спокою, але при пошкодженні рослини дають початок новим пагонам. їх називають сплячими бруньками. Отже, бруньки забезпечують ріст рослини у довжину та її галуження, перенесення несприятливих умов, утворення квіток для статевого розмноження, вегетативне розмноження тощо.

Стебло, його функції та різноманітність

Стебло – осьовий вегетативний орган, який володіє верхівковим необмеженим ростом, позитивним геліотропізмом, радіальною симетрією і несе листки та бруньки. Стебло є віссю пагона, воно несе листки й бруньки та поєднує їх з коренем і забезпечує пересування речовин по рослині. Крім інтегративної та транспортної функцій, зелені стебла можуть здійснювати фотосинтез у трав’янистих рослин, серцевина – запасання речовин, повзучі стебла, від яких можуть відростати додаткові корені, забезпечують вегетативне розмноження тощо.

Фунції стебла

• • Транспортна (забезпечує висхідну та низхідну течії речовин).
• • Інтегративно (стебло поєднує листки, бруньки, квітки, корінь у єдине ціле)

• • Фотосинтезуюча (стебла у трав’янистих рослин).
• • Запасаюча (в клітинах основної тканини кактусів запасаються поживні речовини, вода).
• • Захисна (колючки дикої груші, терену забезпечують захист від поїдання).
• • Розмножувальна (стеблові живці можуть давати початок новим організмам, наприклад, у верби, тополі).
• • Опорна (у квасолі вусики здійснюють прикріплення рослини до якоїсь опори)

Стебла бувають дуже різноманітними. Вони різняться за формою, напрямком росту, твердістю стебла тощо. Зазвичай стебла мають циліндричну форму, хоча бувають і багатогранними, чотиригранними, тригранними тощо. За напрямком росту та розміщенням у просторі розрізняють стебла прямостоячі (яблуня, кукурудза), чіпкі (гарбуз, огірок), виткі (берізка, хміль), повзучі (суниця, журавлина), сланкі (вербозілля) тощо. За твердістю розрізняють дерев’янисті і трав’янисті стебла. Характерними особливостями дерев’янистих стебел є здатність до невизначено тривалого потовщення та наявність стовбура. Дуже різноманітні стовбури дерев у тропічних лісах, які характеризуються величезним розмаїттям умов існування. Відрізняються стебла рослин і за віком та розмірами. Так, дуб звичайний і тис ягідний можуть жити до 2000 років, мамонтове дерево і сосна довговічна – до 4000-5000 років. Найтовще дерево – баобаб. Його плоди охоче їдять мавпи, тому його ще називають мавп’ячим деревом. А ще з його плодів готують напій, схожий на лимонад. Баобаб – довгожитель, він живе до 5500 років, а його стовбур сягає в діаметрі до 4,5 метрів. Середня висота дерев – 20-30 м, але серед них зустрічаються велетні та карлики – близько 0,5 м заввишки (карликова береза і вельвічія). Найвищими деревами на Землі є австралійські евкаліпти (до 140-155 м), секвойя вічнозелена (до 110-112 м), мамонтове дерево (80-100 м). Але це вже межа – вище дерева не ростуть. Трави, зазвичай, невисокі, але й серед них є велетні, що не поступаються деревам, наприклад, папірус (до 7 м) або банан (до 15 м).

Отже, стебла відзначаються надзвичайною різноманітністю будови, яка обумовлена умовами місць їх зростання і відповідає їхнім функціям.

Внутрішня будова стебла деревинної рослини

Основними відмінностями стебла деревинної рослини від стебла трав’янистої є: а) відсутність поділу центрального циліндра на пучки; б) періодичність роботи камбію, що призводить до утворення річних кілець; в) утворення вторинних покривних тканин; г) поступове відмирання елементів флоеми ззовні; д) здатність до невизнанено тривалого потовщення; е) основна маса стовбура і гілок утворена ксилемою.

Із внутрішньою будовою стебла в ботаніці прийнято ознайомлюватися на поперечному зрізі трирічної гілки липи. Стебло деревинної рослини складається з різних за будовою та функціями шарів – це кора, камбій, деревина та серцевина. Зовнішнім шаром стебла є кора, яка утворена покривною, основною і провідною тканинами. Зовні кора вкрита шаром живих клітин шкірки і декількома шарами мертвих клітин, які утворюють корок. Шкірка і корок захищають живі клітини стебла від впливу несприятливих умов і забезпечують зв’язок рослини із зовнішнім середовищем. У корковому шарі є спеціальні отвори – сочевички, через які проходить повітря для дихання живих клітин, розташованих усередині стебла. Під корком містяться клітини основної тканини первинної кори. До складу кори входить і луб – шар із ситоподібних трубок, по яких рухаються органічні речовини, та механічних волокон, які забезпечують міцність. Між корою і деревиною розміщується камбій – шар твірної тканини, за рахунок якої відбувається потовщення стебла у дерев’янистих рослин. Деревина розташована всередину від камбію. Вона складається із судин, якими рухаються вода і солі, та механічних волокон, які забезпечують міцність. У деревині є серцевинні промені, які сполучають серцевину з лубом і забезпечують горизонтальне переміщення органічних сполук.

Внутрішня будова стебла дерев’янистої рослини: А – кора (1 – сочевичка; 2 – епідерма; 3 – корок; 4 – первинна кора; 5 – флоема лубу; 6 – луб’яні волокна); Б – камбій; В – деревина (7 – судина; 8 – щільна деревино; 9 – пухка деревина; 10 – серцевинний промінь); Г – серцевина

У центрі зрізу розташовані клітини основної тканини, у яких відкладаються про запас поживні речовини. Це серцевина, яка складається з округлих чи багатокутних клітин. У деяких рослин з віком ці клітини руйнуються і всередині стовбура утворюється порожнина – дупло.

Потовщення стебла є характерною особливістю дерев’янистих рослин. Ріст стебла в товщину – це бічний ріст за рахунок камбію. Клітини камбію поділяються, утворюючи назовні кору, а всередину – деревину. Ріст камбію припиняється на початку зимового періоду і навесні поновлюється, а в умовах вологих тропіків цей процес постійний, тому рослини там ростуть весь час. Періодична робота камбію в рослин помірного пояса зумовлює формування в деревині річних кілець. У кожному кільці розрізняють пухку ранню і більш щільну пізню деревину. Товщина кілець, приріст деревини залежить від живлення, тепла, вологості та ін.

Отже, внутрішня будова стебла пристосована для здійснення своїх основних функцій: опірної та провідної.

Транспортування по стеблу неорганічних та органічних сполук Стебло забезпечує висхідну течію неорганічних речовин та низхідну течію органічних сполук. Неорганічні речовини (вода і мінеральні речовини) у покритонасінних рослин транспортуються по судинах (трахеї) і трахеїдах. Судини, або трахеї, – це довгі трубки, що формуються з багатьох мертвих клітин, поперечні стінки яких руйнуються. Трахеїди – вузькі мертві клітини із загостреними кінцями і здерев’янілими пористими оболонками. Сукупність судин і трахеїд, по яких рухається висхідний потік речовин, утворює таку провідну тканину, як ксилема. Цей напрям руху розчинів отримав назву висхідна течія речовин.

Переміщення органічних речовин здійснюється по ситоподібних трубках і клітинах-супутницях. Ситоподібні трубки – це вертикальні ряди, що формуються з багатьох живих клітин, поперечні стінки яких мають багато пор і нагадують сито (ситоподібна пластинка). Уздовж ситоподібних трубок розташовуються живі клітини-супутниці із загостреними кінцями, які надають їм допомогу у проведенні поживних речовин.

Сукупність ситоподібних трубок і клітин-супутниць, по яких відбувається низхідний потік речовин, утворює таку провідну тканину, як флоема. Потік органічних речовин по ситоподібних трубках флоеми від листка до споживаючих органів має назву низхідної течії. Отже, висхідна течія забезпечує переміщення неорганічних речовин по ксилемі, а низхідно течія – переміщення органічних речовин по флоемі.

В каждом листике растеньица,

Словно в колбочке живой,

Влага солнечная пенится,

Будова бруньки, ріст і розвиток

Наша планета різноманітна своїми рослинами. Існує багато неопізнаного і цікавого в природі.

З цієї статті, ви дізнаєтесь про будову бруньки, а також ріст і розвиток бруньки. Також мова іде про те, що декі бруньки змінилися і пристосувалися до певних умов існування. Це видозмінені бруньки. Дізнаєтесь, що бруньки бувають вегетатині та генератині. Навчитеся розрізняти бруньки.

Брунька рослин, зародковий скорочений пагін; включає конус наростання, зачатки листя, нирок і квіток, що закладаються в акропетально послідовності (від низу до верху) на конусі наростання. За типом зачатків П. р. підрозділяються на вегетативні , що включають зачатки стебла, листя і бруньок, генеративні , що несуть зачатки квіток або цілих суцвіть, і вегетативно-генеративні, Що містять зачатки вегетативних та генеративних органів. Закладення і зростання зачатків сприяють умови темної і вологої камери, що утворюється під покровом зачатків зовнішніх асиміляційні листя (у відкритих пачках) або ниркових луски (в закритих). Відкриті нирки властиві однорічним, рідше багаторічних травах (живучка, котяча лапка та ін.), Деяким деревним рослинам вологих тропіків і субтропіків (зокрема, цитрусовим), а також ряду чагарників помірних широт (крушина, гордовина). закриті ниркихарактерні для дерев і чагарників (береза, дуб, верба, ліщина, липа і мн. ін.), деяких багаторічних трав (грушанка, копитняк) внетропіч. зони; число ниркових луски у різних видів по-різному: іноді їх св. 20 (дуб) або всього 1 (верба).

Взаємне розташування листя і квіток в П. р., Що забезпечує компактну упаковку, називається почкосложеніем, стан листової пластинки в них – лістосложеніем. Особливості почкосложенія обумовлені характером і типом лістосложенія. Якщо листя в нирці не перекривають своїми краями один одного, почкосложеніе називають стулчастим, в іншому випадку – кроющим, або черепітчато. При розгортанні П. р. листя відгинаються від стебла і розсуваються завдяки зростанню междоузлий, які спочатку в нирках майже не виражені.

У більшості рослин з самого раннього періоду розвитку проявляється тенденція до необмеженого розгалуження і створення резерву нирок. Відповідно до положення П. р. бувають верхівковими, або термінальними, бічними, або пазушними, і підрядними. Завдяки верхівковим ниркам здійснюються ріст пагонів у довжину і утворення нових метамеров (повторюваних елементів втечі, що включають междоузлия, вузол з листом і ниркою). Серед пальм є види, що мають тільки одну верхівкову бруньку. бічні ниркизабезпечують сімподіальних наростання побеговая систем і розгалуження пагонів. Вони формуються в пазухах листків (звідси друга назв. «Пазухи»), які надійно захищають нирки від механіч. пошкоджень, надмірної транспірації і створюють найкращі умови для постачання нирок продуктами асиміляції. В пазусі листа може закладатися не одна, а цілий комплекс нирок, взаємне розташування яких залежить від активності і ширини мерістематіч. зони. У дводольних часто формуються 1-2 вертикальних ряду серіальних нирок – висхідних (жимолость) або низхідних (ожина). У однодольних з широкою мерістематіч. зоною закладається горизонтальний ряд колатеральних нирок.Додаткові бруньки закладаються поза листових пазух, ендогенно (на листках, стеблах і коренях) і виконують функцію розмноження і розселення. З додаткових бруньок на коренях утворюються кореневі нащадки. Окореняются додаткові бруньки на листках квіткових рослин (бріофіллум) і вайях папоротей, за допомогою яких здійснюється псевдовівіпарія, називаються виводковими .

Термін « зимуючі нирки » використовується для позначення як покояться нирок відновлення, так і специализиров. органів (гібернакул, туріони) водних рослин. Нирками відновлення називають будь-яку нирку, яка після деякого періоду спокою формує новий пагін.

Особливу групу П. р. складають сплячі бруньки , які тривалий час залишаються в стані спокою. Вони інтенсивно гілкуються і формують нові метамери в міру наростання стовбурів і коренів в товщину. У разі видалення крони сплячі бруньки утворюють пагони заміщення нирок. На стовбурах з сплячих можуть розвиватися суцвіття (кауліфлорія, напр., У какао), багаторазово розгалужені колючки (гледичия) і ін.

Всі органи рослини діляться на вегетативні та генеративні (рис. 1):

Вегетативні органи – органи, що здійснюють вегетативні процеси: зростання, харчування, дихання, обмін речовин рослини.

Генеративні органи рослини – органи, які беруть участь в розмноженні.

Втеча – надземна частина рослини.

Корінь – підземна частина рослини.

Втеча складається з стебла, що несе нирки, листя і генеративні органи.

Так як нирки і квітки представляють по суті укорочені пагони, всю надземну частину рослини розглядають як систему пагонів.

будова втечі

Втеча володіє необмеженим апікальним (верхівковим) зростанням.

На кінці втечі розташовується верхівкова нирка. Вона забезпечує зростання втечі в довжину. Основу верхівкової бруньки становить освітня тканину – верхівкова, або апикальная меристема. Вона утворює конус наростання . Клітини цієї тканини, ділячись, дають початок всім первинним тканинам молодого втечі: покривним, які проводять, механічним, Паренхімні. Закладаються в цьому місці зародкові листя спочатку згинаються вгору і прикривають конус наростання, захищаючи його від несприятливих впливів. Надалі при зростанні втечі конус наростання просувається вперед, а листя залишаються і перетворюються про звичайні листя рослини, спрямовані, як правило, в сторони (рис. 2).

Бічні нирки розташовуються в вузлах стебла (рис. 3). З них розвиваються листя.

Междоузлие – відстань між вузлами.

Спочатку, в області під верхівкової ниркою, междоузлия невеликі, але в міру росту стебла вони розтягуються, досягаючи величини, характерної для даного виду рослин в даних умовах. Довжина міжвузля залежить, наприклад, від освітленості: при хорошому освітленні вони коротші, а при затіненні – довше.

Пазуха листа – кут між черешком листа і стеблом.

Нирка є укорочений зародковий втеча. Вона складається з короткого ділянки стебла з верхівкової меристеми на кінці і лусок, в які перетворилися перші листя цього втечі. Вони закривають нирку зовні і захищають її від несприятливих впливів. Число таких нирок дорівнює числу листя. Надалі з них можуть розвинутися бічні пагони. Оскільки лист живе обмежений час, після його відмирання на стеблі залишається листової рубець , над яким знаходиться пазушна нирка або бічний пагін (рис. 4).

Пазушна нирка – нирка в пазусі на стеблі.

В пазухах листків зазвичай формується по одній нирці. Однак у деяких рослин, наприклад у малини, жимолості, волоського горіха, в пазусі листа знаходиться кілька нирок, розташованих один над одним (рис. 5).

Мал. 4. Нирки Рис. 5. Пазушні нирки жимолості

Додаткові бруньки – нирки, що виникають із внутрішніх тканин на стеблах, листках, коренях (рис. 6). За будовою ці нирки нічим не відрізняються від звичайних верхівкових і пазушних. Вони забезпечують інтенсивний ріст і вегетативне розмноження (розмноження кореневими нащадками).

Сплячі бруньки – нирки, що розвиваються тільки при певних умовах в листової або квітконосне втечу (рис. 7, 8). Коли головний ствол уповільнює своє зростання або його спилюють, сплячі бруньки починають рости, і з них виростають облистнені пагони. І навіть без зовнішніх пошкоджень старі дерева за рахунок них можуть «омолоджуватися».

По виконуваних функцій нирки ділять на вегетативні (зародковий вегетативний втечу) і генеративні (зародковий генеративних втечу) (рис. 9).

Мал. 9. Внутрішня будова нирок

Листорозміщення

Число листя в вузлі буває різним і зазвичай характерно для кожного виду рослин. Воно визначає тип листорасположения.

Виділяють три типи листорасположения (рис. 10):

Чергове, або спіральне, листорозміщення: листя у вузлах розташовані по одному, але відходять по черзі в різні боки, і якщо з’єднати лінією місця прикріплення таких листів, вийде спіраль

Приклади рослин зі спіральним листорасположения: яблуня, дуб, береза, шипшина. Такий тип листорасположения зустрічається найбільш часто.

Супротивне листорозміщення : від одного вузла відходить два листа, спрямованих в протилежні сторони. Листя в наступному вузлі найчастіше повернені на 90 °, хоча є рослини, у яких все пари листя розташовуються в одній площині. Приклади рослин з супротивні листорасположения: бузок, ясен, м’ята, флокс, іван-чай, бересклет.

Мутовчатое листорозміщення: одного вузла відходить три або більше листа. У деяких рослин число листя в мутовке постійно, у інших може варіювати.
Приклади: хвощ, вороняче око, елодея, підмаренник, олеандр.

розгалуження втечі

розгалуження – це утворення бічних пагонів з нирок пазух. Сильно розгалужена система пагонів виходить, коли на одному ( «материнському») втечу виростають бокові, а на них, такі бічні і так далі. Таким способом захоплюється якомога більше середовища для повітряного харчування. Розгалужена крона дерева створює величезну листову поверхню.

Залежно від розташування і походження бічних пагонів виділяють кілька типів розгалуження (рис. 12).

Мал. 12. Типи розгалуження пагонів

Дихотомічне галуження – найдавніший тип розгалуження, який зберігся у примітивних форм. Розгалуження відбувається за рахунок роздвоєння точки зростання . При цьому утворюється два втечі, які в свою чергу можуть галузитися таким же чином.

Приклади: водорості, лишайники, мохоподібні, заростки деяких хвощів і папоротей.

У насіннєвих рослин розгалуження відбувається за рахунок розвитку пагонів з нирок пазух .

Моноподіальне розгалуження : основний втечу (втеча першого порядку) продовжує зростати, утворюючи основний стовбур, а від нього відходять пагони другого порядку, від тих, в свою чергу, пагони третього порядку і т. Д. Такі пагони впорядковані, а крони стрункі. Але при пошкодженні верхівкової бруньки цей тип розгалуження не відновлюється, і дерево втрачає свій типовий зовнішній вигляд ( габітус ).

Приклад: хвойні дерева – сосна, ялина, кипарис та ін.

Сімподіальних розгалуження – найбільш пізній за часом виникнення тип розгалуження. Втеча першого порядку відхиляється від головної осі і перетворюється в бічну гілку або відмирає. Його заміщає бічний пагін, що розвивається з пазушної нирки. У свою чергу він також відхиляється в сторону, а місце головної осі рослини займає втечу третього порядку. При даному типі розгалуження будь-яка нирка може продовжити зростання втечі при його пошкодженні. При тривалому зростанні і значному збільшенні товщини втечі кордону між пагонами різних порядків стають непомітними, і ми бачимо єдиний стовбур дерева.

Приклад: більшість листяних дерев – яблуня, осика, липа та ін.

У разі супротивного розташування листя в вузлі є дві нирки пазух. При сімподіальних розгалуження і при одночасному і однаковому розвитку обох бічних пагонів утворюється розгалуження, зване ложнодіхотоміческім .

Кущіння – це розгалуження, при якому великі бічні пагони виростають з найнижчих нирок, які перебувають у поверхні землі або навіть під землею. В результаті кущіння формується кущ.

Дуже щільні багаторічні кущі називають дерновини .

форма втечі

• прямостоячі – пагони з зростаючим вертикально вгору стеблом (тополя, овес, соняшник);
• піднімають – пагони, спочатку ростуть в горизонтальному, а потім вертикальному напрямку (перстач метельчатая, шабельник болотний);
• стелющиеся – зростаючі більш-менш горизонтально (журавлина, перстач гусячий);
• повзучі – пагони, схожі на стеляться, але на відміну від них, що вкорінюються за допомогою додаткового коріння, що утворюються в вузлах (суниця, горлянка повзуча);
• кучеряве – пагони, здатні обвиватися навколо інших рослин або будь-яких опор (березка польова, хміль);
• лазять – пагони, які мають пристосування (вусики, присоски, гачки і т. п.) для утримання на опорах або на інших рослинах (горох, виноград, плющ).